Курсова робота

Процес вивчення життєпису письменника та його особливості.

Зміст

Вступ

І. Необхідність вивчення біографічного матеріалу та його особливості.

ІІ. Принципи вивчення життєпису митця.

ІІІ. Джерела вивчення біографії.

IV. Методи та прийоми вивчення життєвого та творчого шляху.

Висновки

Література

Вступ

“Вивчення життєвого і творчого шляху письменника — важлива ланка в
системі викладання літератури в школі. Насамперед це пояснюється тим що
життя та діяльність визначного майстра слова є найкращим коментарем до
його творів” [8, 186].

Тема дослідження є актуальною, бо хоч в теорії викладання літератури їй
присвячено досить уваги, проте на практиці, як показують констативні
спостереження, вивчення життєвого і творчого шляху митця викликає
труднощі, вчитель не завжди вміє вдало подати матеріал, що призводить до
зниження інтересу учнів до предмету. Окрім того, сучасна школа стоїть
перед проблемою морального виховання особистості, а вивчення життєвого і
творчого шляху письменника містить у собі значний виховний потенціал,
окрім того, взаємовідношення вивчення біографії та власне літературного
твору й досі залишаються не до кінця дослідженими.

Об’єктом дослідження є процес викладання української літератури в школі.

Предметом дослідження є процес вивчення життєпису письменника та його
особливості.

Мета і завдання дослідження: аналіз поглядів провідних вчених-методистів
на проблему вивчення біографії письменника, в тому числі усталених і
новаторських; з’ясувати принципи, методи та прийоми вивчення життєпису,
а також умови, за яких це вивчення є максимально ефективним. Джерела
дослідження: підручники та посібники з методики викладання літератури
Б.Степанишина, Є.Пасічника, Г.Токмань, В.Дробота, О.Демчука; численні
методичні розробки вчених та вчителів, опублікованих у фаховій
літературі: журналах “Українська мова і література в школі”, “Українська
література в загальноосвітній школі”, “Українська мова й
література….”, “Дивослово”, також автореферати захищених дисертацій з
досліджуваної теми. Як додаткові джерела використовувалися дослідження з
методики викладання російської та зарубіжної літератур.

Вивчення біографії митця в школі на уроках літератури було предметом
дослідження вчених І.Є.Каплан, В.М. Дробота (вивчення біографії митця в
єдності з його творчістю, головна мета вивчення біографії – висвітлення
творчої еволюції митця та еволюції його світогляду), Б.Степанишина
(вивчення особистості письменника, тобто перехід від хроніки життя до
світогляду; біографія як знайомство з особою письменника), Є.Пасічника
(вивчення біографії у нерозривному зв’язку з творчістю письменника,
життєпис як джерело формування моралі), Н.Волошиної, Г.Токмань
(екзистенційне викладання життєпису); методистів-практиків О.Демчука
(різноманітні типи уроків вивчення біографії), Л.Овдійчук, С.Кравчук,
Н.Супринової, В.Андрусенко, Н.Фіщенко, С.Привалової, В.Захарової,
С.Жили, яким належать розробки з вивчення життєвого та творчого шляху
українських письменників і методичні узагальнення.

Необхідність вивчення біографічного матеріалу та його особливості.

Існує ціла низка причин, з яких шкільне вивчення української літератури
неможливе без розгляду життєвого та творчого шляху митця. Перш за все
тому, що біографія – це ключ до творчості, на що часто вказували й самі
письменники: «Про свої новели скажу тільки одно, — писав І.Франко, — що
майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні
факти, на котрі я дивився, або про котрі чув від свідків, малюючи
крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як то кажуть, переміряв
власними ногами. В такім розумінні, — всі вони частки моєї
автобіографії» [8, 186].

Б.Степанишин вказує та той важливий момент, що “висококваліфікований
вдумливий читач може пізнати особистість письменника — його світогляд,
мораль, уподобання, характер, вдачу (темперамент), ставлення до природи
і суспільства та інші грані – з самих його творів” [11, 179]. Натомість
учень ще не володіє таким читацьким рівнем, тому для нього потрібне
спеціальне вивчення біографії.

Життєпис письменника – це і можливість збагнути його епоху, час життя,
адже більшість митців (і в цьому сила нашої літератури) були ще й
активними громадськими діячами. Як писав Тарас Шевченко: “Історія мого
життя є частиною історії моєї батьківщини”. З біографії митця можна
розкрити і вузлові моменти тогочасної історії: жах кріпаччини – з життя
Великого Кобзаря, поліцейську монархію Австро-Угорщини – з біографії
І.Франка, сталінські жахіття – з життєписів митців Розстріляного
Відродження, круговерть еміграції – за життям письменників “празької
школи” та “Нью-Йоркської групи”.

Вивчення біографії має і культурологічну цінність. За словами О.Демчука,
належне ознайомлення з життєвим шляхом письменників — це й своєрідна
енциклопедія нашої культури. Наприклад, під час вивчення біографії Лесі
Українки (коли йтиметься про її оточення) учні дізнаються про генія
української музики Миколу Лисенка, видатного письменника і
вченого-сходознавця Агатангела Кримського, талановитого художника Івана
Труша, славетного фольклориста та історика Михайла Драгоманова, відомого
голову Радикальної партії Галичини Михайла Павлика, знаменитого
керівника «Київської громади» Михайла Старицького та ін. Вивчення
біографії М.Рильського неможливе без розповіді про його батька — Тадея
Рильського, а життя О.Олеся – без його сина О.Ольжича.

Проте чи не найбільший потенціал має біографія як засіб морального та
світоглядного виховання учня. На це вказують практично всі методисти.

На матеріалах життєвого шляху письменника можна формувати у молодого
покоління кращі моральні якості — любов до праці, рідного краю, свого
народу, чесність, принциповість, високу ідейність. Ще в 1891 році
визначний методист В.Острогорський, автор книжки «Двадцять біографій
взірці російських письменників», адресованої молоді, зазначав, що
ознайомлення життям відомих митців допоможе підростаючому поколінню
самовдосконалюватися, стимулюватиме його творчі сили, облагороджуватиме
його [8, 186].

Біографії видатних митців слова — надзвичайно цінний матеріал для
роздумів на світоглядні і морально-етичні теми. Вони є, сказати б,
школою самовиховання громадянина з чіткою програмою людинознавчого і
народознавчого спрямування. Саме це мав на увазі Іван Франко, коли
писав, що генії, обранці долі, великі і оригінальні в щасті та
стражданні, що життєпис корифеїв літератури дасть змогу увійти в
таємниці духа їхньої епохи, бо саме в них він міститься [3, 4-5].

Проте слід обережно використовувати життєписи з виховною метою, щоб в
учня не сформувався узагальнено-негативний стереотип “всі боролись,
повставали, всі великі, борці з тиранією, режимом тощо”.

Г.Токмань виділяє такі завдання вивчення біографії письменника в школі:
учні мають:

познайомитися з рисами особистості та долею митця;

зрозуміти особливості його творчого доробку — жанрові, тематичні,
ідейні;

уявити його стосунки з різними людьми й із суспільством у цілому;

дізнатися, чи було гідно поціновано талант за життя і після смерті;

відчути болі й радощі письменника як людини, захопитися сильними рисами
його особистості, зацікавитися творчістю цієї непересічної постаті.

Як сказано вище, формування образу митця як живої людини, близької
учневі є однією з головних цілей вивчення біографії.

Таким чином, можна виділити такі мотиви (а, отже, і напрямки) вивчення
життєпису письменника на уроках літератури:

ознайомлення через життя письменника з епохою, її культурним та
мистецьким життям;

наведення міжчасових літературних та міжпредметних зв’язків;

знаходження додаткової інформації для розуміння творчості;

життя письменника – приклад для морального та світоглядного виховання.

Принципи вивчення життєпису митця.

Вчені-методисти, які присвячували свої розробки вивченню біографії мають
подібні погляди на принципи її вивчення, проте є і розбіжності.

Є.Пасічник, говорячи про принципи вивчення життєпису, виділяє їх із
особливостей біографічного матеріалу (хоча чітко їх не описує):

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з творчістю;

вивчення біографії як підготовки до сприймання твору;

вивчення біографії в нерозривному зв’язку з епохою (принцип історизму);

при вивченні життєпису потрібно ставити конкретні специфічні завдання,
що випливають з особливостей життя та творчості того чи іншого
письменника;

акцентування уваги на неповторності кожного життєвого ляху;

всебічне освітлення особистості митця як живої людини з притаманними їй
рисами характеру;

всебічне освітлення діяльності митця. [8, 188].

Г.Л.Токмань чітко виділяє такі принципи вивчення життя та творчості
митця: історизм, актуальність, психологізм, екзистенційність, естетизм.

історизм: письменник зображується вчителем як історична особа, яка
існувала в певну історичну добу в певному краї і вела з ними діалог.
Митець своїм словом впливає на історичний час, стає з ним врівень, хоча
результат їхніх стосунків може постати перед народом значно пізніше, по
смерті поета.

актуальність: розмисли й узагальнення не повинні підмінити конкретики
долі художника — навпаки, абстракції мають слідувати за фактами,
реаліями біографії. Життя насичене подіями, серед яких треба обрати
кілька для оповіді. Вчитель акцентує факти, які були пороговими в
існуванні митця, знакували повороти долі. Не обминає також подій
повсякденного життя, щодення поета нерідко було нестерпним, суперечило
його покликанню.

психологізм: розповісти про внутрішні спонуки вчинків, про те, що було в
поетовому серпі, як рухалася його думка, чим боліла душа, вчитель зможе
завдяки знанню творчості майстра, мемуаристики, а також через симпатію.

екзистенційність: письменник — унікальна особистість, слід переконати в
цьому учнів, показавши неповторне в перебігу його думок, почуттів.
фактів долі. Ми відповідаємо на питання: як він ішов до смерті? Яким
обрав себе? Чи виявив своє неповторне «Я» серед людей? Чи знівелював
його у натовпі? Чи пішов у «внутрішню еміграцію», відкриваючись лише
перед аркушем паперу?

естетизм: творчість є суттю письменницького життя, він живе водночас у
реальному світі і у світі своїх героїв — — й невідомо, який з цих двох
світів йому ближчий. Відтак учитель занурює школярів, як майбутніх
читачів митця, в художні хронотопи його книг. вводить у коло їх
персонажів, знайомить «, естетичними принципами автора [12, 119-120].

Дослідники наголошують, що історизм є наразі провідним принципом
викладання життєпису письменника. Для України це природно: вітчизняні
автори творили в умовах бездержавності, заборон на мову та вільне слово,
зазнавали репресій, а то й страчувалися, наче люті злочинці. Крізь
призму історії діти розуміють долю письменника, крізь особисту долю —
історію батьківщини. Так, З.Савченко радить ненав’язливе спроектувати
долю Є.Маланюка на історичний шлях України і зробити це, запропонувавши
учням пояснити екзистенційний вибір поста в складних ситуаціях буремних
подій епохи. Вона вважає, що при вивченні творчості Є.Маланюка доречним
с розгляд не фактів біографії, а внутрішньої логіки подій, проблеми
вибору і як той чи інший факт, події в житті поета знайшли інтерпретацію
в його творчості [9, 125]. Походження з козацько-чумацького роду, участь
у збройній боротьбі 1917-1921 рр. (старшина армії УНР) все це
сформувало Є.Маланюка як людину лицарського типу. Він завжди пам’ятав,
що він сотник Маланюк.

Якщо життєвий шлях письменника пройшов місцями, де живуть учні, слід
сказані про це автор стане ближчим школярам, якийсь містичний зв’язок
між людьми, які ходять одними й тими самими вулицями, буде встановлено
понад часом, що їх роз’єднує.

В.Андрусенко, наголошує, що важливим є визначення місце митця не тільки
у літературному процесі, а й у поступі всієї цивілізації. Окрім того,
звертаючись до психолого-педагогічного аспекту вивчення біографії, слід
мати на увазі, що мова йде перш за все про самовиховання, і тому вчитель
повинен виділити з життєпису морально-етичні категорії, що будуть
орієнтирами [1, 43].

С.Жила у своїй статті, присвяченій вивченню біографії Довженка,
наголошує на тому, що головною метою вивчення біографії все-таки не
митець і його світ, а творчість письменника, тобто вивчення життєпису –
пропедевтичний етап [5, 225].

Б.Степанишин наголошує на принципі екзистенційності (прямо не
формулюючи), акцентуючи увагу на звернення не тільки до подієвого, а до
емоційного досвіду учнів: “Поменше дат, назв, другорядної інформації, а
побільше цікавих епізодів з життя письменника, до того ж епізодів з
підтекстним зверненням до почуттів учнів. Учні часто запитують, яким
письменник був у повсякденному житті як син, чоловік; батько, з ким і як
дружив, як проводив дозвілля, чим захоплювався — аж до того, який одяг
полюбляв. Для учня не так уже й важливо, до якої саме і масонської ложі
належав письменник чи в котрому саме році , він переїхав на нове місце
тощо. Зате для його виховання дуже важливо знати: щедрим душею чи
черствим, чуйним чи егоїстичним був даний митець?” [11, 182].

Таким чином, за умови вивчення біографії відповідно до виділених
принципів митець має постати перед учнями як історична особа, як
конкретна доля, як жива людина, яка мислить та емоційно реагує на світ і
своє перебування в ньому, як неповторна особистість, як митець,
безсмертя якої у художньому спадку, залишеному нащадкам.

Джерела вивчення біографії

Джерелами вивчення біографії можуть бути:

• Написане самим письменником, біографія якого вивчається:
автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви
у творчості.

• Написане його сучасниками: спогади; листи; присвяти;
літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови. Особливо
цікавим с написане письменником про письменника-сучасника, колеги по
перу краще ніж будь-хто розуміють і відчувають одне одного
(М.Коцюбинський про І.Франка, Леся Українка про О. Кобилянську,
М.Черемшина про В.Стефаника).

• Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні
портрети).

• Написане письменниками: біографічні художні епос, драма, ліроепос,
лірика, есе («Шрами на скалі» Р.Іваничука, «Іду до тебе» І. Драча.
«Сковорода» П.Тичини. «Іван Вишенський» І.Франка, «Шевченко»
Є.ІІлужника, «Тричі мені являлася любов» Р.Горака).

Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, рукописи,
першодруки, фото, портрети пензля художника та інше. Історичні
документи: протоколи допитів, постанови про арешт, тексти вироків,
протести видатних людей проти несправедливих переслідувані, українських
письменників (наприклад, документи про трагічні долі митців розстріляною
Відродження, про В.Стуса). Документи про нагородження
письменників-воїнів бойовими орденами та медалями. Учителеві слід
використовувати й документи офіційної влади, і свідчення. що суперечили
режиму в країні.

Звернення до мемуаристики сприятиме реалізації принципу екзистенційності
при вивченні життєпису До жанрів мемуаристики належать такі: лист,
щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе,
оповідання, повість та ін. Науковець узагальнює досвід
вчителів-майстрів: “Досвідчені вчителі-словесники знають, що почати
розповідь про того чи іншого митця, чия творчість вивчається в даний
момент на уроці літератури, можна з якогось влучного вислову, що яскраво
характеризує його постать.” Чимало таких оцінок можна почерпнути в
сучасній українській письменницькій мемуаристиці. Наприклад, він радить
почати урок про Г.Косинку зі спогадів його дружини Т.Мороз-Стрілець
(Мороз-Стрілець Т. Голос пам’яті: Спогади — К.: Рад. письменник, 1989.
-С.163). Пропонує також добирати з мемуаристики епіграфи уроку Як-от:
«Музична ріка — найкраща характеристика для творчості нашого П. Тичини»
(М.Рильський). О.Галич .зробив добірку уривків з мемуарної літератури,
яка допоможе вчителеві підготуватися до цікавого, змістовного уроку.
Постаті В.Винниченка, Є.Маланюка, П.Тичини, В.Сосюри, М.Рильського,
А.Головка, М.Хвильового, В.Підмогильного, Г. Косинки, В.Яновського,
М.Бажана, М.Куліша, Л.Малишка, О.Довженка, І.Багряного, О.Вишні,
М.Стельмаха, Г. та Гр. Тютюнників, В.Симоненка, В.Стуса, О.Гончара
подаються в напружених, екзистенційних моментах їх існування. У
наведених коротких розповідях мемуарного характеру відбувається глибоке
проникнення в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається
живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів — драматичних,
а то й трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою. Так.
багатогранний конфлікт відбивають спогади про Григора Тютюнника, що
належать перу Б.Олійника, В.Дончика, О.Сизоненка, Р. Іваничука,
В.Березового, М.Малахути.

Методи та прийоми вивчення життєвого та творчого шляху.

Викладання життєпису письменника — іспит для словесника, вчитель має
можливість виявити всі свої здібності, захопити учнів, повести за собою
в роздумах і почуттях. Хороші вчителі найбільше люблять ці уроки і
ніколи не віддадуть життєпис письменника кінопроектору, сторінці
підручника чи діафільму — вчитель передусім скаже своє слово, поділиться
з учнями своїм баченням славетної постаті, розповідатиме залюблено, як
про близьку йому, добре знану людину і водночас як про велета духу і
національного культурного діяча. Форма проведення уроків-біографій
різноманітна: урок-лекція, самостійні доповіді учнів, робота з
підручником, заочні екскурсії, уроки-концерти, уроки-панорами.

О.Демчук (вчитель-практик, заслужений учитель України, переможець
всеукраїнського конкурсу “Вчитель року-1999”) наводить приклади таких
нестандартних уроків, присвячених вивченню біографії письменника:

лекція-дослідження;

урок-семінар;

урок-інсталяція;

комбінована лекція (мистецтво і психологія);

інтегрований урок – психологічний портрет;

лекція-огляд;

лекція-коментар;

компаративний урок;

лекція-літературознавче дослідження;

урок-політичний діалог;

комбінований урок;

спарений інтегрований урок;

колективна лекція;

урок-інтерв’ю [3, 3].

Як бачимо, навіть спектр форм організації навчальної діяльності учнів
надзвичайно широкий.

Найголовніший метод викладання біографії — слово вчителя, тобто художня
розповідь (монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських
прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів [8, 199]). Передусім
вчитель відбирає, що саме він розкаже: які моменти з життя письменника
переказуватиме детально, які перелічить без коментарів, що цитуватиме,
як унаочнюватиме розповідь, як активізуватиме увагу школярів. У своїй
розповіді вчитель прагне до завершеності, цілісності в змалюванні образу
художника слова, але зв’язний текст є різностильовим: частини звучать
по-різному — як довідка, як художня епічна чи лірична оповідь, як
наукове дослідження, як публіцистичний роздум. Продумати, як саме подати
кожний з провідних моментів біографічного матеріалу — завдання, у
вдалому виконанні якого один із секретів успіху уроку.

Слово вчителя втілюється у методи, важливим серед яких є монологічна
розповідь з широкою постановкою завдань, що активізують мислення учнів.
Взагалі, однією з чільних проблем є активізація мислення та уваги учнів
і головне завдання вчителя – подати матеріал так, щоб його слухали з
захопленням і високим показником запам’ятовування.

Нарис життя і творчості як вид вивчення біографії виділяють і методисти
попередніх років, зокрема, В.Дробот. “Нарисом життя і творчості
письменника” в школі пропонуємо вважати своєрідний твір (літературний
портрет чи усну розповідь) с чітко означеними межами (цілісний,
закінчений сюжет), в якому живо, образно і яскраво описуються
(розповідаються) основні факти з життя письменника, що характеризують
його як особистість, що мають безпосереднє відношення до твору, що
вивчається в школі. Це мусить бути розповідь, підтверджена документами,
про історію людського життя…” [4, 86].

Важливим є погляд на письменника з різних боків, очима різних людей, у
тім числі й власними. Слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи
митця як громадянина та художника, і як людину, яку ми розуміємо і
любимо. Все ж — і величне, і побутове містилося в одній душі, яку не
можна роз’єднати. Розповідаючи про велич патріотичного подвигу
письменника (а доля нації робила подвигом саму вірність рідному слову),
не слід впадати в декларативність і зайвий пафос; малюючи приватне життя
людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід
остерігатися “копання в брудній білизні”, хоча уникати “неприємних”
моментів, пов’язаних біографією того чи іншого митця, не варто – краще
провести бесіду, в якій розмежувати якісь негативи (чи радше шум від
них), притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині, і його як
геніального творця української літератури. Кілька цікавих моментів треба
показати так, щоб учні виразно їх уявили, домігшись ефекту присутності.
Саме ці моменти діти обирають потім для біографічних етюдів, які є
творчою формою самостійної роботи за біографією письменника Особливе
запам’ятається назавжди, тож на кожному уроці вивчення біографії вчитель
акцентує це особливе, закладає його в пам’ять школяра як візитну картку
митця. Особливе міститься передусім в душі людини, в її внутрішньому
світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою,
у творчості та поворотах долі.

Цікавих моментів у життєписі письменника багато. Слід звернути увагу
класу на те, якого він роду, хто його не тільки батьки, а й пращури, яка
генетична пам’ять (якщо є відповідна інформація). Вчитель описує природу
та пам’ятки архітектури того краю, де минуло дитинство, дитячі біди й
радощі, людей, що були поруч, — це не забувається митцем ніколи і
накладає відбиток на всю його творчість. Розповідає про освіту й лектуру
майбутнього письменника, його мрії і прагнення, перші захоплення й
поривання. У житті кожного славетного художника слова є свій нерв, своя
драма, співчутливо змалювати її — значить осягти долю, яка випала
митцеві. Любов і ненависть, дружба й зневага визначають становище серед
людей, тому слід окреслити коло знайомих, розповісти про перепони на
шляху творчості. Цікаво поставити питання учням про щастя, те, чого
прагне кожний з нас: чи зазнав поет особистого щастя? Чи побачив він
свої твори широко виданими, доступними читачеві? Чи знайшла його слава
за життя, а не тільки після смерті? Чи побачив він свій народ вільним і
заможним?

Людина, її характер, як відомо, розкривається найперше в діяльності, на
«гребені життєвих хвиль». Щоб яскраво змалювати особу письменника, слід
із сотень фактів обрати сім-вісім найхарактерніших, найтиповіших.
Скажімо, в життєпису Лесі Українки до таких належать стосунки з
батьками, братом Михайлом і сестрою Ольгою, дружба з Сергієм
Мержинським, боротьба з недугою, зокрема операції в Берліні, контакти з
«Київською громадою», перебування на Буковині, в Галичині, Болгарії,
Єгипті, Італії.

У розповіді про письменника обов’язково має бути кульмінаційний момент,
який відповідатиме кульмінації в його житті. У Тараса Шевченка це перша
подорож в Україну або перебування в казематі, у Івана Франка — арешт і
конвоювання по етапу до Нагуєвичів або творчий процес в паралізованому
стані, у Лесі Українки — мужній двобій зі смертю або зворушливе
доглядання приреченого і покинутого всіма Сергія Мержинського.

Поглядів на життєпис письменника може бути кілька. Наприклад,
О.Слоньовська пропонує розглядати на уроці в 9-му класі біографію
Т.Г.Шевченка в планах: екзистенційному, фактуальному, міфологічному,
пророчому [10, 233-252].

Особливу увагу потрібно звернути увагу на якість мовлення (саме
застосування ораторських прийомів, вільна, щира розповідь здатна
привернути увагу учнів). Але і розповідь потрібно переривати цитатами,
добираючи для цитування текст настільки вражаючий, образний,
проникливий, що його не можна переказати без втрат сенсу й стилю. Це
може бути цитата з твору, щоденника чи листа письменника, може бути
влучна його характеристика, дана сучасником, науковцем, іншим
письменником, часто це вірш про нього. Вчитель збирає вірші, написані
поетами про поетів, взагалі про художників слова. Вірш треба читати
напам’ять, можна відкрити ним урок, можна записати цитату на дошці і
перетворити на проблемне завдання, можна підготувати учня, який прочитає
вірш.

Іноді деякі підручники хибують тим, що намагаючись викласти складний
матеріал доступно, занадто спрощують його, одночасно розтягуючи, і учень
може загубитися в думках, або ж, не володіючи в повній мірі читацькими
навичками, не виділити головного. Тому як матеріал доцільно
використовувати (особливо у сильному класі) наукові статті, перед- та
післямови до творів, в яких потрібний матеріал викладений лаконічно, без
другорядних деталей.

Прийом самостійною учнівського дослідження доцільно застосовувати саме
при вивченні біографії. Дуже важливо, щоб учень не просто прослухав (хай
і найуважніше) розповідь про життєпис поета, прозаїка, драматурга, а ще
й сам узяв активну участь у процесі пізнання певної особистості. Тоді
його знання стануть переконаннями.

Провівши його, школярі виступають на уроці співдоповідачами вчителя,
розкривають одну зі сторінок життя й таланту письменника. На уроці
вивчення біографії треба пам’ятати, що життя митця – це передусім життя
його творів. Тож учитель має називані твори, показувати їх різноманіття,
зацікавлювати в їх прочитанні. Слід не обмежуватися назвою і жанром, а
переказувати цікавий епізод, відзначати мистецьку знахідку, — отже,
самому вчителеві знати творчість письменника далеко ширше за шкільну
програму. З метою вивчення життєпису письменника учні можуть виконувати
такі завдання:

• підготувати співдоповідь про період з життя;

• заповнити хронологічну таблицю (не перевантажувати її датами і
другорядними подіями, обов’язково називати в ній твори, написані
письменником) ;

• відповісти на питання, що вимагає розуміння життєвого шляху й
особистості митця; написати біографічний етюд;

• написати біографічне есе;

• провести бібліографічне дослідження: зробити список літератури — твори
письменника і твори про нього у бібліотеці (школи, району, міста);

• інсценувати сторінку з життя митця, створити за нею сценарій-монтаж;

• виступити з повідомленням про зміст телепередачі;

• виступити з рефератом-літпортретом;

• виготовити і пояснити карту життя письменника;

• продемонструвати і прокоментувати діафільм.

Б.Степанишин радить кожний урок вивчення біографії розпочинати
по-іншому, з вигадкою, інтригуючи, викликаючи інтерес до постаті, про
яку йтиметься [11, 182]. Неповторна особистість — неповторна розповідь
про неї, певно, таким має бути методичний принцип викладання біографії.
Він заперечує сам термін “біографія”, вживаючи натомість “вивчення,
пізнання особистості письменника”, тобто його внутрішнього світу,
світогляду, вдачі, уподобань, особистого та громадського життя. “І про
це все треба оповісти так, щоб у читачів створилося враження, наче ви,
вчителю, все це бачили на власні очі, наче ви особисто знали письменника
і оце, нещодавно з ним розлучившись, з приємністю ділитеся враженнями
про свого улюбленця. Йдеться про так званий ефект присутності. Класичний
зразком в цьому для вчителів може правити нарис Івана Франка “Володимир
Самійленко”. Йдучи за Франком, вчитель сам спроможний створити
аналогічні нариси-оповіді” [11, 183]. Це ж стверджує і О.Демчук: “Щоб
привернути увагу учнів до письменника, не гріх їх заінтригувати.
Приступаючи до теми “Павло Грабовський”, можна розпочати її так:

“Учора ввечері, як звичайно, багато з вас з цікавістю дивились
телепередачі. Телеекран переніс вас у захоплюючий і хвилюючий світ
образів, дум і переживань, у світ чарів мистецтва і чудес техніки,
таємниць природи і складності душі людської. І все це, звісно, принесло
вам неабияке задоволення. А чи задумались ви над тим, кому цим
зобов’язані? Борисові Грабовському, інженерові-фізику, який перший
створив рухомі телепередачі. А чи знаєте ви, що він — син видатного
українського поета Павла Грабовського, вивчення життя і творчості якого
ми розпочинаємо. Родом цей письменник із Сумщини…” [3, 7].

Як безпомилково обрати один зі згаданих засобів? Найперший критерій: щоб
його суть відповідала характерові особи письменника. Слід виходити і з
наявних матеріалів, і з особливостей, притаманних учителеві: наприклад,
словесник-златоуст найчастіше розповідатиме, а інший звернеться за
допомогою до техніки тощо. Та хоч який би засіб не обрав учитель, у
застосування його потрібно вкладати душу. Академічна стриманість і
безпристрасна об’єктивність — не для загальноосвітньої школи.

Варто окремо звернути увагу на додаткові засоби, здатні “освіжити”
вивчення біографії, зробити його незвичайним. О.Демчук пропонує
застосовувати такі засоби і прийоми:

прослуховування музичних композицій (напр. “Пустельник” Пікардійської
терції при вивченні біографії Івана Вишенського, медитативна музика –
при вивченні життєпису Григорія Сковороди);

проведення зв’язку з сучасними реаліями (заповіді П.Іванова і життя
Г.С.Сковороди);

активна демонстрація фотографій. Вчителі здебільшого користуються
портретами, що не створюють враження живої людини. Проте до наших днів
дійшли численні фото митців ХІХ ст, серед яких Т.Шевченко (радимо
звернути увагу, наскільки розумний та іронічний погляд живого Кобзаря
відрізняється від погляду на портретах), М.Кропивницький, сім’я
Старицьких. Особливу цінність мають сімейні фото.

психологічні тести (“Детектор чесності” при вивченні життя і творчості
В.Винниченка);

документалістика (фрагменти судових справ М.Рильського);

літературні карти, як України певного часу, так і місць, пов’язаних з
творчістю певного письменника (особливо цікавими вони будуть при
вивченні біографії митців-емігрантів).

Цікавим і дидактично правильним, і, більше того, необхідним є пов’язання
моментів життя і творчої діяльності митця з суміжними родами мистецтва.
С. Жила, розробляючи питання вивчення біографії Олександра Довженка,
радий пов’язати літературу і живопис (порівняти мальований і словесний
портрети батька), літературу і кіномистецтво. При вивченні життєпису
П.Тичини неможливо не згадати про музику, що пізніше значно прояснить
розуміння його творів, В.Стефаника і М.Коцюбинського – живопис
(експресіонізм та імпресіонізм відповідно).

Проте за художністю не слід забувати і про точність. Багатьом учням
цікавими будуть форми роботи, що вимагають аналізу, який обов’язково
повинен бути наявним на уроках вивчення життєвого та творчого шляху. Це
можуть бути порівняльні таблиці (“Національне та більшовицьке в житті та
творчості Миколи Куліша”, таблиця улюблених тем лірики О.Олеся та
О.Ольжича як представників старшого та молодшого поколінь), аналіз
впливу життєвих обставин на творчість тощо.

Під час вивчення біографії важливим є застосування активних та
інтерактивних методів навчання, покликаних активізувати учнів, підвищити
ефективність сприймання (загальновідомим є факт, що інтерактивні методи
мають на порядок вищу ефективність, ніж пасивні). Цікавими для учнів
будуть популярні зараз рольові ігри, прес-конференції з “присутніми
письменниками”, що розповідатимуть про своє життя. Наприклад доцільною
видається така форма роботи під час вивчення діяльності
митців-емігрантів, коли за одну годину потрібно подати життєвий і
творчий шлях цілого літературного покоління – цікавих, оригінальних та
неповторних митців.

Цікавою та новою є позиція Г.Токмань щодо інтеграції методів та прийомів
викладання біографії для створення цілісного процесу: “Об’єднавчим у
реалізації принципів викладання життєпису та у використанні численних
джерел роботи може стати екзистенційний діалог, який учитель провів з
уявлюваним ним письменником. Педагог розповідає про свою першу зустріч з
творами митця, про своє відкриття фактів його біографії, особистісні
відгуки на них. Добре, якщо вчитель подорожує і може передати школярам
свої враження від рідних місць письменника, від екскурсії меморіальним
музеєм, від хвилин біля його могили. Іноді викладач перевтілюється в
митця і вживає форму невласне-прямої мови, починаючи говорити від його
імені. Найкраще це робити для того, щоб показати наочно ситуацію
екзистенційного вибору, в яку потрапив письменник — тоді поворот долі
митця буде тлумачитися як його вільний вибір, навіть в жорстких
історичних обставинах” [12, 123].

Таким чином, при порівняно невеликій кількості методів (художньої
розповіді, розповіді з постановкою завдань, розповіді із самостійною
роботою учнів) викладання біографії письменника є величезна кількість
прийомів, що дозволяють зробити цікавим цей важкий для викладу матеріал.
Першорядне значення грає саме слово вчителя, його здатність доходити до
душ дітей, хвилюючи їх уяву та збуджуючи цікавість до окремого митця,
його творів і українського письменства взагалі; а також на інтелект –
чітко і ясно викладати матеріал, не перетворюючи розповідь в
“краснобайство”.

Висновки

Вивчення біографії є важливим моментом викладання української
літератури, оскільки має цілий ряд покладених на нього завдань: від
знайомства з письменником та пропедевтичного знайомства з творами – до
морального виховання.

Принципами викладання життєпису є історизм, актуальність, психологізм,
екзистенційність, естетизм.

Джерела вивчення життя та творчості письменника є як документальними,
так і художніми, як створеними власне митцем, так і написаними про
нього. Це спогади сучасників, листи, автобіографічні і
художньо-біографічні твори тощо.

Головним завданням вчителя-словесника під час вивчення біографії є
створення “ефекту присутності”, коли завдяки добре підготовленому та
вміло викладеному вдало підібраному матеріалу учні відчувають
“присутність” митця як живої, близької і цікавої їм людини.

Головними методами викладання біографії є кілька різновидів художньої
розповіді, проте обов’язковим і доцільним є застосування різноманітних
активних та інтерактивних методів та прийомів, а також засобів навчання,
що можуть зробити цей етап по-справжньому цікавим для учнів.

Сучасні методисти наголошують на екзистенційності вивчення життя
письменника, тобто на осмисленні учнями життєвого досвіду митця як
неповторної особистості, порівняння його з власним.

Методика викладання біографії постійно вдосконалюється, вводяться нові
методи, засоби та прийоми, покликані покращити його, зробити цікавішим
та ефективнішим.

Література

Андрусенко В. Кодекс честі як імператив життя: на прикладі життя і
творчості Ліни Костенко // Дивослово. – 2003. — №3.

Волошина Н.Й. вивчення біографії письменника в єдності з його творчістю
// Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. — №8.

Демчук О.В. Життєпис письменника: Конспекти нестандартних уроків. – К.:
Педагогічна преса, 2002. – 192 с.

Дробот В.Н. Изучение биографии писателя в единстве с его творчеством //
Совершенствование изучения русской литературы: Пособие для учителя /
Под. ред. А.Р.Мазуркевича и В.С.Гречинской. К.: Радянська школа, 1985. –
256 с.

Жила С. “Творчість Довженка – це насамперед він сам…” (До проблеми
вивчення біографії Довженка у взаємозв’язку з суміжними мистецтвами) //
Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та
колегіумах. – 2002. — №1.

Захарова В. Формування моральних якостей в учнів на прикладі життя і
творчості І.Багряного // Українська література в загальноосвітній школі.
– 2002. — №3.

Овдійчук Л. Вивчення особи письменника // Українська мова і література в
школі. – 2004. — №4.

Пасічник Є.А. Методика викладання української літератури в середніх
навчальних закладах: Навчальний посібник для студентів вищих закладів
освіти. – К.: Ленвіт, 2000. – 384 с.

Савченко З. “Я син свого народу…” // Особистість письменника на уроці
літератури. – Суми: Слобожанщина, 1997.

Слоньовська О.В. Конспекти уроків з української літератури: Нове
прочитання творів. 9 клас. – К.: Рідна мова, 2001. – 592 с.

Степанишин Б.І. Викладання української літератури в школі. Київ.: РВЦ
“Проза”, 1995. – 256 с.

Токмань Г.Л. Методика викладання української літератури в старшій школі:
екзистенційно-діалогічна концепція. – К.: Мілленіум, 2002. – 320 с.

Фіщенко Н.В. Постать Василя Барки. Сторінки його життя // Шкільна
бібліотека. – 2003. — №1.

PAGE

PAGE 5

Похожие записи