Реферат на тему:

Проблема навичок і вмінь усного спілкування у навчанні дітей старшого
дошкільного віку іноземних мов

Суспільні зміни вимагають модернізації системи безперервної освіти,
зокрема її першої ланки – дошкільного виховання. Це сприяє підвищенню
інтересу до навчання іноземної мови В дошкільному віці, зокрема навчання
спілкування англійською мовою.

Дослідження виконано згідно із загальним планом науково-дослідної роботи
“Базова компетенція майбутнього спеціаліста вищого педагогічного
навчального закладу III-IV рівня акредитації” (спеціальність “Дошкільне
виховання” (0102U001290), “Теоретико-методологічні основи процесу
підготовки майбутніх учителів іноземної мови та зарубіжної літератури до
професійної діяльності” (0103U001199)).

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що вивчення
даної проблеми здійснюється філософами, педагогами, психологами.
Сутність феномену спілкування обґрунтовується в роботах Б.Ананьєва,
О.Бодальова, Л.Божовича, О.Брудного, Л.Виготського, В.Князева,
Р.Кричевського, О.О.Леонтьєва, О.М.Леонтьєва, Б.Ломова, А.Маркової,
В.Мясищева, Б.Паригіна та інших. Проблемі спілкування дошкільників
присвячено роботи Л.Артемової, А.Богуш, Л.Венгер, О.Запорожця,
Я.Коломинського, Г.Костюка, С.Кулачківської, Л.Лідак, М.Лисіної,
Г.Люблінської, І.Луценко, В.Мухіної, Л.Обухової, Є.Панько, Т.Пироженко,
В.Сухомлинського. Дослідженням іншомовного спілкування займалися
В.Артемов, Б.Бєляєв, В.Бухбіндер, Ю.Веклич, О.Вєтохов, М.Дем’яненко,
І.Зимняя, Н.Лахник, М.Марищук, С.Ніколаєва, Є.Негневицька, Ю.Пассов,
В.Скалкін, С.Соколовська, А.Шахнарович та інші.

Численні дослідження в галузі дошкільного навчання іноземної мови
українських (П.Бех, Л.Біркун, С.Боднар, С.Будак, Н.Гальськова,
Н.Клевченко, В.Колечко, О.Коломінова, Н.Колтко, О.Першукова,
О.Рейпольська, С.Роман, Т.Шкваріна) і зарубіжних (М.Біболетова, І.Бім,
І.Верещагіна, І.Вронська, Дж.Голдернес, Ф.Гопкінс, Д.Лазер, Е.Джонсон,
Н.Доусон, М. Маглиш, Н.Малкіна, А.Майер, А.Сушкевич, Д.Стрейндж,
К.Хастінгз, П.Шиллєр, Н.Уітні) вчених довели доцільність і ефективність
дошкільної англомовної освіти дітей, її позитивний уплив на
інтелектуальний розвиток особистості та підготовку дитини до школи.

Проте проведений нами порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних
посібників із дошкільного навчання англійської мови доводить, що
використовувати зарубіжні посібники в “чистому” вигляді не є можливим,
тому що вони розроблені за традиціями, вимогами іншої освітньої системи
й мають свою специфіку, вітчизняні методичні посібники з дошкільного
навчання іноземної мови, які представлені в основному конспектами
занять, певною мірою теоретично не обґрунтовані й часто спираються на
власні підходи, принципи, методи і прийоми, що заважає їх використанню,
тощо. Таким чином, основним протиріччям, розв’язання якого спонукало до
здійснення дослідження, є протиріччя між станом розробленості проблеми в
дошкільній практиці й запитами сучасної дошкільної іншомовної освіти.

Мета дослідження – осмислити сутність англомовного спілкування,
визначити роль і значення навичок і вмінь у навчанні іншомовної
комунікації дітей старшого дошкільного віку.

Розуміння сутності спілкування має фундаментальне значення для нашого
дослідження, адже “без наукового обґрунтування феномену спілкування,
визначення його закономірностей і механізмів не можна створити теорії
формування психіки людини та її розвитку як особистості” (О.Бодальов).
За визначенням філософського словника соціальних термінів, спілкування є
“однією з основних форм людської взаємодії, істотною ознакою
життєдіяльності особистості як суспільної істоти. Основу спілкування
складає спільна предметна діяльність, необхідність взаємодії,
взаємодопомоги, взаєморозуміння – обов’язкові умови існування людства”.
Завдяки спілкуванню відбувається знайомство, пізнання людьми один
одного, взаємозбагачення, їх самовизначення, самовдосконалення та
самопред’явлення. Головною метою спілкування є “утворення і
вдосконалення співіснування людей, адже найвищою потребою людини є інша
людина” [4, с.556-557].

Найголовнішим засобом спілкування є слово, мова (Б.Ананьєв, Б.Бєляєв,
В.Бухбіндер, О.Бодальов, Л.Божович, Л.Виготський, О.Леонтьєв,
О.Леонтьєв, Б.Ломов, А.Маркова, В.Мясищев, Б.Паригін, Ю.Пассов та інші).
Але спілкування може забезпечуватися іншими засобами, не менш важливими
для передачі інформації, вражень, думки тощо. Серед них: погляд, міміка,
жести, поза, інтонація та інші, які можуть дуже сильно впливати на
суб’єктів спілкування.

За визначенням іншого словника, спілкування – це, по-перше, складний,
багатоплановий процес установлення та розвитку контактів між людьми,
який містить у собі обмін інформацією, сприйняття та розуміння партнера
у спілкуванні. По-друге, спілкування – це взаємодія суб’єктів, яка
здійснюється знаковими засобами, зумовлена потребами у спільній
діяльності та спрямована на значну зміну у стані, поведінці та
особистісно смислових утвореннях партнера, це форма життєдіяльності, в
результаті якої людина стає особистістю [5, с.492].

Основоположенням спілкування, за вищезазначеним словником, є “принцип
нерозривної єдності спілкування й діяльності”. За “допомогою спілкування
діяльність і організується, і збагачується, в ній виникають нові зв’язки
і відносини між людьми” [5, с.104].

Як психологічний феномен, спілкування характеризується “комунікативною,
інтерактивною, перцептивною сторонами, має функції, здійснюється в акті
спілкування, який складається з таких компонентів: адресант, адресат,
повідомлення, канал зв’язку, результат” [5, с.694].

Розробці теоретичних основ проблеми спілкування присвячено праці
багатьох відомих дослідників. Л.Виготський наполягав на єдності
спілкування й узагальнення, О.Леонтьєв розглядав спілкування як об’єкт
психологічних досліджень, О.Леонтьєв називав слово засобом і носієм
спілкування в його людських формах. Л.Божович характеризував спілкування
як потребу життєдіяльності, Б.Ананьєв, Б.Ломов, В.Мясищев розглядали
спілкування як процес міжособистісних відношень і контактів. Б.Паригін
наголошував на тому, що спілкування одночасно виступає як процес
взаємодії індивідів та інформаційний процес, у якому відбувається
взаємовідношення, взаємовплив людей один на одного, і як процес
співпереживання і взаєморозуміння. Ю.Пассов убачав у спілкуванні спосіб
підтримки життєдіяльності людини як індивідуальності і підкреслював, що
спілкування з дорослою людиною є одним із головних факторів психічного
розвитку дитини. О.Бодальов, Р.Кричевський, В.Князев виокремлювали
особистість як суб’єкт спілкування, підкреслювали її розвиток завдяки
спілкуванню і в спілкуванні, А.Брудний визначив змістові компоненти
спілкування, А.Маркова розкрила його вікові рівні й охарактеризувала
засвоєння мови як засобу спілкування, Б.Ільюк висвітлював роль
мовленнєвих здібностей, В.Соковнін досліджував природу людського
спілкування, а М.Фаєнова – його культуру; на спрямованість на інших у
спілкуванні вказував В.Сухомлинський.

Проблемі розвитку спілкування дошкільників присвятили свої дослідження
відомі вчені. Л.Артемова визначала спілкування дошкільників як засіб
морального виховання; А.Богуш підкреслювала, що спілкування дошкільників
реалізується у практичній діяльності; О.Запорожець та М.Лисіна,
досліджуючи спілкування дошкільників, визначили роль дорослої людини у
його розвитку; Л.Лідак розглядала культуру спілкування дошкільників,
І.Луценко присвятила свої наукові роботи педагогічному спілкуванню з
дошкільниками; Л.Венгер, Я.Коломинський, Г.Костюк, С.Кулачківська,
Г.Люблінська, В.Мухіна, Л.Обухова, Є.Панько, Т.Піроженко та інші вивчали
спілкування як феномен психічного розвитку особистості дошкільників.

Плідна розробка теоретичних основ проблеми іншомовного спілкування
вітчизняними і зарубіжними дослідниками (В.Артемов, Б.Бєляєв,
В.Бухбіндер, Ю.Веклич, О.Вєтохов, М.Дем’яненко, І.Зимня,
Г.Китайгородська, Н.Лахник, М.Ляховицький, М.Маріщук, О.Негневицька,
С.Ніколаєва, Г.Рогова, Ю.Пассов, В.Плахотник, Т.Сірик, В.Скалкін,
Н.Скляренко, С.Соколовська, О.Старков, М.Фаєнова, А.Чулкова, Т.Шкваріна
та інші) дозволила виявити психологічну структуру іншомовного
спілкування та його специфіку як іншомовної мовленнєвої діяльності.

& ( , ? ? O

U

i

i

i

gducw провідними функціями спілкування старших дошкільників є
комунікативна, інтерактивна і перцептивна, які відповідають сторонам
спілкування і його елементам, якими вважають (О.Кононко): комунікацію
(обмін інформацією між учасниками спільної діяльності), інтеракцію
(певну форму організації спільної діяльності), міжособистісну перцепцію
(взаємопізнання як основу взаєморозуміння).

Враховуючи той факт, що стимулом до іншомовної мовленнєвої дії є
ситуація, вважаємо за потрібне визначення ситуативної функції як
необхідної в сукупності з комунікативною, інтерактивною, перцептивною
функціями іншомовного спілкування, а ситуативність – як його елемент.
Зауважимо, що визначення функцій англомовного спілкування старших
дошкільників спонукало нас до визначення комунікативності,
інтерактивності, перцептивності й ситуативності як критеріїв
сформованості вмінь спілкування.

Визначення критеріїв спілкування потребує виявлення наявності їх
показників у дитячому англомовному спілкуванні. Відповідь на це питання,
на нашу думку, слід шукати у визначенні вмінь і навичок спілкування як
механізмів реалізації самого процесу спілкування. Загальновідомим є той
факт, що людина здійснює будь-яку діяльність тільки в тому випадку, якщо
вона вміє це робити. В основі діяльності спілкування, на думку
Ю.Пассова, також лежить уміння. Отже, виникає необхідність визначити
складові компоненти даного вміння, його параметри. Як стверджує
Ю.Пассов, у навчанні іноземних мов існує розповсюджений підхід до
вирішення цього питання. Вважають, що формування іншомовного мовлення
відбувається у три етапи: первинне вміння – навичка – вторинне вміння.
Словник визначає вміння як “освоєний суб’єктом спосіб виконання дії,
який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок”. Формується
вміння, за вищеназваним словником, шляхом вправ і створює можливість
виконання дії не лише у звичних умовах, але й у таких, що змінилися. “У
сукупності з навичками і знаннями вміння забезпечують правильне
відображення в уявленнях і мисленні світу, законів природи й
суспільства, взаємин людини в суспільстві та її поведінки” [5, с.554].

Проаналізувавши дослідження Б.Бєляєва, Р.Мартинової, С.Рубінштейна,
Ю.Пассова, присвячені проблемі визначення навички, ми дійшли до
висновків, що всі вчені наголошують на тому, що навичка – це
автоматизований компонент свідомої дії людини, зміцнений в результаті
вправляння і тренування спосіб дії. Як стверджує С.Рубінштейн, характер
навички, ступінь її гнучкості, легкості переносу згідно з ситуацією
залежить від того, наскільки адекватно, диференційовано й узагальнено
усвідомлюються умови, з якими, як своєрідними “ключами”, пов’язано
включення навички [З, с.30]. Оволодіння іноземною мовою, на думку
Б.Бєляєва, неможливе без відпрацювання мовленнєвих навичок і вмінь під
упливом і в умовах мовної (мовленнєвої) практики. Але мовлення людини,
тобто фактичне використання мови з метою спілкування з іншими не можна
розуміти як навичку [1, с.23]. Учений акцентує нашу увагу на тому, що
мовленнєві навички існують, але мовлення людини ніколи не зводиться до
навичок, тому що це завжди свідомо-творча діяльність. Мовленнєві
навички, як уважає Б.Бєляєв, завжди є лише компонентами мовленнєвих
умінь [1, с.24].

Проаналізувавши визначення феномену “навичка” та його якості, виділені
Ю.Пассовим, ми робимо висновок, що навичкою усного спілкування необхідно
вважати здатність виконувати самостійні дії в системі свідомої
комунікативної діяльності, яка стала умовою здійснення процесу
спілкування завдяки таким якостям, як автоматичність, гнучкість,
сталість, відносна складність. На думку вчених, уміння має дуже багато
спільного з навичкою, але все ж таки це самостійний феномен.
Ознайомившись із визначенням уміння, наданим Ю.Пассовим, на дослідження
якого ми спираємося, вважаємо, що вміння усного спілкування – це
здатність людини керувати процесом спілкування в умовах вирішення
комунікативних завдань, якій притаманні такі властивості, як
цілеспрямованість, динамічність, продуктивність, інтегрованість,
ієрархічність.

Фундаментальне значення для нашого дослідження мають групи вмінь,
необхідних для усного спілкування, визначених Ю.Пассовим. Уміння
спілкуватися вчений називає системно-інтегрованим умінням, адже воно, на
його думку, виявляє цілу систему вмінь різного порядку й характеру.

Проаналізувавши вміння першої групи – “власне мовленнєві вміння”, ми
обираємо для своєї методики формування вмінь усного спілкування, такі,
як: вступати у спілкування; підтримувати спілкування; завершувати
спілкування; враховувати компоненти ситуації спілкування; розуміти
сказане з першого разу в нормальному темпі; перепитувати співрозмовника,
якщо потрібне уточнення й пояснення; ініціювати спілкування;
висловлювати основні мовленнєві функції: підтверджувати якусь
інформацію, заперечувати, прохати, запрошувати, дивуватися тощо;
говорити виразно, цілісно як у змістовому, так і в структурному
відношенні; висловлюватися логічно та зв’язно; висловлюватися
продуктивно, тобто досягати своєї мети; говорити самостійно, в
нормальному темпі; говорити експромтом, без підготовки, але ми
передбачаємо здійснення даного вміння тільки на вже знайомому мовному
матеріалі. Ми не включаємо вміння переказувати прочитане, адже діти
старшого дошкільного віку ще не читають англійською. Щодо вміння
переказувати почуте, то ми залишаємо його, але в найелементарнішій
формі, на рівні 3-4 фраз або речень.

Ознайомившись з іншими групами вмінь, визначених Ю.Пассовим, ми обираємо
вміння мовленнєвого етикету: привітання, знайомство, запрошення, згода,
вдячність тощо; вміння невербального спілкування; вміння спілкуватися в
різних організаційних формах; вміння спілкуватися на різних рівнях, а
саме: в парах, невеликих (3 дитини) групах, у колективі (8-10 дітей).
Зазначені вище групи вмінь усного спілкування мають для нашого
дослідження не тільки теоретичне, але й практичне (і це – головне!)
значення, адже ми обираємо їх за показники критеріїв спілкуванням
англійською мовою старших дошкільників [2, с.39-42].

Аналіз наукового фонду з навчання дошкільників спілкування англійською
мовою надав нам можливість визначити теоретичні позиції, які стали
основою побудови експериментальної роботи. Експериментальне дослідження
передбачало декілька етапів. Завданнями пошуково-розвідувального етапу
було вивчення сучасного стану навчання спілкування англійською мовою
дітей старшого дошкільного віку. Реалізація означених завдань
передбачала: а) аналіз програм, методичних рекомендацій, розробок і
навчальних посібників з англійської мови для старших дошкільників; б)
анкетування батьків з метою визначення їх ставлення до навчання дітей
англійської мови з дошкільного віку. Результати пошуково-розвідувального
етапу експерименту засвідчили, що сьогодні в Україні створено достатню
теоретичну базу для навчання дошкільників англійської мови, але відсутні
програма й методичне забезпечення формування в дітей старшого
дошкільного віку вмінь усного спілкування англійською мовою. Анкетування
батьків засвідчило їх бажання залучати дітей до вивчення англійської
мови, але навчання іноземної мови у дошкільних навчальних закладах
України не узаконено державними документами. Водночас кількість дитячих
садків, які практикують заняття з англійської мови з дітьми 4-6 років,
щороку збільшується. Усе це зумовило пошуки ефективних шляхів формування
у старших дошкільників умінь усного англомовного спілкування.
Констатуючий етап експерименту передбачав: а) визначення критеріїв і
показників сформованості вмінь спілкування англійською мовою дітей
старшого дошкільного віку; б) розробку експериментальних завдань, які
дозволили визначити вихідні рівні сформованості усних комунікативних
умінь; в) вибір експериментальних майданчиків (ними стали дитячі садки
Запорізької і Херсонської областей); г) тестування дітей з метою
виявлення рівня сформованості вмінь спілкуватися англійською мовою.

Як засвідчують одержані дані, діти не розмовляють англійською мовою, не
володіють лексикою, не розуміють значення слів і не співвідносять
значення з формою. Але майже всі вони привіталися англійською “Hello!”,
яке їм відомо від старших братів і сестер, дорослих, з телебачення.
Таким чином, одержані результати стали підґрунтям для розробки методики
формування у старших дошкільників умінь усного спілкування англійською
мовою на формувальному етапі експерименту.

Підсумовуючи вищесказане, слід підкреслити, що осмислення важливої ролі
і значення навичок і вмінь у навчанні англійської мови допомагає
сформувати у старших дошкільників здатність спілкуватися.

ЛІТЕРАТУРА

1. Беляев Б.В. Психологические основы усвоения лексики иностранного
языка: Пособие для преподавателей и студентов. – М.: Просвещение, 1964.
– 136 с.

2. Пассов Е.И. Основы коммуникативной методики обучения иноязычному
общению. – М.: Русский язык, 1989. – 276 с.

3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогика,
1989. – Т.1. – 488 с.

4. Філософський словник соціальних термінів. – X.: Р.И.Ф., 2005. – 672
с.

5. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – X.: Прапор, 2004. – 640
с.

Похожие записи