.

Порушення статевої системи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
129 2239
Скачать документ

Порушення статевої системи

Ми вже говорили про роль домінанти (домінант) у задоволенні потреб.
Головне тут у тому, що потреба виявляється й задовольняється шляхом
циклів, кожний з яких має дві фази: накопичення збудження та його
розрядку, енергія якої витрачається на здійснення дій.

Отже, домінанта будь-якої потреби має дві властивості: енергію й
напрямок її розрядки. Відповідно, і порушення функціонування статевої
домінанти (а точніше, усіх трьох домінант статевої потреби) може мати як
«енергетичний», так і «орієнтаційний» характер. І ще одна, дуже важлива
річ: може бути так, що з енергією й орієнтацією статевих домінант усе в
порядку, а ось виконавча система (тобто статеві органи) виявляється «не
на висоті».

У кожної з базисних потреб свої виконавчі органи. Недаремно, адже в
організмі виділяють: систему органів дихання, систему кровообігу,
систему травлення, статеві органи, м’язову систему і т. д. Зрозуміло, що
шляхом жування й ковтання – найважливіших механізмів задоволення потреби
в їжі – від небезпеки не врятуєшся, так само як утеча або боротьба із
супротивником не несуть задоволення статевої потреби.

Отже, які ж порушення функціонування статевих домінант і статевих
органів найбільш типові? Перше, про яке ми розповімо, – садизм.

Напевно, усім відомі слова «садизм» і «мазохізм». Садизм – це
насильницькі дії, що спрямовуються проти людини або тварини і специфічно
служать задоволенню статевої потреби. Насильство або доповнює звичайні
сексуально значущі дії, підсилюючи порушення у статевій робочій
домінанті і, відповідно, інтенсивність його розрядки, або навіть
підмінює їх – у більш важких випадках. Очевидно, психічною основою
садизму є задоволення від заподіяння болю людині чи іншій живій істоті.

Тут «задіяні» відразу дві потреби: адже саме остання реалізується
силовим впливом на джерело погрози – іншу істоту. Але дії, що у принципі
служать обороні, тут стають способом сексуальної агресії. Тому частіше
садизм – це одержання або посилення сексуального задоволення
(задоволення) від доповнення звичайних сексуальних дій жорстокою
поведінкою зі статевим партнером або тим, кого хотіли би бачити в цій
якості. Фізичний: нанесення уколів, биття батогом, надягання ланцюгів,
позбавлення можливості рухатись. Психічний: знущання, третирування,
приниження.

Іноді нормальні сексуальні дії в садиста цілком підмінюються насильством
або у зв’язку з його нездатністю до звичайної статевої поведінки, або у
зв’язку з умовами, що цю поведінку унеможливлюють (наприклад, принцип
безшлюбності для католицького духовенства). У цих випадках садизм
входить у повсякденне життя. Наприклад, сприятливими для садистів були
часи, коли у школах використовувались різки. Прикриваючись педагогічною
необхідністю, деякі вчителі особливо старалися в їх використанні –
зрозуміло, чому. І батьки-інквізитори, які спалювали «відьом» десятками
та сотнями, безсумнівно, одержували гріховне задоволення, спостерігаючи
за їх мученнями.

Найближчим до садизму сексуальним відхиленням уважається мазохізм:
прагнення індивіда до посилення сексуального задоволення за рахунок
відчуття на собі всього того, що зазвичай робить садист. З боку
мазохіста тут не просто момент добровільності, а і прагнення виступити в
ролі об’єкта насильства, що доповнює звичайні сексуальні дії чи навіть
цілком їх витісняє.

При всій удаваній «симетричності» садизму й мазохізму, це – різні за
механізмом явища. Мазохізм – це прагнення до накопичення додаткового
статевого збудження у статевій робочій домінанті, щоб його розряд
виявився більш інтенсивним (а, отже, більш сильним був і оргазм). Садизм
же – це патологічна розряджувальна поведінка, що має у своїй основі
невірну орієнтацію статевої домінанти стосунків.

Мазохістські дії можливі тільки в одному випадку: якщо статева робоча
домінанта сильніше домінанти самозбереження, бо вся енергія й збудження,
пов’язані із самозбереженням (болем, приниженням), поступають у
«розпорядження» статевої робочої домінанти з бажаним для мазохіста
ефектом. Якби статева домінанта була слабкіше домінанти самозбереження,
біль, який відчувають, або приниження відразу ж примусили б індивіда
відмовитись від продовження сексуальних дій.

Садизм за своїм механізмом – щось інше. Статеве збудження активує в
садиста не тільки властивий статевій потребі приваблюючий образ – образ
сексуально задоволеного партнера та власного задоволення, але також і
приваблюючий образ потреби в самозбереженні – приваблюючий образ ворога
та своєї перемоги над ним. Зрозуміло, що привабливим образом ворога може
бути тільки образ переможеного або знищеного ворога: у всіх інших
випадках образ ворога для індивіда неприємний.

Ожививши відразу два образи своєю енергією, статеве порушення тим самим
закладає двоїстий характер мотивації, цілепокладання та змістоутворення
подібного індивіда – садиста. Мотив садиста: одержати максимум
сексуального задоволення шляхом використання насильства в ході статевого
акту (природно, і в ході його підготовчої стадії). Мета садиста –
заподіяти сексуальному партнеру достатньо (з погляду власного
задоволення) болю та/або принижень. Зміст садиста: самоствердитись у
своїх сексуальних можливостях за рахунок використання насильства.

Якщо онанізму батьки, учителі, а іноді й медики часом приділяють
невиправдано велику увагу, то такі патологічні прояви сексуального
розвитку, як агресивність і жорстокість, вони часто недооцінюють.
Ставитись до них треба з урахуванням ступеня їх усвідомленості дитиною,
її віку та ситуації, в якій вони виявляються.

Маленька дитина може бути жорстокою, не маючи про це поняття, у зв’язку
з недостатнім за віком рівнем розвитку. Нерідко – з найкращих спонукань,
наприклад, граючись зі щеням, кошеням і т. д. Дорослі повинні пояснити
дитині неправильність такої поведінки, але не загрожувати покаранням, а
прагнути викликати в неї співчуття, вселити думку про неприпустимість за
своєю примхою розпоряджатися свободою, почуттями, здоров’ям будь-якої
істоти, робити з неї іграшку. Повагу до людей варто прищеплювати дитині
поряд із повагою до будь-яких проявів життя, без розподілу їх на
«корисне» та «шкідливе». Уже до 3-4-х років нормальна дитина повинна
мати повне уявлення про те, що не всяка її дія стосовно інших істот
припустима.

Однак буває й так, що за віком дитина повинна б розуміти, що завдає
своїми діями біль, шкоду якій-небудь тварині, але все ще цього не
розуміє. Цим проявляється відставання в моральному розвитку, і необхідно
по можливості скоріше ліквідувати цей істотний недолік.

Нарешті, до явної патології відносяться всі ті випадки, коли дитина або
підліток усвідомлено, навмисне завдає біль іншій істоті. Така діяльність
повинна припинятися найрішучішим чином. Жорстокість, агресивність (так
само як і схильність до навмисного псування речей) – прояв патології
соціального розвитку. Агресивний, жорстокий підліток, якщо він має
достатню фізичну силу, отруює існування іншим дітям. Іноді він створює
навколо себе обстановку дійсного терору, про існування якого дорослі
благодушно не здогадуються.

Якщо підліток з таким нахилами фізично слабший, він наполегливо шукає (і
нерідко знаходить) підтримку в підлітків та юнаків, подібних собі, і з
їхньою допомогою наводить «порядок». Сам він формується як збиткова,
антисоціальна особистість, до того ж, як правило, патологічна в
сексуальному відношенні. У такої людини в дорослому стані досить
імовірний розвиток і справжнього садизму: жорстокість стає еквівалентом
нормальної статевої любові або ж використовується цим суб’єктом як
специфічно збудливий засіб, що робить можливим статевий контакт (тобто
без такої садистської діяльності він опиняється у специфічній ситуації з
жінкою імпотентом), або ж посилюючим оргаїстичні стосунки, які інакше не
представляють для нього інтересу.

Важлива практична порада: корисно обстежувати таку дитину або підлітка
на предмет наявності прихованої схильності до епілепсії; іноді його
насильницькі дії спрямовуються патологічним вогнищем порушення в
головному мозку. І це патологічне вогнище починає відігравати роль
домінанти, що підкоряє собі його поведінку.

Тепер розберемося в тому, як обстоїть справа зі статевими домінантами
всім відомого літературно-життєвого персонажа – Дон Жуана. Отже, що ж
властиво психіці Дон Жуана?

По-перше, у нього дуже сильна статева домінанта стосунку (до жінок), він
дуже любить усю жіночу стать (тобто сексуально заклопотаний).

По-друге, статева домінанта індивідуалізації в нього відсутня цілком: ні
одну конкретну жінку кохати він не здатний, як і не здатний
установлювати з нею скільки-небудь стійких відносин. Якщо ж у нього й
виникає щось подібне до прихильності, то тільки патологічного плану:
поки жінка йому не уступила, він не здатний відмовитись від наполегливих
спроб усе-таки нею «оволодіти». Зате варто їй уступити, як більше вона
йому не потрібна, ніяких прихильностей.

По-третє, його статева робоча домінанта утвориться тільки
умовно-рефлекторним шляхом, тут усе визначає рефлекс новизни. Формування
цієї домінанти в нього є рефлекторним процесом: тільки на нову жінку.
При цьому необхідною для неї енергією ця домінанта наповнюється в ході
залицяння, так що визначена міра непоступливості жінки лише розпалює
пристрасть донжуана й робить більш глибоким сексуальне задоволення у
випадку «успіху». Іншим разом робоча домінанта при спілкуванні з тією же
жінкою вже не сформується, новизни-то немає! І стосовно неї він
виявляється імпотентом.

Якщо жінка довго не уступає, стосовно неї подібний індивід може стати
сексуальним маніяком; він стає одержимим тільки одною ідеєю: оволодіти
за будь-яку ціну (на один раз!). І якщо інакше не вийде, він може
вдатись до насильства.

Варто розрізняти два типи донжуанів – звичайний і психопатичний. Перший
тип більш «благополучний»: якщо жінка не уступає, він переключається на
іншу, аби вона була новою. При психопатичному варіанті донжуанізму він
не може відмовитись від наміченої жінки й оволодіває нею силою. Йому
просто дикою уявляється думка про те, що яка-небудь із них може йому не
уступити, для нього це щось подібне до шоку.

У свій час в одній молодіжній газеті було розказано про молодого
чоловіка, який зґвалтував жінку і з тим потрапив під суд. Але суть
публікації була в іншому. Він вів спосіб життя донжуана і мав список
жінок, якими «оволодівав»: більше п’ятисот. І зрозуміло, що стійких
відносин з жодною з них у нього бути не могло. З’ясувалось також, що тим
із них, хто попадав на аборт або в пологовий будинок, він обов’язково
приносив квіти, хотів відчувати себе галантним кавалером (та й список
своїх «перемог» він, безсумнівно, вів заради самоутвердження). Отже, ту,
котра йому не уступила, він саме і зґвалтував. І цій жінці ще
поталанило: якби в розпал його маніяцьких устремлінь що-небудь у
статевій виконавчій системі «відмовило» (наприклад, ерекція як найбільш
імовірна форма «відмовлення»), він не обмежився би лише сексуальним
насильством, а застосував би фізичну силу в більшому обсязі, прагнучи до
розрядки порушення, що накопичилось у статевій робочій домінанті.

Коли описуваний нами індивід остаточно переконався в тому, що ця жінка
йому не уступить, здоровий глузд повинен був би змусити його
переключитись на інший «об’єкт». Але до цього він виявився нездатним,
оскільки у програмі його сексуальних дій просто не була передбачена сама
можливість подібного «відмовлення». У його психіці домінувала думка про
те, що жодна із жінок (як би) не має права йому відмовити: саме його
особистість не допускала подібного. Якби даний індивід не був сексуально
заклопотаним, його амбіційність і непомірний рівень домагань виявили б
себе інакше.

Щось подібне може бути й у жінок, але в менш явній формі, оскільки їхня
статева роль скоріше рецептивна, ніж активна; їхня активність
виявляється в тому, щоб сексуально «зачепити» чоловіка, зацікавити його,
привернути його увагу. Зрозуміло, що напору залицяння, властивого
чоловічій статі, тут немає. Але зате, виявляючи сексуальну увагу до
потенційного партнера, жінка з рисами донжуанізму нездатна мати з ним
справу повторно: та ж умовно-рефлекторна реакція статевої робочої
домінанти на новизну. Тільки в жінки страждає здатність до оргазму, тоді
як властива їй ерекція (сосків, клітора) не має настільки ж істотного
«технічного» значення, як ерекція або її відсутність у чоловіка. Отже,
сексуальна розбещеність жінки має під собою поєднання сексуальної
заклопотаності з нездатністю до задоволення при повторних контактах із
тим самим партнером.

Іншою причиною сексуально розбещеної поведінки жінки є особливо сильна
сексуальна заклопотаність, яка одержала назву німфоманії. Тут немає
вирішальної ролі новизни партнера, жінці просто потрібно дуже багато
статевих актів – хоч із тим самим, хоч із різними. Якщо чоловічий образ
донжуана став у літературі та сексології загальним, то аналогічного йому
жіночого образу не склалось, хоча прототипів його достатньо, і деякі
жінки цілком могли би претендувати на цю роль. Наприклад, дружина одного
з римських імператорів Мессаліна, яка увійшла в історію саме завдяки
своїм сексуальним пригодам.

Тепер про маніяцтво, тобто про сексуальних маніяків і/або серійних
убивць. Справа в тому, що при високому ступені сексуального маніяцтва
індивід легко стає серійним убивцею, а в основі дій багатьох серійних
убивць лежить саме незадоволена статева потреба. Постійно накопичується
пов’язана з нею психічна напруга і не знаходить у них розрядки природним
шляхом.

Не випадково саме статева потреба стає основою маніяцьких дій, її не так
просто задовольнити, особливо якщо її виконавчий апарат працює зі збоями
(наприклад, слабкий центр ерекції). І характерно, що сексуальними
маніяками стають саме чоловіки. Тут важлива не тільки їхня перевага у
фізичній силі, а й неможливість розрядки статевого порушення природним
чином (особливо через відсутність ерекції).

 

c

c

??(?Сексуальне маніяцтво близьке до садизму, але є більш глибоким
відхиленням від норми. Починається все із сексуальної незадоволеності:
нестерпне за силою статеве порушення не може бути розряджене звичайним
шляхом. Природно, що не в усякого індивіда, який страждає на імпотенцію,
виникає спонукання до насильницьких дій; страждаючих на імпотенцію
досить багато, але маніяків серед них, на щастя, мало. Крім сексуальної
незадоволеності необхідний ще й особливий стан центральної нервової
системи типу епілептичної схильності: при цьому енергія незадоволеної
статевої потреби стає дуже великою і тому здатна вести до особливо
нещадних насильницьких дій. Корисно розрізняти чотири ступені маніяцтва:

перша – (сексуальне) насильство;

друга – (сексуальне) насильство + убивство;

третя – (сексуальне) насильство + убивство + розчленування тіла жертви;

четверта – (сексуальне) насильство + убивство + розчленування + поїдання
шматочків плоті жертви.

Запитується: яке відношення до сексуальної незадоволеності має поїдання
шматочка плоті жертви? Справа в тому, що при маніяцтві відбувається,
по-перше, як би замикання статевого порушення на потребу самозбереження
і, по-друге, замикання на цю ж потребу потреби в їжі. Адже архаїчна
харчова поведінка передбачала таку послідовність дій: заманити
(підстерегти), убити та розчленувати/з’їсти. Тож поїдання шматочків
плоті жертв – це ключова дія потреби в їжі, що в доцивілізовані часи
задовольнялася саме так – за участю насильства. Це тепер інша
послідовність дій: заробити (купити), з’їсти. Але у глибинах психіки
древні поведінкові механізми цілком можуть зберігатись у тому чи іншому
ступені в того чи іншого індивіда. І у випадку дуже великого та
тривалого порушення їх сліди «оживляються».

Тепер подивимось, як відбувався психосексуальний розвиток одного з
найвідоміших сучасних сексуальних маніяків – Чикатіла, і що відбулось у
його психіці в період захворювання, а він – безсумнівно – був хворим. За
його власними словами, з юності він мріяв про високу любов – «як у кіно
або у книгах». Але дівчин соромився, не знаючи, як із ними поводитись, і
близького спілкування уникав. Перший сексуальний досвід у 19 років, і
невдалий; унаслідок властивого віку й недостачі досвіду зайвому
порушенню все закінчувалось достроково (передчасне сім’явивергання). У
принципі, справа звичайна. Було ще кілька спроб сексуальних контактів,
але теж невдалих.

Женився Чикатіло у 27 років, і тут проявилась імпотенція: ерекція
наставала вкрай рідко. Дружина ставилась до цього терпимо. В інших
випадках претензій до нього не було: домовитий хазяїн і турботливий
батько. Характерно, що при його досить рідких сексуальних «удачах»
дружина майже щораз вагітніла. У 29 років у нього з’явився син, у 33
роки – дочка.

Вище ми вже казали про те, що здатність мати дітей та активність у
сексуальних стосунках – не те саме: імпотенція може сполучитися з
високою запліднюючою здатністю. Отже, його імпотенція була пов’язана з
якимись нервово-психічними факторами, а не з фізичними причинами
(наприклад, не з поганою роботою ендокринних органів). Тілесно
(соматично) він був цілком здоровий і навіть досить фізично сильний. При
цьому в нього спостерігались ознаки сексуальної заклопотаності. Інакше
кажучи, за своїм загальним складом і станом здоров’я він був небайдужий
до «цього», але – не виходило через відсутність ерекції.

Перший крок Чикатіла на шляху сексуального маніяка мав характер
зґвалтування неповнолітньої, дівчинки дев’яти років. Ерекція, однак,
незважаючи на найсильніше родове порушення, не наступила. А бажання
задоволення було надмірним. Воно затьмарило розум, і йому захотілось
досягти розрядки за будь-яку ціну. Лементи жертви його збуджували, він
дістав ніж і став їм наносити удари. (До речі, чому ніж опинився при
ньому: чи не було вже в нього неусвідомлюваного налаштування на
насильство?!) Дівчинка хрипіла, він її душив і бив ножем і це приносило
йому полегшення. А запах крові й агонія жертви зненацька доставили йому
надзвичайно сильну насолоду та розрядку нестерпного збудження.

Отже, у цей момент у його центральній нервовій системі й відбулось як би
замикання статевого збудження на потребу самозбереження: чисто
сексуальні дії спочатку були доповнені, а потім і витиснуті
агресивно-силовими. А відчута ним розрядка статевого збудження закріпила
даний характер дій як єдино для нього можливий.

Після цього, у процесі накопичення маніяцького «досвіду», приблизно за
п’ять років у Чикатіла виробився типовий для нього спосіб сексуального
задоволення: заманити жертву, спробувати зґвалтувати, а потім, оскільки
«звичайного» зґвалтування не виходило, убити її в особливо витонченій
формі. З погляду криміналістів це не стало його злочинним «почерком».

Як же розвивалась хвороба Чикатіла? Які етапи його прилучення до
маніяцтва? Ще у школі – постійні головні болі. Запаморочення. Іноді
відчував себе, як у тумані. Сильна неуважність. Навчання давалось важко.
Після двох струсів мозку – у 16 і 17 років – стало ще гірше.

Ці симптоми хоча і властиві епілепсії, але однак не настільки
характерні, як приступи судорог з утратою свідомості. І тому вони рідше
згадуються й у меншому ступені використовуються при постановці діагнозу
цього захворювання; причини для неуважності та головних болів можуть
бути усілякі.

До віку 35-40 років, незадовго до початку діяльності Чикатіла як
сексуального маніяка (42 роки), неврологічні симптоми підсилились.
Будучи викладачем у школі-інтернаті, він міг цілий урок простояти біля
дошки мовчки, заклавши руки за спину та злегка розгойдуючись. Більш ніж
дивна поведінка для вчителя, який прийшов вести урок. Якби в той період
хто-небудь здогадався відправити його на лікування, то подальших
злочинів би не було. Такий стан центральної нервової системи називається
«завантаженістю» (індивіда).

Наростання властивих епілепсії розладів потягу (конкретно: статевого)
відбувалось у Чикатіла одночасно з описаним вище погіршенням
неврологічного стану. Саме тоді, на тлі надзвичайної неуважності,
спочатку неусвідомлено, а потім усе більш усвідомлено виявився
нездоланний потяг до оголеного тіла. Наприклад, він заходив у туалет для
дівчинок і підглядав. Неодноразово звідтіля його видворяли, і проте ці
звички не вважались такими, що заслуговують спеціальної уваги
колег-педагогів; відомо, і все. Характерно, що після його арешту
директор школи-інтернату, де працював Чикатіло, довідавшись про характер
висунутих обвинувачень, не здивувався: «…від такого всього можна
чекати». Ось і чекали.

Характерно, що пік маніяцької активності випав на період (48 років),
коли в Чикатіла були неприємності по роботі: аж до короткочасного
висновку у справі про дрібну крадіжку. Він уважав, що його «труять». І
саме в цей період – за 9 місяців – він вчинив 15 (!) убивств. Від них
йому (дійсно!) полегшало: протягом року він не виходив на свої
«полювання» – розрядившись, психіка прийшла у відносно врівноважений
стан.

Якби Чикатіло не страждав на імпотенцію, то, можливо, залишився б на
рівні звичайного маніяка-ґвалтівника, а не вбивці; хворобливе збудження
розряджалось би природним шляхом, нехай і в суспільно неприйнятній
формі.

Разом із тим нестримність прагнення до розрядки у сполученні з можливим
опором жертви насильства може іноді призвести до вбивства й у цих
випадках. Ось приклад подібного.

У 1961 р. у тульській обласній газеті «Комунар» з’явилася стаття «Тигр,
що нюхає хризантему». У ній розповідалось, що лікар профілакторію одного
з міст обласного підпорядкування зґвалтував і вбив свою сусідку –
12-річну дівчинку.

Ще зі шкільних років у нього виявлялись риси слабкого самоконтролю при
реалізації бажань. В інституті його викрили в тому, що він крав у
товаришів по групі стипендію.

По закінченні інституту був направлений у зазначене місто Тульської
області. Один раз зґвалтував прибиральницю, яка прийшла мити підлогу у
приміщенні профілакторію; «це» налітало на нього раптово й мало
нестримний характер. Але оскільки жінка не пручалась, усе скінчилось для
неї благополучно. А дівчинка – пручалась, і він її швидко придушив, щоб
здійснити бажане. Опам’ятавшись, почав приховувати сліди вбивства.
Шукали вбивцю кілька місяців усім містом. І нікому не спадало на думку,
що вбивця – лікар.

Ким він був – хворим чи психопатом? Скоріше – психопатом, і психопатія
його полягала в нестримності прагнення реалізувати миттєве бажання,
незважаючи ні на що, будь-якими засобами. Суть патології, таким чином, у
надмірній силі раптово виникаючого спонукання та слабкості стримуючих
центрів – «гальм». Цим психопатична нестримність бажань відрізняється
від звичайної розбещеності, пов’язаної з надмірним рівнем домагань:
подібний індивід самостверджується тим, що має можливість негайно
задовольняти будь-як свою похіть або примху.

Повернемось до Чикатіла. Саме його визнання в усіх скоєних убивствах
мало характер розрядки, а аж ніяк не очищення совісті. Відмінність його
визнання від визнання провини людиною, яка скоїла колись злочин й
обтяжена спогадами про це, полягає в тому, що звичайна людина визнанням
хоче стерти з пам’яті (або послабити) болісно жагучий спогад про неї, бо
це не дає жити спокійно. Чикатіло ж намагався розрядити постійно
накопичуване, у тому числі й у ході слідства, сексуальне збудження саме
шляхом спогадів про зроблене (і пожвавленням у психіці відповідних
образів). Моральних переживань у нього не було. Ніяких жалів про долю
жертв. Він їздив зі слідчою бригадою по країні й охоче показував усе
нові й нові місця злочинів, причому зазначених ним жертв виявилось
набагато більше, ніж припускало слідство.

Очевидно, що ці визнання ніякої користі, з погляду результату справи,
принести маніяку не могли – провина його лише збільшувалась, а він
сподівався на загальний благополучний результат справи. Можливо, він
розраховував на те, що чим більше випадків убивств він розкриє перед
слідством, тим більш високо буде оцінена його готовність співробітничати
з ним і тим м’якшим буде покарання. Але йому було також приємно освіжити
в пам’яті минулі враження, особливо в умовах, коли звична для нього
«розряджувальна» діяльність була припинена арештом. Він пам’ятав та
охоче обговорював усі деталі вбивств. Дійсно, нічого більш приємного,
ніж враження й відчуття в момент цих убивств, у житті в нього так і не
було.

Коли слідство закінчилось, і поїздки по країні припинились, у нього
зникла можливість розрядки хоча б таким способом. І тоді Чикатіло був
змушений удаватись до інших способів розрядки. Саме так варто
розцінювати епізоди, коли він – у присутності повного залу, – під час
судового засідання знімав із себе штани. Дія на перший погляд
хуліганська, але жодний «нормальний» хуліган у залі суду такого собі не
дозволить.

Очевидно, дана сексуально значуща дія (якийсь еквівалент
ексгібіціонізму) стала єдино можливим для нього способом розрядки
нестерпного сексуального збудження, що настає, і пов’язаної з ним
психічної напруги. Характерна також і його поведінка в ході судових
засідань: сидить у своїй клітці (його охороняли від самосуду родичів
його жертв) і щось бурмоче протягом усього засідання, розгойдуючись із
боку бік. Вирок він зустрів співом «Інтернаціоналу», вигукуванням гасел
і закликів політичного характеру – явні ознаки зниження розумових
здібностей: з огляду на недоречність цього, з погляду ситуації, і
уривчастий, хаотичний характер вигуків. Якби не це, його цілком можна
було б – на підставі подібних заяв – віднести до «жертв совісті» та
«правозахисників», з огляду на його громадську діяльність.

Отже. Періодично маніяцькі дії сполучились у Чикатіла із зовнішньою
благопристойністю. Він уважав сам себе й розцінювався іншими як цілком
добропорядний громадянин, аж ніяк не декласований елемент. Зразковий
сім’янин. Університетська освіта. Дисциплінований член партії. Чотири
рази «поповнював» свої політичні знання в університеті
марксизму-ленінізму. У числі найбільш заслуговуючих на довіру громадян
він брав участь у патрулюванні електричок: підстерігали сексуального
маніяка (його самого!).

Одним словом, небезпечний маніяк і законослухняний громадянин в одній
особі. І тим більш небезпечний. Це була вже не людина з гнучкою та
стійкою психікою, а біологічний автомат, що зберігає риси
людиноподібності, але внутрішньо запрограмований на сексуальне
насильство й убивство в особливо витонченій формі. І в остаточному
підсумку всі позитивні сторони його цивільного вигляду були лише
прикриттям хворобливої програми дій, що оволоділа ним – представся
тільки сприятлива можливість! І сам він не без підстав відзначав, що в
моменти вбивства «діяв на межі автоматизму».

Характерно, що вже маючи за спиною безліч убивств, Чикатіло активно
займався громадською діяльністю: зокрема «шукав правду» у зв’язку з
неправильним, на його думку й думку його сусідів, вибором місця для
будівництва гаража. І наполегливо писав у всі інстанції численні скарги,
в яких звучали й патетичні ноти! Одне слово, правозахисник!

Нарешті, зізнавшись у 52-х убивствах і давши в руки слідству незаперечні
докази своєї провини, він був упевнений, що в остаточному підсумку все
обійдеться для нього благополучно… Хотів жити та вважав, що має на це
право – після всього зробленого: адже він співробітничав зі слідством!

Таким чином, у цього сексуального маніяка була така динаміка
захворювання:

Погіршення стану центральної нервової системи з поступовим накопиченням
статевого збудження та неусвідомлюваним пошуком шляхів його розрядки –
тяжіння до оголеного тіла вихованців, підглядання в туалетах і т. д.

Перша розрядка цього надзвичайно сильного збудження насильницьким
способом.

Повна свідомість своїх прагнень і підпорядкування їм діяльності з
використанням усіх нормальних ресурсів психіки – уваги, пам’яті,
мислення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020