«Поки маємо час, усім робімо добро…»

(Послання Святого Апостола Павла до гал. Б. 10)

 

         (Стіл накритий вишитою скатертиною,  на якому красується букет
квітів, рушник, коровай і сіль).

 

Будьмо щедрі серцем во ім’я добра, людяності і справедливості.

 

Коли  людині погано, станеться якесь горе, вона іде за допомогою до
другої людини.

Яку відповідь вона зустріне? Чи знайдеться ця добра і щира душа, яка 
підтримає її, розрадить, дасть допомогу? А це залежить від кожного з
нас.

Якби держава не піклувалася про людей, їй одній не під силу зробити
нормальне життя кожному. Людина повинна допомагати одна одній, бути
щирою, справедливою, милосердною у ставленні до другої. Милосердя
повинно бути оцінкою совісті кожного з нас.

 

А якими ростуть наші діти?

         Дуже часто вони ростуть черствими, недобрими, байдужими
споживачами. Тому злочинність серед підлітків зростає. Причин багато.
Одна із них є і та, що дорослим не завжди вистачає доброти, милосердя,
мало вони показують прикладів чесності і порядності. Скільки дітей у
нашій країні стають сиротами при живих батьках.

Стоїть ще чорна ніч в вікні палати —

 Ніхто на тишу так ненаріка.

Чому ж триденна доля немовляти

Так гірко плаче в мене на руках?!

 Чому ж всихає вишня коло хати

Чому пекельна туга душу тне? —

Втекла… Втекла від нього вчора мати

Душа ж камінна й серце кам’яне!

Чи не новий сюжет старої драми,

Чи час бездомні долі обганя?

Чи світ перевернувся вверх ногами.

Отам, де б’є землю хвиля дня?!

Гай, гай! Зросте ця крихітка кирпата,

Де сад цвіте і колеться граніт,

А хто ж простелить ряст під ноженята

З воріт кленових цей тривожний світ?

Чиюсь журбу розмелять весен жорна,

Чиюсь забудуть

Люди і Земля…

О світе мій! Скажи, а хто пригорне

 До серця, так, як Мати немовля?

                                                                       (
«Зозуля», Іван Зінченко).

         В нашій країні сьогодні налічується мільйон сиріт при живих
батьках  — це втричі більше, ніж після війни.

         Людина починається з любові. А любов виростає з дитинства.

 

(Лунає пісня… звуки сопілки. Уривок із легенди «Гнатова сопілка»).

 

         «Мамо, я люблю степ, люблю ліс, поле, парк, затишні луги. Мані,
мамо, уявляється, що кожна травинка, кожне деревце, кожний кущик теж
живі, як і ми, люди. Тільки живуть вони своїм загадковим життям. Хіба
ви, мамо, не відчуваєте на собі і не помічаєте тієї краси, яку нам білий
світ подарував? Ось дідусь Гнат коли бере сопілку й починає грати, то
вівці перестають пастися, слухають чарівну сопілку. Травичка перестає
коливатися, завмирає все навкруги, земля теж слухає сопілку діда Гната».

 

Слухаймо душу природи, як душу людини, пізнаваймо її загадкове життя,
любімо і бережімо, тільки тоді збережемо світ.

 

Людина народжується, людина помирає… це не горе. Це закон природи. Але
людина не просто приходить і залишає все. Вона приходить у життя людиною
і повинна піти людиною. Ми пишаємося тим, що нам дано життя, дано
кохання, нарешті, дано людське серце.

         Вона прикута до ліжка. З вини медицини — хибно визначили
діагноз і медикаменти дали раптовий параліч. Вона не  зневірилася. Пише
вірші. Живе вона з літніми батьками

Зламалися крила і не злетіли? Хто сказав?

                                      В полях у луках зірками квіти
цвітуть між трав.

                                      Блакиті роси іскряться дивно,
немов алмаз.

                                      Злучу у небо!  Злечу всерівно іще
не раз!

Барвистих райдуг вузькі кептари тепло несуть.

В високе небо кудлаті хмари мене зовуть

?

O

3/4

A

A

Ae

o

u

O

A

Ae

u

EІ злоте сонце, святе світило — у синю вись

Зростуться крила і буде сила, як і колись.

 

Моїм «зцілителям»

Я вам усе прощу, всі ваші помилки,

Які для мене як фатальність стали,

Діагнози усі, які ви клали

Холодним звичним порухом руки

І кулі сліз, з якими сніг упав

На материнську голову святу,

Вінчальне біле плаття і фату,

Непройдені стежини серед трав.

Прощу і юність, й молодість мою,

Моїх дітей, які не народились,

І мрії всі, що так і не здійснились,

Весну, що не розвесниться в маю.

Прощу усе, що змовкла пісня рання.

Усе моє скалічене життя.

Тільки б одне було знаття,

Що помилка оця у вас — остання!

                                                                        
                     Ганна Дурак

 

МИЛОСЕРДЯ

         Все частіше за останній час ми чуємо це слово, звертаємось до
нього. Яким важливим і необхідним воно є у  нашому житті. Чи вміємо ми
співчувати біді свого ближнього, чи завжди приходимо на допомогу тим,
хто потрапив в нелегке становище? Чи завжди проявляємо людяність.
доброзичливість, допомогу до тих, хто так цього потребує? Саме в
поняттях співчуття, допомога, доброзичливість і криється наше милосердя.

         Колись наші прадіди твердо вчили, дооре знали: «Десять
заповідей Божих», «Сім правд віри». І хоч були неписьменними чи
малописьменними, багато з них за все життя поганого слова не сказали.

         А яке шанобливе ставлення було до батька, матері, вчителя, до
усіх старших, до хліба.

         Святим хліб    називали,  коли випав з рук ненароком, піднімали
і цілували. Цілували і руки жіночі, руки батька, матері, старших в знак
глибокої шани до них.

         Олесь Гончар писав, що замість свідомих громадян «Дедалі більше
виростає людей ніяких, байдужих де всього, задурманених, які забуваю хто
ми і чиї діти, яке наше коріння».

         І сьогодні попіл наших дідів-прадідів і пращурів стукає нам у
серця і говорить:

«Схаменіться! Вудьте люде!…

 І чужого научайтесь,

й свого не цурайтесь!»

Десять не можна В. Сухомлинського говорять.

— Не можна ледарювати, коли всі працюють.

— Не можна заходити у суперечку з шанованими дорослими людьми.

— Не можна залишати стару рідну людину, особливо матір.. і т.д.

         А скільки сьогодні тих одиноких матерів по всій Україні. А тим
часом їхні діти живуть у містах, забули отчий дім, мамину світлицю,
забули рідну землю, котра їх хлібом частувала, і все те, що називає
Василь Скуратівський «Берегинею»

         Будинки для престарілих заповнені літніми людьми, чиїмись
матерями, татусями, які виростили, виховали своїх дітей, щоб на старість
вони віддали своїх батьків у такі будинки.

         Любов до рідного краю починається з любові до  матері, батька,
дідуся, бабусі, близьких і рідних, з материнської ,колискової пісні.

 

(Звучить пісня «Колискова»)

 

Тож до кого ми повинні виявляти милосердя?

 

До тих, у кого сталася біда.

до хворих, інвалідів, маленьких дітей.

Любов до тварин, рослин. Людина, яка любить тварин, рослини, завжди
добріша, людяніша, милосерді.

«Роби добро, — мені казала мати, —

І чисту совість не віддай за шмати!»

Благословенний мамин заповіт

Ніхто в мені не зможе поламати.

                                                                        
                   (Д. Павличко)

Похожие записи