Плекати свою душу.

Притча про сіяча

 

1 клас

 

Мета: ознайомити учнів з поняттям «притча», розглянути притчу про сіяча;
підвести дітей до розуміння глибоких Божих істин через притчі; розвивати
логічне мислення, зв’язне мовлення; сприяти вихованню бажання у дітей не
лише слухати Слово Боже, а й виконували його у своєму житті.

Обладнання: ілюстрації, фланелеграф, панорама поля, поробка, друковані
матеріали.

 

Хід уроку

 

I. Актуалізація знань учнів.

1. Бесіда:

– Яка зараз пора року?

– Які ознаки приходу весни?

– Весна може бути не лише в природі, а й у нашій душі. Подібно до того,
як у природі, у нашій душі, проростають квіти любові, добросердя,
чуйності до людей і усього живого. Природа готується до зустрічі з
весною, люди – до найбільшого свята – Воскресіння Христового, щоб
прийняти в себе світло любові нашого Спасителя, Який помер за наші гріхи
і воскрес заради людей. А як ми можемо готуватися до цього свята?

2. Пісня «Сходить зернятко».

3. Продовження бесіди:

– Праця людей навесні.

 

Проростай, зерно

Проростай, зерно, із землі,

Вже вернулися журавлі.

І над полечком — синя вись.

Проростай, зерно, не барись.

Знову зеленню вкрий лани,

Мідним колосом задзвени.

Проростай, зерно, виростай

На багатий наш урожай.

Анатолій Качан

II. Повідомлення теми, мети уроку.

– Сьогодні на уроці ви почуєте притчу про сіяча, людину, яка засіває
поле зерном.

Порівняння сучасного способу сіяння з тим, як це робили колись.
/демонстрація сіяча/

III. Ознайомлення з новим матеріалом.

1. – Що таке притча? Притча – повчальна історія з життя людей, яка дає
мудрі поради.

– Хто розповідав притчі?

Коли Ісус жив на цій землі, він навчав людей через притчі. Головними
героями Його притч були звичайні люди, тварини, рослини, предмети
побуту, Царство Небесне. (демонстрація на фланелеграфі).

2

4

6

8

J

L

N

P

?

?

?

 

I

I

4

8

L

P

?

 

I

2. Біблія.

3. Розповідь притчі вчителем, її синхронна демонстрація (панорама поля).
Матвія 13, Марка 4, Луки 8.

– при дорозі, подзьобане птахами;

– каміння, засохло;

– терен, заглушив;

– добра земля, плід у 30, 60, 100 раз.

4. Перевірка первинного сприймання притчі.

а) стислий переказ притчі (за ілюстрацією);

Коли Ісус розповів цю притчу своїм учням, вони не зрозуміли, чого Він
хотів їх навчити. Ви мабуть також не зможете одразу цього зрозуміти.

5. Аналіз змісту притчі.

а) сіяч – Ісус,

зерно – Його Слово,

поле – серце людини;

б) різна здатність приймати Слово Боже (ілюстрація 4 сердець) — Що
зображено на серці?

6. Розучування «Золотого вірша» з рухами.

«Щасливі ті, які чують слово Боже і виконують його» Луки 11:28

IV. Узагальнення і систематизація знань учнів

Розгадування кросворду

1. Людина, яка сіяла зерно, (сіяч)

2. Що сіяв сіяч? (зерно)

3. Хто подзьобав зерно? (птахи)

4. Що спалило паростки? (сонце)

5. Що у цій притчі означає зерно? (слово)

6. Що заважало зерну рости? (терни)

7. Що у цій притчі означає ґрунт? (серце)

8. Місце, де птахи подзьобали зерно? (дорога)

9. Одне з місць, куди впало зерно, (камінь)

V. Підсумок уроку.

1 .Підсумкова бесіда:

– Що таке притча?

– Що у цій притчі означає зерно, поле, сіяч?

– Про що говорить кожний малюнок?

2. Робота з підручником

– Чого не вистачає?

3. Завдання «Моє серце»

–Яке б з цих сердець ви б хотіли мати? Намалюйте.

4. Вручення «сердечок».

Похожие записи

Плекати свою душу.

Притча про сіяча

 

1 клас

 

Мета: ознайомити з Євангельською притчею про сіяча; порівняти сіяння
зерна з сіянням у душі слова Божого, що закликає всіх до добра;
опрацьовуючи твори В. Сухомлинського, підвести до розуміння важливості
роботи над своєю душею, виховання кращих рис характеру.

Вчитель:

– Діти! Хто створив увесь наш світ – землю і небо, моря і гори, сонце і
вітер, рослини і тварин? (відповіді учнів).

– Кому Він все це подарував? (відповідь).

Так, людині – найкращому творінню Господа. Він створив людей схожими на
Себе, дав нам розум, щоб ми розуміли, як робити добро, добре серце  щоб
– ми любили Бога і людей і хотіли робити добро.

Бог усім дав однаково безцінний дарунок – життя, та не всі однаково
скористались даром Божим. Хто віддав своє життя злагоді, а хто –
ворожнечі; хто – любові, а хто –  ненависті; хто – милосердю, а хто – 
жорстокості. А чому ж так? Тому, що кожна людина по-своєму чує і розуміє
слова Господа. У Євангелії Ісус Христос часто звертається до нас з
повчальними оповідями, які називаються притчами. От послухайте одну з
них.

(Ілюстрації).

Вийшов сіяч в поле сіяти зерно. Коли він сіяв, то одні зернини упали при
дорозі, і їх видзьобали птахи. Інші зернини впали на кам’янисте місце,
де було мало землі; вони зійшли, але невдовзі засохли, тому що не мали
кореня і вологи. Ще зернини впали в густі колючі кущі, які згодом їх
заглушили. А деякі зернини потрапили в добру землю, вони виросли і дали
багатий врожай.

– Про що ж нам говорив Спаситель у цій притчі?

Зерно – це Слово Боже.

Сіяч – той, хто вчить нас Божій мудрості.

Земля – серце людини.

Земля при дорозі означає людей, які не пускають в своє серце Слово Боже.

Кам’янисте місце означає людей, які слухають Слово Боже, але швидко його
забувають.

Колючі кущі – люди, які за своїми турботами не чують Слово Боже.

Хороша, родюча земля – означає людей з добрим серцем. Вони уважні до
Слова

Божого, бережуть його в добрій своїй душі й намагаються виконувати все,
чого воно вчить.

Багатий урожай – це добрі діла.

Давайте спитаємо у зернинок, які саме добрі справи виростуть із них.

(учні читають написи на зернятах).

Співчуття, мужність, турбота, жалість, працелюбність, вдячність.

А тепер послухаємо, які історії трапилися з такими ж дітками, як і ви, а
також дізнаємося як вони вчинили. А ви скажете, які саме зернинки
проростають в їхніх душах.

Підготовлені учні читають або переказують оповідання за В.О.
Сухомлинським.

 

Співчуття

У кого радість, а в кого горе

Діти зібрались їхати на екскурсію. Хотіла поїхати й Галя. Та ось у неї
тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана. – Чого це ти
така сумна? – питають товариші.

– Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в
товариша горе?

І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на
екскурсію.

Минуло три тижні. Галина мама одужала і весь клас поїхав на екскурсію.
Поїхала й Галя.

Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.

 

Турбота

Протоптали стежку

Уночі була хуртовина. Намело кучугури снігу.

Рано-вранці до школи йшло троє дітей – Юрко, Михайлик і Ніна. Скрізь на
подвір’ях було видно людей. Чоловіки, жінки, юнаки і підлітки відкидали
лопатами сніг, прокладали стежки.

Ось хата бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля
бабусиного подвір’я. Нікого не видно.

– Як же бабуся до колодязя йтиме? –- каже Юрко. –  Снігу стільки…

–  Давайте протопчемо доріжку від хати до колодязя! –  радить Михайлик.

Діти пішли на подвір‘я  бабусі Марії по глибокому снігу. Від воріт до
хати йти було дуже важко. А від хати до воріт трохи легше. Пройшлися
вдруге, втретє, учетверте… Протоптали стежку від воріт до хати і від
хати до колодязя.

Спітнілі, втомлені і радісні поспішали діти до школи. Вони думали:

«Ось зараз бабуся Марія вийшла на подвір‘я, побачила протоптані стежки.
Радіє. І дякує нам…»

Раділи і діти. Бо думали про це.

Розуміти чуже горе – велика людська краса.

 

Мужність

Вогник у вікні

Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи.
Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум
із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочка – її видно
Миколі.

Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили –
 так було холодно. Сидів Микола якось увечері вдома, дивився в темінь і
милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.

Коли це вогник погас. „Лампочка перегоріла, –  подумав собі. –  Рибки до
ранку загинуть, мороз он який «.

>

`

?

?

6

8

d

?

8

4Микола одягнув пальто, шапку, рукавиці та й подався до школи. Була вже
ніч. Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в
якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що
перегоріла і встановив нову. –  Грійтесь, рибки, –  тихо сказав Микола,
зачинив школу і пішов додому.

Ще тричі взимку доводилось приходити хлопцеві серед ночі до школи –
рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.

– Ти став мужній, Миколо, –  сказав йому вчитель.

 

Працелюбність

Не загубив, а знайшов

Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і
сказав:

– Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто ступенів уздовж і сто
упоперек та скопай.

Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не
вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа
приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав
заступ в землю, щоб перекинути останній шматок грунту, він зламався.

Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько на
поламаний заступ.

– Простіть мене, батьку, — сказав син. – Я зламав заступ.

– А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?

– Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.

– Отже, ти не загубив, а знайшов.

– Що ж я знайшов, батьку?

– Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка.

 

Жалість

Як Сергійко навчився жаліти

Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на
березі. Підходить до неї, а вона й каже:

– Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.

Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець. Дівчинка
питає:

– Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.

– Хіба ти не бачила? Я кинув камінець. Дівчинка й каже:

– Я нічого не бачила, бо я сліпа.

Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли
людина нічого не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив
шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно.

Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер уже не
дивувався –  йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві?
Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої
дівчинки. І пожаліє її.

 

Вдячність

Важко бути людиною

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях
додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька
кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця.
Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг
маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл
серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де
й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:

–  Але ми не подякували жінці за воду. Діти зупинилися. Справді, забули
подякувати.

– Що ж… – каже Роман, –  це не велика біда. Жінка вже й забула,
мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю

– Варто, –  наполягає Марійка. –  Хіба тобі самому не соромно перед
собою, Романе?

Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.

– Ви як хочете, –  каже Марійка, – а я повернуся й подякую…

– Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? –  питає Роман… –  Адже ми
так потомилися…

– Бо ми люди… Якби ми були телята, можна було б і не вертатися… Вона
рушила до хутірця. За нею пішли всі

Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.

– Важко бути людиною… –  сказав він.

Вчитель: Бог піклується і всім світом, і кожним з нас окремо.
Обдаровуючи нас всім належним до гідного життя, Господь ставить перед
кожною людиною просте, але дуже відповідальне завдання: не втомлюватись
робити Добро, дотримуватись Істини і примножувати Красу в створеному
Богом світі. Коли людина виконує це завдання, у неї будуть і чиста душа,
і добре серце. Вона буде чемною, ввічливою, чуйною, доброю, слухняною,
вмітиме прощати образи, протистоятиме злу.

Давайте ще раз подивимось, які зернята ростуть на хорошій землі. (учні
читають).

Що ви відчуваєте, читаючи ці слова? (відповіді учнів).

Послухайте твір П. І. Чайковського «Пролісок». Що ви уявляли, слухаючи
цю музику?

Робота з зошитом.

Який із цих малюнків відображає стан душі доброї людини?

Якими лініями його передано?

Якими кольорами ви розфарбували б цей малюнок?

А про що нам говорить другий малюнок?

Які його кольори?

Вчитель: Нехай душі ваші ніколи не стають тим кам’янистим грунтом, на
якому все живе гине. А навпаки, завжди будуть світлими, теплими. Щоб
зерна Слова Божого давали багатий урожай добра, милосердя, щедрості.

Похожие записи