Реферат на тему:

Особливості формування сексуальної культури молоді

Основними тенденціями розвитку масової сексуальної культури сьогодні є:
вульгаризація, зведення складних любовно-еротичних почуттів і переживань
до примітивної і стандартної сексуальної техніки; комерціалізація,
надприбутки секс-індустрії, що не має нічого спільного ні з етикою, ні з
естетикою, ні з педагогікою; вестернізація (орієнтація на західний
порноринок) тощо. Окрім цього:

1. Відбувається індивідуалізація і приватизація сексуальності, перехід
від зовнішнього соціального контролю до індивідуального саморегулювання;
звільняючись з-під влади церкви, сім’ї, держави, сексуальність
включається в систему індивідуальних, особистих цінностей.

2. З поглибленням традиційних ірраціональних страхів, протиставляння
душі і тіла й табуювання тілесних переживань, сексуальна насолода
визнається позитивною соціальною і культурною цінністю і включається не
лише у побутову, але й у високу культуру.

3. Демократичне суспільство відмовляється від жорсткої регламентації й
уніфікації сексуального життя, віддаючи перевагу плюралізму і
толерантності. Сексуально-еротична техніка, мотивація, вікові межі,
кількість і навіть стать сексуальних партнерів все частіше визнають
приватною справою індивіда чи пари.

4. Жіноче рівноправ’я і радикальна ломка ґендерних норм і стереотипів
підриває, робить проблематичним багато традиційних уявлень про природу
статі і сексуальності. Це збільшує різноманітність стилів сексуального
життя і розширяє межі свободи особистості.

5. Легалізація одностатевого кохання і зростання політичної і культурної
активності сексуальних меншин також сприяють цим процесам, висвічуючи
комунікативні і гедоністичні аспекти сексуальності, що принципово не
зводяться до репродуктивної функції.

Становлення нових форм і взірців сексуальної поведінки завжди суттєво
відстає від руйнування старих стандартів, яке спочатку скрізь і всюди
сприймається як прояв аномалії та анархії. Ослаблення сексизму й
багатьох традиційних табу розширяє індивідуальну свободу і вибірковість
лише за умови достатньо високої загальної і сексуальної культури.

Секс – це цілий світ, багатий своїми таємницями і законами. І ці закони,
ці таємниці необхідно пізнавати. Італійський психолог А. Менегетті у
своїй праці „Жінка третього тисячоліття” (1999) писав: „Під сексом я
розумію не лише статевий акт, але всю ту гру, яка ведеться нами в
особистому і соціальному житті. Рівень сексуальних відносин завжди
відповідає ступеню життєвої зрілості” [65; 72]. Секс завжди можна
вдосконалювати. Тільки на відміну від всього іншого для цього потрібна
нова інформація і практика. Переважну більшість чоловіків ніколи не
вчили займатися сексом. Як тільки юнаки в стані збуджуватись чи
займатись мастурбацією, відразу вважають себе „серйозними” експертами в
цьому питанні.

Практично у кожного після одруження виникають проблеми, що торкаються
сексуальної сфери. І це цілком природно. Молоде подружжя не в змозі саме
дати відповідь на всі питання, що з’являються. І дуже рідко шлюб буває
щасливим, коли подружжя залишаються неуками в цьому питанні: добрих
намірів і природних інстинктів недостатньо для створення гармонії.
Питання навіть не в тому, чи є у людей пов’язані зі сексуальністю
проблеми – вони є у всіх, а в тому, як вони переживаються,
усвідомлюються й вирішуються.

Кожна молода людина, яка готується до вступу в шлюб, повинна бути
сексуально вихованою, володіти азами сексуальної культури. Це насамперед
культурно-еротичне розуміння статевого життя людини, окультурення
статевого потягу, вміння розібратися в порадах старших і спеціальній
літературі, правильно ставитись до сексуальності і відхилень та збочень
у сексуальній сфері, розвінчувати існуючі міфи і хибні, навіть
провокаційні думки. Якщо сьогодні однозначно прийнятне таке поняття як
сексуальна культура, то варто зрозуміти, що будь-яка культура, в тому
числі сексуальна, формується, тобто передбачає виховання, навчання й
освіту.

Алекс Комфорт у своїй праці „Радость секса” (1992) так говорить про
майстерність у техніці сексу: „Всі, хто не безсилий і не дурний, здатні
танцювати і співати – так чи інакше. Це виправдовує спробу навчити
займатись коханням. Кохання, як і пісня, – це щось, що робиться
довільно. З іншого боку, відмінність між Павловою і палацом танців чи
оперою і співом перукаря значно менша, ніж між сексом, як його розуміє
останнє покоління, і тим, чим він може бути” [66]. Добре, що це
починають усвідомлювати в суспільстві. Сьогодні є достатньо книг про
основи сексуальної культури. Основна користь їх в тому, що вони дають
змогу звільнитися від комплексів з приводу норми, можливостей і
різноманітності сексуального досвіду, долати всілякі забобони і
сексуальні міфи.

Під сексуальною культурою розуміють уміння приносити собі і партнеру
фізичне задоволення на якомога вищому рівні інтенсивності, уникаючи при
цьому незручностей і неприємних наслідків (сексуальні травми, небажаної
вагітності тощо). Це вміння організувати і провести інтимну близькість з
максимальними задоволеннями для обох. Це витонченість у задоволенні
статевої потреби. Сексуальна культура є невід’ємною частиною людської
культури, яка, з одного боку, виражає і узагальнює, а з другого,
регламентує і координує існуючу багатоманітність сексуальних проявів
людини. Вона регулює сексуальну поведінку, стиль взаємодії партнерів,
піддає сексуальну природу людини певній регуляції на благо сім’ї, шлюбу,
суспільства. Можна констатувати низький рівень дошлюбної сексуальної
культури подружніх партнерів:

– сприйняття сексу як чогось брудного, а не як джерела насолод, невміння
отримувати задоволення;

– невміння проявляти сексуальне бажання, збуджувати партнера, ніжити,
пестити, плекати, цілувати;

– нерозуміння психологічних (а часом і фізіологічних) особливостей
сексуальності партнера;

– грубість, поспішність, перескакування через любовну гру;

– невпевненість у собі;

– нерозуміння сексуальних чи еротичних реакцій;

– нерозкритість „новизни” у сексуальних стосунках.

Розглядаючи сексуальну культуру особистості, мають на увазі передовсім
еротичну культуру, бо кохання – результат окультурення статевого потягу.
Саме тому для сексу достатньо інформувати та інструктувати, в той час як
для кохання треба виховувати і формувати. На відміну від тварин, люди
здатні контролювати свої сексуальні бажання. Формування сексуальної
культури передбачає, на нашу думку, вирішення таких завдань:
інформування про значення гармонійного сексуального спілкування в житті
людини для її фізичного та психічного здоров’я; формування
культурно-еротичного розуміння сексуального життя, сексуального
альтруїзму в молоді, почуття рівноправності та сексуального партнерства;
інформування про систему сексуальних цінностей; ознайомлення школярів з
особливостями чоловічої та жіночої сексуальності; інформування з питань
психогігієни сексуального спілкування; ознайомлення молоді з основними
компонентами любовної гри та навичками правильної поведінки під час
сексуального контакту; ознайомлення зі шляхами збагачення сексуального
життя, секретами сексуального благополуччя; ознайомлення з технікою
безпечного сексу під час вагітності жінки; ознайомлення молоді зі
статевими розладами, сексуальною дисгармонією та шляхами їх подолання.

Виходячи з цього, були сформульовані принципи гармонії інтимних
стосунків, які не лише зроблять їх у майбутньому щасливими, але й
вбережуть від необдуманих кроків у складний період набуття дошлюбного
досвіду: взаєморозуміння; альтруїзм; постійне самоволодіння в прояві
почуттів і бажань; партнерство; сприйняття сексу як складової частини
кохання.

Одним з важливих кроків у формуванні сексуальної культури є ознайомлення
молоді з правилами особистої гігієни та гігієни статі, особливостями
гігієни сексуального спілкування. Гігієна тіла – невід’ємна частина
здорового сексуального життя. Для примітивного статевого контакту може й
досить утримувати в чистоті лише статеві органи, але для правильного
сексу цього замало. Чистота тіла дає змогу максимально розширити
діапазон інтимних ласк і сексуальних ігор. Без такої різноманітності і
тілесної близькості неможливо досягнути сексуальної гармонії. Неприємне
відчуття від спілкування з неохайним партнером може стати гальмом
статевого життя з ним. Нечисті вуха чи неприємний запах від ніг можуть
викликати навіть статеву огиду до партнера.

Інтимне життя ставить перед молодим подружжям нові завдання з подолання
бридливості. Пристрасті кохання допомагають, наприклад, подолати
гидливість до виділень статевих органів, але якщо вони будуть знати, що
в них немає нічого гидливого, їм легше буде поводитись природно (чи це
жіночий секрет, чи то чоловіча сперма). Особливу увагу слід приділяти
чистоті статевих органів. Догляд за ними починається з миття рук перед
користуванням туалетом, оскільки руки, торкаючись дверних ручок, грошей,
після поїздок в громадському транспорті, потисків рук тощо ніколи не
бувають достатньо чистими. І в жінок, і в чоловіків щоденне обмивання
статевих органів повинне стати правилом. Тим більше, що це не вимагає
багато часу, але дає змогу подружжю почувати себе вільніше, розкутіше і
будь-які форми їх еротичних ласк і близькості не будуть видаватися
неприємними чи неестетичними.

З посиленням необхідності носіння теплого трико та гігієнічних прокладок
під час менструації, зазвичай, труднощів не виникає, особливо в наш
„телевізійно-рекламний” час. Але особливий акцент все ж треба робити на
тому, що переохолодження в ці дні ніг і нижньої частини живота може
призвести до серйозних гінекологічних захворювань і зіпсувати майбутнє
подружнє життя.

Для гармонійного сексу необхідною є відповідна сексуальна форма. Це,
передовсім, відмінні фізичні дані плюс розвинута чуттєвість. Тільки
підвищивши свою аеробну витривалість, здатність організму поглинати і
використовувати кисень, необхідний для утворення енергії, і систематично
зміцнюючи м’язи, можна досконало оволодіти сексуальною технікою. Хороша
фізична підготовка покращує статеве життя, надає впевненості в
управлінні власним тілом, допомагає позбавитися від стресових напружень,
що гасять сексуальні бажання. Окрім всього, фізичні вправи підвищують
лібідо. Жінки, що регулярно роблять фіззарядку, отримують більше
задоволення в ліжку, у них менше проблем з менструальним циклом. Хороша
фізична форма дає можливість жінці брати активнішу участь у статевому
акті, використовувати свої тазові і вагінальні м’язи для підсилення
власної реакції. А це приводить до швидкого оргазму, до
мультиоргастичності.

Проявами сексуальної культури є: ставлення до кохання; сексуальна
мораль, ставлення до сексуальної норми і сексуальних девіацій; ставлення
до протилежної статі; психосексуальна орієнтація; рівень інформованості,
знань в галузі сексу; сексуальна установка; статево-ролева поведінка;
сексуальна мотивація; еротичні й естетичні установки; егоальтруїзм;
поєднання бажання спокусити і бути звабленим; прояв кокетства,
„грайливості” в розумних межах; уміння пролонгації як початку, так і
самого статевого акту; самоконтроль під час зближення, „приручення”
статевих органів; вміння розмовляти про інтимне; щирість і тактовність в
обговоренні своїх відчуттів; партнерство; магічна галантність;
сексуальне вільнодумство; працелюбство у ліжку; безпечність сексу.

Відповідно до цієї системи, нормальний секс обов’язково має бути
гетеросексуальним, шлюбним, моногамним, репродуктивним і некомерційним.
Він має бути парним, побудованим унаслідок тривалих стосунків, мати
місце між представниками одного покоління і реалізовуватися вдома. Він
не має включати порнографію, фетиші, сексуальні пристосування. Будь-який
секс, де ці правила не дотримуються, є ненормальним.

Сексуальна поведінка різних людей може суттєво відрізнятися, але у
кожної людини існує свій сексуальний „сценарій”, який включає в себе тип
партнера, еротичні фантазії та ігри, вимоги до місця, часу і ситуації
зближення, обґрунтування потреби і можливості статевого акту, інші
компоненти. Поняття сексуального сценарію, запроваджене в сексологію
американськими соціологами Д. Геньоном і У. Саймоном, означає три різні
явища:

1) сукупність соціальних норм, що регулюють сексуальну поведінку членів
даного суспільства;

2) міжособистісні стосунки, в якому реалізуються ці культурні норми;

3) сукупність специфічних для даної особистості і нерозривно пов’язаних
з її „Я” еротичних мотивів і бажань.

На думку І. Кона, компонентами сексуального сценарію є наступні: хто,
що, з ким, де, коли, як і чому повинен, може чи не повинен і не може
робити в сексуальному плані. Людина, зазвичай, має не один, а декілька
сценаріїв. По-перше, це сексуальні фантазії, які людина ніколи не
намагається, не може чи навіть не хоче реалізувати. По-друге, плани
реальної поведінки, які людина більш чи менш послідовно здійснює.
По-третє, проміжні орієнтири, що використовуються в процесі сексуальної
взаємодії. По-четверте, це неначе сховище пам’яті, що організують
минулий сексуальний досвід у більш чи менш послідовне ціле.

Сценарій формується автоматично на основі статевої конституції,
особистого досвіду і допускає багатоваріантність в залежності від
конкретної ситуації. Реалізація сексуального сценарію відбувається у
взаємодії одного партнера з іншим. Сценарії партнерів не можуть
співпадати повністю, і це вимагає постійної корекції власного сценарію,
його узгодження зі сценарієм іншого.

Сексуальні сценарії можна вивчати і класифікувати за такими вимірами:

1) за їх складністю, тобто за кількістю і різноманітністю їх
компонентів: яке коло мотивів, партнерів, місць і часу дії представлене
у сценарії; чим відрізняється когнітивна програма від реального
виконання; наскільки тісно пов’язані один з одним різні елементи
сценарію тощо;

2) за їх ригідністю, жорсткістю і рутинізацією: наскільки велике
розходження плану і реальності допускається сценарієм; наскільки жорстко
й одноманітно запрограмовані зміст і послідовність дій суб’єкта і як він
поставиться до порушення прийнятого порядку;

3) за їх буденністю, конвенційністю: наскільки даний сценарій чи його
компоненти відповідають прийнятим у суспільстві нормам поведінки;

4) за їх сприйнятністю для суб’єкта: чи задоволений він своїми
еротичними фантазіями чи соромиться їх, в якій мірі йому вдається їх
реалізувати тощо.

Хоч поняття сценарію теоретично розроблено недостатньо, воно має велику
евристичну цінність для вивчення когнітивних аспектів сексуальної
поведінки і мотивації, включаючи еротичну уяву.

Сексуальна культура – це сума багатьох складових. Важливим її елементом
є емоційне багатство особистості. Людина високої культури вміє надавати
своєму почуттю різні відтінки, нюанси, вона здатна до переживання
насолод, вдячності, здатна знаходити високі засоби для виразу кохання.
Суттєвим дисгармонійним фактором у міжособистісних і сексуальних
стосунках подружжя служить відсутність почуття кохання у одного з них чи
обох. Виділяють п’ять моделей співвідношення кохання і сексуальності:

1. Платонічна модель – сповнене високими прагненнями, асексуальне,
дееротизоване кохання, яке підноситься як вища мета людини.

2. Чуттєва модель – ототожнення кохання з бажанням, чуттєвістю, секс є
його віссю.

3. Інтеґральна, психофізична модель, в якій кохання й секс нероздільні,
утворюючи єдність.

4. Модель протиставлення кохання і сексу. Кохання і секс трактуються як
невзаємопов’язані сфери, вважається, що секс може бути без кохання, без
емоційної основи.

5. Модель сексу без кохання, в якій чоловіка і жінку об’єднує лише секс,
між ними можлива лише певна симпатія, прив’язаність і не більше.

Усі ці моделі можна об’єднати у дві групи: перша – секс протиставляється
коханню і друга – кохання і секс інтегровані у своїй єдності. У першому
варіанті кохання завжди сексуальне. Тому в шкільних посібниках любов до
дівчини названа у довгому переліку поряд з любов’ю до Батьківщини, до
матері, до музики, до своєї справи і, взагалі, до життя. Але з
протиставлення сексу і кохання логічно випливає можливість існування не
лише кохання без сексу, але й сексу без кохання. І все ж таки більшості
великих культур властива інтегральна, психофізична модель, але секс в
ній не ототожнюється з коханням, а утворює єдність. Саме тому
компонентом сексуальної культури ми вважаємо культивування почуття
кохання в сексуальних стосунках і в шлюбі. Чоловік не повинен скупитися
на слова кохання і знаки уваги, стримувати свої почуття. Треба радіти
один одному щодня, коли зустрічаються, не починати свою зустріч з
докорів, зауважень, навпаки, слід поділитись, як проведено день, які
проблеми і невдачі, обмінятись посмішками, обіймами, поцілунками.
Вечірні зустрічі подружжя в сім’ї, їх настрій, тон – це дуже важлива
передумова до майбутньої сексуальної близькості.

Уміння завойовувати партнера – ще один важливий компонент сексуальної
культури. В подружжя, яке кохає один одного, повинна існувати своя
особлива мова, за допомогою якої можна „задекларувати” своє бажання; при
цьому не має значення, хто заговорить цією мовою першим. Виразом бажання
може бути: букет квітів, еротично підкреслена увага, ніжність по
відношенню до партнера, кохаючий погляд, гігієнічні приготування до
близькості. На жаль, більшість чоловіків, вступаючи у шлюб, не мають
сформованої техніки зваблювання. Як засвідчили дані опитування 328
одружених молодих тернополян, знають про необхідність періоду
підготовчих пестощів 52 % чоловіків, проводять їх систематично – 32 %,
зрідка – 20 %, 15 % чоловіків відчули ускладнення, відповідаючи на
запитання, чи отримує задоволення дружина, кожний сьомий чоловік цим
практично не цікавився.

Тому-то треба навчатись техніці завоювання партнера. Всесвітньо відома
„Кама Сутра” рекомендує: „Безпосередньому генітальному контактові мають
передувати пестощі вчетверо довші від самого акту; саме спілкування має
бути вчетверо довшим, ніж це треба для задоволення бажання; ласка має
слідувати за актом і бути рівною часові самого спілкування”.

Важливим аспектом сексуально вихованої людини є вміння грамотно провести
прелюдію сексуального зближення. Для цього доцільно знати правила
сексуального етикету:

– жінки люблять, коли їх люблять;

– не поспішати. Чоловік повинен перш за все дати задоволення жінці, а
вже потім думати про себе;

– чоловіки повинні бути впевнені, що здатні на більше;

– підходити до зближення необхідно з оптимістичною установкою „Все буде
добре!”;

– не можна відправлятися до подружнього ложа в поганому настрої;

– не можна в стадії прелюдії мовчати.

Елементом сексуальної культури є „приручення статевих органів”, вміння
отримувати з них стільки чуттєвої насолоди, скільки потрібно, вміння
регулювати свої почуття. Від свободи розпоряджатися своїм тілом до
вміння насолоджуватися сексом з партнером і сприймати секс як одну з
цінностей життя – тривалий шлях. Ні пропаганда „вільного кохання”, ні
крута еротика, ніяка секс-індустрія не можуть навчити молодих людей
цьому. Для отримання задоволення в сексі недостатньо володіння власним
тілом і готовності лягти в ліжко із симпатичною людиною. Потрібна вища
культура почуттів, яка досягається через кохання і вимагає духовної
праці, а отже спеціальної підготовки.

Молодь, котра готується до шлюбу, повинна зрозуміти, що вміння відчувати
сексуальне задоволення не приходить просто так. Особливо це стосується
жінок. Цьому „мистецтву” треба вчитись. Трохи роботи з власним тілом,
трохи терпіння і поблажливості до самої себе – і почуття інтимної
розрядки обов’язково прийде в стосунках з партнером. Справа в тому, що
оргазм йде не від ерогенних зон і навіть не від копулятивного процесу, а
від голови, точніше від уміння прислухатися до власних відчуттів і
адекватно оцінити їх.

Багато чоловіків вважають, що головне у сексі – те, що вони роблять. Це
велика помилка. Для більшості жінок секс пов’язаний з мовою і його важко
уявити безсловесним. „Німа” фізична близькість – не більше як чоловіча
фантазія. Для обох, але особливо для жінки, розмова може відігравати
збуджуючу роль більше, ніж самі сексуальні дії. Дехто каже, і
небезпідставно, що розмова – сама по собі є психологічною сексуальною
дією. Характерною рисою сексуальної вербальної культури є вміння
висловити те, що відчуваєш до коханої людини. Секс – це вид комунікації.
Слова „Я – твій”, „Ти – моя”, „Я бажаю тебе”, „Я кохаю тебе” і т. п.
прикрашають інтимне спілкування. Для успішного сексу треба навчитися
вербальній культурі. Починати треба поступово, використовуючи при цьому:

– метод „компліменти і дифірамби”. Щоб подолати соромливість треба
навчитись говорити прості приємні речі. Важко зіпсувати справу
освідченням у тому, що подобається: дівчина загалом, окремі її фрагменти
чи рухи зокрема;

– метод „констатації фактів”. Принцип „що бачу, те співаю” – ще один
легкий спосіб розговоритися: кажіть один одному, що бачиш, що почуваєш.
Слухати про це під час сексу – чудовий стимул;

– метод „розбір польотів”. Відпочинок після зближення – ще один момент
для тренування любовного лексикону. Слова приходять легко і природно:
„Це було чудово!..”. Тут можна викласти свою заповітну сексуальну
фантазію і запропонувати якийсь сексуальний експеримент, принаймні на
вербальному рівні;

– метод „віддалений доступ”, наприклад, вербальна еротика по телефону,
коли відпадає проблема соромливості, з поступовим перенесенням таких
розмов у подружнє ложе;

– метод „згадати все”. Треба просто почати згадувати яскраві моменти
спільного сексуального минулого.

Уміння говорити про секс, уміння використовувати сексуальні терміни,
підібрати такий словниковий запас, який допоможе виразити сексуальний
апетит і своє розчарування, є одним з найважливіших пріоритетів у
сексуальному самотренуванні. Тут варто пам’ятати такі правила:

1) не боятися розмови про інтимне;

2) спільну мову про інтимне заводити лише, коли є опосередкована тема
для обговорення;

3) тримати близьку психологічну дистанцію;

4) треба бути уважним і тактовним слухачем свого партнера;

5) треба вчитись подавати один одному знаки бажання близькості.

Головне у вербальній еротиці – природність. Жінки хочуть щирості, а не
любовної лірики поетів-декабристів. Трапляється, що найправильніші і
ретельно підібрані слова можуть стати фальшивими і недоречними. До
невдалих фраз варто віднести наступні:

– здається, ти поповніла?

– та ж розслабся трохи!

– краще від мене тобі все одно не знайти;

– та ж порухайся трохи;

– щось у тебе відвисли груди!

– слухай, твої вуса вже коляться! тощо.

Діапазон цих розмов досить широкий. Це може бути словесне з ласкавими
сексуально-забарвленими інтонаціями захоплення партнером (колір шкіри,
довжина волосся, зачіска, зуби, посмішка, акуратне вушко, смак, з яким
вона одягається, запах тіла, довгі ноги, нігті, голос тощо). Важливим
при цьому є вживання зменшувально-пестливих суфіксів. Не варто боятися
видатися сентиментальним і неоригінальним. По-перше, нормальна жінка все
одно сприймає не слова, а гул емоцій партнера. А по-друге, доцільно
брати приклад з практичних масажисток чи фей із салонів краси – вони без
хибного сорому осипають своїх відвідувачок пестливими словами (кіска,
моє життя, лапуля і т. п.).

Можливі під час прелюдії чи коїтусу розмови і на інтимні теми, власне
сексуальні. Це можуть бути прохання, що регулюють сексуальну взаємодію;
коментування своїх сексуальних дій і дій партнера. Необхідно навчитися
постановці питань партнерові, відповіді на які зможуть гармонізувати
сексуальні стосунки:

– постановка однозначних питань, на які можна відповісти лише „так” або
„ні” (мої пестощі тобі приємні?..);

– постановка відкритих питань (що тобі найбільше подобається в моїх
залицяннях?);

– постановка питань через пропонування альтернатив (лишити світло чи
краще в темряві?).

У любовній прелюдії не варто задавати питань, які змушують вдаватися до
обману або відповіді на які наперед відомі: „Ти кохаєш мене?”. Жінка
відмінно знає, що партнер скаже „так”, незалежно від того, чи має він це
на увазі, чи ні. Невже вона очікує, що він відповість „ні”? „Ти дійсно
бажаєш мене?”. Це під час інтимної близькості! „Тобі добре зі мною?”,
„Ти відчуваєш мене?” тощо. Не треба задавати питань, що вимагають від
партнера нерозумних відповідей.

Не потрібно в стадії прелюдії і тим більше коїтусу ставити питання, які
не мають відношення до сексуального дійства, чи говорити на побутові
теми:

– „Скільки залишилось до зарплати?”

– „А чи буде що випити після всього?”

– „Ти чуєш, що щось горить?”

– „Можеш передати мені пульт від телевізора?”

– „А чи не пора робити ремонт?”

Усе це дається не просто і значною мірою залежить від особливостей
ґендерної соціалізації у дитячі роки. На жаль, більшість з нас виховано
в традиціях, що не схвалюють відкритого обговорення тем, пов’язаних з
інтимними стосунками. Ці обмеження і заборони діють на людей навіть
тоді, коли вони стають подружніми партнерами і відчувають потребу
говорити про фізичне кохання один з одним. Іноді подружні пари уникають
цих тем через побоювання образити партнера своєю невдоволеністю.

Разом з тим вербальне спілкування не повинне позбавляти секс інтимності
і романтизму, нагадувати інструктаж щодо техніки сексу, зводитись до
взаємних докорів щодо незадоволення інтимним контактом, торкатись тем,
що не стосуються любовної гри. Недоцільно висловлювати негативні емоції,
краще мовчки перетерпіти миттєві незручності, неприємні відчуття, інакше
гармонія буде порушена. Акцентуація на приємному дієвіша, ніж скарги на
те, що не до душі. Краще сказати: „Мені подобається, коли ти робиш так”,
ніж „Мені боляче”. Варто пам’ятати, що пряма критика майже завжди
згубна. Краще описати свої відчуття, ніж шукати помилки в діях партнера.

Важливим у сексуальних стосунках, особливо у подружньому сексі, є вміння
підтримувати свого партнера, забезпечувати йому впевненість. Чоловіки
люблять тих жінок, в чиїх очах вони виглядають гідно. „Немає нічого
успішнішого, ніж сам успіх”. Чоловік завдячує жінці впевненістю, що він
здатний любити її, вона допомагає йому полюбити себе самого як чоловіка.

Чим частіше партнер говорить коханій приємні слова, тим більше сам в них
вірить – діє елемент самонавіювання. Чим більше він вірить, тим
інтенсивніший потяг відчуває до партнерки. А сильний потяг – умова для
хорошої ерекції. Ось і виходить, що чоловік двічі виграє – і в нього
проблем не буде, і жінка завжди налаштована на близькість.

Складною проблемою вербальної культури є вміння виразити небажання
близькості, відмовити партнерові так, щоб він не відчув себе приниженим
чи ображеним. При цьому варто пам’ятати, що:

– право на відмову мають обидва партнери ( в силу різних обставин);

– відмова має бути аргументованою. Якщо жінка часто повторює наступні
фрази – „у мене болить голова”, „треба піти погуляти з собакою”, „ти ж
знаєш, що я не люблю робити це вдень”, „обережно, ти мнеш мені плаття”,
„акуратно, колешся” і т. п. – значить, щось у сексуальному житті слід
змінювати;

– відмова має бути делікатною;

– не можна перетворювати відмову на виховний засіб чи засіб досягнення
якихось позасексуальних цілей;

– зловживання відмовою шкідливе. Між інтенсивністю статевого життя і
тривалістю статевого акту існує пряма залежність (чим триваліше
утримання, тим швидше у чоловіка відбувається еякуляція, тим важче жінці
досягти оргазму).

Важливим елементом сексуальної культури є вміння кожного з партнерів по
спілкуванню турбуватися про зовнішність, вміння якомога ефектніше себе
подати. Особливо це важливо знати майбутній жінці – чоловіки, як уже
зазначалось, кохають очима. З цієї позиції сексуальна культура
передбачає вміння красиво, ефектно одягатись, використовуючи елементи
еротики в одязі і особливо у нижній білизні, а також звабливо
роздягатись, підкреслюючи красу оголеного тіла.

Дружина повинна вибирати білизну так само ретельно, як і плаття. Адже
верхній одяг вона одягає, щоб подобатися всім, а нижня білизна
орієнтована винятково на чоловіка. Про охайність в одязі треба пам’ятати
постійно і навіть у спокусливості мати міру. Красива білизна викликає
збудження у партнера і надає впевненості жінці, щоб збуджувати чи щось
приховати (мереживні плавки чи бюстгальтер, що мають магічну,
„провокуючу” силу). Варто пам’ятати, що небагато одягу – еротичніше ніж
повна його відсутність. Тому збуджувати чоловіка треба поступово.
Домашній стриптиз стає ефективнішим під музику. Російський письменник О.
Крон в оповіданні „Безсоння” писав: „Є відмінності між жінкою, котра
роздягається для чоловіка, і жінкою, яка роздягається при чоловікові,
звертаючи на нього увагу не більшу, ніж на вішак”. Жінкам варто уважніше
придивитися до мистецтва кінозірок роздягатися, адже воно може згодитися
їм у подружній спальні.

Уміння вільно і невимушено рухатися, підкреслюючи красу оголеного тіла –
ефективний засіб впливу на уяву чоловіка. М. Вислоцька рекомендує
„приміряти” свою голизну спочатку наодинці, навчитись красиво сидіти,
вставати, ходити, навіть кокетувати. Через деякий час, звикнувши до
власної голизни, неодмінно набудеш здатності впевнено і невимушено
пересуватися навіть в присутності партнера (до речі, цій справі добре
слугує відвідування лазні). Чоловіки люблять дивитися на те, як жінки
роздягаються. Жінки люблять, коли на них дивляться. Правильний погляд –
вже початок того, заради чого роздягаються. У жінок викликають серйозні
побоювання чоловіки, якій в цей момент відвертаються. Тому важливим є
вміння забезпечити різноманітність у подачі себе. Особливо про це має
пам’ятати жінка, бо мозку чоловіка з його „полігамною влаштованістю”,
потрібна різноманітність. Жінка повинна пам’ятати такі правила:

– ніколи не варто користуватися одними і тими самими парфумами;

– не варто постійно ходити в однаковій білизні та одязі;

– час від часу необхідно змінювати зачіски;

– варто намагатися робити сюрпризи в усьому;

– у ліжку варто поводитись щораз по-різному.

Частина жінок комплексує від невпевненості в собі, коли їм доводиться
оголюватися. Вони не розуміють, що не тіло робить жінку сексуально
привабливою. Такою її робить впевненість у собі, любов до себе і свого
тіла. У кожної жінки своя форма і через це не має бути комплексів, тим
більше виправдовувань перед чоловіком за окремі вади свого тіла.

Сексуальна культура – це і знання ерогенних зон та володіння технікою
впливу на них. Ерогенні зони (eros + genes – що викликають пристрасть) –
ділянки тіла, стимуляція яких викликає у людини статеве збудження. Вони
є показниками здатності індивіда сприймати сексуальні стимули і
відповідати на них специфічними психофізіологічними реакціями, що
приводять до наростання приємних відчуттів аж до оргазму. Фактично,
будь-яка частина тіла може бути ерогенною зоною, якщо з нею будуть
пов’язані певні умовні рефлекси. Досвід стає джерелом ерогенізації.
Ласкаючи окремі ділянки шкіри особливо часто і приємно, поступово
перетворюють їх у „гарячі точки”. Чоловік повинен змусити „зазвучати”
жіноче тіло. А щоб досягти цього, він повинен створити сексуальний
портрет своєї партнерки, збудити найчутливіші рецептори. Більшість
чоловіків – повні неуки щодо жіночого тіла, але відсоток „темних” жінок
ще вищий. Більшість дівчат неймовірно погано інформовані про чоловіче
тіло, про його функції і роботу.

Розташування ерогенних зон у кожної жінки, на відміну від чоловіка, є
суто індивідуальним, тому навіть спеціальна література не може навчити,
як треба поводитися з конкретною жінкою Це схоже на телефонний апарат: з
допомогою десяти цифр можна скласти безліч різноманітних номерів, але
зателефонувати конкретній людині можна, лише знаючи її конкретний номер.
Ерогенні зони у жінок мають незвичну властивість – з часом вони можуть
мігрувати. Тому може трапитися так, що жінка, яка вчора з розуму сходила
від ласк грудей, в один з вечорів скаже: „Коханий, мені це неприємно!”.
Стимулювання одних і тих самих ділянок тіла може викликати різну реакцію
у різних жінок – в одному випадку позитивну, в другому – нейтральну, в
третьому – негативну.

Сексуальна культура – це передовсім культура ласк. Найпринциповішим і
найважливішим моментом у сфері культурних сексуальних стосунків є те, що
під час цих взаємин проходить наче своєрідний обмін прав на тіло. Тілом
чоловіка повинна повністю розпоряджатися жінка, тілом жінки – чоловік.

У чоловіків існують комунікативні труднощі не лише у сфері вербального
спілкування, але й в тілесних контактах. Дівчатка-підлітки ретельно і
всебічно вивчають власне тіло. Хлопчики цього соромляться, тому вони
значно гірше знають його можливості (крім спортсменів). Дотики, тілесна
ласка – важливий спосіб передачі емоційних станів. Але в хлопчачих
товариствах прояви ніжності суворо табуюються, допускаються тільки
силові способи вирішення проблем. Тим більше, що в період підліткової
гіперсексуальності будь-які тілесні контакти здатні викликати ерекцію і
сприймаються як сексуально-еротичні, гомосексуальні.

Головне в ласках, і це має бути твердо засвоєно, – відсутність
механічності й ритуальності. Ласки мають виникати спонтанно з власного
сексуального бажання і бажання робити приємне партнерові. Чоловіки
повинні знати, що кожній окремій жінці потрібна інша стимуляція. Деякі
потребують жорсткої, інші – ніжної. Чим ширша палітра ласк, чим
різноманітніше їх поєднання, тим сильніше збудження.

Атрибутом сексуально підготовленої людини є володіння сексуальною
технікою. Знання техніки сексу – не гурманство, а гуманність;
одноманітність – ознака саме тваринного сексу; різноманітність доступна
тільки людині. Вона насичує сімейне життя новими радощами, пов’язує
близьких людей новими путами, допомагає їх здоров’ю, збільшує щастя. До
сексуальної техніки належить:

1. Знання різноманітних сексуальних позицій та манер сексуального
спілкування.

2. Володіння фрикційною технікою копулятивного циклу.

3. Уміння вдаватися до еротичних і сексуальних забав.

4. Уміння відійти від усталених стереотипів.

5. Уміння регулювати тривалість статевого акту.

6. Уміння отримувати насолоду від сексу, досягати фізіологічної
розрядки.

До сексуальної культури безпосередній стосунок мають час і місце
інтимної близькості. Мабуть, не варто „планувати” статеву близькість
лише у певні дні тижня чи певні години дня, строго за розкладом. Корисно
пам’ятати, що саме вранці у чоловіка в крові найвищий вміст статевих
гормонів і в більшості з них під ранок виникає спонтанна ерекція.
Звісно, не завжди ранкові години зручні для любовної гри (дефіцит часу,
підготовка до роботи, туалет тощо), але у вихідні дні немає підстав для
відмови від ранкового „моціону”. На жаль, жінки не розуміють цього і
відмовляють чоловікам у близькості.

Дуже часто подружній секс відрізняється від „позаподружнього” не стільки
одноманітністю, скільки місцем дійства. Якщо все відбувається лише у
подружньому ліжку, то формується звичка. Вчені-дослідники проблем
сексуальності вважають, що зміна місця позитивно впливає на статеву
активність. Щоб уникнути одноманітності, часом варто згадати молодість,
коли не завжди було відповідне місце для занять сексом, що зовсім не
заважало насолоджуватися плодами кохання. Це не означає, що весь час
треба бути в пошуку місць для занять коханням і відмовитись від
подружньої спальні. Але час від часу інші місця можуть додати
пікантності інтимному життю Сексуальних фантазій не слід боятися. Навіть
обмін еротичними видумками здатний викликати вибух чуттєвих емоцій.

Секс у незвичних обставинах можна розділити на дві категорії: перша –
запланований виїзд на відпочинок в те місце, де можна у повне
задоволення віддатися коханню і друга – швидкий і спонтанний секс в
умовах, коли дуже великим є ризик бути побаченим. Окремі пари заради
загострення чуттєвості, посилення збудження і „гострих відчуттів”
спеціально займаються сексом в місцях, де є можливість бути „застуканими
на місці” – сама по собі незвичність обстановки і елемент ризику
розбурхують кров, посилюють сексуальне збудження і загострюють оргазм.
Сильний еротизуючий вплив чинить інтимна близькість на лоні природи.
Почуття єдності з природою часто збуджує в партнерів невідомі їм самим
сили, емоції (романтичний характер пригоди й еротичність).

У формуванні сексуальної культури дуже важливою є установка на гармонію
і партнерство. Під сексуальною гармонією подружньої пари розуміють
взаємну сексуально-поведінкову адаптацію, яка характеризується рівнем
сексуального потягу і сексуальною активністю, що відповідають статевій
конституції і темпераменту обох партнерів, відповідністю мотивації
сексуальної поведінки і мотивів статевого акту кожного з них, що
приводить до оптимальної сумації еротичних відчуттів, оргазму і повного
психосексуального задоволення. Повна подружня гармонія включає: способи
синхронізації сексуальних рухів під час статевих стосунків; зміну
швидкості настання оргазму один в одного, для того, щоб закінчити акт
одночасно; використання прийомів, що дають змогу приводити різні рівні
бажань до однакової інтенсивності.

У разі відсутності сексуального партнерства формується сексуальна
дисгармонія, яка виражається в зниженні потреби в статевій близькості і
бажанні вступати у сексуальні контакти з подружнім партнером. Молоді
люди, що вступають до шлюбу, повинні в загальних рисах знати основні
причини сексуальної дисгармонії і шляхи її подолання. На нашу думку, це:
втрата почуттів; втрата здоров’я; подружня втома; використання сексу „не
за призначенням”; перехід за межу діапазону сприйнятливості одного з
партнерів; споживацький, функціональний підхід до інтимного життя;
відсутність відповідних умов для інтимного спілкування; поспішність;
монотонність, нудьга, рутина, стереотипність; надмірна соромливість,
закомплексованість одного з партнерів; неосвіченість з питань
психогігієни шлюбу, нерозуміння особливостей сексуальності, погане
володіння азами сексуальної культури, невміння збудити партнера і т. п;
невідповідність сексуальної мотивації партнерів; лінощі в подружньому
ліжку одного або обох партнерів; страх завагітніти; недостатнє
дотримання гігієнічних вимог; втрата бажання. Серйозними перешкодами в
реалізації сексуальних потреб є:

а) сексуальні комплекси: мастурбаційний комплекс; комплекс уявної
імпотенції; комплекс „сексуальної неповноцінності”, статеві дисфункції
тощо;

б) партнерські сексуальні проблеми: диспропорційність геніталій,
патологічні ревнощі, синдром провокованої зради, фізичні неспівпадання,
різні сексуальні апетити;

в) сексуальні фобії, серед детермінантів яких можна виділити: агресивну
поведінку партнера, девіантну поведінку, впливи соціуму, страх
імпотенції, страх дефлорації, гомофобія тощо.

Сексуальна культура передбачає розуміння причин сексуальної
загальмованості, яка призводить до сексуальної дисгармонії. До них варто
віднести:

1) суворе виховання в дитинстві;

2) пережите в минулому зґвалтування;

3) невдача першого сексуального досвіду (груба поведінка партнера,
болісна дефлорація, страх, пережитий при цьому);

4) ставлення до сексу як до гріха, чогось ганебного;

5) побоювання власної непривабливості і перенесення своєї уявної
неповноцінності в реальну сферу сексуальної поведінки;

6) відсутність сексуальної впевненості в собі, нерішучість, надмірна
соромливість;

7) сексуальна непривабливість партнера;

8) сексуальна нудьга; одноманітність, рутина;

9) статевий егоїзм партнера;

10) деякі вроджені дефекти і захворювання жіночої статевої сфери;

11) больові сексуальні розлади (вагінізм, диспареунія) і дисфункції;

Розглядаючи проблеми формування культури інтимного спілкування, ми
спробували зорієнтувати старшокласників в ознаках, за якими можна робити
висновок про сексуальне благополуччя. Їх виділення має сприяти розумінню
багатьох проблем майбутнього щасливого шлюбу: рівень співпадання бажань
близькості у партнерів; взаємне ініціювання статевих стосунків; частота
відмов у близькості; характер реакції на відмову партнера (образа,
розчарування, розуміння тощо); ставлення до елементів новизни,
сексуальних експериментів, прагнення до різноманітності; ніжність,
ласкавість у сексі; широта діапазону прийнятності у кожного партнера;
досягнення кульмінації в статевому спілкуванні обома партнерами; частота
зривів у сексі; наявність чи відсутність взаємозвинувачень у сексуальній
неспроможності, конфліктів у сексуальному спілкуванні; відсутність
хвилювань з приводу сексу.

Література:

Зайцев А. Г., Зайцев Г. К. Педагогика счастья (Валеология семьи). – СПб:
Союз, 2002. – 320 с.

Хубер Д. Теория гендерной стратификации // Антология гендерной теории. –
Минск: Пропилен, 2000.

Коменский Я. А. Великая дидактика // Коменский Я. А. Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання //
Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М., 1971. – 420 с.

Руссо Ж. Ж. Эмиль, или О воспитании // Коменский Я.А., Локк Д., Руссо Ж.
Ж., Песталоцци И. Г. Педагогическое наследие. – М.: Педагогика, 1987. –
450 с.

Педагогические идеи Роберта Оуэна. – М., 1940. – 260 с.

Даденков М. Ф. Історія педагогіки. – К., 1947. – С. 129.

Кравець В. П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль:
Тернопіль, 1994. – 358 с.

Филиппова Г. Г. Психология материнства. – М.: Изд-во Института
Психотерапии, 2002. – 240 с.

Ушинський К. Д. Про народність в громадському вихованні // Вибрані пед.
твори. в 2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 43–103.

Ушинський К. Д. Проект учительської семінарії // Вибрані пед. твори. в
2-х томах. – Т. 1. – К.: Рад. Школа, 1983. – С. 31–55.

Русова С. Ф. Нова школа // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта, 1996. – С.
207–218.

Русова С. Ф. Націоналізація школи // Вибрані пед. твори. – К.: Освіта,
1996. – С.293–297.

Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 191 с.

Блонский П. П. Очерки детской сексуальности // Избр. пед. и псих.
Про-изведения. – Т. 1. – М.: Педагогіка, 1979. – С. 202–277.

Макаренко А. С. Педагогические сочинения в восьми томах. – М.:
Педа-гогіка, 1985.

Кон И. С. Сексуальная культура в России: клубничка на березке. – М.,
1997. – 300 с.

Колбановский В. Н. О половом воспитании подрастающего поколения //
Советская педагогика. – 1964. – № 3. – С. 27–32.

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. Школа,
1976–1978.

Бовуар С. Второй пол. – СПб: Питер, 1997. – 218 с.

Кравець В. П. Теорія і практика дошлюбної підготовки молоді. – К.:
Ки-ївська правда, 2000. – 688 с.

Мани Дж., Такер П. Ориентация // Сексология (хрестоматия). – СПб: Питер,
2001. – 512 с.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: Латард, 1997. – 358 с.

Похожие записи