Реферат на тему:

Превенція правопорушень у зарубіжних країнах. Організація індивідуальної
превентивної роботи з особами, які допускають асоціальні прояви
поведінки

ПЛАН

1. Особливості генезису асоціальних проявів поведінки на міжнародному
рівні та в окремих розвинутих країнах.

2. Теоретичні та практичні аспекти превенції серед неповнолітніх в
окремих країнах світу.

3. Категорії осіб, стосовно яких здійснюються індивідуальні превентивні
заходи.

4. Модель комплексної психолого-педагогічної реабілітації соціально і
педагогічно занедбаних дітей і підлітків.

5. Класифікація методів індивідуальної роботи.

6. Корекційна індивідуальна робота з важковиховуваними підлітками.

7. Превенція аморальності серед підростаючого покоління.

1. Особливості генезису асоціальних проявів поведінки на міжнародному
рівні та в окремих розвинутих країнах.

На 80-му Конгресі ООН з попередження правопорушень та поводження з
правопорушниками (Гавана,1990) відзначалося, що в 1975 р. у світі було
зареєстровано 350 млн. заарештованих, у 1990-му – 500 млн. На 11-му
Міжнародному кримінологічному конгресі (Будапешт,1993р.) вказувалося, що
ця цифра становила вже 650 млн., а сьогодні вона наближається до 1 млрд.
У структурі нинішньої зарубіжної злочинності виділяють чотири основні
складові: „білокомірцева” (злочинність владних структур), організована,
професійна, загально кримінальна (вулична). В Англії та Уельсі
реєструється до 5 млн. злочинів за рік. Коефіцієнт злочинності – 7400
злочинів на 100 тис. Населення. Це у 8 разів більше, ніж у 1950-му році.

У Німеччині реєструється 4 млн. злочинів.

Найменший рівень злочинності залишається у Японії (коефіцієнт – 1,5 тис.
злочинів). Низька криміналізація японського суспільства пояснюється
такими факторами:

а) сталі сімейні традиції;

б) сильно розвинута культура і почуття солідарності;

в) попередження злочинів – справа всього суспільства;

г) участь громадськості у кримінальному провадженні; д) активна
підтримка поліції.

Детермінанти злочинності у будь-якому суспільстві органічно вплетені у
складну систему його соціально-економічних суперечностей. У міру
загострення цих суперечностей посилюється і дія криміногенних факторів.
Перша, найбільш важлива, система суперечностей, криється у сучасних
міжнародних відносинах. Вони детермінують злочини проти миру і людства,
геноцид, апартеїд, міжнародний тероризм. Друга система суперечностей –
внутрішні суперечності в суспільствах окремих країн (конфлікт між швидко
зростаючими виробничими силами і застарілим характером суспільних
відносин – суперечність між працею і капіталом).

Протидії правопорушенням і злочинності в індустріально розвинутих
державах надається важливе значення:

— у 1971 р. був створений Комітет із запобігання злочинності та контролю
над нею у складі 27 експертів (він входить до Ради ООН з економічних і
соціальних питань);

— раз на 5 років скликається Конгрес ООН з попередження злочинності та
поводження з правопорушниками, у функції якого входить визначення
політики ООН у сфері контролю над злочинністю, розробка цільових
програм, надання консультаційної допомоги;

— влітку 1990 р. в Гавані відбувся 8-й Конгрес ООН із запобігання
злочинності з порядком денним: міжнародне співробітництво з протидії
злочинності і кримінальне законодавство у ХХІ ст.;

— активну міждержавну антикримінальну діяльність здійснює Інтерпол,
членами якого є понад 150 країн світу (у томі числі Україна) і у функції
якого входить обмін інформацією, досвідом роботи, надання допомоги у
розшуку та затриманні злочинців, скупкою краденого, торгівлею зброєю і
людьми;

— накопичено певний досвід у кримінологічному прогнозуванні і плануванні
(так, лідирують у цій галузі США і Японія: американці досягли успіху в
загальнонаціональному плануванні боротьби із злочинністю, а японці – на
місцевому рівні);

— розширюється залучення громадян у профілактичну роботу: у всіх
префектурах Японії попередженням злочинів з боку неповнолітніх
займається Асоціація „старших братів і сестер”; у Франції в 1983 р. була
створена Національна рада з попередження злочинів; у Великій Британії з
1966р. працює Постійна конференція з профілактики злочинів.

2. Теоретичні та практичні аспекти превенції правопорушень серед
неповнолітніх в окремих країнах світу.

Великобританія. Суд корони або магістрату може відстрочити призначене
покарання неповнолітньому. Остаточне рішення приймається судом після
врахування поведінки неповнолітнього, відшкодування заподіяних збитків
Заслуговує уваги система контролю над особами, схильними до
правопорушень.

Фінляндія. У Фінляндії стосовно підлітків і молоді з негативною
поведінкою застосовуються спеціальні системи соціальних превентивних мір
впливу. При бюро соціальних послуг є центр тимчасового утримання
підлітків з девіантною поведінкою, де вони можуть перебувати від 3-х
днів до 3-х місяців. За час перебування підлітка в такому центрі
соціальний працівник проводить роботу одночасно з ним і його сім’єю.
Здійснюється медичне і психологічне обстеження, з’ясовуються причини
девіацій. При особливо важких девіаціях бюро пропонує підліткові, із
згоди його батьків і його самого, тимчасове перебування в спеціальному
виховному закладі. І тільки в окремих випадках у такі заклади
направляють неповнолітніх за рішенням суду.

Чехія. У Чехії з метою впливу на злочинців, правопорушників створено
інститут попереджувального нагляду, який є базою примусової опіки,
перевиховання. Опіку здійснюють соціальні куратори, які надають допомогу
в працевлаштуванні та у побутовому визначенні. Окрім того, тут існують
виховні діагностичні заклади, створені для профілактики асоціальних
проявів поведінки. Обов’язковим є встановлення діагностичним центром
психолого-педагогічного діагнозу. У центрі неповнолітній може перебувати
до 2-х місяців і, якщо доказана його провина, він направляється до
виховного закладу, тип якого обирають за ступенем педагогічної
занедбаності правопорушника. При незначних девіаціях суд обирає міру
покарання, не пов’язану з позбавленням волі. При цьому накладаються
певні обмеження, які сприяють веденню ним правильного способу життя й
виправлення.

3. Категорії осіб, стосовно яких здійснюються індивідуальні превентивні
заходи.

Індивідуальні профілактичні заходи здійснюються щодо різних категорій
осіб. Серед них:

— важковиховувані неповнолітні;

— неповнолітні, які схильні до правопорушень;

— неповнолітні-правопорушники; які мають відхилення у поведінці;

— які проживають і виховуються у неблагополучних сім’ях;

— особи, які перебувають на обліку за аморальну поведінку;

— підлітки та юнаки, вчинки яких підлягають дії Адміністративного
кодексу;

— вчинили злочин, але не підлягають дії Кримінального кодексу за
недосягненням віку, з якого наступає кримінальна відповідальність;

— неповнолітні, звільнені від покарання згідно амністії;

— рішенням суду передані під нагляд батьків;

— неповнолітні, засуджені умовно;

— молоді люди, звільнені з місць позбавлення волі;

— засуджені за вчинення злочину до виправних робіт;

— перебувають на обліку наркодиспансеру за вживання алкогольних чи
наркотичних речовин;

— які бродяжать чи жебракують;

— схильні до суїциду;

— які ніде не вчаться і не працюють;

— які ведуть аморальний спосіб життя (зокрема, займаються проституцією).

4. Модель комплексної психолого-педагогічної реабілітації соціально і
педагогічно занедбаних дітей і підлітків.

Моделі реабілітації соціальної та педагогічної занедбаності
неповнолітніх повинні розроблятися на основі комплексної діагностики.
Етимологічна діагностика може відновити історію занедбаності дитини:

— які фактори (медико-біологічні, соціокультурні, психолого-педагогічні)
спровокували такий стан;

— яка складова мікросередовища (сім’я, школа, дитячий садок) виявилися
нездатними вплинути позитивно на дитину та чи являється вплив
перерахованих факторів багатоплановим, багатостороннім, інтенсивним;

— як особа реагує на вплив мікросередовища.

Виходячи з комплексної діагностики досліджуваного явища можна
застосовувати різні спеціальні реабілітаційні моделі: „профілактика”,
„діагностика”, „корекція”, „реабілітація”, „розвиток” або їх комплекс
„профілактика – діагностика – корекція – розвиток – реабілітація”. Кожна
модель вимагає реалізації певного змісту, форм і методів роботи, включає
коло зацікавлених і компетентних учасників, передбачає відповідність
технологій і орієнтована на конкретні результати реабілітації.

Спеціальна корекція:

— визначення особистісної перспективи неповнолітнього;

— демонстрація перед особою групової підтримки;

— підвищення статусу, організація успіху;

— виділення симптомокомплексів, які потребують корекції;

— розроблення і реалізація програм корекції;

— здійснення методів спеціальної ранньої корекції;

— аналіз результатів корекційної роботи.

Спеціальна профілактика:

— розроблення цілей і завдань роботи з педагогами;

— розроблення і реалізація програми „Ровесники”;

— розроблення і реалізація програми „Батьки”;

— застосування методів спеціальної профілактики;

— координація всіх програм;

— аналіз ефективності програм.

Загальна профілактика:

— створення психолого-педагогічних умов гуманізації виховного процесу;

— раціональна організація педагогічного процесу;

— застосування методів загальної профілактики;

— аналіз цілісного педагогічного процесу.

5. Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються
соціальним педагогом з профілактичною метою.

Методи соціальної роботи:

— методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне
опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

— методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія,
група підтримки);

— методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).

Психологічні методи:

— психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);

— психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція,
соціально-психологічний тренінг);

— методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

— методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія,
сімейна психотерапія).

Соціально-педагогічні методи:

— методи як елемент соціального виховання (метод мотивації,
репродукування);

— методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

— методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод
цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності,
спілкування, оцінки, самореалізації).

Педагогічні методи:

— організаційні (педагогічний експеримент);

— педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний
експеримент);

— навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація,
демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна
ситуація);

— виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і
покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).

6. Корекційна індивідуальна робота з важковиховуваними підлітками.

У роботі з важковиховуваними неповнолітніми використовуються загальні
методи виховання, які поділяються на три групи:

— методи формування суспільної свідомості;

— методи формування досвіду суспільної поведінки;

— методи заохочення і покарання.

Корекційна індивідуальна робота з важковиховуваними неповнолітніми у
соціально-педагогічній діяльності має свої особливості.

1. У процесі перевиховання важковиховуваного неповнолітнього
індивідуальна виховна робота займає особливе місце. Для її організації
важливо вивчити його особистість, виявити індивідуальні особливості,
позитивні і негативні якості, достоїнства і недоліки.

2. А.С.Макаренко вважав, що педагог має мати програму людської
особистості, до реалізації якої необхідно прагнути. Враховуючи
особливості особистості кожного вихованця до „стандартної” програми
вносять індивідуальний коректив.

3. В індивідуальній виховній роботі, окрім загальних методів,
використовуються спеціальні прийоми педагогічного впливу. Ці прийоми
будуються на організації певної педагогічної ситуації. Ними виступають:
навіювання, прояв доброти і уваги, активізація почуттів, організація
успіху в діяльності, залучення до цікавої діяльності, паралельний
педагогічний вплив, іронія, довір’я та ін.

4. Цікавим виявилося впровадження нетрадиційного методу, такого як
психотерапія. Багато дослідників з різних країн вказують, що
психотерапією можуть займатися не лише лікарі, а й представники
немедичних спеціальностей – психологи, педагоги. Психотерапія вивчає
можливості специфічних впливів на людей і виступає як комплекс заходів,
спрямованих на усунення хворобливих порушень в організмі шляхом
інформаційного впливу на нього безпосередньо через психіку.

5. Важковиховувані підлітки потребують посиленого виховання правильних
етичних уявлень, стійкої соціалізації, вироблення соціально позитивної
поведінки, мобілізації своїх особистих ресурсів, уміння контролювати
себе, долати байдужість до соціального життя. Тому педагогічна
психотерапія може активізувати правильну соціалізацію особистості.
Підліткові, старшокласнику педагогічна психотерапія стане в пригоді у
самовизначенні, самореалізації, подоланні життєвих труднощів і перешкод,
у досягненні поставленої мети.

7. Превенція аморальності серед підростаючого покоління.

На сучасному етапі розбудови національної системи виховання дуже
актуальним є питання морального виховання підростаючого покоління,
зокрема, такого аспекту як попередження аморальності в поведінці. Слід
зазначити, що виконуючи певну соціальну роль, молода людина повинна
дотримуватись вимог, які ставить суспільство. Але останнім часом, на
жаль, цього не спостерігається. На процес формування майбутніх членів
нового суспільства впливає ціла система об’єктивних і суб’єктивних
чинників, які часто не скоординовані між собою, що призводить до
зростання аморальних проявів у поведінці неповнолітніх.

Є всі підстави вважати, що деякі аморальні вчинки виконують функцію
своєрідного буфера проти зайвих зовнішніх випливів, виступають
своєрідним захистом від небажаного. Звичайно, аморальні вчинки у першу
чергу проявляються щодо тих, ким вони породжені.

Вказуючи на деформацію особистості при наявності негативних вчинків у її
поведінці, не можна говорити про патологічні зміни всієї особистості.
Деякі аморальні вчинки діють або синхронно, або підтримують один одного.
Такий вибірковий прояв аморальної поведінки особистості в різних
соціальних групах може бути зумовлений відмінністю в них пропорцій
оцінних впливів.

Найбільш поширені такі групи форм аморальних вчинків.

1. Стійкі форми аморальних вчинків. Аморальні вчинки характеризуються
аморальними мотивами. Після скоєного негативного вчинку особа відчуває
задоволення собою або зовсім нічого не відчуває.

2. Нестійкі форми. Аморальні вчинки характеризуються компромісними або
захисними мотивами. За скоєний негативний вчинок відчуваються докори
сумління. Це свідчить про те, що вчинок був мотивований потребою
примітивного характеру, яка поборола своє протистояння.

3. Одиничні форми. Низький рівень прояву аморальних вчинків та їх
мотивів. Переживається сором за негативний вчинок, хоча вважається, що у
цій ситуації вчинено правильно, якщо це і було всупереч моральним
вимогам.

Слід зазначити, що виділені групи форм аморальних вчинків є основними,
хоча й може бути велика кількість їх різновидів. В основу цього поділу
був покладений принцип співвідношення мотиву вчинку і його конкретної
реалізації.

Це дозволяє зробити певні висновки щодо умов, які б сприяли їх
попередженню, а саме:

— своєчасну діагностику аморальних проявів у поведінці індивідів;

— формування свідомості та самосвідомості, що обумовлює стале ставлення
до моральних форм;

— сприяння розвитку позитивної мотиваційно-потребнісної сфери
особистості;

— встановлення авторитетно-довірливих стосунків між вихователем і
вихованцем.

Існує два основних напрями роботи з попередження аморальних вчинків:
перший – опора переважно на індивідуальну й групову роботу
(консультації, тренінги); другий — шляхом втручання в педагогічний
процес (індивідуалізація навчання і виховання, корекція виховних
впливів, оптимізація взаємодії вчителя та учнів).

Робота першого напряму ґрунтується на пошуку причин і умов виникнення
аморальної поведінки і виборі ефективних засобів її усунення. У
реалізації цього напряму найбільш зарекомендували себе методики, що
розроблені на принципах песиходинамічного і поведінкового підходів. До
нього належить: ігротерапія, арттерапія, створення конфліктних ситуацій
та ситуацій морального вибору.

В ігротерапії намагаються не стільки змінити дитину, скільки розвинути в
неї почуття особистої цінності, створедити власне “Я”. Розігрування
таких ситуацій дає змогу побачити дітей не тільки ва міжособистісних
стосунках, а й в процесі виконання певної соціальної ролі.

Арттерапія дає змогу корегувати прояви особистості за допомогою різних
видів мистецтва. Вона спрямована на розвиток самопізнання і
самовираження чи за допомогою творчої діяльності.

Конфліктна ситуація дає змогу виявити приховану в звичайних умовах
позицію підлітка, бо відчувається сутичка протилежно спрямованих цілей,
інтересів, позицій, думок або поглядів суб’єктів взаємодії.

Ситуації морального вибору дають змогу не тільки поставити перед
неповнолітнім моральну проблему, допомогти усвідомити її, а й формують
необхідний досвід поведінки.

Другий напрям роботи з попередження аморальних вчинків характеризується
тим, що здійснюється вплив переважно на наслідки, а не на причини,
тобто, симптоматична корекція. Вона має велике значення в загальній
методиці запобігання аморальної поведінки, тому що не дозволяє
вкорінитися в характері особи негативним якостям. Методики подібного
типу мають результат за умови дотримання педагогом і батьками певних
психолого-педагогічних принципів. До них відносять:

— єдність вимог вихователів;

— адекватність вимог;

— повилення контролю за поведінкою індивіда;

— заохочення активності особи;

— використання похвали та заохочення;

— надання самостійності;

— забезпечення емоційного комфорту;

— уникання наклеювання ярликів;

— визнання педагогом власних помилок та принесення вибачень;

застосування адекватного покарання.

Література:

Беличева С.А. Превентивная практика и социальная работа с детьми группы
риска в Финляндии // Вестник психосоциальной и
коррекционно-реабилитационной работы.-М., 1995.- №4.-С.62-66.

Кан Уэда. Преступность и криминология в современной Японии / Пер. с
японской О.А.Белявской. Под общ. ред. и с вступ.ст.Кузнецовой Н.Ф.,
Яремина В.Н.- М.: Прогресс, 1989.- 253с.

Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств. Учебное пособие.
— М.: Новый юрист,1998.-128с.

Уголовное право буржуазных стран. Общая часть. Сборник законодательных
актов / Под ред. А.Н.Игнатова и Д.Н.Козочкина.- М: изд-во, УДН, 1990.-
364с.

Медведев А.И., Фицула М.Н., Хмурич Р.М. Перевоспитание
несовершеннолетних в условиях специального учреждения.- К.: Вища школа,
1986.-151с.

Натанзон Э.Ш. Психологический аналіз поступков учащихся и корректирующие
приемы педагогического воздействия / Методические рекомендации в помощь
лекторам и методистам институтов усовершенствования учителей.- М, 1982.-
64с.

Робота з клієнтами соціальних служб / Упорядник Зайцева З.Г.-К.:
Етносфера,1994.-117с.

Сизоненко А.М. Индивидуально-дифференциированный поход в перевоспитании
трудных школьников.- Кишинев: Штиинца, 1991.-С.147-153.

Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудними
подростками.- Педагогическое общество России, 2003.-128с.

Похожие записи