Реферат на тему:

Педагогічні умови формування екологічної культури студентів-аграрників

   

Від ефективності екологічної освіти та виховання фахівців сільського
господарства нині залежить захист навколишнього середовища від
забруднення і руйнування, застосування ресурсозберігаючих маловідходних
технологій, виробництво екологічно чистої, якісної продукції. Як
справедливо стверджують учені, соціально-екологічний фактор нині
відіграє важливу роль у еколого-безпечному розвитку сільського
господарства, і тому дослідження проблеми формування екологічної
культури студентів-аграрників є важливими і актуальними.

   Щоб обґрунтувати провідні педагогічні фактори та умови ефективного
формування екологічної культури студентів, звернемося до праць вчених у
цій галузі.

   Вагомий внесок у розробку педагогічних умов щодо формування
екологічної культури підростаючого покоління зробили такі відомі
науковці як Г.Пономарьова, Р.Рославець, Н.Кот, Т.Вайда, Н.Єфименко та
ін.

   Р.Рославець цілком обґрунтовано до педагогічних умов виховання
екологічної культури дошкільників відносить:

   · вироблення норм і правил екологічної поведінки особистості серед
природи;

   · вибір оптимальних форм і методів екологічної освіти і виховання;

   · забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з
використанням міждисциплі-нарних зв’язків, здійснення педагого впливу на
вихованців власним прикладом бережного ставлення до навколишнього
середовища;

   · уміння зацікавити дитину;

   · створити мотивацію;

   · уміло впроваджувати у процес виховання психологічно-активні прийоми
[1].

   Проведений аналіз наукового дослідження Н.Кот дозволив відмітити три
основні групи педагогічних умов, які сприяли забезпеченню ефективної
роботи навчально-виховного закладу та сім’ї:

   · умови, спрямовані на забезпечення єдності мети і змісту в
екологічному виховані;

   · умови, які забезпечують взаємодію методів роботи з екологічного
виховання;

   · встановлення спільних та специфічних форм і методів роботи
навчально-виховного закладу та сім’ї [2].

   У дисертаційному дослідженні Г.Пономарьової розглядається система
педагогічних умов формування екологічної культури студентів
педагогічного коледжу. Систему педагогічних умов автор слушно визначає
як поєднання засобів виховного і навчально-освітнього впливу на почуття,
розум, поведінку студентів коледжу. До цієї системи Г.Пономарьова
включає: по-перше, елементи змісту навчальних предметів (природничого й
усіх інших галузей знань), позанавчальні заняття різного характеру,
педагогічну практику; по-друге, такий важливий і тонкий комплекс впливу,
як виховуючі відношення; по-третє, введення елементів ігрової діяльності
в процес екологічної освіти й навчання [3, с. 74–75].

   Певний інтерес для нашого наукового пошуку викликає дослідження
Н.Олійник, присвячене формуванню екологічної компетентності студентів
гідрометеорологічного технікуму. Заслуговують на увагу визначені
авторкою педагогічні умови формування екологічної компетентності
студентів, зокрема: розуміння цілісності навколишнього середовища,
взаємовпливу розвитку його окремих складників; інтегрування процесів
професійної, екологічної та загальнокультурної підготовки студентів
гідромеліоративного технікуму; спрямованість навчального процесу на
соціальний розвиток особистості; гуманізація навчального процесу, що
сприяє виявленню активності всіх учасників, їхнього особистого включення
у еколого-освітню діяльність; забезпечення можливості самореалізації
студентів з урахуванням їхніх особистих здібностей та інтересів [4].

   Не викликають сумніву педагогічні умови формування екологічного
світогляду студентів вищих аграрних навчальних закладів I–II рівнів
акредитації у процесі вивчення економічних дисциплін, обґрунтовані у
дисертації Н.Негруци [5]. До них авторка відносить: оволодіння
викладачами теоретичними основами процесу формування системи екологічних
знань; набуття ними вміння вибирати ефективні форми організації
навчально-виховного процесу, спрямованого на формування і розвиток
системи екологічних знань і практичних навичок студентів; організація
різних видів діяльності студентів, спрямованих на активізацію інтересу
до еколого-економічних проблем під час вивчення спецдисциплін
економічного циклу; розкриття практичних значень еколого-економічних
знань, здобутих у процесі навчання. Не дивлячись на загальний характер
перерахованих умов формування екологічного світогляду як складника
екологічної культури студентів, ми враховували їх у нашій роботі.

   На основі аналізу праць за темою нашого дослідження, власного
теоретичного пошуку можна виділити три провідних педагогічних фактори
формування екологічної культури студентів аграрного технікуму:
екологічна освіта; екологічне виховання; еколого-практична діяльність.

   Зупинимося детальніше на змістових характеристиках означених
педагогічних факторів та умовах, що забезпечують їх ефективність.

   Екологічна освіта сьогодні розглядається як неперервний процес, що
охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення і
ґрунтується на таких принципах [6]: єдність формальної і неформальної
освіти населення; орієнтація на ідею цілісності природи, універсальності
зв’язків усіх природних компонентів і процесів; міждисциплінарний підхід
до формування екологічного мислення, що передбачає логічне поєднання й
поглиблення системних природних знань, логічне підпорядкування
різнобічних знань основній меті екологічної освіти; взаємозв’язок
краєзнавства, національного і глобального мислення, що сприяє
поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях;
конкретність та об’єктивність знань, умінь та навичок; поєднання
екологічних знань з природничо-науковими та гуманітарними знаннями.

   Основне завдання екологічної освіти – озброїти студента знаннями в
області природничих, технічних та суспільних наук стосовно особливостей
взаємодії суспільства та природи, розвинути в ній здатність розуміти і
оцінювати конкретні дії та ситуації. Специфіка екологічної освіти
полягає в тому, що вона має базуватися на принципі “випереджаючого
відображення” [6]. У свідомості людини повинна відбуватись постійна
оцінка можливих наслідків втручання у природу як безпосередніх, так і
майбутніх, з позиції не тільки добробуту людини, а й гармонізації
відносин в системі “суспільство – природа”.

   Важливою подією у розвитку екологічної освіти стало затвердження у
грудні 2001 року Концепції екологічної освіти України, яка була широко
обговорена в освітянських та наукових колах держави [7]. Цей державний
документ містить цілі, завдання, позиції, принципи і критерії
екологічної освіти учнів та студентів. Важливим є те, що в Концепції
передбачено: екологічна освіта має спрямовуватися на формування
екологічної культури як складової системи національного і громадянського
виховання всіх верств населення (зокрема, через екологічне просвітництво
за допомогою громадських екологічних організацій), екологізацію
навчальних дисциплін та програм підготовки фахівців. Вирішення цих
завдань має забезпечити формування цілісного екологічного знання й
мислення, необхідних для прийняття екологічно обґрунтованих
народногосподарських рішень на рівні підприємств, галузей
(сільськогосподарського виробництва зокрема), регіонів, країни.

   Важливим для нашого дослідження є положення Концепції про
неперервність екологічної освіти. Розглянемо основні складові
екологічної освіти в системі “сім’я – школа – вищий навчальний заклад –
виробництво”.

   Сім’я відіграє важливу роль у екологічному вихованні та навчанні
дитини, оскільки сім’я покликана готувати її до майбутнього життя та
еколого-безпечної практичної діяльності, допомогти засвоїти позитивний
досвід старших поколінь, набути власного досвіду щодо охорони
навколишнього середовища. Ефективність екологічної освіти дітей в сім’ї
залежить від створення в ній належних умов, зокрема: зацікавленість
інтересами екологічної політики держави; спільна екологічна трудова
діяльність батьків і дітей; організація домашнього побуту та сімейних
традицій екологічного характеру. Працюючи вдома та на приватних
ділянках, батьки власним прикладом вчать дітей необхідним умінням та
навичкам з нагляду за об’єктами природи. Невимушеність взаємин, тактовні
пояснення, зауваження та допомога у спільному виконанні практичних дій є
для дітей взірцем наслідування. Вказівки дорослих, пояснення і контроль
допомагають дітям оволодіти практичними навичками уважного і
відповідального ставлення до оточуючого природного середовища. Така
система роботи, на нашу думку, сприяє єдності у вирішенні мети та
завдань екологічної освіти у сім’ї та у школі.

   У дошкільних закладах основи екологічного виховання та навчання
поглиблюються завдяки бесідам на теми про пори року, про звірят та
пташок, які зустрічаються у побуті та у навколишньому середовищі,
екскурсіям до парків, лісу, під час яких здійснюються різні
спостереження та обговорення побаченого тощо. Дошкільна екологічна
освіта покликана закласти фундамент екологічної свідомості особистості.
Дитині слід усвідомити, що все живе, а не лише людина має рівне право
користуватися благами природи. Дошкільна освіта, незважаючи на її
коротку тривалість, дуже відповідальний і продуктивний етап екологічної
освіти.

   Шкільна освіта, під час якої продовжується і поглиблюється процес
екологічного світосприйняття, є надзвичайно важливим етапом в системі
неперервної екологічної освіти. За особливостями форм та методів освіти
з урахуванням віку дітей, обсягу та рівня їх шкільних знань, шкільна
освіта охоплює три рівні: початковий (1–4 класи), основний (5–9 класи)
та старших класів (10–12 класи).

   У початковій та середній школі екологічні знання й екологічне
виховання більш розширюється та поглиблюється завдяки вивченню таких
предметів як “Я і Україна”, “Основи здоров’я”, “Безпека
життєдіяльності”, “Біологія”, “Основи екології”. Крім того, учні
оволодівають досвідом екологічної діяльності на шкільних екологічних
фестивалях, тематичних екологічних науково-популярних лекціях, у
товариствах охорони довкілля тощо.

   Екологічна освіта у професійно-технічних закладах, технікумах та
коледжах має базуватися на змісті, формах та методах шкільної
екологічної освіти та враховувати особливості впливу на довкілля
конкретних галузей народного господарства.

   Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення
формування екологічної культури фахівців за різним фахом, а з іншого –
забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною
освітою чотирьох рівнів (початкова, базова і два рівні повної вищої
екологічної освіти), які відрізняються за ступенем глибини, ґрунтовності
й специфікою підготовки .

   Післядипломна екологічна освіта забезпечує неперервність екологічної
освіти та включає систему підвищення кваліфікації та перепідготовки
державних службовців, керівного складу підприємств, організацій,
установ, підприємців за різними аспектами природоохоронної діяльності та
раціонального використання природних ресурсів, екологічну освіту
дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці, а також
підготовку фахівців-екологів найвищої кваліфікації – кандидатів і
докторів наук у галузі екології та охорони навколишнього середовища [6].

   Отже, забезпечення неперервності екологічної освіти є провідною
педагогічною умовою формування екологічної культури студентів аграрного
технікуму. Варто додати, що її вплив на формування екологічної культури
особистості студента має посилитись, якщо буде поєднуватися формальна і
неформальна ланки екологічної освіти. Мова про те, що крім планового
оволодіння екологічними знаннями, студент має отримувати екологічну
інформацію з газет, журналів, радіо, телебачення, під час відвідування
фотовиставок екологічного змісту, екологічних фестивалів, краєзнавчих
музеїв, природничо-заповідних об’єктів, релігійних установ, зоопарків
тощо.

   Не менш важливою педагогічною умовою формування екологічної культури
студентів є переконаність педагогічних працівників аграрних технікумів у
доцільності та необхідності екологізації підготовки молодших
спеціалістів-аграрників.

   Результати опитування викладачів спеціальних дисциплін вищих аграрних
навчальних закладів I–II рівнів акредитації (102 респонденти, 2004 р.)
переконливо доводять, що існує проблема у використанні екологічної
тематики під час оволодіння студентами професійними знаннями. Так,
постійно пов’язують зміст навчального матеріалу з екологічними
проблемами сьогодення лише 16% викладачів; інколи, коли тема заняття
близька за змістом до питань охорони навколишнього середовища,
звертаються до екологічних аспектів 35% опитуваних; взагалі не
пов’язують навчальний матеріал з питаннями екології 49% викладачів. На
нашу думку, наведені обставини детерміновані загальним станом
екологічної освіти в Україні. Слушно на ці проблеми вказує Г.Білявський:
“Починаючи з 90-х років розвиток екологічної освіти і культури в Україні
активізувався і на сьогодні вже є деякі позитивні досягнення і
результати. Але в цілому стан розвитку екологічної освіти можна оцінити
як незадовільний” [6, 9].

   Означена педагогічна умова, яка має визначальний вплив на
ефективність екологічної підготовки майбутніх молодших
спеціалістів-аграрників, має враховуватися у двох аспектах: під час
підготовки викладачів вищих аграрних навчальних закладів та в системі
підвищення їх кваліфі-кації. Зупинимося на цих питаннях докладніше.

   Підготовкою викладачів для вищих аграрних навчальних закладів
займається єдиний на Україні педагогічний факультет Національного
аграрного університету. Щороку понад 50 педагогічних працівників
технікумів і коледжів отримують кваліфікацію “інженер-педагог”,
“економіст-педагог”, агроном-педагог” тощо за спеціальністю “Професійне
навчання” в системі післядипломної освіти. Цей факт має бути
використаний як можливість оволодіння викладачами сучасними екологічними
знаннями та методиками екологізації спеціальних дисциплін. Зокрема,
питання доцільності інтегрування спеціальних знань з екологічними
знаннями варто розглядати під час оволодіння слухачами такими курсами,
як: “Теорія і методика виховної роботи”, “Загальна та професійна
педагогіка”, “Основи педагогічної майстерності”. Безпосереднє оволодіння
слухачами факультету методами і прийомами екологізації змісту
спеціальних дисциплін має здійснюватися під час вивчення таких
навчальних дисциплін, як: “Теорія та методика професійного навчання”,
“Методика навчання дисципліни “Відтворення сільськогосподарських
тварин”, “Методика навчання дисципліни “Економіка сільського
господарства”, “Методика навчання дисципліни ”Скотарство і технологія
виробництва та переробки молока і яловичини” тощо.

   Крім того, для формування ґрунтовних, практично-прикладних
екологічних знань майбутніх педагогів-аграрників, їх природоохоронних
поглядів та переконань автор рекомендує: ввести екологічний компонент у
зміст курсових та дипломних робіт слухачів; розширити тематику
науково-дослідних робіт екологічного спрямування та ознайомлювати з їх
результатами весь загал слухачів факультету; проводити на факультеті
щорічні науково-практичні конференції слухачів та студентів “Екологічне
виховання студентської молоді”; започаткувати рубрику у Науковому
віснику НАУ “Екологічна освіта та екологічне виховання”.

   Щодо активізації залучення викладачів спеціальних дисциплін до
екологічної підготовки студентів, то ця проблема може знайти своє
вирішення на декількох рівнях. Зокрема, в умовах вищого аграрного
навчального закладу цьому сприяє плідна робота педагогічного кабінету
щодо поширення досвіду екологізації навчання кращими педагогами. Саме
педагогічний кабінет аграрного технікуму має ініціювати введення до
курсових робіт та проектів питань екологічного обґрунтування виробничих
процесів, технологій, операцій тощо, що, безперечно, сприяє екологізації
підготовки молодших спеціалістів.

   Узагальнює кращі здобутки підготовки фахівців-аграрників
Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів
(науково-практичні конференції, семінари, конкурс “Кращий викладач
року”, навчально-методична література тощо).

   Забезпечення всіх спеціальностей сучасною Навчально-методичною
літературою з екології для студентів та викладачів з домінуванням
висвітлення регіональних екологічних проблем є також суттєвою
педагогічною умовою формування екологічної культури студентів. Важливо
відзначити, що до 1998 року в Україні практично не було підручників і
навчальних посібників з належним висвітленням екологічних аспектів
природознавства, природокористування та сталого розвитку [6]. За період
з 1998–2002 рр. було видруковано понад десять підручників і навчальних
посібників з екології, зокрема: “Екологія” та “Урбоекологія” (В.П.
Кучерявий); “Основи екологічних знань” (Г.О Білявський та ін.);
“Техноекологія” (Л.П. Клименко); “Екологія” (Ю.А. Злобін); “Екологічна
економіка” (Л.Г. Мельник); “Геоекологія” (О.М. Адаменко) тощо. Але
більшість підручників і посібників видані обмеженими тиражами і вони не
можуть задовольнити потребу аграрних технікумів та коледжів. Крім того,
регіональні екологічні проблеми в них висвітлені недостатньо. Автор
вважає, що цей факт має враховуватися викладачами під час розробки
методичних рекомендацій, вказівок щодо вивчення екологічних дисциплін.

   Наступною важливою педагогічною умовою формування екологічної
культури студентів аграрних технікумів виокремлюємо систематичну і
безперервну мотивацію ґрунтовного оволодіння екологічними знаннями.

   Результати нашої дослідно-експериментальної роботи переконують, що на
ефективність формування інтересів студентів до екологічних проблем
впливає рівень та якість їх знань, сформованість пізнавальних
можливостей: здібностей сприймати навчальну інформацію, мисленнєвих
здібностей, здібностей запам’ятовувати матеріал, грунтовне володіння
навчально-пізнавальними вміннями тощо. Не менш важливий висновок ми
зробили щодо залежності інтересів студентів до оволодіння екологічними
знаннями від педагогічної майстерності викладачів, від їх вміння
налаштувати доброзичливу, шанобливу, педагогічно доцільну взаємодію. Цю
обставину ми враховували під час проведення педагогічних експериментів і
виділяємо її як одну з провідних педагогічних умов формування
екологічної культури студентів.

   Для забезпечення ефективного формування інтересів студентів до
оволодіння екологічними знаннями слід враховувати комплекс шляхів і
засобів, до яких ми відносимо: новизну змісту навчально-екологічного
матеріалу; зв’язок екологічних знань з долями людей, що їх відкрили;
використання у змісті навчальних дисциплін екологічного спрямування
історичних фактів, подій; показ практичного застосування екологічних
знань у зв’язку з життєвими планами та професійними орієнтаціями
студентів; застосування сучасних засобів унаочнення екологічних проблем,
що розглядаються на заняттях (телебачення, кіно, засоби мультимедіа
тощо); використання сучасних особистісно розвивальних дидактичних
технологій навчання (проблемне навчання, евристичне навчання, технологія
навчальної діяльності в парах тощо); створення позитивного мікроклімату
в групі, опора на ситуації успіху, довіра до студентів; застосування
системи методів і форм навчання, у якій репродуктивні, інформативні
способи навчальної роботи поступово замінюються продуктивними, творчими
методами та наближають студентів до майбутньої професійної діяльності
через вирішення складних екологічних проблем як в умовах імітаційного
моделювання, так і під час виконання реальної професійної діяльності чи
її елементів.

   Таким чином, раціональний вибір та поєднання словесно-наочних форм і
методів навчання (лекційний метод, доповідь, дискусія, навчальний фільм,
моделі, схеми тощо) з методами, що ґрунтуються на практичній екологічній
діяльності (польові, лабораторні та практичні заняття, екологічні
стежки, заняття на відкритому повітрі тощо) та з навчальними іграми
екологічного характеру є наступною педагогічною умовою формування
екологічної культури студентів аграрного технікуму чи коледжу. Залучення
студентів до навчально-пізнавальної діяльності через науково
обгрунтовану систему методів навчання є умовою необхідною, але
недостатньою для ефективного формування екологічного досвіду майбутніх
аграрників. Загальновизнано, що кожна пізнавальна дія тих, хто
навчається, має бути перевірена і об’єктивно оцінена. Ці аспекти варто
розглянути детальніше.

   Педагогічний контроль є важливим елементом комплексної системи
управління підготовкою фахівців. Оскільки глибоке висвітлення аспектів
контролю навчальних досягнень студентів не було завданням нашого
дослідження і може бути проблемою самостійного наукового пошуку, у
процесі дослідження ми зробили такий висновок: організація
систематичного контролю навчальних досягнень студентів на засадах
особистісного підходу є однією із суттєвих умов формування екологічних
знань як складника екологічної культури майбутніх молодших
спеціалістів-аграрників. Наведена нами умова реалізується через
дотримання таких загальних вимог: контроль, результатом якого є певна
оцінка, має бути [8]:

? систематичним – організованим за чітким планом, спиратися на
обґрунтовану систему і проводитися регулярно;

? освітнім – має сприяти глибшому засвоєнню студентами навчального
матеріалу, опануванню практичних умінь і навичок, їх систематизації,
узагальненню та закріпленню;

? діагностичним – допомагає аргументованому визначенню стану
успішності, порівняння засвоєння студентами екологічних знань, умінь і
навичок з вимогами державних стандартів освіти;

? виховним (стимулюючим) – має привчати студентів до систематичної
роботи, сприяти формуванню відповідальності, активності, самостійності
та мотивації навчально-пізнавальної та професійної діяльності;

? розвиваючим – процес контролю сприяє розвитку у студентів
пізнавальної сфери, фізичних та морально-психічних якостей;

? керованим – визначення конкретного рівня та успішності опанування
студентами професійними знаннями, уміннями та навичками, дає можливість
своєчасно вжити необхідних заходів для подолання і усування недоліків,
внесення своєчасних коректив і доповнень;

? оцінюючим – результатом контролю є, зазвичай, певна оцінка, яка
сприяє об’єктивному визначенню рівня професійних знань, умінь і навичок;

? всебічним – охоплювати всі аспекти організації та забезпечення
дидактичного процесу, глибину, міцність, дієвість і гнучкість
професійних знань, умінь і навичок;

? об’єктивним, неупередженим – відповідати об’єктивній дійсності
організації та проведення дидактичного процесу, реальному стану
успішності студентів;

? відкритим, гласним – має передбачати проведення відкритих випробувань
усіх студентів за одними і тими ж критеріями та показниками.

   Важливим фактором формування екологічної культури студентів є
екологічне виховання, спрямоване на усвідомлення природної
феноменальності людини, яка відповідає за життя й умови життєдіяльності
на Землі.

   Одним з найважливіших завдань екологічного виховання є формування у
студентів і в кожного громадянина стійких установок на раціональне
природокористування, вміння бачити за вирішенням окремих проблем
віддалені екологічні наслідки втручання в природні процеси, почуття
відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями за вплив
власних дій на здатність природи бути середовищем існування людини.

   Витоки екологічного виховання в Україні сягають сивої давнини. Воно
спирається на багатовікові традиції, на народну педагогіку. Вивчення
природи рідного краю є основою екологічного виховання, а ставлення
студентів до природи перш за все формується під впливом знань народних
морально-етичних підходів до збереження довкілля. Не можна любити те,
про що не маєш уявлення.

   Таким чином, зазначені положення дозволяють виокремити наступну
педагогічну умову ефективного екологічного виховання: врахування в
системі виховної роботи зі студентами народних звичаїв та здійснення
виховних впливів на вихованців з опорою на народні морально-етичні
традиції українців до збереження довкілля.

   Аналіз досвіду виховання екологічних поглядів, переконань, поведінки
студентів-аграрників у технікумах та коледжах дозволяє констатувати, що
означений процес має відбуватись послідовно, за такими етапами:
ознайомлення студентів з основами екологічних знань; формування ставлень
студентів до екологічних проблем; формування екологічних поглядів та
переконань майбутніх молодших спеціалістів; виховання екологічно
безпечних звичок та елементів культурної поведінки, переконань і потреб
екологічно безпечної діяльності. Коротко зупинимося на характеристиці
означених етапів.

   Перший етап формування екологічної культури – ознайомлення з основами
екологічних знань, або, іншими словами, їх засвоєння. Результатом
ознайомлення з основами екологічних знань є формування відповідного
ставлення (позитивного чи негативного) до екологічних проблем та їх
осмислення. У загальному психологічному плані осмислення є вищим
ступенем розуміння. Результатом осмислення є розуміння матеріалу, що
вивчається, утворення відповідних понять та наукових знань, в яких
розкривається суть пізнаних предметів і явищ, що виражається у вигляді
законів, правил, висновків.

   Наступний етап передбачає накопиченні знання про природні об’єкти,
закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і
прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних
правил поведінки в навколишньому середовищі.

   Зазначені позиції в нашому дослідженні є однією з педагогічних умов,
що сприяють удосконаленню формування екологічної культури
студентів-аграрників.

   На цьому етапі дослідження ми дійшли висновку, що процес формування
екологічної культури студентів має здійснюватися системно, реалізуючи
конструктив трьох провідних факторів – екологічної освіти; екологічного
виховання; еколого-практичної діяльності. Обгрунтовані у дослідженні
основні принципи, фактори і умови формування екологічної культури
студентів створюють об’єктивні можливості розроблення педагогічної
системи означеного процесу, що буде предметом наших подальших
досліджень.

   Таким чином, за результатами нашого дослідження виявлено і теоретично
обгрунтовано провідні педагогічні фактори ефективного формування
екологічної культури майбутніх молодших спеціалістів-аграрників, до яких
віднесено: екологічну освіту; екологічне виховання; еколого-практичну
діяльність. Дієвість їх як системи забезпечується комплексом
педагогічних умов, зокрема: неперервність екологічної освіти;
переконаність педагогічних працівників аграрних закладів освіти в
доцільності та необхідності екологізації підготовки випускників;
забезпечення всіх спеціальностей сучасною навчально-методичною
літературою з екології з домінуванням висвітлення регіональних
екологічних проблем; систематична, безперервна мотивація грунтовного
оволодіння студентами екологічними знаннями; раціональний вибір і
поєднання словесно-наочних форм та методів навчання з методами, що
грунтуються на практичній екологічній діяльності та ігровому
моделюванні; організація систематичного контролю навчальних досягнень
студентів на засадах особистісного підходу; екологізація виховної роботи
технікуму чи коледжу; врахування в системі екологічної виховної роботи
зі студентами народних звичаїв, морально-етичних традицій українців до
збереження довкілля; запровадження діяльнісного підходу до формування
екологічних знань, поглядів, переконань, норм поведінки студентів тощо.

Література

   1. Рославець Р.М. Психолого-педагогічні умови виховання екологічної
культури дошкільників: Навч. посібн. – Луцьк: Вежа, 1999 – 100 с.

   2. Кот Н.М. Педагогічні умови ефективної взаємодії дитячого садка та
сім’ї в екологічному вихованні старших дошкільників: Автореф. дис. …
канд. пед. наук: 13.00.01 / Київський ДПІ ім. М.П.Драгоманова. – К.,
1993. – 24 с.

   3. Пономарьова Г.Ф. Педагогічні умови формування екологічної культури
студентів педагогічного коледжу: Дис… канд.. пед. наук: 13.00.01. –
Харків, 1997. – 175 с.

   4. Олійник Н.Ю. Формування екологічної компетентності студентів
гідрометереологічного технікуму у процесі навчання інформаційних
технологій: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.02. – Харків, 2005. – 232 с.

   5. Негруца Н.А. Формування екологічного світогляду студентів вищих
навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації аграрного профілю у процесі
вивчення економічних дисциплін: Автореф. дис. … канд. пед. наук:
13.00.04 / Ін-т пед. і псих. проф. освіти АПН України. – К., 2003 – 19
с.

   6. Білявський Г.О. Звіт про науково-дослідну роботу „Розробка та
впровадження методології впливу екологічної освіти і культури на
стратегію гармонійного розвитку України”. – К., 2002. – С. 15–29.

   7. Концепція екологічної освіти України / Затверджена рішенням
Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 13/6-19 від
20.12.2001 р.) – К.: УІДНСіР, 2002. – С.5–25.

   8. Есаулов А.О. Контроль навчальних досягнень студентів
(теоретико-методичний аспект). – К.: Національний аграрний університет,
2005. –148 с.

Похожие записи