Особливості та труднощі соціалізації чоловіків і жінок
Від народження дитина потрапляє у просторово-часовий плин соціального
оточення, яке задає безліч стереотипів статево-рольової поведінки, що
нав’язуються батьками, родичами, вихователями: “Це не гарно, це не
личить дівчинці (хлопчику)”; “Не плач, хлопчики не плачуть!”; “Не бийся,
так некрасиво дівчинці поводитись”…
З першими усвідомленнями себе як представника певної статі дитина
пов’язує це з цілою низкою ознак – з одягом, правилами поведінки,
виявами почуттів або їх забороною. На природні психологічні відмінності
між обома статями накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, що
відповідають чинній суспільній свідомості.
Численні стереотипи та суб’єктивні налаштування не тільки існують як
система поглядів на норми статево-рольової поведінки, а постають як
соціальні експектації, очікування, а тому відіграють активну роль у
формуванні соціальних дій і вчинкових стратегій людини. Якщо реальна
поведінка не збігається з нормативами, то суспільний загал удається до
тиску на свідомість особистості, використовує проти неї певні санкції.
Інколи останні є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення
статево-гендерної ідентичності та інші відхилення від загальноприйнятих
стандартів винних карали вигнанням або навіть більш суворими
покараннями). Однак у сучасному світі подібні санкції мають переважно
психологічний характер (осуд, негативні оцінки тощо), що спричиняють до
переживань соціального відступника (відчуття провини, сорому,
конфліктності тощо). Щоб уникнути неприємних переживань, представник
кожної статі прагне задовольнити моральні очікування, утілюючи своїм
способом життя адекватні форми гендерно-рольової поведінки.
Перебіг процесів гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок має
багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими
патріархальними стереотипами, перевагу має орієнтація на сім’ю та
сімейні цінності, майстерність ведення домашнього господарства тощо. Для
чоловіка, відповідно до тих самих стереотипів, нормативно бажаною є
більша активність за межами сім’ї, а відтак його професійна діяльність,
суспільна активність, службовий успіх. Успішність самореалізації
чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом, матеріальним
прибутком і фінансовими можливостями. Недаремно існує прислів’я, що «для
жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я».
Тому важливою умовою самореалізації долі жінки вважається вчасний,
успішний і щасливий шлюб. Жінка, яка не створила сім’ї, сприймається
оточуючими невдахою, і називають її «старою дівою». Чоловіка, який
ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, для нього навіть немає
відповідного прізвиська.
Зазначені стереотипи впливають на свідомість дитини, яка тільки починає
шлях у суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що
вони не можуть бути такими цінними працівниками у професійній сфері, як
чоловіки, що знаходить відображення в їхній самооцінці й певною мірою
«виправдовує» той факт, що серед жінок дуже мало справжніх лідерів. Якщо
врахувати існування соціальних та економічних умов, що закріплюють такі
викривлення дійсності, стає зрозумілим, що існує серйозна
соціально-психологічна проблема, пов’язана із самореалізацією спочатку
дівчинки та дівчини, потім молодої та зрілої жінки. Ці проблеми
спричинили появу різних феміністичних рухів, що покликані допомогти
жінкам у подоланні цих труднощів.
У процесі гендерного розвитку хлопчик також стикається з численними
проблемами – з визнанням в оточенні однолітків, лідерством, суперництвом
тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, за
логікою суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для
хлопчика навпаки – людський загал змушує вважати лідерські досягнення
невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, який залишається
нереалізованим у сфері лідерства, часто громадською думкою вважається
менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом. Це тисне на його
свідомість, змушує відмовлятись від покликання на користь сходження
щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності
є не стільки внутрішнім мотивом, скільки її суспільною адекватністю
стандартам, фемінінності-жіночості.
Таким чином, гендер – це складне, біологічно зумовлене, соціокультурне
явище, яке характеризується численними відмінностями в ролях, поведінці,
ментальних та емоційних рисах-параметрах між чоловічим і жіночим. Це –
один із базових вимірів соціальної структури соціуму, що разом з іншими
соціодемографічними та вітакультурними характеристиками – раса, клас,
вік – організує соціосистему. Масове відтворення гендерної свідомості на
рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну
структуру, тому коріння багатьох гендерних відмінностей варто шукати в
культурних та етнонаціональних традиціях і соціалізації, і тільки їх
менша частка залежить від уроджених, біологічних відмінностей між
чоловіком і жінкою. Як соціальний феномен гендер поєднує досить обсяжну
кількість компонентів, які можна розмежувати на дві групи складових: а)
як соціального інституту, б) як індивідуального статусу. Перша підгрупа
містить:
гендерні статуси, що соціально нав’язані суспільним оточенням як
соціостатеві ролі, норми та експектації;
гендерний розподіл праці, а саме розмежування суспільної та домашньої
праці між членами суспільства, які є носіями різних гендерних статусів;
гендерно визначене родинне підпорядкування як набір прав і можливостей
для кожного гендерного статусу в сімейній (родинній) ієрархії;
гендерні біологічні (статеві) сценарії поведінки, а саме нормативні
взірці сексуального бажання та статевої дії, що закріплені за конкретним
гендерним статусом;
гендерні якості особистості, передусім комбінаційне поєднання
характерних рис, які визначають певний набір почуттів і поведінки членів
різних гендерних статусів;
гендерну ідеологію, яка виправдовує існування гендерних статусів, їх
різну оцінку в суспільстві;
гендерний імідж (образ дії та поведінки), що передбачає культурну
репрезентацію перед гендером його тілесності в символічній формі та
творах мистецтва, які репродукують і легітимізують гендерні статуси.
Гендер стосовно індивіда певної статі як самостійного обіймає:
біологічну стать, яка визначається з моменту народження й заснована на
наявності певних геніталій;
гендерну ідентичність – особисте осмислення та прийняття своєї
приналежності до певної статі;
гендерний шлюбний і репродуктивний статус, що відображає виконання або
відмову від шлюбу, дітонародження, батьківських ролей;
гендерні сексуальні орієнтації, тобто соціально й індивідуально прийняті
взірці сексуальних почуттів, бажань, їх практичне втілення та
ідентифікація з ними;
гендерну особистість, для якої характерні інтерналізовані моделі
соціально прийнятних почуттів, емоцій, переживань, котрі зміцнюють
сімейні структури, материнство й батьківство;
процес виробництва гендера як такої соціальної практики у вивченні
статевої поведінки, коли переважають гендерно забарвлені взаємостосунки
у просторі певного соціального бажання статусу;
гендерну презентацію, а саме показ, демонстрацію як особистості з
певними гендерними якостями через засоби одягу, косметики, прикрас та
інших інформаційно значущих (тілесних) маркерів.
Окреслена сукупність компонентів гендера та умов його соціалізації дає
підстави розглядати особистість як носія гендерних норм, що привласнені
нею в суспільному житті. Саме дієвість соціальних норм і культурних
традицій формує свідомість людини, її погляди, поведінку й навіть стиль
і зміст життєдіяльності.
^
`
`
причинені як біологічними, так і соціальними чинниками. Гендерний
стереотип є важливою складовою низки соціальних норм: у кожного індивіда
є уявлення про властиві чоловікам і жінкам набори конкретних якостей і
моделей поведінки, яких дотримується більшість людей, чітко розрізняє
правильну та неправильну поведінку представників кожної статі (Ш. Берн).
Очевидно, що основними причинами дотримання гендерних канонів є
нормативний та інформаційний тиск найближчого оточення. Перший описує
механізм адаптації особи у привласненні гендерних ролей (прикладом цього
тиску є негативна реакція батьків на ігри своїх дітей, які характерні
для протилежної статі); другий розширює знання про себе і світ та
орієнтує на використання інформації в отриманні тієї чи іншої позиції
під час вирішення важливих соціальних питань. Свою поведінку в
гендерному відношенні особа вважає правильною тільки тоді, коли
спостерігає її у членів референтної групи, що становить суть соціальної
верифікації.
Підкорення соціальним нормам у певній ситуації економить мисленнєві та
вольові зусилля: усе, що вимагається, – це виявляти соціально очікувану
поведінку. Так відбувається і з гендерними сімейними нормами, які
більшість людей приймають неусвідомлено, поза сумнівом і критикою. Не
дивно, що сучасна сім’я переважно має традиційний для західної культури
патріархальний устрій, хоча в останні десятиліття вона все більше стає
патріархально-матріархальною, тому що соціальний статус жінки постійно
зростає.
Сучасне повсякдення недосконале в багатьох аспектах, тому воно не формує
повною мірою мужніх чоловіків і довершено жіночих жінок. При цьому
психологи стверджують, що мужність і жіночність не протистоять одне
одному, і навіть бажано бути андрогінним або андрогінною, тобто володіти
кращими якостями обох статевих ролей. Основоположник гуманістичної
психології А. Маслоу вказував на зв’язок між психологічним здоров’ям
людини та її здатністю до внутрішньої самокомунікації між чоловічою та
жіночою вихідними складовими, а С. Бем підкреслювала, що душевне
здоров’я не повинно мати гендера, і, загалом, андрогінія позитивно
впливає на наш психологічний стан, оскільки виявлений її вплив на
ситуативну гнучкість як здатність зосереджуватись на інтересах інших
залежно від ситуації, високу самоповагу, мотивацію досягнень, належне
виконання батьківської ролі, суб’єктивне відчуття благополуччя. Крім
того, психологічне пізнання сімейних взаємостосунків дало змогу
встановити високий ступінь задоволеності шлюбом андрогінів на противагу
від членів тих сімей, у яких хоча б один партнер є статево типізованим.
Існує п’ять основних типів підпорядкування гендерним нормам, яким
притаманні такі ознаки:
а) поступливість – підпорядкування соціальним нормам, за яких людина не
приймає їх, але співвідносить свою поведінку з ними задля уникнення
покарання й отримання соціального схвалення;
б) схвалення, інтерналізація – підпорядкування соціальним нормам за
умови їх повного прийняття;
в) ідентифікація – підпорядкування соціальним нормам у ситуації, коли
внутрішнє «Я» індивіда повторює дії рольової моделі;
г) непідкорення – відкидання соціальних норм незалежно від моделі
соціальної поведінки;
д) андрогінія – у поведінці індивіда наявні рольові моделі представників
обох статей.
Отже, кожному типу притаманний якийсь тип підпорядкування гендерним
нормам, що й дає можливість емпірично діагностувати та досліджувати їх.
У цьому форматі психологічного пізнання гендера очевидно, що гендерні
стереотипи залежать від культури та соціальної структури суспільства, в
якому вони формуються. Процес підпорядкування гендерним нормам є суто
індивідуальним, тобто залежить від рівня розвитку особистості, якості
виховання в батьківській родині, особливостей її життєвого шляху та від
приналежності до певного покоління.
Гендерна ідентичність особистості
Гендерні ролі не виникають відразу з народженням дитини, вони
розвиваються під впливом багатьох чинників упродовж людського життя.
Цьому розвитку властиві свої закономірності та суперечності, від нього
залежать характер життєвого сценарію людини, стиль її життя та стратегії
поведінки в різноманітних ситуаціях. Розвиток гендерних ролей або
гендерний розвиток пов’язаний з багатьма значущими параметрами
особистості, зокрема з ідентичністю.
Процес гендерного розвитку як набір соціально зумовлених варіантів
статевих ролей та статево-рольової поведінки реально відбувається в
контексті важливого для вітакультурної реалізації людини в метапроцесі,
який прийнято називати соціалізацією. Її суть полягає у привласненні
особою суспільного досвіду, соціальних норм і цінностей, у тому числі й
відповідних ролей та функцій. По-перше, у соціальних ролях закріплені
норми та правила окультуреної поведінки у вигляді рольових експектацій,
тобто нормативних вимог до виконання цих ролей. По-друге, рольова
поведінка – найважливіший вид соціального діяння, де ролі відіграють
роль засобу долучення особистості до групи, соціуму, а також форма
соціальної адаптації та особистісного самоствердження. Тому особливості
рольової соціалізації – це не лише освоєння суспільних очікувань у
самоздійсненні певного вчинення, а й рольовий розвиток особистості,
формування чіткого психологічного репертуару ролей як соціальних, так і
особистісних.
Серед великої кількості освоєних людиною ролей виняткове значення мають
статеві та гендерні ролі, що безпосередньо пов’язані з усвідомленням
себе представником певної статі з її нормативами поведінки. Статеві та
гендерні ролі, накопичуючись і самоорганізовуючись, на новому рівні
розвитку особистості виявляються як ідентичності, тобто як найістотніші
характеристики людини, без яких вона не може існувати як свідома
соціальна автономність, повноцінна особистість. Ідентичність – це
збереження та підтримка особистістю власної цілісності, тотожності,
нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я»,
усвідомлення в собі певних особистісних якостей,
індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів
поведінки, що визнаються своїми, достовірними. Адекватно розвинена
психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров’я особистості.
Її формування починається з моменту відділення дитини від матері та
продовжується все життя, аж до самої смерті.
Рольова ідентичність – це усвідомлення себе суб’єктом психологічних
ролей, яких, на думку Чеда Гордона, є п’ять видів:
статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини
як чоловіка або жінки, є однією з найістотніших і становить підґрунтя
статево-рольової ідентичності, що пов’язана з такими ролями, як
«незаймана», «нечепура», «скромник» та ін.;
етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової,
релігійної, національної спільноти, мовної групи, субкультури та іншої
соціальної структури, від якої залежать цінності та стилі
міжособистісної взаємодії людей;
ідентичності членства, що базуються на зв’язку між людиною й
організаційним життям суспільства завдяки всім формам групової єдності
(«студент», «член правління», «членство у специфічних гуртках,
компаніях, комірках і групах»);
політична ідентичність, що ґрунтується на таких самохарактеристиках, як
ліберал, консерватор, радикал або соціаліст; від Я-концепції політичного
лідера, переможеного або миротворця розвиваються типові паттерни
ставлення людей до конкуренції, влади та прийняття загальнодержавних
рішень;
професійна ідентичність – система рольових ідентичностей щодо роботи як
у домашньому господарстві (дружина, батько, діти), так і за його межами
(адвокат, сантехнік, науковець тощо); особистість і пов’язана з нею
Я-концепція («чесна людина», «працелюб») є найбільш значущими в системі
ідеалізованих рольових ідентичностей особи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
