Реферат на тему:

Особливості та структура дидактичної гри

У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються
дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву,
пам’ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах,
формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у
пізнанні світу і себе.

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви,
нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета
дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку,
ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них
елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність
сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну
діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх
вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити,
уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і
побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та
інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом
навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину
правильно сприймати об’єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який е її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні
знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні
процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування
знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації
мимовільної уваги і запам’ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна)
та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно
навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються.
Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий
задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях,
які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а
пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета,
прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння
пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових
дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів
змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма
вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне
прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це
спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і
правила гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу,
уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість,
підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці
на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і
задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно
до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче
ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового
ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес
до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,
ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних
аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності
достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути
різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт,
м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото,
доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки
та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя
сім’ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні
картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати
думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих
ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги,
швидкого і тривкого запам’ятовування.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне
виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню
у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів
як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками
і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють
естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми,
дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає
позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м’язи рук, що
сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу
досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з
предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого
розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер
(дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль
словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності
мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний
особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального
змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного
педагогічного керівництва ними.

Структура дидактичної гри

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Дидактичні та ігрові завдання. Кожна дидактична гра має специфічне
дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання
обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога
на дітей і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку
мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв’язного
мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового
запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність
дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального
змісту гри на пізнавальну діяльність дітей.

Виконуючи під час гри ігрове завдання, діти виявляють активність,
бажання і потребу розв’язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання
можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, під час гри в лото завдання
полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з
пірамідкою — зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі
«Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки визначити предмети і
назвати їх. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв’язок
навчання і гри.

Правила гри. Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та
ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини,
організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, спонукають
дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться
діяти всупереч безпосередньому імпульсу.

Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти
з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У
дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.
Вони по-різному впливають на поведінку дошкільників: одні діти
беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими
учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у
звичайних — порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання
правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості
ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки дітей є важливим
педагогічним завданням.

Ігрові дії. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії,
завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих
певним правилам дій неможлива гра.

Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість
ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв’язання дидактичного
завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що
використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють
розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння
змістом передбаченого програмою матеріалу.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх
порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів
тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають
значно складніші стосунки між ними. Вони можуть полягати у виконанні
конкретної ролі у конкретній ситуації, загадуванні і відгадуванні,
своєрідному змаганні (хто скоріше закриє порожні клітинки великої картки
маленькими тощо).

Захоплюючими є ігрові дії в народних іграх, завдяки яким, як стверджував
К. Ушинський, дитина вчиться мислити, набуває важливі знання. У кожній
народній грі розум дошкільника працює жваво й енергійно, почуття
напружені, дії організовані, їх зміст насичений яскравими образами,
внаслідок чого дитина не просто їх наслідує, а живе у певній ігровій
ситуації.

Результат гри. Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування
загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є
результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і
в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результатом
гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у розумовій діяльності,
налагодженні гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум
визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх
здійсненні та розв’язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування
хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

Література

Антонович Є. А. та ін. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів, 1992.

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх дошкольников. — М.,
1992.

Артемова Л. В. Театр і гра. — К., 2002.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991.

Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М.,
1983.

Гаспарова Е. М. Режиссерские игры // Игра дошкольника. — М., 1989.

Давидчук А. Н. Конструктивное творчество дошкольников. — М., 1973.

Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников /
Под ред. Л. А. Венгера. — М., 1978.

Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К., 1987.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г.
Само-руковой. — Ч. 2. — М., 1988.

Жуковская Р. И. Игра и ее педагогическое значение. — М., 1975.

Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

Игра дошкольника / Под ред. С. Л. Новоселовой. — М., 1989.

Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей
дошкольного возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.

Карпова С. Н., Лысюк Л. Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. —
М., 1986.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М„ 2002.

Косаковская Е. А. Игрушка в жизни ребенка. — М., 1980.

Лиштван 3. В. Игры и занятия со строительным материалом в детском саду.
— М., 1971.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1991. (Розділ
«Гра»).

Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.

Михайлова 3. А. Игровые занимательные задачи для дошкольников. — М.,
1990.

Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна
своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999.

Похожие записи