РЕФЕРАТ
на тему:
“Порівняльна характеристика стратегії розвитку освіти в різних регіонах
світу”1. Зміст освіти зарубіжної школи
Проблема змісту навчання — одне з головних питань теорії та практики
навчання в зарубіжній педагогіці. Уявлення про зміст освіти в зарубіжних
школах дає середньостатистичне співвідношення предметів у навчальному
плані. В розвинутих країнах (СІЛА, Англія, Франція та ін.) на
гуманітарний цикл припадає 46%, природничо-математичний — 21,5,
художньо-естетичний — 10, оздоровчо-трудовий — 21%.
Цікавим є зміст навчання в американських середніх школах. Старша середня
школа США має два навчальні профілі: академічний і практичний.
Практичний — загальний, комерційний, індустріальний,
сільськогосподарський напрями. Для всіх учнів обов’язкове вивчення
рідної мови, суспільних дисциплін, природознавства і математики, заняття
фізкультурою. Окрім того, вони можуть обрати кілька предметів з циклу
необов’язкових. Академічний профіль передбачає вивчення алгебри,
геометрії, фізики, хімії, біології, іноземних мов.
Право на отримання диплома про закінчення старшої середньої школи дає
певна кількість залікових одиниць, або «кредитів» (не менше 16), які
випускник повинен набрати у процесі навчання. Заліковою одиницею
вважають вивчення дисципліни впродовж року по 5 годин на тиждень. Таких
одиниць треба набрати: з англійської мови і літератури — 4, з історії —
2, соціальних наук — 1, природничих наук — 2, математики (алгебра,
геометрія, тригонометрія) — 2. Кожен учень зобов’язаний прослухати
2—3-годинний цілеспрямований курс, наприклад, іноземної мови,
психології, стенографії, 3—4 залікових одиниці можна отримати за
вивчення додаткових предметів на вибір. За американськими законами,
учень не зобов’язаний засвоїти весь програмний матеріал і отримати
атестат з хорошими оцінками, він лише повинен щодня ходити до школи до
16 років. Відтак він може не продовжувати навчання.
Старша середня школа в Японії платна, вступити до неї можна після
закінчення неповної середньої школи, склавши вступні іспити. Перший рік
у ній — загальноосвітній, на другому і третьому роках вивчають предмети
за вибором. Наприклад, із 5 предметів гуманітарного циклу слід вибрати
2. Щоб закінчити цю школу, необхідно скласти більш як 80 заліків. Учні,
що навчаються на спеціалізованому відділенні, додатково складають іще
понад ЗО
заліків з професійних і спеціальних предметів. На цьому відділенні
навчаються за такими напрямами: промисловість, комерція, рибальство,
сільське господарство, охорона здоров’я, домоводство. Учні
загальноосвітніх відділень самі складають свої навчальні плани з
предметів академічного циклу, можливе також вивчення предметів з певної
професії. До загальноосвітніх навчальних предметів у старшій середній
школі належать: японська мова, географія, історія, суспільствознавство,
математика, природничі дисципліни (загальне природознавство, фізика,
хімія, біологія, геологія), здоров’я і фізичне виховання, мистецтво
(музика, образотворче мистецтво, художнє ремесло, каліграфія), іноземна
мова, економіка, домашнє господарство. Посилена увага держави до проблем
освіти зробила Японію найосвіченішою країною світу. Понад 95 % японців
мають середню освіту і першими в світі досягли «всезагальної середньої
грамотності».
2. Пошуки ефективних форм навчання в зарубіжній школі
Зарубіжна школа і педагогіка прагнуть удосконалити існуючу класно-урочну
систему навчання різними шляхами. Один із них — навчання учнів групою
вчителів за певного розподілу обов’язків між ними. Провідний педагог
пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а закріплення
здійснюють по класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у
школах США, Швеції та інших країн.
До новацій у розвитку форм навчання належать неградуйовані школи і школи
з різновіковими об’єднаннями учнів за інтересами. У неградуйованих
школах заняття організовують так, щоб учень, виконуючи самостійну роботу
під керівництвом учителя-консультанта, міг досягати вищих результатів
власним темпом. Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в
тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя
загальні вказівки і завдання. Для їх виконання він повинен звертатися до
спеціального навчального центру, де його забезпечать необхідною
інформацією і матеріалами для самостійної роботи з опорою на технічні
засоби навчання.
В індивідуалізації навчання учнів використовують контрактну форму.
Контракт — угода між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями
самостійної роботи учня. Ця форма навчання дає змогу учням індивідуально
планувати свою навчальну діяльність і оволодівати матеріалом відповідно
до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних
занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складений з метою
поглиблення знань з окремого предмета. За такої форми навчання вчитель є
лише організатором пізнавальної діяльності учня і консультантом.
У багатьох школах запроваджено такі форми організації навчання, як
навчальні центри і центри за інтересами. Навчальний центр може бути
організовано у класі, він забезпечує учнів, що цікавляться певною
галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і
популярною літературою. Центри за інтересами дають учням змогу розширити
знання з конкретної соціальної проблеми: дослідити екологічну ситуацію в
штаті, расове питання та ін. Результати роботи учнів над проектами у
навчальному центрі або центрі за інтересами оформляють у шкільні
виставки, наукові доповіді тощо.
Серед нових форм організації навчання — «школи без стін». Така школа не
має свого приміщення, постійних класів. Діти збираються з учителем у
різних місцях, планують свою роботу, відвідують заводи, музеї,
бібліотеки, пізнають передусім практичний бік життя.
У сучасних школах США використовують також проекти — індивідуальну або
групову форму дослідження (учні збирають інформацію, аналізують її,
роблять висновки й отримують результати). Роль учителя — надання
допомоги, спрямування процесу навчання загалом. Час від часу він
перевіряє результати виконання проекту.
Якщо для шкіл Західної Європи і США характерний поділ дітей на здібних,
малоздібних та нездібних, то у школах Японії такого поділу не існує. Тут
і сам процес навчання, і вільний час учнів підпорядковано груповому
спілкуванню. Зокрема, дітей залучають до розробки різних групових
проектів, до організації та проведення спільних туристичних походів,
виховуючи таким чином повагу один до одного і відданість своїй групі.
3. Напрями, течії зарубіжної педагогіки
У зарубіжній педагогіці існує чимало течій, що є ознакою розмаїття і
свободи педагогічної думки, їх можна звести до трьох напрямів:
філософського, психолого-педагогічного, соціального.
Філософський напрям утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на
філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін.
Педагогів-теоретиків у філософії неопозитивізму цікавлять його
гносеологічні установки і принципи методології наукового пізнання,
оскільки неопозитивізм претендує на виконання функції
загальнометодологічної засади всієї сучасної науки. Спираючись на
положення цієї філософії, окремі її прихильники (Дж. Мур, Л.
Вітгенштейн, Б. Рассел) зробили певний внесок в уточнення й
систематизацію логічних принципів і методичних прийомів наукового
дослідження, відкрили широкі можливості застосування математичних
методів дослідження в педагогіці. Прагнення розширити сферу використання
в педагогіці математичних методів свідчать про намагання
вчених-педагогів досягти більшої об’єктивності результатів своїх
досліджень. Однак аналіз праць деяких західних педагогів переконує, що
за складним математичним апаратом дослідження педагогічних проблем
приховується бідність педагогічного змісту. Абсолютизація кількісних
показників призводить до помилкових теоретичних висновків.
Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і
виховання об’єктивних закономірностей, збіднюючи таким чином теорію
педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем
вважають «безплідними інтелектуальними спекуляціями» кабінетних
теоретиків.
Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її
деідеологізація, звільнення від зв’язків із загальнофілософськими
методологічними основами. Представники цієї течії роблять спроби
підготувати навчальні програми в дусі загальнолюдських цінностей,
вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок1.
Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософії
екзистенціалізму, виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей,
жодної «людської природи» не існує, кожен індивід — унікальний,
неповторний. Тому інтерес дослідника має концентруватися на окремій
особистості, на царині її індивідуального буття й свідомості.
На думку екзистенціалістів, індивідуальна «внутрішня сутність» дитини
(«екзистенція») майже не доступна для педагогічних впливів, а тому
ефективним у формуванні її особистості є лише самовиховання. Виходячи з
положення, що навчання — це актуалізація прихованих здібностей дитини,
педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями
системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і
підручниками. Вони вважають, що дитина має право на свободу вибору
знань. Тому цикл предметів, які підлягають вивченню, повинен бути не
обов’язковим, а вибірковим. Завдання вчителя — не озброєння учнів
системою знань, а створення сприятливих умов для саморозкриття кожної
особистості: він пропонує учням різноманітні навчально-виховні ситуації,
а вони вибирають ті, що найбільше їм імпонують, завдяки яким зможуть
найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має
панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному
пошуку способів її реалізації, експериментуванню. Найважливішим є не
рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння
«слухати свої внутрішні імпульси», «пізнати самого себе»2.
Представники педагогіки неотомізму, сучасні послідовники середньовічного
богослова Фоми Аквінського, пропагують ідею превалюючої ролі церкви в
організації шкільної справи. У своїх психолого-педагогічних дослідженнях
вони зазначають, що в свідомості релігійні уявлення дитини збагачуються
кількісно та якісно, виокремлюють стадії формування релігійної
свідомості у дітей. На першій стадії (3—6 років) релігійна міфологія
сприймається як чарівна казка. На другій (7—12 років) діти швидко
осягають матеріальний світ, що їх оточує, Бог для них є антропоморфною
постаттю, яка безпосередньо фізично впливає на перебіг подій у світі. На
третій (індивідуальній) (12 років — період юнацтва) виявляється велика
різноманітність в інтерпретації релігії; в багатьох дітей
спостерігається глибоко особистісний підхід до релігії.
Якщо перші дві стадії проходить більшість дітей, то третьої досягають не
всі. Спостережено також, що темп релігійного розвитку особистості дитини
може бути повільнішим, ніж її розвиток в інших сферах. Англійський
педагог Е.Косе переконаний, що залучення дітей до науково-технічної
думки закономірно призводить до їх відставання в релігійному розвитку.
Представник неотомізму Ж. Марітен вважає, що виховання громадянина
неможливе без релігійного виховання, адже формування в нього моральної
свідомості неможливе без релігії, яка є основою моралі.
Педагоги-неотомісти значну увагу приділяють проблемам змісту освіти.
Формально вони не заперечують необхідності озброєння учнів системою
наукових знань, проте фактично прагнуть пронизати всю освіту релігійним
духом, цілковито підпорядкувати її інтересам «християнського виховання».
Психолого-педагогічний напрям репрезентує експериментальна педагогіка.
Свого розвитку вона набула у концепціях В. Лая і Е. Меймана у 20-ті роки
XX ст. і активізувалася на початку 60-х. Застосовувані її представниками
експериментальні методи дослідження внесли нове розуміння в проблему
співвідношення педагогічної теорії та практики, сприяли розширенню
зв’язків педагогіки з іншими науками, зокрема з психологією і
соціологією, перенесенню акценту з орієнтації на особистість дитини на
соціально-економічні чинники її виховання і навчання. Експериментальна
педагогіка зумовила зміну погляду на дидактику, яку стали розуміти як
«теорію управління процесом навчання», а також перегляд змісту освіти
щодо збільшення обсягу природничо-наукових дисциплін.
Важливою в експериментальній педагогіці є проблема спілкування учасників
навчально-виховного процесу. Завдяки соціометричній методиці почалося
вивчення внутрі-групових відносин, їх впливу на формування індивіда,
виявлення лідерів та ін.1
Соціальний напрям репрезентує педагогіка ноосфери, нового мислення.
Ноосфера — сфера взаємодії природи І суспільства, в межах якої розумна
людська діяльність є визначальним чинником розвитку.
Поняття «ноосфера» було запроваджено в науковий обіг на початку XX ст.
(П. Тейяр де Шорден, А. Леруа-Лу-ран), розвитку набуло у працях В.
Вернадського.
Володимир Іванович Вернадський (1863—1945) — видатний український
учений, засновник геохімії, біохімії, радіогеології, академік
Петербурзької АН з 1912 р., академік АН СРСР, перший президент АНУРСР.
Головними завданнями педагогіки ноосфери є: гуманістичне виховання як
формування загальнолюдського на основі національного; екологічне та
економічне виховання як підготовка до екологічного та економічного
виживання; розвиток творчих здібностей кожної людини відповідно до її
потенційних можливостей; виховання засобами шедеврів світової культури;
інтенсивне вивчення іноземних мов з метою вільного спілкування у
світовому масштабі; базова освіта всім; комп’ютеризація освіти як
інформаційна технологія освіти.
Література
1. Журавлев В. Й. Педагогика в системе наук о человеке. — М., 1990.
2. Кузь В. Г., Руденко Ю. Д., Сергійчук 3.0. Основи національного
виховання. — Умань, 1993.
3. Подласый Й. П. Педагогика. — М., 1999.
4. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. — К., 1985
5. Сластенин В. А., Исаев И.Ф., Мищенко А. Й., Шиянов Е. Н.
Педагогика.— М., 1998.
Автор: Мацишин Ігор Романович – HYPERLINK
“mailto:[email protected]” [email protected]
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
