Реферат на тему:

Природа творчості та психологічні аспекти творчої особистості

Проблема формування творчої аутентичної особистості, пошук ефективних
шляхів розкриття творчого потенціалу відноситься до універсальних
проблем гуманістичної психології та зберігає свою актуальність на
сучасному етапі суспільного розвитку. Розкриття творчого потенціалу має
значення з точки зору буттєвих цінностей особистості, її психологічного
здоров’я, сприяючи процесу самоактуалізації.

Виникає питання, в якій мірі особистість здатна відчувати та реалізувати
дану потребу, якими психологічними якостями наділена творча особистість,
що відрізняє її від інших?

Розуміння природи творчості в гуманістичній психології.

Для вітчизняних науковців творчість пов’язана з постановкою та
вирішенням нових задач або зі знаходженям нових способів вирішення
задач, що розв’язувались раніше (В. О. Моляко, Я. А. Пономарьов, В. В.
Клименко).

З іншого боку, в традиціях вітчизняної психології проблему творчої
самореалізації особистості вивчають з точки зору її життєвого шляху (С.
Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова, К. А.
Абульханова-Славська). Умовно виділяють дві протилежних життєвих позиції
особистості: ставлення до життя як вже до поставленої (суспільством,
традиціями) задачі та ставлення до життя як до творчої задачі, тоді
життєвий шлях може стати для людини творчим актом її самореалізації [1].

Представники гуманістичного та екзистенціально-феноменологічного
підходів в творчості вбачали, перш за все, процес створення, відкриття
нового, розглядали творчість як глибинну потребу людини в
самореалізації. (К. Роджерс, А. Маслоу, Р.Мей).

Р.Мей, не погоджуючись з теоретичними поглядами З. Фрейда на творчість
як сублімацію, підтримував підхід К.Юнга, розглядаючи процес творчості
як прояв «колективного несвідомого». Природу творчості вчений розумів як
екзистенціальну зустріч художника або вченого зі світом., причому світ
являє собою сукупність сутнісних взаємозв’язків, в яких проживає творча
людина, причому в цій зустрічі зникає дихотомія суб’єкту та об’єкту [2].

Цікавий матеріал для розуміння природи творчості знаходимо у А. Маслоу.
Він розділяє творчість на первинну або СА творчість, вторинну та
інтегровану. Первинну творчість порівнює з грою щасливих захищених
дітей, вважаючи, що вона проявляється в спонтанності, в так званій,
“другій наївності” дорослих, що поєднує свіжість світосприйняття з
витонченістю розуму. Вторинну творчість дослідник пов’язував з
вторинними процесами, оскільки вона потребує обдумування, зваженого
підходу і більше відноситься до «продуктів цивілізації, наприклад,
пов’язана зі створенням мостів, будинків, навіть наукових систем».
Водночас, інтегрована творчість поєднує в собі первинну та вторинну та
породжує справжні великі творіння. [3] Розуміння творчості в концепції
А. Маслоу цікаве тим, що значно розширює рамки стереотипного уявлення
про творчість як лише вид діяльності, що має бути представлений “творчою
професією”.

Співзвучні думки знаходимо в концепції іншого представника
гуманістичної психології К.Роджерса, який вважав, що творчість є
важливою потребою людини реалізувати себе. Під творчим процесом він
розуміє “створення за допомогою діяльності нового продукту, що виростає
з одного боку, із унікальності індивіда, а з другого — зумовленого
матеріалом, подіями, людьми, обставинами життя” [4], що є близьким до
поняття «зустрічі», запропонованого Р.Меєм. К. Роджерс переконаний в
тім, що творчість є також соціальною потребою. Так, на його думку,
окремі індивіди, групи людей, нації, мають творчо переглянути та
по-новому підійти до тих глобальних змін, що відбуваються в світі,
інакше людству загрожує знищення.[4]. В гештальт-терапії, заснованій Ф.
Перлзом, розглядають поняття творчої адаптації як ефективного способу
взаємодії з навколишнім середовищем, в той час коли в оточенні організму
відбувається щось нове, незвичне. На відміну від пасивної адаптації, що
відтворює знайомі, стереотипні патерни поведінки, творча адаптація
проявляється в спонтанності, невимушеності, внаслідок чого людина
усвідомлено приймає рішення: ефективно змінює середовище або ж
змінюється сама. Слід зазначити, що гештальтисти, розглядаючи людину як
біосоціальну істоту, екстраполюють принцип біологічного гомеостазу, на
рівень соціуму, що дозволяє застосовувати цей підхід в контексті
життєвого простору особистості. [5]

Психологічні аспекти творчої особистості.

Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити
вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як
Г.С. Костюка, З. І.Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О.
Моляко, В.М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В.В.
Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої
природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т.
Рібо, А. Маслоу, Д.Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як відкриту
багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Костюк Г.С., Ананьєв
Б.Г., Максименко С.Д., Непомнящая Н.І).

Російський психолог Н.І.Непомнящая, обстоюючи позицію
цілісно-особистісного підходу до вивчення людини, вбачає в творчості
форму життя особистості [6].

Науковці, що досліджують природу творчої особистості ставлять питання,
що саме відрізняє творчу особистість від інших, чи кожна особистість є
потенційно творчою? Психологи вивчають індивідуально-психологічні
особливості творчих людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та
діяльності творчих людей, особливості продуктів творчої діяльності.
Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей творчої
особистості включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів,
характеріологічні особливості, структуру та рівень здібностей,
спрямованість та ціннісно-смислові оріентації особистості, її прояви на
рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в
психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

В.В.Моляко пропонує “реєстр” обдарованості, куди входять задатки,
нахили, здібності, загальні здібності, спеціальні здібності,
обдарованість, творча обдарованість, талант, геніальність. [7] Так,
творча обдарованість визначається вченим як здатність особистістю
успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш
оригінально, ніж за наявності “простих” творчих здібностей.

В основі градації рівнів прояву творчих здібностей В.В.Клименко також
розглядає здатність людини оригінально вирішувати задачі, що
зумовлюються механізмом творчості, який забезпечується повноцінною
роботою трьох складових: енергопотенціалу, психомоторики та критичності.
[8]. Важливою характеристикою творчості є, на думку вченого, процес
асиміляції дисгормонії в гармонію, і відповідно, дослідником
розглядається здатність творчої особистості відчувати дисгармонію та
відчувати внутрішню потребу перетворювати її в гармонію, що відбувається
в процесі постановки та оригінального вирішення задачі [8].

Представники гуманістичної психології, вбачаючи в творчості вищу людську
потребу, прояв психологічного здоров’я та особистісної інтеграції,
розглядають творчу особистість як особистість, що самоактуалізується
(А.Маслоу), продуктивну особистість (Е. Фромм), людину, що є
“повноцінно функціонуюча” (К.Роджерс) [4]. Для представників
гештальт-терапії уявлення про здорову цілісну особистість також
пов’язане із здатністю жити спонтанно, усвідомлено, брати
відповідальність за свої рішення, бути “тут і тепер”, що забезпечує
уміння творчо адаптуватись до середовища, тобто на їхню думку, здорова
зріла інтегрована особистість і є джерелом творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та
душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути
повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та
критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних [8].

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються
протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з
психічним здоров’ям [9]. Російський дослідник в області функціональної
асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать
про високу кореляції між талановитістю та схильністю до депресій,
психічних захворювань [10]. В.М.Дружинін визнає, що численні
дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він
пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в
більшій мірі протікає на активності несвідомого, в зв’язку з чим,
виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді
перепадів настрою [11]. Вчений також стверджує, що креативні особистості
мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої
активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного
зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану
ослаблений.

З іншого боку, В.В.Клименко пропонує своє пояснення механізмів
відновлення та накопичення енергії, вважаючи, що здатність відновлювати
енергію — природна здібність організму. А витрачена в дії енергія не
тільки відновлюється, але й кількісно зростає. Головне, навчитись
слухати себе та розуміти свої психічні стани. [8] (с.397—420). Цікавими
є також погляди Р. Мейя: «Безумовно, творчі здібності та оригінальність
асоціюються з людьми, що не пристосовані до своєї культури. Проте, це
зовсім не означає, що творчість є продукт неврозу» [2].

Ae

AE

»

$

AE

$

gd?,?

Для розуміння існуючого протиріччя щодо поглядів на творчу особистість і
проблеми її здоров’я, слід звернутись до розмежування понять
психологічного та психічного здоров’я, на чому зосереджує увагу В. О.
Моляко. Прикладом таких суперечностей, з одного боку можуть бути
геніальні творці, що самоактуалізувались, але страждали психічними
розладами та комуністичні і нациські злочинці-довгожителі, що
відзначались непохитною психічною рівновагою, не мали ні «комплексу
провини», ні думок про самогубство [12].

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, звернемось
до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні
протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

· цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття,
здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні
особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

· певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні
головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати
малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова,
образи, факти;

· здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні
підтексти;

· швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення,
вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином [13].

Слід зазначити, що існують суттєві відмінності в поглядах на
взаємозв’язок творчих та інтелектуальних здібностей в структурі психіки
творчої особистості. Так, послідовники Ф.Гальтона обстоюють думку, що
творчі здібності є вродженими та зумовлені високим рівнем інтелекту. З
іншого боку, існують погляди, згідно яких інтелект та креативність —
поняття незалежні (Дж.Гілфорд, Е.Торренс, В.В. Дружинін, О.І.
Кульчицька ). Я. А.Пономарьов вживає термін “креатив”, маючи на увазі,
осіб, що проявляють високий рівень творчих здібностей. Автор вважає, що
креативні особистості відрізняються від інтелектуалів тим, що
інтелектуали вирішують задачі поставлені кимось, тоді як “креативи” самі
займаються постановкою задачі [13].

Серед природних предумов розвитку творчих особистостей залишається
дискусивним роль спадковості та вроджених здібностей. Говорячи, про
природні передумови таланту, І.П. Волков зазначає, що у кожного
індивіда існують задатки, тип нервової системи, темперамент. У кожного
свій набір цих компонентів, що визначається власним генотипом. Від цього
залежать потенційні можливості досягнення того чи іншого рівня в
конкретній сфері діяльності [14].

Загальновідомі приклади сімейства математиків Бернуллі, композиторів
Бахів та ін. начебто переконують відносно впливу спадкового фактору на
творчий потенціал людини. Проте, постає питання: чи було це генетично
зумовлено чи все ж таки виявилось наслідком творчої атмосфери у згаданих
сім’ях?

В.М. Дружинін відзначає, що психологічні дослідження не підтверджують
гіпотезу про спадковість індивідуальних відмінностей в креативності,
хоча залишається відкритим на сьогоднішній день питання кореляції між
пластичністю нервової системи та креативністю. (с. 212—213) [11]

О.В. Кульчицька заперечує гіпотезу відносно вирішального впливу
спадковості, оскільки є немало свідчень, що люди, які стали геніями
народилися в простих, малоосвічених сім’ях [15]. На думку А.Маслоу,
природа геніальності та таланту залишається не вивченою і принаймі, такі
здібності як математичні чи музичні, в значній мірі, є вродженими [3].
Один з провідних сучасних дослідників творчого мислення, автор концепції
латерального мислення Е. Де Боно погоджується з тим, що в розвитку
творчого мислення відіграють роль як вроджені спадкові фактори так і
розвинені здібності, вміння, набуті протягом життя, якщо людина прагне
їх розвивати [16].

Р. Мей вважає, що творчість та талант можуть як поєднуватись в
особистості так і проявлятись окремо. Він розуміє талант як вроджену
особливість людини, зумовлену психофізіологічними явищами, що може бути
даний «нікчемній людині», яка його не реалізує. Водночас, творчу
особистість психолог пов’язує з одержимістю великою ідеєю, яку
особистість прагне реалізувати із здатністю до інтенсивної «зустрічі»
[2]. Прикладом описання відданості творчому процесу можуть бути рядки з
автобіографічної книги М. А. Бердяєва:

«Я все житя пишу. Писання для мене духовна гігієна, медитація, спосіб
життя. Писати я міг коли в мене була температура 39, коли в мене дуже
боліла голова, коли в домі було дуже неблагополучно, коли відбувалось
бомбардування …» [17]

В особистісному аспекті, згідно досліджень Я. А. Пономарьова, О.І.
Кульчицької для креативної особистості характерні: відхилення від
шаблону в поведінці, оригінальність, ініціативність, настирність,
енергійність, винахідливість, прямота суджень, чесність,
безпосередність, незалежність, лабільність, внутрішня зрілість,
критичність, скептицизм, сміливість, впевненість в невизначеній
ситуації, схильність до метафоричності, висока самооцінка, гордість,
працездатність, одержимість, буремний дух, схильність до ризику,
інтуїція. [13], [15].

Характеризуючи особливості мотиваційної сфери, О. І. Кульчицька
відмічає, що творчі люди мають високу мотивацію до успіху, поспішають
жити, причому, головним мотивом є прагнення реалізувати ідею — цьому
підкоряються сила волі, мислення та діяльність.

Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її
взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова
згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі
люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих. [13].

Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів
з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М. М. Ніколаєнко). Їх
потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою.
А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для
людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. [10], [3].
Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної
самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від
несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності» [2, c. 59]

Висновки.

В даній статті вивчалось уявлення про творчу особистість та її прояви,
представлені в різних психологічних концепціях, особлива увага
приділялась вивченню творчості та творчої особистості в рамках
гуманістичного підходу.

Звертаючись до концепцій вітчизняних та зарубіжних авторів, нам вдалось
висвітлити деякі аспекти, що стосуються особливостей психічних
властивостей творчої особистості: характеру, здібностей, особливостей її
когнітивної, мотиваційно-потребнісної та афективної сфери, розглядались
соціально-психологічні аспекти її життя. Згідно представників
гуманістичного підходу кожна людина потенційно наділена творчим
потенціалом, проте визначальною передумовою для його реалізації є
сукупність внутрішніх та зовнішніх умов розвитку особистості.

Протирічиві погляди виникають відносно питання чи є творча особистість
проявом психічного здоров’я та зрілості. Ми підтримуємо представників
гуманістичної психології, що вбачають в творчості процес створення
нового; прояв психологічного здоров’я та інтегрованості особистості.

Припускаємо, що в перспективі поглиблене вивчення питань щодо природи
творчості та психологічного здоров’я, розмежування понять психологічного
та психічного здоров’я допоможуть подолати існуючі розбіжності.

Творчою можна розглядати особистість, здатну до постановки та
оригінального вирішення задач з високим рівнем мотивації до реалізації
своїх ідей. Серед важливих психологічних особливостей творчих людей
психологи відзначають: незалежне мислення, свіжість та цілісність
сприйняття, інтуіцію, в особистісному аспекті виділяють: оригінальність,
ініціативність, безпосередність, чесність, працездатність, ентузіазм,
високу самооцінку.

Література.

Смолінчук Л.С. Творчість і життєвий шлях особистості
http://www/newacropolis.org.ua/ua/smolinchuk28.htm

Мэй Р. Мужество творить. — М.: Инициатива. — 2001. — 128с.

Маслоу А. «По направлению к психологии бытия».—М.: Эксмо-Пресс, 2002. —
272с.

Роджерс К.Р. «Взгляд на психотерапию. Становление человека» М.:
Прогресс, с.409

Лебедева Н. .Иванова Е «Путешествие в гештальт» С-П.: Речь. — 2005, 560
с.

Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека //
Вопросы психологии 2005 № 1 с. 116—124.

Моляко В.О. Актуальні соціально-психологічні аспекти обдарованості //
Обдарована дитина №1 с. 4—5, 1998.

Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури,
2006. — 480с.

Ломброзо Ч.“Гениальность и помешательство”, 1982.

Николаенко Н.Н. Психология творчества С-П.: 2005.

Дружинин В.М. Психология общих способностей. СПб: Питерком, 1999. — 368
с.

Завгородня О. Проблема писхологічного здоров’я. Теоретичні та прикладні
аспекти // Психологія і суспільство. — 2007. — № 3, с.125.

Психология творчества под ред. Я. А. Пономарева М.: Наука, 1990. — 224с.

Волков И. П. Много ли в школе талантов? //серия «Педагогика и
психология» №5 М.: Знание, 1989 с.8—9.

Кульчицька О. І. Соціально-психологічні фактори формування таланту //
Практична психологія та соціальна робота. — 2007, №1. — с.1

Э. де Боно Шесть шляп мышления СПб: Питер, 1998. — 120с.

Бердяев Н.А. Самопознание М.: Книга, 1991. — с.220—221.

Похожие записи