Реферат на тему:

Поняття мети виховання

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких
прагне суспільство.

Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в
узагальненій формі. Вона об’єктивно відображає вимоги конкретного
суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і
виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин
змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливості визначення мети і
завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора,
який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання,
що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який
не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності…
Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для
того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо
цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй
діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму
людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття
характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх
проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і
геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати
таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.
Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з
афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності
людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху
Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в
педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле
пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно
поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в
школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство,
історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав
мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні
його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він
виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях
соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535), Т. Кампанелли (1568—1639),
Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур’є
(1772— 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання
навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф, Гербарта.
Метою виховання він проголошував розвиток різнобічних інтересів,
спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За
Гербартом, створювана у процесі виховання гармонія здібностей
особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчесної»
людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного»
німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого
суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік М.
Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ
людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні
корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про
сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного
виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система
виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності
українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася.
Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу,
поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі
особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин,
відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови
незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості.
По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним
щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не
існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну
національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина
конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті,
національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.
Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що
проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і
передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для
пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування
власної гідності й» через пізнання власної історико-культурної спадщини
допомагає пізнати глибинність взаємозв’язків кожного з них з українською
нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава
охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання
молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури
народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на
основі цього формування особистісних рис громадянина України
(національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної,
художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної
культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти —
навчально-виховного процесу — це передусім перехід до віри в інші
ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний,
досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і
громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої,
підтримує сумління. Сила ідеалу — нездоланна, а тому «ідеалісти» легко
переносять труднощі буденного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми,
що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов життя і діяльності людини,
від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку
різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те,
яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає
ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи
ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей,
узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на
поведінку та особистість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського
педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва»,
«Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі
ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, —
загальнолюдські та національні цінності, що е духовним надбанням народу.
До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та
боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів
любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкретному
національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою,
культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається
усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г.
Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних
цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов,
Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої
повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В
педагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й
Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком
українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій
моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого —
націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до
людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має
вдосконалюватися. «Розв’язуючи питання про цілі виховання сучасної
української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а
й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також
прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так
і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні
ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація
суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.
«Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років
життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило
донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від
історично сформованих виховних поглядів у найближчому майбутньому нам
потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена істота, а
практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий,
цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій
характеристиці узгоджується з українською виховною традицією. А це
означає, що вона повинна зазнати уточнень».

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання
комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина,
трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша. Підготовка до ролі
громадянина передбачає формування людини з активною громадянською
позицією, почуттям обов’язку й відповідальності перед суспільством. Роль
трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові
матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча
означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах
школи особистість слід готувати й до ролі сім’янина, майбутнього батька,
чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти
іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Народна педагогіка про мету виховання

Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.

Життя прожити — не поле перейти.

Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Похожие записи

Поняття мети виховання

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких
прагне суспільство.

Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в
узагальненій формі. Вона об’єктивно відображає вимоги конкретного
суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і
виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин
змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливості визначення мети і
завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора,
який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання,
що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який
не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності…
Ось чому, ввіряючи вихованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для
того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо
цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй
діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму
людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття
характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх
проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і
геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати
таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.
Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з
афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності
людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху
Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в
педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле
пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно
поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його думку, з цією метою в
школі повинні вивчатися мови, математика, астрономія, природознавство,
історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав
мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні
його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він
виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях
соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535), Т. Кампанелли (1568—1639),
Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур’є
(1772— 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання
навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф, Гербарта.
Метою виховання він проголошував розвиток різнобічних інтересів,
спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За
Гербартом, створювана у процесі виховання гармонія здібностей
особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчесної»
людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного»
німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого
суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пише академік М.
Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ
людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні
корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про
сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного
виховання в Українській державі».

В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася система
виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності
українського народу, але тривалий час вона нехтувалась і заборонялася.
Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу,
поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі
особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин,
відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови
незалежної держави. В її основі — український виховний ідеал.

Поняття «національне виховання» охоплює всі зазначені особливості.
По-перше, воно рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним
щодо виховання як загального поняття. По-друге, в жодній країні світу не
існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну
національно-державну форму і спрямоване на формування громадянина
конкретної держави, яка не може бути безнаціональною. І нарешті,
національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України.
Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що
проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховного процесу і
передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для
пізнання своєї історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування
власної гідності й» через пізнання власної історико-культурної спадщини
допомагає пізнати глибинність взаємозв’язків кожного з них з українською
нацією, її державою, переконатися, що саме українська суверенна держава
охороняє національні права всіх громадян України.

Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання
молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури
народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на
основі цього формування особистісних рис громадянина України
(національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної,
художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної
культури), розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

«Перебудова життя, — пише О. Вишневський, — а в царині освіти —
навчально-виховного процесу — це передусім перехід до віри в інші
ідеали, а відтак і до життя, зорієнтованого на них. Ідеал — це вічний,
досконалий, але недосяжний взірець. Він є стимулом для особистої і
громадянської діяльності, він живить наше буття, зміцнює моральні устої,
підтримує сумління. Сила ідеалу — нездоланна, а тому «ідеалісти» легко
переносять труднощі буденного життя».

Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунки між людьми,
що виходять із розуміння мети життя.

Його формування залежить від виховання, умов життя і діяльності людини,
від особливостей власного досвіду. Ідеали школярів різного віку
різняться як змістом, так і структурою й дієвістю. Зміст ідеалу — те,
яких людей, літературних героїв, які якості особистості учень вважає
ідеальними. Структура ідеалу — рівень його узагальненості, тобто чи
ідеалом є конкретна людина, чи сукупність рис окремих людей,
узагальнених в одному образі. Дієвість ідеалу — ступінь впливу на
поведінку та особистість учня.

Ідеал національного виховання найглибше розкрито у працях українського
педагога Г. Ващенка («Виховний ідеал», «Виховна роль мистецтва»,
«Тіловиховання як засіб виховання волі й характеру» та ін.). В основі
ідеалу національного виховання, яким його бачить автор, —
загальнолюдські та національні цінності, що е духовним надбанням народу.
До загальнолюдських цінностей належить моральний закон творення добра та
боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів
любові та краси. Водночас людина народжується і живе в конкретному
національному середовищі, що вирізняється з-поміж інших мовою,
культурою, звичаями. Саме звідси, з походження людини, починається
усвідомлення особливостей свого народу, нації, етносу. Отже, на думку Г.
Ващенка, ідеал національного виховання ґрунтується на двох головних
цілях: служіння Богові та своїй нації. Бог — це абсолютна Правда, Любов,
Справедливість, Краса. Нація — реальна земна спільнота, в житті якої
повинні реалізуватися абсолютні загальнолюдські цінності. В
педагогічному значенні виховний ідеал — людина, яка служить Богові й
Україні. Така орієнтація зумовлює категоричне протиставлення Г. Ващенком
українського національного виховання, з одного боку, більшовицькій
моделі, що ґрунтується на матеріалізмі й атеїзмі, а з іншого —
націонал-соціалістичній ідеології фашизму з її культом сили і зневаги до
людини.

Г. Ващенко вважав, що ідеал не може бути постійним, він має
вдосконалюватися. «Розв’язуючи питання про цілі виховання сучасної
української молоді, ми мусимо рахуватися не лише з нашими традиціями, а
й з тими завданнями, що ставить перед нами сучасне і майбутнє, а також
прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так
і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або принаймні
ослаблювати.

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація
суспільства потребують виховання підростаючого покоління на перспективу.
«Але одне очевидно, — зазначає О. Вишневський, — через десять років
життя ставитиме до українця зовсім інші вимоги, ніж ті, які ставило
донедавна і до яких наша виховна традиція пристосувалась. Незалежно від
історично сформованих виховних поглядів у найближчому майбутньому нам
потрібен буде не мрійник, не емоційна та самозосереджена істота, а
практичний ініціативний діяч, господар з міцним характером, вольовий,
цілеспрямований, з глибокою вірою у вартості, яким служить. Не все в цій
характеристиці узгоджується з українською виховною традицією. А це
означає, що вона повинна зазнати уточнень».

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання
комплексу ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина,
трудівника, громадського діяча, сім’янина, товариша. Підготовка до ролі
громадянина передбачає формування людини з активною громадянською
позицією, почуттям обов’язку й відповідальності перед суспільством. Роль
трудівника охоплює вміння і бажання активно працювати, створювати нові
матеріальні та духовні цінності. Виконання ролі громадського діяча
означає активну участь особистості в громадському житті. Уже в стінах
школи особистість слід готувати й до ролі сім’янина, майбутнього батька,
чоловіка, матері, дружини. Кожен учень як товариш повинен уміти розуміти
іншу людину, співчувати, жаліти, поступитися, поділитися та ін.

Народна педагогіка про мету виховання

Добрі діти — спокійна старість, лихі діти — старість стає пеклом.

Життя прожити — не поле перейти.

Життя як стерниста нива: не пройдеш, ноги не вколовши.

Похожие записи