Сценарій свята

Передаймо нащадкам наш скарб — рідну мову

 

 

Мета: розширити уявлення про мову, підтримати інтерес до української
мови, бажання знати її, оволодівати культурою мовлення; виховувати
патріотизм, любов до рідної мови, народу, Батьківщини.

 

Епіграф:  Ну що б, здавалося, слова … 

Слова та голос — більш нічого

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!..

Т.Г.Шевченко

Обладнання: Конституція України, виставка книг про мову, портрети 
письменників, їх вислови про мову. Куточок «Символи України».

 

Звучать пісні про Україну (аудіозапис)

 

Учитель. Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших — це мова. З
раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з
мовою, єдиним знаряддям, що вивищує людину над світом, робить її
нездоланною в пошуках істини.

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — його мова, ота жива
схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і
своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

 

Учень. Ну що б, здавалося, слова …

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!..

 

Учитель. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійнумову.
Нею можна висловити все: і найглибші думки, і найпотаємніші почуття.

 

Учень. Мова наша, мова –

Пісня стоголоса!

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими.

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту»

Учень. Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово.

 

Учитель. Хай це свято мови буде невеличким внеском у копітку роботу
держави по впровадженню в життя української мови.

Думаю, що це свято ще раз доведе, що рідну мову треба вивчати, щоб добре
володіти нею, розмовляти, рідну мову слід шанувати. У народі кажуть:
«Скільки я знаю мов, стільки разів я людина». Так. Але опанувати
скарбницями інших наук не може та людина, яка не знає своєї мови, її
краси й багатства. Для нас рідною мовою є українська. Це мова нашої
землі, що нас гріє, годує, землі, з якої ми проросли. «Мова — духовне
багатство народу», — говорив Панас Мирний. Про значення мови в житті
народу є багато влучних висловлювань у О. Гончара, М.
Рильського, Д. Павличка. «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема»,
— казав В.Симоненко.

 

Звучить пісня «Мамина вишня».

 

Учень. Мова – це не мертвий камінь, а ніби дивовижне дерево – воно
росте, зацвітає, змінюється.

На території України – Руси склалася така ситуація: книги друкували
церковно — слов’янською мовою, а народ говорив живою співучою розмовною.
Серед тих, хто першим став писати живою розмовною мовою, зрозумілою
простому народу, був Тарас Шевченко.

 

Два учні читають напам’ять вірш В. Самійленка «Українська мова».

 

Діамант дорогий на дорозі лежав, —

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не впізнав діаманта того,

Йшло багато людей і топтало його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, —

І в пилу на шляху діамант він знайшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим вогнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

 

Учень. Саме Тарас Шевченко звів величезну будівлю української мови, звів
своєю дивовижною книгою, ім’я їй — «Кобзар». В основу української
літературної мови було покладено наддніпрянські говори. Та це і не
дивно. Бо Шевченко народився на Київщині, а інший письменник, який
першим заклав фундамент сучасної літературної мови, Іван Котляревський,
був родом із Полтави. Про нього Тарас Григорович писав:

 

Будеш, батьку, панувати,

Доки живуть люди,

Доки сонце в небі сяє

Тебе не забудуть

 

Котляревський вперше почав писати твори живою народною мовою.Це
«Енеїда» та «Наталка Полтавка»

Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав писати, що
виглядало за жарт не раз, та був у нім завдаток сил багатий. І вогонь,
ним засвічений, не згас, а розгорівся, щоб усіх нас зігрівати.

Саме Котляревському вдалося добитися визнання української мови як
літературної, утвердити її у правах громадянства. Українська мова в
його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилася тисячами барв.

 

Мандрівка по країні рідної мови

 

Учень. Як добре звучить українська мова у прислів’ях, що виражають
мудрість нашого народу

 

Гра «Продовж прислів’я»

 

Вік живи … (вік учись).

Вчення світло, а … (невчення — тьма).

Книга вчить, як … (на світі жить).

Хто дбає, той … (і має).

Праця чоловіка годує … (а лінь марнує).

Слово не горобець, вилетить … (не впіймаєш).

Більше діла — менше (слів).

Які мамка й татко,… (таке й дитятко).

 

Конкурс «Прямо чи влучно»

 

Учні мімікою та жестами показують зміст фразеологізмів, а клас

називає фразеологізм.

1. Ламати голову.

2. Тинятися з кутка в куток.

3. Відривати голову.

4. Довести до ручки.

5. Вдарити по кишені.

6. Води в рот набрати

7. Взяти ноги в руки.

8. Дивитися крізь пальці

9. Студити на воду.

10. Гладити по голівці

11. Очі колоти.

12. Втерти носа.

13. На лобі написано.

14. Водити за ніс.

15. Лазити рачки.

Хто найшвидше вимовить скоромовку

 

Бук бундючився перед дубом,

Тряс над дубом бурим чубом.

Дуб вскубнув за чуба бука –

Буде букові наука.

Бубоніла діду баба:

— Ой не дмухай на кульбабу,

Бо з кульбаби полетять

Сто малих кульбабенят.

Шепче шпак шпачисі шпарко:

Швидше ший шпачкові шапку,

Шортики, штанці, шкарпетки,

Шаровари і штиблетки,

Шубку, шарфики шовкові,

Ший, шановна – швидко школа.

Раз розказувала жваво

Ґава паві, ґаві пава

Пава ґаві, паві ґава.

Ґава паві, ґаві пава.

Ну ж і парочка цікава.

 

Гра букв

 

1) На неї птах сідає,

Вона його гойдає,

А звук ви замініть —

Звірятком стане вмить.

(Гілка — білка)

2) З О — мене не помічаєте,

Хоч щодня переступаєте.

З И — помітять враз хлоп’ята,

4

6

L

6

?????$??»? Та буваю лиш на свята.

(Поріг — пиріг)

3) К відняти, СОБ додати —

Стане гавкати й скавчати.

СОБ на К як замінити —

Буде на водоймах жити.

(Собачка — качка)

4) Люблять нас усі збирати

Після дощику в ліску,

А як букву Г відняти,

Будем плавати в ставку.

(Гриби — риби)

5) У нім три літери, та ба —

Іде на ньому молотьба,

А прочитай з кінця — і вмить

Почне тобі мишей ловить.

(Тік — кіт)

6) Дерево ламає,

Хвилі здіймає,

З К поєднати —

Буде в полі зростати.

(Буря — буряк)

7) Гуде собі, літає,

З квіток нектар збирає.

А якщо ДЖ зітерти —

Буде в шафі одяг жерти.

(Джміль — міль)

8) Не знайти без мене ходу

Через прірву, через воду,

З О я зовсім інше слово —

Житло людям дать готове.

(Міст — місто)

9) В майбутнє тебе я покличу,

Задумливим стане обличчя.

Та встав голосний лиш, і я —

Красиве жіноче ім’я.

(Мрія — Марія)

10) Тече собі, хвилюється,

Навколишнім милується.

А Р на Н змінити —

То темно буде жити.

(Річка — нічка)

 

Українська мова й пісня супроводжує людину з перших до останніх хвилин
життя. Пісня – душа народу, це його краса і доброта. Ми, українці, —
найспівучіший народ. За легендою, коли Бог обдаровував діточок,
маленькій україночці в дарунок дісталася ніжна, ласкава, задушевна
пісня.

 

Учні співають пісню «Україночка»

 

А скільки віршів складено про мову, її красу, багатство, чарівність.

 

Учні читають вірші про мову.

 

Хто сказав, що наша мова груба ?

Груба лиш тому, кому не люба.

Де іще від матінки-матусі

Ти почуєш «спатоньки-спатусі»?

Ну яка на світі знає мова

Зменшувальні форми дієслова ?

Хоч у нас і кажуть, що невістка,

Буцімто, чужа у хаті кістка,

Та недавно у одній господі

Чув таке я, що повірить годі.

Каже до невістоньки свекруня:

«Ти вже хочеш їстоньки, Віруню?»

Хто ж сказав, що наша мова груба ?

Груба лиш тому, кому нелюба.

Ну, скоріше, — незбагненна мова,

Лагідно-чарівно-загадкова.

Де ще в світі є така країна,

Як терпляча Україна — ненька.

Щоб і тих, хто їй завдав руїни

Звали незлобливо — воріженьки?

 

Д.Білоус «Кожну літеру ціни».

Кожну літеру ціни,

Бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

Дудочка-сопілка:

Виймеш літеру одну —

І вже буде спілка.

Сварка йде така, що ну! —

Перепалка (бійка):

Зміниш літеру одну —

Мирна перепілка.

Зміниш літеру одну

У словечку бійка —

І вже — леле — на сосну

Мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам,

Помізкуй — придумай сам.

 

Спитай себе, дитино, хто ти є,

І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім’я твоє

Просяє, наче зірка світанкова.

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далечизна.

Та в рідній мові буде вся душа

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова,

Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

 

Учитель. Не слід забувати про правила ввічливості та чарівні слова,
якими теж багата українська мова.

Без яких слів не можна обійтися при спілкуванні? А що вийшло з розмови,
яку передав П. Глазовий у гуморесці «Кухлик»

(читає учень).

Кухлик

 

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші — не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: — Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця: — Што? Чево?

Я не понимаю.

— Кухлик, люба, покажіть,

Той, що з боку смужка.

—                 Да какой же кухлик здесь.

—                 Если это кружка!

—                 Дід у руки кухлик взяв

—                 І насупив брови.

— На Вкраїні живете

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

— У меня єсть свой язык

Ни к чему мне мова. ,

І сказав їй мудрий дід:

— Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

І не знає мови.

 

Отже, треба не лише ввічливо вітатися, звертатися, а й культурно
висловлюватися.

Читання гуморесок П. Глазового «Турок», «Артист»

 

Учитель. Відроджується рідна мова. У ст. 10 Конституції України
записано: «Державною мовою України є українська мова». І можна сміливо
говорити, що українська мова почала стверджуватися в усіх сферах життя,
її залюбки вивчають за кордоном. Стало престижно розмовляти на Україні
гарною літературною української мовою. Приємно чути милозвучну
українську мову із ваших уст, бо ви молоді, — майбутні громадяни
незалежної України.

А зараз прошу сказати підсумкове слово поезією:

 

В рідній мові своїй

Мусиш вивчити кожне слівце,

Доглядати його,

Як старий садівник деревце,

Щоб ніякий хробак

Не точив його ніжні листки,

Щоб у чисті слова

Не в’їдалися зло остюки.

 

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

 

Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс — лісок — лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак!

І така ж розкішна і гнучка, як мрія,

Можна «звідкіля» і «звідки», можна і «звідкіль».

Є у ній хурделиця, віхола, завія,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль

 

Катерина Мотрич «Молитва до Мови»

 

Учитель. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з
любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від
зорі і місяця народжена

 

Учень. Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу
роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і
гордого духу.

 

Учень. Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси
ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

Мово! Що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не
впускала туди злого духа виродження, злого духа скверності, ганьби…

 

Всі разом. Прости! Воскресни! Повернися!

 

Учитель. Закінчити хочу словами О. Підсухи.

 

Нас далеко чути, нас далеко видно,

Дмуть вітри історії в наші паруси.

Розвивайся й далі, мово наша рідна,

І про нас нащадкам вісточку неси.

Бібліографічне посилання.

1.    Зубков С. Українські прислів’я та приказки. – К., «Дніпро». –
1984.

2.    Конституція України. – К., 1996.- Ст.10.

3.    Семенюк Г., Хропко П. // Духовні криниці. Хрестоматія з
української літератури. – К., «Освіта». – 2000. – С. 491. — С. 160.

4.    Савченко Л. Українсько – російський фразеологічний словник. –
Харків., «Прапор». – 2004.

5.    Шевченко Т. «Кобзар». – К., «Радянська школа». – 1986.

Похожие записи