Реферат на тему:

Педагогічні ідеї М.Корфа щодо вдосконалення навчально-виховного процесу
в початковій школі

Відомий педагог, методист, діяч у галузі народної освіти Микола
Олександрович Корф був прихильником реформаторського шляху вдосконалення
народної освіти 60-80 років ХІХ століття. Його педагогічна діяльність
припадає на часи після скасування кріпацтва, коли більше 40 мільйонів
селян отримали громадянські права, а питання про народну освіту стало
першочерговим. Народну школу почали розглядати як інституцію, що повинна
мати соціальне й державне значення, і водночас велися дискусії щодо
зміни характеру, змісту і методів навчання, збільшення кількості шкіл та
контингенту учнів. М.Корф саме в поширенні знань серед народу вбачав
свій патріотичний обов’язок. Він створив новий тип сільської школи
(“корфівська тризимка”) – початкову школу з трирічним навчанням,
розробив методику навчання, навчальні посібники “Малютка”, “Русская
начальная школа”, “Наш друг”, “Наше школьное дело”. Тривалий час ця
школа була зразком для всіх земських шкіл Приазовського регіону.

М.Корф розглядав земську школу як загальноосвітню з 3-річним терміном
навчання лише як однокомплектну, де один учитель проводить заняття з
усіма трьома класами – 1-го, 2-го, 3-го років навчання. Такі школи, як
відомо, прижилися в Олександрівському повіті й почали поширюватися по
всій території України та Росії за підтримки земських установ.

Земські заклади запроваджувались не скрізь, лише у 34-х губерніях
Європейської Росії, серед них – у 9 українських, куди увійшли
Катеринославська й Таврійська (з Бердянським, Мелітопольським,
Олександрівським, Маріупольським повітами), де земські установи було
засновано у 1866 році.

Поява земських шкіл з великим інтересом була зустрінута видатним
педагогом К.Ушинським, який завжди підкреслював, що народна освіта
повинна стати громадською справою. Земська школа імпонувала Костянтину
Дмитровичу тим, що в ній втілювалися і його передові ідеї щодо змісту
елементарної освіти. Протестуючи проти релігійно-схоластичного навчання
у церковнопарафіяльних школах, видатний педагог уважав, що діти повинні
вивчати навколишню природу та народне життя, а основою навчання мають
стати реальні знання, рідна мова та народна творчість [7, с.564].

Педагог справедливо вважав, що земська школа може бути основою народної
освіти, і підкреслював, що “земська школа і народна школа – синоніми [6,
с.14]”. Цікаво, що впевненість К.Ушинського в можливостях земств у
справі розвитку народної школи виникла після ознайомлення з діяльністю
Олександрівського й Бердянського земств. За справами у цій “педагогічній
Мецці” він стежив давно й зі справжньою насолодою завдяки заочному
знайомству з М.Корфом.

З ініціативи М.Корфа Олександрівська повітова училищна рада, Бердянське,
Маріупольське та Мелітопольське земства, починаючи з 1869 року, щорічно
друкували звіти про стан народної освіти у своїх повітах. Ці звіти, у
яких детально висвітлювались питання організації та фінансування
земських шкіл, програми проведення екзаменів та методичної підготовки
вчителів та чимало інших матеріалів, ретельно і з цікавістю вивчав
К.Ушинський. В одному з листів до М.Корфа він писав: “Я везу з собою як
Ваші звіти, так і кілька інших, щоб на дозвіллі подумати про них як
слід…”

На пріоритетний напрямок освітньої діяльності Бердянського земства
неодноразово вказував М.Корф як організатор народної школи та як
земський гласний Олександрівського повіту. Так, у журналі “Вісник
Європи” за 1881 р. він писав: “У Бердянському повіті, що був майже
пустелею вісімдесят років тому, земський кошторис у поточному році
доходить до майже неймовірної суми – 237274 крб., з яких 151858
витрачаються на необов’язкові для земства освітянські витрати, що значно
перевищує весь кошторис обов’язкових і необов’язкових витрат
Олександрівського земства, яке існує за умов, нормальних для більшості
наших повітів. При показаному вище бюджеті Бердянське земство витрачає
щорічно на освіту населення 73868 крб., з яких 55228 (74,8%) крб. тільки
на народні школи одного повіту, то навряд чи знайдеться ще інший
подібний повіт у Росії” [2, с.798].

Потужною об’єднуючою енергією земської освіти, зокрема і педагогічної
системи земських шкіл, була християнська релігія. Православ’я було
невід’ємною частиною життя майже 87% селян регіону. У цьому криється
одна з причин того, що земські діячі, вчителі, розглядаючи православну
культуру як Богом дану українцеві, росіянину, болгарину, грекові,
наповнили її змістом і педагогічну систему земської школи. Насамперед
ідеться про конструктивні пропозиції М.Корфа щодо наповнення релігійним
змістом навчально-виховного процесу земської школи. Так, виступаючи на
вчительському з’їзді 10 червня 1883 р. у м. Бердянську, М.Корф звернув
увагу присутніх на виховний потенціал предмета “Закон Божий”, нагадавши
присутнім слова К.Ушинського про необхідність розуміння дітьми
премудрості Божих законів. На думку М.Корфа, це допоможе вирішити
головне завдання морального виховання – “побороти зло в людині і
спрямувати її на добро” [5, с.567].

Тобто на цьому шляху, вважав педагог, православний учитель не може
покладатися лише на власні сили, треба просити допомоги в Бога, якому
відомо призначення кожної людини на Землі. І, як свідчать протоколи
згаданого вчительського з’їзду, педагогами було висловлено серйозні та
аргументовані судження щодо ефективних прийомів та методів викладання
предметів релігійного циклу – Закону Божого й церковнослов’янської мови
та морально-релігійного виховання учнів.

Головним засобом розумового розвитку учнів у земських школах були
підручники М.Корфа. У них подавалися наукові відомості, які мали
практичне значення для майбутнього життя й діяльності учнів, сприяли
розширенню їх світогляду, розвиткові логічного мислення. У книзі “Наш
друг” разом з оповіданнями та байками подавалося багато “ділових статей”
побутового характеру й технічного змісту (виготовлення одягу, посуду,
сільськогосподарського інвентаря тощо). Такий матеріал, вміло
застосований учителем, викликав в учнів активне мислення, збуджував до
пошуку істини, схиляв до критики, тим більш, що педагоги розробили для
цього спеціальні технології та засоби [3, с.205].

н визначив у її сенсі – готувати до життя в соціумі, в реальному
середовищі, в конкретному суспільстві [4]. На сторінках журналу “Русская
мысль” М.Корф писав: “Школа повинна допомогти дитині стати на шлях
самостійної, чесної, творчої праці, знайти своє місце в житті” [1,
с.60]. У своїх теоретичних працях та практичних рекомендаціях М.Корф
крок за кроком розглядає прийоми, методи, засоби, форми побудови
навчально-виховного процесу, який би відповідав цій меті.

Аналіз дидактичних праць М.Корфа “Керівництво до навчання грамоти” та
“Російська початкова школа” дозволяє стверджувати, що на основі вивчення
закономірностей процесу навчання педагог сформулював розвивальний
принцип навчання, під яким розумів “критерій, основу для вибору
правильного методу дидактики”. Звертаючись до відомих психологічних ідей
своїх попередників, а особливо до праць К.Ушинського, він
експериментально не тільки розширив принцип практичності, свідомості,
природності, швидкості, легкості, самодіяльності, наочності, врахування
індивідуальних особливостей дітей, але саме в земській педагогіці
обґрунтував принципи стислості, простоти, раптовості, впевненості в
успіху і, що особливо цінно, на наш погляд, подав конкретні практичні
поради вчителю щодо їх застосування. Саме з ініціативи М.Корфа у
земських школах втілювалися основні дидактичні принципи розвивального
навчання, а саме: не вимагати від дітей заучувати матеріал без
розуміння, забезпечувати доступність у навчанні, не звільняти дітей від
самостійного обдумування, не залишати дітей без допомоги, у навчанні йти
вперед, спираючись на вивчений матеріал.

Особливу увагу педагог приділяв методам розвивального навчання. Він
сформулював мету застосування методу навчання як правильний розподіл
навчального матеріалу, системне його розташування, що полегшує як
передачу, так і засвоєння. Справедливо вважаючи, що вчитель повинен бути
не тільки педагогом, а й дослідником, він рекомендував сміливіше
запроваджувати самостійні письмові роботи, забезпечувати тісний зв’язок
школи з громадським життям рідного села, краю, залучати учнів до
краєзнавчої діяльності. Самостійні роботи були надзвичайно важливими в
роботі земських шкіл, оскільки активізували розумовий розвиток дітей,
формували спостережливість, учити послідовно викладати свої думки,
допомагати закріпленню тих знань, якими наділило їх життя й бесіди з
учителем.

Вивчення особливостей навчального процесу земської школи, де вчитель
працював одночасно з трьома відділеннями, дозволяє стверджувати, що
значної ваги набувала самостійна робота. Учитель усно працював з одним
відділенням, а двом іншим давав самостійну роботу, потім переходив до
занять з іншими відділеннями. Це вимагало точного планування,
конкретного й чіткого становлення класної самостійної роботи учнів.
М.Корф прискіпливо й уміло розробив графіки такої роботи. Навчання
тривало 3 години до обіду і 3 години – після обіду. Термін навчання
становив 3 роки.

Педагог здійснив розподіл уроків таким чином, щоб викладання вчителем
найскладніших предметів проходило у школі “в тиші”, інакше кажучи, в
такі часи, коли обидва інших класи зайняті самостійно письмовими
роботами. Після багатьох змін педагог міг досягти того, що законовчитель
викладав одну годину на тиждень в старшому класі у повній тиші у школі,
отже, для вчителя це вільна година; крім того, таким розкладом було
досягнуто того, що викладання арифметики, рідного слова та світознавства
в усіх класах здійснювалося тоді, коли у школі панувала тиша. Бажаючи
максимально полегшити роботу вчителя, М.Корф розподіляв заняття
молодшого класу так, щоб одночасно з викладанням указаних вище
предметів, яким відводилося мало часу і які найбільше вимагали від дітей
уваги, молодше відділення займалося б справою тихою і не ставало на
заваді вчителю.

Таким чином, М.Корфом призначено для молодшого класу “підкреслення”
літер у такий час, коли вчитель у старших класах зайнятий максимально.
Загальні принципи цих занять були такими: 1) щоб жоден з навчальних
предметів у молодшому класі не доручався старшому учню без того, щоб
учитель не присвячував цьому предмету зі свого боку певний час; 2) щоб
предмети, що потребують пояснень, як-от вправи “Рідного слова”,
викладались у молодшому класі тільки вчителем; 3) щоб старший учень
займався з молодшим класом у той час, коли його товариші не слухають
виклад учителя, а самі зайняті письмовою роботою і, таким чином, не
втратив жодного уроку; 4) щоб учитель, займаючись читанням у молодших
класах тільки чотири години на тиждень, мав можливість займатися цим
кожного разу по дві години поспіль, щоб йому було зручніше присвятити
цей час майже виключно вправам для дітей і розвитку їх уміння переказати
прочитане, формуванню свідомості читання, надаючи своєму помічникові
можливості підтримувати в цьому сенсі те, що було досягнуто в молодшому
класі самим учителем, і вдосконалювати в учнів швидкість та виразність
читання.

Сказане дозволяє зробити висновок, що земська школа завдяки педагогічним
пошукам М.Корфа, його спадщині стала на шлях розвивального навчання, а
основою методики викладання затвердилася організація самостійної
розвивальної діяльності учнів. Роль учителя була спрямована на
активізацію діяльності учнів різноманітними засобами, методами та
прийомами навчання. Таким чином, ідеї М.Корфа є провідними ідеями в
розв’язанні актуальних проблем розвивального навчання на сучасному етапі
вдосконалення освіти: впровадження нових типів і видів викладання,
історичний характер змісту національного виховання, особистісно
орієнтований підхід у навчально-виховному процесі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Корф Н.А. Как наше земство зарождалось и подрастало // Русская мысль.
– 1881. – №3. – С.58-97.

2. Корф Н.А. Народная школа в руках крестьянского земства // Вестник
Европы. – 1881. – Т.V, Октябрь. – №10. – С.784-811.

3. Корф Н.А. Наш друг: Книга для чтения учащихся в школе и дома,
руководство к начальному обучению родному языку. – СПб., Изд.
Д.С.Кожанчикова, 1871. – 360с.

4. Корф Н.А. Русская начальная школа: Руководство для земских гласных и
учителей сельских школ. – СПб., 1886. – 240с.

5. Сборник постановлений Бердянского уездного земского собрания с 1866
по 1908 гг. В 3-х т. – Москва: Тип. Московского товарищества
Н.Л.Казецкого, 1910. – Т.ІІ. – 887с.

5. Учительские съезды // Санкт-Петербургские ведомости. – 1872. – №28. –
С.12-15.

6. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти томах. – К.: Радянська школа, 1995. –
Т.6. – 580с.

Похожие записи