Реферат на тему:

Перспективи розвитку сучасних кредитних систем

  

 З’ясування теоретичних засад розробки та впровадження перспективної
вітчизняної кредитно-модульної системи організації навчального процесу
[1] має базуватися на ґрунтовному дослідженні існуючих освітніх
кредитних систем. Поряд із розглядом основних характеристик [2],
сучасного стану, досвіду використання таких систем у закордонній вищій
школі актуальною залишається проблема визначення перспектив подальшого
розвитку кредитно-модульних систем навчання.

   Метою нашого дослідження є визначення ймовірних шляхів удосконалення
існуючих груп кредитних систем – залікових, представниками яких є ECTS
(European Credit Transfer System – європейська система перезарахування
кредитів), UCTS (UMAP Credit Transfer Scheme – система зарахування
кредитів університетів азіатсько-тихоокеанського регіону), розроблювані
системи залікових одиниць країн СНД, та накопичувальних, зокрема USCS
(United States Credit System – кредитна система, що використовується
університетами США). Врахуємо основні переваги та недоліки використання
названих систем у вищій професійній освіті.

   Система ECTS, на основі якої розробляється вітчизняна
кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих
закладах освіти ІІІ–ІV рівня акредитації, орієнтована в основному на
перезарахування кредитів з метою забезпечення академічної
мобільності [2; 3].

   Незаперечним є позитивне значення даної системи для різних суб’єктів
вищої школи [4]:

   · для навчальних закладів вона сприяє розвитку автономізації та
відповідальності, співробітництву між університетами, студентській і
викладацькій мобільності, стимулює підвищення якості навчального процесу
та ефективності його управління;

   · для професорсько-викладацького складу – забезпечує та підтримує
автономність і диверсифікацію діяльності, прийняття рішень з
академічного визнання, сприяє покращенню змісту навчальних програм,
якості навчального процесу та його результатів;

   · для студентів – розширює вибір для навчання за кордоном, дозволяє
впливати на формування програми навчання, забезпечує сертифікацію
процесу навчання в закордонному ВНЗ, гарантує широке визнання
академічної кваліфікації тощо.

   ECTS враховує кількісну характеристику дисципліни, тобто переважно
кількість часу, який витрачає студент на її вивчення. Поряд із цим
якісний показник, яким є значущість дисципліни в контексті всієї
програми підготовки фахівця, не враховується.

   Проте навіть використання кількісної характеристики має недоліки та
спричиняє серйозні проблеми. Розмір кредиту в ECTS визначається на
основі відносних часових затрат студентів на навчальні заняття і не
враховує те, що час на опанування конкретної дисципліни залежить від
спеціальностей, на яких вивчається певна дисципліна, і від ряду інших
факторів. У більшості країн акредитуються спеціальності в цілому, а не
окремі дисципліни. Тому програми і навчальні плани для однієї і тієї ж
дисципліни на різних, навіть однопрофільних спеціальностях, можуть
суттєво відрізнятися стосовно обсягу навчального навантаження.
Наприклад, під час завершення навчання для одержання диплома студент
зазвичай має виконати ґрунтовну курсову роботу, пройти переддипломну
практику та написати дипломну роботу за профілем своєї спеціальності, а
непрофільні дисципліни передбачають написання невеликої за обсягом
курсової роботи. Однак, згідно з ECTS, кількість кредитів за навчальний
рік має бути незмінною – 60.

   Окремі дослідники навіть роблять висновки про те, що ECTS та її
система кредитів не дозволяють точно встановити кількісні співвідношення
на національному, а тим паче на міжнародному рівнях. Ця система не може
бути ефективно використана для кількісного оцінювання під час взаємного
обміну студентами різних країн, оскільки у вивченні однакових дисциплін
у різних вищих закладах навіть однієї країни різний зміст навчальних
планів спричиняє невідповідність обсягів часу навчання [5].

   На сьогоднішній час мета та завдання ECTS розширились. Система
трансформується в кредитно-накопичувальну систему і достатньо
обґрунтовано визначається як кредитно-трансферна та акумулююча. В
окремих дослідженнях ECTS трактується як кредитна система взаємозаліку
(взаємовизнання) та накопичення, як “система, в основу якої покладено
визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі у програмі.
Вона орієнтована на спеціалізовані умови вивчення результатів навчання
та необхідної компетенції” [6, с. 188]. ЕСТS, яка є “багатоцільовим
інструментом визнання й мобільності”, “засобом передачі кредитів вищим
навчальним закладам інших країн”, постає “засобом реформування
навчальних програм” [3, с. 9].

   Переважна частина вищих навчальних закладів європейських країн
орієнтована на накопичувальні кредитні системи (Велика Британія, країни
Скандинавії, Італія, Германія, Іспанія, Бельгія тощо), деякі віддають
перевагу системам перезарахування кредитів, в окремих використовуються
національно обмежені “гібридні системи” (наприклад, Італія). За умов
диверсифікації кредитних систем у європейській зоні вищої освіти
ефективність ECTS залишається недостатньою.

   Незважаючи на те, що більшість існуючих кредитних систем країн Європи
дозволяють здійснювати перезарахування в кредити ECTS, певні проблеми
щодо впровадження ECTS залишаються. Однією з найсуттєвіших є проблема
використання принципів і підходів Європейської системи перезарахування
кредитів у неперервній освіті – навчанні протягом життя.

   Виникає нагальна потреба в розширенні ECTS з метою забезпечення
функції акумулювання в системі освітніх кредитів. З цією метою
пропонується трансформувати систему ECTS у систему перезарахування і
накопичення кредитів, поклавши в основу нової системи такі принципи [7]:

   · дотримання автономії вищих навчальних закладів у галузі освітньої
політики шляхом визнання системи лише в рамках добровільних угод про
обмін;

   · сумісність із будь-якою європейською національною освітньою
системою, незважаючи на наявність або відсутність у ній власної
кредитної системи;

   · використання в усіх секторах вищої освіти (за прикладом британських
моделей CATS), особливо під час неперервного навчання протягом життя;

   · можливість застосування до різних видів програм (від жорстко
структурованих до програм з розширеними можливостями вільного вибору
дисциплін) і форм навчання у вищій школі: денної, вечірньої, заочної,
дистанційної, екстернату;

   · здійснення перезарахування кредитів на основі вдосконалення
основних елементів ECTS;

   · можливість розпізнавання різних типів кредитів (наприклад,
загальних, спеціалізованих, магістерських тощо);

   · сумісність із європейською структурою кваліфікацій, зокрема
прозорість та зрозумілість академічних і професійних кваліфікацій на
основі загальноєвропейського “Додатку до диплома”.

   Як зазначають дослідники І. Кнудсен, Г. Хауг, незважаючи на те, що
різноманітність систем оцінювання та фахового визнання в Європі є
джерелом проблем у ECTS, ці системи мають бути збережені. Однак під
сумнів ставиться доцільність використання простих систем, які не
дозволяють розпізнати різнорівневі знання, вміння та навички майбутніх
фахівців [8, с. 50].

   Варто зазначити, що у 1999 році Європейська комісія утворила робочу
групу для вивчення можливості переходу від системи трансферту
(перезарахування) кредитів, якою є фактично розроблена у 1997 році
ECTS [1], до системи накопичення кредитів [9], а в європейських
університетах активно обговорюється проблема створення EUROCATS
(European Credit Accumulation and Transfer System – Європейської системи
накопичення та перезарахування кредитів) [10].

   Як зазначається в матеріалах науково-практичного семінару
“Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської
декларації” (м. Львів, 2003) накопичувальна європейська система
кредитів, серед іншого, повинна:

   · поважати національну та інституційну навчальні автономії, а отже,
бути неагресивною і сумісною з існуючими програмами освіти;

   · надати студенту кращу можливість вибору як кваліфікації, так і
вищого закладу;

   · сприяти навчанню, орієнтованому на студента;

   · дозволяти акредитування попереднього навчання та попереднього
навчального досвіду;

   · робити можливою інтеграцію нових видів навчання і програм отримання
ступеня;

   · розрізняти різні види і рівні кредитів [11].

   Щодо UCTS, то дана система фактично базується на моделі ECTS, по суті
є її спрощеною версією та має аналогічні недоліки. Однак UCTS має певну
перевагу перед ECTS – система передбачає більшу ініціативу студента щодо
складання програми навчання.

   Процес створення власних кредитних систем, які впроваджуються в
країнах СНД із використанням принципів ECTS, на даний час є незавершеним
– чітко зрозумілої і прийнятної системи освітніх кредитів немає в жодній
із країн СНД. Це стосується й вітчизняної кредитно-модульної системи
організації навчального процесу у вищій школі.

   Заслуговують на увагу дослідження російських науковців щодо
перспектив розвитку у вищій освіті Російської Федерації системи
залікових одиниць, зокрема проведений аналіз та відповідні пропозиції,
викладені А. Чучаліним та О. Боєвим [12].

   Дослідники вважають, що перспективна кредитна система має бути
системою кількісного оцінювання змісту освітніх програм з огляду на
заплановані результати навчання – набуті знання, компетенції та
методологічну культуру, яка має враховувати обсяг навчального матеріалу,
його рівень і значущість, а також нормативний термін засвоєння.
Додатковими вимогами до результатів опанування освітніми програмами
можуть бути критерії національної та міжнародної професійної

   1 Перший варіант ЕСТS розроблено у 1989–1990 навчальному році як
пілотний чотирирічний проект за участю 145 європейських вищих навчальни
х закладів. У 1994 році конференцією Ради Європи з вищої освіти та
наукових досліджень практику ЕСТS було рекомендовано до широкого
використання европейськими ВНЗ. кваліфікації, які формуються на основі
вимог професійних організацій до рівня підготовки спеціалістів у
відповідній галузі. Така кредитна система не повинна в явному вигляді
враховувати трудовитрати, інші ресурсно орієнтовані характеристики
навчального процесу та форми контролю.

   Заплановані результати засвоєння освітніх програм мають міститися в
Освітньому стандарті університету, який розробляється з урахуванням
особливостей університетських наукових шкіл і традицій підготовки
фахівців, станом промисловості та ринку інтелектуальної праці регіону,
мінливими умовами зовнішнього середовища. “Мистецтво розробників
Освітнього стандарту університету й програм підготовки фахівців полягає
в тому, щоб запланувати необхідні результати опанування освітньою
програмою за рівнями знань, компетенцій, методологічної культури та
комплексної підготовки до професійної діяльності у відповідних модулях
програми та оцінити їх певною кількістю кредитів” [12, с. 36], –
зазначають науковці. Поряд із цим оцінювання якості засвоєння освітньої
програми має бути індивідуальним і абсолютним як ступінь відповідності
Освітньому стандарту (а не традиційно відносним щодо групи студентів).

   Пропонуючи розглядати перспективну кредитну систему для вищої освіти
Росії як кредитно-рейтингову, дослідники зазначають, що її використання
для оцінювання змісту освітніх програм і якості їх засвоєння в поєднанні
з організацією навчального процесу за нелінійною схемою сприятиме
вдосконаленню національної системи вищої професійної освіти [12, с. 38].

   Слід зазначити, що С. Молчанов, розуміючи зміст освіти як сукупність
освітніх компетенцій, пропонує уточнити, що кількісному оцінюванню в
такій кредитній системі підлягає не зміст освітньої програми, а зміст
освіти, передбачений такою програмою [13, с. 9].

   Як свідчить досвід російських вищих закладів освіти, перехід від
годин до залікових одиниць в управлінні навчальним процесом полегшує
розробку та впровадження нових форм організації навчального процесу
(модульних технологій, рейтингів, асинхронного формування індивідуальних
освітніх траєкторій тощо). Поряд із цим очікується, що такий перехід
дозволить інтенсифікувати процес визнання програм окремих навчальних
дисциплін ВНЗ Росії на європейському ринку освітніх послуг, стимулює
інтеграцію російської системи вищої освіти до загальноєвропейського
освітнього простору [14].

   Більшість кредитних накопичувальних систем були розроблені та
розпочали впроваджуватися на певному етапі соціально-економічного
розвитку країн, головна особливість якого – існування та глибоке
проникнення ринкових відносин у всі галузі суспільного життя. Такі
системи знайшли широке застосування й стали невід’ємним інструментом
ринкових національних моделей освіти. Тому переваги, недоліки та
перспективи розвитку кредитних систем, орієнтованих на накопичення
освітніх кредитів, об’єктивно зумовлені ринковим характером освіти.

   Найбільш характерним прикладом кредитної накопичувальної системи є
USCS – кредитна система, що використовується у вищій освіті США.

   До конкретних переваг USCS слід віднести насамперед її гнучкість.
Кожен студент вибирає власну траєкторію накопичення потрібної кількості
кредитів, і тому система дозволяє ефективно реалізувати концепцію
індивідуалізації процесу навчання. Проте перевагою USCS є не лише
забезпечення індивідуального навчального графіка з огляду на потреби
студента, а й можливість створення особистісних термінів навчання.
Студент за власної ініціативи встановлює темп або швидкість просування
вперед відповідно до персональних здібностей та інтересів, що дозволяє
опанувати відповідну програму навчання раніше або пізніше запланованих
програмою строків.

   За умов достатньо високої автономії американських університетів і
відсутності державних екзаменів використання в USCS модульного принципу
навчання дозволяє достатньо швидко та ефективно створювати нові
навчальні курси, зокрема суміжні з іншими дисциплінами, відкривати нові
спеціальності, встановлювати нові ступені, запроваджувати новітні
технології навчання.

   Поряд із цим ефективність USCS не обмежується навчальним процесом.
Серед іншого дана система дозволяє мінімізувати та ефективно
використовувати фінансові й матеріально-технічні витрати на підготовку
фахівців. Тому в досвіді використання USCS заслуговує на увагу
взаємозв’язок кількості освітніх кредитів з певної дисципліни не лише з
обсягом навчальної роботи студента та його академічною успішністю
(наприклад, визначення середнього балу успішності GPA – Grade-Point
Average), а також з оплатою праці професорсько-викладацького складу [2,
с. 32–33].

   До головних недоліків накопичувальних систем слід віднести:

   — послаблену роль державних органів управління освітою щодо впливу на
хід упровадження кредитної системи та, як наслідок, можливий відхід від
сповідування певної філософії освіти, за якою основна відповідальність
за освіту покладається на державу;

   — фрагментацію знань, сегментацію процесу навчання, зниження
значущості наукових досліджень у процесі навчання [4];

   — розмивання структури програм на присвоєння відповідного ступеня,
зумовлене значною свободою вибору студентами програми навчання для
накопичення кредитів. Окремі дослідники, наприклад, зазначають, що такі
системи, як CATS навіть одержали спеціальну назву систем кредитів “a la
carte” – “порціонних”, оскільки дозволяють студентам необмежено
“міксерувати” кредити різних типів і рівнів та в подальшому без
додаткових умов претендувати на присвоєння кваліфікації [14].

   Незважаючи на вказані недоліки, накопичувальні системи більш
універсальні і зручні під час організації неперервної освіти – “освіти
протягом життя” та підвищення кваліфікації. Вони, як правило, не
залежать від форми навчання та особливостей національних освітніх систем
різних країн, тому легко адаптуються до нових форм і технологій
навчального процесу. Такі системи використовуються в освітніх системах,
що характеризуються відсутністю жорсткого нормативно встановленого
терміну навчання і фіксованого переліку курсів дисциплін навчального
плану.

   Перспективну вітчизняну кредитну систему ми теж визначаємо як освітню
технологію, точніше освітньо-професійну технологію, що ґрунтується на
застосуванні залікових освітніх одиниць (залікових кредитів), які
дозволяють, ураховуючи індивідуальні потреби особистості, забезпечити
протягом життя незалежно від форми навчання суспільно значущий напрям і
актуальний рівень її фахової підготовки.

   Поряд із цим заліковий кредит пропонуємо розуміти як відносну одиницю
виміру результатів навчання (рівня знань, умінь і навичок), одержаних
студентом під час вивчення фрагменту курсу – модуля [2, с. 34]. Тобто,
заліковий кредит має кількісно вказувати, яка частка від усіх
результатів навчання, запланованих освітньо-професійною програмою,
припадає на знання і вміння з опанованого модуля, та передбачати
максимальний термін вивчення його матеріалу.

   Таким чином, практика використання основних типів існуючих освітніх
кредитних систем дозволяє:

   — висловити припущення, що відсутність національної кредитної системи
унеможливлює перспективний розвиток системи освіти та належний її рівень
у будь-якій країні;

   — визначити, що запропонована модель кредитно-модульної системи
організації навчального процесу для вітчизняних ВНЗ [1] зумовлює
побудову кредитної системи залікового характеру;

   — достатньо обґрунтовано стверджувати про реальну перспективу
трансформації ECTS у кредитну систему не лише перезарахування, а й
накопичення кредитів. Поряд із цим забезпечення функціонування ECTS на
основі задекларованих вище принципів трансформації дозволить
модернізованій системі визначати відповідні міжнародні стандарти вищої
освіти;

   — встановити, що в основу перспективної кредитної системи,
орієнтованої на забезпечення навчання впродовж життя, повинен бути
покладений принцип накопичення кредитів, а механізм їх перезарахування
має відігравати хоча й важливу, однак допоміжну функцію в організації
навчання;

   — визначити однією з найбільш перспективних технологій організації
навчального процесу за кредитною системою модульну технологію з
використанням ефективного (рейтингового, GPA тощо) контролю успішності
студентів.

   Таким чином, вітчизняній вищій школі доцільно розробити національну
кредитну систему, розраховану на використання не лише під час традиційно
існуючих періодів навчання у вищих закладах освіти, що визначаються
найпоширенішими формами навчання (денна, заочна), а й на застосування в
навчанні протягом життя, і яка б за допомогою технології накопичення
освітніх кредитів забезпечувала визнання та присвоєння одночасно з
академічними кваліфікаціями необхідних професійних кваліфікацій. Поряд
із цим ECTS, існуючу європейську систему перезарахування кредитів, слід
розглядати лише як основу для визначення технології трансферту
(перезарахування) освітніх кредитів.

Література

   1. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної
системи організації навчального процесу: Наказ Міністерства освіти і
науки України від 23.01.2004р. № 48.

   2. Спірін О. М. Основні характеристики кредитних систем навчання //
Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2005.
– № 22. – С. 30–35.

   3. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті
Болонського процесу (документи і матеріали 2003–2004 рр.) / За ред. В.Г.
Кременя. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2004. – 147 с.

   4. Ганчеренок И. И. Европейская система переноса кредитов (ECTS) –
Европейский стандарт в высшем образовании? // Проблемы введения
кредитной системы высшего профессионального образования. –
http://www.ccep.ru/img/Text.htm#coderzh6.

   5. Steiner D. European higher education and the issues of tradition,
transfer-credit and credibility // Higher Education in Europe. – 1996. –
Vol. XXI (# 4). – P. 65–75.

   6. Журавський В. С. Болонський процес: головні принципи входження в
Європейський простір вищої освіти: Наук.-метод. вид. / В. С. Журавський,
М. З. Згуровський; М-во освіти i науки України, Нац. техн. ун-т України
“Київ. полiтехн. iн-т”. – К.: Полiтехнiка, 2003. – 195 с.

   7. http://www.europa.eu.int/comm/education

   8. Кнудсен И., Хауг Г. Тенденции в учебных структурах высшего
образования // Болонский процесс: нарастающая динамика и многообразие
(документы международных форумов и мнения европейских экспертов) / Под
науч. ред. д-ра пед. наук, профессора В.И. Байденко. – М.:
Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2002.
– С. 36–88.

   9. Чистохвалов В. Н. Системы накопления и перевода кредитов,
используемые в европейских и американских университетах // Проблемы
введения кредитной системы высшего профессионального образования. –
http://www.ccep.ru/img/Text.htm#coderzh1 .

   10. Dalichwow F. CATS and EUROCATS//Forum. – 1999. – Vol. 1 (# 3). –
P. 6–9.

   11. Принципи всеєвропейської системи накопичення кредитів: практичні
вказівки // Мат. наук.-практичного семінару “Кредитно-модульна система
підготовки фахівців у контексті Болонської декларації”, м. Львів, 21–23
листопада 2003 р. / МОН України; Нац. ун-т “Львівська полі- техніка. –
Львів, 2003. – С. 53–76. –
http://www.mon.gov.ua/education/higher/bolon/r_coll.doc, 11.10.2004 р.

   12. Чучалин А., Боев О. Кредитно-рейтинговая система // Высшее
образование в России. – 2004. – № 3. – С. 34–39.

   13. Гребнев Л. С. Использование зачетных единиц в высшем образовании.

http://depart.ed.gov.ru/ministry/struk/depart/standart/work/edinicy/arti
cle.html

   14. Карпенко О. М., Котомина Л. И., Денисович Л. И. Системы
университетских кредитов (зачетных единиц) Великобритании и стран
Азиатского и Тихоокеанского регионов // Инновации в образовании. – 2002.
– № 6. – С. 75–84.

Похожие записи