Осуд антигуманної сутності війни у творчості Генріха Белля

Слово вчителя. Друга світова війна — величезна катастрофа XX століття —
знайшла своє відображення у творчості багатьох письменників світу.
Ставши очевидцями та учасниками її, переживши та переосмисливши бачене,
вони створили надзвичайно сильні за своїм емоційним впливом твори, які
викривали злочинну та антигуманну суть війни. До голосів протесту
А.Камю, Е.-М. Ремарка, Е.Хемінгуея та інших долучив свій голос один з
найвідоміших письменників повоєнної Німеччини, лауреат Нобелівської
премії 1972р. Генріх Белль.

Друга світова війна в житті та творчості письменника. Г.Белль та
Україна. Тези повідомлень учнів.

• Генріх Белль народився у Кельні 21 грудня 1917 року у католицькій
сім’ї майстра червонодеревника учасника Першої світової війни. Атмосфера
війни і негативне ставлення до неї ввійшли у життя Белля з раннього
дитинства. Діти в родині теслі та скульптора-різьбяра виховувались на
гуманістичних ідеалах, почували відразу до воєнщини, а згодом до
фашизму. Тож не дивно, що саме Генріх виявився в числі трьох із 200
гімназистів гуманітарної греко-латинської гімназії, які мужньо
відмовились вступити до спілки гітлерівської молоді.

• Влітку 1939 року Генріх Белль вступив до Кельнського університету, а
восени його призвали у гітлерівський вермахт. У солдатській шинелі він
пройшов усю війну, побував на території Франції, Польщі, Радянського
Союзу, Румунії, Угорщини. На власні очі побачив страхіття війни,
жорстокість фашизму, тричі був поранений, кілька місяців провів у
полоні. Восени 1945 року повернувся у Кельн, продовжив навчання в
університеті.

• Війна стала предметом зображення вже у перших оповіданнях. Г.Белль
стверджував: «Так, ми писали про війну, про повернення додому, про
руїни. Звідси й народилися ті три визначення, якими наділили молоду
літературу: «література про війну», «література тих, хто повернувся»,
«література руїн». Ці визначення виправдані: була війна — шість довгих
років, ми повернулися додому з цієї війни, ми застали руїни і писали про
це».

• Хоча Генріх Белль багато писав про війну, його не можна назвати
письменником-баталістом: він зумисне уникає писати про битви, про
фронтовий героїзм солдатів, бо категорично не приймає ідеалів
вермахтівського героїзму і не бачить його втілення у війні. Зате знову і
знову змальовує страхітливі наслідки війни: покалічені тіла, понівечені
війною долі, спустошене людське життя.

• Вже перша книга, повість «Поїзд приходить вчасно» (1949), зображувала
війну такою, якою її бачили солдати. У поїзді, повертаючись з відпустки
у свої частини, зустрічаються троє випадкових супутників. І хоча війна
ще точиться на чужій території, герої знають, що кінець «Великої
Німеччини» близький, і їдуть вони назустріч своїй смерті, яка «ніколи не
спізнюється». Про долю фронтовиків наприкінці війни розповів перший
роман Белля «Де ти був, Адаме?» (1951). Антивоєнний пафос цього твору
став одним із основних його складників.

• Продовжує лінію антивоєнних творів письменника роман «Дім без
господаря» (1954). Закінчилась страхітлива війна, та її грізна тінь все
ще нависає над героями роману. Минуле з його війною та злочинами фашизму
полишило страшні сліди у долі кожного з них, а особливо у долі дітей. І
письменник закликає не забувати жахів війни, недавніх нелюдяних злочинів
фашизму.

• Аналізові повоєнного життя Західної Німеччини присвячений роман
«Більярде пів на десяту» (1959). Та в ньому постійно присутнє минуле,
перед яким перестерігає автор читача: воно може повторитися, бо ті, що
винні у всіх жахах війни, спокійно прогулюються вулицями, знову займають
високі посади, рвуться до влади. Письменника турбує відродження
неофашистських тенденцій у країні. Це стосується і двох останніх романів
— «Дбайлива облога» (1985) і «Жінки на тлі річкового пейзажу» (1986).

• Борцем за мир, за перемогу гуманних начал у взаєминах між людьми
Генріх Белль виступав не лише у своїх творах. Він брав участь у мітингах
на захист миру, проти атомного озброєння, його публіцистичні статті
спрямовані проти насильства в усіх його проявах. Так, 1982р. на
Міжнародному конгресі у Кельні письменник виступив з промовою «Образи
ворогів», в якій нагадав про небезпеку реваншизму. 1985р. у зв’язку з
сороковою річницею капітуляції Німеччини Белль опублікував «Лист моїм
синам», в якому розповів, як він сам пережив і сприйняв закінчення
війни. Найчіткіше активна позиція письменника-громадянина була
сформульована ним самим: «Ми, письменники, народжені, щоб втручатися».
Ці слова залишились його девізом до останніх хвилин життя. Помер Г.Белль
16 липня 1985 року.

• Особливе місце в житті та творчості письменника займає Україна. Як
солдат Східного фронту влітку 1943 року Белль перебував на території
України. У його пам’яті назавжди залишилися назви географічних
місцевостей України, її міст і сіл: Галичина, Волинь, Львів, Одеса,
Херсон, Коломия, Стрий та багато інших. У Галичині, біля міста Стрия,
гине Андреас — головний герой повісті «Поїзд приходить вчасно». Якесь
передчуття підказує Андреасу, що саме тут він незабаром помре — «в
неділю рано між Львовом і Чернівцями». Трагізм долі героїв Белля багато
в чому визначає їх ставлення до місць, де відбувається дія творів:
«Галичина, темне слово, страшне слово і водночас воно вабить до себе.
Щось в ньому є від ножа, який поволі ріже…Галичина». Набагато кращим,
навіть дещо ліричним є враження героя від Львова: «Львів гарний. Львів
він може собі уявити. Гарні, похмурі і важкі ці міста, криваве їх
минуле, а тепер їхні провулки тихі, тихі й занедбані…Вулиці тут такі,
як у всіх великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі сумні вулиці з
блідо-жовтими будинками, які здаються вимерлими, а на вулицях повно
людей».

Аналітична робота над оповіданням «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

Слово вчителя. Белль з того самого дня, як став письменником, виявився і
проповідником «нового мислення». Він у своїх творах не повчає, не
агітує, не вдається до сили логіки, а створює атмосферу, в якій зло стає
нестерпним, війна — абсурдом. Спробуймо зрозуміти суть цього мислення та
особливості творчого методу письменника, проаналізувавши оповідання
«Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…». Запитання та завдання:

1. Що вас особливо вразило в оповіданні?

2. Визначте особливості композиції оповідання.

3. Чому автор обирає форму оповідання від першої особи, внутрішнього
монологу героя?

4. Наведіть приклади художніх деталей, які розкривають внутрішній світ
героя.

5. Чи називає автор ім’я свого героя? Чому?

Робота з картками-блоками.

Подорож коридорами гімназії

Спершу йшли довгим, тьмяно освітленим коридором, із зеленими,
мальованими олійною фарбою стінами, в які повбивано чорні, криві,
старосвітські гачки на одяг., потому пішли двері з табличками 5-А і 5-Б,
а між ними — «Хлопчик, що виймає терня» — прегарне, з червонястим
полиском фото у брунатній-рамі.

А ось уже й колона перед виходом на сходовий помісток, і довгий, вузький
фриз Парфенону за нею, справжній античний — мистецьки зроблений з
жовтавого гіпсу макет, і все інше, віддавна знайоме: грецький гопліт, до
п’ят озброєний, наїжений і грізний, схожий на розлюченого півня. На
самому ж помістку, на стіні, пофарбованій жовтим, пишалися всі вони — од
великого курфюрста до Гітлера…

Та коли ми поминули взірцевих арійців, за ними виринуло й усе інше: троє
погруддів: Цезар, Цицерон і Марк Аврелій, рядочком, один біля одного, —
чудові копії, всі жовті, античні, поважні, стояли вони попід стіною. А
коли ми зайшли за ріг, з’явилася й Гермесова колона, а далі, в глибині
коридору, — коридор тут був пофарбований у рожевий колір, — аж ген у
глибині, над дверима зали малювання, висіла величезна мармиза Зевса.

І знов я мимохідь глянув ліворуч, і знов побачив двері з табличками: 01
-А й 01 -Б, а поміж ними бурими, немов просякнутими затхлістю дверима
вгледів у золотій рамі вуса й кінчик носа Ніцше — другу половину
портрета було заліплено папером із написом: «Легка хірургія».

Та ось і він, я його вже побачив краєвид Того, великий і яскравий,
плаский, як старовинна гравюра, чудова олеографія, і на першому плані,
поперед колоніальних будиночків, поперед негрів і німецького солдата, що
безглуздо стовбичив там із гвинтівкою, на першому плані картини
красувалася велика, змальована в натуральну величину, в’язка бананів…

Словник:

«Хлопчик, що виймає терня» — славетний твір давньоримського мистецтва,
бронзова статуя з V сторіччя до н. е.

Гопліт — воїн при повній зброї у Стародавній Греції.

Курфюрст- Фрідріх Вільгельм Бранденбурзький (1620-1688), який численними
війнами заклав підвалини брандер-бурзько-прусської могутності.

Того — колишня німецька колонія в Африці.

1. Який висновок можна зробити про виховання у гімназії?

2. Чому тричі письменник привертає увагу читача до оформлення коридору
гімназії?

3. Знайдіть у тексті оповідання і прочитайте уривок, де описується
хрест, який висів колись над дверима школи Святого Хоми. З якою метою
автор так докладно оповідає історію цього хреста?

Від «лише очима» — до «озвалося серце»

Ти нічого не почуваєш; жодне чуття тобі нічого не каже, самі тільки очі;
жодне чуття не говорить тобі, що ти в своїй школі, в своїй школі, яку
всього три місяці тому покинув.

Серце в мені не озивалося. Чи то б воно й тоді не обізвалося,, якби я
опинився в тій кімнаті, де цілих вісім років малював вази й писав
шрифти? Стрункі, чудові, вишукані вази, прекрасні копії римських
оригіналів… Ніщо в мені не озивалось, і я мовчки похитав головою.

Все тут було таке далеке мені та байдуже, неначе мене принесли до
якогось музею міста мертвих, у світ, глибоко чужий для мене й нецікавий,
який чомусь пізнавали мої очі, але самі тільки очі.

І раптом за його плечима, на нестертому другому боці дошки я побачив
щось таке, від чого вперше, відколи я опинився в цьому мертвому домі,
озвалося моє серце; десь у потаємному його куточку зринув переляк,
глибокий і страшний, і воно закалатало в мене в грудях — на дошці був
напис моєю рукою.

Як і чому змінюються почуття героя?

Функції обірваної цитати у творі.

Пішов зі школи на фронт і поліг за… Подорожній, коли ти прийдеш у
Спа… Історичний коментар.

«Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли
тут, бо так звелів нам закон» — це початок вірша давньогрецького поета
Симоніда Кеоського, в якому прославлено загиблих під Фермопілами. Під
час греко-персидських воєн у 480 р. до н. е. триста спартанців на чолі з
царем Леонідом мужньо обороняли Фермопіли від персів. Усі спартанці
загинули в нерівному бою. Поняття «спартанське виховання» дожило до
наших днів, засвідчуючи надзвичайно високий рівень патріотичного,
фізичного й духовного гарту. Ідеал спартанців — воїн-патріот, здатний
щомиті стати на захист вітчизни.

1. Визначте функції перерваних цитат.

2. Чому, на вашу думку, одну з перерваних цитат автор виніс у назву
твору? Якого символічного значення вона набуває?

Запитання та завдання:

1. Чи можна назвати героя «жертвою антигуманної ідеології»? Обґрунтуйте
свої міркування.

2. Чому фінал оповідання залишився відкритим і розповідь несподівано
уривається?

3. Чи відчувається присутність автора в оповіданні?

4. Визначте особливості творчого методу Г.Белля.

5. У чому полягає актуальність оповідання?

Підсумок.

Герой оповідання Г.Белля, звичайний німецький юнак, вчорашній школяр
усвідомлює очевидну ілюзорність колишніх ідеалів і свій стан. Він —
фізично й духовно скалічена нацистським режимом людина без майбутнього,
жертва антигуманної ідеології. Розповідь від першої особи, форма
сповідального монологу, використання обірваних цитат дає нам можливість
глибоко проникнути у психологію персонажа, розкрити його внутрішній
світ, переживання, зрозуміти авторський задум. Читач постійно відчуває
присутність самого автора: у співчутливому ставленні до героя, у
ненависті до людських страждань, а найбільше — в усвідомленні
абсурдності війни, національної провини й відповідальності за її
розв’язання.

Похожие записи