Реферат на тему:

Основні тенденції розвитку систем освіти та освітніх технологій в
світовій педагогічній практиці

В даний час на Україні йде становлення нової системи освіти, яка
зорієнтована на входження в єдиний світовий освітній і інформаційний
простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній
теорії і практиці навчально–виховного процесу.

Отже перш за все ніж підійти визначення педагогічних технологій
необхідно ознайомитися хоча би в короткому викладі із основними
тенденціями розвитку систем освіти. Це допоможе краще зрозуміти роль
нових технологій в практиці навчання, яку перш за все слід розглядати як
необхідну умову когнітивного, інтелектуального, творчого і морального
розвитку учнів. Креативний (творчий) розвиток стає ключовим словом
педагогічного процесу, істотним, глибинним поняттям процесу навчання.

Тут постає питання чим обумовлений такий напрямок педагогічної науки і
практики? Що потрібно сучасній молодій людині для того, щоб відчувати
себе комфортно в нових соціально-економічних умовах життя? Яку роль
повинна відігравати школа і якою вона повинна бути в ХХІ столітті, щоб
підготувати людину до повноцінного життя і праці?

Невдоволеність багатьох країн результатами шкільної освіти призвела до
необхідності її реформування. З цією метою важливо було виробити
стратегічний напрямок розвитку системи загальної середньої освіти на
перспективу.

Порівняльний аналіз математичної і природничо-наукової підготовки учнів
50 країн світу за даними Третього міжнародного дослідження (Third
International Mathematics and Science Study TIMSS) показав, що найбільш
високі результати як з математики, так і з природознавства мають школярі
Сінгапура. Їх показники статистично значно відрізняються від інших
країн, які беруть участь в дослідженнях з математики (7—8-і класи) і
природознавства (8-і класи). До них наближаються школярі Південної Кореї
і Японії, а також Бельгії і Чеської Республіки (6, 2).

Важливо відмітити, що дані показники тестування 13-літніх школярів 1991
і 1995 роках в рамках програми ТІМSS були досить близькими. Це свідчить
про те, що стан природничо-наукової освіти практично не змінився в цих
країнах за останні п’ять років (6, 6).

За результатами проведеного порівняльного аналізу були зроблені і деякі
рекомендації до реформування системи навчання не тільки тих, але й інших
навчальних предметів, оскільки досить схожа картина спостерігається і з
історії, і з іноземних мов, з яких в 1995 році було проведено аналогічне
дослідження. Серед сформульованих рекомендацій найбільш істотними є
наступні:

— посилення практичної направленості змісту курсів природничо-наукового
циклу; вивчення явищ, процесів, об’єктів, речовин, які оточують учнів їх
в повсякденному житті;

— зміна акцентів в навчальній діяльності, які націлені на
інтелектуальний розвиток учнів за рахунок зменшення долі репродуктивної
діяльності; використання завдань, які перевіряють різноманітні види
діяльності, збільшення ваги завдань для застосування знань, які
пояснюють навколишні явища; врахування знань, які отримують учні поза
школою із різноманітних джерел (4, 27).

В 1997 році було проаналізовано результати тестування випускників шкіл
країн ТІМSS математики і фізики. Мета даного тестування — оцінити стан
математичної і природничо-наукової підготовки випускників
загальноосвітніх середніх навчальних закладів у співставленні з
різноманітними системами освіти. Оцінці також підлягала підготовка учнів
за поглибленою програмою з математики і учнів, які вивчають фізику як
окремий предмет.

Перевірка стану підготовки за даних навчальних предметів відбувалася за
трьома основними напрямками:

1. Змістовий — який понятійний апарат засвоїв випускник за роки навчання
в школі? Перевіряється не відтворення знань і понять, а засвоєння
фундаментальних понять, принципів і законів, таких як енергія, закон
збереження енергії в реальних процесах тощо.

2. Контекстуальний — чи може випускник школи використовувати знання,
отримані в школі при вирішенні повсякденних завдань, в контексті
реальних життєвих ситуацій? Або, вивчивши курси природничо-наукових
предметів, учень при поясненні явищ, які він спостерігає, опирається не
на те, що його навчали в школі, а на псевдонаукові, побутові уявлення,
сформовані за межами школи?

3. Процесуальний — чи сформовані інтелектуальні вміння, які дозволяють
проводити логічні операції мислення і встановлювати причинно-наслідкові
зв’язки при вирішенні повсякденних завдань (6, 5)

Основні висновки, які були зроблені відносно в даному дослідженні —
недостатній рівень природничо-наукової грамотності випускників, їх
вміння застосовувати знання, які отримані при вивченні
природничо-наукових дисциплін в реальних ситуаціях;

Таким чином, нижче наведені незалежні міжнародні дослідження показують
не тільки недоліки загальної середньої освіти в різних країнах світу,
але й шляхи подолання цих недоліків (6, 7).

Схожі висновки зроблені в доповіді, яка підготовлена Міжнародним центром
освіти “Визначення ефективності освіти в американських школах” (червень
26 — 29, 1994, м. Атланта, штат Джорджія) на основі аналізу стану освіти
в 10 великих країн світу (США, Канада, Китай, Корея, Японія, Франція,
Росія, Німеччина, Великобританія, Данія) за трьома базовими предметами:
математика, фізика, мови (читання, письмо, мовлення / прослуховування).

До аналогічних висновків прийшли і учасники Круглого столу, який на був
організований на сторінках Educom Review в листопаді 1994 року, в якому
прийняли участь провідні педагоги США, бізнесмени, вчителі і
адміністратори різноманітних освітніх структур із різних штатів.

Широко відомий американський педагог І. Гудлед так висловлюється
стосовно ролі школи в сучасному постіндустріальному суспільстві: “Школа
і тільки школа створюється для того, щоб забезпечити систематичний,
постійно підтримуваний процес освіти, суть якої полягає в передачі
знань, умінь, відношень (ставлень), цінностей, відчуттів та почуттів”.
І. Гудлед обгрунтовує дванадцять пріоритетних цілей, які відповідають
сучасним вимогам до школи. Серед них — “оволодіння учнями базовими
навичками і фундаментальними процесами (читання, письмо, мова,
математичні поняття і дії); інтелектуальний розвиток (розвиток мислення,
вміння вирішувати проблеми, задатків до самостійного судження і
прийняття рішень); підготовка до вибору професії і подальшої освіти.
Інші цілі включають в себе: громадянське виховання; формування
позитивної Я-концепції і навичок міжособистих відносин; розвиток творчих
задатків; емоційний і фізичний розвиток; моральне виховання” (1, 18).

Визначення стратегічних напрямків розвитку систем освіти хвилюють
практично все світове співтовариство. В книзі “Школа ХХІ століття.
Пріоритети реформування освіти” американський педагог Філіп С. Шлехті,
посилаючись на опитування багатьох бізнесменів, працедавців, шкільних
функціонерів, підкреслює, що на запитання: “Що ви хочете від школи?”
отримував, як правило, одну і ту ж відповідь: “Нам потрібні люди, які
вміють вчитися самостійно”. Це і зрозуміло, розмірковує автор, якщо
учень знає, як вчитися, здатний досягати цілі, якщо він вміє працювати з
книгою, отримувати знання від вчителя, шукати і знаходити необхідну
інформацію, щоб вирішити ті чи інші проблеми, використовувати найбільш
різноманітні джерела інформації для вирішення цих проблем, тоді йому
буде легше підвищити свій професійний рівень, перекваліфікуватися,
отримати будь-які додаткові знання, — а саме і це потрібно в житті.
Зрозуміло, добитися цього значно важче, ніж навчити учнів читати,
писати, рахувати, засвоювати суму різноманітних знань, з різних
предметів. Навіть якщо школа справиться з таким завданням, дуже добре,
для інформаційного суспільства, яким стає США, і багато інших країн
сучасного світу, цього зовсім не достатньо. На думку одного із провідних
економістів світу Ластера Туроу знання стає єдиним джерелом
довготривалої стійкої конкурентної переваги, оскільки все інше випадає
із рівняння конкуренції, але знання може бути використане тільки через
кваліфікацію індивідів (2, 34).

Сучасний і майбутній працедавці зацікавлені в такому працівникові, який:
вміє думати самостійно і вирішувати різноманітні проблеми (тобто
використовувати отримані знання для їх вирішення); володіє критичним і
творчим мисленням; володіє багатим словниковим запасом, який грунтується
на глибокому розумінні гуманітарних знань;

За переконанням Ф. С. Шлехті, ті учні, які успішно засвоять базовий курс
шкільної програми, навчаться застосовувати свої знання в знайомій
ситуації, отримають дипломи, але не будуть вміти самостійно працювати з
інформацією і отримувати знання, не зможуть розраховувати на успіх в
інформаційному суспільстві США ХХІ століття (1, 49).

Таким чином, випускник сучасної школи, який буде жити і трудитися в
наступному тисячолітті, постіндустріальному суспільстві, повинен
володіти певними якостями особистості, а саме:

— гнучко адаптуватися до життєвих ситуацій, які постійно змінюються,
самостійно отримувати необхідні знання, вміло застосовувати їх на
практиці для вирішення різноманітних проблем, щоб протягом всього життя
мати можливість знайти своє місце;

gd™lb

??b?— самостійно критично мислити, вміти бачити труднощі, які виникають
в реальному світі і шукати шляхи раціонального їх вирішення,
використовувати сучасні технології; чітко усвідомлювати, де і яким чином
отримані ними знання можуть бути використані в оточуючій дійсності; бути
здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;

— грамотно працювати з інформацією (вміти збирати необхідні для
дослідження певного завдання факти, аналізувати їх, висовувати гіпотези
вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, співставлення з
аналогічними або альтернативними варіантами, які розглядаються,
встановлювати статистичні закономірності, формулювати аргументовані
висновки і на їх основі виявляти і вирішувати нові проблеми);

— бути комунікабельними, контактними в різноманітних соціальних групах,
вміти працювати спільно в різноманітних галузях, попереджувати
конфліктні ситуації або вміло виходити із них;

— самостійно трудитися над розвитком власної моральності, інтелекту,
культурного рівня (3, 57).

Як відомо, США після запуску радянського штучного супутника Землі були
надзвичайно стурбовані своїм відставанням в стратегічно значущих галузях
техніки і технології. Корені причин такого відставання досить резонно
шукали в стані системи освіти взагалі і шкільної освіти, зокрема. На
початку 80-х років було опубліковано відому доповідь комісії за
вивченням проблеми якості освіти в школах “Нація в небезпеці:
необхідність реформи школи”. З цих пір кращі уми країни старалися
виробити певну педагогічну доктрину, яка би показала шлях виходу із
тупика. Схожих спроб було багато. Серед них має зміст звернутися до
масштабного проекту “Освіта світового класу” (World Class Education.
Richmond, 1993), який був розроблений педагогічною спільнотою штату
Верджінія. В. Я. Пилиповський, на матеріал якого посилається Б. С.
Гершунський, виділяє основні “життєві ролі”, тобто ким американські учні
повинні стати в процесі навчання (6, 8–9).

1. Особистість, яка може реалізувати себе. Людина, яка відрізняється
добре розвиненим усвідомленням своїх задатків і потреб, послідовно
використовує це знання для вибору альтернатив, які найбільш ймовірно
дають можливість вести здорове, продуктивне і наповнене самоздійсненням
(самореалізацією) життя. Дана роль охоплює фізичні, розумові і емоційні
аспекти життя, які забезпечують основу для особистісної самореалізації.

2.Особистість, яка прагне підтримати інших людей. Це життєва роль
людини, яка вміє цінувати взаємовідносини з іншими людьми і розвивати
різноманітність плодотворних зв’язків з ними. Дана роль включає в себе
весь спектр сімейних, особистих, мікросоціальних зв’язків на рівні
общини, ділових і міжнародних точок дотику, без чого важко уявити життя
кожної людини.

2.Життя як постійне навчання. Це — роль людини, яка постійно отримує
нові знання поряд з вмінням реагувати на умови зовнішнього світу, які
постійно змінюються. Дана роль враховує той факт, що нові моделі, ідеї,
інформація і можливості проявляються як всередині, так і поза навчальним
закладом, — іноді багато років після завершення формальної освіти.

3. Діяльний учасник культурного розвитку. В цій ролі людина вміє
цінувати культурну і творчу діяльність, бере участь в ній і розуміє
найбільш важливі сторони і аспекти культури, які формують особистість і
суспільство. Дана роль включає в себе ту чи іншу діяльність і власну
участь в процесі культурного збагачення особистості і суспільства.

4. Висококваліфікований працівник. Це людина, яка бере на себе
відповідальність за послідовне виробництво високоякісної продукції і
відповідних сервісних послуг. Дана роль має на увазі діапазон умінь,
задатків і внутрішніх установок, які необхідні для виробництва, збуту і
доставки якісної продукції і сервісних послуг.

5. Інформований громадянин. Це особистість, яка добре обізнана з
питаннями історії, політичної ситуації і реальних потреб своєї
спільноти, з глибоким зацікавленням реагує на регіональні (локальні),
національні і міжнародні проблеми. Дана роль включає в себе
різноманітність політичних, економічних і соціальних видів діяльності
поряд з громадянською відповідальністю в рамках локальних, національних
і міжнародних угрупувань.

6. Захисник навколишнього середовища. Виступаючи в цій ролі, особистість
добре усвідомлює взаємозв’язок і механізми, які існують в природі,
цінить їх важливість, а також вміє ефективно і відповідально
використовувати природні багатства. Ця роль охоплює всі аспекти
розуміння природи з метою захисту, регулювання і збільшення її ресурсів.

Другий блок програми розвитку сучасної американської школи складають
загальнонавчальні інтелектуальні вміння, різноманітні мислительні і
комунікативні вміння, уміння вирішувати різноманітні проблеми, працювати
з кількісними даними, а найголовніше тісно співробітничати з іншими
людьми.

Як видно із вище сказаного, погляди педагогів різних країн світу на
розвиток систем освіти досить близькі. Постіндустріальному суспільству
необхідні люди, які можуть самостійно мислити, здатні до самореалізації,
зрозуміло, на основі об’єктивної самооцінки. Посилаючись ще раз на
прогностичний аналіз американського економіста Ластера Туроу:
“технологія і ідеологія потрясають основи капіталізму двадцять першого
століття. Технологія робить кваліфікації і знання єдиним джерелом
стійкої стратегічної переваги”. Усвідомлення цього факту стає надбанням
сьогоднішнього дня. Все більше випускників шкіл і вузів розуміють,
наскільки їм потрібні знання, практичні і інтелектуальні вміння для
самоствердження, самореалізації в цьому житті. Конкурси в вищі навчальні
заклади, приток в аспірантуру, не звертаючи увагу на недалекоглядність
керівників влади, достатньо очевидно це демонструють. Так і студент
сьогодні вже не той. Сьогоднішнього студента не потрібно заставляти до
відвідування лекцій, він сам старається потрапити в аудиторію. В школі
поки що потрібний перелом не наступив. Необхідна істотна реформаторська
робота, яка враховує вище згадані цілі і особливості перехідного періоду
(10, 67).

Очевидне і інше: добитися нижче зазначених цілей можливо лише через
особистісно-орієнтовані технології, тому що навчання, яке орієнтоване на
деякого середнього учня, на засвоєння і відтворення знань, умінь і
навичок, не може відповідати ситуації, яка склалася.

Таким чином, головний стратегічний напрямок розвиток системи шкільної
освіти в різних країнах світу лежить на шляху вирішення проблеми
особистісно-орієнтованої освіти — такої освіти, в якій особистість учня,
студента була би в центрі уваги педагога, психолога, в якій діяльність
учіння, пізнавальна діяльність, а не викладання, була би ведучою в
тандемі учитель-учень, щоб традиційна парадигма освіти
учитель-підручник-учень була із всією рішучістю замінена на
учень-підручник-учитель. Саме так побудована система освіти в провідних
країнах світу. Вона відображає гуманістичний напрямок в філософії,
психології і педагогіці.

Системи освіти в будь-якій країні покликані сприяти реалізації основних
завдань соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, тому
що саме школа і вуз готовлять людину до активної діяльності в
різноманітних сферах економічного, культурного, політичного життя
суспільства. Тому роль школи як базової ланки освіти надзвичайно
важлива. Здатність освітньої установи достатньо гнучко реагувати на
запити суспільства, зберігаючи при тому накопичений позитивний досвід,
має дуже велике значення.

Література

Гершунский Б.С. Философия образования. — М.: Московский
психоло–социальный институт, Флинта, 1998 — 432 с.

Гусинский Э.Н., Турчанинова Ю.И. Введение в философию образования. — М.:
Издательская корпорация « Логос», 2000. — 224 с.

Зиятдинова Ф.Г. Социальные проблемы образования. М.: Российск. Гос.
Гуманит. ун-т., 1999. — 282 с.

Масюкова Н.А. Проектирование в образовании / Под ред. Профессора Б.В.
Пальчевского. — Минск: Технопринт, 1999. — 288 с.

Москаленко П.Г. Навчання як педагогічна система. Навч. Посібник для
студентів педвузів, вчителів і керівників шкіл. — Тернопіль: ТДПІ, 1995.
— 144 с.

Новые педагогические и информационные технологии в системе образования:
Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров
/ Е.С.Полат, М.Ю.Бухаркина, М.В.Моиисеева, А.Е.Петров; Под ред.
Е.С.Полат. — М.: Издательский центр «Академия», 2000. — 272 с.

Симонов В.П. Педагогический менеджмент (50 НОУ-ХАУ в управлении
педагогическими системами): Учебное пособие. — 3-е изд., испр. и доп. —
М.: Педагогическое общество России, 1999. — 430 с.

Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. —
М.: Народное образование, 1998. — 256 с.

Creative thinking: Towards broader horizons: proceedings of the Third
International Conference on Creative Thinking, July 1997 / edited by
Sandra Dingli. — Msida: Malta University Press, 1998. — 245 p.

Тworczosc w Praktyce (Creativity in Practice): materialy z konferencji —
Zakopane, Wydawnicwo Wyzszej Szkoly Humanistyczno-Economicznej w Lodzi,
1999. — 136 p.

Похожие записи