Пісня- душа народу

У всьому світі — кожен зна,

Є Батьківщина лиш одна.

І в нас вона одна-єдина,

Це наша славна Україна.

Не забувай Шевченка спів,

Про горду славу козаків,

Не забувай, що ти дитина

Землі, що зветься Україна.

(Звучить пісня « Облітав журавель»).

Одна Батьківщина – двох не буває,

Місця, де родилися завжди святі,

Хто рідну хату забуває,

Той долі не знає в житті

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав;

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босий колись протоптав?

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека там весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії по теплих по теплих

вітрах,

Під вікнами — мальви, в саду –

материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами.

І серцем вбираю, мов спраглий води,

Без рідної мови, без пісні, без мами,

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Одна Батьківщина – більш не буває.

Місця, де родилися завжди святі,

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не має в житті.

(Виконують пісню «Се наша хата»).

Вчитель. Вітаємо всіх присутніх на нашому незвичайному святі,
приуроченому пісні. У народі говорять, що пісня – душа народу. Коли
людина співає, то співає її душа, серце. А якщо немає пісні на вустах,
тоді на них сідає туга, жаль та страх.

(Виконують пісню «Ой у вишневому садку»).

Ведучий. Яке ж це диво – народна пісня. І яку владну силу таїть в собі.
Минають віки, а народна пісня залишається. І все так же у Царегроді на
риночку регоче над своїми ворогами Байда молодецький, і все попереду
Дорошенко веде своє військо запорізьке хорошенько, і за славним
Морозенком вся Вкраїна плаче і щоліта на морі хвилі, стороною дощик іде,
і за гаєм зелененьким бере вдова льон дрібненький і два півника молотять
свій горох і танцює риба з раком, а петрушка з пастернаком, і досі не
вгамується ніяк той шум, що вчинив Комар, ощенившись на Мусі.

(Пісня «Ой що ж то за шум ученився?»).

Народна пісня зоряно, незгасно

Горить у моєму серці повсякчас.

Не пломенистим закликом чи гаслом,

А променем, що будить сівача.

Вона мене виводить на дорогу,

Вона мене виводить на дорогу,

Вона мені просвітлює віки,

Де радість і печаль мого народу

Врослися в древа вічного гілки.

Вона – любов, вона – печаль і втіха,

Жива вода на виразки душі,

І я готова крізь огнисті брами

Пройти, і душу випалить до тла,

Щоб у молодих серцях вона жила.

Вчитель. Пісня – це голос душі народу, вияв його працелюбності й
співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень.
Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її породив.
Зароджувалася вона у праці й забавах, у календарних обрядах та
ритуальних дійствах наших далеких предків.

Була вона з козаками і у звитяжних походах, турецькому полоні й на
жалібних тризнах, ночувала при чумацьких вогнищах під високим зоряним
небом. тамувала біль розлук І заглушала брязкіт кайданів на сибірській
каторзі, долинала зовом отчого дому до бідних, емігрантів у заокеанській
чужині

Ніжним леготом шелестіла вона над колискою немовляти, теплими руками
обіймала закоханих, вилась жайворонком над росяним ланом, золотим
сурмачем вітала вона сонце у дні всенародних торжеств.

(Пісня «Два кольори»).

Такого сплеску в музиці і слові,

Вогню такого не передаси.

Нічим, крім пісні, посестри любові

Криниці невичерпної краси.

Не раз плювали нелюди в криницю

І знову диво — дивнеє цвіло,

Неначе серце пісня запалила

Й воно звело орлині два крила.

А в пісні тій співалось про калину

Яка у лузі так колись цвіла.

(Пісня «При долині кущ калини»).

Буває пісня тугою налита

І туга душу наскрізь пропече,

Бува така, що наче серед літа

Срібляста річка в сиву даль тече.

А інша – мов висока тополина,

Що в синім небі радощів шука.

у ній яскрава славилась дівчина, що так хотіла бачить юнака.

Ми на світі живем для добра,

А снагу ми берем від землі і Дніпра,

А снагу от пісень, от пісень матерів

І від подвигу наших батьків.

Ведучий. Мати й дитя – це найпрекрасніший образ людської духовності.

У нашім краї на землі,

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая,

З своїм дитяточком малим,-

писав Т. Г. Шевченко.

Любов до рідного краю, мови починається з колиски, з маминої пісні.
Народні колискові пісні зачаровують надзвичайною ніжністю і простотою. У
них материнська ласка і любов, світ добра, краси і справедливості.

Раніше дітей гойдали у колисках, виготовлених з лози, в Україні існував
звичай: коли дитина виростала,колиску не викидали, її берегли, поки в
цій оселі жили люди. Колиску робили з клена, осики, калини, для неї
вибирали легке, співун дерево.

Клали спати дитину голівкою до сходу сонця, а щоб чуйною до людей була і
до природи, торкалися люльки з північного боку.

Тихесенько, люлечко, тихесенько,

Вже вечір близесенько,

На північ люльку колисаю,

А з півдня тепла чекаю.

Z

?

a

Z ? TH &

&

(

p

?

I

олиску, під подушечку, клали чебрецю, м’яти, безсмертника, материнки,
полину. Ці трави зле з очей знімали, сон дитини оберігали.

(Виконують пісню «Повішу я колисочку»).

Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним,
здоровим, мати вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, у ритмі
гойдання колиски:

Хоти, соньку, в колисочку,

Приспи мою дитиночку.

Бодай спало – не плакало,

Бодай росло – не боліло

Голівонька та все тіло,-

Отцю й матці на потіху,

Добрим людям на услугу.

Монотонний, тихесенький наспів і пестливі, лагідні слова мають
заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до
колисочки пухнастий, муркотливий котик…

(Виконують пісню «Котику сіренький»).

Колискова пісня… Скільки їх створив народний геній! Лагідний материн
спів засівав дитячу душу любов’ю до людей, природи, до всього живого.
Під цей спів виростали поети і композитори, хлібороби і робітники,
захисники рідної землі, космонавти і вчені, філософи і просто мудрі
люди.

Колискова пісня,- колискова –

То найкраща материна мова,

Пахне вона м’ятою і цвітом,

Чебрецевим і суничним літом.

Пахне молоком і споришами…

Скільки в ній ласкавості і шани!

Скільки в ній тривожності людської,

І надій, і сивини гіркої…

Колискова пісня,- колискова –

То найкраща материна мова!

Бринить колискова, дзвенить колискова.

О тиха й задумлива матері мова!

Ти падаєш в душу, подібно зерняті,

Щоб вирости квіткою…

Синій барвінку, цвіти – зацвітай.

Синку, мій синку, рости – виростай.

Квітка не в’яне – їй досить тепла,

Соку живого земля їй дала,

Це ж і для тебе – цвіт і тепло.

Швидше, мій синку вставай на крило.

Швидше, мій синку, у снах засинай,

Синій барвінку, цвіти – зацвітай.

(Виконують пісню «Мати сина колисала»).

У яких би фарбах небо не світилось

Збережи кровинку рідного тепла

Тільки б вічно зорі в криниці дивились

Тільки б наша пісня нас пережила.

А пісня продовжувала жити навіть у календарних обрядах. Довгими зимовими
вечорами після трудового дня молодь збиралася у хаті по 15- 20 чоловік і
проходили вечірні гуляння: дівчата в’язали, вишивали, пряли, а хлопці
плели кошики з верби й лози. Співали жартівливі пісні.

(«Пісня про вареники»).

А потім танцювали запальний танок «Циганка».

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

(Пісня «Рідна мати моя»).

І я припадаю до неї вустами

І серцем вбираю, мов спраглий води,

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

(Пісня «Не щебечи, соловейко»).

Попряли дівчата коноплю, навишивали рушників, скатерок, сорочок,а в
кінці м’ясниць до початку польових робіт робили віночки з кольорового
паперу. І знову лунала пісня, яка прославляла їх красу й молодість.

 Пісня «Якби в лісі гриби не родили»).

Квітуча українська земля з давніх – давен приваблювала до себе і друзів,
і ворогів багатствами надр і кліматичними умовами, роздоллями степів,
голубінню озер і родючістю грунтів. Друзі ніби в гості приходили до
українців та так і залишалися тут на вічні часи, пустивши своє коріння,
створивши свої сім’ї, оселі, разом бороли ворогів. Бо ніщо так не єднає
людей, як ніжна українська пісня.

А пісня – це маленька криничка живої води. Не поспішайте її переступити.
Зупиніться і розважливо вдивіться в її глибочінь, може побачите
благородний лицарський образ свого предка, красу свого сучасника й
духовну вроду нащадків.

І хай широка світова слава рідної пісні, отой її дорогий вогник,
зірвавши всю землю, повертається до тебе – її спадкоємця.

За давнім українським звичаєм у кожній хаті в дні свят запалювали
свічку, як символ добра, ніжності, людяності і вічної краси.

Діти запалюють свічі.

Учитель.

Міцна хай буде наша вся родина.

Своє коріння і плекайте й бережіть.

Молитва українська солов’їна

Підніметься і зазвучить як гімн.

Звучить «Молитва»

Боже!

Хай повік святиться віра,

На землі без неї не прожить…

Серед розтривоженого виру,

Боже, ти її побережи.

Бережи, щоб не померкла правда,

Щоб добра світились образи,

Щоб цей світ у зненависть не падав,-

Боже, ти його побережи!

Бережи вседенно і всенощно –

Від росинки і до борозни…

Якщо тільки, дійсно, ти всеможний –

Боже, Україну бережи!

Йде вона через тортури й муки,

Спротиву долає береги…

Бережи якщо не нам, то внукам,

Як зіницю ока бережи!

Не цурайся пісні, яку чув від мами,

не згуби, то мова прадідів твоїх,

бо зректися пісні, що цвіла віками, —

мов забуть народ свій, даль його доріг

У народу й пісні є святі спільноти –

Є земля єдина, доля віщає.

А народ свій втратиш — хто ти є і що ти?

Мов пора смертельна день тоді стає.

У яких би фарбах небо не світилось,

збережи кровинку рідного тепла.

Тільки б вічні зорі з криниці дивились,

тільки б наша пісня нас пережила.

(Пісня «І в вас , і в нас…» ).

Похожие записи

Пісня – душа народу

Мета. Збагатити знання учнів про народну пісню, вчити дітей слухати і
співати українські народні пісні.

Відроджувати звичаї, традиції та обряди нашого народу, виховувати любов
до народної творчості, гордість за український народ, який має славне
героїчне минуле і багату творчу спадщину.

Клас святково прибраний, плакати, вислови про пісню, прислів’я,
український рушник, хліб, сіль.

 Звучить фрагмент пісні “Зеленеє жито”  у записі

Добрий день вам, милі люди!

Хай нам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Починаймо наше свято!

Людей зібралося багато,

Щоб веселитись і співати,

І вас на святі розважати!

Учениця тримає хліб і сіль на рушнику.   

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

Любов’ю і миром.

Всі вклоняються.

Для людей відкрита

Школа Наша світла,   

Тільки б жодна кривда ;

В неї не забігла.

Хліб ясниться в класі,

Сяють очі щирі.

Щоб жилось по правді,

Щоб жилось у мирі.

Ми концерт підготували,

В нього ми всю душу вклали,

Як сподобається вам,

То плетіть завзято нам.

Вчитель. Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в
собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні
війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного
свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі
злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев’янучу
молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.

(Розповідає легенду про пісню (з кн.: Світ українського слова. — К:
Хрещатик, 1994. — С.309).

Виконується українська народна пісня “Ой у саду калинонька”

Дві подружки до калини

Вийшли погуляти

Та Іванка попросили

Їм сопілку дати.

 

— Ой, Іванку, на сопілці

Дай мені заграти.

Ти з Оксаночкою гарно

Будеш танцювати.

 

— Підійдемо до калини,      

Виберемо гілки,  

І для вас мій батько зробить

Новенькі сопілки.

 

Навчимося на сопілках    

Ми чудово грати,  

Щоб усі пісні народні      

Українські знати.

 

Коли пісні мойого краю

Пливуть у рідних голосах,

Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

В піснях і труд, і даль походу,

І жаль, і усміх, і любов,

І гнів великого народу,

І за народ пролита кров.

В піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря,   

В них юність виникає друга,

Висока світиться зоря.

Красу і силу народної пісні глибоко розуміли визначні діячі нашої
літератури і мистецтва. Саме з піснею, з кобзарською думою пов’язував
Тарас Шевченко безсмертя і славу рідної землі:

Всі разом.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине

От де, люди, наша слава, Слава України.     

Виконується пісня “Будем козаками”

Вчитель. Перша пісня, яку чує дитина – це мамина колискова пісня. Її
ніжна, ласкава мелодія заспокоює дитину. Без маминої колискової пісні
немає дитинства, як без дитинства немає майбутнього.

Колискова пісня, колискова —

То найперша материна мова.

Пахне вона м’ятою і цвітом,

Чебрецевим і суничним літом.

Пахне молоком і споришами.

Скільки в ній ласкавості і шани,

Скільки в ній тривожності людської,

І надій, і сивини гіркої…

Колискова пісня, колискова —

То солодка материна мова.

Чи можна забути ту стежку

                                       до хати,

Що босим колись протоптав?

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

У рідному краї і серце співає,

0

4

?

I

I

th

0 2 ` b ? ? 1/4 3/4 o o &

(

|

~

?

?

3/4

A

ae

e

2

I

2 b ? 3/4 o (

~

?

A

e

??o?Лелеки з далека нам весни несуть, 

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни, течуть.

Тут кожна травинка

                       і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами — мальви,

                       в саду — материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спрагла води.

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

Мій отчий дім, ти дав усе мені,

Моя Вкраїна, піснями багата,

Ввійшла у серце співом голосним,

Як та любов, яку дарує мати.

Діти співають народну колискову пісню.

 

Протягом своєї багатовікової історії український народ склав безліч
прекрасних казок, прислів’їв, загадок, пісень — їх записано понад
200000. Народна пісня — невеликий усний віршований твір, що співається.

Вчитель. Як створювалися народні пісні?

Одна людина чи група людей, переживаючи якесь сильне почуття (радості,
смутку, гніву тощо), під час праці або відпочинку складали текст пісні
разом з мелодією. Пісні — художні твори, а тому складати їх могли лише
обдаровані люди. Народні співці — лірники та кобзарі — не лише
виконували вже відомі пісні, а й складали свої.

Вчитель. А хто такі кобзарі?

Кобзарі — то мандрівні музики-співці. Вони були зовсім маленькою, але
особливою часточкою нашого народу. Кобзарі не мали ласки від долі —
майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики-поводирі. Тихою
ходою ішов кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як
живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх думах,
піснях.

Ось які зворушливі вірші присвятив Перебенді — кобзареві наш великий
поет Тарас Шевченко:

Перебендя старий, сліпий, —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить —

Мудрі, безстрашні, високі духом, кобзарі несли людям слово правди. Вони
закликали народ до єднання. Піднімали його на боротьбу з поневолювачами.
Оспівували подвиги мужніх лицарів-героїв. Кобзарева пісня була чи не
сильніша за будь-яку зброю…

Україно, були і в тебе

Кобзарі — гудці народні,

Що співали, віщували

Заповіти благородні.

Звучить фрагмент думи”Маруся Богуславка”.

З давніх-давен люди складають пісні про своє життя і працю, про важливі
суспільні події. Згодом ці події відходять у минуле, вмирають їх
учасники. Давньою також стає пісня, проте вона не забувається — люди
продовжують її співати.

Пісні, в яких зображено події минулого та видатних осіб, називаються
історичними.

Є і нам про що згадати.

Пісне, душу возвелич,

Ой, була в нас ненька-мати

Запорозька славна Січ.

Гей ви, запорожці —

вітер в чистім полі,

Научіть нащадків

так любити волю.

Гей ви, козаченьки —

спомин з м’яти-рути,

Научіть минулу

славу повернути.

Похожие записи