Реферат на тему:

Перевиховання неповнолітніх на засадах християнської моралі.
Інтегративний підхід до виправлення неповнолітніх правопорушників на
основі релігійного, морального і правового виховання

ПЛАН

1. Релігійне виховання як основа виправлення неповнолітніх
правопорушників.

2. Формування саморегулюючої поведінки неповнолітніх на основі
релігійного виховання.

3. Джерельна база інтегративного підходу до виправлення, реабілітації,
профілактики негативних проявів поведінки індивідів.

4. Релігійна, моральна, правова свідомість як основа правомірної
суспільної поведінки.

1. Релігійне виховання як основа виправлення неповнолітніх
правопорушників.

Запобігання вчиненню правопорушень неповнолітніми є однією із складових
боротьби із асоціальними проявами. Оскільки асоціальна поведінка
неповнолітніх є результатом порушення гармонійних стосунків з оточенням,
найважливішим у їх перевихованні є подолання усіх відхилень у поведінці
на основі формування правильних поглядів, переконань, навичок і звичок
правомірної поведінки.

Вчинювані неповнолітніми злочини свідчать про недостатній рівень
сприйняття ними вищих духовних цінностей. Це є проявом низької культури,
слабкості духу. Усе це вимагає підняття правопорушника до вищих проявів
людської культури – сприйняття й розуміння справжніх моральних
цінностей.

Наш досвід переконує, що формування моральності у неповнолітніх як
основи їх поведінки, розвитку у них сприйняття вищих духовних цінностей
допомагає релігійне виховання.

У процесі пошуково-експериментальної роботи з неповнолітніми слід
намагатися використати такі релігійні цінності.

Ідея добра і зла. Добро править світом і воно повертається до людини
добром, а заподіяна шкода – карою. Заповідь “роби з іншими так, як
хочеш, щоб вони робили з тобою” допомагає визначити свої стосунки з
людьми, ставлення до них.

Ідея прощення. “Око за око, зуб за зуб” – заповідь, яка діяла для людей
згідно зі Старим Завітом, коли вони перебували на нижчому рівні
розвитку. Згідно з Новим Завітом людина повинна прощати кривдникам.
Тільки через прощення людина стає цілісною цінністю, особистістю.
Прощенням дається становище набагато вище стосовно кривдників.

Ідея міцності духу. Прослідковуючи шлях Ісуса Христа на Землі, його
страждання і муки, переконуємося, що кожній людині теж доводиться
проходити через терни для досягнення високих цілей. Повинно вистачити
духу витерпіти все, не зламатися, не занепасти духом.

Ідея любові до ближнього. “Люби ближнього як себе самого” – заповідь,
яка допомагає переосмислити ставлення до самого себе і людей, знайти
підхід до людських вад і слабкостей, навчитися жити у взаємоповазі і
гармонії з усіма.

Ідея любові до Бога. Бог – абсолютна істина, добро і любов. Нема вищих
законів, ніж Божі закони. Вірити в Бога, дотримуватись його заповідей
означає вірити і любити абсолютну правду й істину. А отже, дотримуватись
заповідей, які регулюють моральні стосунки між людьми. Суспільно-правові
відносини теж охороняють права людини. Проте людська правда обумовлена
людським життям, є показником рівня розвитку людської свідомості. Тому
нам не все зрозуміле в релігійному вченні. Але правдивість його доказана
дією Божих законів.

Не кради. Ідея “Не побажай добра ближнього твого” орієнтує людину на
власні досягнення, на працю, на самовиховання, самовдосконалення. Ця
заповідь стосується поведінки всіх людей. Неповнолітній правопорушник
повинен дотримуватись цієї заповіді, тому що він також може стати
потерпілим від неправомірної поведінки інших людей.

Не вбий. Вбити – зруйнувати створене Богом для гармонії світу. Це
зробити біль для самого потерпілого, його близьких. Внести невиправне в
людське життя. Горе, страждання, біль людей бумерангом повертаються до
самого кривдника. Це втрата спокою, чистого сумління, впевненості в
майбутньому.

Не свідчи неправдиво. Сказати неправду – викривити істину, що не
відображає сутності речей, явищ. Це тягне за собою порушення норм
співжиття, і в свою чергу викликає дисгармонію, біль, образу. Винний
залишається непокараним, невинний – страждає. І ці страждання приносить
неправдиве Слово. Слід зважати на слова, як і на вчинки. Це буває
важливо однаковою мірою.

Аналіз опитування й спостережень на всіх етапах виховної роботи з умовно
засудженими неповнолітніми показує зміну в їх поглядах, суджених й
поведінці. За певними критеріями ми спробували визначити моральне
обличчя правопорушників даної категорії на початковому й кінцевому
етапах виховної роботи з ними. Зокрема, на кінцевому етапі 25,3 % з усіх
вихованців вважають злочин випадковістю в порівнянні з 34,6 % – на
початковому; не визнають свою вину 3,1 і 18,9 %; вважають, що вчинили
правильно 1,4 % і 4,5 %; засуджують вчинений ними злочин 70,2 % і 42,0 %
відповідно. На краще змінюється і мотивація їхньої поведінки: з 76,9 %
до 40,6 % умовно засуджених неповнолітніх – спрямована на
самозадоволення; з 19,6 % до 32,2 % – в інтересах сім’ї; з 13,5 % до
27,2 % – суспільно значима.

Так, спостереження переконують, що реалізація цих релігійних ідей
надзвичайно позитивно впливає на духовність особи неповнолітніх,
розвиток його моральних якостей: доброти, справедливості, чесності,
милосердя, терплячості. Внаслідок релігійного виховання у стосунках між
неповнолітніми з’явилась щирість, теплота, співпереживання,
взаємодопомога. Поява таких якостей є важливою перепоною у скоєнні
повторного злочину неповнолітнім, засудженого до умовної міри покарання.

2. Формування саморегулюючої поведінки неповнолітніх на основі
релігійного виховання.

Вирішення завдань попередження вчинення неповнолітніми повторних
правопорушень може бути шляхом формування у них саморегулюючої
поведінки. Досягнення цього допомагає організація самовиховання даної
категорії неповнолітніх. Воно можливе за умови, якщо неповнолітній сам
усвідомив необхідність свого виправлення. Процес самовиховання
розпочинається з моменту, коли неповнолітній почне правильно оцінювати
свої дії, дасть їм правильну оцінку і задумується над тим, як досягнути
виправлення. Готовність правопорушника до самовиховання є показником
того, наскільки ефективно організований процес його перевиховання
взагалі.

Про бажання правопорушника виправитись свідчать такі прояви як
самооцінка, засудження свого вчинку, розкаяння, сором, докори сумління,
дисциплінованість, почуття відповідальності за слова і дії. Так,
зокрема, рівень готовності умовно засуджених неповнолітніх до
самовиховання внаслідок заходів і мір впливу змінюється наступним чином:
високий з 34,6 % на початковому до 42,4 % на кінцевому етапі виховної
роботи з ними; середній – з 29,8 % до 35,8 %; низький – з 35,6 % до 21,8
% відповідно.

Найефективнішою формою релігійного виховання правопорушників є
проведення бесід із священиком. Здійснюватися це повинно за згодою
батьків і при зацікавленості самого неповнолітнього, що не суперечить
правовим нормам. Залежно від ситуації, священик працює з неповнолітнім
або в службі, або в церкві.

Організовувати слід зустрічі правопорушників з священиками різних
конфесій (православною, греко-католицькою), враховуючи побажання самих
підлітків чи їх батьків. Священики, знаючи, що мають справу з
неповнолітніми, які умовно засуджені, багато уваги приділяють їх
моральному вихованню, роз’яснювали з погляду релігії окремі моральні
поняття, сутність норм людського співжиття. Бесіди слід проводити за
індивідуальним планом і за взаємодомовленістю між неповнолітнім і
священиком. У деяких випадках організовуються бесіди з групами
правопорушників або вони залучаються до діяльності молодіжних релігійних
організацій.

Релігійний вплив дає відчутний результат у виправленні правопорушників.
Віруючі підлітки і юнаки легше змінюють помилкові погляди на істинне
розуміння поняття чесності, справедливості, доброти. Вони набувають у
їхньому розуміння справжнього змісту. Спостерігається позитивний
результат посилення релігійного впливу і в налагодженні стосунків з
ровесниками. Віруючі правопорушники стають краще розуміти друзів,
батьків, змінюють своє ставлення до оточення взагалі. Змінюється на
краще ставлення неповнолітніх до навчання та праці.

Результати дослідження переконують, що успіх застосовуваних заходів
релігійного характеру забезпечуються:

а) проведенням індивідуальної виховної роботи;

б) залученням священиків різних конфесій відповідно до запиту
неповнолітнього;

в) позитивним ставленням сім’ї до таких заходів і мір впливу;

г) тактовністю, витримкою у їх реалізації.

Таким чином, успіх профілактики вчинення злочинів неповнолітніми
насамперед залежить від усунення причин та умов, які сприяють цьому.
Серед них значне місце належить правильному вибору і вчасності
застосування заходів. А релігійне вчення допомагає молодій людині
пізнати себе як вищу духовну істоту на землі, якій притаманні високі
моральні цінності, допомагає вдосконалюватись як особистості.

3. Джерельна база інтегративного підходу до виправлення, реабілітації,
профілактики негативних проявів поведінки індивідів.

Безумовно, негативні соціально-економічні та політичні процеси, які
відбуваються у нашому суспільстві, відобразились на становищі
неповнолітніх. Серед них: становлення ринкових відносин, диференціація
суспільства, погіршення матеріального рівня населення, послаблення
виховної ролі сім’ї. Однак, причини поширення негативних явищ у
середовищі підростаючого покоління слід шукати насамперед у рівні його
моральності, духовності, правосвідомості.

Метою виправлення неповнолітніх правопорушників є насамперед розвиток
їхньої самосвідомості, вироблення позитивного ставлення до вимог й
дотримання норм суспільного життя. Уявлення про правові суспільні норми
формуються на основі моральних, а підґрунтям останніх в Україні є
християнські релігійні цінності, що й зумовило вибір теми дослідження.
Інтегративний підхід з позиції моралі, права й релігії до вивчення
особистості й виховання неповнолітніх правопорушників сприяє кращому
розумінню ступеня дефектності їх свідомості, зумовлює оптимальний вибір
методів соціального, педагогічного впливу на них.

“Мораль, правосвідомість і стан психіки зумовлюють психологічні
підвалини ставлення людей до соціальних і конкретних правових норм, які
існують в суспільстві” – запевнюють П.Мельник, І.Лановенко.

Багато вчених вбачають актуальність проблеми низької правосвідомості
насамперед у деформації норм моралі. Так, В.Фетисов зауважує, що факт
вчинення злочину свідчить про деформацію правової і моральної свідомості
неповнолітніх. На його думку, у значній кількості випадків саме це було
причиною протиправної поведінки.

А. Рюриков зазначає: “Над людством нависли три дамоклові мечі: атомна
смерть, екологічна катастрофа і меч егоїзації людей, їх моральне
виродження. …напевно найбільш страшний і неусвідомлений”. Такою ж є
акцентуація в дослідженнях Б. Братуся: “Сучасний світ намагається
моральні проблеми і рішення відсунути на другий план, заретушувати,
зробити підпорядкованими стосовно торгівлі, будови, війни. Неминучою
розплатою за це стають аномалії – від соціальних до психічних. Ця
проблема є фундаментальною, тобто такою, що стосується основ нашого
соціального і душевного благополуччя”.

Багатьох науковців, педагогів, соціальних працівників дослідження моралі
як феномену наводять на думку про необхідність впровадження у виховання
молоді релігійного вчення як основи моральності. Г. Ващенко зазначав:
“Щоб зрозуміти ґрунтовно якусь систему моралі, треба розглядати її у
зв’язку з філософією, до складу якої вона входить. Тому християнську
мораль треба розглядати у зв’язку з християнською філософією”. Згідно із
твердженням Н. Кочан, у християнських традиціях моральність пов’язана з
релігійним вченням та дотриманням християнських чеснот: “Для більшості
населення України вивчення Закону Божого є не імператив віри, а набір
певних норм моралі та засіб їх прищеплення”.

Поняття “християнська мораль” знайдено й у О. Винницького. Він пише:
“Християнська мораль кардинально змінює внутрішню структуру соціального
організму, утворюючи культ чинності й доброти. Держава є досконалим
соціально-політичним організатором лише при тій умові, коли Божі
заповіді є моральним законом для нації”.

4. Релігійна, моральна, правова свідомість як основа правомірної
суспільної поведінки.

У структурі моральної і правової свідомості прийнято виділяти
пізнавальні, оцінювальні і регулятивні функції. Пізнавальні – як знання
права і моралі, оцінювальні – як ставлення до правових і моральних норм,
регулятивні – як прояв поведінки згідно орієнтацій, установок.

Найперше нас цікавило, чи правильним є розуміння неповнолітніми
правопорушниками окремих понять про мораль, право, поведінку людей
загалом. Анкетуванням встановлено, що тільки у 40% з 154 неповнолітніх,
які перебувають на обліку служби у справах неповнолітніх як умовно
засуджені, добре сформованими є поняття здорового способу життя, 36% –
гідності, 33% – правопорядку, 31% – гармонійності розвитку особистості,
29% – злодійства, 23% – гуманізму, 19% – соціальної відповідальності та
обов’язку, 17% – обману й брехні, 12% – законності.

Знання моралі й права лежать в основі моральної мотивації вчинків. 39%
осіб досліджуваної категорії надіялись, що ніхто не взнає про скоєне,
32% – своєї вини не визнають, бо вважають, що так склались обставини,
17% – так і не змогли пояснити вчинку, за який їх притягнено до
кримінальної відповідальності, 8% – взагалі не знали, що за такий вчинок
наступає покарання згідно із положеннями Кримінального кодексу України.
Як бачимо, переважна більшість неповнолітніх характеризуються порушенням
мотивації поведінки і мають хибне уявлення про мораль і право. Мотивами
вчинення асоціальних дій виступають: виглядати дорослим, досвідченим і
авторитетним у колі однолітків, пошук чогось незвичайного і цікавого,
бажання мати гарні речі та гроші для задоволення потреб.

Для розвитку особистості певної суми знань недостатньо. І володіючи
ними, можна проявити егоцентричні нахили, низький рівень моральності.
Неповнолітні повинні володіти у сукупності внутрішньою культурою, мати
відповідні погляди, переконання, які визначали б їхню поведінку, а також
вміти відстоювати свою позицію у критичних ситуаціях, у ставленні до
людей.

Ставлення до соціуму у правопорушників досліджуваної категорії на
початкових етапах випробувального терміну, встановленого судом, є
наступним. В інших людях вони найбільше цінують такі якості:
справедливість – 59%, сміливість – 47%, відвертість – 42%, заповзятість
– 38%, доброту – 38%. Не терплять в людях боягузтва – 67%, хитрості –
61% з них. Песимістичні настрої та ставлення з острогою до людей
переважають у 40% неповнолітніх. На їхню думку, люди переважно
“несправедливі”, “дуже злі”, “зарозумілі”, “грішні”, “неправі”,
“нечесні”, “часто обманюють один одного”, “сваряться”, “роблять помилки
в своєму житті”, “поводяться необдумано”, “ображають інших”, “не
розуміють один одного”, “мають погані звички”.

Доцільним є виявлення суджень неповнолітніх про себе, ставлення до
вчиненого злочину і виправлення: “Я допустив помилку, але не вважаю себе
злочинцем”, “Хочу доказати, що я не такий вже й поганий”, “Мені
здається, що я ніколи не виправлюсь”, “Завжди намагався чинити добре,
але чомусь не виходить”, “Не думаю, що мені потрібно виправлятися – я
нічого такого не зробив”, “Вважаю свій вчинок правильним, бо…”.

З огляду на вищевикладене, у багатьох правопорушників має місце
антисуспільна установка – цілеспрямованість свідомості, яка
відображається у неадекватному ставленні до суспільних моральних і
правових норм, своєї поведінки в соціумі, що й зумовило вчинення
злочину. Про наявність у неповнолітніх егоїстичної та антигромадської
позиції свідчить і встановлення виду злочину. 42% із осіб досліджуваної
категорії вчинили розкрадання приватного майна громадян, 40% – крадіжки
державного і колективного майна, 9% – хуліганство, 9% – злочини інших
видів. Тобто, основою вчинення протиправних дій є наявність корисливих
мотивів.

Однак, було би помилково стверджувати про однаковий ступінь
антисуспільної позиції в свідомості й поведінці неповнолітніх
правопорушників. За ступенем відхилення від моральних і правових норм
можна виділити три групи осіб досліджуваної категорії.

1. Неповнолітні першої групи характеризуються незначним ступенем таких
відхилень. Вони вважають, що за скоєний злочин їх покарали справедливо і
намагаються зробити все можливе для свого виправлення. Вчинення
протиправної дії можна пояснити упущенням лише у розвитку їх
правосвідомості, негативним впливом зовнішніх факторів.

2. Друга група неповнолітніх має значний ступінь відхилень і від
правових, і від моральних норм. Вони вважають вчинення злочину
випадковістю і мають сумнів щодо справедливості покарання за нього,
необхідності свого виправлення.

3. Неповнолітніх з чіткою антисуспільною установкою слід віднести до
третьої групи. Передусім спостерігається значне відхилення від моральних
норм – вони скоїли злочин свідомо на основі власних моральних переконань
і не вважають за необхідність працювати над своїм виправленням.
Особливої уваги потребують такі неповнолітні, які мають значні
відхилення від норм моралі, адже наявність відхилень у правосвідомості є
очевиднішою через констатування злочинів та правопорушень. Дослідження
показують, що кожний 5-ий неповнолітній із засуджених з випробуванням,
раніше перебував на обліку навчально-виховного закладу, де навчався, як
схильний до правопорушень, кожний 11-ий вчиняв дії, які підлягають
суворій відповідальності.

Ієрархія — релігія – мораль – право — наведена в такому порядку не
випадково, а задля найбільшої ефективності виховного впливу. Цінності
моралі випливають з релігійного християнського вчення, а правові –
формуються на основі суспільної моралі. Самореалізація особистості
неповнолітнього правопорушника, узгоджена з цінностями релігії, моралі й
права є ефективнішою, кращою і такою, що забезпечує правильне вирішення
власних проблем, визначення моральних ідеалів й змісту життя, ставлення
до людей, норм суспільного співжиття.

Нова система виховання, яка формується в Україні, передбачає включення
релігії через призму її гуманістичної спрямованості, розвиток позитивний
моральних і духовних якостей, розуміння соціуму й терпеливість до людей.
Сьогодні уже відбуваються реформи, які включають релігійне виховання
молоді як необхідність. Згідно статистичних даних 54% молоді віком від
15 до 28 років вважають себе віруючими, 28% – невіруючими, 18% –
займають невизначену позицію. Важливим є те, що серед віруючих більше
тих, хто не згоден миритися із зростанням злочинності (28% проти 20%
серед невіруючих) та втратою соціальних гарантій (27% проти 23%), а
також те, що релігійні організації посідають друге місце серед
інститутів, яким найбільше довіряє віруюча молодь.

На формування в неповнолітніх правопорушників стійкої життєвої позиції,
що має прояв у діях, ставленні до суспільних норм і спрямоване моральне
виховання. Тому перевиховання осіб даної категорії передбачає розвиток
таких рис як гуманізм, чесність, доброзичливість, стриманість, мужність:
гуманізм – як людяність у ставленні до інших, самоусвідомлення себе як
гуманної істоти; чесність – як відвертість і щирість стосунках,
правдивість свідчень та показів, визнання своїх помилок та недоліків;
доброзичливість – як вміння прощати образи і несправедливість, уникати
неприязні, злості й агресивності; стриманість – як уміння володіти
собою, своїми бажаннями на основі формування емоційної зрілості;
мужність – як здатність долати життєві труднощі й перешкоди, протистояти
впливові негативних факторів.

Правове виховання здійснюється задля формування у правопорушників
почуття відповідальності за свою поведінку не тільки згідно моральних
норм співжиття людей, а й згідно законів, правових актів, що на
загальнодержавному рівні регулюють суспільні норми. Як і моральне,
правове виховання розглядається в двох аспектах: розвиток
правосвідомості, тобто уявлень і знань про право, та формування правової
культури. Необхідним є усвідомлення й дотримання таких понять:
правопорядок, законність, антигромадська поведінка, злочин: правопорядок
– як система правових і суспільних норм, спрямованих на соціальний
захист і підтримку людини; законність – як упорядкування відносин у
суспільстві на державному рівні; антигромадська поведінка – як порушення
норм людського співжиття на основі антигромадської позиції; злочин – як
дія, спрямована на вчинення комусь зла, порушення гармонії у
суспільстві, породження болі, образи, гніву.

Таким чином, необхідність здійснення інтегративного підходу з позиції
моралі, права і релігії до виховання неповнолітніх є обумовленим:

— Моральна деформація особистості є процесом скритим і таким, за яку
особа не несе адміністративної чи кримінальної відповідальності. Окрім
того, це може довго не проявлятися і випадати з поля зору навіть
досвідченого педагога. Але саме такі неповнолітні, із значним ступенем
відхилень від моральних норм, складають “групу ризику” будь-якого
колективу, суспільства. Потрібна клопітка робота щодо формування
моральності, основою якої у нашій державі виступає християнська мораль.

— Перевиховання неповнолітніх правопорушників – складний, довготривалий
процес. І проблема полягає не стільки в тому, що вони не усвідомлюють
моральних чи правових вимог. А в тому, що уявлення й поняття дуже часто
не стають основою поведінки, вихованості, стійкими переконаннями.
Спостерігається розрив між знаннями і діями неповнолітніх
правопорушників. Можна припустити, що у такому випадку моральна
орієнтація для неповнолітніх є або невизначеною або визначеною
неправильно, що ще раз підтверджує необхідність перегляду світоглядних
цінностей в суспільстві.

— Особливе місце займає формування у неповнолітніх правопорушників
соціальної відповідальності як усвідомлення себе суспільним індивідом,
включеним у суспільні відносини й зобов’язаним дотримуватись норм
співжиття. Безвідповідальність характерна для 80% неповнолітніх
правопорушників. Це свідчить про безумовний зв’язок морального і
правового виховання.

— Дослідженням встановлено ставлення до вчинених правопорушень віруючих
неповнолітніх: а) деяке ототожнення права, моралі і релігії через
пояснення скоєного як слабкості релігійного вірування; б) покарання –
кара за заподіяне зло; в) підхід до випробування через призму релігійної
віри – не чинити дій, які суперечать її нормам, а відтак нормам моралі і
права. 60% батьків неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з
випробуванням, вважають релігійне виховання необхідним для виправлення
своїх дітей, 6% – заперечують таку необхідність, 34% з них – мають
невизначену позицію.

— Релігійне вчення виступає першоосновою морального і правового
виховання за умови добровільності неповнолітнього та його сім’ї. Тому в
їх виховання і перевиховання слід внести такі релігійні цінності: “Бог
живе в серці кожного”, “Люби ближнього як себе самого”, “Роби з іншими
так, як хочеш, щоб робили з тобою”, “Не побажай добра ближнього твого”,
“Не свідчи неправдиво”. Це заповіді й настанови, які допомагають
оцінювати адекватно себе самого та спрямовують розвиток особистості на
самовдосконалення, а також змушують переосмислити своє ставлення до
людей, їх проблем, розуміти й прощати людські вади й помилки.

Виховання й виправлення неповнолітніх на основі тільки релігії, моралі й
права не може бути всебічним і повноцінним. Однак, вони є тією основою,
на якій розвивається особистість, її духовність зокрема. І від того,
наскільки правильно закладена ця основа, залежить спрямованість
особистості в її розвитку і самовдосконаленні, сприйнятливість до
естетичного, розумового, трудового виховання.

Література:

Трудный подросток: причины и следствия/ Под ред.В.А.Татаренко.-К.:
Рад.школа,1985.-125с.

Формирование личности: проблем комплексного подхода в процессе
воспитания школьника / Под ред. Г.Н.Филонова.- М.: Педагогика,
1983.-256с.

Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського
народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. –
С.62-64.

Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.

Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого
суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.4. Мельник П., Лановенко І.
Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України.-2000.-
№4.- С.90-93.5. Рюриков А.Ю. Какие сверхреволюции спасут нас? //
Учительская газета – 1991. – №37.

Похожие записи