Оцінка й оцінна діяльність в освіті та освітніх системах
Оцінка, як результат оцінної діяльності, остаточно є тонким
інструментом, одночасно може бути абсолютною та відносною, багато в чому
відбивати суб’єктну позицію тих, хто її формує
Таке широке й разом з тим не завжди опрацьоване застосування оцінок,
оцінних процедур, інструментальних засобів висуває на передній план ряд
проблем, що раніше в педагогіці та школознавстві не ставились і не
вирішувались або не стояли так гостро:
сертифікація оцінних засобів, особливо в галузі застосування тестів;
етика й етичні обмеження оцінної діяльності;
об’єктивність і релевантність оцінки;
вибір індикаторів оцінки, критеріїв і показників;
проектування оціночно-діагностичних комплексів, оцінних технологій;
формування оцінної культури суб’єктів освітньої діяльності та
управління;
вибір і встановлення норм і стандартів.
Щоб виключити чи звести до мінімуму матеріальні, моральні втрати в
результаті некоректного здійснення оцінної діяльності, необхідно, як нам
уявляється, мати чіткі методологічні позиції з питань її здійснення,
реалізації результатів. Серед методологічних аспектів оцінної діяльності
значущими є такі:
ціле-ціннісні уявлення оцінної діяльності;
парадигмальний підхід до об’єкта оцінки, парадигмальне бачення сфери, в
якій здійснюється оцінна діяльність (від парадигмальної орієнтації
залежить вибір оцінних критеріїв і показників, визначення їх значущості
в узагальненій агрегативній моделі);
інтенсивність, обсяг застосування оцінної діяльності у зв’язку з
вибраною (яка сповідується) управлінською моделлю (можливі варіанти, що
простираються від тотального та всеосяжного, переважно зовнішнього
оцінювання до оцінювання за ключовими блоками та напрямами у зв’язку з
програмно-цільовим управлінням, із широким застосуванням аутооцінювання,
у зв’язку із застосуванням рефлексивного управління, реалізацією
синергетичних концепцій управління);
межі застосування оцінки й оцінної діяльності (потенційно можливі різні
обмеження етичного, технічного, ресурсного порядку);
метакласифікація та підпорядкованість задач оцінної діяльності в
освітніх системах у залежності від їх рівня, провідних видів діяльності
(наприклад, оцінна діяльність на рівні регіональної освітньої системи
має істотну відмінність від оцінної діяльності на рівні освітньої
установи за використовуваними індикаторами, інструментарієм, процедурами
тощо).
Уявляється, що для методологічно правильного застосування оцінних
комплексів і процедур необхідне рішення ряду наукових, організаційних
проблем:
усунення полісемії термінів і понять у сфері оцінної діяльності;
проведення максимально повної класифікації об’єктів оцінної діяльності
(зокрема на таких підставах, як: процесуальні та результуючі параметри;
основні компоненти освітньої системи; процес поточного функціонування та
процес розвитку освітньої системи тощо);
полінауковий синтез основних досягнень окремих наукових дисциплін у
галузі логіки, методології та технології оцінної діяльності
(кваліметрія, інформатика, метрологія, статистика, тестологія, теорія
прийняття рішень тощо);
організація служб сертифікації, експертизи, аудиту, консалтингу у сфері
оцінної діяльності;
складання повного реєстру апробованих (сертифікованих) оцінних засобів,
технологій і його систематичне оновлення;
U E
R¬o\
ae
модернізація підготовки фахівців із педагогічних спеціальностей у ВНЗ з
метою посилення таких її сторін і напрямів, як «оцінна діяльність»,
«управління освітніми системами»;
визначення перспективних напрямів наукових досліджень у сфері оцінної
діяльності.
Рішенню багатьох цих проблем може сприяти інтенсивний пошук у рамках
розв’язуваних задач конкретної освітньої практики. Зокрема, освітня
практика небезуспішно вирішує проблеми діагностики засвоєння навчального
матеріалу, педагогічного моніторингу; у ряді освітніх установ у рамках
систем якості розробляються та реалізуються процедури самообстеження;
розширюється арсенал засобів оцінки; використовуються сучасні досягнення
текстології; поширення одержали різні рейтингові системи; збільшується
кількість публікацій, дисертаційних досліджень із проблем оцінної
діяльності в освіті; упроваджуються процедури оцінки якості освіти.
У цілому можна констатувати тенденцію до переходу від несистемних,
примітивних форм і технологій оцінної діяльності до більш тонких,
систематизованих, апробованих, науково обґрунтованих версій. Первісна
розрізненість оцінних індикаторів замінюється інтегративністю,
локальність – усеосяжністю, концептуальна непослідовність – вивіреною
логікою.
У даний час напевно доречний висновок про те, що освітня практика деякою
мірою випереджає науку в галузі проектування засобів і технологій
оцінки. Це, з одного боку, дає науці могутнє підживлення у вигляді нових
ідей і розширює її емпіричну базу, з іншого боку, створює деякі
труднощі, пов’язані з некоректним використанням тих чи інших шкал,
процедур агрегування, помилковим трактуванням результатів оцінної
діяльності.
Однак зараз освітня практика відчуває певну кризу у сфері оцінної
діяльності у зв’язку з активним проникненням у її поле ідей управління
якістю освіти, рефлексивного управління освітніми установами, матричної
побудови організаційних структур управління тощо.
Позначені вище проблеми теорії та практики оцінної діяльності в галузі
освіти вирішуються або чекають свого рішення. За рівнем своєї складності
та невизначеності вони можуть претендувати на місце ключових,
першочергових для сучасної освіти. Від того, як вони будуть
вирішуватись, у числі іншого, залежить динаміка розвитку освітньої
системи країни, прогресивність здійснюваних у її рамках перетворень.
Термінологічний словник
екстеросистема – зовнішня система;
релевантність – змістова відповідність між інформаційним запитом та
отриманим повідомленням;
парадигмальний – від парадигма, тобто певний приклад концепції чи
теоретичного підходу;
агрегативний – об’єднаний у певну схему чи конструкцію;
аутооцінювання – внутрішнє оцінювання;
синергетичний – тобто такий, що підвищує результативність спільної дії;
метакласифікація – у сенсі така, що дозволяє класифікувати попередньо
класифіковані об’єкти;
полісемія – багатозначність понять;
аудит – перевірка діяльності, найчастіше фінансової;
консалтинг – консультування, надання консультативних послуг;
тестологія – теорія, учіння про розробку та обробку тестів;
емпіричний – знайдений у дослідницький спосіб.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
