Реферат на тему:

Особистісна рефлексія вчителя

 

 

План

1.          Я – концепція вчителя, її вплив на розвиток учнів.

2.          Психологічне консультування вчителів з низьким рівнем само
сприйняття.

 

 

 

1.          Концепція Я схематично можна виділити в такі складові:

?   Образ Я – уявлення індивіда про себе самого(когнітивна сторона,
описова)

?  Самооцінка – афективна сторона цього уявлення, яка може мати різну
інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш
чи менш сильні емоції, пов’язані з їх сприйняттям або
осудженням(емоційно-оцінювальна складова)

?  Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть
бути викликані образом Я і самооцінкою.

 

По Джемсу самооцінку можна визначити за наступною формулою.

відношення реальних досягнень індивіда до його домагань. Хто досягає в
реальності характеристик, які визначають для нього ідеальний образ Я,
той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж Людина відчуває розрив між
цими характеристиками і реальністю своїх досягнень , його самооцінка
буде низькою.

Джемс фактично вказував два шляхи підвищення самооцінки. Насправді,
індивід може покращити уявлення про себе, або, збільшуючи чисельник
цього дробу або зменшуючи його знаменник, оскільки для самооцінки
важливо лише співвідношення цих показників. Як мудро замітив Джемс,
”наше самовідчуття в цьому світі залежить винятково від того, ким ми
хочемо стати і що ми хочемо звершити”.

Зосередимося тепер на Я – концепції вчителя і постараємося
прослідкувати, як її характер впливає на його поведінку і поведінку
учнів, на його здатність будувати продуктивні відносини з учнями, на
його стиль викладання і на ті уявлення і очікування, які пов’язуються у
нього з власною позицією в класі і з позиціями учнів.

В дослідженнях американських вчених(Каммінгса) у вчителів, які мають
понижену самооцінку, були виявлені установки, які заключали в собі
очевидний негативний потенціал, який здатний досить негативно впливати
на особистість школяра. Для характеристики власного педагогічного стилю
вони вибирали такі твердження:

1.Негативно реагувати на тих учнів, які тебе не люблять.

2.Використовувати будь-яку можливість, створюючи для учнів труднощі, так
як це не дає розслабитися.

3.Стимулювати учнів до навчання, викликаючи у них почуття провини за
свої промахи.

4.По можливості будувати навчальну діяльність на основі конкурентної
боротьби.

5.Виходити із вірогідності нечесної поведінки учнів на екзаменах.

6Зіштовхувати учнів обличчям до обличчя з суровою реальністю дорослого
життя.

7.Прагнути до встановлення жорсткої дисципліни.

8.Збільшувати міру покарання учнів пропорційно його провині.

Отже, установки, направлені на себе і на інших, значно впливають на
характер між особистісних відносин.

Дослідження американських вчених(Комбса та інш.) зафіксували деякі
особливості, які властиві „хорошому” вчителю, в плані сприймання
оточуючих. Для такого вчителя внутрішня, психологічна сторона справи,
важливіша за зовнішню;

?                   Спочатку він намагається зрозуміти точку зору іншої
людини, а потім уже діяти на основі цього розуміння;

?                   Люди і їх реакції є для нього більш значимими, ніж
речі і формальні ситуації;

?                   Він довіряє людям, чекає від них прояву
товариськості, а не ворожості;

?                   Людина завжди представляє для нього особистість, яка
має свої переваги.

Отже, позитивне сприймання вчителем школярів і самого себе є одним з
важливих факторів ефективності його роботи і сприяє розвиткові у
школярів позитивної Я – концепції.

Результати досліджень свідчать про те, що наявність в учителя позитивної
Я – концепції сприятливо позначається не лише на його поведінці в класі,
але й на успішності учнів, які, спілкуючись з людиною, впевненою у
можливостях, починають проявляти свої здібності в повній мірі і
здобувають відчуття власної цінності. Сприятливі якості вчителя надають
всьому процесу навчання продуктивний імпульс.

Багато позитивних характеристик вчителів, виявлених дослідниками,
асоціюються з запропонованим у свій час Маслоу поняттям особистості, яка
самоактуалізується. Мається на увазі людина, яка в повній мірі реалізує
можливості , яка володіє психічним здоров’ям, приймає речі такими, які
вони є; її поведінка відрізняється спонтанністю, автономністю, творчим
підходом і демократизмом. Розвиваючи це уявлення, Маслоу, зауважує, що
найбільш ефективними є ті вчителі, яких відрізняє тенденція до
самоактуалізації.

Маслоу – основоположник гуманістичної психології. він вводить
відмінності зовнішнього і внутрішнього навчання. Внутрішнє навчання
впливає на особистість людини в цілому і спрямована на розкриття її
унікального потенціалу. Зовнішнє навчання – це процес, який є самоціллю.
Діти, вчитель яких прагне до самоактуалізації, сприймають процес
навчання як стимуляцію внутрішнього росту. Зрозуміло, що такі вчителі
вибрали цю професію свідомо, оскільки в ній вони знаходять можливості
для свого подальшого розвитку. Маслоу вважає, що у особистості, яка
самоактуалізується, завжди є потреба в діяльності певного роду, яку слід
розглядати не як недостачу чого-небудь, а як необхідну умову для
духовного розвитку особистості. Вчителі з тенденцією до
самоактуалізації роблять процес учіння бажаним і не тільки створюють на
уроці позитивний клімат, але й забезпечують умови для внутрішнього
розвитку дітей.

Слід відзначити, що вчителі, не схильні до само актуалізації, також
можуть створювати атмосферу, сприятливу для учіння, але, як приклад,
лише для окремих учнів. Вивчаючи індивідів з яскраво вираженою
тенденцією самоактуалізації, Маслоу (1968) виявив, що вони відрізняються
від інших людей більш адекватним сприйманням реальності і відчувають
більш комфортний стан в оточуючому їхз світі. І оскільки Я людини
складає невід’ємну і важливу частину тієї реальності, яку він сприймає,
особистості, які самоактуалізуються краще знають себе і легше
сприймають себе такими, якими вони є. Вони менше залежні від механізмів
психологічного захисту, зокрема їм не властива спотвореність сприймання,
яка часто знижує ефективність діяльності людей з менш стійким психічним
складом.

Зв’язок ефективного навчання з Я-концепцією вчителя очевидний. Роль
вчителя передбачає поглиблене знання про себе і про інших, так як
„Мовчання це передача іншим частинок власного Я”(Р.Бернс)

В ідеалі події , які відбуваються в класі по своїй сутності мають
психотерапевтичну спрямованість. Вчитель, виступаючи по відношенню до
школяра як значущий інший, повинен відчувати і демонструвати готовність
до його внутрішнього безумовного сприйняття, аналогічно до тих
установок, з якими підходить до пацієнтів психотерапевт. Необхідною
умовою цього є відчуття вчителем переконаності в своїй особистісній і
професійній компетентності.

Відчуваючи себе в класі впевнено, не відчуваючи необхідності
застосовувати психологічний захист, вчитель легко приймає певну
обмеженість власних можливостей, а також обмеженість важливостей учнів.
Він зможе бути доброзичливим і в той же час в потрібних випадках –
критичним.

Роль значущого іншого наділяє вчителя великим впливом на школярів, який
потрібно використовувати для формування у них позитивної особистісної
орієнтації.

Людина, яка має низьку самооцінку, не без труднощів вступає у вільне
спілкування з іншими людьми. В принципі вона схильна принижувати
значення особистості іншої людини, точно так, як і своєї. Як відомо,
кращий вид оборони — це напад. У відповідності з цим принципом, як
правило, і діє той, для кого негативні реакції інших співпадають із
власними негативними уявленнями про себе. Така людина прагне підвищити
свою самооцінку, доказуючи, що інші гірші, ніж вона сама. Тому немає
нічого дивного в тому, що низька самооцінка в більшості випадків
супроводжується установкою на негативне сприймання оточуючих. Саме це
робить ущербну Я-концепцію головною ланкою в процесі виникнення різного
роду упереджень і негативних установок.

Розуміння цих зв’язків дуже важливо у взаємовідносинах вчителя і учня.
У відносинах між учителем і учнями необхідна взаємна повага і взаємне
прийняття, ніщо не повинне загрожувати в школі людській гідності, ранити
її. Тільки тоді процес навчання буде по справжньому ефективним.

Саме вчителі, які мають низьку самооцінку, нерідко проявляють негативне
ставлення до дітей, які відрізняються від своїх однокласників
здібностями, фізичними даними, соціальним походженням. Ставлення дітей
один до одного також, як правило, залежить від їх Я -= концепції.

Якщо в завдання вчителя входить формування у дітей позитивної Я
концепції, він повинен представляти собою модель відповідної поведінки.
Тоді на уроці дитина буде не лише засвоювати шкільну програму, але й
активно розвиватися в соціальному плані.

Для зміни Я – концепції учнів в позитивному напрямі, вчитель повинен
переконувати тих із низ у кого вже сформувалося негативне само
сприймання. Але, як показує аналіз процесу переконання, його може
здійснювати і той, хто користується довір’ям осіб на яких направлений
його вплив. Якщо учні відносяться до вчителя негативно, не довіряють
йому, зусилля його будуть безуспішними.

Коли дитина відчуває, що ставлення до неї в школі є формальним, це
викликає у неї стан пригніченості. Іноді школяр відчуває себе
„гвинтиком” великої бюрократичної машини, де його ім’я не більше ніж
умовне позначення. Якщо вчитель не враховує індивідуальні відмінності
школярів, якщо він не завдає собі прагнення запам’ятати ім’я учня або
зміст своїх бесід з ним, це служить для дитини явною ознакою того, що
його не сприймають як особистість. І навіть, якщо від такого вчителя в
цілому виходить позитивний зворотний зв’язок він може мати лиш
незначний вплив на Я- концепцію дитини. Насправді, чому він повинен
вірити судженню про нього людини, якій він байдужий і яка навіть, може
бути, не пам’ятає його імені.

І зовсім інакше сприймається дитиною вчитель, який проявляє до нього
щирий інтерес. Такий вчитель завжди пам’ятає деталі життя дитини, його
навчання і своїх з ним взаємовідносин, відчуває зміни їх настрою і
тактовно враховує це при спілкуванні з ним. Як же дитина може не
прислухатися до оцінок, які дає їй така дитина. „Для того, щоб пізнати
інших, треба пізнати себе”.

2.Психологічне консультування вчителів.

Всі наведені дані психологічних досліджень свідчать про необхідність
організації спеціальної підготовки, яка спрямована на розвиток в
учителів здатності до позитивного і плідного спілкування з учнями.

Оскільки само установки формуються в процесі научіння, соціальної
комунікації вони можуть зазнавати сприятливих змін. Створення атмосфери,
яка сприяє покращенню Я – концепції, одночасно сприяє також і виникненню
в індивіда готовності до прийняття інших. Отже, групова терапія і
консультації призвані мати на індивіда, який має понижену самооцінку –
двоякий вплив – вони допоможуть йому , по-перше, відчувати себе більш
компетентним, впевненим у собі, а по-друге, покращити його відносини з
іншими, що не може не впливати позитивно як на особистість самого
вчителя, так і на розвиток дітей, яких він навчає. Незважаючи на
очевидну самооцінку вчителів, на сьогоднішній день було зроблено мало
досліджень і організовано мало практичних заходів , спрямованих на
вирішення цього завдання.

Проте існують конкретні практичні рекомендації відповідно до
психологічного консультування таких людей. Так, Мак-Клейн разом з
лекційним курсом, де душевне задоволення розглядається як необхідна
умова досягнення саморозуміння і прийняття себе, пропонує практикувати
таку форму роботи, як письмовий аналіз власних даних особистісних
тестів. Курс Мак-Клейна побудований на передбаченні про те, що аналіз
великої кількості даних тестів, які відносяться до власної особистості,
сприяє розумінню індивідом власного Я більш ніж проста інтроспекція.
Дані особистісного тесту індивіда можуть сприяти поглибленню його само
розуміння лише при умові, що він має можливість обговорити їх з кимсь,
виявити їх значення.

Мак — Клейн встановив, що в результаті обговорення самовідчуттів і само
установок помітно зростають показники само актуалізації і зменшується
розрив між ідеальним і реальним.

Джерсілд вважає, що вчитель у багатьох випадках може обійтись і без
активного навчального курсу, оскільки для поглиблення само розуміння і
усвідомлення своєї Я – концепції він повинен просто навчитися задавати
собі, наприклад, такі питання і головне відповідати на них з граничною
відвертістю.

1.                Чи вважаю я себе завершеною, повністю сформованою
особистістю чи у мене є резерви внутрішнього росту і розвитку?

2.                Чи достатньо я впевнений(а) у собі ?. Поведінка
впевненого у собі вчителя відрізняється великою спонтанністю,
ініціативою, емпатією; вона не схильна до конфліктів, не відрізняється
емоційною холодністю і скутістю, які дуже не сприятливі для спілкування
з учнями.

3.                Чи здатний я терпляче сприймати різні точки зору? В
ідеалі вчитель повинен створити в класі таку атмосферу, щоб кожен учень
був впевнений, що його не принизять, якщо він висловить незвичайну думку
навіть, якщо вона різко розходиться з точкою зору вчителя.

4.                Чи вважаю я себе здатним приймати в свою адресу
критику, необхідну для мого особистісного і професійного росту.

Надмірна особистісна напруга вчителя проявляється в самозакоханості в
неістотних образах, в невпевненості у собі.

Дивлячись на себе зі сторони, вчитель виявляє, що деякі цінності і
уявлення про викладацьку діяльність, яких він завжди притримувався,
можуть бути поставлені під сумнів.

Ось деякі інші питання , які вчитель може задавати собі.

1.                Чи знаю я в дійсності, як мої учні сприймають світ,
зокрема, якщо здаюсь їм я сам? Чи можу я поглянути на себе їх очима?

2.                Чи стараюсь я встановити причину утруднень, які
виникають перед дитиною у навчанні, чи я завжди готовий віднести їх на
рахунок його бездарності?

3.                Чи пробуджує мій стиль викладання у школярів любов до
навчання і інтерес до предмету?

Задаючи собі подібні питання, вчитель зможе глибше розібратися у
власній подібній поведінці. Він навчиться розмірковувати про
особливості і наслідки своєї викладацької діяльності, що є необхідною
передумовою як самопізнання так і розуміння інших.

Всі, кому за родом занять приходиться взаємодіяти з людьми, призвані
поглиблювати самопізнання, але, як зауважує Джерсілд, для цього
необхідно мати немалу сміливість, а також достатню об’єктивність, яка
дозволяє прийняти результати подібної саморефлексії, якими б вони не
були. „Якби люди не прагнули до самопізнання, людство мало б чимало
ерудитів, але ні одного мудреця” (Р.Бернс).

Може виникнути питання чому для підвищення самооцінки вчителів треба
змінювати характер їх думок про себе, а не удосконалювати їх вміння і
навички, необхідні для більш ефективного здійснення їх професійної
діяльності . справа в тому, що причини формування низької самооцінки в
принципі неоднозначності і відповідно неоднозначні шляхи її шляхи
усунення. Тут може бути два моменти. Якщо самокритика виникає в
результаті адекватного відображення своїх проблем вчителем, який
відчуває труднощі в процесі діяльності, вона є виправданою і для її
усунення вимагається удосконалення індивідуальних вмінь і майстерності.
В цьому випадку самооцінка вчителя буде рости відповідно росту його
здатності переборювати реальні трудності у своїй роботі.

Адекватність самопізнання самонавіювання можуть знижувати, на думку
польського психолога Козелець кого, такі чинники:

?                        Обмеження шансів самопізнання , тобто
недостатність умов для впливу і систематичної оцінки основних
характеристик образу Я;

?                        Уникнення самопізнання, для того, щоб не йти на
конфронтацію з уявленнями про себе, які вже склалися, — дисонанс на
інформація.

?                        Недостатня компетентність індивіда , складність
навчання спостереженню себе.

Принципи цілеспрямованого орієнтування самооцінки у школярів все знаєте
— це

?                        Визначення зовнішньої оцінки;

?                        Чіткість оцінювальних критеріїв;

?                        Стимулювання активності учнів в самооцінюванні:

?                        Порівняння;

?                        Індивідуальний підхід.

 

Психологічний захист може попередити зниження самооцінки образу Я. Саме
це відбувається, наприклад, в наступній ситуації.

Почувши про себе що-небудь неприємне, лиш відразу же відчуваємо
неприязнь до того, хто говорить, і різко змінюємо своє ставлення до
нього – щоб його зауваження знецінилося і в результаті не викликало ні
образи, ні гіркоти. Тому ми так критичні до тих, хто висловлює
недоброзичливість по відношенню до нас, хто нас не любить, і так
поблажливі до тих, хто добре до нас ставиться. Тому ми часто поспішаємо
осудити того, хто образив – замість того, щоб розібратися, що ж
відбулося, що було сказано насправді.

Вперше явище психологічного захисту описав З.Фрейд. перша форма
психологічного захисту, описана З.Фрейдом, — витіснення — це подавлення,
виключення із свідомості потреби, почуття факту, який викликає напругу
чи тривогу.

Мабуть, багато пригадають зі свойого життєвого досвіду таких людей, які
викликають подив своєю впевненістю, що не базується на якихось реальних
досягненнях. Неодноразово проявлялись погані вчинки, висловлювалась
неприязнь оточуючих, („я б на його місці — з сорому згорів!”), а людина
зберігає впевненість у собі. Можливо це поєднання цинізму і відсутності
совісті з творчим характером. Але можливо також і витіснення.

Аналітично цьому існують також різні форми захисту, які можна назвати
реактивними захистами зі прийомами самосвідомості, які не затирають
травмуючи події, а так перетворюють їх значення, щоб вони не знижували
Самооцінку або почуття безпеки.

Несприйнятливе почуття може несвідомо перетворитися в протилежне або
приводить до активних проявів протилежного почуття, несподіваних для
самої людини і яке не відповідає реально тому, що людина відчуває.
Наприклад, хлопчик, якому подобається дівчинка, так соромиться свого
почуття, що його поведінка виражається в посмішках, смиканні за косички
тощо.

Якщо витіснення – це просто стирання якоїсь частини свого досвіду то
реактивні захисти повинні, даючи розрядку, придушуваним почуттям,
приховувати від чужих і наших власних очей справжню реальність. Замість
реального сприймання життя створюється ілюзія, яка дозволяє зберегти
самоповагу – незалежно від реальності.

Бувають захисти такі як „ви „ і „раціоналізація”.

Людині легше, коли вона може приписувати свій настрій якійсь зовнішній
причині. Якщо він не зміг виплеснути свій настрій на роботі, він
розрядиться вдома, на своїх близьких. При цьому можливе подальше
поглиблення захистів. Добре, якщо за таким зривом слідує усвідомлення
його „неправильності”. Але можливе і інше, відчуваючи докори сумління за
свої вчинки і слова, людина сама собі ”обґрунтовує” їх справедливість
(раціоналізація).

Мета захисту – зниження напруги. Існує ще такий захисний механізм як
проекція – коли якісь власні властивості людина приписує оточуючим, а
потім сама з ними постійно бореться, щиро переживає(скільки в людях
злості!).

При глибокому незадоволенні собою виникає захисне прагнення мати власну
гідність за рахунок того, що „інші ще гірші” – Звідси агресивність,
нетерпимість. Гете сказав: „від природи ми не володіємо жодним
недоліком, який би став доброчинністю і жодною доброчинністю, яка би
стала недоліком”.

В реакції самосвідомості на інформацію або почуття, яке загрожує
зниженням образу Я, головний момент полягає в тому, на що спрямована
подальша робота: на включення захисних механізмів або на пошук
конструктивних шляхів виходу із конфлікту. Зрозуміло, що захисні
механізми будуть включатись тим рідше, чим менший страх перед зниженням
образу Я, чим більша готовність до визнання власних недоліків.

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Бернс Р. Я – концепция и воспитание. – М., 1986. – с. 275 – 293.

2.     Руттман Э. Надо ли убегать от стресса. – М., 1988. – гл.: Планета
Я.

3.     Фридман Л. М., Кулагина И. Ю. Психологический справочник учителя.
– М., 1991. – с. 150 – 156.

4.     Гаджиева Н. М., Никитина Н. Н., Кисменская Н. В. Основы
cамосовершенствования: Тренинг самосознания. – Екатеринбург, 1988.

5.     HYPERLINK «http://test.msk.ru/psy.html»
http://test.msk.ru/psy.html

6.     www.psyinst.ru/testing.html

HYPERLINK «http://www.mtu-net.ru/psi/st/088000.html»
http://www.mtu-net.ru/psi/st/088000.html

 

Похожие записи