Особливості роботи з гіперактивними дітьми 

Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей – це клінічний синдром з
широким спектром проявів, головними серед яких є порушення здатності
дитини контролювати та регулювати власну поведінку, що виявляється в
моторній гіперактивності, порушеннях уваги та імпульсивності.

Надмірна рухливість, непосидючість, неуважність – це серйозна проблема
дитячого віку. Психокінетичні порушення у дітей визнано проблемою номер
1 у світі.

Метью Сміт, аспірант Центру медичної історії при Університеті Ексетера,
Едмонтон, Великобританія, вважає, що проблема гіперактивності сучасних
дітей як патологічного стану останнім часом активізувалася Але в
багатьох батьків, педагогів і самих дітей складається неправильне
розуміння явища як такого. Сьогодні гіперактивність ставиться як діагноз
дитячого психічного розладу, пояснює Сміт. Таких дітей беруть на
спостереження в невропатолога, і багато хто з них отримує для лікування
сильнодіючі ліки. До 1950-х років лікарі такому стану дитячої психіки не
надавали особливого значення, а в 1957 році він був описаний як
захворювання. У своїй доповіді на конгресі гуманітарних і суспільних
наук, що проходив в Університеті Оттави

( Канада) Сміт, заперечуючи сучасний підхід, заявив, що явище
гіперактивності сьогодні – це нормальна поведінкова реакція наступного
покоління. Медики вважають, що гіперактивність є ознакою адаптації до
нового сучасного ритму.

Дітям з таким діагнозом в Україні приписують препарати, які можуть
погіршити їхній стан, наприклад нейролептики. Їх застосування при ГРДУ
зменшує рухливість таких дітей. Ці хімічні речовини можуть бути
небезпечними, оскільки мають низку побічних дій, таких, як утруднення
психічного розвитку, проблеми соціальної адаптації тощо.
Психостимуляторів, якими лікують цю хворобу в інших країнах, в Україні
просто немає.

Зараз експерти зупинилися на терміні гіперактивний розлад із дефіцитом
уваги (ГРДУ). Олег Романчук синтезував сучасні наукові знання та
практичний досвід допомоги дітям із цим розладом. Велику увагу присвячує
аналізу сучасних поглядів щодо природи розладу, його етіології,
патогенезу та клінічної картини. Детально висвітлює питання діагностики
та терапії – зокрема допомоги батькам дітей із ГРДУ, розглядає підходи в
системі освіти та питання медикаментозної терапії. Книга «Гіперактивний
Розлад з Дефіцитом Уваги у дітей» спростовує поширені міфи щодо цього
одного з найбільш досліджених дитячих розладів та пропонує цілісну
модель допомоги дітям із ГРДУ та їхнім сім’ям, яка базується на сучасних
наукових знаннях. Дану модель представлено з огляду на можливість її
інтеграції в українську суспільну реальність – книга відображає також
практичний досвід роботи програми для дітей з поведінковими розладами
навчально-реабілітаційного центру « Джерело» (Львів). На прес-
конференції Олег Романчук висловився: « У Львові створили
клініку-програму для гіперактивних дітей. За три роки там побували 300
малюків. Вони дуже веселі, добрі та безпосередні. Треба змінити
ставлення до цих дітей. Ми можемо бути толерантними»].

Наразі ж важливо усвідомлювати, що суть діагностичних етикеток не в
тому, щоби їх «начіпляти» на дітей, перестаючи при цьому бачити
індивідуальну особу у її неповторності, а у тому, щоби мати змогу
розуміти особливості цієї дитини та знати, як їй допомогти у подоланні
труднощів.

У 2004 році Всесвітня асоціація дитячої та підліткової психіатрії та
суміжних професій визнала ГРДУ проблемою №1 у сфері охорони психічного
здоров’я дітей та підлітків. І це може здаватися дивним, адже якщо для
нас діти з ГДРУ – це всього лише милий у своїй «нечемності» Петрик
П’яточкін із мультфільму, якому достатньо один раз усвідомити наслідки
своїх вчинків і його поведінка виправиться-то важко збагнути, чому
проблеми « Петриків» набирають такої ваги.

За різними експертними оцінками, в Україні нараховується від 50 до 150
тис. з гіперкінетичними розладами, або гіперактивних дітей. Однак за
офіційною статистикою їх ніби не існує. Зігноровані в ранньому віці
проблеми цих дітей стають джерелом негараздів у їхньому дорослому житті
та соціальних проблем у суспільстві. Про це йшлося під час «круглого
столу» «Гіперактивні діти: тест на зрілість суспільства», в якому взяли
участь українські й зарубіжні психологи, представники МОЗ та громадських
організацій, повідомляє кореспондент УКРІНФОРМу

За даними УКРІНФОРМу керівник відділу охорони дитинства та материнства
МОЗ Раїса Моїсеєнко зазначила, що гіперактивні діти були і будуть
завжди. У будь-якому суспільстві їх у середньому до 5%, але в нас дуже
часто не ставлять діагнози, які давно існують у всьому світі.

Отож на сьогодні можна стверджувати, що ГРДУ є етіологічно поліморфним
розладом, при якому щонайменше два фактори – генетичний та органічного
ураження ЦНС абож їх комбінації- є причиною розладу.

Пригадаємо, що ГРДУ є розладом, який зумовлюється недостатньою зрілістю
функцій лобної кори півкуль головного мозку. Саме така концепція ГРДУ як
розладу самоконтролю розроблена Berkley і представлена у його грунтовній
монографії на цю тему «ГРДУ та природа самоконтролю», а також у
пізнішому виданні «ГРДУ: посібник по діагностиці і терапії»].

Функції лобної кори полягають у загальному контролі та організації
поведінки людини. Лобна кора є свого роду «центральним командним
пунктом», який на основі аналізу та синтезу інформації приймає рішення і
дає керівництво до дії.

Здатність лобної кори тимчасово пригальмовувати імпульси перед тим, як
діяти, є дуже важливою. Вона дає дитині час, необхідний для того, щоб
пов’язати існуючу ситуацію з минулим досвідом, а також зазирнути в
майбутнє, щоби спрогнозувати віддалені наслідки своїх дій.

Інша функція лобної кори полягає у контролі уваги – ми можемо вибирати,
на чому слід зосереджувати увагу і можемо втримувати концентрацію на
найважливішому. Із цим пов’язана і роль лобної кори в аналізі і синтезі
інформації – стаючи дорослішими, ми все менше діємо під впливом першого
враження, системніше аналізуємо ситуацію, шукаємо інформацію, якої
бракує, перевіряємо факти, згадуємо минулий досвід та звертаємося за
додатковою інформацією в «архів пам’яті». І лише тоді приймаємо рішення
щодо дій.

Важливо відзначити, що у дітей з ГРДУ виконавчі функції лобної кори не є
повністю відсутніми, як і невірним є уявлення, що вони зовсім не
дозріватимуть із віком. У них так само іде процес вікового дозрівання,
але у порівнянні з ровесниками ступінь розвитку функцій буде завжди дещо
нижчим, як у дитини біологічно молодшої.

Іншою проблемою у самокеруванні поведінкою дітей із ГРДУ є дефіцит
внутрішньої мови. Як показали дослідження Berkley, у дітей із ГРДУ
зменшене використання внутрішнього мовлення для керування власною
поведінкою. Зазвичай внутрішнє мовлення є дуже важливим для того, щоб
подумати про себе, про можливі наслідки поведінки, розглянути різні
варіанти наших дій і вибрати найоптимальніший.

°

?

?

жень та здатність швидко « насичуватися», а отож шукати нової
стимуляції, то можна передбачати, наскільки серйозними можуть бути
проблеми з неуважністю в ситуаціях «нудних» для дитини, — як – от,
наприклад, урок у школі.

Супровід гіперактивної дитини

Важлива роль відводиться всім учасникам супроводу гіперактивної дитини,
які в цьому процесі мали виконувати свої обов’язки.

Сім’я це дотримання режиму, виховання моральних якостей, виконання
завдань, контроль; психолог – модифікація оточення; вихователь –
пізнавальна діяльність, дрібна моторика, поведінкові стереотипи,
контроль, вчитель музики – музикотерапія, відчуття ритму, дихання,
голос, естетичне виховання; вчитель фізичної культури – загальна
моторика, кінезіологія, координація рухів; медичний блок ( в умовах
школи)- контроль за нагрузкою, масаж, ЛФК; вчитель-логопед – корекція
вимови, розвиток мовлення, підтримка, допомога, підкреслення позитивних
рис, створення ситуації успіху та інше.

Домашня програма корекції включає:

• зміна поведінки дорослого і його відношення до дитини ( демонструвати
спокійну поведінку, уникати слів «не можна», взаємовідносини з дитиною
будувати на довірі і взаєморозумінні);

• змінити психологічний мікроклімат в сім’ї ( дорослі повинні менше
сваритися, більше приділяти уваги дитині, проводити вільний час усім
разом);

• організацію режиму дня і місця для занять;

• спеціальну програму, що передбачає керівну силу методів підтримки і
нагород. Домашня програма нагород включає наступні моменти:

• Кожен день перед дитиною ставиться певна ціль, яку вона має досягти (
наприклад, добре виконання домашніх завдань, прибирання в своїй кімнаті,
приготування обіду, покупки).

• Зусилля дитини при досяганні цієї цілі заохочується.

• В кінці дня поведінка дитини оцінюється в залежності з досягнутими
результатами.

• Батьки час від часу повідомляють вчителю про зміни в поведінці дитини.

• При досягненні значного покращення у поведінці дитина отримує дану
обіцяну нагороду.

В розмові з дитиною і особливо, коли батьки дають йому завдання,
потрібно уникати директивних вказівок, необхідно повернути ситуацію
таким чином, щоб дитина відчула: вона зробила корисну справу для всієї
сім’ї, йому довіряють, на нього надіятися. При спілкуванні з дитиною
слід уникати постійних вказівок, на зразок, « сиди спокійно», « не
розмовляй». В якості прикладів заохочень та нагород можуть виступати
наступні варіанти: дозволити дитині подивитися телевізор на пів години
довше дозволеного часу, пригостити спеціальним десертом, дати можливість
брати участь в іграх із дорослими (лото, шахи), купити ту річ, про яку
вона давно мріє. Якщо дитина на протязі тижня веде себе достойно, в
кінці тижня вона має отримати додаткову нагороду. Це може бути якась
поїздка разом з батьками за місто, екскурсія в зоопарк, а театр. Батькам
рекомендується написати список того, що вони очікують від дитини у плані
поведінки. Цей список у доступній формі пояснити дитині. Після цього
всього написаного чітко дотримуються, і дитина нагороджується за успіх в
його виконанні. Від фізичного покарання потрібно утримуватися.
Запропонований варіант психологічного тренінгу не є ідеальним і не
завжди його можливо виконати. Але батьки використовували окремі елементи
цієї програми, взявши її основну ідею: заохочувати дитину при виконанні
поставлених цілей. Причому не має значення, в якому вигляді це буде
представлено: матеріальна нагорода чи просто посмішка, ласкаве слово,
підвищена увага до дитини, фізичний контакт (поглажування). При
незадовільній поведінці ми рекомендували легке покарання, яке мало бути
негайним і обов’язковим. Це може бути просто словесне незадоволення,
тимчасова ізоляція від інших дітей, позбавлення «привілегій». Необхідно
пам’ятати, що негативні методи виховання неефективні по відношенню до
гіперактивних дітей. Особливості їх нервової системи такі, що поріг
чутливості до негативних стимулів дуже високий, тому вони не сприймають
догани чи покарання, але легко відповідають на найменшу похвалу. Способи
нагороди і заохочення дитини варто постійно міняти.

Якщо в домашній програмі домінує поведінковий аспект, то в школі основне
навантаження іде на когнітивну терапію, щоб допомогти дитині справитися
із труднощами у пізнанні і факторами, які його ускладнюють.

Насамперед в класі вчитель-логопед має подбати про:

1. Зміну оточення: місце дитини в класі – поряд із педагогом, зміну
режиму занять із включенням хвилинок активного відпочинку, регулювання
взаємовідносин із однолітками.

2. Створення позитивної мотивації, ситуації успіху.

3. Корекцію негативних форм поведінки, в тому числі немотивованої
агресії.

4. Регулювання очікувань (стосується і батьків), так як позитивні зміни
в поведінці дитини проявляються не так швидко, як би хотілося оточуючим.

5. Проведення ігор на заняттях, які спрямовані на розвиток уваги.
Нагорода дитини у любих ситуаціях, що вимагають концентрації уваги.

6. Вправи по релаксації і зняттю напруги.

7. Забезпечення твердого режиму дня.

8. Вчитель має велику роботу розділити на кілька маленьких частин. Тим
самим дітям із ГРДУ буле легше засвоювати матеріал, оскільки відпаде
необхідність утримування уваги.

9. Вчителям –логопедам варто проводити свої заняття яскраво, радісно і
не монотонно.

10. Використання інтерактивних методик дає позитивний результат – метод
ейдетики.

11. Комп’ютер являється найкращим засобом навчання таких дітей. Він не
тільки не виражає ніяких емоцій, а й безжально констатує помилки.

12. При розподілі домашнього завдання педагогам слід не забувати, що
діти із ГРДУ не можуть довго на чомусь зосереджуватися, тому домашнє
завдання має бути якісно насиченим, але не об’ємним.

13. Варто закріпити за такими дітьми ряд прав:

• оцінювати їх роботи не за якістю оформлення, а по змісту;

• надавати їм додатковий час для виконання завдань;

• перевіряти засвоєння матеріалу у формах, що не передбачають жорсткої
регламентації;

• дозволити їм при необхідності виходити із класу під час уроку чи
передбачити для них можливість короткого відпочинку в ході уроку, не
наражаючись на нарікання педагогів.

Можливості педагога-логопеда у вирішенні проблеми гіперактивності
достатньо великі. Педагог, що шукає завжди може запропонувати свій
підхід до дитини із ГРДУ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адлер А. Очерки по индивидуальной психологии. М., 2002.

2. Акимова М.К., Козлова В.Т. Индивидуальность учащегося и

индивидуальный подход.-М.:Знание, 1992.

3. Акимова М.К., Козлова В.Т. Психофизиологические особенности
индивидуальности школьников. – М.: Академия, 2002.

4. Аксарина Н. М. Основные этапы и особенности развития высшей нервной
деятельности детей раннего возраста. М., 1974.

5. Александровский Ю.А. Глазами психиатра. М. , 1999.

6. Астапов В.Т. Тест тревожности.- М., 1992.

7. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта.- Рівне: Ліста-М, 2003.

8. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния
воспитания и семейных отношений. М, 1999.

9. Безруких М. Дети, которых не понимают взрослые//Дошкольное
воспитание.№5. 2002.

10. Безруких М.М., Ефимова С.П. Ребенок идет в школу. Знаете ли вы
своего ученика? М., 1996.

11. Берон Р., Ричардсон Д. Агрессия.СПб.2000.

Похожие записи