Реферат на тему:

Прийоми навчання і пізнавальна діяльність учнів на уроках історії

План

1. Вплив змісту і прийомів викладання історії на характер пізнавальної
діяльності учнів.

2. Навчання учнів прийомів пізнавальної діяльності у 6-8-х класах.

3. Особливості прийомів пізнавальної діяльності на уроках історії у
старших класах.

4. Хронологія на уроках історії, її місце і завдання.

1. Вплив змісту і прийомів викладання історії на характер пізнавальної
діяльності учнів

Різний по характеру учбовий історичний матеріал, який викладається з
допомогою адекватних засобів і прийомів, впливає на пізнавальну
діяльність учнів по-різному.

Як відзначають психологи, наочно-образний і емоційно-образний виклад
учбового матеріалу детермінує переважно діяльність відтворюючої і
творчої уяви учнів, викликає у них відповідні емоції, створює співзвучні
фактам співпереживання. Пояснення і розмірковуючий виклик історичних
фактів, супроводжуюча їх еврістична бесіда активізує насамперед
понятійну розумову діяльність учнів, спрямовує їх на аналіз фактів,
виділення і узагальнення їхніх істотних ознак і зв`язків, на засвоєння
теоретичних відомостей у формі історичних понять, законів суспільного
розвитку і світоглядних ідей.

Використання вчителем узагальнюючих характеристик для того, щоб разом з
учнями проаналізувати факти, знайти і конкретизувати теоретичні
положення посилює розумову діяльність учнів на уроці історії.

У всіх вказаних випадках зміст і прийоми викладу учбового матеріалу
мобілізують діяльність пам`яті учнів. В результаті учні запам`ятовують
образи, ознаки і визначення історичних понять усвідомлено і в значній
мірі неусвідомлено.

Аналогічним чином методично вірне викладення неголовних фактів,
статичного, історико-картографічного і хронологічного матеріалу сприяє
ефективному його освоєнню і запам`ятовуванню учнями у взаємозв`язку з
головними фактами. Зміст і характер викладення в якійсь мірі визначають
також рівні самостійності пізнавальної діяльності. Пояснюючий виклад
історичних даних теоретичного характеру орієнтує учнів на репродуктивний
спосіб роботи, на просте відтворення їх з допомогою прийомів, якими при
викладенні користувався вчитель.

При наявності необхідних умінь пояснюючий виклад теоретичних даних може
спрямувати учнів і на більш складну діяльність творчого проблемного
характеру. У такому випадку учні повинні володіти більш складними
прийомами і уміннями, що дозволить їм творчо відтворити і доповнити
поданий вчителем учбовий матеріал. Такими прийомами є, наприклад,
складання різних типів планів, тез, логічних схем, заповнення
порівняльних, конкретизуючих та інших текстових таблиць.

Діяльність проблемного, творчого типу може в учнів викликати розгляд і
узагальнення вчителем з активною участю школярів нового фактичного
матеріалу з опорою на теоретичні положення. Аналіз фактів, порівняння і
узагальнення їх істотних ознак, конкретизація фактами спонукає учнів
засвоювати і відтворювати знання у новому вигляді.

Найбільш складну творчо-пошукову діяльність учнів детермінує проблемний
виклад учбового матеріалу, що нерідко супроводжується еврістичною
бесідою. Відповідно застосовуються учбові прийоми, які допомагають учням
аналізувати, узагальнювати, порівнювати, конкретизовувати не пояснений,
а проблемно викладений учбовий матеріал.

Змістовний і методично повноцінний виклад учбового матеріалу необхідно
поєднувати з логічно продуманою системою запитань і завдань, які
ефективно організують і спрямовують діяльність учнів. Це випливає з
того, що головним суб`єктом учбового пізнання сучасна методика вважає
учня, який пізнає предмет з допомогою вчителя.

Різноманітні питання і завдання, поєднуючись у навчанні з різними
елементами учбового історичного матеріалу і прийомами його викладення,
посилюють організуючо-творчу роль вчителя на уроці, а, відповідно,
посилюють рівень пізнавальної діяльності учнів.

2. Навчання учнів прийомам пізнавальної діяльності у 6-8 класах

Починаючи роботу у 6 класі вчителі як правило використовують два види
питань і завдань – образні і смислові. Перші навчають учнів засвоювати і
відтворювати в образній формі зовнішні ознаки історичних подій. Другі
сприяють формуванню уміння осмислювати сутність фактичного матеріалу,
засвоювати теоретичні дані у вигляді історичних понять різної
складності.

Деякі вчителі застосовують також запитання і завдання, які спонукають
учнів висловлювати свої судження з приводу тих чи інших історичних
фактів.

На підставі спостережень було зроблено висновок, що основним початком
активізації пізнавальної діяльності учнів є не стимулювання внутрішнього
інтересу до історії, а використання зовнішнього впливу у вигляді
попередження про наступне опитування. Це означає, що у переважної
більшості учнів немає стійкого інтересу до вивчення історії. Для
виправлення становища була розроблена спеціальна модель стимуляції
інтересу до вивчення історії. В основі її були: картиннє описування,
сюжетна розповідь, аналітичне описування. Які почали використовуватися в
комплексі з засобами наочності, друкованими історичними текстами,
нестандартними уроками. Навчання цим прийома слід починати з показів цих
прийомів у своєму поясненні. Школярі отримують завдання спробувати
уявити себе в далекому минулому, в ролі історичних персонажів тих часів.
Потім в роботу вводяться елементи творчості. Учні мають можливість
реалізувати свою схильність до певної фантазії і уяви. Якщо учням
складно використовувати ці прийоми базуючись лише на поясненні вчителя і
матеріалах підручника, в роботу вводяться фрагменти з документальних
джерел і художніх книг історичного характеру.

Позитивний ефект в роботі над прийомом дає читання в класі сюжетних
історичних текстів по ролях. Таке читання як елемент ролевої гри
допомагає учням зрозуміти смисл сюжету, зміст і етапи розвитку
історичних подій.

Прийоми аналітичного описання найкраще використовувати при вивчення
знарядь праці, зброї, інших матеріальних предметів, а також виробничих
процесів. При цьому необхідно використовувати опору на наочність.

Вчителі досить часто застосовують прийом усного твору на тему яка
вивчається з використанням опорних слів і виразів. Учнівські твори
повинні аналізуватися в класі. Працюючи з фактичним матеріалом не слід
забувати провивчення сутнісних сторін зазначеного матеріалу, що
допомагає визначитись із прийомами їх кращого засвоєння і відтворення.

3. Особливості прийомів пізнавальної діяльності на уроках історії у
старших класах

При систематичному навчанні прийомам учбової діяльності учні в цілому
освоюють у 7-8 класах пізнавальні вміння передбачені програмою. Це
створює умови як для засвоєння нових умінь, так і для більш продуктивної
роботи з учбовим матеріалом.

Історичні факти у старших класах вивчаються в основному на рівні
відтворюючої діяльності. Причиною цього є великий об`єм учбового
матеріалу. Отже, втрачаються набуті навики творчо-проблемного освоєння і
відтворення учбового матеріалу. Це є великим недоліком. Вихід бачиться у
перенесенні значної кількості навчальної інформації на самостійне
вивчення, а вивільнений час можна використати у розвивальному контексті,
виведенні прийомів роботи на новий проблемно-пошуковий рівень.

Необхідно не втрачати і прийоми образного, емоційного викладення, а,
відповідно, вони збережуться і в учнів, що сприятиме підтриманню
інтересу до історії.

Використовуючи додаткову літературу, кожний вчитель може конструювати
необхідні прийоми образного викладення головних історичних фактів і
розвивати відповідні вміння у старшокласників.

При великих обсягах навчального матеріалу займатися розвитком цих умінь
досить проблематично, але в ході перевірки і повторення знань і умінь цю
роботу необхідно проводити обов`язково. Слід налаштовувати
старшокласників, щоб вони в ході підготовки домашніх завдань
відтворювали в своїй уяві образи головних історичних персонажів,
залучаючи до цього процесу художній історичний вимисел.

У випадках коли образ має значне смислове навантаження, цю його сторону
важливо повторювати в ході закріплення знань і умінь. Так після
наочно-образного оповідання про розвиток капіталізму у текстильній
промисловості Росії необхідно запропонувати учням відтворити на дошці і
пояснити схематичні малюнки, що відображають етапи цього процесу. Це
допоможе учням ще раз в образній формі уявити і осмислити найважливіші
факти із змісту уроку, а разом з тим повторити використаний вчителем
прийом образного вивчення головних фактів.

Теоретичний матеріал в старших класах доцільно вивчати не стільки на
відтворюючому, скільки на проблемному, творчо-пошуковому рівнях. Робота
на цих більш високих рівнях пізнавальної діяльності ефективно виховує і
розвиває учнів, успішно формує їхнє історичне мислення.

У старших класах вводяться нові прийоми учбової роботи. Одним з нових
являється прийом складання учнями на підставі пояснення вчителя або
підручника теоретичних висновків і узагальнюючих характеристик, які
відображають сутнісні ознаки учбового матеріалу.

Формуючи узагальнюючі характеристики учні просуваються індуктивним
шляхом від вивчення фактів до осмислення їхньої сутності і в подальшому
до перерахування найбільш важливих, істотних ознак в узагальнюючій
характеристиці. Зокрема Е.І.Пометун навчає учнів умінню застосовувати
узагальнюючі характеристики для аналізу нових історичних фактів,
аналогічних тем, з яких виведена кожна характеристика.

4. Хронологія на уроках історії, її місце і завдання

Мета вивчення хронології в школі показати послідовність подій і явищ,
тривалість їх у часі, підвести учнів до розуміння виміру часу і
познайомити з системами літочислення. Мета визначає завдання:

1. Забезпечити в свідомості учнів правильне відображення історичного
часу.

2. Сприяти розвитку їхніх часових уявлень.

3. Допомогти засвоєнню найважливіших дат, подій, часових категорій.

У шкільному вивченні історії дати умовно поділяють на основні і
неосновні.

Знайомити учнів з прийомами вивчення хронології слід починати з того, що
вчитель креслить на дошці лінію часу. Дізнавшись про основні дати
зазначеного періоду, учні розташовують події з ними пов`язані у
хронологічній послідовності.

Особливо важливо, щоб учні засвоїли поняття “ера”, а також усвідомили
сутність зворотного відліку часу в історії. Для того, щоб учні
усвідомили сутність хронології виконуються спеціальні завдання,
використовуючи для цього стрічку часу. Вчитель називає дату історичної
події, а учні визначають століття цієї події і відшукують її місце на
стрічці часу.

Виходячи із сучасних можливостей бачиться необхідним застосування
комп`ютерних програм з хронології. У програмі “Стрічка часу” запис про
кожну подію складається з чотирьох полів: дати, назви події, її
короткого опису, класифікації. Є можливість порівнювати схожі історичні
дати, через історичні події запам`ятовувати дати.

Роботі з хронології сприяють синхроністичні таблиці. Вони відображають
одночасність (синхронність) подій або явищ суспільного життя в історії.

Прийоми запам`ятовування головних фактів і пов`язаних з ними історичних
дат базуються на смислових зв`язках і зв`язках з подіями, коли дата
заучується чисто механічно з тим, щоб при повторенні, узагальненні і
осмисленні вивченого викликати асоціацію з певною подією, допомогти
учням усвідомити її роль і значення у загальному контексті історичних
подій.

Запам`ятовуванню дат сприяє образне позначення часу, а також метод
асоціювання.

Завдання по засвоєнню хронології можуть бути найрізноманітнішими,
наприклад: на вказання дати події або на визначення події по даті; вибір
потрібної дати з їхнього перерахунку; співвіднесення події і дати;
визначення тривалості, хронологічної послідовності подій; вибір з
перерахунку тих дат, які відносяться до певних процесів; складання
хронологічних рядів, таблиць; визначення періодів, етапів у розвитку
подій; визначення основоположних подій.

Література:

Берельковский И.В., Павлов Л.С. История. Методика преподавания. – М.,
2001.

Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. – М., 1968.

Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. –
М., 1988.

Короткова М.В., Студёнкин М.Т. Методика обучения истории в схемах,
таблицах, описаниях. – М., 1999.

Линко Г.М. Работа с хронологией в школе. – Л., 1960.

Студёнкин М.Т. Методика преподавания истории в школе. – М., 2000.

Стражев А.И. Методика преподавания истории. – М., 1964.

Похожие записи