Сценарій шкільного вечора

«Осінній бал»

В-й 1: Осінь… Золота пора… Скільки приємного, таємничого, цікавого
вона несе з собою. Недарма про неї так багато написано віршів, пісень,
оповідань. І, мабуть, немає такого художника, який би не оспівав осінь
на полотні.

В-й 2: Жовкне, опадає листя. Ідеш по вулиці, а під ногами відчуваєш
шепіт кленових, дубоаих, липових листочків. Здається, що кожен із них
розповідає свою осінню казку, свою коротеньку історію.

В-й 3: Опустили берези свої жовті коси. А вітер розчісує їх. Тихо
шелестить листя, ніби про щось розмовляє. Прийшла до дерев осінь і
принесла їм золотисті стрічки.

В-й 1: В задумі ліс, в німім чеканні

Промайнули гомінливі дні.

Відлетіли солов’ї останні,

Ліс замовкнув і осиротів.

В-й 2: Тільки небо усміхнулось чисте,-

Гралось сонце у рудій траві.

Облетіло пожовтіле листя…

Побіднішав ліс у самоті.

В-й 3: Марить, жде, що знов зазеленіє,

А холодний вітер гілля гне.

Жити менше, як живе надія,-

Ліс осінній цього вчить мене.

(виконується номер художньої самодіяльності)

В-й 1: Догорає короткий осінній день, схиляє свою жовтогарячу голові на
повитий серпанком обрій, ніби вкладається спати.

В-й 2: Осінь, увійшовши в свої права, повелася спочатку суворо, все
чогось хмурилася, сльозилася, а потім пом’якшала. Очистилось небо від
хмар, по густій блакиті вийшло гуляти золоте сонце.

В-й 3: Воно не гріє по літньому, але золотить дерева, вкриваючи кожен
листо-чок таким витонченим мереживом, що навряд чи й художник зміг би
намалювати їх на папері.

В-й 1: Вже не прийма земля настирливих дощинок,

Все більше у калюжах відблисків небес,

І серед листу жовтого воскрес

Буянням трав пригноблений барвінок.

В-й 2: У хмарах трублять сурми журавлині

Гаї скидають шати золоті.

І пишно грає барвою на самоті

Зелена хвоя юної ялини.

В-й 3: Тендітні руки вогняного змія

Все рідше ніжність віддають землі.

В кирею, зіткану із сивої імли

Вона вгорнулася, зітхає і німіє.

(виконується номер художньої самодіяльності)

?

a ae ,

.

`

b

?

E

I

?

?

a ae .

b

?

I

I

В-й 1: Зрання спросоння встанеш і біжиш швидше подивитися, як
прокидається природа після осінньої холодної ночі. В своє дозвілля нам
так приємно поблукати стежками осіннього замріяного лісу.

В-й 2: І ось ти бредеш навмання лісовими хащами. І верховіття дерев
привітно, із вдячністю тобі кивають, а гялля тягне до тебе свої гілочки,
ніби хоче привітатися.

В-й 3: Де-не-де з дерева злітає тоненьке павутиння і навіть від цього
тобі стає приємно і радісно на душі, що ліс ще живе своїм життям.

В-й 1: Ось проміння сонця сягають уже коріння дерев, а згодом сонце
починає сідати – наступає надвечір’я.

В-й 2: Із дерев помаленьку спадає листя, танцюючи в повітрі свій
останній осінній танок.

В-й 3: І це листя, злітаючи з дерев, перетворюється на нескінчений
жовтогарячий дощ.

В-й 1: У осені жовті крила –

Туманів згубився пух.

І ранок упав несміло

На роси у широкий луг.

В-й 2: У осені добрі думки,

Мов яблука в садах.

Спадає безсоння шумно

Дощами на замерзлий дах.

В-й 3: А осінь така грайлива,

Як крапля із павутин…

Стоїть чорноока нива,

Схилившися на жовтий тин.

(виконується номер художньої самодіяльності)

В-й 1: Осінь припадає до землі.

Слухає свою останню тишу.

На відлітнім літовім крилі

Золотом листи у вічність пише.

Рідна доля ходить по стежках

Пам’ятає кожен слід твій теплий…

Осінь тут, як мамина рука,-

Покладає дім посеред степу.

Ось і підійшов до завершення наш сьогоднішній іще один осінній вечір.

В-й 2: Ми намагалися на ньому розповісти про чудову осінню пору.

В-й 3: Хотіли навчити вас милуватися осінню, донести до ваших сердець її
красу.

Разом: До зустрічі на наступному «ОСІННЬОМУ БАЛІ”.

Похожие записи