Осаволюк Валентина Миколаївна

Учитель математики

Червонокутської загальноосвітньої школи І-ІІІст. №2

Жашківської районної ради

Тема: “Досвід використання ІКТ та можливостей мережі Інтернет у
вихованні дітей та учнівської молоді”

Вступ

Те, що чую, я забуваю.

Те, що бачу, я пам’ятаю.

Те, що роблю, я розумію.

Конфуцій

Сучасний школяр досить не виразно уявляє межі своєї інформативності,
а межі пізнання наук зовсім йому не відомі. Звідкіля ж тоді взятися
допитливості, без якої будь-яке навчання – лише виховання виконавців.
Головне надбання школи – це не сума вкладених у голову відповідей на
стандартний перелік питань. Виправданим і привабленим видом жадібності
можна назвати жагу пізнання і саморозвитку. Щоб знання перетворювалися
на інструментарій, учень має з ними працювати. Що означає працювати зі
знаннями? Це означає їх застосовувати, шукати умови на межі придатності,
перетворювати, розширювати і доповнювати, знаходячи нові зв’язки то
співвідношення, розглядати в різних моделях і контекстах.

Основним підходом до організації систем навчання у сучасній школі
залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації
навчальної роботи є урок. Можна виділити три основні моделі навчання:
пасивну, активну та інтерактивну. Суть інтерактивного навчання в тому,
що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії
всіх учасників. Його організація передбачає моделювання життєвих
ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на
основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє
глибокому розумінню навчального матеріалу, формуванню навичок і вмінь,
виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії,
розвиває мислення і мовлення, дає змогу педагогу стати справжнім лідером
дитячого колективу.

«У житті немає нічого кращого,як вивчати й викладати математику», писав
відомий французький математик С. Д. Пуассон. Сучасні інноваційні
методики відкривають широкий простір для творчого пошуку вчителя. Усі
попередні покоління вчителів по краплинах збирали та передавали свій
досвід: як у найкоротший час донести до учня знання, сформувати навички,
заохотити, зацікавити та оцінити їхні знання.

Нині життя заперечує репродуктивні форми навчання. Нікому на уроці не
потрібні «сплячі красуні» та «добрі молодці», які мріють про закінчення
уроку. Активна робота кожного учня з урахуванням рівня знань, кругозору,
сформованості навчальних умінь – головний напрям учительського пошуку.
Урок не повинен бути солов’їною піснею вчителя, який дуже добре знає і
любить свій предмет. Сучасний урок – це організація пошуку істини, спроб
і помилок учнів. Фігура вчителя відходить у тінь, хоча саме він є
головним режисером дій учнів на уроці.

Учитель іде на урок не демонструвати себе і свої знання та вміння, а
допомогти розкритися кожному учневі. Головною його метою має бути не
прагнення дати учням якомога більше інформації, а турбота про глибину та
якість набутих ними знань, уміння самостійно здобувати знання і
застосовувати їх у житті. Учитель повинен уміти створювати ділову,
творчу обстановку, вести діалог, дискусію. Принцип варіативності
навчання дає можливість не лише педагогічним колективам, а й окремому
вчителю обирати таку систему роботи, таку стратегію навчання, яка б
забезпечувала максимальну віддачу, допомагала реалізовувати головну мету
навчального процесу на уроці математики: єдність навчання, виховання і
розвитку учнів.

Особливості інтерактивного навчання

Пошук ефективної методики викладання слід зосередити на використанні
методів активного навчання з акцентом на інтерактивні форми.
«Інтерактивний» означає здатність взаємодіяти, або знаходитися в режимі
бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, з комп’ютером) або будь-ким
(людиною). Інтерактивне навчання – це, насамперед, діалогове навчання, в
ході якого відбувається поповнення новими знаннями в результаті
взаємодії вчителя та учнів, учнів між собою, що має конкретну і
прогнозовану мету. Це – створення комфортних умов навчання, за яких
учень відчуває свою успішність, свої інтелектуальні досягнення, що
робить продуктивним сам процес набуття знань.

У ході навчання практично всі учні втягуються у процес пізнання,
мають можливість аналізувати те, що вони знають, розуміють і думають з
даного приводу. Інтерактив виключає домінування однієї думки над іншими
і будується на позитивному діалоговому спілкуванні. У ході діалогового
навчання учні навчаються критично мислити, розв’язувати складні проблеми
на основі аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати
альтернативні думки, приймати продумані рішення, дискутувати,
спілкуватися з іншими людьми. Для цього на практичних заняттях
організовується індивідуальна, парна та групова робота, застосовуються
дослідницькі проекти, рольові ігри, обробляються різні джерела
інформації. Ці форми роботи інтерактивні по суті, оскільки складаються з
обміну інформацією, внаслідок чого дістаємо нову навчальну інформацію.

Умовний поділ фронтальних методів на гру, тренінги, інформаційні
технології підкреслює характер інтерактивна, дає змогу викладачу
збільшити інформаційну завантаженість уроку за рахунок організації
синхронних дій учнів вчителями для досягнення навчальної мети при малому
обсязі навчальних годин. Вибір гри чи тренінгу для проведення занять
визначається метою заняття і особливостями того чи іншого методу. Як
правило, тренінги більшою мірою дають можливість досягти навчальної
мети, ніж гра, оскільки мають змістовний характер, витриманий у часі.
Гра містить суперечності між намаганням учасників перемогти, а не
засвоїти навички чи розібратися в ситуації.

Інтерактивне навчання є однією з найбільш гнучких форм включення
кожного учня в роботу, при якому забезпечується перехід від простих до
складних завдань, намагання використовувати не готові знання, а
отримувати їх на власному досвіді, що веде до розвитку мислення –
творчого і діалектичного.

Інтерактивні технології використовують моделі викладання,
зорієнтовані на придбання навичок і вмінь.

Технології спільного навчання зорієнтовані на використання малих
груп учнів і формування в них моделей мислення, заснованих на аналізі,
синтезі, оцінках.

Рекомендовані вчителям стратегії навчання складаються з таких
основних груп.

Дедуктивне (пряме) навчання: лекції, міні лекції, опитування,
демонстрації.

Інтерактивне навчання – це навчання у режимі діалогу; «учень –
учень», «учень – вчитель», «учень – комп’ютер»; робота в малих групах,
відокремлених або які співпрацюють між собою.

Індуктивне навчання: ділові, рольові, сюжетні розвивальні ігри.

Самостійне навчання: різноманітні письмові роботи, домашні
завдання, реферати, математичні твори, самостійне вивчення складної теми
за планом учителя, різноманітні види уроків однієї задачі (аналіз і
синтез) тощо.

Застосування методу укрупнення дидактичних одиниць

Навчання на уроці-складний діалектичний процес, пов’язаний з
подоланням учнем пізнавальних суперечностей, Завдання полягає в тому,
щоб не лише враховувати, а й активно створювати, приводити в дію всі
суперечності і керувати активним їх подоланням. Суперечності виникають в
усіх структурних елементах навчальної діяльності учнів: у процесах
відчування і сприймання, запам’ятовування і відтворення, під час
мислення і мовлення, у процесі формування навичок і вмінь, графічних і
практичних дій. Урок є повноцінним лише тоді, коли забезпечено
активізацію усіх названих компонентів. А виховна мета досягається лише
на повноцінному уроці.

Зміни, що відбуваються в програмах з математики, навчання учнів у
кабінетах, оснащених технічними засобами навчання, впровадження
елементів програмованого навчання значно інтенсифікують процес
пізнавальної діяльності учнів.

Застосування лекційно-практичної форми навчання показує, що досить
часто класичні комбіновані уроки призводять до роздробленості
навчального матеріалу, розмитості теми і навчальної мети. Тому доцільним
є «горизонтальне» планування теми. Для цього будується таблиця,
кількість стовпчиків якої відповідає кількості уроків, відведених
програмою на вивчення цієї теми. Потім планується система уроків,
зразком якої може бути така послідовність.

Лекція. На цьому уроці подається основний теоретичний матеріал теми,
створюється опорний конспект, «довідкова таблиця».

Урок типових задач. Учитель систематизує типи і дає список задач
різного рівня складності для роботи вдома, а також ознайомлює з тими
питаннями, що будуть винесені на підсумкову тематичну атестацію.

Семінар. Учні обґрунтовують основні положення теми, демонструють
розв’язання задач, аналогічних до типових.

Урок розв’язування нестандартних задач. На цих уроках можливе розбиття
учнів на групи, здійснюється диференційований підхід до підбору задач.

Консультація.

Тематична атестація.

Аналіз контрольної роботи.

Підсумковий урок теми.

Така система побудови теми щільно пов’язана з укрупненням дидактичних
одиниць, насамперед тому, що лейтмотивом як самого методу, так і системи
уроків є правило: на повторення, ще й відкладене на наступні уроки, а
перетворення завдання, здійснене під час уроку. Метод укрупнення
дидактичних одиниць, розроблений доктором педагогічних наук
Б.П.Ерднієвим, дає можливість збільшити кількість інформації, доступної
кожному учневі, робить можливою інтенсифікацію навчального процесу.
Блочний метод подачі матеріалу дає змогу економити час, систематизувати
вправи і задачі, а отже, подолати надмірну розтягнутість вивчення
матеріалу, калейдоскопічність та ізольованість вправ, що розв’язуються
на одному уроці.

Створення проблемних ситуацій на різних етапах уроку

У процесі навчання учні постійно розв’язують задачі.

Найпростіші з них-репродуктивного характеру. Вони дають можливість
перевірити стан пам’яті й уваги учня, відіграють певну роль у
систематизації вивченого. Хід розв’язування другого типу задач учням
відомий, і принципових труднощів під час виконання завдання не виникає.
У задачах третього типу алгоритм розв’язування задач невідомий, тому
саме такі задачі сприяють найкращому розвитку підлітків. Вони належать
до проблемних.

Коли перед учнями постають ситуації, запитання, на які вони не можуть
негайно відповісти у процесі «живого споглядання об’єктів», мислення, як
правило, активізується. Відчуття і сприймання стають особливими діями:
вони допомагають думати, стимулюють мислення і символічне мовлення як
знаряддя розвитку мислення.

Досвід показує, що проблемну ситуацію потрібно готувати. Вона має
створюватись усім ходом уроку, бути його органічною частиною, не
виключаючи мотиваційної частини уроку, коли вчитель починає урок не з
пояснення теми, а з бесіди про реальну життєву ситуацію, яку без
застосування математики неможливо правильно розв’язати. Наприклад
згадуючи про Пізанську вежу, або кульовий будинок у Дрездені, вчитель
нагадує учням про вертикальну кладку стін-одне з головних правил
будівельників. Як здійснити контроль за цим з точки зору математики?
Після обговорення з учнями він переходить до теми «Перпендикулярність
площин».

Щоб зацікавити учнів розв’язуванням вправ, можна зашифрувати дати
подій, наприклад дати життя визначних математиків, з біографіями яких
знайомляться учні на уроці, у вигляді розв’язків рівнянь, нерівностей.
Можна запропонувати учням відгадати задумане вчителем слово або
прочитати вислів про математику, розв’язавши цілу низку вправ і
виписавши послідовно букви, що відповідають правильним розв’язкам.

Отже можна назвати кілька шляхів створення проблемних ситуацій на
уроках:

Попередня постановка практичної проблеми (мотивація навчання).

Розгляд можливостей використаного матеріалу.

Пошуків засобів розв’язування.

Розв’язування нестандартних задач.

Ось приклад створення проблемних ситуацій.

11-й клас – тема «Конус». Урок починається з демонстрації репродукції
картини Шишкіна «Корабельна роща» і жартівливого запитання вчителя:
«Який зв’язок між цією картиною і ось такою фігурою?» (Демонструється
модель конуса.) І відповідь: «На картині – сосни, в руках учителя –
конус, у перекладі з грецької – соснова шишка.

А в кінці уроку проблема наступного уроку формулюється за допомогою
цитати з трагедії О.С.Пушкіна «Скупий рицар»:

Читал я где-то,

Что царь однажды воинам своим

Велел снести земли по горсти в кучу, —

И гордый холм возвысился,

И царь мог с высоты с весельем озирать

И дол, покрытый белыми шатрами,

И море, где бежали корабли.

Завдання додому для найсильніших учнів: «На скільки може збільшитися
панорама для спостерігача, який піднявся на вершину такого пагорба,
залежно від його висоти і радіуса?»

Групові форми роботи

Орієнтація на принципи розвивального навчання, сформульовані
Л.В.Занковим: навчання на високому рівні складності з випередженням
теорії за умови, що учні свідомо виконують навчальні дії, приводять до
необхідності диференціації як навчального матеріалу, так і способів його
опрацювання.

У педагогічній психології три рівні засвоєння знань і способів
діяльності учнів.

1. Свідоме сприйняття, розуміння і запам’ятовування знань, застосування
їх у знайомих ситуаціях і діяльність «за зразком» або у схожих
ситуаціях.

2. Уміння застосовувати знання у нових ситуаціях.

3. Здійснення пошукової творчої діяльності у нових ситуаціях.

Врахувавши ці теоретичні настанови, на практиці можна виділити п’ять
основних груп учнів.

Учні, які мають глибокі і міцні знання основних фактів математики,
вміють пояснювати, аргументувати, доводити, узагальнювати, виділяти
суттєве у поданому матеріалі. Здатні до творчого пошуку, зацікавлені
предметом. Досягають високого рівня знань (10-12 балів).

Учні, які знають теорію, основні методи розв’язування задач, але
пошукова діяльність для них можлива лише за допомогою вчителя або
учня-консультанта (9-10 балів).

Учні, які вміють розв’язувати стандартні задачі, знають теорію, можуть
діяти за зразком, відновлювати текст підручника, доведення теорем,
розв’язування задач (6-8 балів).

Учні, які намагаються сумлінно вивчити теорію, але мають прогалини у
знаннях попередніх тем, не завжди розуміють умови задач, не вміють
поєднувати теорію з практикою, але, незважаючи на це, мають бажання
вчитися (3-5 балів).

Найскладніша група для вчителя – це діти, у яких відсутні знання за
попередні роки, які втратили віру в можливість досягти певних успіхів у
вивченні математики, переконали батьків у тому, що математика не для
них, і, як наслідок, — повна відсутність інтересу до знань, порушення
дисципліни на уроках.

Перелічена типологія груп – це таємниця вчителя. За винятком заохочення
учнів, ніколи не слід коментувати, за яким принципом створюються групи.
Враховуючи сучасну загально педагогічну проблему – гуманізацію науки,
два основні аспекти якої – гуманне, неупереджене, справедливе, чуйне,
ввічливе ставлення до учня з одного боку, а з другого – подання
математики як складової частини загальнолюдської культури, наближення її
змісту до людських потреб, — можна розбивати учнів на групи кількома
різними способами, залежно від мети уроку.

Практика показує, що створення груп одного рівня знань є доцільним у
процесі вивчення нового матеріалу. Учні першої та другої будуть
займатися навчальними дослідженнями, третя і четверта групи будуть
розв’язувати типові задачі, розбирати готові розв’язання або
користуватися зразками аналогічних задач, а звільнений час учителя можна
спрямувати на роботу з учнями п’ятої групи: пояснення і опрацювати
теорії, розв’язування однокрокових задач.

Навчальні дослідження – це не лише пізнавальна діяльність учнів під
керівництвом учителя, а й метод вивчення самої дослідницької діяльності,
залучення учня до продуктивної праці. Шкільні підручники містять лише
фрагменти математичних теорій, тобто готову систему знань. Проблема
полягає в тому, щоб у процесі навчання змоделювати потенційну
дослідницьку діяльність, наслідками якої є ті чи інші знання.

Висновки

Інноваційні технології навчання допомагають забезпечити навчальний
процес прийомами і методами, що сприяють покращенню розумової діяльності
учнів. Рівень інформатизації розвиває в учнів відчуття, сприймання,
мислення, пам’ять, рефлексію, формує способи навчальної діяльності,
навички пошукової і дослідницької роботи, оскільки репродуктивні методи,
що наповнюють пам’ять великим обсягом інформації, не ведуть до розвитку
мислення учнів.

Включаючи в систему роботи сучасні стратегії навчання, а саме –
дедуктивне, інтерактивне, індуктивне, самостійне навчання, активізуючи з
їх допомогою розумову діяльність учнів, учитель значно підвищує розумову
активність, основними елементами якої є:

самостійність мислення, тобто вміння формулювати запитання та вміння
знаходити відповіді на них;

критичність та самокритичність мислення: уміння давати об’єктивну оцінку
явищ, власних дій і думок;

цілеспрямованість мислення і вміння здійснювати вибір дій для вирішення
будь-якої проблеми;

широта, глибина і гнучкість розуму: вміння конкретно і різносторонньо
підходити до поставленої задачі, використовуючи, деформуючи її дані,
розв’язуючи обернені, розширені, протилежні задачі;

дисциплінованість розуму: обґрунтованість, визначеність,
несуперечливість висновків.

Орієнтація математики на широке розкриття зв’язків з навколишнім
середовищем і сучасним виробництвом потребує від учителя використання
методів проблемного навчання на різних етапах уроку. Їх використання
забезпечує більш свідоме оволодіння учнями математичною теорією, формує
в них навички самостійної роботи й уміння виділяти суттєві властивості
математичних об’єктів.

Навчальні групи – основний елемент діалогу «учень – учень» — повинні
складатися з 4-5 осіб, причому не лише з учнів різного рівня знань, коли
учень, який має кращі знання, виступає в ролі консультанта, а і з учнів
приблизно однакового рівня математичної підготовки. Саме в таких міні
колективах є можливість дозувати і диференціювати рівень інформації,
спрямовуючи кращих на дослідницьку і пошукову роботу, а слабших – на
підвищення свого рівня знань, ліквідацію прогалин.

Колективне досягнення мети створює гарний настрій у дитячому колективі,
зміцнює віру в свої сили і знання, викликає бажання братися до роботи і
реалізувати свої наміри. У цьому і є суть гуманізації навчання
математики, і, як кінцевий результат, — активізація пізнавальної
діяльності учнів на уроках математики.

Робота в групах, крім навчальної мети, сприяє реалізації і виховної
мети: виховання почуття колективізму, вміння і бажання допомагати
товаришам.

Застосування інноваційних технологій забезпечує також розвиток і
професійне зростання самого вчителя, активізує його розумову діяльність
і стимулює до творчого пошуку, дослідницької роботи.

Голосуючи за активні форми навчання, необхідно визначити їх суттєвий
недолік: вони вимагають значного збільшення часу вчителя в процесі
підготовки до уроків.

Література

1.Сучасні шкільні технології. Ч.2 / Упоряд. І.Рожнятовська, В. Зоц. –
К.: Ред. Загальнопед. газ., 2004. (Б-ка «Шк. Світу»).

2. Сиротинко Г.О. Сучасний урок інтерактивні технології навчання. –
Харків: Вид гр.. «Основа», 2004.

3. Голозюк А.С. Рівнева диференціація на уроках геометрії. – Харків:
Вид. гр.«Основа», 2004.

4.Слєпкань З.І. Психолого-педагогічні та методичні основи розвивального
навчання математики. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004.

5. Букатов В. Педагогічні таїнства дидактичних ігор. – К.: Ред.
загально-пед. газ., 2004.

PAGE \* MERGEFORMAT 11

Похожие записи