РЕФЕРАТ

На тему:

Правила та вимоги оформлення письмової роботи

1. Оформлення письмової роботи,

Оформлення роботи є важливим елементом її виконання, а також фактором,
який враховується при її оцінюванні під час рецензування та захисту.
Єдиних вимог до зовнішнього оформлення структури, обсягу, змісту і стилю
викладу бакалаврських робіт не існує, проте діючі нормативні документи
встановлюють загальні принципи щодо оформлення таких робіт. Письмову
роботу виготовляють рукописним способом або за допомогою комп’ютера
(шрифт 14 Times New Roman, 1,5 інтервал. Відступи: зверху, знизу – 2 см;
зліва – 3 см; справа – 1 см) друкують машинописним способом на одній
стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм), через два
міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці. Шрифт друку
повинен бути чітким, мінімальна висота шрифту 1,8 мм, стрічка — чорного
кольору середньої жирності. Щільність тексту письмової роботи повинна
бути однаковою. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які
виявилися в процесі написання, можна виправляти підчищенням або
зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками
виправленого тексту машинописним способом.

Обсяги письмових робіт, як правило, складають (без додатків):

курсових робіт — 20-25 друкованих сторінок;

бакалаврських робіт — 40-80 друкованих сторінок;

Заголовки структурних частин письмової роботи “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ
СКОРОЧЕНЬ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ”,
“ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки
підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з
абзацного відступу (крапка в кінці заголовка не ставиться). Заголовки
пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного
відступу в розрядці в підбір до тексту, в кінці ставиться крапка.
Відстань між заголовком (за виключенням заголовка пункту) та текстом
повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину письмової роботи треба починати з нової
сторінки. Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів,
підпунктів, малюнків, таблиць, формул здійснюється арабськими цифрами
без знака №. Першою сторінкою письмової роботи є титульний аркуш, який
включають до загальної нумерації сторінок, але номер сторінки не
ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому
куті сторінки без крапки в кінці. Зміст, перелік умовних позначень,
вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу
ставлять після слова “РОЗДІЛ”, після номера крапку не ставлять, потім з
нового рядка друкують заголовок розділу. Підрозділи нумерують у межах
кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і
порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера
підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: “2.3.” (третій підрозділ
другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Пункти
нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з
порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять
крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: “1.3.2.”
(другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку
йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують
у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно
подавати в письмовій роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані
вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені
на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок.
Ілюстрації позначають словом “Рис.” і нумерують послідовно в межах
розділу, за виключенням ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації
повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між
якими ставиться крапка. Наприклад: “Рис. 1.2” (другий рисунок першого
розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розмішують
послідовно під ілюстрацією. Таблиці нумерують послідовно (за винятком
таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті
над відповідним заголовком таблиці розміщують напис “Таблиця” із
зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу
і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад:
“Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).

Формули в письмовій роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах
розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера
формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля
правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках,
наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові пояснювальні
дані, нумерують послідовно в межах одної сторінки. Якщо приміток на
одному аркуші декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку,
наприклад:

“Примітки:

1

2….”

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова “Примітка”
ставлять крапку. Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке
відтворення (сканер, ксерокс). Ілюстрації можуть бути виконані чорнилом,
тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері чи
комп’ютерним способом. У письмовій роботі слід застосовувати лише
штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків. Фотознімки розміром меншим
за формат А4 повинні бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу
формату А4. Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують після номера
ілюстрації. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними
(текст під рисунком). Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися
у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розмішують над
таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця»
починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Пояснення значень
символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під
формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення
кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка.
Перший рядок пояснення починають зі слова “де” без двокрапки. Рівняння і
формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної
формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння
не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=)
або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х) і ділення (:).

Посилання в текст письмової роботи, на джерела слід зазначати порядковим
номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками,
наприклад, “… за результатами досліджень [1-9]…”.

При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

— текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій
граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням
особливостей авторського написання;

— цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського
тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців
при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони
ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці).
Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не
зберігається;

— кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело,
ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням
у квадратних дужках;

— при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію
тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним
щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на
джерело;

— цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому
оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за
переліком посилань із зазначенням номера.

2. Список використаних джерел

Джерела можна розміщувати в списку:

• в порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для
користування):

в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;

в хронологічному порядку.

Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з
вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

3. Додатки

Додатки оформлюють як продовження письмової роботи на наступних її
сторінках або у вигляді окремої частини, розміщуючи їх у порядку появи
посилань у тексті роботи. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках
роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки.
Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з
першої великої літери симетрично відносно тексту сторінки. Посередині
рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово
“Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати
послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є,
Ї, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо.

Один додаток позначається як додаток А. Текст кожного додатка за
необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують
у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять
позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ
додатка А; В. 3.1 – підрозділ 3.1 додатка Б.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у
межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого
розділу додатка Д; формула А.1 – перша формула додатка А.

4. Опис джерел

Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб
про кожний документ (книжку) подавалися такі відомості:

прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами,
то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони
вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після
чого роблять приписку “та ін.”;

повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який
уточнює назву (якщо він вказаний на титульному листку); дані про
повторне видання;

назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва,
Харкова, Москви, Санкт-Петербурга вживаються скорочення: К., X., М.,
СПб.);

документи, які мають більше трьох і більше авторів, описують за назвою,
а у відомостях про відповідність наводять прізвища трьох авторів, або
чотирьох (якщо їх чотири) або трьох з припискою “та ін.” (якщо їх п’ять
і більше);

якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (або авторів), то
запис даних про книжку починають з назви книжки, після чого вказують
прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем;

у відомостях про твори видатних вчених, опублікованих у окремих
збірниках праць, подаються такі дані: прізвище та ініціали автора;
повний заголовок твору; найменування видання, в якому міститься цей
твір; номер тому і номери сторінок, на яких надрукований твір;

збірки статей, матеріали конференцій тощо:

відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших
періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті;
заголовок статті, після якого йде повна назва джерела, в якому
знаходиться стаття (книжки чи збірника) за викладеними вище правилами, а
для періодичних видань — назва журналу або газети, рік випуску, номер
журналу, сторінки, а для газет — число і місяць.

Для всіх видань застосовуються наступні вимоги:

назва видавництва (без лапок);

рік видання (без слів “рік” або скорочення “р”);

кількість сторінок зі скороченням “с” для монографічних видань, книжок,
довідкової літератури. Якщо наводиться стаття з журналу або збірки
матеріалів науково–практичної конференції то скорочення “С” вказується
перед номерами сторінок на яких опубліковано статтю чи доповідь певного
автора.

Кожна група відомостей відокремлюється одна від іншої знаком крапка і
тире (. –).

Бібліографічний опис робиться мовою документа. З метою компактності
бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення
скорочують, окрім назви документа.

В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних
джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

— у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

— в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

— у хронологічному порядку.

Похожие записи