Підготовка спеціалістів з викладання курсу «Біблійна історія та
християнська етика» в загальноосвітній школі

Важливе місце у становленні системи духовно-морального виховання в
загальноосвітній школі відводиться вивченню курсу християнської етики, а
також підготовці спеціалістів з його викладання.

Учитель, який навчає християнської етики, повинен стати своєрідним живим
прикладом і носієм високих етичних і моральних якостей. Такий підхід до
підбору кадрів є загально-педагогічним завданням у системі
навчально-виховної роботи школи в умовах національного і духовного
відродження.

Система підготовки спеціалістів до викладання християнської етики у
загальноосвітніх навчальних закладах ґрунтується на положеннях Закону
України «Про загальну середню освіту», у 24 статті якого зазначено, що
«педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними
якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень
професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує
результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан
здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в навчальних
закладах системи загальної середньої освіти» [7].

У концептуальних засадах предмета духовно-морального спрямування у
загальноосвітніх навчальних закладах (курси «Етика», «Основи
християнської етики», «Основи релігійної етики») визначено, що «предмет
духовно-морального спрямування може викладатися вчителями
загальноосвітніх навчальних закладів, які пройшли відповідну педагогічну
підготовку у вищих навчальних закладах» [9].

Таким чином, у цих двох документах визначено, що викладання
духовно-морального курсу християнської етики повинно проводитися
спеціалістами-педагогами, які здобули відповідну фахову підготовку.

У зазначених документах наголошено також на необхідності відкриття
відповідні спеціальності для забезпечення підготовки спеціалістів з
викладання предмету духовно-морального спрямування. З огляду на це,
дієвим вкладом у практичну реалізацію цього положення, на думку
Української Православної Церкви, є запровадження в систему державної
освіти курсу «Християнська етика» і введення спеціальності «вчитель
християнської етики» у «Державний перелік напрямів та спеціальностей»,
за яким здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців. Підготовка
спеціалістів з предмета «Християнська етика» може стати тим чинником,
який «постійно і позитивно впливатиме на духовну сферу підростаючого
покоління і формуватиме майбутнє обличчя нашого народу, душа якого
споконвіків була християнською» [8, с. 2-3].

На основі детального аналізу підходів прихильників запровадження
християнської етики у навчально-виховний процес загальноосвітніх
навчальних закладів робимо висновок, що питання впровадження подібних
курсів підготовки викладачів до цього часу остаточно не з’ясоване.

Так, у своєму дослідженні О.М.Білоус наводить дані соціологічного
опитування про ставлення суспільства до ідеї зближення школи і Церкви.
Важливим у цьому значенні, на нашу думку є те, як громадськість
ставиться до можливості викладання курсу духовно-морального спрямування
у загальноосвітніх навчальних закладах України духовенством і світськими
педагогами. Так, 33,3 відсотка респондентів вважає за необхідне вивчення
у школі Закону Божого за умови, що цей предмет викладатиме священик,
16,2 відсотка також підтримують цю ідею за умови, що він викладатиметься
світською особою. Досить вагома частина респондентів не визначилися із
позицією щодо вказаної проблеми. Таких – 26,1 відсотка. Разом з тим 24,4
відсотка опитаних категорично висловилися проти впровадження цього
предмета до шкільних навчальних планів, не зважаючи на питання кадрового
забезпечення [1, с. 152].

Основні пропозиції представників освітньої галузі та Церкви зводяться до
думки, що курс християнської етики можуть викладати:

а) педагоги, які пройшли відповідну фахову підготовку;

б) священнослужителі або особи, які мають духовну освіту;

в) віруючі світські особи.

Більшість наукового і педагогічного загалу вважає, що викладання курсу
християнської етики варто доручити педагогам. На думку О.Сухомлинської,
духовну, моральну особистість не можна виховати без учителя, наставника,
вихователя, тобто без людини, яка є поводирем для дітей та молоді у світ
духовності [12]. Вона визнає аксіоматичним те, що християнську етику має
читати педагог, який глибоко обізнаний з християнством, Біблією, Старим
Завітом з його десятьма заповідями, вільно володіє цим матеріалом,
переносячи ці вічні ідеї до ситуацій і поведінки сьогоднішніх школярів
[13].

Архієпископ Львівський і Дрогобицький Августин зауважує, що предмет
«Християнська етика» повинна читати людина з вищою педагогічною та
духовною освітою, яка живе як бездоганний християнин [14, с. 488].

Подібної думки дотримуються і представники УПЦ-КП, вважаючи, що
викладання повинні проводити особи, які мають педагогічну освіту, однак
педагоги мають бути віруючими християнами, без огляду на те, до якої
конфесії вони належатимуть [6].

На думку відомого російського богослова Андрія Кураєва, такими
спеціалістами, разом із священиками, можуть бути дійсно віруючі, глибоко
ерудовані, схильні до духовної діяльності світські особи. Вони повинні
під опікою Церкви пройти спеціальну підготовку, яка буде включати
вивчення предмета християнської етики, педагогіки і психології. Цей
підхід є, на думку А.Кураєва, найбільш прийнятним, тому що дозволить
уникнути міжконфесійних суперечок [10, с. 45-63].

На фахову придатність педагога, який викладає християнську етику,
звертає увагу архієпископ Полтавський і Миргородський Филип (УПЦ),
зазначаючи, що викладання предметів християнського наповнення потребує
підготовки кваліфікованих викладачів. На його думку, не можна вимагати
високого професійного духовного рівня від учителів, які самі не читали
Біблії, але викладають її; самі не відвідали жодної церковної служби,
але навчають про богослужіння; самі не читали житій святих, але
розповідають про них дітям [15].

З точки зору О. Вишневського, такий предмет, як «Християнська етика»,
повинна викладати «особлива», «небуденна» людина, яка приходить до школи
лише задля цього [3].

А Л.Я.Геник вбачає у вихованні в молодого покоління певних
морально-етичних переконань та повагу до рідних традицій одне з
найголовніших і почесних завдань сучасного учителя [4, с. 43].

Від викладння курсу християнської етики педагогами з низьким рівнем
кваліфікації застерігає О.Гентош, наголошщуючи, що «навчати дітей має не
будь-хто, біолог чи математик, якого «довантажують годинами», а людина з
ґрунтовними знаннями, до того ж «особлива», що має в серці іскру Божу. В
іншому разі відбувається профанація релігійного предмета» [5].

На думку Н.Химич, «якщо педагог не може донести зміст твору до серця і
розуму дитини – він не має права використовувати його у своїй роботі,
щоб не зашкодити дитячій природі» [16, с. 45].

О.О.Лобач та Г.А.Каліберда вважають, що відвідування вчителем
спеціальних курсів з методики викладання дисциплін духовного спрямування
і самостійне ретельне вивчення відповідної літератури сприятиме не лише
його професійному росту, а й допоможе уникнути язичницьких традицій під
час проведення виховних заходів християнського наповнення [11].

Таким чином, враховуючи викладене вище, можна стверджувати, що, зважаючи
на запропоновані якісні показники характеристики вчителя християнської
етики, питання створення системи підготовки таких спеціалістів в інших
аспектах практично не розроблено, що і обґрунтовує актуальність
представленої статті.

Багаторічні спостереження за спробами організації курсів
духовно-моральної та релігієзнавчої освіти переконують у тому, що
навчання цього курсу повинно будуватися, як і будь-який базовий шкільний
предмет, відповідно до вікових особливостей учнів, що вимагає, зокрема,
більш ретельної методичної підготовки. Якщо місце викладача курсу займе
не досвідчений педагог, який здобув спеціальну освіту і добре володіє
класно-урочною системою навчання, а людина без педагогічної освіти, яка
бажає «проповідувати релігію», то навчання приречене на невдачу [2].

Тому, вважаємо, професійна педагогічна підготовленість учителя і любов
до дітей є не лише не менш значущими факторами для успішного викладання
курсу, ніж релігієзнавча чи богословська освіта, але визначальними.

Суттєвою проблемою кадрового забезпечення, на нашу думку, може стати те,
що релігійне наповнення змісту курсу іноді приваблює людей, які не мають
педагогічної освіти і досвіду роботи у школі і тому недооцінюють
значущість професійної підготовки учителя і методичного опрацювання
уроку. В результаті не враховується специфіка світської освіти і вікові
особливості учнів, робляться спроби під виглядом навчання провести
духовно-моральне наставництво, організувати урок у формі проповіді.
Важливо зрозуміти, що метою навчального курсу є, насамперед, навчання. А
«проповіддю» повинне стати власне життя учителя, його ставлення до
людей, тобто особистий приклад виконання євангельських заповідей.

Неправильними є і такі висновки: зважаючи на особливості змісту курсу,
важливим є не методичне опрацювання і підготовка уроку, а певний
настрій, атмосфера навчання. Однак особлива духовна атмосфера, довіра і
повага учнів і вчителя мають місце в педагогічній практиці лише тоді,
коли урок методично правильно побудований, ретельно продумані зміст,
мета і завдання, методи і прийоми навчання, ілюстративний матеріал і
домашнє завдання до заняття.

Досвід викладання християнської етики показує, що ефективність засвоєння
курсу залежить від того, як учитель розглядає історичні факти і явища
культури, працює зі спеціальною літературою, наочністю, намагається
викликати інтерес до питань, що вивчаються, вчить аналізувати події,
знаходити особливості, порівнювати факти, робити висновки, порівнювати
їх з іншими і перевіряти.

Вважаємо, що викладання духовно-морального курсу релігійного
спрямування, на нашу думку, буде успішним, якщо учитель має такі
здатності та якості:

– добре знає історію Батьківщини, історію релігії, знає і шанує
культурно-релігійну спадщину, поважає історичний і духовний досвід
українського та інших народів України;

– у процесі викладення Священного Писання, а також розкриття
церковно-історичних та богословських питань керується не власними
судженнями, а історичними фактами, науковими даними, доступними для
спостереження явищами суспільного життя та християнськими джерелами, що
не суперечать Біблії;

– досконало володіє методикою викладання курсу, широко використовує
ілюстративний матеріал (літературний, музичний, образотворчий);

– організовує уроки за традиційними моделями за умови відповідності типу
уроку його цілям і задачам;

– для досягнення мети занять застосовує традиційні методи навчання та
впроваджує інноваційні технології навчання, спонукає учнів до
самостійної дослідницької і творчої діяльності;

– любить дітей, поважає їх внутрішній світ, знає вікові психічні та
фізіологічні особливості вихованців, основні закономірності їх розвитку;

– не застосовує таких новітніх інноваційних методів і прийомів навчання,
які порушують свободу особистості (психічного, психологічного,
нейро-лінгвістичного тощо);

– прагне до засвоєння вихованцями навчального матеріалу насамперед під
час проведення уроку;

– чергує теоретичні заняття з практичними екскурсіями, відвідуванням
храмів, музеїв, виставок тощо.

Таким чином, успіх викладання курсу християнської етики залежить від
багатьох факторів, серед яких вагомими вважаємо такі:

– якість професійної підготовки вчителів;

– особистісні якості педагога як людини і християнина;

– забезпечення процесу викладання курсу відповідною навчально-методичною
літературою і дидактичним матеріалом.

Окрім цього, на нашу думку, до викладання предмета «Біблійна історія та
християнська етика» мають залучатися педагоги, які користуються високим
моральним і професійним авторитетом у дітей, глибоко переконані у
вищості та значущості тих моральних цінностей, які вони будуть
намагатися сформувати в учнів. Такі педагоги повинні мати яскраво
виражений гуманістичний стиль викладання, належний рівень знань з
біблійної історії та християнської етики.

Для успішного викладання шкільного курсу релігійного спрямування
необхідне також суворе дотримання цілей, задач, меж змісту,
організаційної форми, методів і прийомів навчання, які відповідають віку
школярів.

В основі формування системи підготовки спеціалістів до викладання курсу
духовно-морального спрямування має бути положення про те, що
навчально-методичне забезпечення цього предмета здійснюється у співпраці
з Церквами та релігійними об’єднаннями [9]. Власне це і створює
відповідні передумови для підготовки спеціалістів у державних
педагогічних вищих навчальних закладах.

Досвід співпраці в означеному напрямі Православної Церкви і Київського
обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (КОІПОПК),
в якому істотна роль відводиться питанню підготовки педагогів з
викладання факультативного курсу «Біблійна історія та християнська
етика», показує, що, використовуючи різні форми підготовки викладачів,
однією з найбільш ефективних є, на нашу думку, підготовка педагогів на
проблемно-тематичних курсах.

Розглянемо більш детально таку форму підготовки. Метою проведення
вказаних курсів є підготовка викладачів курсу „Біблійна історія та
християнська етика” до викладання відповідного курсу в загальноосвітній
школі, що передбачає таке:

– ознайомлення слухачів курсів з Біблією та іншими християнськими
першоджерелами;

– здобуття педагогами знань про християнську релігію як світоглядну
сферу культури, яка необхідна для особистісної самоідентифікації і
формування світогляду особистості;

– формування культурологічної компетентності особистості щодо
традиційної релігійної культури України в історичній ретроспективі і в
сучасності;

– здобуття знань про християнську етику, що охоплює духовну і
матеріальну культуру: теологію, мистецтво, філологію, історію,
соціологію, педагогіку, психологію тощо;

– оволодіння вчителями методикою викладання курсу „Біблійна історія та
християнська етика” в загальноосвітньому навчальному закладі.

Завданнями курсової підготовки слухачів, які будуть викладати курс
«Біблійна історія та християнська етика», вважаємо наступні:

– соціально-гуманітарну підготовку, що передбачає ознайомлення з
сучасним станом гуманітарної сфери України і регіону, з
нормативно-правовим забезпеченням системи середньої загальної освіти,
правовою базою викладання предметів духовно-морального спрямування, з
актуальними питаннями безпеки життєдіяльності дитини;

– психолого-педагогічну підготовку, метою якої є здобуття слухачами
знань про індивідуальні, вікові та фізіологічні особливості учнів,
формування вміння враховувати їх у навчально-виховному процесі,
опанування формами та методами роботи з батьками;

ння, методологією і методикою викладання курсу «Біблійна історія та
християнська етика»;

– фахову підготовку, що забезпечить засвоєння слухачами з першоджерелами
християнства, його глибинну сутність, особливості християнського
духовного життя та виховання, світові релігії, інші релігійні
угрупування.

На основі вказаних вище завдань формується програма курсів, яка
будується за модульною системою. До неї входять: соціально-гуманітарний
модуль, професійний модуль, діагностико-аналітичний модуль.

Змістом соціально-гуманітарного модуля є положення міжнародних,
державних і відомчих нормативно-правових актів, з яких розкрито
необхідність і можливість запровадження курсу „Біблійна історія та
християнська етика” в загальноосвітніх навчальних закладах та які
визначають права дитини і батьків з релігійного виховання. До таких
документів відносимо:

– Загальну декларацію прав людини;

– Конвенцію про права дитини;

– Міжнародний пакт про громадянські і політичні права;

– Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права;

– Рекомендацію Парламентської Асамблеї Ради Європи №1202 «Про релігійну
терпимість у демократичному суспільстві» від 1993 року;

– Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи №1178 «Секти і нові
релігійні рухи» від 1992 року;

– Конституцію України;

– Закон України «Про освіту»;

– Закон України «Про загальну середню освіту»;

– Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

– Концептуальні засади предмета духовно-морального спрямування у
загальноосвітніх навчальних закладах (курси «Етика», «Основи
християнської етики», «Основи релігійної етики»).

Змістове наповнення професійного модуля передбачає забезпечення педагога
оптимальним обсягом знань зі Священної історії, етичних норм
християнства, християнської культури і традицій, історії та культури
інших релігій; ознайомлення зі специфікою методики викладання курсу в
школі з урахуванням досягнень сучасної педагогіки, психології, а також
на основі використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій
для забезпечення ефективності викладання цього курсу.

Очевидно, що фахова підготовка спеціаліста для викладання курсу
«Біблійна історія та християнська етика» на проблемно-тематичних курсах
інституту післядипломної освіти має свої особливості, які зумовлені, на
нашу думку, двома факторами. По-перше, вона спрямована на засвоєння
специфічних знань, що стосуються світогляду особистості та її
духовності. По-друге, така курсова підготовка передбачає навчання вже
професійно сформованих спеціалістів зі своїм досвідом педагогічної
діяльності. Тому організація курсової підготовки спеціалістів з курсу
«Біблійна історія та християнська етика» повинна враховувати низку
особливостей цього процесу, а саме:

– будь-який процес навчання передбачає подолання певних протиріч між вже
відомими знаннями і тими, що здобуваються. Це може привести до певної
переоцінки якості попередніх знань. З одного боку, ми навчаємо
досвідчену особистість, педагога, який володіє знаннями у галузі свого
навчального предмета і методикою його викладання у школі. З іншого боку,
педагогові пропонуються для засвоєння знання, які до цього часу не
потребувалися ним для здійснення своєї професійної діяльності чи
стосувалися її дуже незначною мірою. Маючи певні знання Святого Письма,
будучи незначною мірою ознайомленим із моральними основами і культурними
традиціями християнства, педагог, у процесі навчання починає
усвідомлювати недостатність своїх знань у цій галузі, а можливо – і
хибність. Нові знання дозволяють педагогові по-новому підійти до питання
методики викладання предмета у школі. Так, наприкінці
проблемно-тематичних курсів під час проведення «круглого столу» з обміну
досвідом роботи один із слухачів зауважив: «У якості виконання творчого
завдання я підготував розгорнутий план-конспект заняття з християнської
етики. Проте після прослуханих лекцій і проведених практичних занять і
семінарів, я зрозумів, що виконана мною робота не заслуговує на увагу.
Тепер я по-іншому розглядаю викладання «Біблійної історії та
християнської етики» як з методичної точки зору, так і з позиції
християнина»;

– навчання слухачів на проблемно-тематичних курсах не передбачає такого
рівня контролю та опіки, як це властиво педагогам у відношенні до учнів
школи чи студентів вищих навчальних закладів. Більше уваги варто
приділити організації самоконтролю, оскільки надмірне втручання у цей
процес з боку сторонніх (викладача, методиста) може негативно вплинути
на мотивацію і активність слухачів у процесі їх навчальної діяльності. А
це, у свою чергу, негативно вплине на її результативність. Варто
зазначити, що досвід самоорганізації і самоконтролю у педагогів є. Тому
питання може постати лише в необхідності їх розвитку і вдосконалення, у
процесі якого активна роль відводиться саме слухачеві;

– мотивація процесу навчання на проблемно-тематичних курсах проходить на
особистому рівні. Викладачеві не потрібно докладати особливих зусиль,
оскільки для більшості слухачів мета їхнього навчання є в достатньо
усвідомленою. Це передбачає відповідну самоорганізацію слухача, його
свідому спрямованість на отримання бажаного результату навчальної
діяльності. Така самомотивація і самоорганізація сприяє, на нашу думку,
тому, що педагог краще розуміє важливість і цінність здобутих у процесі
навчання знань, спектр їх застосування і перспективний позитивний
результат, який може проявитися в результаті застосування набутих знань
і досвіду. З іншого боку, вже сформовані освітні потреби слухача можуть
зумовлювати критичний аналіз як свого досвіду роботи, так і досвіду
інших педагогів. Це, у свою чергу, спричиняє активізацію рефлексивних
процесів щодо власних знань, умінь і навичок, а також професійних та
особистісних якостей тощо;

– для практикуючого педагога навчання на проблемно-тематичних курсах (як
і на будь-яких курсах підвищення кваліфікації) не розглядається з точки
зору його основної професійної діяльності. Такий підхід властивий для
студента, навчання якого є його безпосередньою професійною діяльністю,
мета якої – здобуття відповідної фахової підготовки, що засвідчена
дипломом державного зразка. Навчання педагога на курсах в інституті
підвищення кваліфікації не може бути самоціллю, оскільки воно є засобом
досягнення інших професійних цілей: удосконалення рівня викладацької
майстерності, підвищення рівня обізнаності у своїй галузі, розширення
спектру застосування своїх знань і вмінь для більш успішного вирішення
проблем виховання, розвиток здатності приймати оптимальні рішення у
своїй професійній діяльності тощо. Не варто відкидати також і суто
формальні цілі – підвищення своєї кваліфікаційної категорії тощо;

– слухач не є виключно пасивним учасником навчального процесу, адже він
теж має певний досвід роботи у цій галузі. Тому він може виступати в
ролі викладача, репрезентуючи свій досвід роботи з предмета чи
переносячи досвід роботи з інших предметів на організацію викладання
курсу християнської етики. Важливо, на нашу думку, разом з
індивідуальними формами навчання практикувати і колективні, які будуть
виступати, в даному випадку, не тільки засобами навчання, а й взаємодії
та взаємонавчання. Така позиція передбачає створення сприятливих умов
для активної взаємодії у процесі навчання, викладача і слухачів як
рівних партнерів, а також слухачів між собою;

– навчання слухачів не обмежується лише терміном проведення
проблемно-тематичних курсів. Велику роль у цьому питання відіграє
організація післякурсової роботи. Та, власне, і сама педагогічна
діяльність спонукатиме до самоосвіти, запозичення досвіду колег тощо.
Для успішного методичного зростання викладача християнської етики
необхідною умовою є якісна організація системи міжкурсової підготовки,
що може охоплювати роботу районного методичного об’єднання вчителів
християнської етики, районного навчально-методичного центру з питань
викладання курсу «Біблійна історія та християнська етика», системи
виховної роботи окремо взятого навчального закладу, методичні заходи,
науково-практичні конференції, педагогічні читання тощо. Це, на нашу
думку, може стати вагомим засобом самоосвіти педагога у міжкурсовий
період.

Ураховуючи зазначене вище, зміст професійного модуля становитиме
духовно-етична та методична складові. Основу духовно-етичної складової
становлять специфічні знання біблійної історії та християнської етики,
до яких відносимо таке:

– знання біблійної історії Старого та Нового Заповітів;

– знання історії християнства;

– знання християнської культури і традицій;

– знання християнської етики і моралі.

Головними змістовними лініями методичної складової вважаємо такі:

– огляд християнської традиції духовного виховання;

– специфіку викладання факультативного курсу «Біблійна історія та
християнська етика» на різних етапах навчання у загальноосвітньому
навчальному закладі;

– педагогічну майстерність учителя в умовах проведення сучасного уроку;

– сучасні інноваційні методи навчання на заняттях курсу «Біблійна
історія та християнська етика».

До діагностико-аналітичного модуля варто віднести вхідне і вихідне
комплексне діагностування, установче заняття, захист творчих проектів,
конференція, круглий стіл по обміну досвідом тощо.

Вхідне комплексне діагностування проводиться на початку курсів і
передбачає встановлення рівня соціально-гуманітарної та професійної
підготовки слухача, визначення проблематики, важливої для слухачів цих
курсів.

На установчому занятті разом із заповненням відповідної документації
сдухачів курсів підвищення кваліфікації знайомлять з організацією,
змістом та умовами проведення курсів, надає рекомендації щодо вибору
теми, написання індивідуальних і колективних проектів, пропонують
рекомендовану літературою.

Захист творчих проектів передбачає презентацію та захист індивідуальних
або колективних проектів, розкриття їх актуальності і змісту. Під час
проведення конференції або круглого столу з обміну досвідом планується
організація обговорення педагогічних інновацій, елементів нових
педагогічних та інформаційних технологій навчання, що сприяють зростанню
професійної майстерності викладача християнської етики.

Вихідне комплексне діагностування передбачає встановлення рівня знань
слухачів за результатами курсів підвищення кваліфікації. Метою цього
діагностування є також визначення ефективності відповідних занять у
структурі курсової підготовки.

Під час навчання слухачів використовуються такі форми організації:
лекції, семінари, практичні заняття (екскурсії, відвідування відкритих
уроків, позакласних заходів), моделювання занять, тренінгові заняття,
«круглі столи» тощо.

Підготовка спеціалістів на двотижневих проблемно-тематичних курсах на
базі інституту підвищення кваліфікації, поряд з перевагами має також і
недоліки. Так, до найбільш проблемних можна віднести те, що іноді на
курси потрапляють випадкові люди, які не свідомі того, яку
відповідальність вони повинні взяти на себе. До іншої категорії
випадкових людей варто віднести педагогів, які не вважають власну віру
за необхідність у викладанні курсу чи є адептами тоталітарних релігійних
організацій та сект.

Ще одним недоліком такої підготовки є досить короткий термін курсів.
Тому практично всі слухачі курсів під час вихідного анкетування
висловлюють бажання продовжити термін і частоту їх проведення. Тому
великого значення для фахової освіти викладача курсу «Біблійна історія
та християнська етика» набуває організація післякурсового навчання.

Зазвичай, за формою проведення курси є стаціонарними. Однак, враховуючи
потреби і можливості вчителів сільських районів, до практики увійшло
проведення виїзних курсів і семінарів, на яких викладачі проводять
заняття зі слухачами безпосередньо у районних центрах. Одним з основних
недоліків такої форми проведення курсів є неможливість організації
практичної частини навчального плану курсів у формі відвідування
відкритих занять чи позакласних заходів у тих районах, де такі курси
проходять вперше.

Іншою формою навчання слухачів є проведення пролонгованих курсів. В
такому випадку термін проведення курсів поділяється на кілька частин.

У сьогоденні, на нашу думку, актуальною є потреба вдосконалення форм
проведення курсів, долучивши до вже традиційних і дистанційну форму
навчання.

Таким чином, однією з основних і досить традиційних форм підготовки
спеціалістів є підготовка педагогів на проблемно-тематичних курсах. Такі
курси мають свою специфіку, оскільки у процесі їх проведення важливою є
проблема світогляду особистості та її духовності, а також питання
навчання професійно сформованих спеціалістів з досвідом педагогічної
діяльності.

Презентовані проблемно-тематичні курси з предмета «Біблійна історія та
християнська етика» організовані на базі Київського обласного інституту
післядипломної освіти педагогічних кадрів в м. Білій Церкві.

Слухачі курсів після навчання отримують посвідчення про проходження
навчання на проблемно-тематичних курсах «Біблійна історія та
християнська етика», що надає їм право викладати курс духовно-морального
спрямування у школі.

Список використаної літератури

1. Білоус О. М. Державно-церковні відносини як об’єкт політологічного
аналізу : дис. … канд. політ. наук : 23.00.02 / О. М. Білоус. – К.,
2003. – 180 с.

2. Бородина А. В. История религиозной культуры: Основы православной
культуры : учебно-методическое пособие / А. В. Бородина. – М. :
Православная педагогика, 2004. – 256 с.

3. Вишневський О. Концепція демократизації українського виховання / О.
Вишневський // Концептуальні засади демократизації та реформування
освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К. : “Школяр”, 1997. – С.
78-122.

4. Геник Л. Я. Народно-релігійні традиції в сучасному педагогічному
процесі / Л. Я. Геник // Рідна школа. – 2002. – № 6 – С. 37-43.

5. Гентош Оксана. Християнська етика – необхідність чи камінь
спотикання [Електронний ресурс] / Оксана Гентош. – Режим доступу:
http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=3
568

6. Євстратій (Зоря), ієромонах. Природно, що ми звертаємось передусім
до своєї історії, свого духовного досвіду, а не досвіду інших народів
[Електронний ресурс] / Євстратій. – Режим доступу:
http://www.rr.lviv.ua/news.php?item=351

7. Закон України Про загальну середню освіту (13 травня 1999 року
№651-XIV) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.mon.gov.ua/laws/Zakon_651.doc

8. Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до
єпископату, духовенства, чернецтва, представників влади, вірних і всіх
громадян України з приводу введення викладання у школах предмету
«Християнська етика» // Церковна православна газета. – № 22 (168),
жовтень 2006. – С. 2 — 3.

Похожие записи