Прохоренкова Світлана Іванівна, вчитель математики,

Кодак Наталія Іванівна, вчитель економіки

Золотоніської спеціалізованої школи № 1

з поглибленим вивченням економіки та правознавства

Поняття про зміст, структуру та основні прояви синдрому «професійного
вигорання» педагогічних працівників

Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни,
які відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх
організацій нові, більш складні вимоги, що безумовно виливає на
психологічний стан працівників, провокує виникнення емоційного
напруження, розвиток-значної кількості професійних стресів. Одним із
найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром
«професійного вигорання».

Розкриваючи сутність синдрому «професійного вигорання» та його
взаємозв?язок з професійним стресом, слід зазначити, що в найбільш
загальному вигляді синдром «професійного вигорання» можна тлумачити як
стресову реакцію, що виникає внаслідок довготривалих професійних стресів
середньої інтенсивності.

Аналіз роботи школи показує, що більшість вчителів працюють у доволі
неспокійній, емоційно напруженій атмосфері, що вимагає постійної уваги й
контролю за діяльністю і взаємодією з учнями, батьками, колегами. За
таких умов стрес спричиняється безліччю стресогенів, які безперервно
накопичуються в різних сферах життєдіяльності. Наразі почуття контролю
над тим, що відбувається, може мати вирішальне значення. Якщо вчитель
реагує адекватним, адаптивним чином, він успішніше й ефективніше діє та
підвищує свою функціональну активність і впевненість, натомість як
дезадаптивні реакції ведуть по спіралі вниз, до «професійного
вигорання». Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над
ресурсами (внутрішніми й зовнішніми), у людини порушується стан
рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче
призводить до «професійного вигорання». «Вигорання» є не просто
результатом стресу, а наслідком некерованого стресу.

«Професійне вигорання» є кінцевим результатом сукупності факторів
оточення, в якому людина працює, отриманої освіти, характеристик
установи й особистіших моментів.

Отже, синдром «професійного вигорання» — один із проявів стресу, з яким
стикається людина у власній професійній діяльності. Цей термін —
загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів
професійної кризи. Оскільки дані сучасних досліджень унаочнили так, що
«професійне вигорання» можна вирізнити від інших форм стресу не лише
концептуально, а й емпірично, виникла необхідність у систематичних
наукових дослідженнях цього синдрому.

Термін «професійне вигорання» (англ. — «burnout») введено американським
психіатром X. Дж. Фрейденбергером у 1974 році. Фрейденбергер ввів це
поняття для характеристики психічного стану здорових людей, які
інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в
емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це
люди, які працюють у системі «людина — людина»: лікарі, юристи,
соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі.

Доктор К. Маслач підкреслює, що «професійне вигорання» — це не втрата
творчого потенціалу, не реакція на нудьгу, а скоріше емоційне
виснаження, що виникає на фоні стресу, викликаного міжособистісиим
спілкуванням.

Основні підходи до вивчення синдрому «професійного вигорання».

Перший підхід розглядає «професійне вигорання» як стан фізичного,
психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим
перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування. А відтак
«професійне вигорання» тлумачиться як синдром «хронічної втоми».

Другий підхід розглядає «професійне вигорання» як двовимірну модель, що
складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, — з
деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до
себе.

Але найпоширенішим є третій підхід, запропонований американськими
дослідниками К. Маслач і С. Джексон. Вони розглядають синдром
«професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, котра складається
з емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції власних
особистіших досягнень.

Г. Роберте класифікує вищенаведені симптоми як: 1) зміни у поведінці; 2)
зміни в мисленні; 3) зміни у почуттях; 4) зміни в здоров?ї.

Аналіз змісту й окремих проявів синдрому показує, що «професійне
вигорання» має досить складну структуру, тобто багато симптомів, які у
кожного вчителя можуть проявлятися по-різному, з урахуванням конкретних
обставин його професійної та особистішої життєдіяльності.

Серед симптомів, що виникають першими, можна вирізнити загальне почуття
втоми, вороже ставлення до роботи, загальне невизначене почуття
занепокоєння, сприймання роботи як такої, що постійно ускладнюється та
стає менш результативною. Вчитель може легко розгніватися, дратуватися і
почувати себе виснаженим, бути налаштованим надзвичайно негативно до
всіх подій. Він може вважати, що школа хоче його позбутися. Цей стан
посилюється відчуттям «незалученості», особливо якщо раніше вчитель
скрізь приймав участь. Окрім того, кожен, хто намагається допомогти,
щось порадити, викликає роздратування.

Серйозними проявами «професійного вигорання» є поведінкові зміни і
ригідність. Якщо людина зазвичай балакуча й нестримана, вона може стати
тихою і відчуженою. Або навпаки, людина, що зазвичай була тихою й
стриманою, може стати дуже говіркою, вступати в бесіду з будь-ким.
Жертва «професійного вигорання» може стати ригідною у мисленні. Ригідний
вчитель закритий до змін, оскільки це вимагає енергії й ризику, котрі є
великою загрозою для вже виснаженої особистості.

h

h

h

h

h

h

» h

h

?

????????????a?, який відчуває на собі дію синдрому «професійного
вигорання», може намагатися подолати ситуацію, уникаючи співробітників,
фізично і думкою дистанціюючись від них. Уникнення та дистанціювання
можуть проявлятися багатьма шляхами. Наприклад, часто буває відсутній па
роботі. Він може спілкуватися безособовими способами з колегами,
зменшувати власну залученість до контактів з ними. Працівник зрештою
стає депресивним і починає сприймати ситуацію як «безнадійну». Він може
залишити свою посаду чи взагалі змінити професію.

Згідно з теорією Д. Спаньол і Р. Кепьюто «професійне вигорання» може
розглядатися з погляду наявності трьох рівнів і трьох стадій. У
індивідуума, що відчуває на собі дію «професійного вигорання» першого
ступеня, проявляються помірні, нетривалі й випадкові ознаки цього
процесу. Такі симптоми проявляються в легкій формі і виражені турботою
про себе, наприклад, шляхом розслаблення чи організації перерв у роботі.

На другій стадії «професійного вигорання» симптоми проявляються
регулярніше, мають більш затяжний характер і важче піддаються корекції.
Звичайні способи розслаблення тут неефективні. Працівник може почуватися
виснаженим після гарного сну і навіть після вихідних. Щоб потурбуватись
про себе, йому необхідні додаткові зусилля.

Ознаки й симптоми третьої стадії «професійного вигорання» є хронічними.
Можуть виникати фізичні й психологічні проблеми на виразки чи депресії.
Спроби піклуватися про себе, як правило, виявляються нерезультативними,
а професійна допомога може не давати швидкого полегшення. Вчитель
починає сумніватися у цінності своєї роботи, професії і життя.

Прояви «професійного вигорання» можуть мати три стадії.

Наприклад, на першій стадії «професійного вигорання» індивідуум
виснажений емоційно й фізично і може скаржитися на постійний головний
біль, застуду тощо.

Для другої стадії «професійного вигорання» характерні дві сукупності
симптомів. Наприклад, у педагога може розвинутися негативне, цинічне і
знеособлене ставлення до людей, з якими він працює (до колег і учнів),
чи, навпаки, у нього можуть виникнути негативні думки про себе через
почуття, які з?являються до працівників або учнів. Щоб уникнути цих
негативних почуттів, він «заглиблюється в себе», викопує тільки
мінімальну кількість роботи і ті з ким не спілкується. В індивідуума
можуть проявлятися ознаки й симптоми однієї чи обох груп.

Заключна стадія — повне «професійне вигорання» — трапляється не часто,
проте виливається у повну відразу до всього па світі. Педагог ображений
і на самого себе і на все людство. Життя здається йому непідвладним, він
не здатен емоційно реагувати па події, зосередитися на проблемах.

На перших двох стадіях «професійного вигорання» індивідуум може
«відновитися», але, щоб повернутися до нормального життя, йому необхідно
або навчитися жити з тим, що є, або змінити ситуацію. К. Маслач
наголошує, що людина, яка повністю «вигоріла», ймовірно, не зміниться,
але для того щоб остаточно стверджувати це, необхідні додаткові
дослідження.

В.В. Бойко характеризує компоненти згаданого синдрому так:

1. Перший компонент — «напруження» — характеризується відчуттям
емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною
діяльністю.

Він знаходить прояв у таких симптомах, як:

1) переживання психотравмуючих обставин — людина сприймає умови роботи
та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі;

2) незадоволеність собою — незадоволеність власною професійною
діяльністю і собою як професіоналом;

3) «загнаність у кут» — відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити
роботу чи професійну діяльність взагалі;

4) тривога й депресія — розвиток тривожності у професійній діяльності,
підвищення нервовості, депресивні настрої.

2. Другий компонент — «резистенція» — характеризується надмірним
емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних
реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою.
На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ і
комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми.

Це виявляється у таких симптомах, як:

1) неадекватне вибіркове емоційне реагування — контрольований вплив
настрою на професійні стосунки;

2) емоційно-моральна дезорієнтація — розвиток байдужості у професійних
стосунках;

3) розширення сфери економи емоцій — емоційна замкненість, відчуження,
бажання припинити будь-які комунікації;

4) редукція професійних обов?язків — згортання професійної діяльності,
прагнення якомога менше часу витрачати па виконання професійних
обов?язків.

3. Третій компонент — «виснаження» — характеризується психофізичною
перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних
досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного
ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань,
розвитком психосоматичних порушень.

Тут виявляються такі симптоми, як:

1) емоційний дефіцит — розвиток емоційної почуттєвості на тлі
перевиснажсп-ня, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та
спустошення людини при виконанні професійних обов?язків;

2) емоційне відчуження — створення захисного бар?єру у професійних
комунікаціях;

3) особистісне відчуження (деперсоналізація) — порушення професійних
стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться
спілкуватися при виконанні професійних обов?язків, та до професійної
діяльності взагалі;

4) психосоматичні та психовегетативні порушення — погіршення фізичного
самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних
порушень, як розлади сну, головний біль, проблеми з артеріальним тиском,
шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.

Похожие записи