Реферат на тему:

Проблеми підготовки спеціалістів з безпеки життєдіяльності у вищих
навчальних закладах

Вступ

Україна підтримала Концепцію ООН про сталий людський розвиток
(Sustainable Human Development) як напрям дій у XXI столітті. У
«Повістці дня на ХХІ століття» – головному документі Конференції ООН з
навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), «sustainable
development» набуває статусу концептуального, теоретико-методологічної
основи рішень про необхідність виходу цивілізації на рівень
збалансованого розвитку. Такий підхід, в першу чергу, пояснюється тим,
що Україна йде шляхом докорінних соціальних перетворень, кінцева мета
яких є інтеграція в міжнародну спільноту. Відбувається пошук шляхів щодо
визначення основних орієнтирів індексу людського розвитку, який
відображає гуманітарний потенціал суспільства і характеризується рівнем
освіти, тривалістю і якістю життя людей тощо.

Одним з шляхів вирішення проблем безпеки життєдіяльності людини є
формування нового мислення, що спрямоване на зміну підходів щодо
визначення мети, шляхів і методів розвитку цивілізації як необхідного
чинника виживання людства. Освіта та виховання у сфері безпеки
життєдіяльності мають забезпечити формування цілісного знання і
мислення, необхідних для прийняття обґрунтованих рішень на рівні людини,
сім’ї, суспільства, держави.

Проблеми ж при викладанні БЖД виникають й через більш ніж десять років
її появи у всіх ВНЗ України. Спільним наказом Міністра освіти і науки та
Начальника штабу-заступника начальника ЦО України № 182/200 від 20 липня
1995 р. введена до навчальної програми усіх ВНЗ України обов’язкова
дисципліна «Безпека життєдіяльності», яка складалась з двох частин:
«БЖД» – для підготовки бакалаврів; «Цивільна оборона» – для підготовки
фахівців і магістрів загальнотехнічних, будівельних, транспортних,
економічних і подібних спеціальностей.

Перший заступник Міністра освіти і науки України 31 серпня 1997 року
затвердив навчальну програму нормативної дисципліни «Основи охорони
праці» для вищих закладів освіти, 04 грудня 1998 року – навчальну
програму нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльності» для вищих
закладів освіти, 02 серпня 1999 року – навчальну програму нормативної
дисципліни «Охорона праці в галузі» для вищих закладів освіти.

В усіх вищезгаданих документах ці дисципліни існують як окремі незалежні
дисципліни і послідовність їх викладання повинна бути саме така і її
зміна є недоцільною.

Відомо, що політику економічної підготовки фахівців в Україні визначають
дві науково-методичних комісії: напрям 0501 — «Економіка і
підприємництво» – Київський національний економічний університет (КНЕУ)
та напрям 0502 — «Менеджмент» – Київський національний
торгівельно-економічний університет (КНТЕУ), які розробили, відповідно,
два стандарта освіти та дві освітньо-професійні програми підготовки
фахівців з вищою освітою.

Затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 06.06.02
№330 освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, спеціаліста і
магістра КНЕУ застаріла і відповідала скасованій програмі з БЖД, яка
була затверджена наказом № 182/200 у 1995 році, а затверджена наказом
МОН України від 08.11.02 №642 програма КНТЕУ повністю співпадає з
програмою, затвердженою МОН України у 1998 році.

Наказом МОН України від 07.06.06 № 444 для напряму 0501-«Економіка і
підприємництво» було об’єднано три курси: «Охорона праці», «Безпека
життєдіяльності» та «Цивільна оборона» на модульному принципі під єдиною
назвою БЖД. Викликає великий сумнів така послідовність вивчення модулів,
за умови, що безпека життєдіяльності є базовою дисципліною при вивченні
охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та
інших дисциплін.

Таким чином, одночасно діє три стандарти освіти, а навчальним закладам
необхідно вирішувати, який із них відповідає сучасним вимогам і який із
них виконувати.

Формулювання цілей роботи

Мета дослідження – показати особливості викладання предмету «Безпека
життєдіяльності» в технічних та економічних вищих навчальних закладах, а
також зміст, структуру і послідовність вивчення студентами блока
дисциплін «Безпека життєдіяльності».

Результати дослідження

Як зазначено у доповіді В.Шинкарука «Основні напрями модернізації
структури вищої освіти України», вища освіта є фундаментом людського
розвитку та прогресу суспільства, а також виступає гарантом
індивідуального розвитку, сприяє формуванню інтелектуального, духовного
та виробничого потенціалу суспільства. Розвиток держави, структурні
перетворення повинні гармонійно поєднуватися з модернізацією освіти для
того, щоб задовольнити потреби й прагнення людей, особливо молоді,
встановити нову систему суспільних цінностей у сфері діяльності як в
громадському, так і приватному секторах.

Адаптованість системи освіти та професійної підготовки до динамічних
змін кон’юнктури попиту та пропозиції на світових ринках праці,
забезпечення підготовки робочої сили, професійно-кваліфікаційні
параметри якої відповідають потребам соціально-економічного розвитку
суспільства, виступають як визначальні чинники росту
конкурентоспроможності людських ресурсів.

В Україні ж традиційно 85% керівників промисловості та сфери державного
управління мають інженерну освіту, 13% — економічну і лише 2% —
гуманітарну. За прогнозами фахівців, такий стан залишатиметься ще довго.
У США ж серед керівників – лише 2% фахівців технічного профілю, інші –
економісти, психологи, юристи і професійно підготовлені менеджери.

Таким чином, між суспільними потребами і професійною освітою склалися
певні суперечності: існуюча система підготовки кадрів не забезпечуючи
належної кількості професійних керівників, а у змісті фахової освіти
інженерів, які становлять більшість керівників, не передбачено
кваліфікованої економічної підготовки тощо.

Зважаючи на це, зростає роль освіти, здатної навчити людину безпечної
поведінки в довкіллі, вміння уникати небезпеки, приймати правильне
рішення відносно поведінки в ситуації, що є небезпечною для життя [1-7].

Спеціальні дослідження присвячені підготовці фахівців з безпеки
життєдіяльності як у вітчизняних вищих навчальних закладах освіти
[8-13], так і російських [14].

Подолання кризи висуває принципово нові вимоги до вищої школи щодо
розробки нових моделей управління і підготовки майбутніх
керівників-професіоналів, здатних ефективно керувати різними галузями
виробництва, безперервно навчаючись, оновлюючи свої знання, адаптуючись
до ринкових умов. Таким чином, проблеми неперервної професійної освіти
набувають нових аспектів.

Намагання суб’єктивно вирішити проблеми гуманізацією технічної освіти
або надмірним вивченням математичного моделювання в економічних
закладах, копіювання західних стандартів тощо не дали ефективного
результату. Найважливішою характерною рисою майбутнього економіста є
володіння логікою пошуку ефективних рішень, вмотивована оцінка
пріоритетів, розгляд варіантів, що випливають з конкретної ситуації.

В сучасній ситуації покращення підготовки майбутніх економістів у
вирішенні цих проблем мало б відбуватись за рахунок підвищення
ефективності викладання дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи
охорони праці» тощо, тим більше що для цих дисциплін, як і для
економічних характерні подібні загальнотеоретичні підходи. В економічній
літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення
поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з
яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації,
якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв’язку між
основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного
буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого
результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи
гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна
передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень.
Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб’єктивним сприйняттям
реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має
практичне застосування, а тому його зміст потребує об’єктивного
визначення. Отже, потрібний перехід від суб’єктивно сприйманої
непевності, випадковості до об’єктивного поняття ризику, що на ній
базується. Єдиний спосіб такого переходу – оцінити непевність
(випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових
значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність,
яку можна оцінити кількісно.

Сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні
прийнятого (допустимого) ризику, яка полягає у прагненні створити таку
безпеку, яку сприймає суспільство, виходячи із сучасного рівня життя,
соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та
техніки. Базуючись на витратному механізмі, який дає змогу розподілити
витрати на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною
та соціальною сферами, він поєднує технічні, екологічні, соціальні і
політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і
можливостями її досягнення [1].

Про серйозність цих питань свідчить ставлення до них у західних країнах,
де ризикологія викладається у ВНЗ уже понад 20 років. З 2005 року до
переліку навчальних дисциплін у російських ВНЗ теж додалася
«Ризикологія» [14].

В Україні прийнята Загальнодержавна програма поліпшення стану безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 року, де в черговий
раз наголошується, що 73% нещасних випадків і аварій на виробництві
сталися з організаційних причин і лише 14% та 13% відповідно з технічних
та психофізіологічних.

Рівень професійної захворюваності безпосередньо пов’язаний із важкими та
шкідливими умовами праці на виробництві. Майже 27 відсотків
виробничників працюють в умовах, що не відповідають санітарним і
гігієнічним правилам та нормам за рівнями чи концентраціями небезпечних
і шкідливих виробничих факторів, унаслідок негативного впливу яких
розвиваються професійні захворювання. Останнім часом істотно зросло
хімічне навантаження на організм працівників, даються взнаки важкість та
напруженість праці. У 2005 році зареєстровано майже 6 тис. випадків
професійних захворювань.

ають на професійні захворювання, за рахунок внесків суб’єктів
господарювання на державне соціальне страхування. Понад 1,3 млрд.
гривень витрачається суб’єктами господарювання на оплату пільг і
компенсації працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах, що
суттєво позначається на собівартості та конкурентоспроможності
продукції.

У роботах вітчизняних авторів, присвячених питанням удосконалення
процесу викладання дисципліни «Безпека життєдіяльності» як у вищих
навчальних закладах [15-22], так і в економічних зокрема [23]
вказується, що потреби подальшого розвитку економіки, соціальна
направленість державної політики вимагають від вищої освіти підготовки
фахівців, які мають у складі професійних якостей здатність забезпечити
безпеку у виробничій і поза виробничій діяльності та в умовах
надзвичайних ситуацій.

Про реальне ставлення студентів до питань доцільності викладання БЖД
дають певне уявлення результати проведених досліджень у Вінницькому
національному технічному університеті (ВНТУ) та Вінницькому інституті
економіки Тернопільського національного економічного університету (ВІЕ
ТНЕУ). В технічному університеті викладання здійснюється у наступній
послідовності: бакалаврат: І курс – «Охорона праці в робочій професії»
(при отриманні диплома кваліфікованого робітника), ІІІ-ІV курс –
«Безпека життєдіяльності», ІV курс – «Основи охорони праці»;
магістратура (інженерія) – «Охорона праці в галузі». Студенти
стаціонару, опитані після вивчення БЖД на І курсі ВІЕ ТНЕУ та ІV курсі
ВНТУ, визначають відповідно рівень своїх знань як високий – 0-5% та
9-10%, середній – 69-88% та 70-85%, низький – 6-19% та 5-21%. Незважаючи
на те, що більшість студентів вважають рівень викладача високим (86-100%
та 87-90%) та відповідність навчальної програми сучасним вимогам
безпечної життєдіяльності (61-86% та 70-86%), вони визначають незначне
підвищення рівня своїх знань після вивчення дисципліни: високий – 19-33%
та 14-22%; середній – 75-100% та 65-77%, а необхідність їх поглиблювати
визначена 76-94% та 65-76% опитаних. При цьому професійну орієнтацію цих
знань (необхідність у майбутній професійній діяльності) відзначають
95-100% та 65-76% студентів, в той час, як необхідність їх у
повсякденному житті та під час навчання – 78-94% та 52-61%.

Як видно із результатів дослідження, студенти ТНЕУ завищують рівень
своїх знань, визначають незначне їх підвищення, хоча не вважають за
необхідність їх підвищувати і використовувати як у майбутній професійній
діяльності, так і у побуті.

Опитування, проведене на одній у спеціальностей стаціонару («Економіка
підприємства») ВІЕ ТНЕУ, де «Охорона праці» ще вивчається у 2007-2008
н.р. на IV курсі, показало, що при більшості подібних результатів зі
студентами І курсу ступінь використання отриманих знань з БЖД у побуті
та під час навчання вище на 10-19%, а більш бажаними (більше ніж вдвічі)
формами подання матеріалу є лабораторно-практичні заняття і дискусія, на
відміну від лекцій, розповідей та бесід, що свідчить про підвищення
професійності у ставленні студентів до отримання знань.

У якості порівняння опитування також були поведені на І курсі заочного
відділення, де БЖД вивчається за новою програмою, та при отриманні
другої вищої освіти у ВІЕ ТНЕУ. При інших аналогічних показниках ці
категорії студентів визначають підвищення середнього рівня знань до
69-85%, при цьому відповідно необхідність їх поглиблювати визначена
70-88% та 86-90%, необхідність у майбутній професійній діяльності
відзначають 72-84% та 73-80%, а у повсякденному житті та під час
навчання – 85-90% та 83-85%.

Отриманні результати по необхідності отриманих знань та їх покращенню
значно вищі, ніж у недосвідчених студентів І курсу стаціонару і
практично співпадають із результатами, отриманими на IV курсі ВНТУ.

Опитування були проведені і після вивчення БЖД та «Охорони праці» на ІІІ
курсі Вінницького відділення Київського фінансово-економічного коледжу
та при проведенні в Обласному центрі післядипломної освіти медичних
працівників післядипломної освіти медсестер терапевтичного напрямку,
студенти і курсанти яких при інших майже аналогічних показниках
відмітили відповідно необхідність поглиблювати знання – 70-86% та
96-100%; необхідність професійного використання – 65-75% та 86-91%;
використання у повсякденному житті – 69-88% та 69-78%.

Низьке значення використання знань у повсякденному житті у медиків
пов’язане із суб’єктивним відчуттям професійної захищеності.

Висновки

Попередній теоретичний аналіз проблеми, вивчення стану викладання
безпеки життєдіяльності у вищих навчальних закладах і, зокрема, для
економічних спеціальностей дає змогу визначити низку суперечностей між:

задекларованою державою позицією щодо необхідності розвивати підготовку
фахівців у відповідності з вимогами освітньо-кваліфікаційних
характеристик, освітньо-професійних програм та галузевих стандартів
вищої освіти з безпеки життєдіяльності (випускник ВНЗ повинен володіти
знаннями з БЖД та уміти: створювати комфортні та безпечні умови, обирати
заходи попередження травматизму, прогнозувати виникнення шкідливих та
небезпечних факторів, приймати адекватні рішення для зменшення ризику до
допустимих значень, надавати першу медичну допомогу тощо) і скороченням
навчального навантаження на цю підготовку;

об’єктивними потребами суспільства у здорових працівниках і недостатнім
професійним рівнем, об’єктивною наявністю на більшості робочих місць
небезпечних та шкідливих умов праці;

потреби формування у майбутніх економістів готовності до оцінки різних
потенційно можливих ситуацій та виховання культури безпеки і низьким
рівнем забезпечення методики формування такої готовності та недостатнім
науковим обґрунтуванням існуючих методик її формування;

отриманням професійно-орієнтованих знань з БЖД під час практики і
неадекватною ідеологією виробничого персоналу, що базується на
помилкових мотиваційних установках і пов’язаних з цим неадекватних
(небезпечних) діях, недостатньою інформованістю працівників щодо
практики з підвищення безпеки їх умов праці, пасивним ставленням до цих
питань керівників середньої ланки, відсутністю механізму мотивації.

Література

Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищ. навч.
закладів / Є.П. Желібо, Н.М. Заверуха, В.В. Зацарний. За ред. Є.П.
Желібо. – 3-є вид. – К.: Каравела, 2003. – 326 с.

Заплатинский В.М., Чорненька В.Д., Флеренсова К.М. Дисципліна «Безпека
життєдіяльності» — основа спеціальних дисциплін з питань безпеки //
Безпека життєдіяльності людини як умові сталого розвитку сучасного
суспільства. Матеріали 1-ої міжнародної конф. — К.: Основа — С. 95 –
101.

Кузнецов В.О., Мухін В.В., Буров О.Ю. та ін.. Концепція освіти з
напрямку «Безпека життя і діяльності людини» // Інформаційний вісник
«Вища освіта». К.: Видавництво науково-методичного центру вищої освіти
МОНУ. – 2001. — №6. – С. 6-17.

Лапін В. М. Дисципліна «безпека життєдіяльності» як фактор формування у
студентів гуманістичного світогляду щодо безпеки людства // Безпека
життєдіяльності людини як умова сталого розвитку сучасного суспільства.
Матеріали 1-ої міжнародної конф. — К.: Основа. — С. 256 — 260.

Сидорчук Л.А. Методика навчання основ безпеки життєдіяльності // Безпека
життєдіяльності. – 2004. — №9 – С. 35-39.

6.Рішення Національної Ради з питань безпечної життєдіяльності
населення. Протокол № 1 // Безпека життєдіяльності. — К., 2004. — С. 11
— 13.

Ільєнко А.Г. Нові підходи до визначення напрямів покращення стану
безпеки життєдіяльності в Україні // Безпека життєдіяльності. – 2006.
-№9. – С.32-34.

Желибо Е.П., Чмырь А.И. Безопасность жизнедеятельности как учебная
дисциплина // Матеріали II Наук.-метод. конференції «Безпека життя і
діяльності людини — освіта, наука, практика». — К.;- НАУ, 2003. — С.
67-68.

Заплатинський В.М. Зміст освіти з БЖД // Збірник наукових праць
Бердянського державного педагогічного інституту. – 2002. — №1 –С. 18-28.

Запорожець О.І., Михайлюк В.О. Перше засідання науково-методичної
комісії з цивільної безпеки. Освіта та виховання у сфері БЖДЛ потребують
концептуальних змін // Безпека життєдіяльності. – 2007. — №12. – С.7-11.

11. Зацарний В. В. Навчальна дисципліна «Безпека
життєдіяльності»: становлення, розвиток та перспективи // Безпека
життєдіяльності. — 2004. — № 8. — С. 16-20.

Кондрацька Г.Д. Особливості підготовки студентів до викладання безпеки
життєдіяльності // Безпека життєдіяльності. – 2007. — №7. – С.42-43.

Сидорчук Л.А. Методика навчання основ безпеки життєдіяльності // Безпека
життєдіяльності. – 2004. — №9 – С. 35-39.

Бєгун В.В. Ризик – справа благородна, але… // Безпека життєдіяльності. –
2006. — №2. – С.18-24.

Биков В.І., Кожем’якін О.С. Удосконалення процесу викладання дисципліни
«Безпека життєдіяльності» у вищих закладах освіти // Безпека
життєдіяльності. – 2007. — №5. – С.38-39.

Желібо Є.П., Сагайдак І.С. Проблеми викладання дисципліни «Безпека
життєдіяльності» у ВНЗ України // Безпека життєдіяльності. – 2007. —
№12. – С.35-36.

Запорожець О.І., Русаловcький А.В., Заплатинський В.М., Халмурадов Б.Д.
Питання державного регулювання викладання у ВНЗ дисципліни «Безпека
життєдіяльності», «Охорона праці» та «Цивільний захист» // Безпека
життєдіяльності. – 2007. — №11. – С.11-13.

Захматов В.Д., Маслов Е.П., Міхєєв Ю.В., Пятова А.В. Концептуальний
підхід до формування змісту дисципліни «Безпека життєдіяльності» в НТУУ
«КПІ» // Безпека життєдіяльності. – 2006. -№2. – С.37-40.

Кучеров І.С., Лебединець Н.В. Авторська навчальна програма з дисципліни
«Безпека життєдіяльності та цивільна оборона» // Безпека
життєдіяльності. – 2006. -№12. – С.37-39.

Шиян В.Д. Міжпредметні зв’язки, особливості методики та дидактики
викладання дисциплін про ризик та небезпеки в ОВС // Безпека
життєдіяльності. – 2006. -№3. – С.35-41.

Шиян В.Д. Наукові основи викладання курсу «Безпека життєдіяльності» у
вищих начальних закладах // Безпека життєдіяльності. – 2006. — №7. –
С.36-41.

Стоянов В.У., Бабенко Д.А., Бломквист В.Е., Чиняєва Т.С., Бакулина М.В.
Розробка та впровадження єдиного курсу «Безпека життєдіяльності» та
«Цивільна оборона» // Безпека життєдіяльності. – 2006. -№2. – С.41-44.

Ігнатович М.В., Худолей В.Ю. Проблеми викладання курсу «Безпека
життєдіяльності» студентам економічних спеціальностей // Безпека
життєдіяльності. – 2007. — №10. – С.42-43.

Похожие записи