Реферат на тему:

Педагогічна культура батьків

План

1. Педагогічна культура батьків: поняття, складові, рівні сформованості.

2. Організація та методичні аспекти формування педагогічної культури
батьків

Педагогічна культура батьків: поняття, складові, рівні сформованості

Під педагогічною культурою батьків нами розуміється педагогічна
підготовленість і зрілість їх як вихователів, що дає реальні позитивні
результати в процесі сімейного і суспільного виховання дітей.
Педагогічна культура є складовою частиною загальної культури батьків, у
якій закладений досвід виховання дітей у сім’ї, придбаний різними
категоріями батьків безпосередньо у своїй країні, інших країнах, а також
узятий з народної сімейної педагогіки.

Основою для визначення поняття “педагогічна культура” є філософське
розуміння культури як характеристики розвитку творчих сил і здібностей
людини та вчення про провідну роль діяльності в її формуванні.
Особистісний прояв культури реалізується в повсякденні діяльності, у
стосунках, поведінці, стилі життя, побуті, засвоєнні культурних
досягнень, знань, навичок, умінь. Педагогічна культура батьків є
складовою частиною загальної культури людини. Вона втілюється у творчій
виховній діяльності і слугує формуванню духовно багатої і всебічно
розвиненої особистості. Тому ми її сприймаємо як складне, інтегративне,
динамічне особистісне утворення, яке визначає тип, стиль і способи
поведінки батьків у виховній діяльності.

Під педагогічною культурою батьків ми розуміємо їх достатню
підготовленість до виховання дітей дошкільного віку в умовах сім’ї,
вміння застосовувати якості вихователя у процесі сімейної
життєдіяльності. Педагогічна підготовленість батьків характеризується
певною сумою (основним мінімумом) знань з психології, педагогіки,
фізіології, гігієни, вміннями та навичками, набутими в процесі виховання
дітей та догляду за ними.

Педагогічна культура батьків реалізується у всіх видах виховної
діяльності, сприяє формуванню різнобічних стосунків і спілкуванню,
забезпечує самопізнання, саморозвиток, самовиховання, самовдосконалення
шляхом засвоєння набутого людством досвіду.

Структурно педагогічну культуру молодих батьків складають компоненти, до
яких належать психолого-педагогічні знання, навички та вміння догляду за
дітьми дошкільного віку, культура педагогічного впливу. Педагогічна
культура батьків у різних життєвих ситуаціях може проявлятися у
комплексі або в окремих її складових ознаках.

Основними параметрами педагогічної культури молодих батьків, як
встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення,
комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура
рухів, фізична культура, естетична культура та екологічна культура.
Моральна культура включає вимоги батьків до себе, їх самокритичність,
дотримання моральних норм. Культура мислення передбачає наявність:
проблемного мислення — вміння прогнозувати можливості виникнення
труднощів виховання і намічати шляхи їх усунення; системного мислення —
вміння бачити проблему з різних боків; оперативності мислення —
здатності швидко реагувати на зміну обставин. Мовленнєва культура
пов’язана з володінням правильною і чистою мовою, яка відповідає нормам
літературної, хорошою дикцією, виразністю та образністю мови,
емоційністю та багатством інтонацій. Комунікативна культура виявляється
в здатності привертати до себе увагу дитини, будувати з нею довірливі
стосунки, в доброзичливості в спілкуванні з іншими, вмінні керувати
собою. В основі дидактичної культури лежить вміння оптимально
організувати навчальний і виховний процес, забезпечити необхідну
мотивацію, володіння сучасними формами і методами виховання. Культура
праці виявляється в звичці доводити розпочату справу до кінця, у турботі
про якісні і кількісні результати праці, в умінні ефективно і
продуктивно працювати. Рухова культура полягає в оптимальному
використанні жестикуляції, вмінні вибирати позу, в пред’явленні вимог до
красивої постави і ходьби. Естетична культура забезпечується наявністю
естетичного смаку, дотриманням етики спілкування, естетичним оформленням
зовнішності і побуту. Екологічна культура виявляється у здатності людини
правильно поводити себе в навколишньому середовищі, дотримуватись
особистої гігієни. Фізична культура пов’язана зі здоровим способом життя
сім’ї.

Виходячи із зазначеної структури, можемо аналізувати педагогічну
культуру сім’ї як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через
включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення в цій
діяльності моральних категорій.

Реалізація будь-якої моральної категорії вимагає відокремлення змісту
категорії міри в її конкретних характеристиках, тобто абсолютно
конкретного уявлення про те, що робити, як це робити і для чого це
потрібно робити саме так, а не інакше. Таке обґрунтування взаємодії з
іншою людиною (в нашому прикладі батьків з дитиною) являє собою процес
прийняття рішення про рівень такої взаємодії, а також про міру впливу як
на дитину, так і на себе.

Аналіз педагогічних фактів, одержаних у ході вивчення досліджуваної
проблеми, дозволив на підставі встановлених критеріїв, самооцінки
молодих батьків та показників вихованості їхніх дітей виділити умовно
три групи батьків, які відповідають трьом рівням сформованості
педагогічної культури: високому, середньому і низькому, їх
характеристика включає такі показники: наявність і якість
психолого-педагогічних знань, їх глибина, повнота і осмисленість;
ступінь сформованості вмінь та навичок; ціннісне ставлення до дітей
дошкільного віку; стабільність зацікавленості до питань виховання в
цілому.

Перший рівень — високий — характерний для молодих батьків з достатньо
повними і глибокими психолого-педагогічними знаннями. Вони систематично
займаються вихованням дітей, орієнтуючись на їх вік та індивідуальні
особливості; постійно прагнуть до поповнення своїх знань; творчо
реалізують їх у процесі сімейного спілкування та виховання. Для цієї
групи батьків характерними є висока відповідальність за виховання дітей,
активна життєва позиція.

Другий рівень — середній — характеризується відсутністю системи знань з
педагогіки і психології, нечіткістю уявлень про методи і прийоми
сімейного виховання, інтуїтивними підходами до розв’язування питань, що
стосуються організації життя дитини. Вихованням дітей такі батьки
займаються несистематично, підмінюють його доглядом, часто не вміють
використовувати в практиці свої знання.

Третій рівень — низький — властивий молодим батькам з повною або
частковою відсутністю знань з питань сімейного виховання і пасивним
ставленням до своїх виховних функцій, поведінки дітей. У таких сім’ях
частіше спостерігаються типові помилки у вихованні дітей: відсутні єдині
вимоги, наявні грубощі та авторитарний стиль виховання, застосування
фізичних покарань, невимогливість батьків до дітей і до себе.

Організація та методичні аспекти формування педагогічної культури
батьків

Попередити значну кількість педагогічних помилок батьків або пом’якшити
їх вплив на особистість дитини допоможе вчасна цілеспрямована підготовка
молоді до сімейного життя та до батьківства, формування її педагогічної
культури. Така робота повинна розпочинатись безпосередньо в сім’ях, коли
і хлопчики, і дівчатка на прикладі своїх батьків на високому культурному
рівні засвоюватимуть ролі чоловіка і дружини, батька і матері,
продовжуватись в дошкільних закладах, школі, в спеціальних
консультаційних пунктах, службах сім’ї і школах молодих батьків.

Виховання батьків визначається як формування мотиваційної, змістовної і
конструктивної підсистем; поліпшення механізму регулятивних систем і
систем, які пов’язані з умовами реалізації виховної діяльності сім’ї.

Мотиваційна підсистема (або мотиваційний компонент системи) являє собою
сукупність потреб, інтересів, бажань, планів, програм, спонукань.
Виховна діяльність завжди опосередкована інтересами і може
реалізовуватись без використання механізму емоцій. Формування
мотиваційного компонента передбачає стимулювання інтересів,
цілеспрямованості, бажань молодих батьків з урахуванням сукупності
установок особистості, а також визначення мети виховання дошкільників в
умовах сім’ї, складання відповідних планів і програм.

Змістовна підсистема передбачає забезпечення батьків надійними і
усвідомленими знаннями психолого-педагогічного мінімуму виховання дітей.
Змістовний компонент педагогічної культури молодих батьків визначається
завданнями сімейного виховання дошкільників. Основні з них такі:

1) турбота про здоров’я дитини, нормальний розвиток її почуттів і
сприймання (органів зору, слуху, нюху, смаку…);

2) піклування про всебічний розвиток дитини, формування її мовлення,
елементарних знань та уявлень про навколишній світ за допомогою казок,
пісень, лічилок, примовок, загадок, скоромовок, прислів’їв тощо;

3) формування ціннісних орієнтацій у дитини з позицій добра,
справедливості, гуманності, чесності, почуття власної гідності;

4) створення сприятливої трудової атмосфери співробітництва;

5) залучення дитини до народних традицій, до активної участі у
всенародних і сімейних святах.

Конструктивний компонент являє собою сукупність всіх видів, форм, умінь,
навичок особистості, прийомів, методів, що використовуються у виховній
діяльності батьків. Він передбачає практичне вміння творчої реалізації
основних компонентів і параметрів педагогічної культури в практиці
сімейного виховання дошкільників.

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури
молодих батьків зумовлює необхідність дотримання у процесі її формування
таких вимог:

– цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують
формування всіх компонентів педагогічної культури;

– урахування рівнів педагогічної підготовленості батьків і їх
індивідуальних особливостей;

– досягнення наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з
особистою практикою виховання дітей кожного з молодих батьків.

Слід зазначити, що формування окремих компонентів педагогічні культури
батьків не може відбуватись ізольовано і обов’язково призводить до
вдосконалення одного іншим. Ефективність формування педагогічної
культури забезпечується процесом, в якому головна увага надається
структурній моделі, має програмно-цільовий, цілісний і безперервний
характер, враховує суб’єктивну позицію батьків як носіїв
загальнонаціональних і загальнолюдських цінностей, реалізується в їх
особистій виховній діяльності. Ефективності формування сприяють також
методи активізації навчально-виховного процесу батьків — дискусії з
проблем виховання дітей, аналіз педагогічних ситуацій, розв’язання
педагогічних задач, педагогічні ігри та індивідуальні завдання батькам,
які спрямовані на формування спостережливості, навичок спільної
діяльності з дітьми, вироблення здатності до самоаналізу та критичного
ставлення до особистої виховної діяльності в умовах сім’ї.

Процес формування педагогічної культури продовжується протягом усієї
виховної діяльності батьків. Про його завершення можна судити тільки
умовно, орієнтуючись на повноту розв’язання поставлених завдань у
кожному конкретному випадку.

Умовами, які забезпечують успішність цього процесу (на фоні
вищеназваних), є:

– формування у молодих батьків потреби в розвитку особистої педагогічної
культури;

– застосування комплексу психолого-педагогічних знань для виховання
дітей дошкільного віку, які б відповідали сучасним вимогам;

– набуття молодими батьками досвіду гуманних взаємин і поведінки, які
вимагають розуміння дитячої психології та правильного вибору методів
сімейного виховання дошкільників.

Аналіз досліджень з проблеми дозволяє виділити два основних завдання
виховання батьків:

1) накопичення педагогічних знань, необхідних батькам для виховання
дитини;

2) самовиховання або саморозвиток батьків, тобто зростання їх
самосвідомості і визначення особистої шкали цінностей.

Отже, справжнє виховання батьків розпочинається з усвідомлення ними
можливостей і необхідності особистого внутрішнього зростання. Це
постійний процес саморозвитку дорослих, який ґрунтується на свідомому їх
прагненні до вдосконалення.

Постійний характер процесу передбачає створення цілісної педагогічної
системи як певної сукупності взаємопов’язаних засобів, методів і
процесуальних моментів, необхідних для створення організованого,
цілеспрямованого і прогнозованого педагогічного впливу на формування
особистості із заданими якостями.

Оскільки сімейна життєдіяльність як і педагогічна культура батьків
інтегровані, це передбачає різнопланові шляхи цілеспрямованої підготовки
до батьківства та формування самої якості (тобто педагогічної культури)
через реалізацію в єдиному комплексі дидактичних умов опосередкованого і
прямого впливу на цей процес.

Таким чином, необхідно створити стимулююче середовище для розгортання
спеціальної роботи щодо виховання батьків: витримувати інтелектуальний
рівень навчання-підготовки (відправним моментом у його визначенні має
бути діагностика сформованості педагогічної культури батьків у створенні
навчальних груп відповідно до цього рівня підготовленості),
налагоджувати гуманні та довірливі стосунки з батьками і застосовувати
активні форми роботи, які дозволять їм бути експертами своєї виховної
діяльності. Ці умови реалізуються шляхом конструювання окремих
занять-тренінгів для батьків, їх організаційно-методичним забезпеченням,
яке враховує особливості проходження навчання і виховання дорослих.

Важливим аспектом підготовки батьків є включення мотивогенних ситуацій,
які орієнтовані на стимулювання саморозвитку і духовного розвитку
батьків. Такий підхід забезпечить диференційованість процесу навчання,
органічне поєднання дидактичних і методичних аспектів, дозволить систему
виховання батьків, формування їх педагогічної культури зробити
технологічною і відтворювати її в масовому педагогічному досвіді.

Дидактико-методичні контури системи необхідно зумовлювати в часових і
просторових параметрах, спираючись на вік батьків та їх дітей. Це
забезпечить самореалізацію батьків і їх самовдосконалення шляхом
зацікавленого сприймання необхідних їм знань, набуття навичок і
можливість апробації набутого досвіду у власній сім’ї.

Порівняння вихідних рівнів і одержаних результатів по закінченні
спеціальної підготовки і виховання батьків, а також контроль на
проміжних етапах цього процесу дозволить об’єктивно оцінювати
результативність і цілеспрямованість функціонування продуманої
педагогічної системи виховання батьків.

Література:

Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. –
К.: ІЗМН, 1997.

Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.

Макаренко А.С. Книга для родителей.

Сухомлинський В.О. Мудрість батьківської педагогіки.

Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура
спілкування: Навч.-метод.посібн. – К.: ІЗМН, 1997.

Афанасьєва Т.М. Сім’я. – К., 1990.

Соколова В.Н., Юзефович Г.Я. Отцы и дети в меняющемся мире. – М., 1991.

Крушельницкая О., Третьякова А. Отцы и дочери // СиШ. – 2000. – № 11. –
С. 10-11.

Кожухарь Г. Как влиять на детей // СиШ. – 2001. – № 6. – С. 5-7.

Дробот О. Любить друг друга – значит смотреть не на друг друга, а в одну
сторону // СиШ. – 1999. — № 10. – С. 10-13.

Венгер А. Мечтать не вредно? // СиШ – 1999. – № 11-12. – С. 18-19.

Похожие записи