План-конспект. Нормативно-правова база з військових питань. Історія
розвитку українського війська.

РОЗДІЛ: „ Військово – історичні, правові та політичні основи захисту
Вітчизни”.

ТЕМА1. Нормативно-правова база з військових питань. Історія розвитку
українського війська.

УРОК № 6:

Українське військо періоду козаччини. Запорізька Січ:
організація та тактичні прийоми козацького війська. Бойова діяльність
військових формувань у складі Російської імперії після скасування
козаччини.

Основна мета:

— дати учням знання з історії українського війська періоду
козаччини, пояснити особливості організації та озброєння війська,
військової майстерності козаків;

— сформувати в учнів почуття гордості за героїчне
минуле України, викликати інтерес до історії українського війська,
зброї, бойової техніки.

Навчальні питання:

1. Передумови та причини зародження козацького
війська;

2.Запорізька Січ: організація та устрій війська. Принципи
військової організації та тактичні прийоми козацького війська. Реєстрові
козаки.

3.Бойова діяльність військових формувань у складі
Російської імперії після скасування козаччини.

Учні мають знати:

історію виникнення і занепаду козаччини; організацію і
озброєння війська; видатних отаманів і гетьманів; тактику ведення
бойових дій козацького війська; про військову підготовку підлітків і
юнаків.

Учні повинні засвоїти терміни і поняття:

Козак; Низ і Запоріжжя; реєстрові козаки; рада
старійшин; генеральна старшина: обозний, суддя, писар, осавул, хорунжий,
бунчужний; кошовий отаман; козацькі човни (чайки); піхота і кіннота;
рухома фортеця.

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Час: 45 хв.

Метод проведення уроку: теоретичний: розповідь – бесіда.

Матеріальне забезпечення:

карта України (XVII ст.), плакати — «Козаччина».

під ручник ДПЮ (1996 р.), стор. 12-18; Орест
Субтельний «Україна Історія» —1993. „Історія
Українського війська”. Львів. 1995р. Історія України для 8 кл.. Київ.
„Ґенеза”. 2004.

Міжпредметні зв’язки: Історія України.

Структура уроку:

Організаційний момент — 5 хв.

Актуалізація опорних знань і умінь учнів — 5 хв.

Вивчення нового матеріалу – 30 хв.

Закріплення нових знань і умінь учнів — 2хв.

Підсумок уроку – 2хв.

Домашнє завдання – 1хв.

I. Організаційний момент — 5 хв.

1.1. Шикування учнів у дві шеренги, рапорт командира вчителеві ОЗВ,
перевірка юнаків, привітання.

Оголошення теми, мети та порядку проведення уроку.

Стройове тренування: повтор виконання команд, які тренували на
попередньому занятті; виконання роздільно прийомів виходу із строю та
постановки в стрій; елементи строю.

II. Актуалізація опорних знань і умінь учнів — 5 хв.

Питання для повторення:

1) Назвіть структуру давньослов’янського війська;

2) Розкажіть про тактику дій давньослов’янського війська.

III. Вивчення нового матеріалу— ЗО хв.

1. Передумови та причини зародження козацького війська.

Після татарської навали ХШ—XIV ст. Українська земля потрапляла під
литовські, польські, угорські, молдавські прапори. Небезпека зі сходу
(орди кочівників) зароджує козацтво як прикордонну силу, у цей час
визріває національна свідомість народу та його бажання до незалежності.

В тяжкі для нашого народу часи, коли Україна втратила державність, а її
землі захопили кілька держав, які часто-густо ворогували між собою і
виникло українське козацтво. Це зумовлювалося розташуванням українських
земель у зоні так званого Великого кордону. Той кордон — умовна межа, що
розділяла два протилежні світи, між якими споконвіку тривало
протистояння: європейський (християнський, хліборобський) та азіатський
(мусульманський, кочовий). У XV-XVI ст. боротьба двох світів набула
особливої гостроти через агресивність Османської імперії.

Туреччина протягом ХІУ-ХУІ ст. з невеликого князівства тюрків-огузів
перетворилася на потужну Османську імперію, володіння якої
розпросторилися на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі) від
Атлантики до Індійського океану. Небезпека завоювання Туреччиною ставила
під загрозу життя й розвиток Європи, яка саме в ті часи переживала добу
Відродження. Турки володіли майже всією Угорщиною, впритул підійшли до
Відня, воювали проти Венеції та Іспанії. Навіть після поразки, якої
завдали туркам об’єднані сили Іспанії та Венеції в битві під Лепанто
1571 р. на Середземному морі, могутність Османської імперії не
похитнулася.

У Причорноморських степах півдня України після розпаду Золотої Орди
господарями почувалися татари. Після встановлення зверхності Туреччини
над Кримським ханством у 1478 р. українські землі зазнавали їхніх
постійних спустошливих набігів. Султанська Туреччина, утвердившись на
Чорному морі та Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дністра, Дніпра й
Дону, побудувала мережу потужних фортець, використовуючи їх як опорні
бази для завоювання багатих північних територій. Ударною силою
Османської імперії в походах на українські землі були ногайські орди, що
в XVI ст. перекочували зі сходу до південноукраїнських степів й увійшли
до складу Кримського ханства.

Ординці плюндрували й нищили все на своєму шляху,
залишаючи по собі пустку. Грабували, а потім підпалю вали міста й села.
Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив
опір, убивали. Гіркою була подальша доля бранців. Вони втрачали все:
дім, сім’ю, навіть власне ім’я, їх таврували, як худобу, давали
принизливі прізвиська, примушували приймати мусульманство. Яси (так
турки називали полонених) потрапляв на невільниць! ринки в містах
Османської імперії.

Опинившись у рабстві, невільники були приречені Найчастіше
їх чекала виснажлива праця на земляних т будівельних роботах. Козаки
зазвичай ставали гребцями н турецьких галерах-каторгах. (Каторга — дещо
змінене давньогрецьке слово кадирга, тобто галера. Через нелюдські
страждання, яких зазнавали невільники на турецьких галерах — каторгах, в
українській мові це слово стало означати тяжке ув’язнення, виснажливу
працю). Жінки та дівчата потрапляли: до гаремів. Хлопчиків-підлітків
здавали до султанське гвардії, де з них виховували відданих захисників
султанського престолу — яничарів, що відзначалися особливою жорстокістю.

Посилення грабіжницьких походів на землі України
зумовлювалося не лише їхньою безпосередньою близькістю до войовничих
кочівників, а й нездатністю Польсько-Литовської держави, під владою якої
вони перебували, захистити її землі.

Видатний український мислитель Станіслав Оріховський-Роксолан у
трактаті «Напучення польському королю…» 1543 р. писав: «Доки ти живеш
у Краківському замку, люд Русі гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і
розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить; міста
попалено, фортеці зруйновано; багатьох славних лицарів посічено або
забрано в полон; немовлят порубано, літніх — повбивано, дівчат
зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах у чоловіків, молодиць
пов’язано й забрано разом із реманентом і худобою так що нема чим і
землю обробити. Жах і смуток всюди на полях і в оселях наших»,

Опинившись у ситуації, що загрожувала самому існуванню українців як
окремого народу, жителі прикордонних територій змушені були опановувати
складну військову науку. Постійна боротьба проти нападників виробила з
хлібороба, ремісника, священика особливий тип воїна. Такими воїнам були
козаки.

Слово козак прийшло зі сходу. У давніх тюрків козаками
називали молодих хлопців, які відбували складний і небезпечний обряд
посвячення в повноправні члени племені; юнаки йшли в степ І мусили там
пре жити кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння
виживати за тяжких природних умов. Згодом це слово набуло кількох
значень й означало здебільшого вільну озброєну людину.

Козацтво формувалося не лише з постійних мешканці прикордонних
територій — Київщини та Брацлавщини. Козаками ставали й численні втікачі
з інших регіонів України.

Поява перших січей. Постійна загроза нападу
ногайсько-татарських орд змушувала козаків будувати укріплення з дерев —
засіки. Саме із засіками дослідники пов’язують походження слова Січ
(згромадження січеного дерева). Можливо, розрізнені невеликі січі
існували в багатьох місцях. І лише згодом за порогами утворилася одна
головна Запорізька Січ — головна військова база козаків, своєрідна
столиця запорізьких земель, яка, проте, з огляду на історичні обставини,
час від часу змінювала своє місце розташування.

Січ — фортеця. Про зовнішній вигляд найдавніших січей відомо небагато,
проте й цих свідчень достатньо, аби переконатися в інженерній
майстерності запорожців. Великого значення надавали козаки місцю
розташування Січі. Найчастіше то був річковий острів. Ворогам було важко
знайти Січ у плавнях — очеретяних хащах, густо помережаних численними
протоками, а ще важче — доступитися до неї.

Січ являла собою фортецю. Природні укріплення підсилювалися
10-1З-метровим валом і ровом. Вал змінювався частоколом із
баштами, де містилися бійниці. Усередині фортеці був майдан із
православною церквою. Навколо церкви стояли великі довгі будинки —
курені, де жили січовики, а також оселі старшини, канцелярія. Трохи далі
— склади, арсенали, ремісничі майстерні, торгові лавки.

Постійно в Січі перебувала військова залога (дві-три тисячі), а основна
маса козаків жила поза її межами у зимівниках. Чисельність козаків на
Січі коливалася залежно від пори року (взимку — менше, влітку — більше),
перебігу воєнних дій тощо. За відповідним сигналом козацтво збиралося на
Січі, щоб узяти участь у поході чи у вирішенні важливих справ.

Хортицька Січ. Першою відомою Січчю традиційно вважається фортеця,
зведена 7556 р. на о. Мала Хортиця українським православним князем
Дмитром Вишневецьким. В осені 1557 р. ту фортецю було зруйновано ордами
кримського хана. Проте козаки збудували нову в іншому місці. Власне,
зміна місць розташування Січі — особливість козацької столиці,
пояснюється її військовим призначенням.

2. Запорізька Січ: організація та устрій війська. Принципи
військової організації та тактичні прийоми козацького війська. Реєстрові
козаки.

Утворення козацької держави — Запорізької Січі.

Протягом XVI ст. Січ набувала ознак
адміністративно-політичного центру, фактично столиці запорізьких земель,
заселених козаками. Назва Запорізька Січ починає вживатися щодо
величезних територій степової України, де формувався особливий козацький
військово-адміністративний устрій і діяли козацькі порядки. Отож
Запорізькою Січчю аж до останньої чверті XVIII ст. називали
місто-фортецю — столицю козацької держави і саму козацьку державу.

Територія козацької держави називалася Землями Війська
Запорізького або Вольностями Війська Запорізького і простягалася від
Південного Бугу на заході до Кальміусу в Приазов’ї на сході. На півночі
її межа пролягала р. Оріллю (на Лівобережжі), верхів’ями Інгулу та
Інгульця (на Правобережжі).

Столицею була Січ — козацька фортеця. Відомо вісім
запорізьких січей. Перша розташовувалася, як ви довідалися, на о. Мала
Хортиця (нині на території м. Запоріжжя). П’ять інших (основні січі) —
на території сучасного м. Нікополя та Нікопольського району
Дніпропетровської області, дві — в Херсонській області.

Запорізька Січ істотно відрізнялася від більшості тогочасних
феодальних держав. Замість феодального примусу, що ґрунтувався на
закріпаченні й примусовій праці, в ній утвердилися принципи найманої
праці. За внутрішнім устроєм козацька держава була своєрідним військовим
товариством. Дослідники визначають її як християнсько-православну
демократичну республіку.

Кожен козак-запорожець приписувався до куреня — військової та
господарської одиниці на Січі. Куренів було 38. Кожен з них мав
здебільшого таку ж назву, що й найменування місцевості, з якої походили
козаки, об’єднані в ньому. Назви куренів — яскраве свідчення того, що
Січ приймала вихідців з усієї України.

Влада. Козацька рада. Уся повнота влади в козацькій державі
належала Січовій ( Військовій ) раді, причому право голосу мав кожен
запорожець. Саме тому козацьку державу називають республікою. Ради
відбувалися двічі-тричі на рік: н початку січня, другого або третього
дня після Великодню 1 жовтня (на свято Покрови). На раду запорожці
сходила ся заздалегідь, поспішаючи до Січі з усіх козацьких земель. Рада
керувала всіма важливими справами Січі, провадила внутрішню та зовнішню
політику, укладала мир ч оголошувала війну, приймала й надсилала
посольства, чинила суд. На раді обирали козацький уряд — Кіш.

Кіш — місцезнаходження (ставка) кошового отамана; згодом
назва закріпилася за козацькою столицею — Запорізькою Січчю, де
розташовувалася постійна резиденція гетьмана (кошового отамана] Кошем
називали також центральний орган управління Запорізьке Січі, що відав
адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими
справами. Кіш очолював кошовий отаман.

На Січі разом із титулом кошовий отаман вживалося поняття
гетьман. Слово гетьман прийшло в українську мову з польської, куди
потрапило з німецької, та означало головний. У Польщі булі коронний
гетьман — головнокомандувач війська держави та польний гетьман — його
заступник. Коронний і польний гетьмани були також у Литві. Від середини
XVII ст. титул гетьмана закріпився за правителем основної частини
визволених від поляків земель України — Гетьманщини, а для Січі лишився
титул кошового отамана.

Козацька старшина. Військове та адміністративне керівництво
Запорізької Січі називалося козацькою військової старшиною. До неї
належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий
писар і курінні отамани.

Кошовому отаману, або гетьманові, належала вищі
військово-адміністративна та судова влада на Січі. Під чаї воєнних
походів влада кошового була необмеженою, проте зі мирного часу він не
міг ухвалювати важливих рішень без згоди Військової ради. Кошовий
відкривав Військову раду, головував на раді військової старшини,
здійснював дипломатичні відносини з іншими державами, розподіляв воєнну
здобич прибутки від мита, узаконював поділ пасовищ, земель та угідь для
полювання й рибальства. Крім того, затверджував судові вироки та обраних
або призначених на посади козаків.

4 ‚

¦

?

?

o

oe

2 J ?

?

?

 

c

¤

¦

?

&

F

h

h

вий осавул та інші старшини. Військовий суддя чинив суд на Січі, був
охоронцем норм закону і права. За відсутності кошового виконував його
обов’язки, тобто був наказним кошовим отаманом Військовий писар очолював
січову канцелярію, вів усю документацію та дипломатичне листування.
Помічником кошового з військових та адміністративних справ був осавул.

Козацькі клейноди. Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або
клейноди (від нім. слова, що означає коштовність). Серед них а,
бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили
пірначі, литаври, значки, палиці тощо.

Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва -прапор, їх шили з
найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше
золотом вишивали образ Покрови Пресвятої Богородиці Діви Марії —
заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на
бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше — архістратиг
Михаїл), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори
були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого,
малинового, червоного й чорного кольорів.

Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава — палиця з
горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею на
кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами.

Важливим атрибутом влади був бунчук — древко завдовжки 2-2,5 м, верхівку
якого прикрашала кулька — маковиця, від якої донизу звисали пасма
кінського волосся й червоні мотузки.

Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі
офіційні документи Війська Запорізького, видані кошем: універсали,
маніфести, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображували
герб — постать козака, озброєного мушкетом і шаблею. Символом влади
військового писаря був срібний каламар, відзнакою довбиша — литаври. Без
ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду. Курінні
отамани носили жезли-пірначі.

Усі козацькі клейноди, за винятком палиць для литаврів, які постійно
були в довбиша, зберігалися в січовій Покровській церкві, у скарбниці, й
виносилися тільки за особливим наказом кошового.

У т в о р е н н я р е є с т р о в о г о к о з а ц т в а

Військова майстерність козаків набула розголосу світі. Джерела подають
чимало фактів, коли європейські володарі залучали козацтво для допомоги
у війнах. Ще на початку XVI ст. польський уряд використовував козаків
для захисту південних кордонів. Оскільки Запорізька Січ послідовно
виступала проти утвердження польського панування на українських землях,
залучення запорожців до державної служби передбачало також установлення
над ними контролю, аби, з одного боку, обмежити їхній вплив на
українське суспільство, а з іншого — уникнути загострення відносин із
Туреччиною та Кримським ханством.

У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал, за яким
на службу, можливо тимчасову, було взято 300 козаків. Ніяких особливих
прав і привілеїв вони не мали і, власне, нічим не відрізнялися від решти
козаків. Щоправда, велися переговори про надання їм «прав і вольностей».
Та згоди досягнуто тоді не було. Плани польського уряду щодо козацтва
почали втілюватися е життя за часів Стефана Баторія. Не останню роль у
цьому відіграв молдовський похід козаків на чолі з Іваном Підковою. Аби
не допустити антипольських повстань, цей польський король 1578 р.
здійснив так звану козацьку реформу. 600 козаків, найнятих на службу,
було внесено до спеціального списку -реєстру. Саме тому їх почали
називати реєстровцями. Реєстрові козаки отримали чималі привілеї: право
землеволодіння, право власної військової та судової влади тощо.

Реєстрові козаки дістали у володіння м. Трахтемирів поблизу Канева, а
також тамтешній монастир. У ньому розмістили арсенал та шпиталь для
поранених і літніх козаків. Реєстровці одержали кілька гармат,
королівський прапор, литаври. Король затвердив герб Війська
Запорізького, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею.

Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від
польської місцевої адміністрації, звільнив й від державних податків і
повинностей, окрім військової. Натомість реєстровці підпорядковувалися
своїй старшині, мали окремий суд, право на земельні володіння та дозвіл
на промисли й торгівлю, а також одержували платню грішми.

Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання
польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було
узаконено козацький лад, що сформувався на Запоріжжі. \ хоча рішення
польської влади щодо реєстровців мало на меті розколоти українське
козацтво на два ворожі угруповання, козаки не втрачали єдності, у
вирішальні моменти виступаючи разом.

Чисельність на різний час була різною: кінець XVI ст. — 10—12 тис.
чол..,

1621 р. — 40 тис. чол., 1657 р. — 100—300 тис. чол.

Військова організація.

Види козацького війська:

Піхота — головний вид війська, краща в Європі. її особлива тактика — у
три шеренги (1 — стріляє, 2 — подає рушниці, 3 — заряджає). Піхота добре
вміла штурмувати фортеці, битися на морі (на вітрильно —веслувальних
довбаних човнах), стійко захищатися за допомогою возів (кругова оборона
— рухаюча фортеця), де використовували вали, вовкові ями.

Флот — Чайки: 20 м завдовжки та 3—4 завширшки, завглибшки 2,5 м, 20—30
чол. на веслах та 50—70 воїв з 4—5 легкими гарматами. Чайка розвивала
швидкість до 15 км/год.

Кіннота — менш чисельна, але відрізнялась майстерністю і вела наступ

Головний вид зброї—гвинтівка. Вміли окопуватися. В них була добре
розвинена система оповіщення: за допомогою вишок із відповідною
сигналізацією.

Принципи військової організації і тактика дій:

Висока військова дисципліна; колективний суд; сувора дисципліна під час
походів.

Виконання розпорядку дня, закалювання (у Дніпрі в усі пори року), бойова
підготовка.

На Січі полководці: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан
Хмельницький, Іван Сірко, Максим Залізняк, Семен Палій, Петро
Калнишевський.

Підготовка кадрів: новобранця (джуру); вчили змалечку, але до війська
брали з 20 років (з XVII ст. — січові та козацькі школи з 10 до 18
років).

Тактика — локальна війна з метою наживи (здобичі).

Військове мистецтво козацтва.

Час зберіг для нас чимало свідчень військової майстерності козаків, 3
покоління в покоління передавали на Січі здобуті в боях знання й досвід,
які й донині слушно вважаються справжнім мистецтвом.

Під військовим мистецтвом розуміють сукупність способів і форм ведення
війни. Отож як царина людського досвіду почало формуватися за давніх
часів — з виникненням такого суспільного явища як війна. Військове
мистецтво охоплює тактику (це слово грецького походження означає
мистецтво підготовки та проведення воєнних операцій) і стратегію (також
з грецької мови й означає способи організації, підготовки й використання
збройних сил для перемоги над ворогом у війні). Стратегія й тактика
козацького війська ґрунтувалися на досвіді кількох поколінь запорожців,
увібрали в себе цінні традиції багатьох народів. Так, козацька стратегія
мала яскравий наступальний характер. У бою козаки прагли оточити ворога,
застосовували складний тактичний маневр (так у військовому мистецтві
називають сплановане й передбачене завчасне переміщення військ під час
бою) охоплення противника ‘ флангів і виходу йому в тил. Широко
використовувала резерв. Із тексту підручника ви довідаєтесь і про інші
особливості військового мистецтва козаків. Козацька піхота. Гучної слави
зажила козацька піхота основний рід козацького війська. На відміну від
піхотний підрозділів європейських армій, що виконували завданню лише за
підтримки кінноти, вона завжди діяла власними силами. Під час бою
козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава,
друга подавала, і третя заряджала рушниці. Під час особливо жорстоких
битв застосовувався й інший бойовий лад. Приміром, козацьке військо
могло змішуватися з ворожим. Такий бій козаки називали галасом.
Найоригінальнішим і найпопулярнішим серед козаків був бойовий порядок,
що називався табором. Табір застосовувався козацьким військом на марші,
в обороні і наступі Він будувався з возів, скріплених ланцюгами у кілька
рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Наперед
виводилися три-чотири гармати, з боків — по одній, позаду — дві. Військо
перебувало в середині укріплення. Наступаючи на ворога, піхота виходила
назовні, але е разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Сучасники
називали табір «рухомою фортецею», бо козаки під прикриттям возів могли
долати сотні кілометрів голим степом. Козацька розвідка. У запорізькому
війську були сторожова служба й дозір. Козацькі розвідувально-сторожові:
підрозділи розташовувалися в земляних або дерев’яним укріпленнях на
кордонах українських земель. Для спостереження за місцевістю козаки
також використовувала давні кургани або насипали свої. Винаходом
козацтва була система димової сигналізації, що сповіщала населенню про
наближення нападників.

Козацька зброя. Запорожці були великими майстрами артилерійської справи.
Вони віддавали перевагу легким гарматам. які уможливлювали вільне
маневрування під

час бою. Гармата була незамінною за навального козацького наступу. Для
штурму козаки використовували різноманітні укриття, зокрема
гуляй-городи — спеціальні пристрої з дерев’яних щитів на колесах або
полозах з отворами (амбразурами) для рушниць і гармат.

Поміж зброї особливою шаною в козаків користувалися рушниця, спис і
шабля. Венеціанський посол Альберто Віміна, який побував в Україні 1650
р., записав: «Мені доводилося бачити, як козаки кулею гасили свічку,
відсікаючи нагар так, наче це зроблено за допомогою щипців».

Стратегія й тактика морських походів. Вдалі виступи запорожців проти
Османської імперії свідчать, що козаки постійно вдосконалювали військову
майстерність новими тактичними прийомами і виробили далекоглядну
стратегію походів. Головним у їхній стратегії було прагнення воювати з
ворогом на його території. Це давало змогу не лише послаблювати
військову міць імперії, а й розхитувати господарську систему, завдавати
величезних матеріальних збитків, визволяти чималу кількість невільників.

Козаки атакували кілька фортець водночас, але основного удару завдавали
найміцнішому укріпленню, наприклад турецькій столиці. Знищувався
також ворожий флот у портах і на морі. Запорожці прагли захопити ворога
зненацька, тому часто діяли вночі, маскувалися, прибирали щоглу,
згортали вітрила, — човни-чайки губилися між хвилями й козаки,
веслуючи, вибирали найзручнішу позицію. Якщо бій випадав сонячної днини,
то запорожці розташовувалися так, щоб сонце світило ворогу в очі. Під
час битви насамперед знешкоджувалося флагманське судно, де перебував
головнокомандувач флоту, що спричиняло розгубленість у турків.

Успіх козацьких морських експедицій початку XVII ст. був зумовлений
також і талановитим керівництвом. Від середини першого десятиліття майже
всі великі морські та суходільні походи козаків очолював Петро
Конашевич- Са г а й д а ч н и й.

3. Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії
після скасування козаччини. ( до 1 Світової війни )

1658 року, після смерті Б.Хмельницького гетьманом обрали Виговського
(пропольський). Проти нього виступила частина козацтва: полтавський
сотник Пушкар з 15 тис. козаків. Відбулася битва, в якій загинуло до 50
тис. чол. Після чого підписано Гадяцький трактат з поляками, але
Московія виступила проти 150 тис. військом і була розбита під Конотопом
(князь Трубецкой) 29.7.1658 року проти поляків знов повстали полки
козаків. 1659 року Виговський тікає до Польщі. Гетьманом стає
Ю.Хмельницький і підписує невигідний пакт з Росією. Проходить череда
війн, після яких приводять Україну роздирають між Росією, Польщею та
Кримським ханством («Вічний мир» між Польщею та Росією — договір 1688
р.).

Після Руїни почалася нова доба — Гетьманщина. Знову Україна прагнула
незалежності і під керівництвом гетьмана І.Мазепи виступила проти
експансії Росії. Козаки знову потерпіли поразку. Затим відбулося
подальше скасування автономії, під час якого полягло чимало українців.
Росія мала неабияку користь від козаків: вони справно охороняли
російські землі від татар та штиками підтримували усі походи проти них;
також Січ охороняла Московію і від Польщі. Армія козаків стала
мобільнішою: головний рід військ — кіннота, не втрачає сили флот
(легкий та мобільний, спритний на річці та на морі). На озброєнні
козаків — гармати, рушниці інженерне обладнання. Запорожці, виконуючи
військові функції в Європі, одержали неабияку популярність.

4 червня 1774 р., коли більшість козаків перебувала на турецькому
фронті, Російська Армія на чолі з генералом Теклею оточила Січ і
зрівняла її з землею. Гетьмана і старшину (Калнишевського) відправлено
до Соловків. Найбільший загін з 5 тис. козаків знайшов притул
у гирлі Дунаю. Козаки почали служити Отаманській імперії. Сама Україна
опинилася під загрозою знищення.

У XVIII—XX ст. Україна перебуває у складі двох імперій: 80% населення —
під російським імператором; решта — під австрійською (Габсбурги). Вона
перетворилася на периферійну державу. Військові формування не
допускалися. Лише 1812 року, коли Наполеон вдерся на Лівобережну
Україну, зібралося декілька полків добровольців на зразок козацьких, які
вірно і завзято боронили імперію. З початком революційних подій (XX ст.)
у Російській імперії з новою силою виявилося прагнення українців до
незалежності. Почалося формування військових частин (Пластунський та
Січовий стрілецький рух).

Більш як 300 років Україна була розірвана на шматки і не могла одержати
незалежності. Козаччина поклала початок державності, який виявився у
1918 р. та завершився у 1991 р. проголошенням незалежної держави.

IV. Закріплення нових знань і умінь учнів — 2хв.

1. Яка організація козацького війська?

2. Назвіть озброєння козаків.

3. Назвіть видатних полководців Січи.

V. Підсумок уроку – 2 хв.

Оголошення теми, цілей уроку, якості їх освоєння; підбиття
підсумків виконання стройових вправ учнями, їх участі у бесіді
(відповіді).

Домашнє завдання – 1 хв.

підручник, сторінки 31—33; елементи строю, сторінки 94—95.

Тренування у відповіді «До побачення, товариші!».

Вчитель захисту Вітчизни
О.В.ЯКОВЛЄВ

Похожие записи