Реферат

на тему:

Проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів 1. Завдання
виховання культури поведінки в молодшому шкільному віці

Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок
культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в
початкових класах закладаються основи акуратності й охайності,
ввічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурно
поводитися в школі, будинку, на вулиці та у громадських місцях. Якщо
елементарні норми культурної поведінки не прищеплені дітям з раннього
віку, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити
більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися
негативні звички. Відсутність позитивних елементарних звичок у дітей
ускладнює роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів
культурної поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності
манер тощо.

Культура поведінки тісно зв’язана з внутрішньою культурою людини,
вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями.
Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але
і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру — змушує
людину бути витриманою, внутрішньо зібраною, уміти володіти собою.
Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність,
безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості.
Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурної
поведінки, навичками їхнього виконання.

Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може
бути нечемною лише в силу незнання того, коли, де і як треба себе
поводити. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню,
спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них
авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій —
необхідна умова формування суспільно-корисних навичок і звичок моральних
норм поведінки. Тільки за свою поведінку людина може зовсім свідомо
відповідати перед суспільством, колективом та іншими людьми, значення
якої вона розуміє і може оцінити з погляду суспільної користі і
необхідності.

Треба відзначити, що в багатьох школярів недостатньо вироблені навички
культурної поведінки хоча вони і знайомі з відповідними правилами . Тому
в роботі з учнями треба звертати увагу насамперед на вироблення навичок
і звичок культурної поведінки. Досягається це систематичним вимаганням
від школярів виконання правил. Для цього необхідна така організація
життя в школі, щоб учні постійно накопичували досвід правильних
моральних відносин. У роботі з молодшими школярами можливі проведення і
спеціальні вправи для планомірного відпрацьовування окремих навичок
культурного поведінки. Але вправа — це не тільки просте повторення. Для
того щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки,
необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним
переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення
колективу, товаришів. Повторення тільки тоді стає вправою, коли сама
дитина активно прагне до одержання визначеного результату у своїх діях,
сама хоче поводитись правильно. Іншими словами, виховання повинне бути
зв’язане із самовихованням.

Тісно пов’язане виховання культури поведінки з роботою над «Типовими
правилами для учнів І-ІІІ класів». У правилах сформульовані основні
положення по вихованню у дітях основ моралі. В правилах є вимоги, які
відносяться до виховання відповідальності(пункт1),

Гуманності та людяності (пункти 2, 7, 8), працьовитості та бережливості
(пункти 1,2,3, 8), навичок культурної поведінки (пункти 1,4, 7) тощо.

Основні методи роботи над правилами — роз’яснення і вимагання виконання
цих правил, організація життя дітей відповідно до вимог цих правил.

2. Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання
культури поведінки молодших школярів

У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про
основні правила культурної, поведінки І привчитися свідомо виконувати
їх. Конкретних правил позитивної поведінки багато, і познайомити
школярів з абсолютно усіма правилами важко, та можливо і не потрібно. У
житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти опинилися
вперше. Тому дуже важливо вчити школярів не тільки правилам поведінки,
але одночасно і умінню діяти в зв’язку за правилами, знаходити правильну
дію поведінки в нових обставинах спираючись на уже відомі правила. Це
завдання складне, і щоб успішно розв`язати його необхідно наступне. В
роботі з дітьми треба вчити їх виконанню правил поведінки в різних
ситуаціях, з якими вони зустрічаються найчастіше : у школі, на вулиці, у
громадських місцях. При цьому конкретні правила обов’язково будуть
повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те
саме правило в різних умовах. Варто пам’ятати, що для молодшого школяра
перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад,
дитина знає, що в школі треба вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі
своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим
правилом. У школі він завжди вітається з усіма вчителями, психологом,
організатором, технічними працівниками, батьками. А от за межами школи,
на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не навмисно і
не тому, що він не пам`ятає. Просто він не знає, що, зустрівши на
вулиці, у магазині, у кіно знайомого учителя, чи маму тата свого
товариша, треба з ним обов’язково привітатися. Чи інший приклад, діти
навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі
тощо . Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в
школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще й розмовляє з учнем, а
він нездогадується запропонувати їй сісти. Це тому, що цей школяр
привчений поступатися місцем літнім людям тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов’язана і з нормами
моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил ввічливості,
уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства:
гуманність, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої
вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати
необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знань,
навичок і звичок сприяє надбанню стійкої поведінки, формуванню
визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, вдячним, точним-
означає придбати такі якості, як ввічливість, точність, вдячність .
Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під
керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу.

Усю роботу з виховання культури поведінки варто будувати по визначеній
програмі. Нижче я додаю таблицю, у якій подається тематика занять і
бесід з виховання культури поведінки молодших школярів .

У кожному класі діти засвоюють всі основні компоненти культури
поведінки: особисту гігієну, ввічливість, точність, обов’язковість,
культуру мови та ін. Обсяг правил, якими повинні опанувати діти в
наступному класі, збільшується. Школярі поступово знайомляться з більш
складними і витонченими правилами. По кожному основному розділу роботи
вчитель проводить одне заняття, а всього протягом року шість занять,
включаючи заключу угру, загальну для всіх початкових класів гру.
Спеціальна робота із заздалегідь запланованою темою, проведення
організованих занять не означає, що вчитель не проводить повсякденну
виховну роботу з учнями з виховання культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми
правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними
тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що
не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в
майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба діяти в даному випадку.

3. Методика роботи з виховання культури поведінки

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від
правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є
навчання школярів виконання правил культурного поведінки і роз’яснення
їм відповідних норм моралі. Важливим засобом виховання у молодших
школярів культури поведінки є вправи, які включаються у повсякденне
життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і
їхня форма залежать від характеру правила, яке опрацьовується. Так,
наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в
тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за
столом, як бути ввічливим. На цьому ж занятті діти повторюють дії
вчителя, вчаться поводитись правильно. А потім ці вправи включаються в
різноманітну діяльність школярів. Діти ідуть у театр, на день народження
до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з
боку дорослих, діяти відповідно за відомими їм правилами. Учитель
спостерігає за поведінкою дітей, відзначає ті пробіли, і помилки, що
діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх вчинках, на які можна
опиратися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень вимагає від дітей не лише уміння
виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримуватись визначених правил
поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з
дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При
цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими
і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними вимагає від
школярів знань багатьох правил культурної поведінки. Уміння
дотримуватись правил у повсякденному житті стає необхідним для дітей.

Тому діти намагаються запам’ятати те, що вони вивчають на спеціальних
заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина
значною мірою полегшує роботу вчителя з виховання культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз’яснення дітям етичних
норм, зв’язаних із правилами культурної поведінки. Методи роз’яснення
різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного
життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки.
Головна задача етичної освіти — формувати моральні уявлення і поняття
про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбу, товариськість
та ін. При роз’ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути
увага дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді
правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна
необхідність, очевидна для молодших школярів.

Серед методів роз’яснення правил поведінки ведуче місце повинна зайняти
бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання,
поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні
думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді.
Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил.
Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо
дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши
дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки,
зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз’яснення дітям правил культурної поведінки —
використання літературних творів — розповідей, віршів, байок. При цьому
доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильної поведінки і негативні
вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор. Важливо
показати дітям, у смішному виді героїв , що чи не вміють не хочуть
виконувати правила культурної поведінки. І в такий спосіб викликати в
учнів бажання не бути схожими на них. Прекрасним матеріалом для цієї
роботи є вірші А. Барто «Любочка», «Сонечка», «У театрі», «Чому зайнятий
телефон», С. Михалкова «Одна рима», «Прогулянка», Ул. Лівшиця
«Рукавички», «Нечупара» і ін. Ці вірші можна прочитати в особах,
поставити по них невеликі інсценівки. Але слід підкреслити, що вчитель
повинний дуже тактовно використовувати сміх як засіб виховання. Не слід
безпосередньо зв’язувати погані вчинки героїв віршів з поведінкою учнів
даного класу, висміювати їх. Якщо такі аналогії проводяться і робиться
це прямо, то діти не намагаються виправити своє поведінки, а
ображаються, замикаються в собі, а іноді починають діяти .на зло
вчителю.

Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять.
Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка
до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з’ясовує, що відомо дітям по даній
темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня
поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні
засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до
заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання,
наприклад: розучити вірш, підготувати інсценівку, підібрати загадки і
прислів’я, зв’язані з темою занять. Звичайно підготовка до заняття йде в
окремих групах у секреті від інших, з метою зберегти новизну виступу для
інших учнів.

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з
нетерпінням чекають його. Святковість зв’язана з тим, що до заняття діти
готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають,
запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно .заняття
починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед
дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила
поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі учні, не
треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У
цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його
особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката.
Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра,
інсценівка. Заняття проводиться два – чотири рази в семестр . Воно
продовжується 45 хвилин.

Яке б не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на
ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи — основна робота
з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному
житті молодших школярів; на уроках, під час перерв, у роздягальні, по
дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках,
екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя
спрямована на таку організацію життя дітей, що давала б можливість для
вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які
вимоги до них ставляться, кожна з них навчає, як слід поводитися в тому
чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки
вчителя, але і дитячого колективу.

Організація роботи з класом є головним завданням вчителя. Разом з тим
проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від
рівня їхньої вихованості та умов життя в родині. Індивідуальна робота
проводиться в тісному контакті з батьками.

Дітям 6 -10 років властиве активне ставлення до життя, до доброго і
поганого, правильного і неправильного; їхня емоційна пам`ять фіксує
прояви добра і зла, щирості і лицемірства, правди і брехні, вірності і
зрадливості тощо.

Оскільки діти молодшого шкільного віку ще не розрізняють відтінків у
поведінці й вчинках інших педагоги повинні постійно спрямовувати їхню
увагу на усвідомлення позитивного і негативного. Найбільше впливає на
них все те, що пов`язане з життям таких хлопчиків і дівчаток, як вони
самі. Тому особливе місце в моральному вихованні школярів відводиться
дитячій книжці. Діти їй довіряють, сприймають усе написане, як свої
власні думки, власні почуття. Емоційне ставлення до прочитаного
пояснюється відповідністю змісту твору особистим переконанням дітей,
ціннісним орієнтаціям, смакам. Дитина здатна повністю ототожнювати себе
з героєм твору, сприймати, як власні, його переживання, турботи, манери,
зовнішність, що часом призводить навіть до втрати нею власного ”я” .

”Близькі” теми, сюжети, ситуації, що викликають сильні емоції, учні
молодших класів оцінюють дуже високо. Вони вірять образам спрвжніх,
хороших людей: їм потрібен приклад того, як вирости сильним і сміливим.
Сила прикладу –одна з головних сил, що визначають розвиток і формування
дитини.

Наслідуючи улюбленого героя в повсякденному житті, молодші школярі
утверджують у собі вірність переконанням, виявляють співчуття, чуйність.

Дитяча література має яскраво виражений педагогічний характер.

Мета, яку ставить перед собою письменник,- це насамперед виховання
високих почуттів: любові до Батьківщини, чуйного ставлення до людей,
ненависті до ворогів, уміння цінувати й робити добро.

Твори для дітей можна порівняти із сердечним словом педагога. Доступне й
ясне, воно розкриває школяреві смисл вчинків і значення адресованих йому
вимог. Бадьоре і впевнене слово мобілізує сили учня, надихає його вірою
в самого себе. Змістовне й образне –розширює дитячий світогляд, учить
школярів відкривати нове в предметах, явищах, людях. Гнівне і палке
–викликає сором і каяття, гаряче бажання спокутувати свою провину.
Дотепне і влучне –активізує дитячу думку. Сердечне і чуйне слово
примушує вихованців довірливо відкривати свою душу, ділитися почуттями і
думками.

Під впливом художніх образів у дітей виникають конкретні уявлення про
почуте і прочитане. Вони сприймають не просто текст, окремі слова і
речення, що входять до його складу, а реальну дійсність, виражену за
допомогою слова.

Твори художньої літератури розкривають перед дитиною систему моральних
понять через стосунки героїв з іншими людьми. Завдяки художньому слову
учні вчаться розуміти внутрішній світ літературного героя, його почуття,
вчинки, ставлення до інших людей і природи.

Особливого значення для формування моральних якостей особистості
набувають твори, які розкривають етичні норми поведінки. На їхньому
матеріалі школярі вчаться оцінювати вчинки героїв, а через них вчинки
товаришів і власну поведінку.

Серед творів, які мають особливий вплив на дітей, можна виділити вірші,
казки, прислів`я.

У віршах поетичне слово розкриває найтонші емоційні відтінки рідної
мови. Завдання вчителя –донести до учнів думку і почуття художнього
твору, використати його в справі виховання.

Прислів`я і приказка –це переважно віршована мініатюра. Кінцевою метою
прислів`я з давніх часів було виховання. Прислів`я проголошують, з
одного боку, педагогічну ідею, а з другого –здійснюють педагогічний
вплив. У прислів`ї –готовий висновок, але це не завершення роздумів, це
поштовх до них. Наприклад: ”Книга вчить, як на світі жить” , ”Лінивому
все ніколи” .

Пояснюючи прислів`я, діти прилучаються до народної мудрості.

Прислів`я і приказки –це своєрідний кодекс моральної поведінки, в них
можна знайти пораду, підтримку, осуд. ( ”Любиш кататися, люби й саночки
возити”, ”Колос повний до землі гнеться, а пустий угору дереться”,
”Бджола жалить жалом, а чоловік — словом”).

Молодших школярів прислів`я приваблюють яскравою грою слів, співзвуччям,
ритмікою. Поезія тут виступає формою збереження і поширення народної
мудрості, досвіду пізнавальної діяльності, свідомості, засобом впливу на
думку і вчинки людей. Як твердив К. Д. Ушинський, пояснення прислів`я –
це завжди розв`язування розумової задачі.

Казки – один з найбільш популярних серед дітей жанрів народної
творчості. У них – міцна соціальна основа, життєствердний оптимізм.
Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть
боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й
несправедливість.

Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням
кращих якостей людини. Молодший школяр уважно стежить за розвитком
казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, проникається
своєрідністю їхніх стосунків, думок і почуттів, віддає свої симпатії
позитивним, засуджує негативних, Казка знаходить вірний шлях до серця
школяра, впливає на розвиток світогляду, ставлення дитини до навчання,
товаришів, рідних, учить бути правдивим, чесним, відвертим, зневажати
неправду, боротися з грубістю, лінню, байдужістю, одне слово, розкриває
кращі душевні якості. Для школяра казкові персонажі й стосунки – мірило
власної поведінки і поведінки товаришів. Казка стає першим пізнанням
життя, його моральних основ, соціальних взаємовідносин. Те, що учень
виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про
становлення його власного ”Я” . Особливою любов`ю дітей користуються
казки героїчного плану, в яких розкривається тема мужності, відваги,
відданості батьківщині.

Казкових персонажів і ситуації для роздумів та обговорень дитина
приміряє до себе і робить висновки на основі конкретних випадків,
конкретної добре знайомої обстановки,

Особливо цінні в моральному вихованні молодших школярів казки В.О.
Сухомлинського. Насичені глибоким етичним змістом, вони наштовхують
учнів на роздуми, примушують аналізувати власну поведінку, робити
висновки.

Педагогічне значення літератури для дітей очевидне, і все – таки не слід
чекати від неї моментального впливу на юного читача . Шлях цей дуже
складний. Потрібен час і тонкий педагогічний вплив, щоб діти подолали
межу між моральним знанням і моральним вчинком.

Велике значення у вихованні молодших школярів має гра. Ще К. Д.
Ушинський писав про те, що в грі задовольняються фізичні і духовні
потреби дитини, формуються розум, воля і серце, а також суспільні
відносини та організаторські здібності.

А. С. Макаренко писав: ”Гра має важливе значення в житті дитини. Має те
саме значення, яке для дорослого має діяльність, робота, служба. Яка
дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте.
Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі”.

Гра є відтворенням людської діяльності, правил і норм взаємин між
людьми. За великою кількістю ігрових сюжетів криється один і той самий
зміст – діяльність людини і її стосунки з іншими людьми в суспільстві.
Характер взаємин може бути різним: співробітництва і ворогування;
взаємодопомоги і деспотизму, уваги і грубості тощо. Тут все залежить від
конкретних соціальних умов, у яких живе дитина.

Гра впливає на всебічний розвиток дитини, формує всі сторони її
особистості – розум, почуття, уяву, мислення, волю, тобто здійснює
комплексне виховання дитини.

Важливо, щоб гра завжди викликала у дітей позитивний емоційний стан,
радісні переживання, задоволення від виконання ігрових правил, ігрових
ролей; привчала діяти в колективі, піклуватися про інших гравців,
узгоджувати свої дії з ними; формувала почуття колективізму, дружби і
товаришування; виховувала позитивні моральні якості особистості:
чесність, правдивість, сміливість, ввічливість, рішучість,
ініціативність і наполегливість; була неможливою без взаємодопомоги,
взаємовиручки.

У молодшому шкільному віці з метою морального виховання використовуються
різні види ігор. Ігри – подорожі: ”Світить сонце яскраво над рідною
країною”, ”Подорож по рідній країні”. Для виховання сміливості,
рішучості, хоробрості – гра ”Юний космонавт”, тощо.

Гра стане важливим засобом морального виховання молодших школярів, якщо
педагоги додержуватимуть усіх вимог до неї і умов її організації,
продумуватимуть систему виховних впливів на дітей як до початку, так і
після закінчення гри.

Водночас педагоги – організатори і керівники ігор не повинні занадто
опікати дітей, оскільки це призводить до зниження дитячої самостійності,
придушення їх ініціативи.

4. Причини порушень поведінки молодших школярів

Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила
культурного поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у родині, в
громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів,
навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість,
недотримання пристойностей, відсутність елементарного смаку в одязі. Це
викликає тривогу вчителів, батьків і громадськості.

Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до
випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації,
учитель роз’яснює, демонструє, як треба поводитися, організовує вправи,
висуває вимоги, контролює поведінку. Якщо діти порушують норму, їм
вказують на помилку. Вся ця робота, пов’язана з конкретною ситуацією,
яка тільки що виникла, це дає деякий позитивний результат. Стихійність і
випадковість можуть призвести до істотних пробілів у вихованні культури
поведінки. Одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто
їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати
першим руку, коли вітаєшся з дорослим, чи непристойно сидіти, коли
розмовляєш з дорослим, якщо він стоїть.

Усунути цю причину легко. Зміст правил культурної поведінки досить повно
і докладно розкрито в багатьох спеціальних книгах, брошурах, статтях, у
популярних і педагогічних журналах. Отже, учитель, помітивши, які
правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них.

Деякі правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони
знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і

поступаються, але часто роблять це нав’язливо і підкреслено. Це означає,
що вчитель повинен не тільки розповісти їм ті чи іншім правилі, але і
продемонструвати, як треба його виконувати.

В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад,
вони знають, що треба дотримуватись правил гігієни: чистити зуби,
користуватися носовою хустинкою, бути охайним, доглядати за своїм одягом
і взуттям. Але діти не роблять цього, головним чином, через лінь,
відсутності вольового зусилля, коли треба змусити себе зробити те, чого
не хочеться. Деяких правил діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і
неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і
змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають
ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримують відомих їм
норм. Наприклад, у своєму дитячому суспільстві, у колективі однолітків
вони не говорять слів ввічливості («спасибі», «будь ласка» та ін.), не
вважають, що соромно бути брудним і брутальним. Виходить, тільки знання
правил поведінки не робить школярів вихованими і культурними. Засвоєння
правил поведінки припускає позитивне відношення до них школярів і
активне прагнення наслідувати правилам.

Важливо домогтися того, щоб вимоги, зв’язані з виконанням правил
культурної поведінки, надходили не тільки від дорослих, але і від самих
школярів. Деякі підлітки вважають, що можна бути гарним громадянином, не
виконуючи правил культурного поведінки. Під впливом таких «нігілістів» і
молодші перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості,
боячись бути осміяними. Подолання такої думки — важливе завдання вчителя
та учнівських організацій. Починаючи роботу з виховання культури
поведінки, вчителю необхідно сформувати суспільну думку в дитячому
колективі, що буде регулювати і відповідним чином оцінювати виконання
(чи невиконання) простих норм поведінки. Колектив дітей за допомогою
дорослих повинен виробити правила, виконання яких вважається необхідним.
Тоді вимоги дотримуватись визначених норм будуть надходити не тільки від
дорослих, але і від самих дітей, від шкільного колективу.

Одна із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у
людях, що оточують дитину. Справа в тому, що дорослі далеко не завжди
поводять себе зразково в громадських місцях, дома , на вулиці. Вони
бувають нервовими і брутальними, безтактними і нечемними, тобто
дозволяють собі таке поведінку, яка різко засуджується у дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки, дорослі самі повинні постійно суворо
і причепливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей. Це
одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і
інших вихователів дітей.

Часто діти не виконують правила культурної поведінки тому, що дорослі не
дотримуються єдності в тих вимогах, які пред’являють дітям. Розбіжності
у вимогах бувають значними. Не однакові вимоги пред’являють школа і
родина. В межах школи не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до
учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних
поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають
різними в батька і матері, бабусі і дідуся та інших членів родини. Тому
дитина не завжди виконує обов’язкові правила, а пристосовується до вимог
різних дорослих. У такому випадку вдома вона може бути ввічливою, а в
школі брутальною, і навпаки. Чи бути чемною стосовно батьків і,
нетактовною і неуважною стосовно бабусі.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад
батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами,
манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі,
завбачливі, вірні .своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають
добре вихованими. Значно складніше виховувати навички і звички
культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути
ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку
не дотримується чистота і порядок.

Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа
знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

Список використаних джерел

Богданова О. С. і Петрова В. І. Методика виховної роботи в початкових
класах. – М., 1975.

Збандуто С. Ф. Педагогіка. – К., 1965.

Фіцула М. І. Педагогіка. – К., 2001.

Ягупов В. В. Педагогіка: Навч посібник. – К.: Либідь, 2002.

Богуш А. М. Смовська О. І. Етичні бесіди в 1- 3 класах. — К., 1981.

Гореєва В. М. Виховання культури поведінки школярів. – К.,1983.

Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу. – К., 1971.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – К., 1978.

PAGE 1

Похожие записи