Похил Любов Дмитрівна,

завідувач центру практичної психології

та соціології міста Сміли

Козубенко Тетяна Михайлівна,

директор Смілянської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №4

Попередження та подолання синдрому «професійного вигорання» у
педагогічному колективі.

Група особистісного росту для педагогічних працівників

«Відкрий себе по-новому»

Інтенсифікація життя та соціально-економічні зміни, які відбуваються в
Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх закладів нові, більш
складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний стан
працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвиток
значної кількості професійних стресів. Матеріали містять розробки занять
з педагогічним колективом, метою яких є попередження та подолання
синдрому «професійного вигорання» серед вчителів.

«Не буде ніякого оновлення життя,
поки кожен з нас не оновить душу»

Вчитель – це не професія, а покликання. Вчитель завжди знаходиться на
роботі, вдень і вночі, кожен день, протягом цілої доби. І якщо він
навіть не присутній у школі фізично, всі його думки сновигають навколо
школи, класу, учнів, передумуючи за всіх разом і за кожного зокрема.
Аналізуючи різні ситуації та намагаючись знайти вихід, вчитель
залишається педагогом вдома у своїй сім’ї, прагнучи бути і батьком чи
матір’ю водночас. На себе, як на особистість, часу залишається зовсім
обмаль. Вчитель потребує психологічної підтримки, розуміння, мати
можливість проговорити свої відчуття і проблеми…
Підтримка особистості педагога, його психологічного
здоров’я – одне з основних завдань діяльності психологічної служби
закладу.

Професійне здоров’я педагога є необхідною умовою його активної
життєдіяльності, самореалізації, розвитку творчого потенціалу. Стан
професійного здоров’я вчителя впливає на учнів на всіх рівнях:
емоційно-психологічному, біоенергетичному, інформаційному, виховному .
Нездоровий педагог не може забезпечити учневі необхідний рівень уваги,
індивідуальний підхід, ситуацію успіху. Він не зможе займатися і
вихованням культури здоров’я школярів, оскільки у цій роботі необхідний
особистий приклад. Неблагополуччя психологічного здоров’я, деформації
особистості педагога, прояви синдрому згорання, педагогічних криз
безпосередньо впливають на здоров’я учнів. Тому питання збереження і
зміцнення здоров’я учителя є одним з пріоритетних у сфері його життєвих
і фахових інтересів.

Складність роботи з учителями як об’єктом психологічного впливу
обумовлюється кількома причинами. Передусім, це особливості педагогічної
професії, яка є непростою і найбільш напруженою у психологічному плані.
Для вчителів характерні невротичні і психосоматичні розлади, педагогічні
кризи, професійне виснаження тощо. Слід також відзначити, що педагоги
дуже гостро реагують на оцінку їхніх особистісних особливостей. Педагог
звик оцінювати інших, йому важко погодитись з висновками про те, що
несприятливий розвиток педагогічної ситуації визначений його власними
слабкостями чи вадами.

Робота психологічної служби у напрямку збереження і зміцнення
професійного здоров’я педагога відбувається в декількох напрямках:
просвітницька, діагностична і психокорекційна робота. Аспектами цієї
роботи є:

— підвищення грамотності вчителів з питань збереження і зміцнення їх
власного професійного здоров’я;

— попередження професійних деформацій (як загальнопедагогічних, так і
типологічних), допомога у їх усуненні;

— допомога у формуванні психологічного захисту від стресу, при потребі,
у подоланні наслідків стресових ситуацій, усуненні синдрому емоційного
згорання;

— профілактика педагогічних криз і допомога в усуненні їх наслідків;

— допомога в усуненні невротичних і психосоматичних розладів особистості
педагога, гармонізації його особистості;

— робота зі створення сприятливого психологічного клімату у
педагогічному колективі;

— співпраця з адміністрацією школи з метою створення безпечного
освітнього середовища у загальноосвітньому навчальному закладі.

Для реалізації визначених завдань психологічною службою закладу
використовувалися різноманітні методи роботи: індивідуальні і групові
бесіди та консультації, круглі столи, брейнстормінг, психотренінг,
психотехнічні ігри і вправи тощо.

Професія педагога насичена багатьма стресогенами, серед яких такі, як
соціальні оцінка, невизначеність, повсякденна рутина тощо. Прояви стресу
в роботі вчителя різноманітні й численні. Серед найбільш поширених можна
вирізнити такі, як: фрустрованість, підвищена тривожність,
роздратованість, виснаженість. «Синдром професійного вигорання» є
стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних
стресів середньої інтенсивності. Зважаючи на визначення стресового
процесу за Г.Сельє (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження)
«професійне вигорання» можна вважати третьою стадією, для якої
характерний стійкий і неконтрольовий рівень збудження. Педагоги працюють
у доволі неспокійній, емоційно напруженій атмосфері, що вимагає
постійної уваги і конролю за взаємодією в системі «вчитель-учень» за
таких умов стрес спричиняється безліччю стресогенів, які безперервно
накопичуються в різних сферах життєдіяльності. Якщо «педагог реагує
адекватним, адаптивним чином, він більш успішно й ефективно діє та
підвищує свою функціональну активність і впевненість, у той час, як
дезадаптивні реакції ведуть по спіралі вниз, до «професійного
вигорання». Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) постійно переважають над
ресурсами (внутрішніми й зовнішніми), у людини порушується стан
рівноваги. Безперервне або прогресуюче порушення рівноваги неминуче
призводить до «професійного вигорання».

Професія педагога — одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є
найбільш поширеним. В процесі педагогічної діяльності більшу схильність
до «згорання» мають:

ті вчителі, хто асоціює свою роботу з своєрідним призначенням, місією
(серед психотерапевтів це називається «комплексом рятівника»);

— найбільш схильні до «згорання» інтроверти;

— допомоги потребують ті вчителі, які орієнтовані не на результат, а на
створення клімату сім’ї, в якому дитина почуває себе комфортно. Природна
установка таких учителів дуже розходиться з вимогами, які до неї
пред’являють, а це може спричинити появу синдрому «емоційного згорання»;

— спад професійної діяльності учителів спостерігається після 10-15 років
роботи — так званий період педагогічної кризи, що супроводжується
почуттям тривоги, самотності, зневіри в себе, домінуванням негативних
переживань;

— синдром «емоційного згорання» найчастіше розвивається у 40-річних
людей, коли настає пік біологічного стану здоров’я.

?????¤????

/ ha:

( ha:

ha:

ha:

$ ha:

ha:

???????¤?¤?$???????}? психічного виснаження, викликаного тривалим
перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях. Дане трактування
близьке до розуміння «вигорання» як синдрому хронічної втомленості.

Друга модель належить голландським дослідникам. Вони розглядають
«вигорання» як двомірний конструкт, що складається з емоційного
виснаження і деперсоналізації. Остання проявляється у зміні відносин або
до себе, або до інших (учнів, колег).

Найбільш розповсюдженою є третя модель синдрому «вигорання»
американських дослідників К. Маслам і С. Джексон. Згідно даної моделі
«вигорання» розуміється як синдром емоційного виснаження,
деперсоналізації і редукції особистих досягнень. Емоційне виснаження
розглядається як основна складова професійного «вигорання» і
проявляється у пониженні емоційного фону, байдужості або емоційній
перенасиченості. Деперсоналізація проявляється в деформації стосунків з
іншими людьми. Це може бути підвищення залежності від інших, або
підвищення негативізму, цинічності установок і почуттів по відношенню до
рецепитієнтів. Редукція особистих досягнень може проявлятися або в
тенденції до негативного оцінювання себе, своїх професійних досягнень і
успіхів, негативізмі відносно службових досягнень і можливостей, або ж
обмеженні своїх можливостей, обов’язків по відношенню до інших. Основні
ознаки цього синдрому:

виснаження, утома;

психосоматичні ускладнення;

безсоння;

негативні настанови стосовно підлеглих;

негативні настанови щодо своєї роботи;

нехтування виконанням своїх обов’язків;

збільшення прийому психостимуляторів (тютюн, кава, алкоголь, ліки);

зменшення апетиту чи переїдання;

негативне самооцінювання;

посилення агресивності (роздратованості, напруженості);

посилення пасивності (цинізм, песимізм, безнадія, апатія);

почуття провини.

Причинами «синдрому згорання» є :

напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка
з боку колег;

недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної
роботи;

вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього
визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

невмотивованість учнів, результати роботи з якими непомітні;

невирішені особистісні конфлікти.

З метою попередження «професійного згорання» педагогічного колективу,
адміністрацією та практичним психологом закладу створено групу
особистісного росту для педагогічних працівників «Відкрий себе по –
новому». Ініціатор створення даної групи — Тетяна Михайлівна Козубенко,
директор школи. Керівник – Любов Дмитрівна Похил (працюючи на посаді
практичного психолога)

Мета існування даної групи :

запобігання та профілактика синдрому «професійного вигорання» серед
працівників закладу;

руйнування негативних установок, уявлень, мотивів, стереотипів
поведінки, створення позитивного психологічного мікроклімату в
колективі;

покращення професійних та особистісних стосунків між адміністрацією та
працівниками закладу;

розкриття та реалізація творчого потенціалу педагогів. Підвищення
досягнень у професійній діяльності;

формування активної життєвої позиції педагога, як особистості.

Заняття групи особистісного росту «Відкрий себе по-новому»
проходили у формі тренінгів з використанням проективних методик, які
несли в собі діагностичну функцію, та вправ, які дали можливість
визначити фактори впливу на мотиваційну діяльність та емоційний стан
педагогів, усвідомити і відпрацювати особистісні моменти: сприяли
формуванню позитивної «Я – концепції», підвищенню самооцінки,
гармонійному розвитку та вдосконаленню особистості. В процесі проведення
занять відпрацьовувалися конструктивні виходи з конфліктних ситуацій,
навички та готовність до співпраці, панувала атмосфера згуртованості,
довіри та невимушеного, відкритого спілкування учасників групи між
собою. Це дало змогу розвинути особистісні якості учасників групи,
усвідомити стереотипи поведінки, мотиви власних вчинків та їх наслідки у
стосунках з оточуючими. В якості релаксу використовувалися вправи з
арт-терапії: проективна методика «Я – ОСОБИСТІСТЬ!» — створення фото
колажу методом аплікації з використанням матеріалів глянцевих журналів;
вправа «Чуттєві долоньки» — робота з манною крупою; вправа «Щастя моє» —
робота з використанням пластиліну; колективна робота – створення картини
– абстракції «Вир емоцій та почуттів» з використанням гуашевих фарб
(малювання долонями та пальцями рук); вправа «Мій настрій» —
відображення за допомогою гуаші та пензлика внутрішнього емоційного
стану на долонях; вправа «Я – реальне. Я – ідеальне.» — створенням
ляльок з ниток різного кольору та текстури; колективна робота «Я і світ
навколо мене» — з використанням круп та природних матеріалів
(гарбузового та соняшникового насіння, гороху, квасолі, лаврового листа,
чорного перцю – горошку). В процесі «діалогу» рук із таким матеріалом
створювався додатковий акцент на тактильну чутливість, і за рахунок
використання дрібної моторики пальців відбувався процес «заземлення»
негативної енергії та звільнення кори головного мозку від напруги і
стресів. Торкаючись руками різних матеріалів учасники групи, ніби
потрапляли в дитинство, поринаючи в приємні спогади, давали змогу рукам
рухатись спонтанно та невимушено, некеровано, дозволяли собі зануритися
у свій власний світ і зосередитися на ньому. Це спонукало до
усвідомлення своєї власної внутрішньої програми розвитку та змін. У
кожного учасника – власний погляд на особистий внутрішній світ, свої
думки, почуття та прагнення змінити світ навколо себе. На підсумках
заняття прослідковувалося одне: протягом заняття внутрішній світ кожного
учасника зазнає змін. Кожен ЗМІНЮЄТЬСЯ, зробивши ще один крок до
гармонії з самим собою. Спілкування в групі дало можливість побачити
людину з іншого боку, зменшити відстань у спілкуванні з іншими, стати
ближчими один одному, довіряти, поважати, розуміти, підтримувати,
співпереживати, дало змогу змінити власну життєву позицію — ВІДКРИТИ
СЕБЕ ПО-НОВОМУ.

Результат діяльності групи — згуртований дружній колектив
педпрацівників закладу, розвиток творчого потенціалу та професійного
зростання всіх учасників групи, а також особистісне становлення як
творця активної життєвої позиції.

ЛІТЕРАТУРА

Горбушина О.П. Г67 Психологический тренинг. Секреты проведения. – СПб.:
Питер, 2007.- 167.: ил – (Серия «Практическая психология»).

Макартычева Г.И. М 15. Коррекция девиантного поведения. Тренинги для
подростков и их родителей. – СПб.: Речь, 2007.
– 368 с

Яценко Т.С. Я 92 Теорія і практика групової психокорекції: Активне
соціально – психологічне навчання: Навч. Посіб. –К.: Вища шк., 2004. –
679 с.: іл..

Похожие записи