Мораль як соціальний феномен.

Тож усе,чого тільки бажаєте,

Щоб чинили вам люди,

Те саме чиніть їм і ви (Мф.7,12).

Хто з нас хотів би мати лютого ворога, зрадливу дружину чи чоловіка,
лиху свекруху або тещу, заздрісних сусідів чи співробітників? Чи може
нам подобатись спілкування з грубими, вульгарними людьми, які на
кожному слові вживають ненормативну лексику, вважаючи це нормою
спілкування?

Чи знайдеться серед нас людина, яка бажає собі та своїм рідним чогось
поганого, злого? Думаю, навряд чи. Ми завжди бажаємо собі та своїм
рідним всіляких благ. А як щодо побажань іншим людям? Ми ніколи нікому
не заздрили, не говорили прикрощів, не робили ганебних вчинків? Думаю,
кожна людина має певну провину перед суспільством. Гармонізація
суспільних відносин завжди цікавила інтелектуальну еліту. Вся історія
людства тісно пов’язана з пошуком відповіді на запитання: як створити
ідеальне суспільство, тобто суспільство, де є можливість мирно
співіснувати.

Господь, створивши людину, виділив її з поміж інших своїх творінь,
надавши їй право вибору думки, слова, вчинку. Людина з первородства
свого отримала особисту свободу . Тільки вона може вирішувати як
вчинити, висловитись, подумати. Цей внутрішній вибір ми робимо
постійно, безліч разів кожного дня. Від вміння правильно користуватись
внутрішньою свободою, робити правильний вибір, залежить наш душевне і
тілесне здоров’я.

Режисер Марк Захаров свого часу зняв фільм «Вбити дракона». По сюжету
фільму в місто, яким править Дракон, приїздить Ланселот. В місті панує
ідеальний порядок, який базується на страху, джерелом якого є Дракон.

Пройнятий жалістю до городян, Ланселот вирішує вбити тирана і здійснює
свій майже нереальний план. Але, звільнені городяни розцінили свободу як
вседозволеність і почались грабежі, вбивства, насильство. Люди, які
отримали свободу, не знали, що з нею робити. Адже раніше їх життя
регламентувалося строгими правилами, їх дії зводились до чіткого
виконання наказів — ніякої ініціативності. А тут такий подарунок –
свобода, і як наслідок – повний хаос в суспільстві. Скільки повинно
пройти часу, щоб люди усвідомили відносність такого поняття як особиста
свобода, і трактували його через призму свободи, як усвідомленої
необхідності.

Жодне суспільство не може існувати на основі хаотичного зіткнення
сліпих егоїстичних інтересів, нічим не нормованого і не впорядкованого.
Такий стан нульової впорядкованості суспільного життя англійський
філософ Т.Гоббс характеризував як « війну всіх проти всіх». Нестерпність
такого стану суспільства змушує людей, на думку Гоббса, укласти між
собою своєрідну угоду, суспільний договір, який обмежуючи на взаємних
засадах права кожного члена суспільства, тим самим повинен гарантувати
реалізацію основних прав особи, в першу чергу права на життя і його
захист.

Вже в первісному людському колективі починає утверджуватись і
поширюватись система нормативної регуляції життя, тобто такої, яка в той
чи інший спосіб звертається до людської свідомості, тобто мононорми, які
поєднують в собі норми звичаїв, традицій, табу. Паралельно розвивається
оціночна система вчинків людей – мораль. Щоправда оціночна шкала
первісного суспільства була далека від норм християнської моралі. Тобто
чистої моралі в первісному суспільстві ще не існувало, як не було там і
чистого мистецтва, чистої релігії, чистої духовності.

Чи можна ототожнювати мораль і звичай як позаінституційні форми
регуляції людської поведінки? Для того, щоб зробити певні висновки,
давайте пригадаємо деякі звичаї давніх народів і подивимось, чи
співвідносяться вони з нормами моралі. У скіфів, наприклад, був цікавий
обряд ініціації воїна – для того, щоб стати повноправним воїном,
чоловіку потрібно було скуштувати кров першого вбитого ним ворога. А
сарматська дівчина тільки тоді могла розраховувати на вступ до шлюбу,
якщо в бою проявить доблесть і вб’є трьох ворогів. Далеким від моральних
засад є звичай приносити людські жертви, щоб задобрити язичницьких
богів, або звичай кровної помсти. В чому ж різниця між звичаєм та
мораллю? Справа в тому, що в основі їх дії лежать різні принципи : в
основі звичаю – роби так, як роблять усі; а в основі моралі – роби так,
як мусять робити всі. Дотримуючись звичаю, ми повинні чинити так, як
робили наші пращури, наші батьки, сусіди; співвідносячи ж свої вчинки з
нормами моралі, ми в першу чергу, запитуємо, чого в даній ситуації
вимагає від нас наш обов’язок. Хоча звичай, як форма суспільної
регуляції грає важливу роль, так як він акумулює життєвий досвід і
мудрість багатьох поколінь.

8

h)

в процесі формування специфічних форм моральної регуляції важливим є
сам механізм дії табуаційної заборони. З одного боку – категорична
реакція суспільства на порушення табу, з іншого – іманентний характер
покарання – докори сумління. Людину може ніхто не карати , але вона ,
усвідомлюючи свою провину, тяжко переживає, страждає, переживаючи докори
сумління. В такій ситуації у людини може розвинутись хвороба (свого
роду,кара за вчинене ) і, навіть, знаходячись у стресовому стані, вона
може померти. В цій дії механізму реалізації табу зароджується прообраз
майбутньої автономної моралі.

Отже, протягом існування первісного суспільства поступово
нагромаджувались елементи і ознаки, які згодом утворили якісно
специфічний феномен моралі: піклування про малих, хворих і немічних;
культура спілкування, людських стосунків; система виховання; культура
спільної праці.

Подальший розвиток цивілізації: поява нових форм господарювання,
розвиток торгівлі, розширення економічних зв’язків приводять до руйнації
первіснообщинного ладу. Зміни в економічному розвитку детермінують зміни
в соціальній, політичній, культурній сферах. В соціальній сфері поява
майнової нерівності, і як наслідок, приватної форми власності, руйнує
родову общину зсередини. Серйозні соціальні конфлікти вже неспроможні
врегульовуватись нормами первісного суспільства. Виникає нагальна
потреба в якісно нових суспільних регуляторах, в принципово новій формі
організації суспільних відносин. Таким універсальним механізмом
організації співжиття в нових історичних умовах стає держава, яка бере
на себе роль організатора мирного співіснування людей, не пов’язаних між
собою кровноспорідненими зв’язками, на досить великих територіях. Для
виконання цього завдання держава створює власні інститути управління,
відокремлені від основної маси суспільства , та запроваджує обов’язкові
правила поведінки, дотримання яких забезпечується силою і авторитетом
держави.

Перші правові норми формувалися шляхом відбору і впровадження звичаїв та
релігійних норм, закріплювались в письмових джерелах звичаєвого права,
але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. В
процесі посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від
суспільства основна маса населення усувається від формування змісту
правових розпоряджень. Це стає прерогативою осіб владних структур. На
відміну від мононорм, правові норми фіксуються у письмовій формі,
закріплюють чітко визначені дозволи, зобов’язання, обмеження і заборони.
Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо раніше контроль за їх
виконанням покладався на суспільство в цілому, то тепер це здійснюють
відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган –
суд. Загалом, виникнення права явище позитивне, об’єктивно обумовлене
становленням класового суспільства. Відомий російський філософ В.С.
Соловйов досить своєрідно сформулював призначення права: «Завдання права
зовсім не в тому, щоб світ, котрий лежить уві злі, обернувся на Царство
Боже, а тільки в тому, щоб він – до часу – не перетворився на пекло».

Паралельно з процесом формування права йде процес виокремлення та
подальшого розвитку моральних норм. Причому мораль як позаінституційна
система регулювання доповнює офіційну інституційну систему права. У
моральних і правових норм спільна основа – це суспільні регулятори
людської поведінки. Але якщо правові норми направлені на регуляцію
зовнішньої поведінки людини, то «око моралі» (В. Малахов) направлене в
саму людину, в її внутрішню сутність, в її душу, совість.

Перший кодекс законів Київської Русі, запроваджений Ярославом Мудрим в
ХІ столітті включав всього 17 статей. Характерно, що поряд з таким видом
покарання як «кровна помста» , запроваджується покарання у вигляді
системи штрафів. Наявність такої альтернативи дозволяє потерпілому
самому обирати покарання кривднику. В доповненні до « Руської правди»
«Правді Ярославичів» взагалі скасовується «кровна помста» як вид
покарання. Це свідчить на користь того, що в Київській Русі високо
цінувалося людське життя, і відповідно, правова культура знаходилась на
високому моральному рівні.

Досліджуючи поступове формування моральних норм, яке відбувалось в
процесі еволюції суспільних відносин, ми спостерігаємо суттєвий вплив
моралі як внутрішнього регулятора, на правила, які регулюють зовнішню
поведінку людини. Отже, мораль акумулює вплив найкращих якостей людської
душі на розум (раціо), і приведення людських думок, висловів, вчинків у
відповідність з інтересами всього суспільства.

Повернемось до Ланселота, який після перемоги над Драконом ледь сам не
став новим тираном. Ланселот зрозумів, що єдиний спосіб уникнути
перетворення людини в страховисько – вбити власного дракона, який існує
в кожній людині: гординю, жорстокість, заздрість, злобу, ненависть…
Боротьба з самим собою сама важка, адже від себе не втечеш, але це –
єдиний шлях стати людиною.

Погоріла Зоя Миколаївна

Вчитель історії і правознавства
Звенигородської спеціалізованої

Школи І – ІІІ ступенів № 3

Черкаська обл.. м. Звенигородка

Вул.Франка, 3

Тел. 066- 140-61-01

Похожие записи