Подорож країною знань

Перший урок у І класі

Мета: ознайомити учнiв зi шкiльним життям; здiйснити уявну подорож
Країною Знань, показати у казковiй форми проблеми, з якими зустрiчаються
учнi у початковiй школi; вирiшити проблему: для чого учень iде до школи;
згуртувати колектив, ввести його у велику шкiльну сiм’ю, виховувати
любов до книги, знань, своїх товаришiв.

Обладнання: малюнок потяга, написи станцiй, плакати «Школа — твiй дiм, i
ти — господар в нім», «Книга вчить, як на свiтi жить».

ХІД УРОКУ

Святково прибраний клас. На стiнi бiля дошки плакати, на дошцi — потяг,
позначенi станцiї i зупинки.

Учитель. Добрий день, шановнi дiти та гостi! Я рада бачити всiх вас
сьогоднi на першому нашому святi.

Любi дiти! З цього дня ви — учнi 1-го класу. Ви поповнили ряди
нашої великої шкiльної дружної родини. Цей урок у вашому життi — перший,
тому, напевне, запам’ятається на все життя.

А зараз я запрошую всiх вас в уявну подорож Країною Знань, до
королiвства Казкової Школи. Тож сiдаймо в потяг. Поїхали!

Перша зупинка — «Поетична».

Пропоную послухати вірші.

Діти.

На листку в календарi,

Мов святкове гасло:

Перше вересня — вгорi

Виписано ясно.

Який щасливий день сьогодні,

Веселий, радісний, ясний.

Це, гомінливий i погожий,

Почавсь навчальний рiк новий.

Засипає осiнь слiд

Кленовим намистом.

До школи нас запрошує

Дзвіночок урочисто.

Я маленький хлопчик, бо зросту не маю,

Йду до школи вчитись, старших поважаю.

Коли моя вчителька щось мене питатиме,

Враз вiдповiдатиму, навiть не чекатиму.

Сьогоднi першокласник я.

Мiй день — неначе дивень.

Тому вiд серця щирого

Усiм гукну: «Добридень!»

Смiх навкруги розсипає

Дружна учнiвська сiм’я.

Нас бiля школи стрiчає

Вчителька перша моя.

Мами вперше нас до школи

Привели у добрий час.

Не забудь цього нiколи —

Першу вчительку i клас.

Правда ж, мамо, я великий?

Сам взуваю черевики.

Зашнуровую шнурочки,

Сам вдягаюся в сорочку,

Сам лице i руки мию,

І не плачу я нiколи.

Я сьогоднi йду до школи.

На початок не лякайтесь,

Що ми жвавi та верткi.

Любi нашi, пригадайте,

Що ви теж були такi.

У дiвчаток — банти пишнi,

Квiти краснi у руках,

Губки — наче спiлi вишнi,

Ще й цiкавiсть у очах.

Хлопчаки усi швиденькi,

І рухливi, i меткi.

В дитсадку буди дрiбненъкi —

За лiто виросли — он які.

Учитель. Наступна наша зупинка — «Лiсова школа». Її директор — Мудра
Сова, а заступник — Чорний Ворон. Вони радi вiтати вас у себе в гостях.

Мудра Сова. Добрий день, любi дiточки. Я та мiй заступник вам дуже радi.
У нас також є дiтки-звiрятка, якi сьогоднi вперше прийшли до школи.

От на заквiтчанiй галявi

Під дубочки кучерявi

Повсiдалися звiрята,

Дружно вчаться рахувати.

Кожен в лiсi хоче знать,

Скiльки буде: три плюс п’ять,

Вiд шести відняти два.

Лiчить пiр’ячко сова,

Їжачок — гриби на спинi,

Зайчик — морквочку в корзинi.

Для всiх дверi відкрива

З казки школа лiсова.

О.Прилуцький

Чорний Ворон. Учися, дитино, бо вчитися треба!

Учися, голубко, хай розум не спить,

Хай серце, i воля, i дух росте в силу,

Хай книжка розкрита любовi навчить.

Учися, дитино, бо свiт цей — не батько,

Широкий, розлогий, мов поле в степу.

Знайти в нiм дорогу той певно потрапить,

Хто у майбугнє готує тропу.

Учися, дитино, бо доля — не мати,

Шукать її треба — сама не прийде;

Лиш той її має, той щастя зазнає,

Кому розум сонцем в голiвцi зiйде!

Учися, дитино, Бог буде з тобою,

З любов’ю тебе шануватиме свiт,

Учися, щоб сiять добро помiж люди,

i житимеш довго, не згине твiй слід!

Мудра Сова. На прощання учнi Лісової школи хочуть подарувати вам
пiсеньку.

У виконаннi звiрят звучить пісня « Чого вчать у школі»,, сл.
М.Пляцковського, муз. В.Шаїнського.

— Ми наближаємось до станцїї «Книгарня».

Вправа «Мозкова атака».

—Для чого людинi книга?

— Чи можемо ми назвати книгу другом? Чому?

— Як треба поводитися з ккигою?

— Чого не можна робити з ккигою?

Мама Iрочцi в книгарнi

Книжечки купила гарнi.

В них чого тiльки немає!

Іра з втiхи аж спiває.

День минув — i книги плачуть,

Бо постарiли неначе.

Іра їх як оглядала,

Часто в ротик пальчик клала.

Став папiр такий брудкий,

Хоч бери його та мий.

Книжка скаржилась Мар’янi:

— Я у тебе не в пошанi.

Звiдкiля це на менi

Плями синi та маснi?

Подивися, от сторiнка:

Намальована хатинка,

Під хатинкою — маля,

І написано: Це я!

А за двi сторiнки далi —

Рiзнi звiрi небувалi:

Синi, жовтi та рябi,

Що й не снилися тобi.

Люди кажуть: — Ой чия ти?!

Як тепер тебе читати?

Скільки ми читали книг,

А не бачили таких!

Книга. Я книга — товариш твiй,

Користуватись мною вмiй.

Я чиста, гарна i приємна,

Тож, друже, будь зi мною чемний.

Поганi звички забувай,

Мене не рви, не ображай.

i пальцi, прошу, не слини,

Коли гортаєш сторiнки.

Я, друже, твiй надiйний друг,

Та тiльки для чистеньких рук.

— Я прошу вас, мої маленькi друзi, поводьтеся зi мною дуже акуратно,
адже наступного року я теж повинна завiтати до першокласникiв. До
зустрiчi!

Учитель. Гадаю, ви трiшки втомились вiд подорожi, тож, зробимо невеличку
паузу.

Фiзкультхвилинка.

Із куща лiщини бiлка (руки вгору з поворотом кистей)

Нахилила дiтям гiлку (нахили влiво, вправо пiднятих догори рук).

З’їжте, любi, смакоти,

щоб скорiше пiдрости (масаж обличчя вiд основи носа до вух).

А тобi, маленький синку (масаж очного яблука вказiвним пальцем),

Три i два в торбинку (настикуванкя вказiвним пальцем правої руки на
долоньку лiвої).

Iх одразу не гризи (повороти голови, влiво, вправо),

Спершу скiльки всiх скажи (пiдiймання й опускання плечей, руки на
поясі).

Учитель. Тепер ми можемо продовжити нашу подорож. Наступна зупинка має
дуже незвичну назву — «Лінь».

Перед потягом вискакує Лiнь.

Лiнь. Ой, як тут гарно! Треба з кимось потоваришувати. Піду пошукаю
когось у потязi. (Хоче зайти в середину, та учнi її не впускають).

Учнi.

— Нам лiнь зовсiм не потрiбна! Ми не хочемо лiкуватись, а хочемо
працювати, вчитись, щоб вирости мужнiми, розумними, слухняними,
вихованими.

Учитель. А ось послухайте, що трапилось з хлопчиком Вiтею, коли на нього
напала Лiнь.

Вітя.

Що робити?

Наче тінь, приросла до мене лiнь.

Я хотiв уроки вчити —

Адже в мене стiльки справ!

А вона шепоче:

— Вiтю, взяв би краще, та поспав…

Суперечок не терплю!

Що поробиш? Лiг — та сплю…

Вранцi — потираю очi:

Ех, зарядочку б зробить!

Раптом чую — лiнь шепоче:

— Та навiщо це тобi?!

Як тут виберешся з лiжка?

Що зробив я? Знову влiгся…

А.Костецький

Учителька. Крiм того, Лiнь сiдає на ручки, заважає писати, але ви (я
впевнена) будете з нею боротись. Послухайте про ще один випадок.

Норовиста ручка

Що писати треба чисто,

Дуже добре знає всяк.

Тiльки ручка норовиста —

Не приборкаю нiяк.

Раз у раз її навчаю,

Ледь не плачу од вiдчаю,

Бо розмазує чорнило,

Аж дивитися немило!

Бо абияк дряпає, наче курка лапою!

Бо вилазить за лiнiйку,

Наче мiсця їй нема…

Через те їй ледве трiйку

Ставить вчителька з письма.

Ой, та ручка! Їй, невiрнiй,

Мабуть, всоте говорю:

— Знай, що я також настирний,

Я тебе таки скорю!

Кинеш свiй поганий норов,

Не ганьбитимеш мене.

І менi не буде сором

За письмо твоє брудне!

О.Пархоменко

Учитель. Як ви гадаєте, чи можемо ми затриматись надовго на цiй зупинці?
Чому? Судячи з вiдповiдей, ми вирушаємо далi. Наступна станцiя —
«Розгадайка». Тут для нас приготували загадки.

Вчить читати й рахувати,

І писати, i спiвати

Всiх дiтей довкола

Наша люба … (школа).

Все життя пишу, а читати не вмiю. (Ручка.)

Разом стiл я i стiлець,

Хто вгадає — молодець.

(Парта.)

Є чарiвник у школi в нас,

Ану впiзнайте, хто вiн?

Озветься — тиша йде у клас,

Озветься ще раз — гомiн.

Щоб не спiзнитись на урок,

Нам голос подає… (дзвiнок).

Учитель. Ви молодцi. Я дуже вами задоволена! Ми з вами подорожували,
побачили багато цiкавого та корисного. Ви вже справжнi школярi. Це
найголовнiша професiя. А які професiї ви пам’ятаєте?

бібліотекар

письменник
шахтар

лiсник Професія
водiй

U

i

? „

учитель
лiкар

музикант геолог
слюсар

Учнi.

Спитай у тата чи у мами,

Які професiї у них.

Професiй в свiтi є чимало,

Сповна їх вистачить на всiх.

Та є одна помiж професiй,

Якої вчаться всi в життi,

Яка для кожного найперша,

Якої вчитимемось ми.

Учитель, лiкар чи геолог,

Письменник, слюсар чи шахтар —

Всi називають головною

Одну професiю — школяр!

Бо всiм вiдомо, що без школи,

Без знань, що мусиш там набуть,

Не станеш у життi нiколи

Тим, ким в дитинствi мрiєш буть.

А.Костецький

Учитель. Ми наблизились до останньої зупинки «Наукова». Це зупинка, яка
має свiй девiз (всi учнi повторюють разом).

Раз-два, запам’ятай:

До школи вчасно прибiгай.

Три-чотири, треба знати:

Майна шкiльного не псувати,

Товарищам допомагати,

«Добрий день» чемно казати,

Гарно вчитися усiм,

Бо школа — це наш другий дiм.

Учитель. Як ви гадаєте, для чого потрiбно ходити до школи?

Учні.

В школу йдемо недарма:

Вчення — свiт, невчення — тьма.

Ми прийшли знання здобути,

Хочем грамотними бути.

Бо знання нам необхiднi,

Дуже, дуже всiм потрiбнi.

Ну, а книжка нас навчить,

Як на свiтi треба жить.

Йти до школи не боюся,

Що не вмiю, то навчуся.

В школi вчитель допоможе.

Вiн усе на свiтi може!

Буду в школi вчитися читати,

Гарно писати i рахувати,

Буду в альбомi своїм малювати,

Твори писати, вiршi вивчати.

Обіцяю не лінуватись,

Добросовiсно трудитись.

Педагогiв поважати—

І оцінки гарнi мати.

Книги й зошити любити,

Берегти, а не губити.

Акуратним завжди бути,

Щоб нiчого не забути.

Буду вчитись я сумлiнно

І поводитись вiдмiнно,

Щоб батьки могли радiти,

Що такi в них гарні дiти!

За велику справу я в життi беруся.

Не кажу: «Не вмію», а кажу: «Навчуся!»

Я навчусь писати, рахувать, читати,

Бо в життi складному треба розум мати!

Хто грамоти вмiє — добре жне i сiє.

Хто багато знає — той життю радiє.

Вчення — свiтло ясне, а невчення — тьма,

І життя нещасне там, де знань нема.

Треба завжди, дiти, книгу всiм любить,

Бо вона навчає, як на свiтi жить.

В мудростi народнiй є про це багато,

Добре того вчити, хто все хоче знати.

І тепер у школi треба всiм трудиться,

Дуже добре вчитись — в життi знадобиться.

Живем в країнi казки,

Чарiвний свiт довкола.

Кругом все має душу…

Нове вiдкриє школа.

Ми будемо учитись на «вiдмiнно»,

Із поведiнкою в нас буде все гаразд,

Та ви приймiть нас iз любов’ю тiльки,

І поведiть у перший клас.

Учитель. Хлопчик Мишко, про якого я прочитаю вам одну історію, зовсім не
вважав цю подію святковою. Ось послухайте.

Казковий сон

Заснув Мишко, і сон йому наснився:

Він у казковім царстві опинився.

Мишка зустріли радо в царствi тiм

І запросили прямо в царський дiм.

Цар промовляє: «Я гостей шаную,

У мене залишитись пропоную.

Призначу воєводою. Ти як

У бойових мистецтвах? Чи мастак?

Мишко згадав уроки фiзкультури:

Стрибки та бiг, та iншi ще «тортури»

І швидко відповiв царевi: «Нi!

Мистецтва не пiд силу цi мені».

«А царським лiтописцем хочеш стати?

Чи вмієш гарно й грамотно писати?»

Мишко згадав про зошити свої,

Про помилки та двiйки й каже: «Нi.

Я лiтописцем не зумiю стати.

На жаль, я, царю, не мастак писати».

Цар спохмурнiв, а потiм мовив так:

«Ти, певно, в математицi мастак?

Умиєш вправно й точно рахувати?»

Мишковi довелося пригадати

Уроки математики, i ось

Сказатя «Ні» утретє довелось.

Цар запитав: «А що ж ти, хлопче, вмієш?

Що добре знаєш i про що ти мрiєш? —

«Царем я мрiю стати! Так, як Ви!»

Цар навiть зняв корону з голови.

І, розсмiявшись, мовив: «Ось так мрiя!

По-твоєму, нiчого цар не вміє?

Всi царедворцi реготали теж.

«Царевi здiбностi не мають, хлопче, меж! —

Сказав один. — Цар — кращий фехтувальник,

Наїзник, головний воєначальник,

Поет i вчений, знає десять мов!

«То що ти вмiєш?» — цар питає знов.

Мишко задумавсь: «Дуже небагато:

Наприклад, добре вмию я читати».

«Чудово, це вже щось! — промовив цар. —

У кожної людини є свiй дар.

Але таланти треба розвивати.

І над собою добре працювати.

Коли не ледар ти, то залишайсь

І в нашу царську школу оформляйсь».

Але Мишко в тiм царствi не лишився.

По-перше, сон казковий закiнчився.

По-друге, школа в хлопчика — своя.

Мишко сказав: «Навчитись мрiю я!»

Бесiда.

— Як Мишко ставився до навчання?

— З чого це видно?

— Чому вiн не міг погодитися на пропозицiї царя?

— Про що мрiяв Мишко?

— Чому?

— Що зрозумів Мишко завдяки казковiй пригодi увi снi?

— З яким настроєм хлопчик прокинувся вранцi?

— Як змінилося його ставлення до знань, до навчання?

Учитель.

Школа дверi відчиняє вам щодня,

Щедро вам дарує вмiння i знання.

А це — ключик ваш до здiйснення бажань.

То хiба ж не пречудове Свято Знань?

Учитель. Зараз, любi дiти, я запрошую до нас у гостi найголовнiшi
пiдручники. Поаплодуйте їм!

Входять Буквар, Математика, Я і Україна.

Буквар. Я — книжка ваша перша,

Буквар мене зовуть.

Сьогоднi разом з вами

Ми вирушимо в путь.

Математика. Я книжка точна, непроста,

Я — Математика нова.

Зi мною, друже, не журись,

Пиши, читай, лiчити вчись.

Я i Україна. Я поведу вас у дорогу,

В лiси, степи, гаї, поля,

Щоб знали ви, чим є багата

І щедра матiнка Земля.

Буквар. Я дуже вдячний вам усiм за гарне свято, за сердечний прийом. Вже
в понедiлок ми з вами знову зустрiнемося. А зараз нам час на поличку. Ми
трiшечки стомились.

Хай вам смiється доля журавлина,

Поля розлогi колосом цвiтуть,

Нехай червонi ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.

Здоров’я — вiд води джерельної,

Багатства — вiд землi святої,

А ще любовi, ласки Божої,

Шкiльна родiно, ми бажаємо сьогоднi.

Математика. Ось i закiнчилось наше свято,

Залишивши теплий слiд в душi.

На все добре, дорогi малята,

Хай в усьому завжди вам щастить!

Хай вражає всiх люб’язнiсть ваша

Й ввiчливiсть не тiльки пiд час свят,

Щоб захоплено казали старшi:

Як приємно бачити малят!

Я i Україна. Дитинство веселковими мостами,

Як в казцi, швидко-швидко пролетить,

А потiм юність росами-стежками…

Всi роки в школi — найсвiтлiша мить!

Тому у дружбi, радостi зростайте,

Хай сонце щастя свiтить вам щораз.

І перше свято це запам’ятайте.

Нехай щастить вам, дiти! В добрий час!

Учитель. В народі кажуть «Розум золота краще»

Бесіда.

— А ви як гадаєте, чи справдi розум краще, нiж золото?

— Якщо хтось сумнiвається, послухайте притчу «Невичерпний скарб».

Невичерпний скарб

Жив один надзвичайно умілий, талановитий лiкар, його знання i
вмiння не раз рятували людям життя, повертали сили, красу, радiсть. По
допомогу до славнозвiсного цiлителя зверталися всi: i біднi, й багатi,
навiть королi. Вдячнi, вони не шкодували золота та iнших дарiв, тому
лiкар був досить заможною людиною.

Мав лiкар двох синiв. Вiн намагався передати їм свої знання з
медицини, навчити того, що вмів, але старший син мало цiкавився
медициною, йому бiльше подобалося витрачати батьковi грошi на всiлякi
розваги. Молодший уважно придивлявся до всього, що робив батько,
переймав його досвiд i знання.

Коли лiкар постарiв i помер, сини подiлили спадок. Старший узяв собi все
золото й коштовності, а молодшому дiсталися книги з медицини та рiзне
лiкарське приладдя.

Радів старший брат, що молодшому не спало на думку дiлити багатство
порiвну. Адже всi грошi дiсталися йому, було за що розважатися! І
старший брат вирушив подорожувати.

А молодший тим часом багато працював. До знанъ, одержаних
вiд батька, додався власний досвiд, i скоро слава про молодого
талановитого лiкаря облетiла весь свiт.

Минуло кілька років. Витративши весь батьків спадок,
повернувся з мандрів старший брат. Побачивши, що молодший став не тільки
відомим і шанованим, а ще й багатим, він зрозумів, що справжнє багатство
– це знання і вміння.

Цей скарб – невичерпний!

Бесіда.

— Чому знання та вміння названо невичерпним скарбом?

— Який скарб виявився кращим? Чому?

Учитель. Наше найперше свято добiгає кiнця. Я вдячна всiм, хго своєю
щиросердною працею допомiг нам у створеннi цього свята. Бажаю вам
натхнення й надалi, творчостi, наснаги.

Похожие записи