Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Сумської облдержадміністрації

ДПТНЗ «Путивльський професійний ліцей»

Матеріали до науково – практичної Інтернет конференції «Проблеми
виховання патріотизму підростаючої особистості в умовах глобалізації»

Матеріали підготовлені

пошуковим загоном «Пошук»

Керівник: викладач історії

Капін Анатолій Вікторович

2011р

До Вашої уваги досвід роботи пошукового загону ДПТНЗ «Путивльський
професійний ліцей» «Пошук». Метою якого є виховання підростаючого
покоління в дусі патріотизму, поваги до власного народу, його
цінностей, виховання всебічно розвиненої , гуманістично спрямованої
особистості кожного учня.

Проблеми виховання молоді – це вічні проблеми, які знаходяться в центрі
уваги педагогів, громадських та політичних діячів. Скільки існують
держави, стільки і суспільство висуває та на свій розсуд вирішує питання
мети, змісту, шляхів, засобів та методів виховання своїх майбутніх
громадян. Громадянське суспільство і діюча демократія потребують
активних громадян, яким притаманна громадянська культура, громадянська
свідомість, потреба в суспільній діяльності, почуття обов’язку,
патріотизм, справедливість, вміння робити свідомий моральний вибір.

Ні для кого нема секрету, що сучасне молоде покоління українців
виростає, маючи слабке розуміння про почуття Батьківщини, патріотизму,
про честь та совість, про громадянську відповідальність. Таке становище
призводить до того, що потребу молоді в спілкуванні та взаємодії, яка не
реалізується державними органами та суспільними організаціями,
намагаються використати в своїх інтересах різні екстремістські та
злочинні організації, а також різні секти, в тому числі тоталітарні. Як
наслідок, саме в середовищі молоді найбільш активно розповсюджуються
наркотики, пропагуються ідеї нацизму та радикалізму. Крім того, в умовах
зниження уваги до військово-патріотичного виховання серед молоді стають
популярними ідеї пацифізму як прагнення уникнути служби в армії.

Необхідність вирішення проблем, пов’язаних з вихованням у молодого
покоління патріотизму, очевидна. Одним зі способів їх вирішення є
організація цікавої для підлітків та молоді суспільно-корисної
діяльності, спрямованої на досягнення суспільно-значущих цілей.
Невичерпним джерелом для цього є використання краєзнавчого матеріалу.

Вивчення історичної спадщини Путивльщини, популяризація пам’яток її
історії та культури є важливим шляхом досягнення виховних завдань в
роботі з учнівською молоддю ДПТНЗ «Путивльський професійний ліцей».
Одним з видів такої діяльності є увічнення пам’яті про героїчні та
трагічні сторінки Великої Вітчизняної війни. Це і є основним
пріоритетом роботи загону «Пошук» ліцею.

Історія створення пошукового загону розпочалась в 1987 році.

8 травня 1987 року з’їхались до Путивля відмінники навчання
професійно-технічних училищ України, щоб пройти шляхами подвигу
партизан-ковпаківців від Путивля до Карпат. В супроводі ветеранів війни
юнаки та дівчата почали свій похід від священних партизанських могил у
Спадщанському лісі На цьому місці делегації із семи областей, через які
проходили бойові шляхи ковпаківців (Сумської, Чернігівської, Київської,
Житомирської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської), передали
капсули із священною землею свого краю учням Путивльського
професійно-технічного училища. На цьому місці, у цей день, путивляни
зобов’язались створити музей партизанської слави у своєму навчальному
закладі. Це і був початок кропіткої пошукової роботи та збору матеріалу
для музейної експозиції.

Чотири роки колектив навчального закладу працював над створенням музею.
На шляху до наміченої мети було розглянуто чимало проектів та ідей.
Хотілося створити музей, який би якось відрізнявся від інших музеїв
міста. Нарешті рішення було знайдено.

Оригінальність в оформленні інтер’єру та незвичність подання
експозиційного матеріалу лягли в основу всієї роботи по
створенню музею.

Відкриття

музею партизанської слави 1991 рік

На відкритті музею присутні колишні партизани Некрасова Є. М., Ганзін П.
І., Мостович М. М., Шаповалов Г. Л., Наумов М. М.

Урочисте відкриття музею партизанської слави Путивльського професійного
ліцею відбулося у дні святкування на Путивльщині знаменної дати –
50-річчя початку партизанського руху на Україні у вересні 1991 року.

В урочистостях відкриття музею взяли участь

128 колишніх партизан, що прибули до Путивля з усіх куточків країни та
зарубіжжя.

Сторінка з книги відгуків

Ось перший запис у книзі відгуків відвідувачів музею: «Организаторам
музея! Достойна всяческой похвалы и признания проделанная Вами работа по
организации музея партизан ской славы. Пусть наша скромная, маленькая
роль в общенародной борьбе против немецко-фашистских захватчиков
послужит большой цели: воспитанию у наших молодых людей – Ваших учащихся
– чувства глибокого патриотизма, любви к нашей великой Родине, за
которую мы без страха отдавали всё – даже жизнь! Без духовной памяти о
прошлом не было б и не может быть будущего. Это надо помнить всем!» (В
кінці стоять підписи 47 колишніх партизан).

Величезна заслуга в створенні музейної експозиції належить пошуковому
загону. Пошукові групи кожен рік оновлюються. На зміну учням, що
закінчили навчання, приходять нові ентузіасти музейної справи.
Чисельність пошукових груп коливається від 15 до 25 чоловік. В різні
роки їх очолювали викладачі Пустовойт Л.Т., Крутась Н.І., вихователь
гуртожитку Лобанова Н.І. В останні роки керує пошуковцями викладач
історії Капін А.В.

Як відомо, в роки війни на Сумщині діяли шість великих партизанських
загонів, більше тридцяти малих загонів та велика кількість підпільних
груп. Про діяльність багатьох з цих угрупувань і до теперішнього часу ще
недостатньо відомо, тому метою пошукової роботи загону є наступне:

1. Продовження пошуку матеріалів про учасників партизанського руху на
Сумщині, зокрема партизанського з’єднання С.А.Ковпака та Української
партизанської дивізії під командуванням П.П.Вершигори.

2. Пошук матеріалів про діяльність патріотичних груп і маловідомих
партизанських загонів, які створювались на Путивльщині та в Сумській
області.

3. Листування з ветеранами Великої Вітчизняної війни.

4. Збирання спогадів ветеранів війни та очевидців подій, пов’язаних в
часі з фашистською окупацією Путивльщини.

Внаслідок листування з колишніми партизанами на адресу ліцею надійшли
деякі матеріали про діяльність партизанських загонів, окремих їх
учасників, людей, що були зв’язані з партизанським рухом в тилу ворога.

Так, свої спогади та фотодокументи надіслали партизани-ковпаківці:

— Демидов Іван Яковлевич, кулеметник, місто Харків.

— Абрамов Сергій Федорович, командир саперного взводу, місто Київ.

Вдалося також розшукати та за получити фотодокументи 46
партизан-ковпаківців. Серед них, наприклад:

Мазуленко Іван Михайлович, місто Чита.

Боженко Федір Федорович, місто Київ.

Бакаєв Дмитро Олексійович, місто Хмельницький.

Гунько Борис Костянтинович, місто Хмельницький.

Тетерев Олексій Іванович, Путивльський район.

Шульга Петро Григорович, місто Глухів.

Був встановлений зв’язок і отримані фотоматеріали від колишніх бійців
Першої Української партизанської дивізії Шоліна М.А., командира полку,
Олійника В.А., помічника комісара дивізії, Кулика А.І., командира
відділення розвідки другого полку, Юрка П.І., заступника комісара
третього полку.

В одному із своїх листів партизан-ковпаківець Демидов І.Я. надіслав
текст присяги партизан, яка свідчить про самовідданість, про безмежну
любов до Батьківщини і ненависть до її ворогів. До тексту партизанської
присяги завжди звертаються організатори виховних заходів.

Ось цей текст партизанської присяги:

«Я, гражданин своей Отчизны, …, клянусь, что не выпущу из рук оружия,
пока последний фашистский гад на нашей земле не будет уничтожен. Я
обязуюсь беспрекословно выполнять приказы всех своих командиров и
начальников, строго соблюдать воинскую дисциплину. За сожженные города
и села, за смерть женщин и детей наших, за пытки, насилие и
издевательства над моим народом, я клянусь мстить врагу жестоко,
беспощадно и неустанно! Кровь за кровь и смерть за смерть! Я клянусь
всеми средствами уничтожать бешеных гитлеровских псов, не щадя своей
крови и своей жизни. Я клянусь, что скорее умру в жестоком бою с врагом,
чем отдам себя, свою семью и весь наш народ в рабство кровавому фашизму.
Если же по своей слабости, трусости или по злой воле я нарушу эту свою
присягу и предам интересы народа, пусть умру я позорной смертью от руки
своих товарищей!»

Пошукова робота продовжувалась. Були знайдені родичі
партизан-ковпаківців, за допомогою яких отримані фотодокументи і деякі
речі колишніх патріотів: Бобиної Мотрони Павлівни, медсестри
партизанського з’єднання, Каторгіної Ольги Андріївни, колишньої
колгоспниці, що активно допомагала партизанам та партизанської сім’ї
Требісових.

Мешкає в Путивлі уродженець села Стара Шарпівка Путивльського району,
розташованого поблизу Спадщанського лісу, скромна людина – Акіменко
Федір Павлович. У роки війни його село неодноразово горіло від рук
гітлерівців – так вони карали односельців за їх активну допомогу
партизанам. Зовсім юні хлопчаки села збирали різну зброю та боєприпаси і
передавали у партизанський загін. Найбільше у цій небезпечній справі
відзначався маленький на зріст Федя Акіменко. Виконував він і інші
небезпечні завдання партизан. Зокрема, був зв’язковим між загонами в
Спадщанському лісі та в урочищі Мариця. На ковзанах по кризі Клевені
Федя пробирався з Шаровки до Воргла, передаючі накази командування. Не
один раз сміливого хлопця фашисти обстрілювали з кулемета, але доля
берегла його. Ковпаківці любили його і називали неодмінно як «товариш
Федір». Багато років не знали, що Федір Павлович має відношення до
підпільної діяльності на Путивльщині. Тільки випадковість звела
пошуковців з колишнім патріотом. А незабаром в музеї відбулась зустріч з
ним під назвою «Допомагала партизанам молодість».

Ф.П.Акіменко передав пошуковцям свій щоденник і деякі фотодокументи,
датовані 1944-1945 роками.

Таким чином загін має у своєму розпорядженні деякі дані про юнаків і
дітей, які допомагали партизанам та підпільникам у боротьбі проти
гітлерівців. Ось прізвища деяких з них:

Георгієвська Валентина Дмитрівна, 1922 р.н., путивлянка, керівник
підпільної молодіжної організації;

Іванова Тамара Андріївна, 1924 р.н., путивлянка, сестра партизана,
партизанська зв’язкова;

Іванов Анатолій Андрійович, Іванов Володимир Андрійович, 1928р.н.,
путивляни, розповсюджували листівки, що закликали до боротьби проти
фашистів;

Наумов Олександр Іванович, 1927 р.н., путивлянин, зв’язковий партизан;

Голубкова Ельвіра Костянтинівна, 1927 р.н. та Хапилін Борис
Яковлевич,1924р.н., путивляни, розповсюджували листівки;

Гавриленко Микола Прокопович, мичка Микола Тихонович, 1925 р.н., із села
В’язенка Путивльського району, члени підпільної молодіжної організації;

Вінник Тарас Михайлович, Єрмоленко Михайло Андрійович, Кривошей Іван
Сергійович, Швайко Андрій Феодосійович, 1925 р.н., із села Волокитине
Путивльського району, приймали участь у розгромі поліцейської дільниці
та сільської управи;

Пінчукова Антоніна та Пінчукова Софія, 1925 та 1924 р.н., із села
Мачулищи Путивльського району, ховали поранених партизан від фашистів;

Козаченко Володимир Олексійович, 1924 р.н., Алімов Петро Терентійович,
1928р.н., Шаліков Людовик Давидович, 1924 р.н., із села Стара Шарпівка
Путивльського району, збирали та передавали партизанам зброю та
продукти.

Сєргунов Є.М.

Зв?язковий і розвідник партизанського

загону М.Ганзіна.

Фото 1961 року.

(із архіву музею)

Погребний С.С.

Учасник підпільної групи в п.Тьоткіно,

згодом боєць загону М.Ганзіна.

Фото 1967 року. (із архіву музею)

Ісаєв Н.С.
Чекаберідзе П.Є.

Командир партизанської бригади
Командир курського партизанського

ім. Чапаєва, діяв із загоном М.Ганзіна.
загону, діяв із загоном М.Ганзіна

Фото 1945 року
Фото 1950 року

†††††††††††††††††††††††††††††††??

Созіна Ніна

Колишня автоматниця другої роти Путивльського партизанського загону.

Фото 1945 року.

(із архіву музею)

Напередодні святкування 60-річчя Великої Перемоги учні почали збирати і
занотовувати спогади учасників війни, а також очевидців різних подій,
пов’язаних з фашистською окупацією на Путивльщині. Свої спогади залишили
почесний громадянин Путивля, який визволяв місто в 1943 році Горбачов Г.
Є., голова клубу «Фронтовичка» Рипун Є.Б., колишня партизанка
Соколовська М.В., Колосова Г. П. Загалом у Книзі спогадів «Пам’ять
серця» записано понад 30-ти розповідей. В обробці пошуковців, наприклад,
декілька з них.

«Я, Ганна Павлівна Колосова, зустріла війну зовсім маленькою дівчинкою.
Але тяжкі іспити, які випали на долю всього народу, не обійшли стороною
і мене. Мій дядько, Харитон Антонович Черняков, працював до війни
головою сільської ради, а потім лісничим. За віком на фронт
мобілізований не був. Але не міг не приймати участі у боротьбі проти
фашистів. Хоча з вини провокатора підпільна група, в яку він входив,
була заарештована, випадково залишившись у живих разом з підпільниками,
Харитон Антонович продовжив підпільну роботу. Я стала йому допомагати.
Збирала молодь для бесід у дядька, який розказував про партизан і
готував до вступу у партизанський загін С.А.Ковпака. Разом з сестрою
Марією та братом Василем збирала і передавала партизанам важливі
повідомлення. Одним із таких повідомлень була звістка про арешт, що
готувався для 32 партизанських сімей.

Не повернулись додому, загинули, захищаючи Батьківщину, дядько Харитон і
брат Василь».

«Я, Марія Борисівна Ткаченко, залишилась в окупованому Путивлі у складі
підпільної групи з 5 чоловік. Завдання отримували безпосередньо від
Радика Руднєва, розвідника ковпаківського партизанського загону.
Займалися розповсюдженням листівок у багатолюдних місцях, збирали
повідомлення про окупантів. Записували і все передавали через Радика у
партизанський загін.

Коли Червона Армія 3 вересня визволила Путивль, з’ясувалось, що за нами
вже слідкували і на 5 вересня було призначено провести арешти.
Визволення міста завадило гітлерівцям здійснити свій план».

Коли починалась робота над створенням музею партизанської слави,
пошуковий загін, яким керувала на той час викладач Крутась Ніна
Іванівна, вийшов на людину, що мала пряме відношення до діяльності
невеликого маловідомого загону. Так вдалося познайомитись з Ксенією
Ємельянівною Наливайко, яка в роки війни біла комісаром партизанського
загону під командуванням Михайла Ілліча Ганзіна.

Нагороди К.Є.Наливайко

Колишній комісар передала пошуковцям деякі особисті речі, фотодокументи,
спогади, адреси партизан. Зібраний у достатній кількості матеріал
дозволив створити експозицію про бійців цього загону, а згодом і
написати літопис про партизанський загін М.Ганзіна під назвою «Невідомий
загін. Молодість, опалена війною». Ця історія є яскравим прикладом того,
як представники сільської інтелігенції, робітники, колгоспники,
військовополонені, оточенці вели боротьбу з фашистськими загарбниками
всіма доступними методами.

Загін діяв на території Сумської, Чернігівської, Курської, Орловської та
Брянської областей.

Основою для створення загону стали підпільні групи з місцевої молоді,
військових, які виходили з оточення, військовополонених, що зуміли
втекти з фашистських таборів. Такі групи почали діяти в селах Козаче,
Мішутине, Малушине, Мачулищи. Вони спочатку були малочислені і
нараховували від 3 до 6 чоловік. Найбільша підпільна група створилась у
селі Вощинине, вона налічувала до 50 чоловік. Очолював її Рижов Микита
Анатолійович.

8

P b

?????I?b

&

&

zu

&

gd„O–

gd=j§

‘ дім батька, в якому розміщувалась школа. Зустрівшись з Михайлом
Ганзіним та його друзями Фокіним, Олексієм Чумаковим, Іваном Кононовим,
Олексієм Горяєвим, Іваном Агєєвим, Ксенія Наливайко стає на шлях
боротьби проти поневолювачів.

Незабаром її дім перетворюється у штаб підпільної групи. Щоб відволікти
увагу місцевої влади, вона впустила квартирантів – циган з десяти сімей,
які шукали притулку на зиму. Відтепер дім був повен людей і ніхто не
звертав уваги хто сюди приходив і коли.

В штабі готували листівки і розповсюджували їх у селах. Незабаром у
народі пішла чутка про чудом відкіля узявшихся листівках. Одна,
наприклад, була такою: «Товариші! Не вірте німецькій владі! Червона
Армія перейшла у наступ і має великі успіхи. Проводьте боротьбу проти
ворога. Ховайте від нього хліб і скотину, теплу одежу. Не віддавайте
своїх дітей у німецьку неволю. Допомагайте один одному. Перемога буде за
нами!» і підпис «Друзі».

Партизанська листівка

Так пройшла зима. Настала весна. Підпільні групи зростали. Але було мало
зброї. В ніч на 15 травня 1942 року підпільники напали на
Князе-Казачанську поліцейську управу і здобули кулемет, гранати,
декілька гвинтівок. Після цього залишатись у селі було небезпечно. Тієї
ж ночі вони покинули село і на світанку були вже в Казенних лісах. З
цього часу підпільники перейшли на відкритий шлях боротьби.

На першому засіданні групи прийнято було рішення називатись
партизанським загоном. Командиром був обраний одноголосно Михайло
Ганзін, комісаром – Ксенія Наливайко.

У червні 1942 року для загону відбулася вагома подія – у Казенному лісі
патріоти випадково зустрілись з передовою групою великого партизанського
загону імені Чапаєва. Командував групою майор Ісаєв Микола Степанович.
Ця зустріч зіграла вирішальну роль в становленні місцевого загону.
Чапаєвці допомоги молодим патріотам зброєю, боєприпасами, а згодом і
пройти до партизанської бази в Хінельські ліси. Одержавши допомогу в
озброєнні та план дій на окупованій території, загін Ганзіна і Наливайко
вирушив у похід по північній частині Сумщини. Загін постійно зростав. До
нього приєднувалося все більше і більше людей. К осені 1942 року до цого
складу ввійшли підпільні групи сел. Мачушине, Вощинине та інших
населених пунктів.

Загін почав активну боротьбу проти окупантів. А попереду були тяжкі бої,
втрати і радість перемог. Про них розповів у районній газеті
«Путивльські відомості» у ряді своїх статей директор музею партизанської
слави Биков О.Ф. у 2006 році на честь 65-річчя початку партизанського
руху на Україні. Працюючи над історією створення партизанського загону
Ганзіна, пошуковим групам музею вдалося встановити прізвища всіх членів
підпільних груп, які діяли у селах Князе-Козаче під керівництвом Ганзіна
М.І., Вощинине під керівництвом Максимова С.Г. та Мишутине під
керівництвом Мостович М.М.

Пошуковці побували у селищі міського типу Ворожбі у родичів колишньої
зв’язкової загону Бушнєвої Анастасії Михайлівни, у яких в сімейних
альбомах знайшли дивом збережену одну з листівок підпільників, які вони
писали від руки і розклеювали у населених пунктах.

У селі Мишутине, у далекого родича одного з партизанів був виявлений
фотознімок колишнього помічника комісара загону Горбовцова Івана
Васильовича. А ось колишній розвідник Вишневський А.В. надіслав з міста
Омська фотознімок своєї матері Вишневської Клавдії Тимофіївни, яка була
страчена фашистами за Путивлем, у Троїцькому яру у травні 1942 року за
зв’язок з партизанами-ковпаківцями.

Продовжується листування з колишніми патріотами, партизанами загону
М.Ганзіна Наумовим М.М., Смиченко В.С., Гуляєвим Н.Є., Горбовцовим О.П.,
Чулковим А.К., Шовковим Є.Н., Мостовичем М.М. та іншими.

Пошукова робота продовжується. Зібрано 62 фотодокументи. За останній
час музей поповнився новими матеріалами про учасників патріотичного
руху. Наприклад, колишній партизан загону М.Ганзіна Шаповалов Л.Г., нині
мешканець села Олексіївка, Курської області, надіслав фотознімки своїх
бойових товаришів: Кривошеєва Г.М., Теслєва М.Д., Василенка М.С.
Колишній боєць загону Наумов М.М. під час зустрічі в музеї з учнями, в
дні святкування Дня Партизанської Слави, передав музею декілька своїх
нагород, партизанський квиток і фотознімок своєї сестри, зв’язкової
загону Некрасової Є.М.

При кожній зустрічі, у кожному листі колишні партизани неодмінно
відмічають, що надійною опорою партизан завжди були місцеві мешканці.
Усюди знаходили вони помічників — зв’язкових, провідників, розвідників,
хазяїв явочних квартир. Щохвилини, ризикуючи життям, добували для
партизан відомості Наумова Євгенія з Вощинина, Марія Морозова, Віра
Акентьєва і Анастасія Мишкіна з Князе-Казачого, Анастасія Бушнєва, Петро

Малафєєв і родина Олександра Горбовцова з Мишутина, Таїсія Воронина з
Воронівки, Марія Висоцька з Брусків, Федір Бабинцев і Гнат Кузмичов з
Горок, Григорій та Олександр Ігнатьєви з Гудово.

Жорстоко розправлялися окупанти з патріотами. Після страшних катувань
була страчена мати розвідника Вишневського Клавдія Тимофіївна.
Олександра Афанасіївна Костюченко, що мешкала із сином 6 років,
переховувала у себе пораненого Г.І.Забелло, партизанського поета. В
їхній дім часто навідувались фашисти. Ховати пораненого приходилось у
ямі під підлогою. Згодом Г.І.Забелло присвятив своїй рятувальниці цілу
поему.

Великою пошаною партизан користувалися двоє юних друзів – Володимир Корф
та Михайло Филипенко. Володимир мав детекторний приймач. Він слухав
московські передачі та писав листівки. Поліцаї взялись розшукувати
патріота-пропагандиста. Разом з Михайлом він пішов у загін Ганзіна. В
одному з останніх боїв обидва юних товариша загинули смертю хоробрих.

Внаслідок пошукової роботи встановлене місце поховання партизана Фокіна
Іллі, який загинув у селі Князе-Козачче Путивльського району. Також була
знайдена очевидиця страти молодих патріотів німецькими карателями
Залеська Віра Миколаївна. Вона, будучи підлітком, разом зі своєю тіткою
випадково стала свідком страшної події. Так стало відомо про місце
загибелі підпільників з села Князе-Козачче Іллі та Федора Нікітіних ,
Шури Бунчукової та Василя Висоцького.

Колишній викладач початкової військової підготовки Чепізубов Павло
Єлізарович передав свої спогади про бойовий шлях 92 окремого
механізованого понтонно-мостового батальйону в роки Великої Вітчизняної
війни.

В 1990 році викладачі Пустовойт Л. Т. та Шамрай М.І. здійснили
командировку в Молдавію, на батьківщину П. П. Вершигори. В селі
Северинівка вони відвідали дім, де народився Петро Петрович, школу, в
якій він навчався, дім-музей, названий його ім’ям. Матеріал, зібраний в
Молдавії, став основою експозиції, присвяченої П. П. Вершигорі.

Взагалі пошуковцями зібрані біля 400 документів та різних предметів, які
стали основою експозиції Музею партизанської слави Путивльського
професійного ліцею.

Викладачі Шамрай М.І. та Пустовойт Л.Т. на батьківщині П.П.Вершигори

Експозиція музею налічує 13 розділів і розміщена у 5 залах.

Путивль перед війною.

Нашестя.

Партизанський загін Ганзіна М.І.

Партизанський загін Ковпака С.А. Рейд по Сумщині.

Рейд партизанського з’єднання на правобережну Україну.

Карпатський рейд.

Перша Українська партизанська дивізія імені С.А.Ковпака.

Перемога.

Герої ковпаківці.

Вершигора П.П. – партизан, письменник, громадський діяч.

Незабутні зустрічі.

Спадкоємці героїв.

Воїни-інтернаціоналісти.

З метою пропаганди ліцею як навчального закладу, у рамках
профорієнтаційної роботи, співробітники музею запрошують відвідати музей
ліцею учнів шкіл міста та сіл району.

За весь період роботи музею з його експозицією ознайомились близько 4
тисяч чоловік.

Завжди змістовно і цікаво проходять заходи, присвячені святкуванню Дня
Партизанської слави у вересні місяці. До них активісти музею ретельно
готуються. У цей день Рада музею разом з керівником ліцею організовує
екскурсійний похід до Спадщанського лісу під назвою «Тропою
партизанської слави». Під час походу у Спадщанський ліс на місці перших
боїв путивльських партизан проходять зустрічі учнів з ветеранами
партизанського руху. А потім молодь демонструє свою фізичну підготовку у
змаганнях зі стрільби з пневматичної зброї та «кросу на призи
героїв-ковпаківців. Переможцям змагань Тропою партизанської слави»…
ветерани вручають подарунки. Нагородження завжди проходять
на Алеї Героїв. Треба бачити, як, сповнені радістю за свою перемогу у
змаганні, учні з гордістю приймають

нагороди з рук колишніх партизанських бійців.

Кожен рік напередодні відзначення чергової річниці визволення України
від німецько-фашистських загарбників, у музеї завжди людно. Сюди
приходять учні разом з класними керівниками та майстрами виробничого
навчання, щоб прийняти участь в тематичному заході «Шляхами мужності і
слави». Програма цього виховного заходу передбачає: зустріч з ветеранами
Великої Вітчизняної війни, конкурс на кращий авторський вірш «Я про
війну тільки чув». Ось приклади найкращих віршів.

Ветерани

Більше піввіку, як скінчилася війна,

Лишивши обеліски та кургани,

Де часто в задумі святій стоять

Старенькі сивочолі ветерани…

Вони сюди приходять на уклін

До тих, хто їх закрив грудьми своїми,

До сестер і братів, що віддали життя,

Щоб ви і ми залишились живими.

А серце давить пам’яті печать

І навіть яд провини точить душу:

„Чи маю право жити я без них?

Чи може поруч з ними бути мушу?»

В очах бринить краплиночка — сльоза,

Перед очима знову бою пекло…

А найвірніший друг прощається навік,

І сонце перед ним уже померкло.

Безсило опускається рука,

Гне голову задума й старість,

І повертається додому ветеран

Зі своїм болем, думами й печаллю.

О не сумуй, славетніша людино,

З зболілим серцем, чесним, благородним.

Судилась доля кожному єдина.

Тобі ж — почесна старість, дяка всенародна.

Василенко А. А.,
викладач

української мови та
літератури

Про війну я тільки чула

Про жорстоку війну я чула й багато читала,

Про далеку ту чорну й смертельну біду,

Як земля від розривів снарядів стогнала,

Як великий народ розгромив ненависну орду.

Відгриміли бої, і життя мирним стало.

Тільки пам’ять жива і болять давні рани.

Немов браві солдата, як колись це бувало,

На всі свята ідуть в орденах ветерани.

Я недавно дивилася фільм

„Сталінград» І не можу собі я ніяк усього уявити,

Це не битва була, а самісінький ад!

Як це місто змогли відстояти, щоб жити?

Якось мати про діда мого розказала,

Мені глибоко в душу запали сумні ті слова.

Вже давно дідуся з нами, звісно, немає,

Але орден лишився, як пам’ять жива.

Не знали лихої війни навіть мама і тато,

Бо не жили на світі тоді ще вони.

Але День Перемоги — родинне їх свято,

Це і радість, і туга. Це — відгук війни.

Тищенко Олена Володимирівна,

учениця 2 курсу бухгалтерського відділення

Вінцем виховної роботи музею є підготовка до святкового Дня Перемоги
нашого народу над фашистською Німеччиною. До цього свята рада та
активісти музею готуються заздалегідь. За традицією, напередодні
знаменної дати у музеї проводяться тематичні заходи під назвою «Пам’ять
серця». Учні зустрічають гостей, ветеранів війни та партизанського руху
букетами квітів. Перед учнівською молоддю виступають ветерани і в
нагороду їм звучать пісні воєнних років та вірші у виконанні учасників
художньої самодіяльності.

«Пам’ять серця»…

2005 рік

прозвучали на одній з таких зустрічей з вуст ветерана Великої
Вітчизняної війни Кургуза І.А.: «Без минулого немає сьогодення, немає
майбутнього. Як вірно це! Як вірно і те, що без пам’яті про пройдене
твоєю країною, містом чи селищем, де ти народився і виріс, про діла
ратні і трудові свого народу, земляків своїх, немає і не може бути
громадянина, патріота. Ми пам’ятаємо і ніколи не забудемо хлібні ниви,
витоптані фашистським чоботом. Пам’ятаємо і яскравий шлях від
стародавнього Путивля до сивих Карпат відважних ковпаківців, пам’ятаємо
переможний стяг над поверженим рейхстагом…»

У своїй діяльності пошуковий загін постійно підтримує творчі зв’язки з
краєзнавчим музеєм міста і редакцією районної газети «Путивльські
відомості».

Так, наприклад, для мешканців гуртожитку був проведений захід «Якщо б
каміння говорило». Про пам’ятники та пам’ятні місця Путивльщини
змістовно розповіла співробітник краєзнавчого музею Трещула Т.М.
Приймала вона також активну участь у проведенні читацьких конференцій до
100-річчя з дня народження колишнього партизанського командира
П.П.Вершигори і 120-й річниці з дня народження С.А.Ковпака: «Людина з
чистою совістю» та «Про мужність, про доблесть, про славу».

В районній газеті постійно розміщується матеріал про діяльність музею
партизанської слави ліцею. Останнім часом на шпальтах газети можна було
зустріти такі публікації як: «Є такий музей», «Повертаючись на рідну
землю», «Невідомий загін», «Незабутня зустріч», «Виховуємо патріотів»,
«Є у нас і гуртожиток, і музей» тощо.

Редактор районної газети «Путивльські відомості» Анатолій Луговський
завжди з готовністю відгукується на запрошення виступити перед учнями
ліцею. Будучи членом спілки українських журналістів, поетом, він гарно
декламує свої вірші про чудову красу Путивльського краю, про його мужніх
і добрих людей.

Пошуковий загін з ветеранами Соколовською М.В. та Черняковим І.Г.

Добрі стосунки склалися з ветеранськими організаціями міста. Майже всі
виховні заходи, які проводяться у музеї партизанської слави, проходять у
тісній взаємодії з районною ветеранською організацією. ЇЇ голова Котенко
В.М. не тільки допомагає в організації зустрічей з ветеранами Великої
Вітчизняної війни, але й надає добрі поради, приймає участь в виховних
заходах.

Безпосередньо за його участю пройшла зустріч з ветеранами війни на честь
відзначення 65-річчя початку партизанського руху на Сумщині. У цей
теплий вересневий день в музеї зустрілися за круглим столом учні та
колишні партизани Дворніков М.І., Калінін В.І., Черняков І.Г., а також
колишні фронтовики Задорожний А.І., Недосєкін І.В., Мураєв Н.М. Тут були
і спогади, і душевні бесіди, і пісні, і теплі побажання на прощання.

Такі ж творчі й теплі стосунки утворились з міським патріотичним клубом
«Фронтовичка», який до своєї смерті очолювала ветеран Великої
Вітчизняної війни, у минулому педагог, Рипун Єлизавета Борисівна. Ця
енергійна жінка об’єднала всіх місцевих жінок, ветеранів війни, в одну
дружню сім’ю. Жінки допомагають і підтримують одна одну в скрутні
хвилини життя. Крім того, вони провадять велику, корисну громадську
роботу. По мірі свого здоров’я жінки-ветерани приймають участь у
багатьох міських заходах. Вони не тільки цікаві оповідачі, але й добрі
співачки. «Від щирого серця» — так назвали свій тематичний виступ, який
провели у гуртожитку ліцею колишня партизанка Соколовська М.В., дружина
партизанського розвідника Політура А.С., очевидиця новослобідської
трагедії Колосова Г.В., колишня фронтовичка Удовенко Г.І.

По різному складаються судьби, і не завжди люди самі можуть
розпоряджатись ними. У життя цих жінок внесла свої корективи Велика
Вітчизняна війна. Після цієї зустрічі у працівників музею зародилася
ідея оформити експозицію під назвою «Жінка – воїн, жінка – трудівниця».

З метою більш широкого ознайомлення громадськості з діяльністю Музею
партизанської слави розпочалась робота по створенню віртуального музею.
Зараз ця робота знаходиться на завершальній стадії і скоро всі бажаючі
зможуть ознайомитись з музеєм на сайті ліцею.

Ще одним напрямком роботи пошукового загону є впорядкування місць
поховань жертв Великої Вітчизняної війни та пам’ятників.

Щороку до святкування Дня Перемоги, Дня міста, Дня партизанської слави
учні впорядковують місця поховань загиблих воїнів, землянки, пам’ятні
знаки.

Хочеться вірити, що робота пошукових загонів дозволить наблизити момент,
коли на території нашої держави не залишиться ні одного занедбаного та
забутого військового поховання, а тисячі сімей зможуть дізнатись про
долю та місце поховання близьких людей. Пошуковий рух є справою
державного значення і не може перериватися чи відкладатися на потім. Час
рухається невмолимо, і все менше залишається свідків воєнних років.

Участь учнів ліцею в роботі загону «Пошук» дає можливість виховувати
справжніх патріотів Батьківщини, спрямовує енергію молоді на створення,
а не на руйнування, зближує старше покоління та молодь, прищеплює повагу
до подвигу народу в роки Великої Вітчизняної війни. Крім того, на момент
призову в армію молоді люди будуть готові до служби фізично,
психологічно та морально.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи