Поняття передового педагогічного досвіду

Педагогічний досвід — сукупність знань, умінь і навичок, здобутих
учителем у процесі навчально-виховної роботи.

Він є важливим елементом загальної культури педагога, в якій
відображаються знання, вміння, навички та індивідуальні риси його
особистості, постійно розвиваючись, збагачуючись протягом усієї
педагогічної діяльності. Оновлюваність педагогічного досвіду зумовлена
постійними змінами у практичній педагогічній діяльності та освітніх
надбаннях педагога.

Педагогічний досвід учителя є підґрунтям, на якому зростає його
педагогічна майстерність. Водночас він є і джерелом розвитку
педагогічної науки. Це своєрідний пробний камінь під час експерименту,
перевірки істинності теорій, концепцій, прогнозів тощо. Аналіз
результатів експериментальної роботи, тобто спеціально організованого
педагогічного досвіду, дає змогу довести істинність чи неправомірність
теоретичного знання, перевірити оптимальність рішень, вірогідність
прогнозів та ін.

Здобуті під час навчання у вищих педагогічних закладах знання тільки у
шкільній практиці стають гнучкими і глибокими, оптимізуючи педагогічні
дії вчителя. У процесі педагогічної діяльності досвід осмислюється,
оновлюється, спираючись на психолого-педагогічну науку. Активізує і
вивчення чужого досвіду, порівняння його з власним.

Педагогічний досвід повинен виражатися в технології навчально-виховного
процесу, виявленні взаємозалежності його компонентів.

Передовий педагогічний досвід — творче, активне засвоєння і реалізація
вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з
урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і
особи вчителя.

Передусім він спрямований на розв’язання актуальних проблем
навчально-виховного процесу школи, зокрема на сучасному етапі —
використання комп’ютерної техніки у навчальному процесі, формування
правової культури школяра, виховання підприємливості молодої людини та
ін. Для передового педагогічного досвіду характерною є новизна, яка
виокремлює його з маси позитивної діяльності педагогів. Досвід можна
вважати передовим тільки за умови, що він забезпечує високі результати
навчально-виховної діяльності вчителя, які мають бути не випадковими, а
наслідком застосування продуманої системи навчання й виховання.

Важливим його показником є стабільність. Це означає, що результативність
навчання і виховання мають бути перевірені часом. Перспективність
передового педагогічного досвіду передбачає, що він «працює» й у
практичній діяльності інших педагогів, його можна поширювати, втілювати
в життя.

Розрізняють передовий педагогічний досвід новаторський і зразковий.

Новаторському досвіду властиві оригінальність, новизна. Досвід
педагога-новатора, що має експериментальний характер, називають
дослідницьким. Якщо йдеться про вдосконалення форм, методів, засобів
навчання і виховання на основі творчого їх використання, то такий досвід
називають раціоналізаторством.

Зразковий досвід — це сумлінна діяльність учителя, який уміло
використовує досягнення педагогічної науки, методичні рекомендації
вчених, методистів, досвід інших педагогів, і на цій основі його
навчально-виховна робота є зразком для інших.

Передовому вчителеві властиві науково-педагогічне мислення, яке
характеризується здатністю: аналізувати виховні явища в сукупності,
взаємозв’язку та взаємозалежкості; простежувати генезу впливу
педагогічних взаємодій і впливів; співвідносити педагогічну дію з цілями
і результатами навчання й виховання; охоплювати всі типи і способи
мислення; аналізувати і синтезувати педагогічні явища, розрізняти
педагогічну істину й помилки; відмовитися від усталених шаблонів і
стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;
використовувати нові ідеї в практичному і творчому пошуку; виявляти
мислительну гнучкість і оперативність; співвідносити тактичні й
стратегічні дії.

Школа повинна стимулювати пошук учителів, які працюють творчо. По-перше,
її має очолювати добре підготовлений керівник, здатний створити в
педагогічному колективі творчий настрій, здоровий морально-психологічний
клімат, сприятливі матеріально-технічні, санітарно-гігієнічні умови
праці. По-друге, для організації творчої діяльності педагогічного
колективу необхідна відповідна теоретична і практична підготовка
вчителів, озброєння їх методикою творчих пошуків. По-третє, потрібен
вибір суспільне значущої для школи і посильної для педагогічного
колективу теми, чіткість і ясність мети й завдань творчого пошуку для
всього колективу і для кожного педагога зокрема, раціональний розподіл і
кооперація праці. По-четверте, слід забезпечити вільний час педагогам
через раціональну організацію їхньої праці та звільнення від невластивих
їм функцій. По-п’яте, має існувати система стимулювання педагогічної
творчості кожного вчителя і педагогічного колективу.

Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду

Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішкільного
контролю на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став
надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати.
Педагогічна наука пропонує таку етапність вивчення педагогічного
досвіду.

Визначення педагогічної проблеми та об’єкта вивчення. На цьому етапі
формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність, формують групу
для його вивчення.

Попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє ознайомлення з
об’єктом досвіду через відвідування навчальних занять, бесіди з
педагогами, попереднє вивчення шкільної документації. Виходячи з цього,
визначають ідеї передового досвіду, уточнюють методи його вивчення.

Теоретична підготовка. Особам, які вивчають передовий досвід, треба
знати теоретичні та методичні положення з цієї проблеми, вже розроблені
в педагогічній науці та практиці. Це дасть змогу визначити ступінь
новизни досвіду, з’ясувати педагогічні умови, які забезпечують його
результативність.

Основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний матеріал,
вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу, проводять контрольні
зрізи. Зібраний матеріал класифікують на типовий і випадковий, відтак
його систематизують та узагальнюють.

Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Аргументуються і
підкріплюються емпіричним матеріалом вихідні теоретичні положення,
сформульовані на етапі теоретичної підготовки. У процесі систематизації
та узагальнення досвіду саме вихідні теоретичні положення є основою
визначення провідних його ідей, вироблення методичних рекомендацій щодо
вирішення досліджуваної проблеми. Дається оцінка перспективності цього
досвіду.

Під час вивчення передового педагогічного досвіду розкривають його
авторів, технологію — сукупність методів педагогічної діяльності,
особливість їх співвідношення та взаємодію, що забезпечують бажаний
результат і визначають педагогічну майстерність автора досвіду. Важливо
чітко визначити критерії передового педагогічного досвіду, які дадуть
змогу розглядати його не як випадкове явище, а як систему діяльності, а
також умови формування досвіду, що допоможе зробити висновок про
можливість його відтворювати. Необхідно визначитися і щодо засобів
вивчення передового педагогічного досвіду, шляхів його поширення та
популяризації.

У практиці склалися такі форми й методи втілення передового досвіду:
відкриті уроки та інші заняття; усні повідомлення результатів вивченого,
узагальнення передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у
школі, на нарадах, курсах, семінарах представників народної освіти;
письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового
педагогічного досвіду у формі методичних листів, методичних розробок,
статей у газетах і журналах, видання брошур, монографій, збірників
матеріалів конференцій і семінарів; наочно-демонстраційна популяризація
передового педагогічного досвіду — організація виставок, спеціальні
стенди при методкабінетах та ін.

Дієвість передового педагогічного досвіду забезпечує органічна взаємодія
педагогічної науки та шкільної практики, яка застерігає вчителів від
можливих випадковостей і помилок у пошуках нових методів навчання та
виховання.

Педагогічне співтовариство з особливим зацікавленням знайомиться з
доробком В. Сухомлинського, В. Шаталова, М. Ґудзик та інших.

Наводимо деякі гуманістичні поради-заповіді В. Сухомлинського
педагогам-практикам.

Що найважливіше в учительській праці? Знати дитину. Легше любити увесь
світ, ніж одну дитину. Виховання лише тоді стає реальною силою, коли
воно ґрунтується на вірі в дитину. Діти повинні приносити зі школи
радість. Жодна дитина не повинна відчувати, що вона невдаха, що вона
нездібна. Без здійснення сподівань не можна уявити собі правильного
виховання дітей. Без заохочення неможливе просування вперед. Покарання —
не сила, а слабкість вихователя! Сила в свідомості, а не в страху! Не
допускайте окрику: «сильні» засоби свідчать про ваше безсилля; їм,
важким дітям, бракує головного — турботи, ласки, доброти. Дайте їм це —
і вони перестануть бути важкими. Якщо хочеш, щоб дитина була чесною, не
замикай від неї на замок те, що для неї є привабливим. Чим би не вабив
дітей вогник, яким є для них учитель, у цій приваблюючій силі завжди є
найголовніше — єдність духовного життя вчителів і учнів. У сто разів
більше потрібно знати, ніж ви сповіщаєте учням. Поганий учитель
підносить істину, хороший вчить її знаходити. Чим більше знатимуть учні
про те, що не передбачено програмою, тим цікавішою стане для них ця
наука. Творча праця, захоплення улюбленою справою — найвірніший шлях до
серця дитини. Школа стає справжнім осередком культури лише тоді, коли в
ній панують чотири культи: культ Батьківщини, культ Матері, культ книги
і культ рідного слова.

Згідно з ідеями учителя математики В. Шаталова всі діти талановиті, всі
діти — без винятку! — здатні успішно оволодіти шкільною програмою.
Вчитель повинен допомогти учневі усвідомити себе особистістю, пробудити
потребу в пізнанні себе, життя, світу, виховати в нього почуття людської
гідності, складова якого — усвідомлення відповідальності за свої вчинки
перед собою, товаришами, школою, суспільством; попереду — теорія; уроки
відкритих думок — повідомлення; щадна педагогіка: Веренчук, Губенко,
Євтушенко … до побачення (решта залишаються на консультацію, але ніхто
про це не знає, і їм не доведеться червоніти); незвичайне краще
запам’ятовується; зорова пам’ять — механізм надійності; письмове і
магнітофонне опитування; опорні сигнали без страху й докору; принцип
відкритих перспектив; оцінювати по заслузі щодня; батькам теж потрібна
перспектива; навчання — процес колективний; поважайте акселератів!;
метод ланцюжка (перевірка розв’язування задач); учень повинен вчитися
переможно.

Характерною особливістю досвіду В. Шаталова є: виділення доз навчального
матеріалу, які охоплюють головне, істотне в ньому, навчання школярів
алгоритмів виконання навчальних завдань, широке залучення їх до
самостійного виконання навчальних завдань у школі й удома, оперативний
контроль за засвоєнням навчального матеріалу всіма учнями класу.
Позитивне у цьому досвіді — намагання виділити в навчальному матеріалі
найістотніші елементи. Проте слід мати на увазі, що прагнення до
скорочення термінів вивчення навчального предмета за рахунок
концентрування уваги тільки на головних моментах змісту, без певного
зіставлення їх з допоміжними елементами знань, без здійснення учнями
самої операції виділення в матеріалі найістотнішого, може призвести до
зниження розвиваючого впливу навчання, якщо не використовувати
спеціальних засобів. Саме таким засобом є система самостійної роботи з
розв’язування задач. Проте надто великий обсяг задач з математики і
фізики може знизити інтерес учнів до інших предметів.

Учитель хімії М.Ґудзик головним принципом системи вважає подання нового
матеріалу «великими порціями». Тому планування ним кожної теми з хімії
передбачає уроки-лекції, уроки-семінарські заняття, уроки узагальнення і
систематизації знань, уроки захисту творчих завдань, уроки-практикуми.

Урок-лекція складається з трьох частин. Спершу коротко (без деталізації)
викладається навчальних матеріал (до 7 хв.). Відтак — головна частина
(до ЗО хв.), в якій учитель уже вдруге й детальніше пояснює той самий
матеріал, інструктує учнів щодо індивідуального його вивчення. У
заключній частині (5—8 хв.) він утретє повертається до нового матеріалу,
підводячи підсумки та пропонуючи необхідну літературу для опрацювання.
Головне завдання уроку-семінарського заняття — самостійне вивчення
учнями навчального матеріалу різного рівня складності, що забезпечується
трьома програмами (програма А — на рівні творчого використання; програма
В — відтворення здобутих знань на продуктивному рівні, вміння
застосовувати їх за аналогією; програма С — репродуктивне відтворення
знань, застосування їх за зразком). Програми учні обирають самостійно.
На уроці практикується групова форма роботи. У процесі виконання завдань
учні користуються підручником, власними конспектами лекцій, у разі
потреби звертаються за консультацією до вчителя. Наприкінці
уроку-семінару вчитель проводить самостійну роботу. На уроці-заліку
узагальнюється і систематизується засвоєний матеріал. Міжпредметне
узагальнення і систематизація знань здійснюється на уроці захисту
творчих завдань. Такі уроки проводяться після вивчення великих розділів
з хімії, біології, фізики, географії та інших суміжних дисциплін.
Тематичні творчі завдання до цих уроків учні отримують заздалегідь. Над
їх розв’язанням працюють групами. На уроці із повідомленням про виконану
роботу виступає керівник групи. Учитель підсумовує обговорення даного
варіанту розв’язання завдання. Уроки-практикуми проводять за традиційною
системою.

Учитель-філолог Є. Ільїн зосереджується на пошукові опори (зв’язок з
життям); побудові уроку на основі «яскравої конструктивної деталі»,
складного «морального питання», творчого прийому; мистецтві запитання,
яке стимулює відвагу висловитися. Суттєвими є й такі аспекти: запитуйте
— відповідаю; здивувалися — побачили!; завоювати увагу; про все і при
всіх; навчити співпрацювати.

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, що вирізняють їх
педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте у їхній
роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці:
використання багатства стосунків у колективі з виховною метою;
обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти
взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність
і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі;
навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості;
формування в учня об’єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої
дійсності.

Похожие записи