Курсова робота

Прізвисько як посягання на гідність особистості чи спосіб
індивідуалізації школяра

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Проблематика виникнення прізвиськ …………………………………5

Історія виникнення прізвиськ………………………………………….5

Трансформація…………………………………………………………..9

Особливості виникнення прізвиськ у шкільному середовищі……….12

Розділ 2. Функціональні особливості прізвиськ у шкільному
середовищі…..14

2.1 Джерела творення прізвиськ школярів………………………………14

2.2 Ім’я та його значення в утвердженні самосвідомості дитини……..17

2.3 Вплив прізвиськ на особистість………………………………………20

Висновки…………………………………………………………………………23

Список використаної літератури……………………………………………….25

Додаток №1. Анкета………………………………………………………………

Додаток №2. Діаграма частоти вживання прізвиськ…………………………

Додаток №3. Таблиця ставлення школярів до прізвиськ ……………………

Додаток №4. Таблиця частоти вживання прізвиськ за джерелом виникнення
серед школярів різних вікових категорій……………………………………..

Вступ

Актуальність дослідження. Прізвиська – промовисті іменування, кожне з
яких зберігає внутрішню форму, а отже її первісну мотивацію. Майже кожне
прізвисько виражає погляд називача на світ речей, характеризує його
життєву позицію, специфіку мислення українців. В українців прізвиська –
це значний сектор антропонімічного простору, який за кількістю іменувань
відстає хіба що від прізвищ. Однак понині не визначено до кінця ні
параметрів цього антропонімічного класу, зокрема його статусу, ні
структурних особливостей, ні лексичної бази та режиму функціонування
прізвиськ у середовищі школярів.

Об’єктом дослідження є лексичний склад сучасної української мови.

Предметом наукової роботи є функціональні особливості українських
прізвиськ.

Мета роботи полягає у теоретичному висвітленні функціональних
особливостей прізвиськ.

Відповідно до мети ставляться такі завдання:

дослідити історію виникнення українських прізвиськ;

проаналізувати процес трансформації прізвиськ у прізвища;

визначити чинники появи прізвиськ у шкільному середовищі;

класифікувати джерела виникнення прізвиськ школярів;

з’ясувати хронологічний вік прізвиськ;

встановити вплив прізвиська на особистість;

проаналізувати зв’язок між прізвиськами і псевдонімами.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснюється всебічний
аналіз функціональних особливостей прізвиськ у шкільному середовищі.

Теоретичне значення дослідження. Теоретичні узагальнення можуть бути
використані в подальших дослідженнях із теоретичної лексикології
сучасної української.

Практичне значення наукової роботи. Результати наукової роботи можуть
бути використані у роботі спецсемінарів, на заняттях – гуртках з
української мови.

Матеріалом для дослідження стали данні, отримані методом анкетування,
проведеного у НВК №9 серед учнів молодших, середніх і старших класів.

Методологія та методика дослідження: теоретичною та методичною основою
розв’язання поставлених завдань слугували праці вітчизняних лінгвістів.
У роботі використано методи порівняльного та системного аналізу.

Структура наукової роботи. Наукова робота складається з вступу, двох
розділів, списку використаної літератури, анкети та додатків. Загальний
обсяг роботи становить … сторінок. Список використаної літератури
нараховує 19 позицій.

Розділ І. Проблематика виникнення прізвиськ.

Історія виникнення прізвиськ

Що ж означає слово «прізвисько»? Це найменування, яке іноді дається
людині (крім справжнього імені та прізвища) і містить в собі вказівку на
певну помітну рису характеру, зовнішності, діяльності, звичок

людини [9;11-12].

Це визначення годиться для тих прізвиськ, які часто зустрічаються
сьогодні, але що стосується тих прізвиськ, які були до прізвищ, то тут
справа значно складніша.

Найдавніші прізвиська – це ті, які виникли в результаті «пересування»
дохристиянського імені на друге місце після календарного (між ними в
офіційних документах могло стояти ще ім’я батька). У записах XV-XVI
століть зустрічаємо: Михайло Неук, Івашко Близнець, Васько Біда та інші
(до речі, прізвиськами, а потім і прізвищами ставали також календарні
імена на зразок сучасного Петро, Юрко). Явно дохристиянськими іменами, а
пізніше прізвиськами – уточнюючими найменуваннями людини до появи
прізвищ – були такі слова (нині прізвища), як: Буркало, Зубар, Міняйло,
Нудьга, Нечай, Потягайло, Мороз та ін.

Чи були прізвиська «привілеєм» найнижчих верств населення, чи їх мали й
«високонароджені»? Досліджуючи літописи, можна стверджувати, що мали, бо
і в них були некалендарні імена; крім того, вони мали і прізвиська, які
певним чином їх характеризували: Буй Тур Всеволод, Яр Тур Всеволод у
«Слові о полку Ігоревім» – це складене найменування, куди входять:
князівське особове ім’я Всеволод, епітет-характеристика (буй – буйний,
сміливий, яр – «яростний», гарячий) і Тур – прізвисько князя.
Прізвиськом галицького князя Ярослава було слово Осмомисл. Прізвиськами
були слова «Грозний», «Тишайший», «Темний» у московських князів, бо вони
не передавалися нащадкам, а позначали лише одну людину.[11;70]

Кожне, навіть найдавніше прізвисько, коли його давали, щось означало:
спочатку це було друге ім’я, яким людину постійно називали, пізніше –
яскрава риса характеру чи зовнішності, якась помітна риса чи подія в
житті людини. Як зазначає Л.Успенський, боярин Андрій Харитонович, який
першим одержав від великого князя московського Василя Темного прізвисько
«Толстой», був, безумовно, людиною дебелою, товстою. Влучна назва, дана
одній людині, може бути повторена в тотожній ситуації (Приймак, Лисий,
Біловус), а пізніше стати з прізвиська прізвищем (уже незалежно від
наявності чи відсутності ознаки «бути в приймах», «мати лисину», «мати
не чорні, як у більшості, а білі вуса»).

Як бачимо, уточнююча, диференціююча назва зберігала свою силу лише
стосовно цієї людини, і то лише до того часу, доки оточення пам’ятало,
чому саме ця назва з’явилась. Пізніше це прізвисько або забувалось, або
відходило разом з людиною, або ставало прізвищем. Так, прізвисько Троян
(батько трійні) могло мати реальну підставу, стосуватися однієї людини і
далі не передаватися. Це – прізвисько «у чистому вигляді». Але Троян –
це ще й дохристиянське ім’я, як, ймовірно, «відсунувшись» на друге
місце, дало потім сучасне прізвище. Дуже важко судити про появу певних
прізвиськ з такої відстані, як чотири-п’ять століть. Давайте спробуємо
«реконструювати» одне російське прізвище – Москалев. Як відомо,
«москалями» називали вояків, солдатів, а також росіян на Україні.
Спочатку був хтось, кого назвали Москаль (солдат, який повернувся з
царської служби; росіянин, який поселився в Україні чи хтось, зовні
схожий на воїна – ми не знаємо). У Москаля з’являється родина: сини і
дочки (чиї діти? – Москалеві, чий хлопець? – Москалів). Потрапивши до
царського війська, син Москаля стає Москальовим, бо так його
по-російськи запишуть до реєстру. Це вже його прізвище, А може, все було
зовсім інакше…

Прізвиська, особливо давні, містять багато цікавого: в них і давно
застарілі слова, і буйна фантазія авторів, і спостережливість, і вміння
виділити в людині такі риси, які одразу ж характеризують і того, кому
дається прізвисько, і тих, хто його давав. Усі прізвиська поділяються на
образливі й приємні; перших, звичайно, значно більше: Рудий, Барило,
Посаль, Заїка, Горлатий, Понурко, Мовная, Бурчило, Дикун, Стогній,
Плаксивий та багато інших. Проте були й такі: Чорненький, Тендітний,
Ласкавий, Моторний, Красій, Краснощок, Чорнобривець, та інші.

Більшість щойно згаданих прізвиськ – за походженням прикметники.
Прикметників – власних імен майже не буває, там панують іменники, бо
імена – це назви. А прізвиська – це характеристики, які найчастіше
даються «позаочі», коли про когось розмовляють «у третій особі»,
користуючись різної сили означеннями: тут і Шепелявий, а до того ж
Худотеплий – і взагалі Дринда. Щось із таких «епітетів» забудеться, а
якась особливо влучна й дотепна назва засяде в пам’яті, закріпиться за
людиною, далі – за родом, а там, дивись, з’являється і прізвище –
Довгоп’ят, Довгошия, Ечкало, Процідило чи Сироїд. Але коли такі
прізвиська стають прізвищами, вони втрачають здатність характеризувати,
стають нейтральними, а при постійному вживанні – «словами без
предметного значення».[7; 213]

В українського народу досить яскраво виявлена схильність до гумору;
вона проявилась не лише в прислів’ях, казках і піснях, а й у
прізвиськах: Підкуймуха, Святокум, Нетудихата, Вирвихвіст, Семибаламут
та ін. А скільки іронії в таких здрібнілих формах слова «панич», як
Паничик, Паник, Панонько, Паночко, Панцьо, Панцьо. Дослідник
українських прізвищ

Ю. К. Редько писав, що серед представників українського народу не було
царя, короля, кардинала, проте прізвища такі існують. Вони виникли з
первісних прізвиськ, які надавалися з невідомих сьогодні причин.
Ілюстрація до цього твердження – уривок з поеми «Марина» М. Т.
Рильського:

Гаврило це. Хоч він ніколи Риму

Не бачив, як ніхто з його дідів,

Та прізвище хтось жартома пустив

(Хто ж, як не пан, від них усе береться!),

І Папаримський наш Гаврило зветься

По книгах навіть, а не то що так.

Прізвисько, а пізніше прізвище Папаримський справді існувало; пізніше
воно стяглося до Паримський [12; 112

Переважна більшість українських прізвиськ – це найменування переносні.
Коли когось називали Махиня, то це зовсім не означало «велетень»,
«силач», а навпаки, це міг бути хтось слабосильний та невеличкий,
прізвисько ж було іронічним. Якщо ж у когось предок звався Бузівок
(тобто однорічний бичок), то навряд це трапилося тому, що він купив чи
продав або зарізав бичка. Напевно, це був молодий парубок, вгодований,
як молочний бичок, і пустотливий, як теля.

Частина старих прізвиськ змінила значення: коли слово було прізвиськом,
то позначало одне, а в наш час значення його могло змінитися, або й
слово зовсім втратилося. Сучасні прізвища Двірниченко, Двірник ми
пов’язуємо зі словом двірник – «працівник будинкоуправління, що стежить
за чистотою й порядком у дворі та на вулиці біля двору». Але тоді, коли
ці прізвища виникали, слово двірник означало «орендар чужого двору»[13;
36].

Почувши прізвище Бульба, ми перш за все згадуємо гоголівського Тараса. А
Бульба? Не подумавши, ми б сказали – «картопля». Але тоді, коли могли
відбуватися описувані події, картоплі в Україні не садили. Значить,
бульба – це, за свідченням словників, гарбуз, земляна груша, щось
кругле, важке, велике…[15; ?1; 118] Підходяще було прізвисько в
Тараса.

Прізвисько батька переносилось на всю родину: ставало прізвиськом матері
(-иха), прізвиськом сина (-енко), а часом і дочки (-івна): Війт,
Війтиха, Війтенко, Війтівна. А ще міг бути Війтишин – син Війтихи, яка
рано овдовіла і сама господарювала та ростила сина.

Прізвища почали входити у вжиток починаючи з XIV ст., а прізвиська
потроху втрачали свою силу як засіб розрізнення людей або
перетворювалися в прізвища. Чи це означало, що пізніше прізвиська зовсім
зникли? Ні, вони продовжують жити й сьогодні, лише змінили своє обличчя.
Якими вони стали? У наш час вони перебувають поза офіційною сферою, не
потрапляють у писемне мовлення, а виникають в усному розмовному мовленні
і живуть там як неофіційні назви-характеристики. У сучасній розмовній
мові це може бути сімейно-родове прізвисько, яке в селі передається як
«спадщина» (Гуляї, Куцаї – обов’язково в множині). Як правило, ці
прізвиська давні, причини такого називання родини найчастіше вже
невідомі. Індивідуальні прізвиська значно конкретніші, вони не
пов’язуються з родиною, у них ще живий мотив, за яким носій одержав своє
прізвисько (це може бути зовсім нове слово, навіть запозичене,
наприклад, Каністра чи Шапокляк). Збереглися ще подекуди
колективно-територіальні прізвиська: одне село певним чином називає
жителів іншого.

Серед цих трьох видів прізвиськ «найпродуктивніший» – індивідуальні
прізвиська. Тут спостерігається такий парадокс: колись прізвиська були
підставою для творення прізвища, а тепер навпаки; багато прізвиськ – це
перероблені, «перелицьовані» прізвища (прізвище Плюсник – прізвисько
Плюшкін, Колесник – Колесо та ін.).

Серед прізвиськ живе величезна кількість дивовижних слів. Дослідники
вважають, що прізвиська тому й живуть у мові, що дають можливість,
всіляко відступаючи від норми, висловити ставлення до когось яскраво,
незвично, сильно: «Хаха» (любить сміятись), «Фня-фня» (погана дикція),
«Пльохо» (манірно розмовляє), «Тича» (зіпсоване англійське «вчитель»)
та ін.

1.2 Трансформація прізвиськ у прізвища.

Прізвищем називається оформлена офіційними документами родова назва
людини, яка приєднується до її імені і яку людина одержує після
народження або в шлюбі та, як правило, передає своїми нащадками. [4;33].

Прізвище – це найменування особи, набуте при народженні або вступі в
шлюб, що передається від покоління до покління і вказує на

спорідненість. [11-12].

Первісного значення своїх імен ми, як правило не знаємо. Дуже гарно про
це сказав І. Франко. Він називав ім’я вірним і невідступним товаришем
людини, який супроводить її від колиски до могили. Та цей вірний
товариш, за словами поета, крокує поруч з нами «з заслоненим обличчям:
ми переважно не знаємо, яке його походження та значення». А от
прізвисько часто прозове і несе інформацію про якусь певну рису його
носія.

Чи завжди так легко встановлюється те, що стоїть за прізвищем? Далеко не
завжди (може, саме тому ці пошуки такі цікаві). Недарма мовознавці
радять: не поспішайте, будь-яке прізвище, навіть здавалося б, те, що
утворилося на основі добре відомого слова, одразу пояснювати, не
подивившись в словник.

Багато важить при визначенні основи прізвища (і закладано в ній
значення) час появи прізвища, яке йому передувала. Наприклад, прізвище
Ведмідь могло виникнути порівняно нещодавно і пояснюватися рисами
зовнішності першого носія прізвиська (великий, товстий, сильний,
незграбний); це могли бути особливості його голосу (ревіння); а могло це
прізвище прийти з дуже давніх часів – тоді воно було некалендарним
«охоронним» ім’ям.

На думку вчених-мовознавців, частина «нерпозорих» прізвищ могло походити
від слів, які ніколи й не мали предметного значення, не називали якихось
предметів і понять, а були з самого початку «кличками» (ними кликали
людей).

На відміну від прізвищ, прізвиська не оформлені ніякими особовими
документами. Велика кількість теперішніх родових прізвищ виникла саме з
колишніх прізвиськ. Напівофіційні наймення та прізвиська поступилися
місцем новітнім особовим іменам десь між XIV та XVIII ст. Матераілом
для творення прізвиськ були власні джерела, назви місця проживання чи
походження, назви постійного заняття (професії), індивідуальні ознаки
(фізичні, психічні) та інші властивості. Деякі прізвища походять від
жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії, ремесла.
Просторічними кличками теслярів були первісно прізвища Дубогризенко,
Корощепенко; мельників – Мукосієнко, Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців
– Тягнишкура; різників – Козоріз, Козолуп; склярів – Шклобій; кушнірів –
Кошкодав; паламарів – Заплюйсвічка тощо.

Ще з Козаччини прийшли до нас прізвища Козачук, Козаченко, Січовик,
Кошовий, Хорунжий, Хорунженко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш,
Гармащук, Гармашенко. Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гетьман,
Сердюк (гетьманський охоронець). Назви народних месників дійшли до
нашого часу в прізвищах Гайдамак, Гайдамака, Дейнека, Левенець. [5;34]

Чимало антропонімів походить від назв осіб за етнічною приналежністю:
Литвин, Литвинєнко, Литвинчук (литвинами в Україні називали не лише
литовців, а й білорусів), Турчин, Турченко, Турченяк, Москаль,
Москаленко, Циган, Циганенко, Циганчук, Лях, Ляшенко, Чех, Чешко,
Молдаван (Молдован), Волошин, Татаренко, Татарчук. Слід зауважити, що
перший носій такого прізвиська не завжди належав до неукраїнського
етносу. Людина, яка поверталася додому з мандрів, часто одержувала від
земляків відповідне прізвисько. Згадаймо, як пояснює своє наймення
кобзар із Шевченкової поеми «Гайдамаки»: «Та я й не волох; так тільки –
був колись у Волощині, а люди зовуть Волохом, сам не знаю за що».
Прізвисько Москаль могло бути первісним найменуванням росіянина, як у
п’єсі І.Котляревського «Москаль-чарівник»), але частіше так називали в
народі солдатів, які відслужили в царській армії (порівняймо
найменування героя поеми Т.Шевченка «Москалева

криниця»)[16; 34].

Такі прізвища, як Німий, Німець (і похідні – Німенко, Німченко, Німчук),
вказували на інонаціональне походження першого носія прізвища, оскільки
німими в народі називали не тільки людей із вродженними каліцтвами, а й
іноземців, які розмовляли незрозумілою мовою. [16; 35]

Говорячи про походження сучасних українських прізвищ, не можна оминути
вуличні прізвиська. Прізвиська, у тому числі й спадкові, – особливість
сільського народного антропонімікону. В українських селах вуличні
прізвиська були, набагато вживанаші, ніж так звані паспортні яких іноді
ніхто і не знав. Окремі дослідники зазначають, що навіть у документах
кінця ХІХ ст. користувалися ними, інакше неможливо було розібратися,

про кого йдеться [7; 23]. Показово, що навіть офіційне закріплення
прізвищ не змогло витіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашого
часу. Багато з них перетворились в офіційні прізвища [5; 34]. Мешканці
багатьох українських сіл, крім прізвища, мають вуличне прізвисько, яке
нерідко є більш уживаним серед односельців. Паралельне побутування
офіційного й вуличного прізвища – типова особливість сучасного
волинського антропонімікону.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує нині в ролі офіційних
прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань волинян.
Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної
культури. У них яскраво відбився національний характер українця, його
схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова. Прізвища, які
походять від вуличних прізвиськ, можуть вказувати на якусь рису
зовнішності або вдачі першого носія прізвиська. Наприклад: Безбородько,
Білоус, Безух, Безпалько, Бородай, Дзюба, Довгань, Горбань, Мовчан,
Стогній, Шумило, Червонописький (від «червоний писок»), Кривобок,
Довгошия, Кирпа, Лисий, Тонконіг, Білоножко, Криворучко, Худаш, Циба,
Щербань.

Певну ваду мовлення відбивала значна частина прізвиськ на -ало: Цокало,
Цикало, Цмокало, Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало.

Неприємний зовнішній вигляд мали, треба думати, люди, які одержали
прізвиська Бридун, Лиховид, Паскуда. Неохайна людина могла одержати
назву Грязний, Зальопаний, Нечистяк.

Очевидно, дбали про свій зовнішній вигляд перші носії прізвищ Дженджера,
Чепурний, Модний, Джинджиристий, Галянт.

Руді одержували прізвиська Рудий, Рудь, Рудько, Рудень, Рудик, Рудяк,
Рижий, Рижак, Руденко.

Є прізвища, що відображають якусь особливість одягу: Безпояско,
Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Довгопол, Сіроштан, Білоштан;
характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський,
Острохижа, Кривохижа, Нетудихата; особливості розташування житла,
садиби: Заболотний, Загребельний, Зарудний, Луговий, Лісовий, Наріжний,
Підгорний, Підгайний, Підлужний, Гайовий, Долішній, Нижник, Крайносвіт,
Царинний. Новоприбулу особу могли назвати Забродою, Забігою, Зайдою,
Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришляком, Новожилом.

Прізвиська за фізичними чи психічними ознаками і властивостями
надавалися двісті чи більше років тому далеким предкам тих людей, які
сьогодні є носіями утворених із цих прізвиськ родових прізвищ. Немає
сумніву, що сучасні прізвища, утворені від характеристичної ознаки
предка, як і всі прізвища, є назвами, позбавленими будь-якого значення.

1.3. Особливості виникнення прізвиськ у шкільному середовищі.

Прізвиська виникають в невеликих замкнених колективах, де люди постійно
спілкуються; там прізвисько виразно вмотивоване, воно підказане певною
ситуацією й нагадує цю ситуацію постійно. Крім ситуації, це може бути
зовнішність, риси характеру, поведінка, звички, мова: хтось замість
«пюре» сказав «тюре»; хтось хвалився знанням німецької мови, а сказав не
«der Knabe», а «диркнаб»; колега-філолог Юрій Семенович – Ю. С. – стає
«юсом великим або малим» залежно від зовнішності (були колись такі
літери в слов’янському алфавіті). Найдовше тримаються прізвиська, в яких
переплітається кілька мотивів (і прізвище, і зовнішній вигляд, і
характер). Наприклад: «Рахманінов чув, що в колі Чайковського, охочого
до прізвиськ, Руперта називали «Баран у хмарах». Цим прізвиськом він був
зобов’язаний своїй голові у срібних, підкручених кучериках і здатності
миттю заноситися в захмарні висоти власного вимислу, плавати там з
дивовижною елегантністю» (Ю. Нагибін). Це прізвисько єдине й неповторне,
бо в ньому поєднані індивідуальні риси і зовнішності, і характеру саме
цієї людини.

Як бачимо, прізвисько може бути і своєрідним визнанням належності людини
до кола однодумців. Дуже точно про це сказав Ю. Тинянов: «Кожне слово
забарвлюється тим середовищем, в якому воно переважно

вживається»[9; 70]. Це стосується й прізвиськ.

Місцем, де прізвиська особливо бурхливо виникають, видозмінюються і
зникають, є школа, точніше IV – VII класи. У старших класах дитячі
прізвиська ще пам’ятають, але користуються ними рідше, тут переважно
інтерпретуються прізвища – в бік скорочення й «уніфікації» (Сидоренко –
Сидор, Лобановський – Лобан, Мурзенко – Мурзя, Масич – Мася, Марусик –
Маруся та ін.). Прізвиська від прізвищ звичайно не містять в собі нічого
образливого чи, навпаки, приємного. Вони нейтральні, наближаються до
імен і часто використовуються як неповні імена. Часом такі «оброблені»
прізвища містять і певну оцінку (Курій – Курочка, Кіщенюк – Кицюня).
Окремі прізвища можуть викликати певні літературні асоціації, тоді
Паньків стає Паніковським, Плюсник – Плюшкіним та ін.

Буйна фантазія десяти-дванадцятирічних «творців імен» часто спонукає їх
до зміни прізвиськ за досить своєрідною аналогією, до якої ми б з вами
навряд чи дійшли: Карпів – Короп – Карасик – Рибка; Сорока –
«Сорока-Ворона» – «Сорока-Білобока» «Сорока – че-че-че» – «Чече»;
Рогатинський – Рогатий – Рогач – Жук і т. п.

Те, що варіанти імені, при всьому їх багатстві, все ж обмежуються
нормою, діти відчувають інтуїтивно, а тому й намагаються різними
способами відійти від «набридлого» – свого і чужого імені. Це можуть
бути нейтральні в цьому середовищі заміни імен на зразок Вітя – Вітязь,
Женя – Жека, Зоя – Заєць, Майя – Майонез. Для заміни використовуються
імена з інших мов: Борис – Боб, Іван – Ованес, Марія – Марго; імена
літературних героїв: Олександр – Алеко, Роман – Ромео, Марина – Маріца,
Євгеній – Онегін та ін. Загалом від імен і прізвищ утворюється дві
третини усіх прізвиськ.

Багато прізвиськ – і не лише в шкільному і студентському середовищі –
викликається зовнішністю людини (Миша, Баобаб, Кашалот, Лопух та ін.),
манерою розмовляти, одягатися, не кажучи вже про риси характеру (ходить
повільно, перевалюючись, прізвисько – Генерал, м’який, добрий, – Киця та
ін.).

Прізвиська, які даються учням і вчителям, студентам і викладачам, не
дуже приховуються, вони виступають як своєрідний умовний знак замкненої
корпорації, крім того, це спосіб вираження емоцій. Прізвиська можуть
залишатися на все життя, можуть змінюватись, а можуть просто забуватися.
Найчастіше забуваються дитячі прізвиська бо вони перестають відповідати
зовнішності чи характерові цієї людини: «Булочка» виростає і стає
стрункою берізкою, у «Лопуха» вуха перестали бути помітними уже у VIII
класі – прізвисько забулось.

Як треба ставитись до дитячих прізвиськ? Мабуть, так: якщо ви
довідаєтесь, що в п’ятому «А» класі вчаться Крокодил і Корова, а в
шостому «Б» Цеце і Кобра, не дивуйтесь і не поспішайте робити висновок
про те, які неприємні люди є в цих класах. Винуватці таких прізвиськ не
самі діти, а їх імена й прізвища.

Розділ ІІ. Функціональні особливості прізвиськ у шкільному середовищі.

2.1 Джерела творення прізвиськ школярів.

Різні бувають прізвиська: виникають в дуже неоднакових середовищах,
забарвлюють в надзвичайно широкому спектрі колорів, охоплюють величезні
вікові відстані (від дитячого садка до солідної наукової установи). Це
своєрідний сплав ставлення до людини, настрою, який панує в оточенні
цієї людини, стосунків у колективі, його загального інтелектуального
рівня. Прізвиська, які з’являються і дивуть у високоінтелектуальному
середовищі, часто базуютьсяя на фактах світової літератури, міфології та
історії й пов’язуються з певними фактами або періодами життя того, кого
так називали.

У шкільному середовищі діють свої механізми виникнення прізвиськ. Щоб
дослідити їх, проведено анкетування учнів різних вікових груп, мета
якого – визначення частоти вживання прізвиськ, вік, у якому вони
виникаєть, особливості їх вживання та хронологічний вік прізвиськ.
Опитано 263 учні: 85 – молодщих класів, 91 – середніх класів, 87 учнів
старших класів, які дали відповіді на такі 10 запитань анкети:

Вік;

Стать;

Чи маєте ви прізвисько? Яке?

Чому, на вашу думку, вас так називають?

Чи сердитеся ви на тих, хто вас так називає? Чому?

Чи мають ваші друзі, однокласники прізвиська? Які?

Коли і чому їх так прозвали?

8. З чим, на вашу думку,асоціюються такі призвіська?

Чи ображають на ваш погляд, людину такі прізвиська?

10. Чи є серед ваших друзів діти, які представляються іншим іменем? Що
спонукає їх до цього?

Анонімне анкетування показало, що 18% дітей молодших, 24% середніх та
34% старших класів мають прізвиська.

Опрацювавши дані анкети, зроблено спробу класифікації прізвиськ за
джерелом виникнення та способом утворення:

1. Видозмінене ім’я,прізвище. Найчастіше джерелом виникнення прізвиська
є ім’я або прізвище його носія (47,3%). Офіційне наймення людини слугує
піддатливим матеріалом в уяві школярів і, перекручуючись, стає
прізвиськом. Можна легко прослідкувати зміни:

Корнійчук – Корінь, Буда проста – Будда, Климко – Клим, Юхимчик – Юхим,
Александров – Алекс, Матвієнко – Матвій, Петров – Петроччо, Тузова –
Тузик.

Причому, близько 82% з них утворені скороченням. Отже, звичка учнів
називати один одного на прізвище спричинила утворення прізвиськ.

2. За зовнішніми ознаками. Зазвичай школярі часто сприймають незвичайні
риси зовнішності чи вади людини. За певних обставин, щою краще описати
людину, використовують особливості її зовнішнього вигляду.

Шлем – вигляд зачіски; Пальма – висока; Шпунтик, Манюня – маленька;
Колобок – кругленький; Руді – руде волосся; Кеша – схожий на папугу;
Чорний – темношкірий. Такі прізвиська займають 34,5%.

3. За вчинками, поведінкою, звичками. 7,7% з отриманих за анкетами
прізвиськ виникли після якоїсь незвичайної ситуації, що сталося з його
майбутнім носієм, або ж зважаючи на його поведінку, звички, риси
характеру, погляди на світ. Наприклад: Тереза (добра), Банан (мав у
дитинстві одяг з намальованим бананом, Демон (злий).

4. За аналогією. Зважаючи на попередні категорії школярі проводять певні
паралелі із знаменитостями, літературних та кіногероями. Причиною цього
може бути будь-яка схожість як у зовнішності, так і у характері, стилі
життя. Таким чином утворюються 4,9% шкільних прізвиськ. Наприклад:
Пушкарьова, Шрек, Квазімодо.

5. За національною належністю. Школярі, що мають національність з
яскраво вираженеми особливостями, отримують прізвиська, що повідомляють
національну належність носія. Це може звучати як ім’я, характерне тій
чи іншій національності. Наприклад: Грузін, Гіві. Проте таке трапляється
рідко і ці прізвиська становлять 1,9%.

6. За вподобаннями. Вподобання кожної людини різні. Якщо вони
кардинально відрізняються від уподобань шкільного колективу, то
виливаються у прізвиська (2,6%). Наприклад: Хімік (фанат команди).

Прикро констатувати, що 53% опитаних школярів мають прізвиська (2% мали
лише у початкових класах), при чому більшість з них – хлопці(71%). Майже
всі опитані (69%) вважають, що прізвиська ображають їх носія, проте є й
такі (27%), які вважають більшість прізвиськ необразливими, бо вони
незлі, жартівливі, асоціюються з чимось добрим. 4% опитаних взагалі не
вважають прізвиська образливими.

2.2 Ім’я та його значення утверджені самосвідомості дитини.

Особове ім’я – це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого (разом
із формою по-батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалізація, чи,
як кажуть фахівці, легалізація особи. За існуючими в нашій країні
законнами, батьки зобов’язані зареєструвати дитину протягом трьох
місяців після її народження. Зафіксована в актовій книзі і в свідоцтві
про народження тричленна формула має бути точно відтворена в наступних
трьох документах особи [9; 8].

У раньому віці дитина добре запам’ятовує своє ім’я. Воно одночасно
представляє її індивідуальність іншим та дарує її самій дитині. Ім’я
відображає національну належність дитини, виступає мірилом його
соціальної захищеності, є визначальним фактором у надбанні
індивідуальності. Воно відрізняє дитину від інших і одночасно вказує на
її стать (як правило, дітям не подобаються імена, які можуть належати і
хлопчикам, і дівчатам), тому в таких випадках частіше вживаються
прізвиська. Коли в колективі є кілька людей з однаковими іменами, то
ймовірність виникнення прізвиськ зростає. Дитина пізнає своє ім’я в
спілкуванні з іншими раніше ніж прізвище. Ім’я індивідуалізує дитину і
одночасно ідентифікує її з певною культурою. Проте, у наш час дуже
поширеним стали імена з інших культур.

«Як тебе звати?» – одне з перших питань до дитини, коли дорослий або
одноліток вступає у спілкування з ними. Дитина дуже рано ідентифікує
себе зі своїм іменем і не уявляє себе поза ним. Можна сказати, що ім’я
людини знаходиться в основі особистості. Дитина відстоює право на своє
ім’я і протестує, якщо її називають іншим іменем або прізвиськом Хоча
нерідко дитина, навіть і дорослий, представляється іним іменем, яке йому
подобається більш ніж особисте.

Ідентифікація з власним іменем виражається в особливій зацікавленості до
людей, які мають таке саме ім’я, до героїв літературних творів. У цьому
випадку дитина гостріше переживає події, що відбуваються з тезкою, з
цікавістю ставиться до його долі. Все, що має відношення до імені
дитини, набуває для неї особливого, особистісного сенсу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити.
З імені починається звертання до неї, заохочення чи осудження її за
недозволені дії. З власного імені дитина раннього віку починає своє
спілкування з тим, хто її оточує, коли оволодіває мовою настільки, що
може висловити свої бажання та дати оцінку своїй персоні.[6, 146-147]

В дошкільному віці дитина починає усвідомлювати, що вона має
індивідуальне ім’я. При нормальних взаєминах у родині, вона любить своє
ім’я, тому що постійно чує ніжне звертаня до себе. Їй подобаються всі
домашні варіанти її дитячого імені, вона вже знає, як її будуть
називати, коли стане дорослою. «Мене зараз звати Мітя, коли був
маленьким звали Мотя, а коли виросту, мене будуть називати Дмитро
Борисович», – із задоволенням пояснює п’ятирічний Дмитрик метаморфози
свого імені протягом свого життя [6; 213]

Завдяки своєму імені та займеннику «Я», дитина вчиться виділяти себе, як
особу. Ім’я набирає особливого, особистісного сенсу. Воно дозволяє
дитині вирізняти себе серед інших, сприймати як індивіда.

У дошкільному віці дитина осягає цінність імені, через утвердження своєї
гідності. Ім’я і гідність починають поєднуватись у самосвідомості дитини
через казки, легенди, пісні, а також через реальні відносини з іншими
людьми. Відбувається цілісне включення у самосвідомості дитини імені та
духовної індивідуальності.

Тонка ідентифікація з дитиною, що виражається в способах звертання по
імені, забезпечує його особисту стійкість, дає змогу підтримувати дитину
в її прагненні гідного ставлення до неї.[6; 214]

Коли дитина приходить до школи, вона гостро рефлексує на те, як реагують
однокласники на її домашнє, дитяче ім’я. Якщо вона помічає іронію,
насмішки, то зразу ж намагається змінити дискомфортні ситуації,
пов’язані з реакцією на її ім’я. Дитина просить родичів називати її
якось інакше. Прохання, безперечно, варто врахувати.

Одночасно, якщо однолітки приязно промовляють ім’я дитини, вона відчуває
глибоке задоволення ним і самою собою.

Саме в школі у процесі постійного спілкування з однолітками, дитина
починає цінувати доброзичливе ставлення до себе, що виражається у тому,
як до неї звертаються. Свою приязнь дитина намагається висловити у такий
же спосіб: вона вчиться привітно звертатися до інших на ім’я. Ціннісні
орієнтації на ім’я стають нормою життя. Одночасно, вступивши до школи,
дитина повинна прийняти ще інший тип звертання до себе – вчитель, а
згодом і діти можуть її називати за прізвищем.

Прізвище – це успадковане, сімейне (родове) наймення, що дається в
офіційній обстановці до особистого імені. Дитина, яка звикла до свого
власного імені, спочатку відчуває деяке напруження від того, що не чує
звичного для неї звертання. Однак, спостерігаючи всезагальність
звернення за прізвищем, особливо з вуст учителя, приймає таку форму
звертання. Звичайно ж, для дитини завжди важливо, якщо разом із
прізвищем називають її ім’я.[6; 286]

Прізвища відображають історію соціальних відносин людей: одні прізвища
милозвучні, а інші викликають реакцію насмішок, яка виникає у результаті
сформованої чутливсті до мовних явищ. Деякі прізвища стають для дітей
смішними, тому що співпадають з назвами професій, предметів, тварин.[6;
286]

Перед учителями стоїть соціальне завдання: підготувати бесіду з дітьми
про походження тих чи інших прізвищ і попередити можливість появи
образливих прізвиськ.

У дитячій шкільній культурі часто виникає фамільярна манера звертатись
один до одного: Васька, Машка і т.д. Часто це стає деякою дитячою
культурою, нормою взаємин. Коли діти зовні перестають реагувати на
приниження своєї гідності. У цьому випадку вчителеві потрібно звернути
увагу на те, як звертаються діти один до одного.

Лише правильно назване ім’я і прізвище, що позитивно сприймається
школярами, забезпечують дитині почуття власної гідності, впевненості у
собі, дають змогу підтримувати її прагнення до визнання.[6; 288]

Ім’я – це особиста назва людини, що дається їй в першу чергу після
народження; знак, який дозволяє зарахувати людину до певного соціального
прошарку, етносу, місця в суспільних відносинах, статі. Це стержень
особистості, який протягом життя формує та індивідуалізує її.

Самопізнання людини залежить від її ідентифікації із своїм особистим
іменем, яке має важливе значення і сенс для його носія.[6; 58]

Сучана доросла людина із цивілізованого суспільства неформально
ставиться до свого імені, хоч і добре розуміє його знакову сутність.
Виходячи з певних обставин, людина може змінити ім’я, але в буденному
житті люди роблять це дуже рідко.

Багаточисленні факти свідчать, що впливає на зміну людиною свого імені
зміна середовища. Переважають два способи такої зміни імен: 1) калька,
тобто передача попереднього етимологічного значення засобами іншої мови,
— українка Надія у Венніпезі (Канада) змінила ім’я на Хоуп (анг. Hope
“надія”); 2) Жертвування, навпаки, етимологічним значенням, знайшовши
слово з іншої мови, що подібно звучить, — українець Макогон в Каноді
став Мак-Магон на ірландську манеру, а Атонишин перетворився в Інтонейшн
(англ. “інтонація”).

У цих випадках перемістився сам носій, переселився з однієї країни в
іншу. [7; 25]

Насильницька зміна імені призводить людину до особистістної кризи. Так,
кампанія зі зміни імен так званих турецьких болгар і циган, що
проводилась у 80-ті роки, призвела до особистістних криз багатьох людей,
які пройшли через це випробування. Вони стали почувати себе іншими
особистостями і втрачали перспективу життя. [6; 59]

Особисте ім’я – пароль, що визначає належність носія до того чи іншого
суспільного прошарку. Цим і пояснюється існування паралельних систем
особистих імен, навіть при наявності однієї, офіційної, обов’язкової для
всіх. Такі парарельні системи є різноманітними. Адже будь-який член
суспільства належить до багатьох спільнот, які перетинаються: як кожен
громадянин, він має прізвище, ім’я, по-батькові, але поруч з цим, будучи
письменником, актором, чи журналістом, він матиме псевдонім. Крім того,
якщо він сім’янин, то дружина чи діти називають його не за ім’ям і
по-батькові – в нього є ще й домашнє ім’я. Колишні ж шкільні друзі
називають його шкільним прізвиськом…

Варто зауважити, що прізвиська, які “приклеюють” школярі своїм
однокласникам і вчителям, доволі рідко залишаються секретом, та їх і не
дуже приховують, а швидше навіть навпаки. Вони потрібні як умовний знак
певної маленької замкнутої корпорації [7; 22].

Є серед цих ярликів необразливі, а є й такі, що боляче ранять, змушують
перебувати під впливом постійнодіючого стресу, тим самим завдаючи
непоправної шкоди здоров’ю.

2.3 Вплив прізвиська на особистість.

Проблема прізвиськ, ярликів, загальників набагато гостріша й серйозніша,
ніж може здаватися на перший погляд. Це проблема змін, що відбуваються в
людях унаслідок упливу інших людей. Вона належить до сфери всюдисущого
соціального впливу на особистість, стереотипів сприйняття й оцінки цілої
суспільної верстви або окремого індивіда.

Прізвисько може характеризувати належність людини до певного кола
однодумців або просто дуже схожих людей за культурними, політичними,
економічними й іншими ознаками. У кожному разі це – нав’язувана роль,
яку ми тією чи іншою мірою приймаємо або відкидаємо. Так з’явилися
«стахановці», «динамівці», «круті» тощо.

Крім загальних визначень і імен є особисті, призначені для конкретної
людини. Люди дають одне одному прізвиська, особисті оцінки, часто не
усвідомлюючи їхньої шкідливості. Даючи персональну оцінку, ми
висловлюємо свій настрій, власні очікування, емоційне ставлення до самої
людини, до того, що вона зробила чи робить: «дорогенький», «гидкий
хлопчисько», «зайчик», «непосидько»…

Як відомо, особливо легко приживаються образливі прізвиська в школах.
«Корова», «потвора», «козел» та інші не така й рідкість у дитячому
середовищі. Не завжди шкільні вчителі схильні серйозно проаналізувати
рівень невинності або шкідливості того чи іншого прізвиська. Буває, що
несимпатична емблема «прикрашає» людину рік у рік, переносячи гіркий
досвід у доросле життя. Так, «рюмса» та «плакса» Олег у 17 років, як і
раніше, по-дитячому боявся вийти на вулицю, щоб не почути глузування й
не одержати по шиї від хуліганистих ровесників. Йому постійно здавалося,
що хтось сміється над його незграбністю, безталанністю, що всі помічають
його сором’язливість і боязкість, а в декого й руки сверблять. Довелося
докласти чимало зусиль, зокрема й психотерапевта, щоб допомогти юнакові
позбутися хронічних переживань, повірити в себе, почати поважати в собі
людину, чоловіка.

Не безневинні й хвалебні, улесливі, «солодкаві» прізвиська, які людина
отримує як нагороду, подарунок за примарні або справжні заслуги чи
переваги. Чим, приміром, краще від «зайчика» прізвисько «красуня»?
Ставши дорослою, вона може виявитися не готовою адекватно сприймати
критику й зауваження ровесників і людей старшого віку, стане
недоброзичливою, зарозумілою, нещирою, з гіпертрофованим відчуттям
власної винятковості. А що станеться з «професором», коли він
провалиться на вступному іспиті в престижний ВНЗ і почне розвантажувати
на ринку ящики з олією та майонезом? Критичний погляд на себе, правильна
оцінка своїх чеснот і недоліків, усвідомлення себе самостійною
особистістю, вільною від будь-яких зовнішніх оцінок, допоможе реагувати
на такі життєві колізії з меншою шкодою для себе.

Штучне підтягування до вищого або нижчого, вершини або дна, прекрасного
або потворного впливає на розвиток самооцінки спочатку дитини, а потім і
дорослого. Нависаючи над особистістю, прізвисько, клеймо пускає глибоке
коріння в її структуру, руйнуючи, спотворюючи, перекручуючи нормальний
розвиток.

Психолог Мухіна радить повністю уникати узагальнень, заохочувати або
критично ставитися до конкретної дії, окремого вчинку, а не навішувати
ярлики на особистість у цілому. І тим паче не приживляти їх методично й
регулярно доти, доки людина перестане сама себе впізнавати й почне жити
чужими думками, чужими ідеями, а можливо, і чужим життям. Таких неважко
схилити і до протиправних дій, і до наркотиків, і до алкоголю, і до
якоїсь релігійної секти.

Проте в окремих випадках скористатися визначенням, приміром,
заохочувальним, не тільки виправдано, а й просто необхідно. «Але, ти й
дужий!» – говорить мама, підбадьорюючи хворобливого сина під час
спортивних занять. Тут, як і в багатьох інших випадках, потрібна міра,
щоб не перетворити людину на залежну, безвольну. Для сильнішої людини
прізвисько може стати додатковим стимулом для особистісного росту, для
подолання власних недоліків, ґанджу до перегляду своїх людських рис,
протестом проти будь-яких обмежень, механізмом захисту власного «Я». Для
слабкого прізвисько може стати початком падіння, краху, утрати віри в
себе, у свої можливості, у свій талант, отже – і втрати власної
індивідуальності. Людина, перебуваючи під тиском зовнішньої оцінки, ніби
перестає робити власний відповідальний вибір, замінюючи його роллю, якої
від неї чекають. «Я – поганий. Отже, чинити добре необов’язково. Яким
мене бачать, таким я є!, – каже підліток, який не навчився спиратися на
власну оцінку.

Як і наскільки сильно впливає на нас авторитетна зовнішня оцінка? Цим
питанням зацікавилися психологи та провели такий експеримент. Його
учасникам запропонували глибинний психологічний тест. Із його
результатами, незалежно від того, «погані» вони чи «хороші», ознайомили
половину піддослідних. Виявилося: у тих, які «пізнали себе», різко (хай
і тимчасово) знизилася спроможність розв’язувати абстрактні завдання, що
є основою творчої активності людини. Така активність необхідна для
ефективного владнання повсякденних життєвих ситуацій. Причиною її
зниження стало те, що людину було переключено на подолання когнітивного
дисонансу – наявності взаємовиключних альтернативних поглядів на себе.
Таким чином, піддослідний зі стану творення свого життя перейшов у стан
неконструктивного захисту. Показово, що найбільше постраждали від
інформації саме ті, хто не вмів спиратися на власну думку про
себе.[1;151]

За прізвиськом, клеймом, ярликом не видно особистості в цілому. У цьому
їх особливість. Нерідко прізвисько характеризує якусь окрему рису людини
або особливість її зовнішності. Хлопчика з ластовинням, швидше за все,
назвуть конопатим або рудим, а того, що повільно метикує, –
загальмованим. У кожному разі прізвисько неспроможне охарактеризувати
людину в усій її повноті. Найкращим звертанням, що виключало би будь-які
оцінки, можна вважати ім’я, дане людині при народженні. Таку корисну
звичку – називати іншого на ім’я – треба виховувати з дитинства.
Формуючи цим у дитини вміння не піддаватися спокусі надміру сипати
дотепами, бажанню покепкувати, образити, принизити іншого, підкорити
його собі або групі і, таким чином, знеособити, позбавити найціннішого –
«Я» в усьому його розмаїтті й цілісності.

Ніхто не має права на маніпуляцію людиною, її свідомістю. Але це
трапляється. Той, хто бере на себе право сказати нам «Ти хороший!», ніби
обстоює цим і своє право сказати «Ти поганий!». Тож необхідно кожній
дитині дати можливість самій ставити собі оцінки, похвалити, а коли
треба, то й покарати себе. Довіряти більше собі, а не іншим, хоч би
якими авторитетними вони здавалися. І звісно, бути чесним перед собою,
формувати власну життєву позицію, стійку самооцінку, уміння відкинути
сторонню пагубну думку, як здоровий міцний організм відторгає чужорідне
тіло. Тоді можна поважати самого себе, свою гідність, право на
інтерпретацію власних учинків і свого життя. Тоді і клаповухість, і
чарівні очі, і заїкуватість іншої людини сприйматимуться лише як частина
її безмежної й бездонної людської сутності.

Можливо, тоді стане менше образливих прізвиськ, а в шкільному середовищі
лунатимуть тільки гарні українські імена.

Висновки

Прізвиська школярів – це значний сектор антропонімічного простору, який
за кількістю іменувань відстає хіба що від прізвищ. Проблема прізвиськ,
ярликів, загальників набагато гостріша й серйозніша, ніж може здаватися
на перший погляд. Це проблема змін, що відбуваються в людях унаслідок
впливу інших людей, а тому вона може слугувати предметом вивчення не
тільки для мовознавців, але й психологів.

Прізвисько – неофіційне найменування людини, що використовується у
вузькому колі спілкування і вказує на певну особливість його носія, чим
відрізняє його від усіх інших.

Усі прізвиська прийнято класифікувати за їх носієм. Таким чином можна
визначити три види прізвиськ: 1) індивідуальні; 2) сімейно-родові;

3) колективно-територіальні. Серед них «найпродуктивнішими» є
індивідуальні прізвиська. Спостерігається такий парадокс: колись
прізвиська були підставою для творення прізвища, а тепер навпаки: багато
прізвиськ – це перероблені прізвища.

Прізвиська виникають у невеликих замкнених колективах, де люди постійно
спілкуються; там прізвисько виразно вмотивоване. Місцем, де прізвиська
бурхливо виникають, видозмінюються і зникають, є школа. Те, що варіанти
імені при всьому їх багатстві, все ж обмежуються нормою, діти відчувають
інтуїтивно, а тому їх намагаються відійти різними способами від
«набридлого» – свого чи чужого імені.

Щоб дослідити механізми дії прізвиську у шкільному середовищі, проведено
анкетування учнів різних вікових груп. За даними анкет зроблено спробу
класифікувати шкільні прізвиська за джерелом утворення:

видозміна імені, прізвища (47,3%);

за зовнішніми ознаками (34,5%);

за вчинками, поведінкою, звичками, рисами характеру, після незвичайної
життєвої ситуації (7,7%);

за національними особливостями (1,9%);

за вподобаннями (2,6%).

Найдовше тримаються прізвиська, в яких переплітається кілька мотивів: і
прізвища, і ознака за зовнішнім виглядом чи характером. Найчастіше воно
настільки влучне, що «приклеюється» до його носія на роки.

Прикро констатувати, що з 263 опитаних учнів 53% мають прізвиська. Хоча
принагідно зауважимо, що 69% школярів ставляться до прізвиськ
категорично негативно: прізвисько ображає гідність людини. Деякі з учнів
(27%) вважають більшість прізвиськ необразливими, бо вони жартівливі і
виділяють людину. Є й такі (4%), які не вбачають у прізвиську нічого
негативного, не вважають його образливим. Причиною цього, на нашу думку,
є низька мовленнєва культура.

За прізвиськом, клеймом нівелюється особистість. У цьому їх головна
особливість. Нависаючи над особистістю, прізвиська пускають глибоке
коріння в її структуру, руйнуючи, спотворюючи, перекручуючи нормальний
розвиток. Водночас прізвисько відрізняє людину з усього колективу, не
повторюється серед носіїв так часто, як ім’я, може вказувати на переваги
та недоліки особи.

Проте, лише правильно назване ім’я і прізвище, що позитивно сприймається
школярами, забезпечує дитині почуття власної гідності, впевненості в
собі, дають змогу підтримувати її прагнення до визнання.

Тому найкращим звертанням, яке виключило б будь-які оцінки, можна
вважати ім’я, дане людині при народжені. Таку корисну звичку – називати
один одного на ім’я – потрібно виховувати з дитинства, починаючи із
шкільного навчального колективу. Тоді зі школи випускатимуться справжні
особистості, готові до дорослого життя та творчості на благо нашої
Батьківщини.

Список використаної літератури

Додаток №1

Анкета

Вік ____

Стать ____________

Чи маєте ви прізвисько? Яке? ___________________________________

Чому на вашу думку, вас так називають? __________________________

________________________________________________________________

Чи сердитеся ви на тих, хто вас так називає? Чому? _________________

________________________________________________________________

Чи мають ваші друзі, однокласники прізвиська? Які? _______________

________________________________________________________________

Коли і чому їх так прозвали? ____________________________________

________________________________________________________________

8. З чим, на вашу думку,асоціюються такі призвіська? _________________

________________________________________________________________

Чи ображають на ваш погляд, людину такі прізвиська? ______________

________________________________________________________________

10. Чи є серед ваших друзів діти, які представляються іншим іменем? Що
спонукає їх доцього? _____________________________________________

________________________________________________________________

Додаток №2

Додаток №3

Таблиця ставлення школярів до прізвиськ

Позиція школярів Вікова група

Молодші

класи Учні середніх

класів Старші

класи

Категорично негативне, адже прізвисько ображає гідність людини 78% 70%
58%

Коли прізвисько незле, то можна вживати його, адже воно виділяє людину
21% 27% 34%

Нічого негативного у прізвиську немає 1% 3% 8%

Додаток №4

Позиція школярів Вікова група

Молодші

класи Учні 5-8

класів Старші

класи

Скорочене від прізвища 28,3% 52,7% 61%

За зовнішніми ознаками 62,6% 28,3% 12,5%

За вчинками, поведінкою, рисами характеру, після незвичайної життєвої
ситуації 4,7% 65% 12%

За аналогією зі знаменитостями, літературними та кіно героями 20% 8,2%
4,6%

Національні особливості 1,4% 2% 2,4%

За вподобаннями 1% 3,8% 2,5%

PAGE

PAGE 2

Похожие записи