Похил Любов Дмитрівна,

практичний психолог

Смілянської загальноосвітньої

школи І – ІІІ ступенів № 4

Матеріали

для участі в інтернет – семінарі з обміну досвідом роботи з

проблеми «Істина школи у щирості спілкування з дітьми»

«Виховання думки – плекання характеру»

Для дитини світ починається під дахом своєї хати. Межі світу підлітка
виходять далеко за межі сім’ї. Але і для нього сім’я залишається
головним місцем, без якого життя залишилося б без опори. Важливим
чинником на формування особистості є стан взаємин в сім’ї, розпорядок
життя, побут, звичаї. Батьки, виховуючи дитину, вкладають в неї не лише
свою любов. Вони є першоджерелом впливу на формування характеру дитини,
її думок, світогляду, стереотипів поведінки, засобів та методів
спілкування з оточуючими.

В тисячах попередніх поколінь керованість дитини була запорукою
виживання. За визначенням психолога В. Леві, діти зростали у Світі
Своїх, і готовність слухатися дорослого забезпечувала їх безпеку.
Відповідно, у дорослих існує генетично упереджене ставлення до дитини як
до тої, яка «повинна слухатися».

Є у такого ставлення і соціальна основа. В радянській педагогіці
поняття про волю не було взагалі, навпаки, її значимість в розвитку
дитини зменшувалась. Для декількох поколінь людей головним було «ЯК
ТЕРБА», «ЯК ПРАВИЛЬНО» на шкоду «ЯК КРАЩЕ ДЛЯ ДИТИНИ». «Все сучасне
виховання спрямоване на те, щоб дитина була зручною. Послідовно, крок за
кроком, прагнемо приспати, подавити, викорінити все, що є волею та
свободою дитини, стійкістю її духу, силою її вимог і намірів. Вихована,
слухняна, хороша, зручна, а й думки не має про те, що буде внутрішньо
безвольною та життєво нікчемною». Цим словам видатного педагога Януша
Корчака вже близько семи десятків років. Безумовно воля дітей зараз
визнається дорослими набагато більше ніж в минулі часи.

Відносини, які формуються в людини в дитинстві набувають значення
«матриці» — моделі, на основі якої будуються стосунки з оточуючим
світом у майбутньому. Емоційні стани, які переживає дитина в цей період
в процесі спілкування з оточуючими, а також ролі , засвоєні в
дитинстві стають звичним «репертуаром» в майбутньому дорослому житті.
Наскільки широким буде цей «репертуар» , залежить тільки від дорослих.
Постійно «приборкуючи» дитину, дорослі привчають її до звичного стану
«людини, яку ведуть», вчать діяти тільки по вказівці «авторитету»,
привчають навіть не намагатися висловлювати протест.

Розвиток дитини – це не просто накопичення досвіду, а проходження
відповідних стадій. Кожен вік ставить перед особистістю особливі
завдання, і не все «недоотримане» на попередньому етапі може бути
отримане на наступному. Становлення волі, самостійності, наполегливості
підлягає цим же законам. Завдання батьків – не просто виростити і
виховати дитину, але й допомогти їй стати успішною особистістю, розкрити
свою індивідуальність, навчитися мислити та виражати сої думки,
сформувати особистісний світогляд дитини. Щоб успішно виховувати дитину,
необхідно знати її внутрішній світ, зокрема розуміти переживання, вміти
бачити мотиви вчинків.

У віці 6-7 років дитина приходить до школи, вона відчуває потребу в
тому, щоб зайняти нове, більш «доросле» положення в житті. Не тільки в
школі, а взагалі. Особистість, яка формується в цьому віці набуває
внутрішню позицію, яка зберігається на все життя. Внутрішня позиція
формується в залежності від того, яке

місце займає особистість дитини в оточенні і яке це оточення.

Школа – це суспільний інститут через який проходить кожна людина. І від
того, який слід залишить школа в душі людини, багато залежить в її
подальшій долі та діяльності.

Яку вчительку люблять учні молодших класів? Варіанти відповіді:
принципову, вимогливу, ліберальну.

Яка ж із них правильна? Відповідь декого розчарує. Учні любитимуть усіх
трьох учительок, тому що вони перші. Ця любов у самій природі дитини, а
не через особливі наші заслуги перед нею. «Що значить учитель?» —
запитував В.Сухомлинський і відповідав: «Це перед усім – людина, яка
любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними».

Учитель початкових класів і діти – це єдиний «організм» взаємовпливу.
Подібний «феномен» виникає двічі в житті кожної людини: у момент
народження і під час першої зустрічі з учителем і школою.

Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній роботі. Від того,
які почуття вона викликає, багато в чому залежить і якість навчання.
Зацікавленість, захопленість, упевненість у своїх силах, задоволення, —
усе це могутній стимул до навчання. Підтримка позитивних емоцій є одним
із важливих завдань для вчителя початкової школи. Бо саме навчальна
діяльність повинна нести дитині насолоду від пізнання довкілля.

Авторитет першого вчителя в очах учнів молодшої школи інколи перевершує
авторитет батьків. Про це необхідно пам’ятати педагогам та
використовувати в навчальній діяльності з метою закладання «еталонів»
досконалого, прекрасного гармонійного. Саме цей етап і може називатися
періодом:

найбільшої «навіюваності», за весь свідомий етап учіння людини;

природним, культурним, науковим, технологічним простором пізнання.

Саме тут закладаються взаємозв’язки мислення, почуттів та уяви як
рушійних сил розвитку особистості дитини.

Педагогам добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення
позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню
успішності та продуктивності навчання. Педагог має вірити в сили кожного
учня, надавати йому можливість розпочати знову і знову, долаючи труднощі
розвитку. Тільки мудре і доброзичливе ставлення першого вчителя
сприятиме адаптації учня до нового виду діяльності – навчання.

Не секрет, що в більшості шкіл до цього часу найбільш цінними якостями
учня залишаються не вміння мислити та творчо підходити до рішення
завдань, а старанність і акуратність. Простіше кажучи: вчитель подав
матеріал, діти занотували під диктовку готові схеми рішення завдань,
вивчили вдома матеріал «від і до» і на наступному уроці відповіли.
Розповіли краще за всіх, записали рівненькими та гарненькими літерами –
отримали «12». Чи на довго знання, отримані таким чином залишаться в
голові у дитини?

Вчитель має безпосередній вплив на розвиток та формування особистості
учня. Одним із завдань сучасного педагога є виховання успішної
особистості школяра. Для цього вчителю необхідно:

yyyy]„R`„Aea$gd?&N

x

h

# навчити дитину звертатись до різних джерел інформації, мислити
нестандартно, думати самостійно, пропонувати власні версії розв’язку
завдань, прагнути знайти власне рішення, шукати шляхи виходу з ситуацій
різної складності! Дитина має розуміти, що вона — не слухняний
виконавець, який живе у світі заборон, а особистість, здатна самостійно
шукати варіанти своєї поведінки та вчинків;

пристосуватися до природи своїх вихованців, а не пристосовувати їх під
себе (враховувати індивідуальні особливості особистості: тип
темпераменту та рівень сприйняття інформації);

полегшувати, а не ускладнювати дітям їхню непросту внутрішню роботу із
самовдосконалення, духовного становлення; допомагати душі, що лише
розпочинає свій шлях, жити власними силами;

виявляти терплячість і спостережливість;

не вимірювати своїми «дорослими» мірками дітей, а намагатися поставити
себе на їхнє місце, базуючись на знанні об’єктивних законів психічного
розвитку;

віддавати перевагу не одній універсальній програмі розвитку, а
використовувати індивідуальні програми, відповідні особливостям кожного;

сповідувати рухливість як умову повноцінного розвитку особистості,
дозволяти дітям вільно пересуватися, обирати зручне місце, позу;

не переривати творчого процесу, не втручатися в нього, трепетно
ставитися до різноманітних виявів внутрішнього життя вихованця;

визнавати власні помилки і незнання, тим самим показуючи дітям, що не
слід боятися помилок, соромитися свого незнання;

забезпечувати дітям спокійне середовище, яке допомагає їм зосередитись,
почуватися затишно і спокійно; уникати надмірно голосних звернень,
окриків, менторської тональності;

експериментувати, варіювати, бути в постійному пошуці,
самовдосконалюватися, досліджувати, не заспокоюватися на досягнутому.

Вирішальну роль у розвитку особистості та способу життя учня належить
духу школи: важливим є клас, взаємини між учнями молодшої, середньої та
старшої ланки школи, активна взаємодія між учнями та адміністрацією
закладу. Отже величезна роль у вихованні успішної особистості належить
колективу. В колективі дитина вчиться будувати стосунки та відчувати
себе рівноправним партнером, відстоювати власні думки та переконання,
висловлювати почуття, гармонійно розвиватися, розкривати свій творчий
потенціал, бути активним учасником колективних творчих справ.

У 2006-2007 навчальному році у закладі було створено нову модель
учнівського самоврядування — Дитячу Спілку дітей та юнацтва «НЕОН»
(Надзвичайно Енергійні Організовані Незалежні). Метою Дитячої асоціації
є:

згуртування дітей та юнацтва на цікаві, добрі та корисні справи;

виховання найвищих почуттів людяності — любові до рідної землі, до своєї
родини, свого народу; пошани до історичного минулого, до культури;

виховання доброти та милосердя;

захист прав та інтересів учасників спілки, розвиток індивідуальних та
творчих здібностей;

активізація ролі учнівського самоврядування;

виховання в учнів активної життєвої позиції та уміння адаптуватися в
соціумі;

впровадження у практику виховної системи школи інноваційних технологій.

При Дитячій Спілці «НЕОН» діяла Школа Лідерів. Метою діяльності було:

— розвиток тенденцій формування позитивної «Я – концепції» особистості
активістів в учнівському середовищі, тенденцій до саморозвитку та
самовдосконалення;

формування гармонійної особистості учня з активною життєвою позицією
та усвідомлення відповідальності за власну життєву позицію;

розвиток лідерських якостей та навичок конструктивної взаємодії у
шкільному середовищі та за його межами;

створення відчуття психологічного комфорту в спілкуванні між
активістами та учнівською молоддю, що сприяє розвитку почуття єдності та
підтримки;

поведінки, мотиви власних вчинків та їх наслідки у стосунках з
оточуючими. Підлітки дозволяли собі зануритися у свій власний світ і
зосередитися на ньому, що спонукало до усвідомлення своєї власної
внутрішньої програми розвитку та змін. У кожного учасника – власний
погляд на особистий внутрішній світ, свої думки, почуття та прагнення
змінити світ навколо себе. На підсумках заняття прослідковується одне:
протягом заняття внутрішній світ кожного учасника зазнавав змін. Кожен
ЗМІНЮВАВСЯ, зробивши ще один крок в своє майбутнє. Спілкування в групі
дало можливість побачити людину з іншого боку, зменшити відстань у
спілкуванні з іншими, стати ближчими один одному, довіряти, поважати,
розуміти, підтримувати, співпереживати, дало змогу змінити власну
життєву позицію та життя інших учнів.

Школу Лідерів продовжено створенням Школи наступності щодо виховання
майбутніх лідерів. Учні, які відвідували заняття Школи Лідерів є
керівниками занять Школи Майбутніх Лідерів (для учнів 5-8 класів) та
Школи Майбутніх Зірок (для учнів 1-4 класів). Співпрацюючи з практичним
психологом школи, який виконує функцію консультанта, учні самі
розробляють та проводять заняття, які дають можливість учням молодших
класів розвинути в собі почуття впевненості та відповідальності, єдності
з колективом, вміння висловлювати та відстоювати власну думку,
розкривати організаторські здібності та розвивати лідерські якості. Дані
заняття дають можливість дитині, яка приходить до школи розвиватися
гармонійно, будувати позитивні стосунки з оточуючим світом, бути
успішною особистістю, готовою до конструктивного вирішення різних
життєвих ситуацій.

Похожие записи