Реферат на тему:

Проблеми підготовки вчителів до роботи з дітьми, що мають особливі
освітні потреби, в системі післядипломної освіти

Останніми десятиліттями у більшості країн Західної, а потім, як
наслідок, і Центральної Європи, відбулися докорінні зміни у
законодавстві та практичному втіленні спеціальної освіти.

Конституція України (стаття 53) гарантує всім громадянам право на
освіту. У законі України «Про охорону дитинства», статті 26 «Захист прав
дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку»
стверджується, що «дискримінація дітей-інвалідів та дітей з вадами
розумового або фізичного розвитку забороняється. Держава сприяє
створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового та фізичного
розвитку необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для
повноцінного життя та розвитку…» [5].

Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів [7] надає
перевагу інтегрованому навчанню і вихованню. Державним стандартом
початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного
та (або) розумового розвитку, визначено, що всі загальноосвітні
навчальні заклади, незалежно від типу, форми власності та
підпорядкування, мають реалізовувати положення даного стандарту, якщо у
закладі навчаються діти із особливими освітніми потребами.

У даний час держава перебуває на початку кардинальних змін освітньої
політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку. Активна
робота над доопрацюванням законопроекту № 6218 «Про освіту осіб з
обмеженими можливостями здоров’я» актуалізує нові перспективи. Це,
зокрема, пріоритет інтегрованого та інклюзивного навчання, визнання
права на освіту всіх без винятку дітей, спроби Міністерства освіти і
науки України реформувати діяльність психолого-медико-педагогічної
консультації. Після прийняття даного законопроекту Міністерством освіти
і науки України та Київським обласним інститутом післядипломної освіти
педагогічних кадрів розроблятимуться і публікуватимуться матеріали про
методичні підходи до організації навчально-виховного та
корекційно-розвивального процесів закладів освіти, в яких навчаються
діти із особливими освітніми потребами, відповідно до законодавчих
положень держави.

Існує декілька концепцій формування понять «особи з порушеннями» або «з
інвалідністю», «з вадами розвитку». Всесвітня організація охорони
здоров’я трактує термін «порушення» як такий, що стосується аспектів
органічної вродженості, втрати певних функцій (наприклад, глухота,
обмежений зір); поняття «інвалідність» — як таке, що стосується вад
окремих функцій (мовлення, фізичне пересування тощо); «фізичні та
розумові вади розвитку» стосуються соціальних недоліків, тобто коли
можливості людини не відповідають вимогам та очікуванням середовища, в
якому вона існує. Останнім часом використовується термін «діти з
особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як
інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенем порушень. Таким
чином, акцент зсувається від внутрішніх вад дитини до системи освіти,
яка надає підтримку дитині у навчанні, визначає сильні якості дитини та
задовольняє всі її індивідуальні потреби.

На зміну сегрегації (навчання дітей з особливими потребами в спеціальних
школах-інтернатах) останнім часом широкого поширення набуває процес
інтеграції дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній
простір.

Існують різні типи інтеграції:

· Географічна та місцева інтеграція. Діти з особливими освітніми
потребами навчаються у спеціальних школах. Зазвичай, за таких умов діти
зазначеної категорії перебувають окремо від здорових дітей, навіть у
позакласній та позаурочній навчально-виховній роботі.

· Соціальна інтеграція. Діти з особливими освітніми потребами разом із
здоровими беруть участь у позакласній та позаурочній діяльності
(харчування, ігри, екскурсії тощо), проте вони не навчаються разом, а у
спеціальних класах загальноосвітніх навчальних закладів.

· Функціональна інтеграція. Діти з особливими освітніми потребами
навчаються в одному класі із здоровими. Існує два типи такої інтеграції:
часткова і повна. За умови часткової інтеграції діти з особливими
потребами навчаються в окремому спеціальному класі або відділенні школи
і відвідують разом зі здоровими дітьми лише окремі заняття. За повної
інтеграції такі діти проводять увесь час у загальноосвітніх класах.

· Спонтанна або неконтрольована (стихійна) інтеграція має місце тоді,
коли діти з особливими освітніми потребами відвідують загальноосвітні
класи без отримання спеціально організованої допомоги.

Останнім часом поняття інтеграція у багатьох випадках замінюється
терміном «інклюзія», який має більш розширений контекст. Інтеграція
відображає саме спробу залучити учнів з особливими освітніми потребами
до загальноосвітніх шкіл, а інклюзія передбачає пристосування шкіл та
їхньої загальної освітньої філософії до потреб усіх учнів – як
обдарованих дітей, так і тих, що мають особливі освітні потреби.

В умовах сучасного розвитку національної спеціальної освіти в Україні
активізується пошук способів і засобів удосконалення
професійно-педагогічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що
мають особливості психофізичного розвитку.

Останнім часом постійно збільшується відсоток дітей зазначеної
категорії. У Київській області налічується більше 15 тисяч дітей з
особливостями психофізичного розвитку, із яких 10 тисяч навчаються у
загальноосвітніх закладах. Спостерігається зростання кількості
соматичних і неврологічних порушень. За різними даними до закінчення
навчання в загальноосвітній школі лише 10% дітей можуть вважатися
повністю здоровими. Гострою є проблема сирітства: у Київській області
760 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У даній ситуації використання реабілітаційних та корекційних технологій
стає необхідною умовою діяльності не лише у спеціальних, а й у
загальноосвітніх навчальних закладах.

Незважаючи на те, що на даний час підготовкою педагогів для системи
спеціальної освіти займається Інститут корекційної педагогіки та
психології НПУ ім.М.П.Драгоманова, ситуація із кадровим забезпеченням
залишається дуже гострою. У Київській області дефіцит шкільних логопедів
у містах становить 33 ставки, у сільській місцевості – 117 ставок.

Традиційної вузівської загальнопедагогічної підготовки спеціалістів для
ефективної роботи з дітьми, що мають різні порушення в розвитку,
звичайно, недостатньо. На сучасному етапі потрібні спеціально
підготовлені вчителі початкових класів, учителі-предметники, а також
дефектологи, психологи, логопеди. У спеціальних загальноосвітніх
закладах близько 60% педагогів мають вищу дефектологічну освіту. У
загальноосвітніх навчальних закладах, в яких є спеціальні класи, де
впроваджується інтегроване навчання, учителів-дефектологів немає. У
більшості педагогів відсутня спеціальна психолого-педагогічна
підготовка, відсутня мотивація до роботи з даною категорією дітей,
наявний страх, розпач, бажання уникнення такої роботи тощо. За даними
досліджень, 65% учителів, які є слухачами курсів підвищення
кваліфікації, не володіють методами роботи з дітьми, що мають особливі
освітні потреби, 23% учителів не знайомі із спеціальними програмами, не
знають психологічних особливостей дітей зазначеної категорії.

Учитель є найважливішою ланкою в організації інтегрованого навчання. Для
роботи з дітьми, що мають особливі освітні потреби, потрібно здійснити
діагностику можливостей та потреб дитини, дати їх кваліфіковану оцінку
та розробити на цій основі індивідуальні навчальні програми, відмовитися
від колективних методів. Для цього учитель має володіти глибокими
знаннями свого предмета, методики викладання, а також методики роботи з
дітьми з особливостями психофізичного розвитку.

Велика кількість учителів відчувають труднощі, тому що не володіють
такими знаннями, не мають досвіду роботи в команді, не використовують
знання та досвід колег, батьків у організації навчально-виховного
процесу. Тому дуже важливо підготувати учителів до роботи, надати їм
знання спеціальної педагогіки, забезпечити інструментарієм та моделями
альтернативного навчання.

Практика засвідчує, що активно впроваджується інтегроване навчання дітей
із особливостями психофізичного розвитку, тому важливою проблемою є
відкриття районних та міських психолого-медико-педагогічних консультацій
з метою діагностики та раннього виявлення дітей зазначеної категорії,
надання вчасної корекційно-розвивальної та консультаційної допомоги,
відкриття реабілітаційних центрів та спеціальних служб, які б
здійснювали профілактику та готували батьків до роботи з дітьми, що
мають особливі освітні проблеми, в домашніх умовах. І знову ж таки
гострою є проблема педагогічних кадрів, які б могли здійснювати дану
роботу. У багатьох районах та містах Київської області зазначені
спеціалісти відсутні.

Успіх розвитку спеціальних освітніх закладів значною мірою визначається
знаннями, творчим потенціалом, професійною майстерністю і загальною
педагогічною культурою їх працівників. Розв’язання складних і
багатогранних завдань, які постають сьогодні в галузі спеціальної
педагогіки, неможливе без застосування педагогами наукових знань у
практичній діяльності. Все це обумовлює актуальність проблеми ефективної
організації професійної педагогічної підготовки вчителів до роботи з
дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку.

У КОІПОПК діють два навчально-методичні кабінети: спеціальної педагогіки
та шкіл-інтернатів. Основним завданням роботи кабінетів є підготовка
педагогів зазначеної категорії у курсовий та міжкурсовий періоди.

Пріоритетними напрямами діяльності навчально-методичних кабінетів
спеціальної педагогіки та шкіл-інтернатів є:

вивчення та аналіз основних тенденцій розвитку системи спеціальної
освіти в нашій країні та за кордоном;

системно-структурний аналіз професійної діяльності спеціалістів
зазначеного профілю;

визначення принципів моделювання системи підвищення кваліфікації
педагогів шкіл-інтернатів та спеціальних загальноосвітніх закладів;

розробка змісту та організації підвищення кваліфікації педагогів
зазначеного профілю;

науково-методичне забезпечення процесу підвищення кваліфікації
педагогічних працівників системи спеціальної освіти,
корекційно-розвивального навчання.

gdpN

??o?ормування професійної складової змісту підготовки спеціалістів
системи спеціальної освіти потрібно враховувати характер і особливості
практичної діяльності. Тому організація професійної підготовки вчителів
до роботи з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку,
здійснюється у напрямі підвищення внутрішньопрофесійної спеціалізації
(підвищення кваліфікації у кожній із шести дефектологічних
спеціальностей) та підготовки спеціалістів, що впроваджують інтегроване
навчання у загальноосвітніх навчальних закладах.

Для ефективної організації підготовки спеціалістів у системі підвищення
кваліфікації використовуємо професіограму спеціаліста системи
спеціальної освіти з метою більш точного визначення переліку дисциплін,
які включено до навчально-тематичних планів курсів підвищення
кваліфікації, побудови навчальних планів та програм, визначення найбільш
оптимальних форм та методів роботи. Дана професіограма включає:

якості та характеристики особистості педагога, зокрема — його
гуманістичну, професійно-педагогічну та пізнавальну спрямованість
діяльності;

вимоги до психолого-педагогічної підготовки педагога, що передбачають
певний обсяг знань та вмінь у галузі корекційно-розвивальної роботи;

обсяг і зміст спеціальної підготовки;

зміст методичної підготовки.

У процесі підготовки та підвищення кваліфікації педагогів системи
спеціальної педагогіки враховуємо наступні компоненти:

методологічний, який має на меті сформувати розуміння методологічних
проблем спеціальної педагогіки;

науково-теоретичний, який забезпечує знання теоретичних основ
дефектології та суміжних із нею дисциплін;

психолого-педагогічний, який враховує знання досягнень
психолого-педагогічних наук, нових освітніх технологій;

спеціальний, який формує знання і вміння педагога з профільної
діяльності;

практичний, направлений на формування вмінь професійно використовувати
корекційно-педагогічні методи та прийоми;

методичний, що забезпечує необхідний рівень оволодіння методиками,
технологіями та дидактичним інструментарієм.

Такий підхід дає можливість проводити різні форми навчальних занять:
практикуми, семінари, лекції, майстер-класи тощо.

Організація підвищення кваліфікації спеціалістів галузі «Спеціальна
педагогіка» підпорядкована таким вимогам:

Відповідність сучасному соціальному замовленню суспільства і держави.
Дана вимога спрямовує визначення змісту і форм на сучасні державні
документи й концепції. Особливого значення ця вимога набуває нині, у
період формування нової стратегії корекційної педагогіки, державних
стандартів спеціальної освіти, зміни суспільних поглядів на освіту,
виховання і соціалізацію дітей із особливостями психофізичного розвитку.

Науковість. Підвищення фахової майстерності педагогів має узгоджуватись
із сучасними науковими досягненнями в галузі загальної та корекційної
педагогіки.

Системність. Дана вимога передбачає підвищення фахової майстерності
педагогів як цілісної системи, що поєднує мету, завдання, зміст, форми й
методи роботи.

Комплексний характер. Підвищення фахової майстерності педагогів має
охоплювати різні напрями: загальнокультурний, загальнопедагогічний,
спеціальний психологічний, спеціальний дидактичний і методичний тощо.

Систематичність, послідовність, наступність, безперервність. Підвищення
фахової майстерності педагогів має послідовно реалізуватися у різних
формах упродовж навчального року, а не лише один раз на п’ять років.

Спрямованість на виділення головного, суттєвого в підвищенні
кваліфікації педагогічних кадрів. Одним із найважливіших аспектів для
спеціалістів галузі «Спеціальна педагогіка» є підготовка до здійснення
корекційної діяльності.

Єдність теорії та практики. Удосконалення будь-якої практики має
ґрунтуватись на фундаментальних науково-теоретичних знаннях.

Оперативність, мобільність, гнучкість. Ця вимога потребує оперативного
реагування на певні суспільні і педагогічні зміни, впровадження сучасних
підходів.

Враховуючи дані вимоги, підвищення кваліфікації спеціалістів галузі
«Спеціальна педагогіка» здійснюємо як у курсовий, так і у міжкурсовий
періоди.

Підвищення кваліфікації спеціалістів галузі «Спеціальна педагогіка» в
курсовий період забезпечується реалізацією програмно-методичного
комплексу:

Науково-методичний блок (курс лекцій).

Практичний блок (система завдань теоретичного, практичного та
узагальнювального характеру).

Дидактичний блок (ознайомлення з навчальними та корекційними
програмами).

Контрольно-аналітичний блок (система тестових завдань та питань для
самоконтролю; формування та постійне оновлення банку даних про кількісні
та якісні показники кадрового забезпечення системи спеціальної освіти та
корекційно-розвивального навчання).

Низка проблем, які існують у діяльності спеціальних та загальноосвітніх
навчальних закладів, зумовили організацію та проведення
проблемно-тематичних курсів:

«Впровадження інклюзивної моделі освіти в загальноосвітніх закладах»
(для учителів початкових класів, які працюють з дітьми з особливостями
психофізичного розвитку»;

«Впровадження особистісно орієнтованої моделі освіти в інтернатних
закладах» (для педагогічних працівників шкіл-інтернатів та дитячих
будинків).

Організація роботи у міжкурсовий період має забезпечити розв’язання
таких завдань:

вивчення педагогами державних і нормативних документів про загальну і
спеціальну освіту в Україні, інструктивно-методичних документів;

ознайомлення з теоретичними і практичними досягненнями педагогіки та
психології;

надання педагогам інформації про результати наукових досліджень і
перспективний педагогічний досвід у галузі навчання і виховання дітей з
особливостями психофізичного розвитку;

ознайомлення з новими педагогічними технологіями загальної та
спеціальної освіти;

аналіз корекційного навчально-виховного процесу для постійного
вдосконалення та оновлення змісту навчально-методичного забезпечення;

надання дієвої допомоги педагогам у поглибленні, оновленні та
вдосконаленні рівня їх професійної підготовки відповідно до фахових
потреб.

Формами підвищення кваліфікації спеціалістів спеціальної педагогіки у
міжкурсовий період є наступні:

індивідуальні – консультації. Щомісяця кабінетами спеціальної педагогіки
та шкіл-інтернатів проводяться індивідуальні консультації понад 30
педагогам. Результатом такої діяльності є розробка «Журналу обліку
роботи логопеда», що вийшов у друк у 2005 році. Систематично
працівниками кабінетів надається адресна методична допомога закладам
освіти Київщини. Так, лише за період з вересня по грудень 2005 року було
надано адресну допомогу шести школам-інтернатам, двом дитячим будинкам,
шести районним та міським відділам освіти;

групові – творчі групи, майстер-класи. Створена творча група
«Впровадження інклюзивної моделі освіти в загальноосвітніх закладах» із
числа учителів початкових класів, які навчають дітей із особливостями
психофізичного розвитку. (Гіперпосилання 4) Двічі на рік логопеди
дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів проводять
майстер-класи для колег з актуальних проблем спеціальної педагогіки;

масові — науково-практичні семінари, семінари-практикуми, «круглі
столи». Так, у минулому році кабінетами було проведено:

— інструктивно-методичну нараду для методистів районних (міських)
відділів (управлінь) освіти, що відповідають за спеціальну педагогіку
«Організація навчально-виховного процесу з учнями загальноосвітніх
навчальних закладів, які мають особливості психофізичного розвитку»,

— науково-практичний семінар для заступників директорів шкіл-інтернатів
з навчально-виховної роботи «Сучасні підходи до організації
превентивного виховання учнівської молоді в умовах інтернатного
закладу»,

— семінари-практикуми: для логопедів — «Організація та зміст роботи
логопедів у загальноосвітніх закладах», для методистів районних
(міських) відділів (управлінь) освіти, що відповідають за спеціальну
педагогіку, — «Організація роботи з батьками, що мають дітей із
особливостями психофізичного розвитку».

Таким чином, діяльність навчально-методичних кабінетів спеціальної
педагогіки та шкіл-інтернатів спрямована на забезпечення системності
науково-методичного супроводу діяльності педагогічних працівників
спеціальних шкіл-інтернатів, а також дошкільних і загальноосвітніх
навчальних закладів, які впроваджують інтегроване навчання дітей з
особливостями психофізичного розвитку.

Список літератури:

Гончарова Е.Л., Кукушкина О.И. Понятие «ребенок с особыми
образовательными потребностями» //Интегративные тенденции современного
специального образования. – М., 2003. – С.39-42.

Даніелс Е., Стаффорд К. Залучення дітей з особливими потребами до
загальноосвітніх класів. — Львів: Т-во «Надія», 2000. — 255 с.

Дети с отклонениями в развитии: Методическое пособие /Сост. Н.Д. Шматко.
– М., 1997. – 216 с.

Дмитриев А.А. О некоторых проблемах интегрированного обучения детей с
особыми образовательными потребностями //Дефектология. – 2005. — №4. –
С.4-8.

Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради (ВВР).
— 2001. — №30. — С. 142.

Кобильченко В. Теоретико-методичні засади корекції психосоціального
розвитку молодших школярів //Дефектологія. — 2005. — №2. — С. 16-18.

Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів // Збірник
нормативно-правових актів України щодо діяльності центрів реабілітації
дітей з функціональними обмеженнями / Укладачі Крижанівський В., Сварник
М., Скрипка Н. та ін. — Київ: Соцінформ, 2004. — С. 29-30.

Малофеев Н.Н. Перспективы развития учебных заведений для детей с особыми
образовательными потребностями //Начальная школа. – 2000. — №2. –
С.45-47.

Миронова С. Методична робота як складова професійної діяльності вчителів
спеціальних шкіл //Дефектологія. – 2005. — №3. — С. 21-24.

Ольсен Х. «Включенное» образование – стратегия для достижения
образования для всех //Актуальные проблемы интегрированного обучения. –
М., 2001. – С. 24-29.

Черкасова Е.Л. О коммуникативных умениях учителя-логопеда //
Дефектология. – 2005. — №6. – С.28-32.

Похожие записи