Позашкільні навчально-виховні заклади

Позашкільні навчально-виховні заклади — широкодоступні заклади освіти,
які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття
знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у
творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої,
юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва,
студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексний —
творчі об’єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо).
Профільний — забезпечує умови для розвитку природних нахилів та
інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму
діяльності. Усі вони працюють за річним планом, навчальний рік у них
починається, як правило, 10 вересня поточного року і закінчується 26
травня наступного року.

Набір учнів відбувається як на безконкурсній основі, так і за конкурсом,
умови якого виробляє сам заклад. Навчально-виховний процес здійснюється
диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей дітей та з
урахуванням їх вікових особливостей.

Палаци та будинки дитячої творчості організовують гуртки (наукові,
технічні, мистецькі, спортивні тощо), творчі колективи художньої
самодіяльності (хори, оркестри, ансамблі пісні й танцю, театральні
колективи та ін.), клуби любителів природи.

Центри і станції юних техніків проводять серед школярів роботу в галузі
техніки, організовуючи гуртки радіотехнічні, авіамодельні,
фотолюбителів, телемеханіки та інші.

Центри і станції юних натуралістів мають на меті виховання в учнів
любові й інтересу до природи, формування у них умінь і навичок
дослідницької роботи. Працюють гуртки юних городників, тваринників,
садоводів, механізаторів сільського господарства та ін.

Центри та станції юних туристів організовують подорожі школярів за межі
постійного проживання для відпочинку і вивчення рідного краю та інших
країн. Подорожі можуть бути пішохідними, лижними, автомобільними,
авіаційними, велосипедними, водними, залізничними, комбінованими.

Дитячі спортивні школи готують на базі всебічного фізичного розвитку
кваліфікованих спортсменів. У таких школах працюють секції з окремих
видів спорту, а в них — навчальні групи за статтю, віком і ступенем
спортивної підготовки учнів.

Дитячі залізниці сприяють розширенню технічного кругозору та розвитку
технічної творчості учнів, допомагають в організації професійної
орієнтації.

Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу школярам у засвоєнні ними
знань з основ наук, сприяють розвитку читацьких інтересів, вихованню
читацької культури, любові до книги.

У 1521 позашкільній установі займається понад 1 млн. 250 тис. дітей. З
ними працює понад 3,5 тис. педагогічних працівників.

Як і в позакласній, у позашкільній виховній роботі використовують
масові, групові та індивідуальні форми виховання дітей. У цих закладах
читають лекції про досягнення науки і техніки, організовують зустрічі з
діячами науки, техніки, мистецтва, проводять виставки дитячої творчості,
олімпіади, огляди, конкурси та ін. Групові форми виховної роботи
зосереджують учнів на діяльності гуртків, секцій, клубів, студій та ін.
Індивідуальна форма роботи передбачає виконання школярами творчих
індивідуальних завдань, заняття з навчання гри на музичних інструментах,
образортворчу діяльність у художніх школах тощо.

Творчі об’єднання у цих закладах класифікуються за трьома рівнями:

Початковий — творчі об’єднання загальнорозвиваючо-го спрямування, що
сприяють виявленню творчих здібностей дітей, розвитку їх інтересу до
творчої діяльності.

Основний — творчі об’єднання, які розвивають стійкі інтереси дітей та
учнівської молоді, дають їм додаткову освіту, задовольняють потреби у
професійній орієнтації.

Вищий — творчі об’єднання за інтересами для юних талантів, обдарованих
дітей та юнацтва.

Відповідно до рівня класифікації визначають мету і перспективи
діяльності творчого об’єднання, його чисельний склад, кількість годин
для опанування програми тощо.

Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в
організації позакласної виховної роботи з учнями. В Україні діє три
державні позашкільні заклади — еколого-натуралістичний центр, центр
науково-технічної творчості, центр туризму і краєзнавства. Як
науково-методична установа функціонує Національний центр естетичного
виховання. Набуло поширення створення позашкільних навчально-виховних
закладів нового типу: навчально-дослідницьких та творчо-виробничих
центрів творчості, туризму, краєзнавства, шкіл мистецтва,
спортивно-технічних шкіл, клубних закладів, театральних комплексів,
соціально-педагогічних комплексів, кіноцентрів, міжшкільних клубів тощо.

За участю вихованців позашкільних закладів щороку проводять
Всеукраїнські конкурси «Наукова зміна», «Таланти твої, Україно»,
виставки, олімпіади, турніри, конкурси.

Вимоги до діяльності позашкільних установ випливають із загальних
принципів організації позакласної та позашкільної роботи, що
передбачають органічний зв’язок позашкільних установ з виховною
діяльністю школи; узгодженість дій з виховною роботою дитячих та
юнацьких організацій, сім’ї і громадськості; масове охоплення дітей за
умови дотримання добровільності щодо участі в гуртках і секціях
позашкільних установ; поєднання масових, групових та індивідуальних форм
виховної роботи; вільний вибір дітьми характеру творчої діяльності;
стимулювання їх активної творчої діяльності.

Поняття колективу: суть, ознаки, функції, структура

Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму
як риси особистості, слід мати на увазі, що «ніякі благородні цілі
ніколи не були досягнуті без об’єднання людей на певних засадах
(безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже,
ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського
виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої
дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з
нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина,
повноцінного члена суспільства».

Колектив — організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої
діяльності.

Дитячий колектив — об’єднання дітей, згуртованих спільною корисною
діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна
діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів
самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його
членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими
межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю
складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному
керівництві.

У школі є такі типи колективів: а) навчальні — класний (первинний або
контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні
організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі,
гуртки); в) товариства — спортивне, книголюбів та ін.; г) об’єднання за
інтересами; ґ) тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.
Усі типи колективів пов’язані між собою загальною метою
навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до
різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності —
колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами
та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи
самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування
школи.

Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні
зв’язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв’язки
між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з
учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями.
Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя
та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є
носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально
цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини
учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що
«вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей,
нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг,
звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя
складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального
характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та
діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного
виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття
власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу,
гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової
ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється
в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу
(мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на таких принципах.

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об’єднання не повинні
організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на
досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним законом колективу вважав рух
як форму його життя, а будь-яку зупинку — формою його смерті. Реалізація
цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення
вихованців до їх розв’язання, вияву з їх боку активності, переживання
радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується
тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її
всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної
діяльності, залучають до суспільне корисної праці, спорту, художньої
самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя колективу взагалі
й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором ставлення учня до
колективу. Почуття честі пов’язане з почуттями обов’язку й
відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи,
відповідальніше виконує свій обов’язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний
колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління
до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділити
збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що
роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

Похожие записи