Реферат на тему:

Передумови розвитку сюжетно-рольової гри в ранньому віці. Режисерські
ігри

Уже в ранньому дитинстві ігрова діяльність започатковується в
найдоступніших для дошкільнят формах поведінки. Вона ще не є
сюжетно-рольовою грою, оскільки за своїм психологічним розвитком дитина
не зовсім готова до неї, а вся увага батьків, вихователів зосереджена на
набутті первинних сенсорних, рухових, мислительних навичок.

Ігрова діяльність наймолодших дошкільників відбувається у таких формах:

1. Предметно-ігрова діяльність. Передуючи сюжетно-рольовій грі дитини,
вона допомагає усвідомлювати світ предметів, сприяє оволодінню новими
об’єктами дійсності.

Наприкінці третього — на початку четвертого місяця першого року життя
малюк опановує рухи, які неодноразово повторює і які приносять йому
задоволення (підносить до обличчя свої ручки, розглядає, опускає, знову
підносить їх до обличчя). У другому півріччі дитина навчається
розглядати предмети, а згодом торкатися і штовхати їх. У цих іграх
простежується довільність дій: вона штовхає перед собою м’яч, підповзає
до нього, знову штовхає і знову підповзає. Це пов’язане із загальним
психічним розвитком відчуттів, сприймань, уваги.

Психічний розвиток, перші предметно-ігрові дії дитини відбуваються лише
за умови спілкування з дорослими, які опосередковують і організовують її
зв’язок зі світом. Вони не тільки пропонують малюкові іграшки і нові
предмети, а й показують, що з ними можна робити, допомагають вправлятись
у різноманітних діях. Під впливом дорослих дитина опановує перші умовні
дії (ігри у хованки, «сороку-ворону», «ладусі» тощо). Спершу вона
наслідує рухи, згодом і мовний супровід, не усвідомлюючи його значення.

Загалом, предметно-ігрові дії малюків протягом першого року життя мають
ознайомлювальний характер, а гра є формою активної орієнтувальної
діяльності.

2. Відображувальна гра. На другому році життя дитина освоює дії з
іграшками і предметами-знаряддями (чашкою, ложкою та ін.), відтворюючи в
ігрових діях з ними свій досвід, наслідуючи дорослих. Спочатку вона
грається лише тими предметами, іграшками, які використовувала разом з
дорослим. З часом починає переносити засвоєні дії на інші предмети
(іграшки). Наприклад, навчившись годувати ляльку, вона годує зайчика,
ведмедика та ін. Розширюючи сферу перенесення засвоєних дій, дитина
опановує нові, передусім за рахунок відтворення дій, які доводилося
самостійно спостерігати у повсякденному житті (кладе спати ляльку,
наспівуючи їй пісеньку, прибирає в кімнаті тощо). Такі дії узагальнено
відображають відомі дитині сюжети. Узагальнений характер предметної дії
є найважливішою передумовою виникнення за певних умов ігрової дії.

У ранньому дитинстві відбувається відокремлення дії від предмета.
Внаслідок цього дитина замінює предмети, яких їй не вистачає для дії,
словом. Вона називає їжу, якою начебто годує ляльок, якості відсутніх
предметів, з якими уявно діє, неіснуючий стан ляльки тощо. Одночасно
починає використовувати одні предмети як замінники інших, необхідних за
умовами дії. Ігри з уявлюваними предметами, заміна одного предмета іншим
виникають приблизно наприкінці другого або на початку третього року
життя дитини.

У період відокремлення малюком дій від предметів, перенесення їх на нові
предмети (друга половина третього року життя) формуються передумови для
усвідомлення ним власних дій, порівняння їх з діями інших, насамперед
дорослих. Дитина починає називати свої дії у третій особі: «Галочка
ведмедика годує», «Оленка поклала ляльку спати» тощо. Співвіднесення нею
дії із собою є першим підготовчим етапом виникнення ролі, «роллю в дії»
(Ф. Фрадкі-на). На цьому етапі вона спершу відтворює у своїх діях дії
дорослого, а після цього називає себе ім’ям дорослого.

Отже, роль виникає з дії, яку виконує дитина у грі з предметами. Однак
такі ролі є не узагальненими, а конкретизованими (наприклад, дошкільник
перебирає роль не вихователя взагалі, а конкретного вихователя,
конкретної особи).

3. Становлення рольової гри. Одночасно з розвитком предметних дій,
виникненням ігрових дій із предметами, які замінюють недоступні
предмети, формуванням передумов для виникнення ролі ускладнюються процес
створення ігрових умов, побудова ігрових дій. Спочатку ігрові умови
створює дорослий. Пізніше дитина самостійно добирає деякі потрібні
предмети, за необхідності їй допомагають у цьому дорослі. Нарешті, вона
самостійно створює ігрові умови. Розвивається і побудова дій: спочатку
вони є одноактними, пізніше поєднують декілька не пов’язаних між собою
за змістом елементарних дій. Наприкінці раннього віку дії дітей
набувають сюжетного характеру і життєвого смислу.

Передумовами рольової гри є різноманітні враження дошкільників від
користування сюжетними іграшками, допомога дорослих щодо використання їх
у грі. Ці передумови за правильного педагогічного керівництва вихователя
започатковують виникнення і розвиток режисерських ігор.

Режисерські ігри

Самостійною групою в системі творчих ігор є режисерські ігри. Маючи
спільні з сюжетно-рольовими іграми ознаки, вони постають своєрідним
видом ігрової діяльності.

Режисерські ігри — ігри дитини з іграшками та їх замінниками за
створеним нею сюжетом.

У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграшкою до гри за
власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також
наявна уявлювана ситуація, ролі, іграшки або предмети-замінники. Однак
для переходу до сюжетно-рольової гри у дошкільника ще недостатньо
досвіду спілкування. Сюжетні події в індивідуальних режисерських іграх є
результатом асоціативного сприймання дитиною навколишнього світу. Часто
приводом для гри є іграшка або інший предмет, який спонукає до ігрових
дій.

Режисерські ігри розвиваються з предметно-відображувальних ігрових дій
дитини в процесі спілкування з дорослими, засвоєння запропонованих ними
простих сюжетних зразків. У них дошкільник виявляє свою здатність
відображати в грі не лише дії з предметами, а й відношення між двома або
більшою кількістю персонажів. У нього з’являється уявлення про роль і
обумовлені нею, підпорядковані єдиному ігровому сюжету дії. Водночас
збагачується і неігровий досвід дитини, розвиваються мислення й уява.
Головною умовою подальшого розвитку режисерської гри є формування
навичок спільних дій: уміння узгоджувати задум, підбирати іграшки й
атрибути, розподіляти ролі, погоджувати дії.

Режисерські ігри дітей можуть бути індивідуальними і спільними.

Індивідуальні режисерські ігри. До них, як правило, вдаються діти
молодшого дошкільного віку. Найчастіше вони розігрують прості явища зі
свого життя (годування ляльки, вкладання її спати), поступово насичуючи
гру відображенням взаємин з дорослими (лагідне ставлення матері до
малюка, його бажання слухати колискову пісню матері тощо). Збагачення
соціального досвіду дитини розширює коло явищ, яке вона відображає в
грі. Носіями ролей є іграшки, а дитина організовує ігрові ситуації,
регулює взаємини персонажів, мотивує їхні дії. Для цієї діяльності вона
ставить себе на місце кожного персонажа, розвиваючи вміння дивитися на
подію з різних точок зору. Ця режисерська позиція і обумовила назву типу
гри.

У молодшому дошкільному віці режисерські ігри мають такі специфічні
особливості:

1. Основою їх є безпосередній досвід дитини (події, які вона
спостерігала або в яких брала участь). Використання знань, здобутих нею
з інших джерел (книг, розповідей дорослих, мультфільмів, радіопередач),
на цьому етапі обмежене.

2. Ігри з іграшками мають нескладний сюжет, який охоплює обмежену
кількість відомих дитині дій (лялька їсть, відпочиває, йде на прогулянку
тощо). Кількість персонажів також незначна, а взаємини між ними
визначаються дитиною ситуативно, за ходом гри.

3. Кожна іграшка наділена закріпленою лише за нею постійною роллю, яка і
визначає сюжет: мама-коза рятує своїх козенят, доктор Айболить лікує
зайчика тощо. Незнайомі іграшки, що не вписуються у досвід дитини і
неадекватні її віку, не «підказують» сюжету, а отже, не сприяють ігровій
режисерській діяльності. В такому разі обов’язкова участь дорослого,
який може підказати дитині способи включення нових іграшок у відомі їй
сюжети.

4. Сюжетні події в індивідуальних режисерських іграх є результатом
асоціативного сприйняття дитиною навколишнього світу: вона обігрує
предмети, які бачить, розгортає навколо них ігрові дії (іграшкова
машинка — подорож, перевезення вантажу тощо). Постійне варіювання сюжету
гри розвиває її фантазію та уяву.

5. Головним компонентом індивідуальної режисерської гри є мова,
здебільшого описова: дитина називає свої дії, дії персонажів, іноді
оцінює їх. Часто вона вдається до звуконаслідування .

Спільні режисерські ігри. Цей тип поширений серед дітей середнього і
старшого дошкільного віку, кожен учасник гри діє за одного-двох
персонажів. Вона передбачає і активну мовленнєву діяльність дитини, яка
паралельно з ігровими діями описує їх послідовність, оцінює їх.

Основою спільних режисерських ігор є досвід, але не безпосередньо
особистий, який переважає у режисерських іграх дітей молодшого віку, а
опосередкований. Ідеться про те, що діти об’єднують в одній грі свої
враження і знання, почерпнуті з різних джерел (казок, віршів,
мультфільмів). Сюжети цих ігор є більш складними і різноманітними. У них
зростає кількість дійових осіб, які вступають у значно складніші
взаємини, виокремлюються головні й другорядні герої з чітко окресленими
ролями. Як і в грі молодших дошкільнят, розвиток сюжету здійснюється
асоціативне, однак асоціації є складнішими, пов’язаними не лише із
предметним середовищем, що оточує дитину.

Зміст, динаміка ігор залежить від загального досвіду дошкільника, а
також досвіду ігрової діяльності, взаємин, якого він набуває в
сюжетно-рольовій спільній грі. З її появою режисерські ігри не зникають,
а супроводжують ігрову діяльність навіть молодшого школяра.

За спостереженнями дослідників (О. Гаспарова), під час індивідуальних
режисерських ігор виникає більше нестандартних ситуацій, ніж під час
спільних.

Спільні режисерські ігри передбачають ширші можливості для розвитку
творчості, ніж спільні сюжетно-рольові, в яких традиційні сюжети
підкріплюються шаблонною атрибутикою, багаторазово повторюються однакові
дії. Це зумовлене тим, що у спільній грі діти підпорядковуються
обов’язковому, звичному її напряму, а в індивідуальній діють
самостійніше. Часто це спричинене і намаганням педагогів
зарегламентувати розвиток ігрової творчості дітей. Якщо у ранньому і
молодшому віці малюкам потрібен приклад ігрових дій, розвитку сюжету, то
надмірне керівництво грою дітей середнього і старшого дошкільного віку
обмежує і стереотипізує їхню ігрову поведінку.

Оскільки режисерські ігри передбачають передусім реалізацію ігрових
інтересів, розвиток особистості дитини, вихователь повинен забезпечити
для них індивідуальний простір, спланувавши місце і час.
Найпродуктивнішими з цього погляду є опосередковані прийоми керівництва
такою грою. Виникнення її стимулюють підбором ігрового матеріалу,
іграшок, які б відповідали інтересам малюка, переглядом ілюстрацій,
обговоренням мультфільму, казки. Залучення дітей до співтворчості
(«Давай придумаємо разом казку про колобка», «Я розпочну казку, а ти її
закінчиш», «Я розповім історію, а ти її покажеш») сприяє розвитку
здатності побачити гру ще до її початку.

Нові сюжетні іграшки, які педагог пропонує дітям для ігор, повинні бути
близькими за змістом їхньому досвіду. В молодших і середніх групах
вихователь спочатку особисто в присутності дітей обігрує нові іграшки,
демонструє способи включення їх у знайомий сюжет. У старших групах діти
вже мають певні уявлення про предмети і явища навколишньої дійсності,
тому доцільно ініціювати їхні ігри з дрібними, багатофункціональними
іграшками, іграшками-замінниками. Таким багатофункціональним матеріалом
для режисерських ігор можуть бути різних розмірів кубики зі схематичним
оформленням (людські обличчя з ознаками веселого, сумного настрою), а
також кубики, якими діти можуть замінити види транспорту, засоби
зв’язку, меблі, тварин тощо. Розвиток творчості старших дошкільників
стимулюють «пусті кубики», які діти оформляють відповідно до розвитку
сюжету гри. Дбаючи, щоб вони з кожним днем ставали самостійнішими,
педагоги залучають їх до майстрування окремих ігрових атрибутів,
ініціюють самостійний підбір ними ігрового матеріалу, прибирання його
після гри, контролюють правильність його зберігання у груповій кімнаті.

Для спрямування режисерських ігор доцільно використовувати проблемні
завдання («Подумай, як Вінні-Пух повівся б, потрапивши у наш дитячий
садок?»), навідні запитання («Що може одягнути лялька Катя в театр?»),
пам’ятаючи, що будь-яке втручання в ігрову діяльність має бути
тактовним, ураховувати особливості кожної окремої дитини. Головне, щоб у
режисерських іграх вона почувалася вільною, вносила власні елементи
творчості в ситуації, які розігруються, розвивала не лише ігрові
навички, а й уяву, мислення, мовлення та інші психічні функції.

Література

Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей
дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.

Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. —
М., 1986.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М„ 2002.

Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.

Лиштван 3. В. Игры и занятия со строительным материалом в детском саду.
— М., 1971.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1991. (Розділ
«Гра»).

Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.

Михайлова 3. А. Игровые занимательные задачи для дошкольников. — М.,
1990.

Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна
своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999.

Нечаева В. Г., Корзакова Е. И. Строительные игры в детском саду. — М.,
1966.

Никитин Б. Л. Ступеньки творчества, или Развивающие игры. — М., 1989.

Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А.
П. Усовой. — М., 1966.

Руководство играми детей в дошкольных учреждениях / Под ред. М. А.
Васильевой. — М., 1986.

Сорокина А. И. Дидактические игры в детском саду. — М., 1982.

Стельмахович М. Г. Народне дитинознавство. — К., 1991.

Усова А. П. Роль игры в детском саду / Под ред. А. В. Запорожца. — М.,
1976.

Фіголь Д. І. Українська народна дитяча іграшка. — К., 1956.

Флерина Е. А. Игра и игрушка. — М., 1973.

Художественное творчество и ребенок / Под ред. Н. А. Ветлугиной. — М.,
1972. — С. 87—99.

Эльконин Д. Б. Психология игры. — М., 1978.

Янківська О. П. Дидактичні ігри в дитячому садку. — К., 1985.

Похожие записи