Реферат на тему:

Професійна компетентність педагога у соціально-педагогічсному підході
до виховання дітей та молоді на засобах гуманізації

Анотація. У тезисах характеризується аналіз проведених
виховних заходів, який засвідчив, що чим більше невирішених проблем
зустрінуть вихованці у процесі позановчальної діяльності, тим більше
активності, творчості й власної ініціативи їм необхідно буде проявити,
чим ширшим буде коло для спілкування, тим гуманнішим, принциповішим,
відповідальнішим буде у житті.

Актуальна проблема. Пріоритетний напрям сучасної соціально-педагогічної
освіти є головною умовою реалізації творчого потенціалу сучасного
педагога, формування його педагогічного мислення, професійної
компетентності, гуманітарної культури; самоствердження сучасного вчителя
як цілісної, освіченої, духовної, багатої, інтелектуально зрілої,
ініціативної, відповідальної особистості, здатної розвивати інноваційні
здібності своєї нації.

Згідно з ідеєю гуманізації людина розглядається не як істота, яка
виконує та підтверджує певні психологічні закономірності, а як творча
особистість, здатна не тільки здійснювати, а й порушувати ці
закономірності, розвивати їх та створювати нові у соціумі. Гуманізація
соціально-педагогічної освіти завжди пов’язана із соціокультурними
змінами, що відбуваються в суспільстві. На кожному історичному етапі
виокремлюються нові вимоги до особистості вчителя та його підготовки.

Особливості гуманістичного підходу розкриті в концепціях виховання,
розроблених педагогами: А.Капською, М.Лукашевичем, І.Бехом,
А.Бодальовим, О.Вишневським, І.Ісаєвим, та ін. Отже, можна
стверджувати, що нині важливими тенденціями гуманізації
соціально-педагогічної вищої освіти є такі: загальнолюдська мораль, як
основа соціально-педагогічної освіти; демократичність; багаторівневість
та багатоступеневість; гнучкість, відкритість та варіативність;
полікультурний характер інтерактивне навчання.

Сучасні дослідники виділяють такі гуманістичні функції освіти:

розвиток духовних сил, здібностей та вмінь, що допомагають людині
переборювати життєві труднощі;

формування характеру та моральної відповідальності;

забезпечення можливостей для особистісного та професійного зростання і
самореалізації;

оволодіння засобами, необхідними для досягнення інтелектуально-моральної
свободи, особистої автономії та щастя;

створення умов для саморозвитку творчої індивідуальності особистості й
розкриття її духовних потенцій.

Гуманізація соціально-педагогічної освіти є фактором гармонійного
розвитку особистості вчителя, збагачення його творчого потенціалу,
зростання фізичних і духовних сил, здібностей.

Соціально-педагогічний процес, спрямований на розвиток особистості як
суб’єкта творчої діяльності. Саме в цьому й полягає гуманістична мета
соціально-педагогічної освіти, досягнення якої вимагає реалізації певних
завдань:

надання учню системних знань про закономірні взаємозв’язки людини з
природою, суспільством, державою; про процеси становлення особистості,
її ставлення до інших та самої себе;

формування вмінь оцінювати соціальні та природні явища, феномени
культури, оволодівати засобами набуття й інтерпретації наукової
інформації, її обробки та зберігання; бачити “свій” предмет у
навчально-виховному процесі.

Зміст професійного педагогічного мислення полягає в пізнанні
вчителем сутності педагогічних явищ та творчому розв’язанні
професійно-педагогічних завдань, які він формулює для себе під час
вирішення проблемної ситуації. Тому професійне мислення вчителя
найяскравіше виявляється в позитивній реконструкції проблемної ситуації.
Саме в цьому і полягають здатність і потреба вчителя аналізувати,
узагальнювати та перетворювати педагогічні ситуації, приймати рішення
про вибір та можливості застосування засобів соціально-педагогічної
взаємодії, творчо створювати нові засоби педагогічного впливу на учнів
та навчально-виховний процес у цілому. Гуманістичне, національне в
педагогіці трактується як вияв соціально-психологічної детермінації, що
репрезентує адекватність виховної соціально-педагогічної системи буттю і
свідомості соціуму, особливостям їх національної родинно-побутової і
громадської культури в цілому.

Сучасні підходи у соціально-виховному процесі реалізується на основних
функціях:

вплив на свідомість, почуття і поведінку вихованців;

органічного поєднання виховання (зовнішнього педагогічного впливу) і
самовиховання особистості;

єдність та координації виховних зусиль усіх соціальних інститутів і
об’єднань, які займаються соціальним вихованням: сім’ї, школи,
колективів і груп, засобів масової інформації;

використання системи конкретних виховних справ, які одночасно вирішують
завдання інтелектуального, фізичного, патріотичного, морального,
естетичного й екологічного виховання в єдиному соціально-виховному
процесі;

системного підходу до процесу соціального виховання – послідовного і
супідрядності всіх компонентів виховання, їх взаємозв’язків і
взаємовпливу;

урахування зовнішніх і внутрішніх факторів, які сприяють чи
перешкоджають одержанню найоптимальніших результатів виховної роботи.

Соціальні причини виховного процеса, що протікає у формі
взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців:

а) уже сформований спосіб життя школяра, який може сприяти розвиткові
запланованих якостей або (за певних умов) перешкоджати йому;

б) умови життя, які спричиняють становлення певного способу життя у
межах різних регіонів: національні особливості (національна психологія,
характер, свідомість, світогляд) найближчого оточення вихованця;
традиції, звичаї, обряди; особливості географічного і природного
середовища;

в) засоби масової інформації;

г) рівень розвитку й умови життя, які безпосередньо впливають на
особистість школяра (виховна система, що склалася у ньому, громадська
думка, ціннісні орієнтації, моральні норми, психологічний клімат);

д) норми взаємин, що склалися у первинних колективах, позиція учня у
системі колективних відносин;

е) індивідуальні особливості вихованця.

Висновок. Соціальне виховання підростаючого покаління –
цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття і поведінку
вихованців з метою формування у них відповідних якостей. Тому до підходу
соціально-виховних справ педагог включає методи і форми, що приводять
учнів до моральних, естетичних, етичних та ін. суджень, за допомогою
яких вони оцінюють вчинки – свої та інших людей. Для підсилення
переживання особистості, його ставлень до дійсності, людей, власної
поведінки, у структуру виховної справи органічно вплитаються засоби, які
стимулюють почуття. Головна мета соціально-виховної справи – формування
поведінки, готовності до відповідної діяльності.

Таким чином, гуманізація педагогічної освіти є фактором гармонійного
розвитку особистості сучасного вчителя, збагачення його творчого
потенціалу, зростання фізичних та духовних сил, здібностей у
соціально-педагогічній роботі з дітьми.

Список використованих джерел та літератури

1.Державна національна програма „Освіта. Україна ХХІ століття”. – К.,
1994.

2.Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма
личностно-ориентированного образования. // Педагогика. – 2001. — № 4.

3.Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса. – М.,
1983.

4.Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та
молоддю. – К., 2001.

5.Лукашевич М.П. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні
засади. – К., 2001.

Похожие записи