Реферат на тему:

Проблеми педагогічної антропології та становлення дизайнерської освіти
в Україні

Творчість — одна із складних загадок світу, над якою невпинно
розмірковують люди. У широкому філософському розумінні творчість — це
необхідна умова розвитку, умова створення нових форм і змін, пошуків, що
відбуваються в неживій і живій природі, це єдиний шлях рішення на рівні
з любов’ю — людської проблеми андрогенності.

Як ніхто з педагогів, К.Д. Ушинський розкрив одну з таких умов у
соціальному, науковому і технічному прогресі суспільства, довівши, що
правильне виховання здатне помножити фізичні, інтелектуальні і моральні
сили людини. Він стверджував, що прогресуючий розвиток суспільства
можливий тільки за умови організації цілеспрямованого виховання
підростаючих поколінь. Здійснити ж цю можливість покликаний педагог,
справа якого, «cкромна по зовнішності», але «одна з найбільших справ
історії». Цій справі було присвячено і життя самого К.Д. Ушинського,
повне самовідданої праці, напружених і плідних наукових пошуків (3,
с.7).

Мистецтво виховання, писав він, має ту особливість, що майже всім воно
здається справою знайомою і зрозумілою, а іншим навіть справою легкою —
і тим більше зрозумілою і більш легкою здається вона, чим менш людина з
нею знайома теоретично і практично. Майже всі визнають, що виховання
вимагає терпіння; деякі думають, що для нього потрібні ще і спеціальні
знання, хоч багаточисельні педагогічні блукання наші і могли б усіх
переконати в цьому.

У своїй фундаментальній, що не мала аналогів у світовій педагогічній
літературі праці «Педагогічна антропологія» він розглянув фізіологічні
механізми психічної діяльності, знання яких має першорядне значення для
вихователя.

У 1853 р. він писав: «Ми вчимося трьома шляхами: чи шляхом досвіду і
власного спостереження, — шляхом, що веде до міцних, але убогих
результатів, для якого життя людське занадто коротке; чи нас вчать інші;
цим шляхом ми здобуваємо менш, чим звичайно думають; чи нарешті,
вчимося, підкоряючись несвідомо впливу найсильніших, вже освічених
характерів. Освіта, передана цим останнім шляхом, навряд чи не
найшвидшим, веде до дивних результатів» (3,c.12).

Задум «Педагогічної антропології» виник відразу після того, як він
вирішив присвятити себе винятково педагогічній діяльності. Багато
матеріалів для неї були зібрані під час перебування за кордоном. На це
вказують і спогади дочки К.Д. Ушинського — Віри Костянтинівни про
перебування в Гейдельберзі: «У той час, як довідалася я згодом, йшли
головні підготовчі роботи до «Антропології» : прочитані були незлічимі
томи по його предметах, що займали… Книги увечері в безлічі доставляли
учені друзі, і кімната батька завалена була новими книгами, журналами й
іншими виданнями» (3, с.16).

Для 60-х рр. ідея народності не була новою. У концепції К.Д. Ушинського
вона розкривалася в зв’язку зі зростаючою національною самосвідомістю і
була спрямована проти впливів на російську школу виховних систем
західноєвропейських держав, прагнень частини так званого освіченого
суспільства наслідувати європейську культуру. Особливо сильний
негативний вплив на російську школу робила авторитарна німецька
педагогіка, яка мала успіх в офіційних колах.

К.Д.Ушинський переконливо доводив, що механічне перенесення на
вітчизняний ґрунт систем виховання і навчання, що склалися в інших
історичних умовах і в інших народів, може принести більше шкоди, чим
користі. Під час багаточисельних поїздок по західноєвропейських країнах,
із усією старанністю вивчаючи системи виховання в Німеччині і Франції,
Англії і Швейцарії, Італії і Бельгії, він дійшов висновку, що при деякій
зовнішній подібності кожна з національних систем має корінні
відмінності, «свою особливу мету і свої особливі засоби до досягнення
цієї мети». Він був переконаний, що в справі суспільного виховання
наслідування одного народу іншому «виведе неодмінно на помилкову дорогу»
і разом з тим застерігав від національної замкнутості й обмеженості,
призивав творчо використовувати все раціональне з педагогічного досвіду
інших народів (3,с.20).

К.Д.Ушинський переконливо довів, що головна роль у школі належить
учителю, якого не можуть замінити ніякі програми і навчальні плани,
ніякі підручники і технічні засоби. Вчителем одухотворюється пізнавальна
діяльність дитини, він є джерелом живого знання і виховного впливу на
учнів. У вкрай несприятливих умовах свого часу, коли над учителем
піднімалася ціла ієрархія неосвічених чиновників і попів, які ведуть
поліцейське стеження за школою, К.Д.Ушинський виступав у захист прав
учителя, будив його самосвідомість, показував велич учительської
діяльності, неоціненну користь її для суспільного прогресу (3,с.22).

К.Д. Ушинський вважав, що ніхто не може і не повинен нав’язувати
педагогу вказівок у тому, як поступити йому в кожній з нескінченної
безлічі конкретних ситуацій, який застосувати прийом до кожного окремого
випадку. Вибір засобів виховного впливу слід зробити самому наставнику.
Але щоб такий вибір був усякий раз доцільним, необхідне знання законів,
по яких розвиваються педагогічні явища, і об’єктивних зв’язків між
засобами впливу і їх результатів. Для цього він радив «вивчати як
можливо прискипливіше фізичну і щиросердечну природу людини взагалі,
вивчити своїх вихованців і навколишні їхні обставини, вивчати історію
різних педагогічних мір…» (3,с.30).

Центральна ідея першого тому, за словами К.Д.Ушинського, полягає в тому,
щоб представити фізіологічні дані, необхідні при викладі процесу
усвідомлення, від простих первинних відчуттів до складного розумового
процесу. Потім випливає аналіз уваги, пам’яті, уяви, представлень і
інших психічних процесів, впливу духовних особливостей людини на
розумовий процес і сферу свідомості в цілому (1,с.5).

До великого кола антропологічних наук, писав К.Д.Ушинський, належать:
анатомія, фізіологія і патологія людини, психологія, логіка, філологія,
географія, що вивчає землю як житло людини і людини як мешканця земної
кулі, статистика, політична економія й історія у великому змісті, куди
ми відносимо історію релігії, цивілізації, філософських систем,
літератур, мистецтв і власне виховання в тісному змісті цього слова. В
усіх цих науках викладаються, звіряються і групуються факти і ті
співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета
виховання, тобто людини.

Але невже ми хочемо, запитають нас, щоб педагог вивчив таку безліч і
такі великі науки, перш ніж приступити до вивчення педагогіки в тісному
змісті, як збори правил педагогічної діяльності (1,с.14)? Ми відповімо
на це питання позитивним ствердженням. Якщо педагогіка хоче виховувати
людину у всіх відносинах, то вона повинна колись довідатися її теж у
всіх відносинах. У такому випадку, помітять нам, таких педагогів ще
немає, і ще не скоро вони будуть. Це дуже може бути; але проте положення
наше справедливо. Педагогіка знаходиться ще не тільки в нас, але і
скрізь у повному дитинстві, і таке дитинство її дуже зрозуміле, тому що
багато які з наук, із законів з яких вона повинна черпати свої правила,
самі ще недавно тільки зробилися дійсними науками і далеко ще не досягли
своєї досконалості. Але хіба недосконалість мікроскопічної анатомії,
органічної хімії, фізіології і патології перешкодило зробити їх
основними науками для медичного мистецтва?

Ми не говоримо педагогам: надходьте так чи інакше; але говоримо їм:
вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете керувати, і
надходьте, усвідомлюючись з цими законами і тими обставинами, у яких ви
хочете їх прикласти. Не тільки обставини ці нескінченно різноманітні,
але і самі натури вихованців не походять одна на іншу. Чи можна ж при
такій розмаїтості обставин виховання й особистостей, що виховуються,
наказувати які-небудь загальні виховні рецепти (1,с.36)?

Праця наша не задовольнить того, хто дивиться на педагогіку звисока і,
не будучи ознайомленим ні з практикою виховання, ні з його теорією,
бачить у суспільному вихованні лише одну із галузей адміністрації. Так і
судді назвуть нашу працю зайвою тому, що для них зважується все дуже
легко і навіть усе давно вже вирішено в їхньому розумі, так що вони не
зрозуміють, про що тут, власне, тлумачити і писати такі товсті книги.

Ми не задовольнимо тих викладачів педагогіки, що бажали б дати своїм
учням чи ученицям гарне керівництво для вивчення основних правил
виховання. Але ми думаємо, що ті хто беруться за викладання педагогіки,
повинні дуже добре розуміти, що виучування педагогічних правил не
приносить нікому ніякої користі і що самі правила ці не мають ніяких
границь: усі їх можна умістити на одному друкованому аркуші, і з них
можна скласти кілька томів. Це одне вже показує, що головна справа
зовсім не у вивченні правил, а у вивченні тих наукових основ, з яких ці
правила випливають(1,с.37).

Поняття організму і розвитку є, отже, основними поняттями виховання, і
ми повинні попередньо ознайомитися з точнішим змістом цих понять; а тому
поставимо собі насамперед питання: що таке організм і органічний
розвиток (1,с.40)?

К.Д.Ушинский відзначив, що вдумуючись уважніше в істотну відмінність
усякого організму, ми бачимо, що в ньому з’єднуються три особливості: 1)
загальний організму план пристрою, розвитку і життя; 2) органи, що
живуть у цілому, і ціле у своїх органах; і 3) сила розвитку, від чого б
вона ні залежала, що виконує загальний план розвитку. Органи в організмі
і план, по якому розташовуються і розвиваються органи, що складають
організм, справа видима і безперечна; а сила розвитку присуща всім
оргнанизмам, і рослинним, і тваринним (1,c.41).

З цього ми бачимо, що на розвиток рослинного організму в індивідуальній
людині і більш-менш повне розкриття його може здійснювати інша людина за
допомогою тих же агентів, що давали їй влада над рослинами і над
тваринами, тобто за допомогою їжі, повітря, температури і світла, —
словом, за допомогою довільного впливу на процес харчування, що,
порівняно з процесом харчування в рослинах, тільки видозмінюється в
людині, але вимагає також їжі, згідної організму, і тих же умов, що
роблять харчування і розвиток можливими. Правила цього впливу згідно
цілям, для яких призначається рослинний організм людини, складають один
з відділів теорії мистецтва виховання, а саме виховання фізичне, яке
спеціально розробляється медициною (1,с.49).

Якщо ви хочете, щоб дитя засвоїло що-небудь міцно, то змусьте брати
участь у цьому засвоєнні можливо більше число нервів; змусьте брати
участь у цьому

1) Зір, показуючи карту або картину; але й в акті зору змусьте брати
участь не тільки мускули ока безбарвними абрисами зображень, але й окову
сітку дією фарб розфарбованої картини або пишіть слово чіткими білими
буквами на чорній дошці і т.п.

2) Призвіть до участі голосовий орган, змушуючи дитя вимовляти голосно і
чітко те, що воно учить, розповідати заучене по картинці чи то по карті
і т.п.

3) Призвіть до участі слух, змушуючи дитя уважно слухати те, що говорить
ясно і голосно вчитель або повторюють інші діти, і зауважувати зроблені
помилки.

4) Призвіть до участі дотик, нюх і смак, якщо досліджувані предмети, як
наприклад, деякі предмети з природничих наук, це дозволяють.

При такому дружньому сприянні всіх органів в акті засвоєння ви
переможете саму ледачу пам’ять. Звичайно, таке складне засвоєння буде
відбуватися повільно; але не повинно забувати, що перша перемога пам’яті
полегшує другу, друга — третю і т.д. (1,с.170).

Сказане в необхідній мірі ми врахували у власному проведеному
теоретичному і дослідно-експериментальному дослідженні, у монографії
автора доповіді ”Теоретичні та методичні основи художньо-творчого
розвитку школярів”, яке показало, що для стимулювання художньо-творчої
активності учнів загальноосвітньої школи необхідні такі форми і методи,
що споконвічно забезпечують повноцінний розвиток і інтеграцію всіх
компонентів цієї природної обдарованості особистості.

Z

??{?індивіда. Процес сприйняття мистецтва, що перманентно переходить у
практичний творчий акт, відповідає емоційно-суб’єктивному характеру
образотворчої діяльності дітей. Тому, стимулюючи її, дає можливість
також ненав’язливо навчати школярів художній грамоті.

Гіпотеза нашого дослідження підтвердилася:

1) У загальноосвітній школі споконвічно варто використовувати
особистісну стратегію педагогічного впливу для забезпечення цілісного
розвитку художньо-творчої обдарованості дитини.

2) Забезпечуючи і з огляду на індивідуальну спрямованість естетичного
виховання кожного учня, у той же час варто створити на уроках умови
максимального розвитку внутрішніх, родових “механізмів” художньо-творчої
активності дошкільників і молодших школярів.

3) Для подолання підліткової кризи продуктивної творчості потрібно
приділити належну увагу розвитку периферійних рівнів художньо-творчої
обдарованості (мовній культурі, техніці, композиційному аналізу і т.д.).

4) Подальший художньо-творчий розвиток особистості необхідно усвідомлено
зв’язувати з духовним і професійним ростом (у тому числі і з
дизайн-утворенням її), що багато в чому визначить долю юнаків і дівчат і
привнесе визначену лепту у виробництво, де вони будуть працювати,
підприємництво, яким вони будуть займатися, родину, яку вони будуть
будувати.

Розроблена динаміка моделі розвитку художньо-творчої активності
школярів, заснована на педагогічній антропології, творчому переживанні
мистецтва і діалектичній єдності його зі спонтанною дитячою творчістю не
тільки не ламає природний “механізм” художньо-творчої активності дитини,
але і позитивно впливає на її продуктивність і художність.

Що стосується нашої позиції у відношенні волі — детермінізму, то слід
зазначити, що в дуже більшому ступені дитина може бути вільною у грі,
художній творчості, ніж у соціально-економічних відносинах. Але ця
реалізована воля, яку вона одержує в результаті плідної творчості, дає
їй силу духу і впевненість у життєвих ситуаціях.

Роль мистецтва у формуванні в людини естетичної культури, художнього
смаку неоціненна; мистецтво розширює діапазон сприйняття світу, дозволяє
індивіду виходити за рамки власного досвіду, виконуючи інтегруючу
функцію в розвитку особистості. Мистецтво, як і релігія, є універсальною
і важливою рисою життя людини.

Мистецтво являє собою соціальний механізм, що має біологічну основу,
функції якого в загальному необхідні для гомеостазу людини, тому що
художня творчість і естетична радість — фундаментальні риси
життєдіяльності людини (2, с.377).

Активність у процесі створення та переживання творів мистецтва складає
квінтесенцію тих самих функцій, за допомогою яких мозок людини творчо
синтезує повсякденну інформацію, що приходить з оточення і визначає плин
нашого життя. «…Художня творчість і естетичні переживання необхідні
для функціонування людських суспільств і виступають однією з
найважливіших форм нашої активності» (Дж. Янг). Між художньою творчістю
і повсякденними програмами мозку знаходиться глибинний зв’язок, причому
вона існує на всіх рівнях — від найбільш абстрактних до чисто
практичних. Деякі антропологи вважають, що роботу визначених структурних
програм мозку можна знайти у всіх областях життя людини.

Мистецтво не тільки підтримує гомеостаз людини, але і розвиває
особистість шляхом збагачення репертуару її активності, прищеплюючи їй
моделі нового поводження. Розуміння особистості як монади дозволяє
зрозуміти значимість мистецтва в розгортанні її творчих потенцій.

Разом з цим в освітніх навчальних закладах слід відстоювати єдність
морального й естетичного виховання. Естетична, художня культура в стінах
цих закладів — є доброю атмосферою для становлення духовно-етичної
культури молоді. Про це свідчить, історичний і сучасний досвід
вітчизняної педагогіки. Тому не слід предмети естетичного циклу вважати
другорядними, а навпаки всіляко розвивати предмети естетичного циклу:
мистецтво, музику, саме на їх платформі доцільно в дитячому і юнацькому
віці виховувати етичні цінності особистості.

Естетично виховувати — не просто залучати до світу прекрасного, але й
стимулювати у дитини творчі потенції, котрі завжди необхідні в будь-якій
діяльності, в будь-якій праці: навчанні, підприємництві, науці,
мистецтві. Недооцінювання цієї сфери у вузі гальмує загальний розвиток
особистості, який легко забезпечити в ранньому дитинстві як основу
творчості подальшого життя.

«Взагалі, під естетичною освітою треба розуміти … систематичний
розвиток органів чуття та творчих здібностей» — читаємо у II томі
матеріалів і документів «Революція-Мистецтво-Діти». Естетичне виховання
повинне органічно входити у навчальний процес вузу якого завгодно
ступеня. Саме тому зараз багато хто з викладачів високого рівня надає
увагу естетичному вихованню.

Визначаючи концепцію дизайн-навчання необхідно перш за все визначитись,
що це напрямок мистецтва — Постанова Кабінету Міністрів від 1997 року,
якою закріплено відбиття нашої ментальності, що відповідає внутрішньому
світу в підходах створення відповідного художнього простору.

Як показує наша історія — з художнім простором людей безпосередньо
пов`язана не тільки їх фізична, а також уся їх духовна суть. «Духовна
енергія тому спроможна породжувати художні твори, що вона iзоморфна їм»,
— констатує М.С. Каган. XXI століття — час національного мислення.
Дмитро Донцов в статті «Безумство віку цього» писав: «Ці сили вважають
Україну за головну перешкоду на дорозі до вимріяної мети. Лжепророки і
вчителі тих сил, служителі «Бога віку цього» засудили її в своїх планах
на національну смерть». Він з болем і сумом констатує духовну смерть
середовища, в якому перебував, попереджуючи нас із чужини про небезпеку.
Ось чому сучасні мистецтвознавці стверджують: обгрунтування доктрини
націоналізму, і є ідеологічною настановою для вироблення теоретичних
засад культурно-мистецького розвою. Його обумовлює насамперед любов до
свого роду, краю, а не заангажованість на так званий стильовий прийом, в
результаті якого маємо твір розуму, а не душі. По суті, стиль в Україні
існує постійно, він ніколи не обмежувався часовими періодами.

Отже, архетип українського образотворенння існує, але поки що у
несвідомому, серед інших архетипів. Геометричний розпис подільських
хат, астральні знаки писанок, магічні коди візерунків плахти,
світобудовчі композиції хат, посуду, скринь, печей — загалом уся
життєва сила селянського мистецтва своєрідно озвалася в експресивних
композиціях українських художників — авангардистів: К.Малевича,
В.Ермілова, Д.Бурлюка, О.Богомазова.

Якщо такі прояви, як народно-пісенний звичай, іконопис, вишивка,
настінний живопис, загинули на наших очах, то нам Господь, і тільки
нам — бо в нас вони зродились, може дати й силу для їхнього
відновлення. А дасть він тому, хто просить. І не тільки молитвою,
але й чином. Тобто це зовсім не означає, що український художник
мусить скласти руки і чекати Божої руки над собою.

При вивченні історії дизайну, історії мистецтва потрібно також довести
студентам подібність процесів на всьому світовому культурному просторі.

З цього випливає важлива проблема — проблема обміну досвідом з іншими
регіонами країни, на всіх рівнях освітнього процесу, об`єднання на
факультеті спеціалістів самих різних студій, методик. Вона міститься в
подальшому переведенні системи навчання в дизайн-інститут на міжнародний
технологічний рівень, щоб забезпечити його випускникам відповідні
контакти і засоби доступу до самого широкого ринку подальшого навчання
та праці. Для цього необхідне знання іноземних мов, і в першу чергу —
європейських. Не боючись показувати свій рівень ми будемо підійматися
самі — буде підійматися дизайн і будемо змінюватися самі на краще і
змінювати середовище і економіку України.

Програма дизайнерської освіти повинна охоплювати і літній період. Темою
проектних семинарів літньої школи можуть бути проблеми організації
контактів наших вузів. Необхідне посилення системи дизайнерської освіти
на всіх рівнях — від шкільного виховання до вищої освіти.

На Україні відсутня система художньо-творчої освіти в школах, яка
спостерігалась у 80-х р.р. навіть в Радянському союзі! Тоді
дизайнерською справою почали займатись станції юних техників, а в школах
ніхто інщий, як кращі вчителі образотворчого мистецтва Союзу — на
Україні це був Харків. Це повинно бути концептуально… Згадаймо, що в
Японії учні 6-го класу держать іспит з образотворчого мистецтва і
повинні знати — 720 відтінків кольорів.

Єдина аксіома вітчизняної дизайнерської підготовки — це бездоганна
графічна грамотність: це малюнок і живопис на протязі всіх курсів, у
тому числі технічний, у всіх проекціях креслення і перспективи, це
володіння олівцем як продовженням дизайн-проектної думки (наш студент
повинен бездоганно володіти конструктивним академічним малюнком,
живописом, включаючи бездоганну композицію людського тіла, всієї
навколишньої природи.

Багатовіковий досвід мистецтва і художньої педагогіки доказав, що саме
це складає фундамент візуального мислення. Курс образної та
морфологічної трансформації природи, ознайомлення з основами анатомії
(вивчення пластичної анатомії, також повинно підтверджуватися ліпленням
людського тіла як вершини божого творіння), біоніки, також включений в
підгогтовку спеціаліста з дизайну в Кіровоградському інституті
регіонального управління та економіки і такий підхід реалізується в
предметах і розділах курсу через формотворення, макетування, моделювання
і нарешті дизайн — моделюванні субстаціонально.

Для дизайн-освіти необхідні «насмотренність» і виховання доброго
художнього смаку. Тобто виховання зорового сприйняття (робота в музеях,
виставкових залах, пленерна, біонічна, виробнича практика. В цій справі
добре допоможе Internet, тобто віртуальні екскурсії до різних художніх
музеїв світу тощо. Звісно, роботі з комп`ютером передує робота з
оригіналом, тобто тактильна робота, включаючи скульптуру, макет. Але
рисунки, креслення від руки — не єдиний засіб вираження в проектній
практиці, тобто наші спеціалісти повинні добре володіти і комп`ютерною
графікою, а не тільки текстовим редактором.

Володіння сучасним інструментом, але тим який є на нашу думку
антисубстанціональним в антропології (антисубстанціональність
комп`ютера, вже доведена на прикладі зарубіжних країн, особливо
Японії), він повинен бути на протязі всіх курсів так само як малюнок і
живопис, бо і піаніст який перестає грати хоч на короткий період —
він втрачає професійну майстерність, а дизайн проектування і моделювання
у віртуальній реальності вимагає постійної роботи на сучасних машинах.

Найважливішим у професійному відборі абітурієнтів — є створення реклами
і умов для творчості особистостей з іманентними якостями серед яких:
незалежність судження, схильність до самоаналізу, наявність інтуїції та
чутливості. Англійські спеціалісти досить скрупульозно перелічують ті
риси характеру, як властивість креативності на оцінку таких якостей
розуму, як швидкість, гнучкість (різноманітність ідей), оригінальність
(унікальність форм), масштаб охоплення (число елементів використаних в
конфігурації) і т.п.

Ще один головний принцип — це вивчення ринку і мобільна орієнтація
спеціалізації дипломних проектів саме на нього. Зараз, наприклад, ми
бачимо що необхідні роботи по оформленню інтер`єру, екстер`єру — це
магазини, офіси, житло, реклама, костюм тощо. Ринок вимагає нас
орієнтуватись на підготовку спеціалістів, щоб забезпечити їх не тільки
високою освітою, а ще й роботою. Рівень підготовки спеціалістів, буде
залежити і від того наскільки ефективно буде функціонувати в
навчально-виховному процесі ідивідуальний підхід до талантів і
здібностей студентів.

Зараз в Кіровоградському інституті регіонального управління та
економіки (КІРУЕ) на художньо -технічному факультеті відкриті вже чотири
спеціализації дизайн-освіти: промисловий дизайн, графічний дизайн,
дизайн середовища, дизайн одягу.

В зв`язку з тим, що більше півсотні інститутів відкрили в Україні і
будуть ще відкривати інші, спеціальність дизайн, який саме життя
відтворило, бо відноситься він до художньої антропології, ми також
відкрили в КІРУЕ у центральному регіоні України спеціалізацію викладач,
бо сьогодення має потребу в педагогічних кадрах відповідного фаху.

Література:

Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. Т.1 / Сост. С.Ф.Егоров.-
М.: Педагогика,1988.- 416 с.

Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. Т.2 / Сост. С.Ф.Егоров.-
М.: Педагогика,1988.- 496 с.

Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: В 6 т. Т.5 / Сост. С.Ф.Егоров.-
М.: Педагогика,1990.- 528 с.

Похожие записи