Про актуальність проблеми наступності

 

Проблема наступності між ланками системи освіти зазвичай нагадує про
себе на початку навчального року, коли нерідко вже вкрай загострена.
Проте багатьох ситуацій можна уникнути, якщо подбати про «воза взимку».

Отже, матеріали висвітлюють окремі питання як підготовки дитини до
шкільного життя, так і організації найскладнішого періоду —
адаптаційного.

Проблема наступності неодноразово обговорювалася на різних рівнях —
серед учених, працівників освіти, батьків, членів громадськості. Чому це
питання змушує знову і знову повертатися до нього?

Мені здається, саме безліч протиріч і претензій, що неминуче виникають
між ланками освіти, вимагають пошуків оптимальної моделі здійснення
відповідності, доцільності, життєвості у реалізації безперервного
освітнього процесу.

Добре, що є реальна можливість розібратися, обмінятися думками, а
головне, визначитися, нарешті, з напрямами подальшої діяльності.

Якщо аналізувати стан сучасного підходу до організації якомога
комфортнішого, гуманнішого переходу дошкільників до початкової освіти,
то проводиться велика робота і працівниками дошкільних закладів, і їх
колегами — учителями.

Форми цієї діяльності, хоча і стали вже традиційними, досить
різноманітні:

— взаємовивчення програм, державних освітянських документів;

— взаємовідвідування уроків і виховних заходів між вихователями
дошкільних закладів і вчителями початкової школи;

— екскурсії дошкільників до школи;

— спільні наради і збори працівників різних ланок освіти;

— психологічні обстеження рівня розвитку дошкільників і першокласників;
рівня адаптації дітей до школи; аналіз цих досліджень; корекційна
робота;

— складання списків майбутніх першокласників;

— проведення учителями зборів для батьків майбутніх першокласників;

— організація роботи консульт-пунктів для батьків, вихователів,

учителів;

— організація й проведення вчителями занять із підготовки дошкільників
до навчання, проведення семінарів-практикумів;

— організація спільних концертів, виставок дитячої творчості,
театральних вистав;

— проведення анкетувань, складання банків даних.

Цей перелік можна продовжувати. Та чи вирішує така велика підготовча
робота проблеми перехідного періоду?

Здебільшого, так. Адже діти, які були охоплені турботою та піклуванням
із боку батьків, вихователів, педагогів, психологів, значно легше
долають труднощі перших днів шкільного життя.

Але залишаються вкрай небезпечні нюанси, що не дозволяють заспокоюватися
на досягнутому.

Ступінь загального психічного розвитку дитини, рівень її
інтелектуального розвитку, сформованість сприймання, зорово-моторної
координації, емоційно-вольова та соціальна зрілість, здатність до
свідомої саморегуляції, уміння співпрацювати з однолітками та дорослими
— ці складові готовності дитини до шкільного навчання досить часто не
відповідають певним віковим нормам.

Психолог нашої школи Т.В.Сідляр щорічно, згідно з бажанням батьків,
проводить діагностико-прогностичний скринінг у перших класах за
методикою Є.Єржанової.

Завдання цієї методики дозволяють оцінити з досить високим ступенем
надійності рівень розвитку у дітей перцептивно-рухових навичок,
фонематичного слуху, уваги, сформованість навичок самоконтролю,
планування й організації довільної діяльності.

Обстеження дозволяє визначити готовність дітей до успішного навчання в
початковій школі, їх можливості самостійно оволодівати складною
навколишньою дійсністю, яка, до того ж, постійно змінюється.

Діти (за результатами обстеження) умовно діляться на чотири групи, які
різняться між собою не тільки психолого-педагогічним статусом, але й
потребують різних видів корекційно-розвивальної допомоги.

1-ша група — «висока вікова норма» — діти з високою для їх віку
психофізіологічною зрілістю.

2-га група — «стабільна середина». До неї належать діти, здебільшого, з
відповідною до їх віку психофізіологічною зрілістю.

3-тя група — «група ризику». Ця група недарма носить таку назву: у дітей
відсутні навички довільного контролю за власною діяльністю.

-обить неякісно. Таким дітям властивий нерівномірний розвиток їх
функцій. У більшості під час наступних поглиблених обстежень виявляються
показники мінімальної мозкової дисфункції.

Учням цієї групи необхідний довший пропедевтичний період навчання в.
загальноосвітній школі. Особливу увагу треба приділяти не засвоєнню
програмового матеріалу, а становленню передумов навчальної діяльності і
формуванню мотивації до навчання, розвитку цікавості до співпраці,
підготовці базових пізнавальних навичок.

Форми роботи в такий пропедевтичний період мають суттєво відрізнятися
від традиційних навчальних. Вони ближчі до ігрових, розважальних занять,
проведенням яких добре володіють вихователі дошкільних закладів. Тому
важливого значення набувають скринінгові дослідження в дитячому садочку,
коли ще є час для компенсації існуючих недоліків.

4-та група — «біда». Доволі часто це справді біда і для дитини, і для
сім’ї, і для педагогів. Найтяжчі випадки характеризуються повною
відсутністю розуміння того, що від дитини вимагається. Учень не може
проаналізувати внутрішню структуру зразка, а іноді і сенс самого
завдання. Операція звукового аналізу не сформована. Така дитина потребує
багато індивідуальної допомоги. У протилежному випадку учень ризикує
випасти з темпу діяльності класу чи групи, і тоді ввімкнеться механізм
запуску дезадаптаційних процесів.

Діти групи повинні отримати консультацію спеціалістів, і після вирішення
питання про шляхи їх подальшого навчання і виховання їм буде потрібна
постійна увага з боку педагогів та вихователів.

Таблиця 1 демонструє результати обстеження готовності до навчання наших
першокласників за два останні навчальні роки.

Як бачимо, дуже значний відсоток школярів груп «ризику» і «біда», що
зумовлює необхідність корекційної індивідуальної роботи вчителя.

Адаптаційний період, організований із урахуванням особливостей роботи з
кожною групою першокласників, дає змогу значно покращити результати
(таблиця 2).

Отже, маємо чітко визначену проблему, вирішення якої залежить від
виявлення кореня негараздів і шляхів подолання труднощів.

А може, слід почати з витоків? Недарма класик світової літератури
Л.Толстой казав: «Від п’ятирічної дитини до мене тільки крок, від
новонародженого до п’ятирічного — страшна відстань». А видатний педагог
А.Макаренко стверджував: «Якою буде людина, головним чином залежить від
того, якою ви її зробите до п’ятого року життя».

Сучасна психологічна наука доводить, що процес розвитку дитини від
народження до повноліття, відображений у 100 %, розподіляється по роках:

— до 3-х років — 45 % розвитку;

— до 6-ти років — 90 %;

— на період навчання у початковій школі — 7 %;

— на весь інший період навчання у загальноосвітній школі — 3 %.

Як бачимо, дуже важливим є період розвитку саме до 6-ти років. Це час,
коли найбільше впливає на дитину її родинне коло, стосунки з однолітками
та вихователями дитячого закладу.

А це свідчить на користь думки про існування та активну діяльність у
суспільстві інституту підготовки майбутніх батьків, озброєння їх
сучасними знаннями і вміннями щодо виховання і розвитку дитини. Пам’ятки
і поради потрібні батькам не в 1-му класі, і навіть не тоді, коли дитина
йде до дошкільного закладу, — вони потрібні ще до народження дитини.
Низька педагогічна культура родини призводить до необхідності
застосування корекційних заходів у вихованні й розвитку дитини, змушує
звертатися по допомогу до психологів та лікарів.

Сім’я, стосунки, що існують між членами родини, їх поведінка та
ставлення до навколишніх, до світу, етичні та духовні засади — це основи
становлення особистості дитини, вагомість яких переоцінити дуже складно.
А факти сьогодення констатують: школа, суспільні та державні організації
майже не мають важливого впливу на безвідповідальних, байдужих до
інтересів та вимог громади батьків. Педагоги, лікарі, психологи вимушені
миритися з недбалим ставленням до своїх закликів та порад.

Створити умови комфортного існування підростаючого покоління впродовж
усього освітнього процесу, уникнути небажаних наслідків при переході від
одного етапу в навчанні й вихованні до іншого можна лише об’єднавши
зусилля сім’ї, педагогів та держави.

Похожие записи