«Походження назв грошей в Україні»

Зміст

Вступ.

1. Назви найдавніших українських грошей.

1.1. Античні монети на території сучасної України та їхні назви.

1.2. Як називалися гроші в Київській Русі.

2. Назви грошей в Україні за часів козацтва.

2.1. Грошова система України часів іноземного панування.

2.2. Гроші в Запорізькій Січі та їхні назви.

3. Назви українських грошей часів визвольних змагань 1917-1920 р.р.

3.1. Заходи Української держави щодо оздоровлення фінансової системи.

3.2. Як називали перші українські паперові гроші.

4. Назви сучасних українських грошей.

Висновки.

Література.

Вступ

Гроші – одне з найдавніших явищ суспільства, що відіграє важливу роль у
господарській діяльності людини. За допомогою грошей здійснюється облік
вартості, обмін, платежі, накопичення. Вони є більш значущими ніж
інструмент, що сприяє розвитку економіки.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних
концепцій грошей, людство до сьогодні не має однозначної й остаточної
відповіді на питання, що таке гроші.

Суть грошей змінюється адекватно характеру суспільних відносин. Тому для
визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання і про їхнє
походження, і про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей
в житті суспільства. Паралельно виникають питання, чому за грошима
закріплювалися ті чи інші назви, чому якісь із них змінювалися, а якісь
зберігалися упродовж століть.

Історія походження назв грошей в Україні так само, як і розвиток
економічної системи України загалом, має свої специфічні особливості,
пов’язані з тривалим періодом бездержавності України, пануванням інших
держав на території нашої країни. Тому нині, на 16-ому році незалежності
України, питання, пов’язані з історією походження назв власне
українських національних грошей набувають особливої значущості,
допомагаючи глибше зрозуміти ті політичні й економічні процеси, у вирі
яких перебувала Україна впродовж свого нелегкого історичного шляху,
усвідомити витоки української самобутності, здобутої у запеклій боротьбі
багатьма поколіннями українських патріотів.

Завдання нашої роботи – дослідити, яким чином історичні події впливали
на закріплення за грошима певних назв, на зміну таких назв або тривале
закріплення назв за грошовими одиницями.

Питання історії походження назв грошей України на сьогодні досліджене
недостатньо. Тому наша робота є, нашу думку, актуальною.

Щоб дати науково достовірне тлумачення назв українських грошей, потрібно
звернутися до такого розділу науки про мову, як етимологія. Саме
етимологія досліджує походження, первісну форму, вихідне значення слова,
що визначають при зіставленні його зі спорідненими словами тієї самої
або інших мов.

Крім дослідження походження найменувань власне українських грошей, у
роботі висвітлено питання, пов’язані з назвами грошових одиниць інших
держав, адже перебування України під владою чужоземних володарів є
важливою частиною історії і потребує як ґрунтовного історичного
дослідження, так і відповідної історичної оцінки.

Назви найдавніших українських грошей

1.1. Античні монети на території сучасної України та їхні назви

Починаючи з кінця VІІ ст. до н.е. причорноморські землі стають ринком
для рабовласницьких міст-держав.

Грецькі купці, знаходячи для пристаней зручні затоки або гирла рік,
вступали в торговий обмін із місцевим населенням. Для торгівлі греки
привозили керамічні вироби, металевий посуд, вино, зброю, дорогі тканини
й прикраси, вивозячи сушену і в’ялену рибу, шкіру, віск, вовну, хліб.

Поступово місця причалів перетворювалися на торгові пункти, у яких греки
створювали тимчасові стоянки, склади. У таких місцях виникали поселення,
які греки називали емпіріями. З часом емпірії перетворювалися в
міста-поліси, міста-держави.

Першими могутніми центрами Північного Причорномор’я стали Ольвія, Тіра,
Херсонес.

Уже в V ст. до н.е. Ольвія виливає бронзові монети – «аси» круглої
форми із зображенням Афіни Паллади та дельфіна. На зворотній стороні
монети – колесо. Вага таких монет спочатку становила 276,6 гр., пізніше
зменшилася, а малюнок став інший. На лицевій стороні карбували голову
Горгони, на зворотньому боці — текст «АРІХ» та зображали орла на
дельфіні. Ці монети обслуговували внутрішній ринок, тоді як для
зовнішньої торгівлі ольвійська знать використовувала золоті монети –
статери.

Назва монета походить з часів Стародавнього Риму. Як оповідає легенда,
якось богиня Юнона (покровительниця дівчат, шлюбів і потомства),
побачивши, що римляни готуються до бою з вояком Пірром, пообіцяла їм
щедру грошову винагороду, якщо бій буде справедливим. Богиня виконала
обіцянку, й римляни назвали її Монетою (Juno Moneta), що в перекладі з
латини означає «порадниця; застережлива». Звідси начебто й пішло: монета
– те, що дає богиня Юнона.

Про походження слова монета існує й більш реалістична версія, так
само пов’язана з Юноною-Монетою. Поряд з храмом цієї богині, на
Капітолійському пагорбі, стояв монетний двір, саме тому те, що там
карбувалося, тобто металеві гроші, почали називати монетами.

До нас слово монета прийшло з латини через польську мову.
Закріпилося воно і в англійській мові, проте із загальним значенням
«гроші». Це всім відоме англійське money.

Першими товарами, які виконували в Ольвії роль грошей, були невеликі
мідні стріли, саме вони трансформувалися пізніше в монети-дельфіни. Під
час розкопок на місці стародавньої Ольвії було знайдено велику кількість
монет-рибок (дельфінів). Вони відігравали роль розмінної монети стосовно
іншої монети, яка звалась “асу”).

У 30-40 рр. ?V ст. до н.е. в Ольвії була проведена грошова реформа,
замість асів почали карбувати монети з міді з зображенням бога ріки
Дніпра — Борисфена. Почали карбувати також срібну і золоту монету –
статер, що замінила старі електрові (зі сплаву золота і срібла) статери
-кізінкіни. Випуск монет Ольвії тривав з перервами до ?? ст. до н.е.

Монети-стріли випускали також Керкінітида (сучасна Євпаторія) та інші
міста Північного Причорномор’я.

На правому березі Дніпровського лиману в кінці V? ст. до н.е. греки
заснували місто Тіру. Мешканці Тіри займалися землеробством,
рибальством, скотарством, виноградарством. Усе це знайшло своє
відображення на монетах – на них карбувалися тунець, бик або кінь,
виноградна лоза, колос.

Антична Ніконія була заснована у V? ст. до н.е. на лівому березі
Дністровського лиману. Вона почала випускати монети-стріли в кінці V?
ст. до н.е. Найбільш відомі монети з зображенням сови і написом “ЕКГ”,
на зворотній стороні монети бачимо колесо з трьома-чотирма спицями.

Херсонес був заснований пізніше, у кінці V ст. до н.е., біля сучасного
Севастополя. З розвитком ремесла й торгівлі було започатковано і випуск
власної монети (?V ст. до н.е.). На лицевій стороні херсонеських монет –
голова Діви з коротким волоссям, на зворотній стороні – текст “ХЕР” та
бик на палиці, унизу – риба. Період незалежності, що підкріплювався
існуванням власних металевих грошей, тривав до ??? ст. до н.е. Пізніше
Херсонес підпав під владу Боспорського царства, а згодом – римлян.

Отже, першими грішми, з якими познайомилися племена Північного
Причорномор’я, були грецькі монети. Саме ці грошові одиниці сформували
перші поняття про вагу, рахунок, цінність грошей. Про це, зокрема,
свідчать знайдені археологами підроблені гроші, прикрашені
«несправжніми» написами і малюнками.

Є відомості про те, що скіфський цар Атей у першій половині ?V ст. до
н.е. випустив власну монету. На її лицьовій стороні була зображена
голова Геракла, на зворотній був напис “АТА?А” (Атей).

1.2. Як називалися гроші в Київській Русі

В результаті відокремлення ремесла від сільського господарства,
розширення виробництва і зародження початкових форм спеціалізації
окремих районів у Київській Русі намітилося пожвавлення торгового
обміну. Торгівля слугувала економічному об’єднанню руських земель.

Розвиток торгівлі потребував появи певного еквіваленту торгового обміну,
тобто грошей. Спочатку роль такого еквіваленту виконувала худоба
(корови, бики, вівці), згодом в якості грошей використовували хутра
лісових звірів (соболя, куниці, білки). Хутро використовувалося як гроші
з тієї причини, що шкірки куниці, білки були престижним одягом знаті в
Київській Русі. Ліси ж були багаті на пушного звіра. Простий народ також
використовував хутра, хоч і значно скромніше, для виготовлення одягу.

Відомо декілька видів хутра, що їх розрізняли в Київській Русі. Цікаво,
що пізніше назви видів хутра або частин тіла пушних тварин були частково
перенесені й на грошові одиниці: куна, біла (білка, біль), вевериця,
ногата, резана, любки, мордка, ушки. Найбільш високо цінувалася куна –
спинка з передніми лапами. Слово куна зустрічається в пам’ятках
церковнослов’янської писемності (в значені назви куниці). Воно дало
початок назві грошової одиниці – куни, грошову ж систему тих часів часто
називають “кунною грошовою системою”.

Отже, можна зробити висновок, що грошова одиниця за вартістю приблизно
відповідала шкурі куниці – одного з найпоширеніших товарних предметів
того часу. Слово куна аж до ХІІ ст. зберігалося в слов’янських мовах у
значені «гріш».

Крім куни, використовувалася шкурка, вирізана через черевце з задніми
частинами, яка мала назву резана. Значення слова резана походить від
дієслова «різати» (мабуть так називали частину різаної шкури). Спочатку
резаною називали залишки і відрізки поширеної на Русі арабської дирхеми.
У ХІІ ст. резана була прирівняна до куни і взяла її назву.

Цілий соболь з чотирма ногами звався “ногата”. Слово ногата трапляється
в багатьох російських, лівонських і прусських пам’ятках ХІІІ-ХІV ст. У
зв’язку з цим походження слова пов’язують з естонським (nahat) – хутро.
Вважається, що спочатку ногата була назвою хутра якоїсь пухнастої
тварини.

Історично першими запозиченими грошима в традиційному розумінні цього
слова в Київській Русі були арабські дирхеми, європейські динари та
візантійські соліди.

Дирхем (дирхам) назва монет і взагалі грошових одиниць в основному в
арабських країнах. Назва походить від грецького „драхми”. Драхма — назва
монет у Греції, починаючи з античних часів, що походить від грецького
слова драхма – «жменя» і сходить до часів, коли на території Греції
грошима служили металеві прутини – оболи, жменя яких з 6 штук і складала
драхму.

Динарій — старовинна срібна римська монета, що послужила основою для
створення різноманітних типів монет в Європі і Близькому Сході. Назва
походить від вартості монет в 10 ассів (по-латинські denarius –
десяток).

Руські майстри переплавляли іноземні монети на злитки, котрі отримали
назву “гривні”. Спочатку гривнями називали прикраси, що носилися на
“загривку” – звідси, ймовірно, й походить назва. У давні часи іменник
«гривна» мав кілька значень: «оздоба» (якою нагороджували), «кільце,
обруч», «подать, мито» та ін. Згодом назву прикраси «гривна» почали
відрізняти у вимові й написанні від «гривні» — назви грошової одиниці.
Отже, «гривна» і «гривня» стали різними за значенням словами, які не
слід сплутувати.

Термін “гривня” відомий не тільки східним, але й західним та південним
слов’янам, відомий він полякам, чехам, литовцям. Термін “куна” відомий
на Балканах, так називали грошові одиниці хорвати.

Таким чином, давньоруські джерела називають п’ять видів грошей:

1. гривна;

2. куна;

3. ногата;

4. різана;

5. вевериця.

Більшість учених додержують думки, що вага гривні мала дорівнювати
204,756 г. Той факт, що знайдені на сьогодні гривні мають меншу вагу
(середня вага коливається в межах від 197,30 гр. до 198,21 гр.)
пояснюється відповідним «угаром» срібла, що його не можна було уникнути
за тогочасної технології обробки металу.

Наприкінці ХХ ст. Русь вступає в новий етап свого розвитку. З розвитком
економічної і військової могутності, з прийняттям християнства Київська
Русь стає впливовою й поважною державою тогочасної Європи. Перед
київським князем постає питання про карбування власної монети. Точні
обсяги карбування монет за часів Володимира Великого невідомі. На той
час обсяги були невеликі. Київська Русь тоді не мала власних срібних чи
золотих копалень, для карбування власних грошей перероблялися іноземні
гроші та прикраси з дорогоцінних металів. Отже, карбування власної
монети було насамперед викликане політичною, а не економічною
необхідністю. За зразок були взяті візантійські соліди Василія ?? і
Костянтина V???.

На руських монетах був зображений Володимир на повний зріст. Навколо
монети був зроблений напис «Владимир, а се його злато (срібло)». На
зворотній стороні – зображення Ісуса Христа. Вага монети – 4,35гр.
Пізніше символіка монет змінилася: замість Христа почали зображувати
тризуб, також змінився напис на лицевій стороні: “Володимир на столі
(престолі)”, та на зворотній: “А се його срібло (злато)”.

Наступний випуск монет припав на 1014 р. і пов’язаний із князюванням
сина Володимира Ярослава. Історики припускають, що Ярослав викарбував
власну монету, відчувши незалежність від батька та відмовляючись
сплачувати йому данину. Володимир готував похід проти Новгорода, але
покарати неслухняного сина не встиг: під час підготовки походу він
раптово помер.

Свою монету під час боротьби за князівську владу (1015 р.) випустив ще
один претендент на київський стіл – Святополк. Випуск монети збігся з
убивством Святополком братів Бориса, Гліба і Святослава, за що його
було прозвано “Окаянним”. На монетах Святополка зображений не тризуб
(символ Володимира), а двозуб (символ його брата Ярополка). Річ у тім,
що точно невідомо, чиїм же сином був Святополк. Одні джерела вказують,
що він – син Володимира, згідно з іншими — Володимир у 980 р. у боротьбі
за владу вбив свого брата Ярополка, захопивши з-поміж іншого його
дружину – красуню Юлію. Зважаючи на символіку грошей Святополка, він
вважав себе сином Ярополка, а не Володимира.

Іншою загадкою монет Святополка є викарбуване на них ім’я Петра. Одні
історики вважають, що Петро – християнське ім’я Святополка, інші
додержуються думки, що він прийняв це ім’я, коли охрестився в католицизм
після одруження з дочкою Болеслава Хороброго. Так чи інакше у 1019 р.
Ярослав розбив Святополка у вирішальній битві на річці Альті, після чого
карбування ним грошей припиняється.

Назви грошей в Україні за часів козацтва

2.1.Грошова система України за умов іноземного панування

Починаючи з Х?V ст. історичні події розвивалися у несприятливому для
України напрямі. Саме в період її економічного занепаду почали
підноситися сусіди України – Литва та Польща. Ці держави швидко
розросталися, і їх, цілком природно, приваблював вакуум влади, що виник
на півдні. Стародавній Київ прийшов у занепад. Протягом тривалого часу
Київ навіть не мав свого князя. Майже 80 років титул володаря
українських земель належав монголо-татарам.

Початок польській експансії (лат. — політика держав, спрямована на
поширення сфери свого впливу на інші країни) поклав Казимир Великий
(1320-1370). У прагненні підкорити українські землі Казимира
підтримували багаті міщани Кракова, котрі воліли підпорядкувати собі
важливі торгові шляхи в Галичині. Король Польщі в квітні 1340 р. вступив
в Галичину.

На українські землі зазіхали також Угорщина і Молдова.

Усі ці політичні події справили безпосередній вплив на гроші та грошовий
обіг в тогочасній Україні. Мідні монети почали карбувати у Львові
(1351-1354 рр.), на монетах був зображений Казимир. Карбував монети
князь Володимир Одольський. На монетах латинською мовою був поданий
напис «Монета Руске – Владислав дуги». Одночасно з львівськими
карбувалися руські монети у Кракові (до 1415 р.). У Києві монети
карбувалися князем Володимиром Ольгердовичем (1363-1394). У Сіверському
князівстві в Х?V ст. монети випускав князь Дмитро Корбут. У Литві в
цей час карбувалися динарії при Кейструпі (1345-1382) і Вітовті
(1401-1430). В Україну потрапляють і празькі монети – “грош” (до
1419-1457 рр., коли монети перестали надходити через Гуситські війни).

Утвердження на українських землях терміна «гріш» часто пов’язують із
Польщею та її грошовими засобами. Але сама назва «гріш» мала
загальноєвропейське походження, а в Україні первинно пов’язувалась,
напевно, з празькими, а не польськими грошами. Назва «гріш» (латинське
«grossus» — великий) використовувалась у загальноєвропейському масштабі,
давши назву цілому періоду – «періоду гроша».

Крім перелічених грошей, в Україні ходили угорські дукати, італійські
золоті флорини, золотоординські дирхеми.

Дукач. Пригадаємо слова жартівливої пісні:

Хоч я руда та погана,

Так у мене батько багач,

Сірі воли на оборі,

А на шиї в мене дукач.

Що ж таке дукач, щоб ним аж так хвалитися? Назва прикраси дукач утворена
від дукат, а дукат – це старовина монета, спочатку італійська (ducato),
а потім і будь-яка, що її носили серед намиста або просто на стрічці,
приваривши для цього до монети вушко. Проте дукачем називали не лише
прикрасу, зроблену з монети, а ще й багача. Таких сільських багатіїв на
Україні називали дука, дукар, дукач.

Флорин – монета з Флоренції. Втім, у флорина подвійна етнологія. На
цій монеті зображений герб Флоренції – лілію (італійською flos).
Карбували з золота, добутого в африканській колонії в Гвінеї.

У невеликій кількості в обігу були присутні кримськотатарські монети
(ачке).

Після Переяславської ради Україна була приєднана до Росії. З метою
витіснити іноземні гроші в 1654 р. російський уряд проводить грошову
реформу. Був випущений рубль, що цінувався на рівні таляра.

Таляр у ХІХ ст. на Україні – монета вартістю 75 копійок. У Росії ця
монета звалася єфимок, у голландській та англійській мовах – долар.
Найдивніше те, що всі три слова походять з того самого джерела – від
німецького слова іоахімсталер. У ХVІ ст. в місті Іохімсталь карбувалися
великі срібні монети, які і було названо іохімсталерами. Назва міста в
перекладі означає «Долина Іохіма»: долину було названо на честь одного
з німецьких князів. До речі, срібло для монет добували теж у цих місцях.
Тому назва монет цілком виправдана.

Почалося повсюдне скорочення довгої і важкої для вимови назви: німці
скоротили її за рахунок першої частини, залишивши талер. У Росії навпаки
– відкинули талер, залишивши Іоахім — у російському варіанті – єфимка.
Голландці й англійці під впливом особливостей власної вимови змінили
талер на долар. В українській мові є обидва слова – і таляр, і долар,
тільки називають вони не однакові грошові одиниці й прийшли у різний час
і різними шляхами: таляр через польську мову й раніше, долар через
англійську мову й пізніше (у ХІХст.).

Назва рубль походить з російської мови. Це російська назва гривни,
частини (обрубків) срібних злитків. Звідси й назва – від дієслова
рубати.

Серед грошей, що мали право обігу в цей час, застосовується орт (1/4
талер) – від німецького “ортталер” – одна чверть. Орт дорівнював 7 г, що
дорівнювало 40 грошам.

У 1650 році Варшавський Сейм прийняв постанову про випуск соліда
(шеляга). В українській народній мові назва солід, узята з грецької
мови, перетворилася на «шеляг». За іншою версією, назва «шеляг» походить
від назви австрійської монети «шилінг», яка також була тоді поширеною на
українських землях.

1659-1666 роках функціонував Львівський монетний двір. Керував
друкарнею італієць Тіт Лівій Боратині, унаслідок чого ці гроші отримали
в народі дотепну назву «бора тинки».

У 1661-1666 роках почали карбувати польські злоти з низькопробного
срібла. Курс цієї монети був примусово встановлений у 30 грошей
(фактична вартість дорівнювала 12 грошей). Цікаво, що на монеті містився
напис (латинською мовою) «Бажання врятувати вітчизну перевищує дійсну
цінність металу». Злотий, що випускався у 1663-1666 р.р. отримав назву
“тимф” (Андрій Тимф – майстер, що завідував друкарнею з виготовлення цих
грошей, його ініціали були на монеті). Тимф був у обігу до 1765 р.

Є слово, яке колись позначало грошову одиницю, проте давно втратило
зв’язок зі своїм первісним значення. Це слово талант. У греків слово
талантон означало «55фунтів». Це була грошова одиниця вартістю приблизно
в 26 кг срібла. У європейських народів слово змінило своє значення: воно
стало означати «обдарування, здібності». Чому так сталося? Вважають, що
причиною стала широко відома євангельська притча. У ній розповідається
про те, що якийсь господар, від’їжджаючи надовго, залишав вдома своїм
рабам по таланту золота. Поки господар десь їздив, один з рабів, чоловік
енергійний і практичний, пустив гроші свого господаря в обіг і чимало
заробив на цьому. Другий раб, ледачий і не дуже тямущий, просто закопав
свій талант в землю. Коли господар повернувся, цей раб, пишаючись своєю
чесністю, викопав монету і віддав господареві. Господар похвалив першого
раба й вилаяв другого: адже він не додав до свого таланта жодної драхми.
Цілком очевидно, що в цій повчальній притчі йшлося не про гроші, не про
талантон, а про здібності, енергію, розум цих двох людей; про те, як
гинуть сили людини від лінощів і неробства. Спочатку вислів «закопати
свій талант у землю» вживався як образний, переносний, до того ж тісно
пов’язаний з притчею. У той же час у німецькій мові було слово talant
(«обдарування»). І от непомітно у вислові «закопати талант у землю»
грецьке слово талантон (грошова одиниця) було замінене німецьким талант
(обдарування). Є ще схоже звучання слово талан – «доля», «життєвий
шлях». Воно запозичене з тюркських мов, де тал – «віднімати»,
«грабувати». Видно, слово талан спочатку означало частку здобичі, а вже
пізніше набуло більш узагальненого значення – «те, що людині дістається
на її життєвому шляху».

В Україні ходили леви (левендаальтери) з 1575 р. (монета Нідерландів).
Арабські купці називали цю монету “собачий батько”. Лева, який був
викарбуваний на монеті вони сприймали за собаку.

В Україні в обігу були також дукати країн Західної Європи. У середині
ХV?? ст.. якість польських монет помітно погіршилася, що призвело до
зростання цін. Так, у період із 1590 до 1630 р.р. ціни на 100 кг жита
зросли з 35 грошів до 100 грошів, ячменю – з 35 до 60, кожух почав
коштувати 150 замість 60, черевики – 45 замість 15 і т. ін. Одночасно
зростала й заробітна плата найманих робітників, хоч і не так швидко.
Російські “єфимки” не змогли витіснити з обігу польську валюту, про це
свідчать багаточисельні рукописні джерела господарського характеру.
Тільки грошова реформа 1700-1718 р.р., що її провів Петро ?, призвела до
витіснення іноземної валюти з України.

2.2.Гроші в Запорізькій Січі та їхні назви

Упродовж існування Січі козаки входили під протекторат різних держав, і,
відповідно, на Січі ходили різні гроші. З середини ХV? ст. до 1654 р. на
Січі ходила польська валюта, потім російські “єфимки”, рублі, з 1710
року козаки, що перейшли під протекторат до турецького султана,
отримували піастри, куруши, пари, ачке. У 1734-1735 роках козаки
користуються російськими рублями (з 1769 р. – паперовими асигнаціями).
Турецький султан із 1775 р. сплачував козакам по 12 рублів і “таїну”
(припас). Відомо також, що козакам видавалися харчі (але в якому розмірі
— невідомо).

D

?

gdD/i

*

?

?

o

$ h

dh`„ha$gdD/i

k?mooessoooooooooooooooooooooo

gdD/i

H“l—†?O™ooea*oooooooo****oooooooo

gdD/i

gdD/i

gdD/i

> спеціальний реєстр – формується реєстрове козацтво. Спочатку юргель
(плата за рік) становив 10 злотих, з 1583 – 20. Крім того, видавалася
тканина на гермак (кафтан). З 1601 р. гетьман отримував 120-200 злотих,
обозні і полковники – 300 злотих, осавули – 25, рядовий козак – 7. У
1638 р. плата козакам різко збільшилася (у 15-20 разів), так, наприклад,
осавул став отримувати 600 злотих (замість 25), сотник 200 (замість 15).
Це призвело до великої інфляції в Польщі.

Взагалі доходи більшості козаків були невеликі. Наочне уявлення про те,
які гроші були в обігу в Запорізькій Січі можна скласти, наприклад,
досліджуючи археологічні матеріали з місця битви під Берестечком (10
липня 1652 р.). Усього на місці битви були знайдені 496 монет, з них
польських – 129, литовських – 96, шведських, прусських, прибалтійських –
261, інших – 10. Суми в гаманцях загиблих козаків невеликі – від 1 гроша
до 1 злотого (30 грошей).

Назви українських грошей часів визвольних змагань (1917 – 1920 р.р.)

3.1. Заходи Української держави щодо оздоровлення фінансової системи

Після відновлення української національної державності 1917р. виникла
необхідність випустити власні гроші. Ухвалою Центральної Ради від
19.12.1917 р. було вирішено випустити перші кредитні білети номінальною
вартістю 100 карбованців.

Назва «карбованець» походить від «карбувати», тобто «створювати рельєфні
зображення» на поверхні медалей та монет. Термін виник в ХVІІ ст., коли
в Росії почали чеканку рублевих монет з насічками (карбами).

Паперові карбованці були віддруковані в одній з українських друкарень
Києва і з’явилися в обігу вже 24 грудня того ж 1917 р. Це були перші
паперові гроші, на яких було поміщено зображення державного герба
України – тризуба і написи українською мовою. Одночасно на банкнотах
цієї емісії бачимо написи російською, єврейською та польською мовами.

1 березня 1918р. Центральна Рада прийняла закон, згідно з яким гривна
була оголошена платіжним засобом України і дорівнювала 100 шагам. Шаг –
термін суто український. У ХVІ – ХVІІІ ст. він уживався як назва
тригрошовика. Це найменша одиницею грошової системи України 1917-1920
р.р.. Шаги випускали у вигляді паперових грошей, металеві гроші в цей
час практично зникли з обігу. Походження назви «шаг» досі остаточно не
з’ясовано.

Між 24 і 26 квітня Центральна Рада була замінена консервативним
українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Під час правління П.Скоропадського нові гроші для нового уряду друкували
в Берліні. Емісія нових грошей була проведена 31 травня 1918 р., ці
гроші (для швидкості) доставлялися в Київ аеропланами. Гетьман
Скоропадський устиг за недовгий період свого перебування при владі вжити
серйозних заходів щодо оздоровлення фінансової системи. Так, 14 серпня
1918 р. з метою захисту товарного ринку ним було прийнято рішення про
обмеження ввезення в Україну російських грошей. Міністерству фінансів
гетьман надав право вилучати без відшкодування російські купюри і
грошові сурогати. Німці для Міністерства Фінансів передали свої
окупаційні гроші – ост-карбованці (треба зазначити, що ост-карбованці
фактично були в обігу на території України і до цього, німці
розплачувалися ними, хоча офіційно це було заборонено).

Перемога Директорії, принаймні теоретично, мала означати перехід від
авторитарних методів правління гетьмана до ідеалів української
революції. 30 березня 1918 р. Центральна Рада оголосила про випуск
знаків державної скарбниці номіналом у 5, 10, 25, 50 карбованців зі
строком дії до 1 березня 1924 р. Населення Києва вперше побачило 25
карбованців, дещо пізніше з’явилася купюра у 50 карбованців, а 5 та 10
карбованців не було випущено.

Але небагато з поставлених завдань вдалося здійснити урядові.
Нездатність знайти спільну мову з Антантою і невдоволення широких верств
населення кризою, що не минала, похитнули становище Директорії. Наказ
від 17 січня 1919 р. про здачу срібла й золота для потреб забезпечення
золотого наповнення українських грошей не сприяв популярності нового
українського уряду.

Директорія провела кілька символічних демонстрацій суверенітету. 22
січня 1919 р. була проголошена і урочисто відсвяткована злука УНР та
ЗУНР. Були випущені власні гроші номіналом 10, 25, 100, 250, 1000 крб.
(у Кам’янець-Подільському).

При друкуванні банкноти у 5 гривень (у Станіславі) стався прикрий
випадок: на деяких купюрах літеру “р” було пропущено. Браковані купюри
зійшли з друкарського верстата як “5 гивень”. Існує припущення, що це
була не помилка, а факт саботажу. До загальної кризи додалася
непродумана політика випуску номіналів грошей (в обігу були тільки
великі купюри, котрі неможливо було розміняти). Станом на 1 травня 1919
р. Директорія випустила грошей на загальну суму 5,195 млн. крб. Гривні
було замовлено для друку в Берліні, але через падіння Директорії вони
виявилися непотрібними. За деякими даними, 1919 р. в Берліні було
знищено українських грошей на суму близько 4 млн.

3.2. Як називалися перші українські паперові гроші

Слово купюра означає те, на що можна накупити краму. Проте воно
утворено не від дієслова купити. У французькій мові є дієслово couper ,
що перекладається як «різати, стригти, кроїти, перетинати», від нього
утворився іменник coupure, що означає «поріз, розріз, газетна вирізка».
Звідси розвинулося значення «частина цінних паперів». Українська мова
засвоїла це слово в ХІХ ст. у трьох різних лексичних значеннях:
«паперові гроші»; «цінний папір певної номінальної вартості»;
«скорочення, вирізка, зроблена в тексті». Той самий французький корінь
наявний у словах купон «відрізний талон цінного паперу» та купе
«відділення в пасажирському вагоні», буквально – «відрізана,
відокремлена частина».

Поява національних грошей у період визвольних змагань – подія
величезного значення.  Наявність власної грошової системи, окрім
свідчення про певний ступінь матеріального розвитку, означає появу
власної держави і є важливою складовою державотворчого процесу будь-якої
країни.

Проект грошового знака, блискуче розроблений видатним графіком-маляром
Г.Нарбутом, став першою ластівкою української валюти в карбованцях. Хоча
еталон, з якого друкувався знак, був створений яскравими фарбами, через
низький рівень поліграфії та відсутність відповідних барвників
карбованець вийшов з друку блідим і невиразним. Та це в жодному разі не
позначилось на значенні появи власних українських грошей. Уперше в
українській історії були випущені національні паперові гроші.

 Саме на українських 100 карбованцях за 52 дні до офіційного прийняття
тризуба як Державного Герба України з’явився цей знак княжої доби
Київської Русі.

 На аверсі купюри центральне місце займав головний декоративний елемент
— восьмикутний картуш з тризубом білого кольору, середній зуб якого було
увінчано хрестом. Якщо зважити на те, що основним елементом герба є щит
визначеної форми, то в даному випадку картуш може умовно виконувати роль
такого щита.. Тож на першій купюрі національної валюти України
зображення тризуба можна вважати за центральну фігуру герба. Одночасно з
ним обабіч картуша у двох овалах ліворуч зображено ще раз тризуб, а
праворуч — лук-самостріл — центральна фігура старовинного герба м.
Києва.

 У своєрідний спосіб було оздоблено центральний картуш та замкнуте в
рамку поле банкноти. Рослинний орнамент, за основними елементами схожий
до традиційної вишивки на українському жіночому одязі, утворює
надзвичайної краси візерунок. Саме через цей малюнок гроші в народі
одержали назву «горпинок». У спогадах тих років зауважували, що малюнок
нагадує оздоблення на жіночих фартухах.

 Основні зображення в дизайні аверса — листя примхливої форми (ознака
українського бароко), квіти (стилізовані), звивисті стебла. Весь малюнок
— одноколірний: на жовтуватому тлі світло-коричневим наведено
зображення. До речі, через жовте тло, у народі купюру охрестили ще одною
влучною назвою – «яєчня».

 Безпосередньо біля центрального картуша бачимо ще один картуш, який
утворено в стилі бароко — з листя, подібного до акантового, двох розеток
з чотирипроменевими пелюстками квіток (стилізація під «черняхівську
зірку»), у яку вписано ще кілька колосків злаків, очевидно, пшениці.
Україна здавна — сільськогосподарська країна, через те символом її є
хлібний колос.

Цілком закономірно з’являється його зображення колоса і на національній
валюті, яка у свій спосіб засвідчила основний напрямок господарського
спрямування держави. Завершують композицію зібрані у сніп колоски та
звивисті рослинки, що створює враження вази із живописним вмістом.

 Не менш цікаво виглядає зворотній бік купюри: на коричневому тлі, який
створює малюнок «килим», по центру з вази (на вигляд плетеної) неначе
виростають дві гілки (чорна окантовка), які обвивають середній нуль з
цифри 100. Подібні до цього малюнка і дві гілки (техніка виконання та
сама), які розташовані над середньою частиною зовнішньої рамки. Такі ж
орнаментальні гілки розміщено вгорі, обабіч виступаючого з горішньої
рами половини картуша та над узятим у рамку текстом про забезпечення
валюти державним майном республіки.

 Досить своєрідно доповнює загальний дизайн малюнок, виконаний зеленою
фарбою. Він заповнює половини бічних картушів (контур останніх виконано
чорною фарбою), половинки горішнього та нижнього картушів. Великі цифри
номіналу «100» неначе вигаптувані білим, що досить оригінально виглядає
на зеленому тлі.

Випущена купюра досить вдало репрезентувала нову державу, подальші
паперові грошові знаки значною мірою наслідували ідеї цієї першої
банкноти.

Наступним кроком на шляху фінансової незалежності України стало
емітування купюр вартістю в 25 та 50 карбованців. Закон «Про негайне
емітування Державною Скарбницею УНР легко циркулюючих платіжних засобів»
передбачав термінове введення в обіг двох знаків, проекти яких розробив
графік О. Красовський. Купюри введених в обіг 6 квітня 1918 p. знаків
мали однаковий дизайн та розмір. Вони різнилися тільки кольором та
номіналом. Перша була жовто-помаранчева, друга — зеленувато-синя.
Головний елемент оформлення звороту становили два профілі — чоловічий та
жіночий, які розміщувалися в картуші в центрі реверса. Власне, вони
символізували спадковість традицій державності: чоловічий уособлював
козацьку Україну, а другий, жіночий профіль — нову, молоду, відроджену
державу. У лівому (геральдичному) куті розміщено тризуб (уже без хреста
на середньому зубці), паралельно йому — віньєтка з цифрами «25» та «50»
відповідно.

Знаки Державної Скарбниці 25 та 50 карбованців на основному тлі купюри,
навколо центрального картуша містили відповідно до нього намальований
більш інтенсивною фарбою орнамент. За технікою виконання він набагато
простіший від нарбутівського. Проте в загальному дизайні відчувається
вплив Г. Нарбута, зокрема в шрифтах, що виконаних під впливом традиції
старовинного українського письма. У рожевій віньєтці реверсу знака 50
карбованців відсутня цифра номіналу.

 Лицевий бік нічим видатним не відрізняється. На сітчастому, «хрестиком»
тлі аверса (він нагадує один із мотивів народних вишиванок) уміщено по
центру великий продовгуватий картуш із тризубом угорі. Тризуб неначе
розриває віньєтку картуша, «проростаючи» зубцями вгору. Не можна
віднести до вдалих, з погляду художнього виконання, спробу автора
дизайну зобразити обабіч картуша постаті чоловіка й жінки. Це теж
символи, які мали передати працьовитість українського народу як
національну рису його характеру. В оточенні невибагливого
орнаментального рослинного плетива стоїть на весь зріст чоловік,
стрижений «під макітру». Одна його рука на поясі, іншою, лівою, він
тримає приставлену до ноги лопату. На чоловікові вишита по коміру
сорочка, штани-шаровари заправлені в чоботи, поверх них — свитка
(гунька) довжиною до колін.

 Деякі фахівці вважають, що рисами обличчя чоловік подібний до Григорія
Сковороди — видатного мандрівного українського філософа. Саме через
наявність у малюнку лопати в народі ці купюри прозвали «лопатками».

 Навпроти чоловічої постаті, з іншого боку картуша зображено постать
жінки на три чверті зросту, бо ніг її не видно, їх оповив орнамент. На
голові у жінки очіпок, на шиї — чотири низки коралів. Одяг важко
класифікувати за формою, бо він має чітко виписану манжету і закруглені
обшлаги. У лівій руці жінки серп, правої не видно за зображенням
колосків пшениці (можливо, це сніп), які нерівномірно виростають з
орнаменту. Окремі дослідники схильні бачити в цій жіночій постаті образ
великої дочки українського народу, видатної поетеси Лесі Українки. Можна
припустити, що аргументом на користь такого висновку слугувала схована
рука жінки, адже відомо, що у Лесі Українки вона була хворою. Риси
обличчя зображеної на купюрі жінки настільки не виразні, що тільки за
наявності великої фантазії її можна ідентифікувати як образ поетеси. Над
головою жінки зображено сонцеподібну квітку, від якої обабіч відходять
гілочки-промені.

 Жодного художнього навантаження не несуть орнаментальні заставки у
середині картуша, що нагадують стилізовані троянди (українські «ружі» —
мальви) із видовженими гілочками, рясно вкритими листям, оточені
звивистими рисками, які нагадують елементи розчерків старовинного
українського письма.

 Звичайно, образи, подані на купюрах, можна трактувати як символи
селянської та робітничої України, як символи народної влади.

Українські паперові гроші через графіку малих форм змогли своєрідно
передати ідейний зміст нової влади, що задекларувала себе спадкоємицею
традицій великих пращурів козацької України з її демократичними,
республіканськими традиціями, з її прагненням до свободи, до
самостійного розвитку.

Назви сучасних українських грошей

Після проголошення незалежності на початку 90-х років ХХ ст. Україна
взяла на себе зобов»язання фінансового забезпечення функціонування
вітчизняної економіки. За станом на 1990 р. економіка республіки
перебувала у жорстокій кризі, основним проявом якої на той час був
товарний дефіцит. Виникла потреба захистити вітчизняний ринок, тому
Національний Банк України ввів в обіг купони багаторазового
використання. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні
одночасно функціонували дві валюти – радянські рублі та українські
купоно-карбованці.

Слово французького походження купон означає «простий, без особливих умов
та додаткових елементів».

Купони були введені з 3 листопада1990 р. Усім робітникам і службовцям
віднині разом зі звичайними грошима видавали лист відрізних купонів. При
купівлі товарів разом зі сплатою певної суми у карбованцях треба було
віддати продавцю і купон (купони) на таку ж саму суму. Касир обліковував
купони так само, як і гроші, у кінці дня сплачені купони повинні були
записуватися до спеціальної книги і здаватися до банку. Ця система
виявилася дуже незручною, тому в 1991 р. урядом були замовлені нові
купони, функції яких теоретично залишалися ті самі – захист товарного
ринку, але вони були багаторазові, ними можна було розплачуватися як
грошима. Фактично це були перші гроші Української держави в новітній
період її розвитку. Купони були введені в обіг з 1 січня 1992 р. Певний
час вони існували паралельно з радянськими грошима. Радянські карбованці
можна було використовувати для сплати за побутові послуги, купівлю
білетів на культурно-масові видовища та ін. З 10 січня 1992 р.
карбованці були замінені купоно-карбованцями як основним засобом
платежу. Перші купоно-карбованці були виготовлені у Франції, вони не
мали серйозних засобів захисту від підробок (номерів, складних захисних
малюнків), оскільки вважалися лише тимчасовою ланкою в
грошово-кредитному обігу. Були випущені купоно-карбованці вартістю 1, 3,
5, 10, 25, 50 і 100. Але в зв’язку з інфляцією 1992 р. були випущені
додаткові купюри номіналом 100, 200, 500, 1000).

7 листопада 1992 р. Президент України підписав указ «Про реформу
грошової системи України», за яким купоно-карбованець було впроваджено і
у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на
території України припинилися, і український купоно-карбованець отримав
статус тимчасової національної валюти. Так завершився в Україні перший
етап грошової реформи. В 1993 р.були випущені купюри в 2000, 5000,
10000, 20000, 50000, на цих купюрах уперше з’явився символ князівських
часів – тризуб. 30 грудня 1993 р. Кабінет Міністрів України своєю
постановою прийняв рішення про вилучення з обігу купюр номіналом 1, 3, 5
купоно-карбованців (з 1 січня 1994 р.). З 1 червня 1995 р. довелося
вилучити також 10, 25 купоно-карбованців, а влітку 1995 – 100 і 500. В
1994 р. були надруковані купюри номіналом 100 000, 200 000, 500 000. А
12 травня 1995 р. – купюра номіналом 1000 000 000 купоно-карбованців.
Уживши заходів щодо жорсткої монетарної політики, уряд зміг подолати
гіперінфляцію, що створило передумови для запровадження твердої валюти.
25 серпня 1996 р.

Президент Л.Д. Кучма підписав Указ «Про грошову реформу в Україні».
Відповідно до указу Президента грошова реформа в державі проводилася від
2 до 16 вересня 1996 р. За встановленим курсом було перераховано у
гривні ціни, тарифи, оклади, стипендії, пенсії. Протягом 15 днів у
готівковому обігу одночасно використовувалися як гривні, так і
карбованці. Після 16 вересня 1996 р. приймання карбованців було
припинено і єдиним законним засобом платежу на території України стала
гривня та її розмінна монета – копійка.

Головним досягненням реформи є те, що вдалося утримати стабільність на
грошовому, споживчому і валютному ринках. У той час Україна не мала
необхідної сировини і технологічної бази для виробництва гривні, тому
було вирішено виготовляти гривню тимчасово за кордоном. За кордоном були
виготовлені банкноти номіналом вартістю гривня, 1,2,5,10,20 гривень в
Канаді. А банкноти номінальною вартість 50, 100 та 200 гривень — у
Великобританії. Розміні монети — копійки карбувалися на Луганському
верстатобудівному заводі та на монетному дворі Італії.

Назву копійка пробували виводити з тюркського „копак” – «собака».
Пояснювали це так: на монетах, карбованих за часів Тимура, був
зображений гордий і величний лев – символ влади, царювання. Народи Сходу
левів не знали, тому зображених на монетах звірів сприймали за собак,
саме тому монету назвали „копак”(собака). Проте, більшість дослідників
схиляється до того, що копійка – слово слов’янське. Пробували виводити
його й від слів копити, копа – «60 снопів», «велика купа». Проте й таке
пояснення не витримало критики: воно побудоване «задом наперед» — до
готового слова добираються підхожі відповідники.

Є й інше пояснення. На старовинних монетах Русі зображували великого
князя (царя) верхи на коні зі списом (коп’єм) у руках. Ось що записано в
Новгородському літописі 1535р.: «А при великом князе Василе Ивановиче
(йдеться про батька Івана Грозного) бысть знамя (зображення) на деньгах:
князь великий на коне, а имел меч в руке. А великий князь Иван
Васильович (Грозный) учини знамя: князь великий на коне, а имел копие в
руке – и оттоль прозвалися деньги копейные». Ці монети чеканилися до
1719 р. Потім було змінено зображення на монеті, її розмір, матеріал,
зберігалася лише назва й вартість (одна сота карбованця).

1991 р. почалося будівництво власного Банкното – монетного двору
Національного банку України. 22 березня 1994 р. у день запуску першої
друкарської лінії в книзі відгуків почесних гостей з’явився перший запис
«З великим задоволенням і хвилюванням відкриваємо фабрику національної
валюти». Фабрикою ХХІ ст. називають Банкното-монетний двір. На
сьогоднішній день Україна має досить стабільну валюту.

Висновки

Українські гроші, як і Українська держава, пройшли тривалий шлях
становлення й розвитку. Гроші є не лише засобом здійснення розрахунків,
загальним еквівалентом і елементом базису економічної системи будь-якої
країни. Вони великою мірою є символом держави, її історичного розвитку і
поступу, її здобутків чи навіть і розчарувань. У цьому сенсі гроші
України становлять собою історичне джерело, значення якого важко
перебільшити. Вони – свідки історії, що протягом багатьох років,
століть, а то й тисячоліть несуть нам інформацію про своїх творців,
їхні плани і мрії, перемоги й поразки.

У роботі стисло розглянуто історію походження назв грошей в Україні.
Історія назв грошей супроводжується коментарями з історії економіки і
політики відповідного періоду. Інформація про назви грошей в Україні
починається дослідженням грошового обігу в містах-державах Північного
Причорномор’я. Існування грошей в античних містах-полісах сприяло
становленню прогресивної економічної свідомості, ознайомленню з
прогресивними надбаннями грошової системи того часу.

У роботі розглядається питання грошового обігу за часів козацтва.
Більшість дослідників на сьогоднішній день схиляється до думки, що
Богдан Хмельницький не карбував власних грошей, спроби інших гетьманів
(Виговський, Мазепа) запровадити власну монету також не здійснили
істотного впливу на економічну систему тогочасної України. З цієї
причини в дослідженні в основному розглядається питання про обіг
іноземної валюти в Україні того часу. Навіть ті гроші, що карбувалися
тоді на території України, не можуть вважатися власне національними
грошима України.

Питання запровадження грошових одиниць у період визвольних змагань
1917-1920 р.р. розглядається в контексті драматичних політичних подій,
що розгорталися в тогочасній Україні. Доводиться констатувати, що, на
жаль, жоден з українських урядів не спромігся досягти стійкості
української національної валюти. Для економіки того періоду характерна
натуральна форма розрахунків, занепад грошової системи, гроші цього часу
можна розглядати скоріше як декларацію про наміри, свідчення бажання
впроваджувати державницькі тенденції, обирати свій шлях, будувати
самостійну Українську державу.

Останній розділ роботи дає стислу характеристику історії назв грошей
України в новітній історії.

На основі опрацьованого матеріалу можна зробити такі висновки:

1. Українські гроші мають багатовікову історію, яка є частиною
загальнолюдської історичної спадщини.

2. Історія походження назв грошей України так само, як і історія
України, відображає споконвічне прагнення народу України до вільного
життя на своїй землі, ідеалів національної гідності і самосвідомості.

3. Побудова Україною ринкової, прогресивної, легітимної економіки
базується на багатовіковому історичному досвіді і є законним та логічним
продовженням економічної історії нашої держави, у якій значне місце
займає історія походження назв грошей, а також історія власних грошей.

Література

Давыдов Г.А. Монеты рассказывают. – М., 1963.

Дмитрієнко М., Литвин В., Ющенко В., Яковлева Л. Гроші в Україні: факти
і документи. – К., 1998.

Карышковський П.О. Монеты Ольвии. – К., 1988.

Кондуфор Ю.Ю., Клоков В.І., Кульчицький С.В., Лещенко М.Н., Лихолат
А.В., Сарбей В.Г., Сергієнко Г.Я., Сохань П.С. Історія Української РСР.
– К., 1981.

Котлер М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. – К.,
1971.

Рябцевич В.Я. О чём рассказывают монеты. – Минск, 1968.

Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992.

Тхоржевський Р.Й. Нариси історії грошей в Україні. – Тернопіль, 1999.

Тхоржевський Р.Й. Нариси історії паперових грошей України. – Донецьк,
1993.

Янин В.Л. Денежно-весовые системы русского средневековья. – М., 1956.

Пустовіт Л.О., Скопненко О.І., Сюта Г.М., Цимбалюк Т.В. Словник
іншомовних слів. – К., 2000.

Похожие записи