Реферат на тему:

Профорієнтаційна робота в школі.

Естетичне виховання

Профорієнтаційна робота в школі

Завершальним етапом психологічної та практичної підготовки учнів до
трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація —- система організації та проведення
навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних
знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного
вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних
професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно
значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Правильний вибір професії — це моральне задоволення, висока самооцінка.
Водночас це й висока продуктивність праці, висока якість продукції.
Вибір професії — точка, в якій сходяться інтереси особистості та
суспільства, де можливе й необхідне поєднання особистих і загальних
інтересів.

Завданнями профорієнтації є ознайомлення учнів з професіями та правилами
їх вибору, рекомендованими Міністерством освіти і науки України;
виховання в молоді спрямованості на самопізнання і власну активність як
основу професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої
здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії,
складати на цій основі реальний план оволодіння професією; забезпечення
розвитку професійно важливих якостей особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компонентів: професійна
інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний
відбір, професійна адаптація.

Професійна інформація — психолого-педагогічна система формування в
особистості активної профорієнтаційної позиції, що відповідає
суб’єктивним і об’єктивним умовам вільного та свідомого професійного
самовизначення особистості. Вона дає школярам змогу ознайомитися з
різними професіями, зі змістом трудової діяльності в галузі кожної з
них, з вимогами, які ці професії висувають до людини, а також з тим, де
ними можна оволодіти. Завдяки такій допомозі учні виявляють свої
індивідуальні схильності, психофізіологічні можливості, вміння зіставити
їх з вимогами тієї професії, до якої вони мають інтерес і нахили, щоб
прийняти правильне рішення про свою придатність до професійної
діяльності в обраній галузі праці.

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з
метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

Професійна консультація — надання особистості на основі її вивчення
науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і
засобів професійного самовизначення.

Професійна консультація має також на меті навчити учнів прийомів
самооцінки своїх якостей, щоб встановити їх відповідність вимогам
професії. Мріючи про ту чи ту професію, школярі повинні водночас
замислюватися, чи справді вони годяться для такої роботи. Щоб відповісти
на це питання, вони мають знати вимоги професії до її носія. Такі вимоги
розроблено до багатьох професій.

Аналогічні консультації слід надавати і батькам учнів, щоб вони
серйозніше підходили до обрання майбутньої професії дітьми, змогли
певною мірою допомогти їм у цьому. До професійної консультації залучають
також медичних працівників школи, які знають перелік медичних
протипоказань стосовно основних професій і можуть запобігти небажаним
випадкам, коли учням доводиться змінювати професійну орієнтацію вже на
етапі відбору.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги
учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й
оцінки його загальних і спеціальних здібностей, здатностей, інтересів,
потреб і об’єктивних умов професійної підготовки і працевлаштування.

Професійний відбір здійснюють навчальні заклади, що висувають до
вступників конкретні вимоги, або установи, які приймають випускників на
роботу. На цьому етапі з молодими людьми слід проводити роз’яснювальну
роботу. Вони повинні усвідомити: якщо вони мають певні недоліки, що не є
відхиленням від абсолютно важливих професійних вимог, то, попрацювавши
над собою, можуть їх подолати або згладити й досягнути професійної
майстерності.

Професійна адаптація — процес пристосування людини до професійної
діяльності, її умов; досягнення бажаної продуктивності праці й
відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями
особистості та вимогами до діяльності.

Здійснюється тоді, коли учень уже обрав професію і перебуває на стадії
оволодіння нею. Ознаками професійної адаптації є: збереження і розвиток
здібностей і схильностей до обраної професійної діяльності, збіг
суспільної та особистої мотивації праці, яка залежить від її змісту,
впливу сім’ї та виробничого оточення. Професійна адаптація здійснюється
разом із суспільною адаптацією, її результативність значною мірою
залежить від того, як школа зуміла закласти основи адаптації.

У Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається, визначено
етапи профорієнтаційної роботи зі школярами різного віку:

Початковий (пропедевтичний). Ознайомлення дітей у процесі навчальної,
позакласної та позашкільної роботи з найпоширенішими професіями,
виховання позитивного ставлення до різних видів трудової та професійної
діяльності, інтересу до пізнання своєї особистості, формування
початкових загальнотрудових умінь і навичок, здатності до взаємодії з
іншими особами в процесі діяльності. Результат — сформоване у молодших
школярів ставлення до себе, суспільства і професійної діяльності.

Пізнавально-пошуковий (5—7 класи). Передбачає: формування ціннісних
орієнтацій, мотивації самопізнання, установки на власну активність у
професійному самовизначенні та оволодінні професійною діяльністю;
систематичне ознайомлення з професіями у навчально-виховному процесі;
формування умінь самооцінки, самоаналізу з метою усвідомлення власної
професійної спрямованості; консультування щодо вибору профілю подальшої
освіти, форм трудової підготовки. Результат — вибір напряму (профілю)
навчання, продовження освіти у 8—9 класах.

Базовий (визначальний) (8—9 (8—12) класи). Здійснюється вивчення
наукових основ вибору професії, класифікаційних ознак професії, вимог
професій до людини, основних професійно важливих якостей, правил вибору
професії; оволодіння методиками самопізнання, самооцінки; розвиток
індивідуальних професійно важливих якостей; формування вміння зіставляти
вимоги, необхідні для здобуття конкретної професії, з власними
можливостями та кон’юнктурою ринку праці; створення умов для
випробування можливостей учнів у різних видах трудової діяльності
(консультації щодо вибору професії та навчального закладу; проведення
професійного відбору для випускників загальноосвітніх навчально-виховних
закладів). Результат — сформованість особистісно значущого сенсу вибору
професії, певної професійної спрямованості, професійне самовизначення
учнів, готовність до зміни професійної спрямованості та переорієнтації
на суміжні професії, на інші види діяльності відповідно до
індивідуальних особливостей учнів та результатів профвідбору.

Профорієнтаційну роботу в школі проводять учителі всіх навчальних
предметів, класні керівники, інші члени педагогічного колективу, фахівці
різних галузей виробництва.

У навчальних програмах з предметів природничо-математичного циклу
закладено можливості розкриття природничих основ праці, формування
практичних навичок (вимірювальних, обчислювальних, лабораторних,
графічних), необхідних для роботи на сучасному механізованому та
автоматизованому виробництві. На уроках трудового навчання учні на
політехнічній основі оволодівають системою техніко-технологічних та
економічних знань, набувають умінь і навичок самостійної роботи з
різними матеріалами, використовуючи з практичною метою інструменти,
пристосування і прилади, в них формується сумлінне ставлення до процесу
праці та її результатів. Усі ці якості мають безпосереднє значення для
подальшої професійної орієнтації.

Важливу роль у професійній орієнтації школярів відіграють факультативні
курси. Значна їх частина орієнтує старшокласників на конкретну професію
і дає їм певний обсяг знань, умінь і навичок з цієї професії.

Провідна роль у цій роботі належить класному керівникові. Він упродовж
тривалого часу спостерігає за учнями свого класу, вивчає їх
індивідуальні особливості, інтереси, здібності й нахили, контактує з
батьками, знає виховний потенціал кожної сім’ї. Це дає йому змогу
організувати профорієнтаційну роботу на належному рівні.

Серед форм такої роботи, використовуваних класними керівниками,
найефективнішими є екскурсії, зустрічі з фахівцями, колишніми
випускниками, вечори, диспути, конференції, класні години, заняття в
гуртках, факультативи, що дає їм змогу спостерігати за розвитком у
школярів професійних інтересів.

Для ефективного інформування учнів про певну професію використовують її
професіограму, що передбачає розкриття таких питань:

1. Як називається робота, у чому її суть? (Назва роботи, спеціальності,
професії, посади, можливого робочого місця, тобто опис істотних
характеристик і видодаих особливостей праці.)

2. Яка ефективність і мета роботи?

3. Що є предметом праці?

4. У який спосіб виконується робота?

5. На основі чого вона здійснюється?

6. Які критерії оцінки результатів праці?

7. Яка кваліфікація потрібна для роботи?

8. За допомогою яких засобів виконується робота?

9. В яких умовах виконується робота?

10. Яка організація праці?

11. Яка кооперація праці? (Хто, що і з ким виготовляє?)

12. Яка інтенсивність праці?

13. Які моменти небезпеки та відповідальності трапляються в процесі
роботи?

14. Яку вигоду дає робота працівникові? (Зарплата, премія, пільги,
моральне задоволення, суспільне визнання.)

15. Які вимоги й обмеження характерні для роботи?

Під час орієнтації учнів на конкретну професію можливі такі помилки: а)
поділ професій на «престижні» й «непрестижні»; б) ототожнення
навчального предмета з професією; в) перенесення ставлення до людини
—представника професії — на саму професію; г) вибір професії під чиїмсь
впливом; ґ) застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального
виробництва.

Естетичне виховання учнів

Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є
естетичне виховання.

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо
спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність
за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про
загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про
сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами
краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і
поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою
художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття,
переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в
мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина,
сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне,
відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне,
на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у
ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у
формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й
сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися
байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до
спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве
і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання
виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери
учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне
багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну
теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є
певні знання. Цей принциповий підхід слід узяти за основу при
використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва,
скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність
оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і
баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного
мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати
мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних
смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне
ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися
красою природи чи пам’ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки —
акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися
невимушене, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці
якості тісно пов’язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори
образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури,
яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише
сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене,
бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка,
відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає
на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню
літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку
К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває
подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і
сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб
розвитку інтелекту учнів; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк.
Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об’єднують у собі
елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого
мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки
учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній
діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д)
природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм,
закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; е)
факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин,
духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути
предметом обговорення з учнями; е) оформлення побуту (залучення дітей до
створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі).

Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є навчальна
робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв
(МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи
і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи,
фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять подорожі до витоків
рідного слова, уроки на природі, години улюбленої праці, творчості,
уроки емоційної культури, народознавства, людинознавства,
мистецтвознавства, мандрівки в історію тощо.

Виняткову роль в естетичному вихованні школярів відіграють предмети
естетичного циклу (малювання, співи, музика). На уроках із цих предметів
учні не лише здобувають певні теоретичні знання з конкретних видів
мистецтва, а й набувають відповідних практичних умінь та навичок,
розвивають свої мистецькі здібності. Вагомим доповненням до цього циклу
є уроки української мови, української та світової літератури, на яких
учні засвоюють багатство і красу рідної мови, знайомляться з шедеврами
рідної та світової літератури. На уроках природничо-математичних
дисциплін відкриваються великі можливості використання краси природи,
формування бережливого ставлення до неї. Краса фізики і математики — в
логічній чіткості наукових побудов і доведень, чіткості їх структури.
Певне виховне значення має як естетика праці учнів і продуктів праці,
так і вміння та навички, набуті в процесі праці, що дають змогу
особистості творчо виявити себе. На уроках фізичного виховання учні
вчаться красиво і правильно триматися й ходити.

На розв’язання завдань естетичного виховання спрямована також позакласна
виховна робота. Крім бесід, лекцій, диспутів, тематичних вечорів,
вечорів запитань і відповідей на естетичну тематику, цінною в
естетичному вихованні є участь школярів у діяльності шкільних клубів
любителів мистецтв, гуртках художньої самодіяльності, літературних
об’єднаннях, музичних ансамблях і шкільних оркестрах, шкільних театрах.
Розширювати й поглиблювати свої естетичні знання, уміння й навички учні
можуть у позашкільних освітньо-виховних установах: музичних і художніх
школах, будинках і палацах школярів, студіях.

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я. Належне
естетичне оформлення квартири, наявність бібліотеки, мистецьких
журналів, телевізора, сімейних традицій з обговорення телепередач,
прочитаних книжок, сімейний відпочинок на природі, спільне відвідування
театру — все це створює сприятливі умови для прищеплення естетичних
смаків дітям.

Похожие записи