Реферат на тему:
„Педагогічна культура вчителя”
План
1. Роль вчителя сьогодні.
2. Педагогічна культура вчителя як предметника.
3. Особиста культура вихователя.
4. Роль вчителя як людини в умовах ефективності освітньо-виховного
процесу.
Використана література
1. Особиста культура вихователя як основна умова ефективності
освітньовиховного процесу // Позакласний час. – січень № 1-2. – 2002.
2. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред. Ю.Н.Кулюткина,
Г.С.Сухобской. – М., 1981.
3. Педагогічна майстерність: Підручник. / І.А.Зязюн. – К.: Вища
математика, 1997.
4. Сухомлинський В.О.: Вибрані твори в 5-ти томах. Т.5. Статті. К.,
„Радянська школа”, 1997.
Нема жахливішої роботи, ніж учительська
Нема виснажливішої роботи від учительської,
де нерви паляться, мов хмиз сухий,
де серце рветься …
Але нема щасливішої долі,
коли людина з твоїх рук, учителю,
іде у світ – на краплю світ людніє.
(„Дума про вчителя” І.Драч)
Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного
вчителя гуманізувати, олюднювати вже добряче озвіріле людство в цьому
божевільному світі. Олюднювати – означає застерігати від „отваринення”
душі людей, попереджувати процес їх озвіріння, масовий прояв якого
читаємо щодня в кримінальних оглядах періодичних видань. Злочинність в
останній чверті ХХ століття зростає в геометричній прогресії – і органи
правопорядку тут безсилі, порятунок може надати лише сім’я та школа, а
саме учитель. Тому можна впевнено сказати, що кермо планети і доля
людства, його майбутнє в руках вчителя.
Але щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення,
учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:
1. Бути освіченою, культурною людиною.
2. Любити дітей.
3. Бути закоханим у свій фах.
4. Бути відданим своєму народові.
5. Мати:
а) глибоку людяність;
б) високу інтелігентність;
в) внутрішню культуру;
г) моральну чистоту;
д) осмислену віру в Бога;
е) почуття національної та людської гідності;
є) естетичне чуття.
Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах – як предментика, як
вихователя, як людину.
1. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного
керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а
неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому
розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин
учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час
екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. І
навіть при груповій ґрунтовній організації самовиховання та
самоуправління учнів роль вчителя – вихователя чимала. Якщо керівництво
навчальним процесом – це рівняння з одним відомим (з чим піде завтра
вчитель на урок?) і одним невідомим (з чим прийдіть учні на урок?), то
виховання – це завжди рівняння з багатьма невідомими. Але якщо в своєму
серці педагог носитиме лише Світлу Радість, Справжнє Добро і
Християнську Справедливість, то це рівняння завжди буде розв’язуватись
успішно. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога
Януса Корчака: „Не може виховувати інших той, хто не виховує себе
самого”. Отже, самовиховання – предмет щоденних турбот учителя. А
можливості самовиховного процесу воістину безмежні: тут і
самоспостереження з їх фіксацією та самоаналізом зібраного матеріалу,
самозаохочення, самозаборона, само покарання і багато інших ефективних
„механізмів”, які надають учителеві величезні можливості для фізичного,
морально-етичного, вольового, громадянського та інших аспектів
самовдосконалення особистості.
„Справжній вихователь той. – писав Василь Сухомлинський, – хто йде до
вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться
про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій
внутрішній світ…”
Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і
досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий
український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської
позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з
учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.
2. Коли буде відчутним результат виховної дії в учнів і втіха від своїх
виховних зусиль у вчителя? визначити і зафіксувати це дуже складно.
Результат швидше настає, коли виховання не вербальне і не гуртове, а
індивідуальне. Може, зрештою, бути і гуртове виховання, але здійснювати
його слід так, аби учні не відчували, що їх виховують. Тобто це має бути
опосередковане, а не лобове виховання. Наприклад, нераціонально
втовкмачувати учням: „Погано бути нетерплячим. Це призводить до великих
витрат. Старайтесь бути терпеливим! Виховуйте в собі терплячість, але
ніколи не очікуйте негайних наслідків у цій справі. Терпіння – понад
усе!”.
3. Найбільш популярною методикою можна вважати ту, за якої вихователь не
промовить і слова, а все ж виховує, потужно, навіть надпотужно. Маю на
увазі приклад „Усі метод, разом узяті”, – писав Лев Толстой, – не
здійснюють і тисячної долі того впливу, що його приклад. А в тому
прикладі щоб не було місця для погроз і підозри, дорікання і
залякування, не кажучи вже про мстиве переслідування, яке викликає
страх, а страх, як відомо, породжує підлість. Ось де витоки прямоти і
хамелеонства, порядності й марризму, доброти серця й жорстокості.
Прислухаймось, як характеризував учень свою вчительку: „Будь-коли на
будь-яке запитання відповідає і зі знанням справи, і спокійно, ніколи не
перериває учнів. Може спрямувати на правильний шлях життя, здатна
надихнути учнів на грані діла. Притягує до себе ласкою. Доброзичливістю,
чуйністю”.
Для підлітка, а тим більше – для юнаків ідея невіддільна від особи. А
тому вчителя як предметника і як вихователя вони сприймають передусім
через призму загальнолюдських цінностей. Якщо учневі заімпонують
морально-етичне обличчя вчителя, глибінь його духовності, витонченість
естетичних смаків, широта кругозору і громадянська позиція в пекучих
проблемах сучасності. То він повірить і в його коментар навчальної теми.
Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого
вчителя учень „прийме” і відкриє йому своє серце, черства душа. Про
таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу
освіту, а серце немає навіть нижчої. Найнебезпечніше професійне
захворювання вчителя – бацила байдужості до дітей. Ця інфекція здатна
перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій
винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то
перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість
учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель
завжди на видноті – і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка
фіксується й обговорюється.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
