Реферат на тему:

Періоди навчання мови

Сучасна методика навчання дітей із зниженим слухом визначається у першу
чергу кінцевою метою навчання — надати дітям повноцінну освіту, що
включає в себе засвоєння змісту всіх учбових предметів загальноосвітньої
10-річної школи для того щоб, на цій базі можливим було продовження
навчання у середніх та вищих учбових закладах. Зокрема загального об’єму
освіти та відповідного рівня мовленнєвого розвитку на стадіальність
процесу навчання впливає і іншій фактор — урахування вікових
психофізіологічних можливостей дітей. Одні вимоги до оволодіння мовою і
до вироблення мовних навичок доступні лише старшим учням, при певному
рівні розвитку довільних процесів, інші посильні та прийняті лише у
початковій школі. Третій фактор що впливає на періодизацію навчання —
реальні можливості дітей зі зниженим слухом у оволодінні різними формами
та видами мовлення. Це сприяє різному сполученню цих форм та видів на
кожному етапі навчання, визначає вибір ведучих та початкових форм
мовлення з урахуванням ступеню їх складності для засвоєння, сприяння,
використання дітьми.

Вказані періоди навчання різняться задачами, змістом, підбором учбових
предметів, що складають комплексний предмет — російська або українська
мова, головними направленнями роботи з мовного розвитку учнів та
методичними шляхами, що використовуються. Головною метою підготовчого
періоду навчання є забезпечення у короткі строки засвоєння дітьми
мовного матеріалу, що є необхідним для спілкування. Змістом навчання
мови є мовний матеріал у вигляді слів та фраз спонукального, питального,
розповідного типу, які необхідні для установлення первинного контакту і
відображення у мовленні засвоєного досвіду, результатів пізнавальної
діяльності.

Найбільшу увагу треба приділяти першому направленню — розвитку мовної
здатності. Але не меншого значення мають формування видів мовної
діяльності, підведення дітей до розуміння мовних закономірностей, що
відображають системне налагодження (упорядкування) мови.

Розвивати мовну здатність — це сприяти формуванню психофізіологічного
механізму сприймання, розуміння, відтворення та продукування мовних
висловлювань. Діти вчаться наслідувати предметним та мовним прикладам,
що подані дорослими.

Цілеспрямований розвиток сприймання проводиться в процесі навчання
вимови та розвитку залишкового слуху. Для прискорення розвитку
сприймання та відтворення мовного матеріалу використовується
дактилологія, яка у випадку навчання дітей, що не мають  дошкільної
підготовки, є первісною формою мовлення. Навчання їй ведуться паралельно
з навчанням усного мовлення.

Оскільки мовна здатність виникає тільки у спілкуванні та розвивається
через неї (спілкування), то спілкування у практичній діяльності, у грі,
у процесі організації уроку, у різноманітних спостереженнях проходить
через усю учбову діяльність дітей на даному етапі навчання. Мовна
здатність розвивається у процесі застосування мови, а не тільки її
сприйманні. Тому дітей із самого початку вчать промовляти увесь
матеріал, незалежно від його фонетичної складності, і відтворювати кожне
слово або фразу усно-дактильно. Ведучим сприйманням із самого початку
стає слухо-зорове; частина матеріалу розмовної мови, що часто
застосовується у знайомих ситуаціях, подається дітям на слух.

Формування видів мовної діяльності — це друге направлення роботи з
мовного розвитку дітей на даному етапі навчання. Діти оволодівають
навичками дактилювання, слухо-зорового сприймання, говоріння, читання,
письма. Головною метою навчання є результат комунікативного акту:
виповнення заданої дії (доручення), вираження, звернення, прохання,
бажання, питання, розуміння зверненого мовлення. Мотиви мовленнєвої
діяльності — ділові, особистісні та власне мовленнєві. Необхідним стає
розвиток позитивного ставлення до самого мовлення, прийому необхідно
надавати самому процесу накопичення мовленнєвих засобів особового сенсу,
супроводжуючи мовленнєве спілкування особливим емоційним відношенням.

Третє направлення роботи з мовленнєвого розвитку — залучення дітей до
засвоєння системного характеру мови — має на даному етапі навчання
первісну форму. Діти вчаться розрізнювати у реальних умовах спілкування
питання то відповіді, доручення та повідомлення про результати
виконання, повідомлення стверджувальних та заперечних конструкцій.

Методичні прийоми навчання у підготовчий період відповідають віковими
особливостями дітей, об’єму мовленнєвих засобів, які треба опрацювати,
спрямуванню роботи з мовленнєвого розвитку. Насамперед це використання
ситуацій, що виникають під час уроку, індивідуальних занять, позаурочної
роботи з дітьми, виконання режимних моментів, вільної діяльності.

Велику роль відіграють дидактичні ігри та вправи, а у позаурочний час —
сюжетно- рольові ігри.

Характеризуючи даний етап навчання, необхідно підкреслити що жодне з
направлень роботи, ніяка частина змісту мовленнєвого матеріалу не є
приналежністю тільки початкового періоду. Все, що закладається тут,
повинне бути відображене у змісті та методиці роботи на наступних
етапах, а вміння, сформовані первісне, повинні закласти основи дійсно
комунікативної, соціальної поведінки.

В задачу другого періоду навчання входить цілеспрямоване формування
діалогічного та монологічного мовлення, розвиток навичок читання та
письма.

З трьох направлень роботи з мовленнєвого розвитку, що зазначені вище,
ведучим стає формування різних видів мовленнєвої діяльності, основним з
яких стає читання та письмо. Однак перший напрямок роботи — розвиток
мовної здатності — не втрачає і тут свого значення, хоча проявлення дії
цього механізму повинно мати іншу якість.

и спроможні з того запасу слів та фраз, що мають самостійно вибирати
найбільш підходящі ситуації висловлювання, їм стає зрозуміло та
доступною варіативність мовлення.

Мовна здатність проявляється і в тому, що діти відходять іноді від
штампів та намагаються самостійно створювати нові висловлювання за
звичними для них моделями. Так як ці спроби не завжди є вдалими, вчителю
слід уважно відноситись до помилок у мовленні дітей.

Ведучим, які відмічалось стає направлення роботи з розвитку усіх видів
мовленнєвої діяльності, особливо читання і письма. Збільшується об’єм
роботи з прочитаним текстом, а також по оволодінню вмінням описувати
предмети та події, писати листи. Відпрацьовується послідовно від класу
до класу технічна сторона процесу читання та письма.

 Стають більш досконалими й інші форми мовленнєвої діяльності, особливо
дактилювання (достатня швидкість, синхронність з усним мовленням,
диференційоване сприймання та відображення дактильною мовою),
слухо-зорове сприймання та слухове сприймання за рахунок спеціальних
тренувальних вправ та зростаючого об’єму мовленнєвої інформації, що
дається на слух.

Трете направлення у роботі — робота над мовним закономірностями з
урахуванням системної організації мови — також стає все більш помітним.
Програма вимагає засвоєння мінімуму граматичної термінології (початкова
форма, однина та множина, чоловічій, середній та жіночій рід).

У мовленні учнів збільшується кількість питальних слів у загальному
словарному запасі, що сприяють вірному вибору відмінкових форм,
уточненню закінчень.

Таким чином, третє направлення в роботі сприяє розвитку уваги до мовних
закономірностей, засвоєнню різних типів зв’язку, поступово збільшується
при збільшенні об’єму мовного спілкування. Мовленнєвий матеріал
засвоюється у єдності спілкування та узагальнення.

Ведучими формами мовлення стають усна, усно-дактильна та писемна. Зміст
навчання включає у себе тематику текстів для читання, види письмових
робіт, набори фраз для вираження комунікативних прагнень, типологію
мовленнєвих структур, що підлягають спеціальної обробки. Крім того для
кожного з учбових предметів є свій термінологічний словник та типові
структури, що відображають спосіб мовного оформлення змісту.

Методичними прийомами навчання є природні мовні ситуації, штучно
створені мовні ситуації, дидактичні ігри, а також спеціальні тематичні
завдання та мовні вправи на знайомому матеріалі. Основними методичним
прийомом й обов’язковою умовою є вживання (використання) мовлення у
практичній діяльності.

На третьому етапі навчання 5-7 класи — продовжується робота по розвитку
і удосконаленню навичок усного та писемного мовлення дітей на основі
розширення знань про оточуюче середовище у тісному зв’язку з розвитком
пізнавальної діяльності. Завдання навчанню мови — збагачувати навички
спілкування та довільного вибору мовленнєвих засобів за рахунок
свідомого знання мовних значень, що забезпечується вивченням літератури.

Збільшується порівняно з початковими класами об’єм роботи по навчанню
письмового самостійного мовлення, довершенню навичок роботи з книгою.
Комунікативна направленість у навчанні мови реалізується не тільки в
усному діалогічному мовленні, а й у писемному зв’язному мовленні.

Ускладнюється робота над самостійно прочитаними текстами, поглиблюється
аналіз їх змісту та форми.

На третьому етапі посилюється роль засвоєння системної організації мови
учнями. Синтактичні, парадигматичні, ієрархічні відношення в структурі
речення стають предметом вивчення. Комунікативна функція стає матеріалом
аналізу. Однак перші 2 направлення у роботі також мають значення.

Розвиток мовної здатності здійснюється в ускладнених умовах мовної
комунікації, коли учні повинні довільно змінювати мовний матеріал,
будувати або закінчувати діалог, підтримувати тему бесіди або змінювати
її з урахуванням інтересів співрозмовників, використовувати синонімічні
ряди, пояснювати вірно і невірно побудовані речення.

 Специфіка роботи на даному етапі полягає у тому, що постійно ведеться
опрацювання мовних засобів, що необхідні для реальних умов спілкування.
Повинні також й дотримуватися загально-дидактичні правила: правильна
дозування матеріалу, забезпечення його повторюваності, різнобічні
спостереження, поступове входження у нову тему.

На четвертому етапі навчання мови у школі основною є робота по мовному
розвитку учнів. Зміст навчання: засвоєння шкільного курсу граматики,
морфології, синтаксису, лексикології, фонетики, а також шкільного курсу
літератури. Зберігаються уроки розвитку мови.

Головним направленням у роботі є ознайомлення учнів з системною
організацією мови, оскільки вивченню підлягають усі розділи мови. Під
час навчання особливої уваги треба приділяти різним видам граматичного
розбору. Однак специфіка роботи з мовою полягає у тому, що продовжується
робота по двом першим направленням — розвитку мовної здатності та
формуванню видів мовленнєвої діяльності. Вчитель підкреслює аналогії,
регулярності у використанні мовних форм, синонімічних рядів, явища
багатозначності та інше. Все це розвиває у учнів з особливими потребами
відчуття мови і комунікативну здатність, вміння прогнозувати зміст і
структуру зверненого мовлення, правильно організувати мовленнєве
висловлювання з урахуванням ситуації спілкування та поведінки
співрозмовника.

Учні вчаться по повному і короткому написанню викладу одного і того ж
тексту, конспектування прочитаного, редагуванню тексту, написанню
творів, листів.

Окрім загально-дидактичних методів слід використовувати у роботі й
спеціальні прийоми і методи, що спрямовані на оживлення мовного
матеріалу через його комунікативне використання. Вчитель повинен
створити всі умови, щоб мова засвоювалася не як результативна освіта, а
в самому режимі Її використання, як специфічна людська діяльність
невід’ємна частина існування людини.

Похожие записи